Рішення № 139881079, 17.09.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 вересня 2026 рокусправа № 380/16612/26 м. Львів Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Андрусів У. Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго», за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, ОСОБА_2 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» (далі - відповідач, ЛМКП «Львівтеплоенерго»), у якому просить:

- визнати протиправними дії Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго», які полягають у ненаданні відповіді на запит по суті щодо суспільно значимої інформації;

- зобов`язати Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» надати відповідь на інформаційний запит №22 від 29.07.2026, а саме надати: штатний розпис працівників ЛМКП «Львівтеплоенерго», які відповідно до посадових обов`язків здійснюють нарахування плати за абонентське обслуговування; перелік обладнання, яке використовується ЛМКП «Львівтеплоенерго» для нарахування послуг з абонентського обслуговування, зазначивши його вартість та амортизаційні відрахування; у разі відсутності запитуваної інформації повідомити про її відсутність.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 29.06.2026 звернувся до відповідача з інформаційним запитом №22, проте у встановлений п`ятиденний строк відповіді на такий не отримав. На переконання позивача, відповідач вчинив протиправні дії, що порушують: вимоги ч. 2 ст. 19 Конституції України щодо дій посадових осіб та органів місцевого самоврядування виключно в межах, в спосіб та на підставах передбачених Конституцією та Законами України; вимоги ч. 2 ст. 34 Конституції України щодо права на отримання інформації, оскільки вигадане ними обмеження в доступі не ґрунтується на законі; норми, які гарантовані Законами України «Про інформацію», «Про доступ до публічної інформації»; право на отримання відкритої за режимом доступу інформації, необхідної, у тому числі, для реалізації своїх завдань та функцій. З метою захисту порушеного права звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою судді від 17.08.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами. Залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, ОСОБА_2 .

01.09.2026 представниця відповідача подала до суду відзив на позовну заяву із викладом заперечень щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову. Свою позицію мотивує тим, що 29.06.2026 ОСОБА_1 подав до ЛМКП «Львівтеплоенерго» запит на публічну інформацію, на який 13.07.2026 скеровано відповідь (вих. №09-5895-07/26). Констатує, що у розумінні ч. 1, 2 ст. 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» ЛМКП «Львівтеплоенерго» не є розпорядником запитуваної інформації. Крім того, покликаючись на постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 26.03.2022 №349 «Щодо захисту інформації, яка в умовах воєнного стану може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом, у тому числі щодо об`єктів критичної інфраструктури», вказує, що на ліцензіатів у сфері енергетики та комунальних послуг, у тому числі централізованого теплопостачання покладено обов`язок обмежити доступ до інформації, яка в умовах воєнного стану може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом, зокрема щодо персональних даних працівників із зазначенням місця роботи та посади. З урахуванням наведеного, просить відмовити у задоволенні позову.

07.09.2026 позивач подав відповідь на відзив, у якій виклав пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх відхилення. Констатує, що доданий до відзиву лист не містить відповіді на запитувану інформацію. Водночас зауважує, що є членом територіальної громади міста Львова та має право отримувати інформацію щодо господарської та фінансової діяльності комунального підприємства; у запиті не вимагав надати персональні дані чи дані, які містять обмежений доступ до діяльності комунального підприємства. Також покликається на те, що відзив на позовну заяву підписано представницею, яка не підтвердила повноважень.

10.09.2026 представниця відповідача подала заперечення на відповідь на відзив, у яких стверджує, що ЛМКП «Львівтеплоенерго» надало відповідь на запит, до відзиву долучено копію відповіді та докази її скерування запитувачу інформації. Крім того, акцентувала на тому, що наділена повноваженнями на представництво інтересів відповідача у суді.

14.09.2026 на адресу суду від позивача надійшло клопотання про долучення доказів.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на які сторони покликаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Позивач звернувся до ЛМКП «Львівтеплоенерго» із запитом на отримання публічної інформації №22/2026 від 29.06.2026 до ЛМКП «Львівтеплоенерго», за змістом якого:

«… В. Новицький не являється споживачем послуг з централізованого теплопостачання та не має зареєстрованого у ЛМКП «Львівтеплоенерго» особового рахунку.

