Рішення № 139881618, 17.09.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/8621/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Попова В.Ф., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання дій протиправними та зобов`язати вчинити певні дії,

встановив:

Позивачка звернулася з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 04 березня 2026 року № 213050044893 про відмову ОСОБА_1 у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи та у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ від 05 листопада 1991 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Херсонській області зарахувати ОСОБА_1 до загального та спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» період роботи з 01.04.1991 по 06.09.1996 на посаді вихователя дитячого садка колгоспу імені Кірова Скадовського району Херсонської області на підставі трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 від 10 жовтня 1991 року та зарахувати до спеціального страхового стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, період роботи з 17.10.2017 по 30.06.2024 на посаді вихователя закладу дошкільної освіти (ясла-садок) «Золотий ключик» Новомиколаївської сільської ради Скадовського району Херсонської області та призначити пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року №2-р/2019, з 01 липня 2024 року.

Позивачка в позові зазначає, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 04.03.2026 № 213050044893 їй відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років у зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу, при цьому не зараховано до страхового та спеціального стажу періоди роботи з 01.04.1991 по 06.09.1996 та з 17.10.2017 по 30.06.2024, у зв`язку з чим просить скасувати зазначене рішення та зобов`язати відповідачів зарахувати спірні періоди до стажу і призначити їй пенсію за вислугу років з 01.07.2024.

Ухвалою від 01.04.2026 р. відкрито спрощене провадження у справі та надано відповідачам п`ятнадцятиденний строк для подачі відзиву на позовну заяву.

ГУ ПФУ у Львівській області зазначає, що рішенням Головного управління від 04.03.2026 № 213050044893 позивачці відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років у зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу, оскільки станом на 11.10.2017 її спеціальний стаж становив 21 рік 01 місяць 15 днів при необхідних 26 роках 6 місяцях. Період роботи з 17.10.2017 по 30.06.2024 не підлягає зарахуванню до вислуги років, а період роботи з 01.04.1991 по 06.09.1996 не зараховано через відсутність уточнюючої довідки щодо мінімуму та фактично відпрацьованих днів і документів про реорганізацію колгоспу, у зв`язку з чим відповідач вважає позовні вимоги безпідставними та просить відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

У відзиві ГУ ПФУ в Херсонській області зазначає, що рішення ГУ ПФУ у Львівській області від 04.03.2026 № 213050044893 про відмову у призначенні позивачці пенсії за вислугу років є правомірним, оскільки станом на 11.10.2017 її спеціальний стаж становив лише 21 рік 01 місяць 15 днів за необхідних 26 років 6 місяців. Періоди роботи в колгоспі не зараховано через відсутність необхідних відомостей у трудовій книжці колгоспника, а період роботи після 11.10.2017 не впливає на набуття права на пенсію, оскільки спеціальний стаж для визначення такого права обчислюється станом на зазначену дату.

Розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши матеріали справи, суд установив, що позивачка звернулася до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за вислугу років як працівнику освіти. За результатами розгляду заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області прийнято рішення від 04.03.2026 № 213050044893 про відмову у призначенні пенсії у зв`язку з недостатністю спеціального стажу, який, за розрахунком пенсійного органу, станом на 11.10.2017 становив 21 рік 01 місяць 15 днів при необхідних 26 роках 6 місяцях.

Позивачка вважає такі дії протиправними, тому звернулася до суду із цим позовом.

Вирішуючи цей спір суд керувався наступними приписами законодавства.

Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст.ст.22, 64 Конституції України).

Відповідно до п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел з 01.01.2004 р. визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), який прийнятий на зміну положенням Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 р. № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII).

Згідно ст.1 Закону №1788-XII, зокрема, громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч.3 ст.4 Закону № 1058-IV виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

За ч.1 ст.26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2026 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років.

Згідно з ч.1 ст.24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Приписами ч.2,3 ст.24 Закону № 1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Отже, позивачу як особі, яка в 2026 році досягнула віку в 60 років для призначення пенсії, необхідно мати страховий стаж не менше 33 років.