В будинку за адресою АДРЕСА_1 встановлено загальнобудинковий лічильник тепла.

Відповідно до ст. 5, 6, 13 ЗУ «Про доступ до публічної інформації» прошу надіслати на мою електронну адресу наступну інформацію:

« 1. Штатний розпис працівників ЛМКП ЛЬВІВТЕПЛОЕНЕРГО, які відповідно до посадових обов`язків здійснюють нарахування плати за абонентське обслуговування.

2. Перелік обладнання, яке використовується ЛМКП ЛЬВІВТЕПЛОЕНЕРГО для нарахування послуг з абонентського обслуговування, зазначивши його вартість та амортизаційні відрахування.

Відповідь на запит прошу надати мені на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1.

У разі відсутності запитуваної інформації повідомити про її відсутність».

Запит скеровано на електронну пошту відповідача, що підтверджується наявним у матеріалах справи скріншотом.

До відзиву на позовну заяву відповідач додав лист від 13.07.2026 №09-5895-07/26, адресований ОСОБА_1 .

За змістом листа «ЛМКП «Львiвтеплоенерго» розглянуло Ваш запит на інформацію №22/2026 вiд 29.06.2026 року стосовно надання інформації та повідомляє наступне:

... ЛМКП «Львівтеплоенерго» набуває статусу розпорядника публічної інформації виключно в межах, встановлених частинами 1 та 2 ст.13 Закону України «Про доступ до публічної інформації», а саме щодо:

- використання бюджетних коштів (п. 2 ч. 1 ст. 13):

- умов постачання товарів, послуг та цін на них (п. 4 ч. 1 ст. 13);

- структури, принципів формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага їх керівника, заступника керівника, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради (п. 5 ч. 1 ст. 13);

- стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф та інших надзвичайних подій, що загрожують здоров`ю та безпеці громадян (ч. 2 ст. 13).

Додатково повідомляємо, що Постановою НКРЕКП від 26.03.2022 №349 «Щодо захисту інформації, яка в умовах воєнного стану може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом, у тому числі щодо об`єктів критичної інфраструктури» (у редакції постанови НКРЕКП від 20.04.2022 №384) на ліцензіатів у сфері енергетики та комунальних послуг, у тому числі централізованого теплопостачання покладено обов`язок обмежити доступ до інформації, яка в умовах воєнного стану може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом, зокрема щодо:

- місцезнаходження, стану та режимів роботи об`єктів системи централізованого теплопостачання;

- геодезичної інформаційно-технічної системи об`єктів теплопостачання, технічної інформації (теплових мереж, меж охоронних зон, технічних характеристик об`єктів);

- даних логістики енергоресурсів (маршрутів, місць тимчасового та постійного зберігання);

- планів переміщення матеріально-технічних цінностей;

- персональних даних працівників із зазначенням місця роботи та посади;

- відомостей про місця запланованих ремонтних і відновлювальних робіт та про хід проведення таких робіт у реальному часі;

- відомостей про місця пошкодження об`єктів та елементів інфраструктури внаслідок бойових дій, місць влучання снарядів;

- кількості та якості наявного обладнання і технічної спроможності підприємства;

- іншої чутливої інформації щодо захисту критичної інфраструктури, розголошення якої може ідентифікувати об`єкти критичної інфраструктури або розкрити відомості про їх потенціал.

Інформація, зазначена у запиті (щодо штатного розпису працівників та обладнання підприємства), до цього переліку не належить, а отже ЛМКП «Львівтеплоенерго» не є розпорядником такої інформації в розумінні частин першої та другої статті 13 Закону «Про доступ до публічної інформації» та не має відповідного обов`язку щодо їх надання.

Частина запитуваних відомостей, а саме інформація про штатний розпис працівників, охоплюється наведеними обмеженнями і є інформацією з обмеженим доступом, розголошення якої в умовах воєнного стану не допускається».

За твердженням позивача, станом на 29.07.2026 відповіді на запит він не отримував. Суд звертає увагу, що до відзиву на позовну заяву додано скріншот електронної пошти підприємства, однак з нього неможливо ідентифікувати документ, який скеровано позивачу.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо ненадання відповіді на запит по суті, позивач пред`явив цей позов до суду.

Спірні правовідносини між сторонами склалися у зв`язку з ненаданням відповіді на запит на публічну інформацію.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд застосовує такі норми чинного законодавства та робить висновки по суті спору.

Статтею 19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Згідно зі ст. 5 Закону України від 02.10.1992 № 2657-ХІІ «Про інформацію» кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, що становить суспільний інтерес, унормований Законом України від 13.01.2011 № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (далі - Закон № 2939-VI).

Метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб`єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації (ст. 2 Закону №2939-VI).

За дефініцією, закріпленою у ч. 1 ст. 1 Закону № 2939-VI, публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом (ч. 2 ст. 1 Закону № 2939-VI).

Відповідно до ст. 3 Закону №2939-VI право на доступ до публічної інформації гарантується:

1) обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом;

2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє;

3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації;

4) доступом до засідань колегіальних суб`єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством;

5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації;

6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.

За приписами п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону № 2939-VI доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

Згідно зі ст. 12 Закону № 2939-VI суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.

Приписами ч. 1-3 ст. 13 Закону № 2939-VI встановлено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків; 4) суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них; 5) юридичні особи публічного права, державні/комунальні підприємства або державні/комунальні організації, що мають на меті одержання прибутку, господарські товариства, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді, - щодо інформації про структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага їх керівника, заступника керівника, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради.

До розпорядників інформації, зобов`язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб`єкти господарювання, які володіють: 1) інформацією про стан довкілля; 2) інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту; 3) інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров`ю та безпеці громадян; 4) іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).

На розпорядників інформації, визначених у пунктах 2, 3, 4 частини першої та в частині другій цієї статті, юридичних осіб публічного права з числа розпорядників інформації, визначених у пункті 5 частини першої цієї статті, вимоги цього Закону поширюються лише в частині надання відповідної інформації за запитами.

Усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом (ч. 4 ст. 13 Закону № 2939-VI).

Відповідно до ст. 14 Закону № 2939-VI розпорядники інформації зобов`язані: 1) оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами; 2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; 3) вести облік запитів на інформацію; 4) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо; 5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації; 6) надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

Згідно з ч. 1-4 ст. 19 Закону № 2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Письмовий запит подається в довільній формі.

Приписами ч. 1, 4 ст. 20 Закону № 2939-VI регламентовано, що розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

У ч. 1 ст. 22 Закону № 2939-VI наведено вичерпний перелік підстав, з яких розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту на її отримання.

Так розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:

1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;

3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;

4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закон.

Згідно з ч. 2, 3 ст. 22 Закону № 2939-VI відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.

За правилами ст. 23 № 2939-VI рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов`язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.

Із системного аналізу наведеного нормативного регулювання суд виснує, що запитувачі інформації мають право звертатись із інформаційними запитами до суб`єктів владних повноважень та інших розпорядників публічної інформації. Запит може надаватися у письмовій формі чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Розпорядник інформації, у свою чергу, зобов`язаний надати відповідь на запит не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. Проте строк може бути продовженим у разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних. Також запитувачу інформації забезпечено право на оскарження дій або бездіяльності розпорядника інформації.

При цьому, орган, до якого направлений запит на інформацію, зобов`язаний об`єктивно і вчасно його розглянути, перевірити викладені в ньому факти, надати відповідь та інформацію на запит особи.

Суд установив, що ОСОБА_1 29.06.2026 звернувся із запитом на отримання публічної інформації №22/2026 до ЛМКП «Львівтеплоенерго» із проханням надіслати на його електронну адресу:

« 1. Штатний розпис ПРАЦІВНИКІВ ЛМКП ЛЬВІВТЕПЛОЕНЕРГО, які відповідно до посадових обов`язків здійснюють нарахування плати за абонентське обслуговування.