Згідно ч.4 ст.24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст.62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Приписами ч.1 ст.56 Закону № 1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до ст.48 КЗпП України, положення якої кореспондуються зі ст.62 Закону № 1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Аналогічна норма передбачена постановою Кабінету Міністрів "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" від 12.08.1993 р. № 637 (далі - Порядок № 637).

Отже, основним документом, який підтверджує наявність у особи трудового стажу, є трудова книжка. При цьому, чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження спеціального трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості.

Спеціальним підзаконним нормативно-правовим актом, який визначає особливості ведення трудових книжок є Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 р. №58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за № 110 (далі - Інструкція №58).

Відповідно до п.2.2. Інструкції №58 заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.

Згідно п.2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Щодо позовних вимог в частині зарахування до страхового стажу періодів роботи з 01.04.1991 по 06.09.1996, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що рішенням відповідача від 04.03.2026 № 213050044893 позивачці відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з недостатністю спеціального стажу, зокрема, період роботи з 01.04.1991 по 06.09.1996 на посаді вихователя дитячого садка колгоспу імені Кірова не зараховано до стажу у зв`язку з відсутністю уточнюючих документів щодо виконання встановленого мінімуму трудової участі та реорганізації колгоспу. Водночас із трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 від 10.10.1991 вбачається, що позивачка у зазначений період працювала вихователем, а також містяться відомості про встановлений та фактично виконаний нею щорічний мінімум трудової участі за 1991 1996 роки. Крім того, у трудовій книжці міститься запис про звільнення позивачки у зв`язку з переведенням до СГВК «Лідія» у зв`язку з реорганізацією колгоспу.

Суд не поділяє думку ГУ ПФУ у Львівській області та наголошує, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку. Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

З огляду на зазначене, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Суд зауважує, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Водночас, на особу не може перекладатись обов`язок доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Посилання на неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по інвалідності.

Висновки аналогічного характеру викладені в постанові Верховного Суду від 29.03.2019 р. у справі № 548/2056/16-а, від 21.02.2018 р. у справі №687/975/17.

Суд наголошує, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. ГУ ПФУ у Львівській області не врахувало, що не усі недоліки у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідній роботі.

З огляду на зазначене, суд доходить висновку, що трудова книжка позивачки містить записи про її трудову діяльність у період з 01.04.1991 по 06.09.1996, які виконані послідовно, засвідчені відповідними печатками та містять відомості про підстави їх внесення, а також дані про встановлені та фактично виконані річні мінімуми трудової участі. При цьому відповідачем не ставиться під сумнів достовірність відомостей, внесених до трудової книжки позивачки щодо зазначеного періоду її трудової діяльності.

При цьому, ані суд, а ні відповідачі не встановили недостовірності або інших ознак юридичної дефектності трудової книжки позивача загалом та вищевказаних записів окремо, а тому на переконання суду її належить розглядати як належний та допустимий доказ у справі, і зазначені обставини не можуть поза розумним сумнівом, позбавити позивача його конституційного права на соціальний захист.

Поряд з цим, в силу положень ч.1 ст.101 Закону України "Про пенсійне забезпечення", ч.3 ст.44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" саме органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про вчинення ГУ ПФУ у Львівській області дій, спрямованих на проведення перевірки відомостей у трудовій книжці за спірний період.

За таких обставин, відмовляючи позивачці у зарахуванні означених спірних періодів трудової діяльності до страхового стажу, відповідач діяв протиправно.

Щодо позовних вимог в частині зарахування до страхового та спеціального стажу періоду роботи з 01.04.1991 по 06.09.1996, суд зазначає наступне.

З матеріалів адміністративної справи вбачається, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 04.03.2026 № 213050044893 позивачці відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років, зокрема, у зв`язку із незарахуванням до стажу періоду її роботи з 01.04.1991 по 06.09.1996 на посаді вихователя дитячого садка колгоспу імені Кірова Скадовського району Херсонської області, оскільки відсутні уточнюючі документи щодо встановленого та фактично виконаного мінімуму трудової участі, а також документи щодо реорганізації колгоспу.

Відповідно до ч.4 ст.24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.

Згідно абз.1 ч.3 ст.24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом (абз.9 ч.3 ст.24 Закону № 1058-IV).

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (абз.1 ч.4 ст.24 Закону № 1058-IV).

Згідно ч.1 ст.56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Частиною 2 статті 56 Закону №1788-XII встановлено, що при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Отже, враховуючи приписи ч.2 ст.56 Закону №1788-XII, інформація про мінімум трудової участі в громадському господарстві та його виконання є необхідним, оскільки це впливає на зарахування стажу або повного або за фактичною тривалістю.

Так, невиконання встановленого мінімуму трудової участі без поважних причин є підставою для врахування до трудового стажу часу роботи колгоспника за фактичною тривалістю, а не повністю.

Суд зазначає, що враховуючи приписи ч.2 ст.56 Закону №1788-XII з метою врахування стажу роботи у колгоспі заявнику до пенсійного фонду, за загальним правилом, необхідно надати трудову книжку колгоспника, де зазначається, скільки днів на рік потрібно було працювати і скільки людина фактично відпрацювала. Або, у випадку відсутності трудової книжки колгоспника або в разі відсутності в ній відповідних записів, трудовий стаж колгоспника підтверджується довідкою господарства, в якому набуто стаж або довідкою правонаступника. В разі ліквідації господарства колгоспний стаж підтверджується довідками архівних установ. На підставі вказаної інформації орган пенсійного фонду приймає відповідне рішення: якщо норма виконана, то відповідний рік до стажу зараховують повністю. Якщо ж трудоднів було менше, ніж передбачено у конкретному році, то до стажу зараховують лише ці трудодні тобто фактичну тривалість роботи.

Судом встановлено, що трудова книжка колгоспника серії НОМЕР_1 від 10.10.1991 містить записи про трудову діяльність позивачки з 01.04.1991 по 06.09.1996 на посаді вихователя дитячого садка колгоспу імені Кірова Скадовського району Херсонської області. При цьому у трудовій книжці наявні відомості про встановлений та фактично виконаний позивачкою мінімум трудової участі за 1991 1996 роки, а також зазначено підстави внесення відповідних записів та факт реорганізації колгоспу. Крім того, позивачка надала трудову книжку як документ на підтвердження спірного періоду роботи, а отримання додаткових уточнюючих документів виявилося неможливим у зв`язку з перебуванням відповідної території на тимчасово окупованій території.

Таким чином, відсутність уточнюючих довідок сама по собі не спростовує відомостей, що містяться у трудовій книжці позивачки, та не може бути підставою для неврахування спірного періоду її трудової діяльності до страхового та спеціального стажу за наявності в трудовій книжці відповідних записів та відомостей про виконання встановленого мінімуму трудової участі.

Щодо позовних вимог в частині періоду роботи з 17.10.2017 по 30.06.2024 на посаді вихователя закладу дошкільної освіти (ясла-садок) «Золотий ключик» Новомиколаївської сільської ради Скадовського району Херсонської області, суд зазначає наступне.

Як слідує з Форми РС-право - розрахунок вислуги років, відповідач не зарахував до спеціального стажу позивачки період роботи з 17.10.2017 по 30.06.2024, а лише до загального страхового стажу.

За приписами ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Крім того, відповідно до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637 (далі Порядок - № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Тобто, аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що саме трудова книжка працівника є основним документом, що підтверджує його стаж роботи. Відповідно до відомостей, зазначених у трудовій книжці позивачки, починаючи з 17.10.2017 по 30.06.2024 позивачка займала посаду вихователя закладу дошкільної освіти (ясла-садок) «Золотий ключик».

При цьому, вказані записи не містять виправлень, описок, підчищень, а тому є належними та допустимими доказами, які підтверджують період її роботи.