2. Перелік обладнання, яке використовується ЛМКП ЛЬВІВТЕПЛОЕНЕРГО для нарахування послуг з абонентського обслуговування, зазначивши його вартість та амортизаційні відрахування.

У разі відсутності запитуваної інформації повідомити про її відсутність».

Судом встановлено, що вимоги щодо форми та змісту запиту на отримання публічної інформації позивачем дотримання.

У відповідь на запит на отримання публічної інформації №22/2026 листом від 13.07.2026 №09-6895-07/26 повідомлено, що ЛМКП «Львівтеплоенерго» не є розпорядником запитуваної інформації. Крім того зазначено, що інформація щодо штатного розпису працівників є інформацією з обмеженим доступом, розголошення якої в умовах воєнного стану не допускається.

У контексті зазначеного суд звертає увагу на таке.

Частиною 2 ст. 6 Закону №2939-VI регламентовано, що обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

З огляду на вказане відмова у наданні інформації є обґрунтованою у разі, якщо розпорядник у відповіді на запит вказує, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію. В іншому випадку така відмова надати запитувану інформацію є необґрунтованою та такою, що суперечить згаданому Закону.

Наявність в документі інформації з обмеженим доступом не є підставою для відмови у його наданні або його оприлюдненні. Зокрема, ч. 8 ст. 6 Закону №2939-VI визначає, що обмеженню підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.

У такому випадку копія документа повинна надаватись у звичайному порядку, при цьому інформація, доступ до якої обмежено, вилучається шляхом ретушування або іншим способом на вибір розпорядника інформації.

Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту (ч. 2 ст. 19 Закону № 2939-VI).

Верховний Суд вже неодноразово наголошував на тому, що з аналізу ст. 6 Закону №2939-VI слідує, що розпоряднику інформації надана можливість обмежувати доступ до запитуваної інформації виключно при дотриманні визначених вимог. Тобто, розпорядник у відповіді на запит вказує, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію. Лише тоді дана відмова буде вважатися обґрунтованою та такою, що здійснена у відповідності до норм Закону № 2939-VI.

Верховний Суд звертав увагу на те, що положення ч. 2 с. 6 Закону №2939-VI передбачають вимоги до обмеження доступу до інформації, а не підстави для надання такого доступу. Такий підхід ґрунтується на тому, що статтею 1 згаданого Закону закріплена презумпція відкритості публічної інформації, доступ до якої може бути обмеженим лише у разі, якщо розпорядник інформації обґрунтує це на підставі «трискладового тесту». Обов`язок доведення того факту, що доступ до інформації може бути обмежений, покладається на розпорядника публічної інформації.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 9901/510/18 (сформульовано принцип трискладового тесту обмеження доступу до публічної інформації: обмеження доступу до інформації є правомірним лише за одночасної наявності трьох умов: (1) інформація визначена законом як інформація з обмеженим доступом; (2) розголошення може завдати істотної шкоди певним легітимним інтересам; (3) шкода від розголошення переважає суспільний інтерес в її отриманні. Відсутність будь-якої з цих складових означає, що відмова у наданні інформації є протиправною. Аналогічні висновки містяться у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 1240/2978/18 та від 29.11.2019 у справі № 807/178/18.

Отже, віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом не є автоматичною підставою для відмови у наданні інформації. Розпорядники зобов`язані застосовувати «трискладовий тест» при розгляді запиту.

Відповідно до Конвенції Ради Європи про доступ до офіційних документів, що її ратифіковано із заявами Законом України від 20.05.2020 № 631-ІХ «Про ратифікацію Конвенції Ради Європи про доступ до офіційних документів» Україна взяла на себе відповідальність із виконання зобов`язань щодо забезпечення гарантій права кожному, без дискримінації за будь-якою ознакою, на доступ, зокрема до публічної інформації, за вимогою, до офіційних документів, що знаходяться в розпорядженні державних органів (ч.1 ст. 2).

Під поняттям «офіційні документи» розуміється будь-яка інформація, записана у будь-якій формі, складена або отримана, та яка перебуває у розпорядженні державних органів.