В індивідуальних відомостях про застраховану особу (форма ОК-5) за період з 17.10.2017 по 30.06.2024 наявні позначки щодо сплати страхових внесків.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону № 1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Отже, враховуючи те, що трудова книжка містить записи про роботу позивачкою вихователем, а в індивідуальних відомостях про застраховану особу (форма ОК-5) наявна інформація про сплачені страхові внески, Відповідач протиправно відмовив у зарахуванні вказаного періоду до страхового та спеціального стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років на умовах пункту «е» статті 55 Закону № 1788-XII.

Щодо позовних вимог в частині призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року №2-р/2019, суд зазначає наступне.

04.06.2019 Рішенням Конституційного Суду України № 2-р/2019 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення ст. 55 Закону № 1788 зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII. Положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788 зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року №213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року №911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

За змістом рішення Конституційного суду України положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 911 у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті "а" статті 54 Закону №1788, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах "е, ж" статті 55 Закону № 1788, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.

Положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.

Відтак, Конституційний Суд України визнав зміни внесені до статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788-XII законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-VIII, та Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 року № 911-VIII - неконституційними.

На думку Конституційного Суду України, внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" до оспорюваних положень Закону України "Про пенсійне забезпечення" щодо підвищення на п`ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної ст. 51 Закону України "Про пенсійне забезпечення". А саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія ст. 51 Закону України "Про пенсійне забезпечення" поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у ст.ст. 54, 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Таким чином, зі змісту оспорюваних положень Закону України "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що стан здоров`я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених п. "а" ст. 54, пунктами "а", "б", "в", "г", "д", "е", "є", "ж" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", через певний проміжок часу погіршується, у зв`язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Вказані норми пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними Законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII, втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 04.06.2019.

Відповідно до статті 51 Закону України "Про пенсійне забезпечення" пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Отже, у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров`я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров`я і безпеки оточуючих.

Таким чином, втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, внаслідок чого, не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років.

З 04.06.2019 при призначенні пенсії за вислугою років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-XII необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом № 213 та Законом № 911.

Згідно пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213 та від 24.12.2015 № 911 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Тобто, особа, яка станом на момент звернення до Пенсійного органу має від 25 до 30 років спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, така особа має право на призначення пенсії за вислугу років, незалежно від її віку.

Тому, враховуючи, що позивачка звернулася із заявою про призначення їй пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" 24.02.2026 року, тобто після прийняття рішення Конституційного суду України від 04.06.2019, внаслідок чого, відповідач повинен був застосовувати положення пункту "е" частини 1 статті 55 Закону № 1788 в первісній редакції, яка визначає, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Таким чином, суд дійшов висновку про задоволення позовних в цій частині.

Водночас позовні вимоги в частині призначення пенсії з 01 липня 2024 року задоволенню не підлягають, оскільки пенсія призначається з моменту звернення з заявою про призначення пенсії.

Крім того, дії зобов`язального характеру щодо призначення пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що розглядав заяву позивача.

Враховуючи, що право позивача на призначення пенсії за віком порушило Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, то саме цей орган Пенсійного фонду України належить зобов`язати відновити порушене право позивача.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23, від 09.07.2024 у справі № 240/16372/23.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Судовий збір розподілено відповідно до ст. 139 КАС України. Часткове задоволення позовних вимог не впливає на суму судового збору, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, оскільки кількість задоволених вимог фактично не відрізняється від кількості заявлених, та тих, за які такий збір сплачувався.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 04 березня 2026 року № 213050044893 про відмову ОСОБА_1 у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи та у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ від 05 листопада 1991 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 до загального та спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» період роботи з 01.04.1991 по 06.09.1996 на посаді вихователя дитячого садка колгоспу імені Кірова Скадовського району Херсонської області на підставі трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 від 10 жовтня 1991 року та зарахувати до спеціального страхового стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, період роботи з 17.10.2017 по 30.06.2024 на посаді вихователя закладу дошкільної освіти (ясла-садок) «Золотий ключик» Новомиколаївської сільської ради Скадовського району Херсонської області та призначити пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року №2-р/2019, з 24.02.2026 року.

У задоволені іншої частини позову відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1064,96 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя В.Ф. Попов