Приписи ст. 5 цієї Конвенції передбачають опрацювання запитів про доступ до офіційних документів. Зокрема згідно із частиною другою цієї статті запит про доступ до офіційного документу розглядається будь-яким державним органом, розпорядженні якого знаходиться документ. Якщо державний орган не має у розпорядженні запитуваного офіційного документу або якщо він не уповноважений опрацьовувати цей запит, він повинен, коли це можливо, спрямувати запит чи заявника до компетентного державного органу.

Таким чином, в першу чергу, державний орган повинен розглянути запит, якщо ця інформація у нього є.

Статтею 6 цієї Конвенції визначено форми доступу до офіційних документів: у разі надання доступу до офіційного документу заявник має право обрати чи ознайомитися з оригіналом або копією, чи отримати копію цього документу в будь-якій доступній формі або форматі за своїм вибором, якщо тільки висловлене побажання не є невиправданим (ч. 1); у разі обмеження доступу до деякої інформації, що міститься в офіційному документі, державний орган повинен, тим не менш, надати доступ до решти інформації, що у ньому міститься. Будь-які пропуски у документі повинні бути чітко позначені. Однак, якщо часткова версія документа вводить в оману або не має сенсу, або покладає явно необґрунтоване навантаження на орган щодо оприлюднення решти документу, у такому доступі може бути відмовлено (ч. 2 ).

У п. 57, 58 Пояснювального звіту до Конвенції Ради Європи про доступ до офіційних документів від 18.09.2009 деталізовано ситуації у випадках, якщо обмеження поширюється тільки на частину інформації, що міститься в документі, то інша частина документа, як правило, має бути надана. У такому документі треба чітко вказувати, де саме було видалено інформацію та в якому обсязі. За можливості, у рішенні також треба вказувати обмеження, згідно з яким було зроблено кожне видалення. Що стосується паперових документів, то частини інформації, на які поширюється обмеження, можна видаляти або затирати на копіях таких документів. Якщо оригінал документа є електронним, то треба надати новий документ або паперову копію з чітким зазначенням того, які частини було видалено (наприклад, залишивши відповідні розділи порожніми).

Суд зазначає, що саме по собі покликання розпорядника інформації на те, що запитувана інформація належить до інформації з обмеженим доступом, не є достатньою правовою підставою для відмови у наданні інформації. Відповідно до ч. 2 ст. 6 №2939-VI обмеження доступу до інформації допускається лише за умови якщо обмеження здійснюється в інтересах, визначених законом, розголошення інформації може завдати істотної шкоди таким інтересам, а шкода від її оприлюднення переважає суспільний інтерес в отриманні інформації.

У листі від 13.07.2026 №09-6895-07/26 відповідач зазначив про віднесення штатного розпису працівників ЛМКП «Львівтеплоенерго» до інформації з обмеженим доступом, проте не навів жодного обґрунтування щодо наявності передбачених ч.2 ст. 6 Закону №2939-VI умов для обмеження доступу до інформації, не здійснив оцінки можливої шкоди від її розголошення та не встановив співвідношення такої шкоди із суспільним інтересом в отриманні інформації. Зазначене свідчить про формальний підхід до розгляду інформаційного запиту.

Водночас суд акцентує на тому, що штатний розпис - це документ, який установлює на підприємстві, в установі, організації структуру, штати і посадові оклади працівників; він містить перелік посад із зазначенням їх кількості і розмірів посадових окладів. Такий документ створюється у процесі діяльності органу публічної влади, відображає його організаційну структуру та штатну чисельність, а тому є відображеною та задокументованою інформацією, отриманою або створеною в процесі виконання суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків, тобто є публічною інформацією у розумінні ст.1 Закону №2939-VI.

Аналогічний за змістом висновок щодо належності відомостей штатного розпису до публічної інформації, доступ до якої не є обмеженим, викладено Верховним Судом у постанові від 19.09.2019 у справі №804/4781/17, у якій Суд зауважив, що оскільки штатний розпис не передбачає зазначення персональних даних осіб, які займають відповідні посади за цим штатним розписом, відомості, що містяться в ньому, не є конфіденційною інформацією або інформацією з обмеженим доступом, а розпорядник має обов`язок надати повну та вичерпну відповідь на запит про надання такої інформації.

Суд не бере до уваги покликання відповідача на положення постанови НКРЕКП від 26.03.2022 №349 «Щодо захисту інформації, яка в умовах воєнного стану може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом, у тому числі щодо об`єктів критичної інфраструктури», оскільки у пп. 2 п. 1 йдеться про обов`язок закриття доступу до інформації, яка в умовах воєнного стану може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом, на вебсайтах ліцензіатів.

Заразом суд наголошує, що в силу приписів ст. ч. 5 ст. 6 Закону №2939-VI не може бути обмежено доступ до інформації про володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. Доступ до зазначеної інформації забезпечується розпорядниками інформації відповідно до положень статті 5 цього Закону.

Стосовно тверджень відповідача, що він є розпорядником запитуваної інформації, суд акцентує на тому, що в силу приписів ст. 13 Закону №2939-VI комунальні підприємства є розпорядниками інформації щодо:

- використання бюджетних коштів (п. 2 ч. 1 ст. 13):

- умов постачання товарів, послуг та цін на них (п. 4 ч. 1 ст. 13);

- структури, принципів формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага їх керівника, заступника керівника, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради (п. 5 ч. 1 ст. 13);

- стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф та інших надзвичайних подій, що загрожують здоров`ю та безпеці громадян (ч. 2 ст. 13).

Крім того, п. 4 ч. 2. ст. 13 Закону №2939-VI закріплено обов`язок розпорядника інформації також оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідну інформацією).

Приписами ч. 2 ст. 29 Закону України від 02.10.1992 № 2657-ХІІ «Про інформацію» унормовано, що предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

Суд акцентує на тому, що в пред`явленому позові позивач просить надати суспільно значиму інформацію, необхідну, у тому числі, для реалізації своїх завдань та функцій.

З урахуванням викладеного суд розцінює лист відповідача як відмову у задоволенні запиту на отримання публічної інформації.

Суд також наголошує, що право на доступ особи до публічної інформації включає в себе не тільки право на отримання відповідної інформації, а й право на своєчасність її отримання. У частині реалізації права особи на отримання інформації суб`єкт владних повноважень має можливість виправити допущене порушення шляхом надання запитуваної інформації. Водночас порушення суб`єктом владних повноважень права на своєчасність доступу до публічної інформації є невідновлювальним, тобто суд може лише констатувати порушення, а сам суб`єкт владних повноважень пропуск строку виправити не може, оскільки перебіг часу не залежить від волі будь-яких осіб. Тому порушення строків вчинення передбачених законом дій суб`єктом владних повноважень не може бути виправлено навіть після вчинення юридично значимих дій на виконання своїх обов`язків.

Аналогічні за змістом висновки сформовані Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.06.2018 у справі № 800/369/17.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до відповідача з інформаційним запитом 29.06.2026, що відповідачем не заперечується. Відповідь на інформаційний запит оформлено відповідачем 13.07.2026, тобто з пропуском, встановлено приписами ст. 20 Закону № 2939-VI, строку.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всякій несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінюючи поведінку відповідача, яка зумовила пред`явлення позивачем цього позову, суд дійшов висновку, що відмова відповідача у наданні запитуваної інформації не відповідає критеріям, визначеним ч.2 ст.2 КАС України, та порушує право позивача на доступ до публічної інформації. За таких обставин суд визнає протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу у задоволенні запиту на отримання публічної інформації від 29.06.2026 №22/2026.

Вирішуючи питання про належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд зазначає таке.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом абз. 2 ч. 4 ст. 245 КАС України у разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Оскільки відповідач не надав відповіді на запит позивача, яка б підпадала під визначені ст. 22 Закону №2939-VI підстави для відмови в наданні публічної інформації, суд виснує, що належним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути запит на отримання публічної інформації від 29.06.2026 №22/2026 та надати відповідь з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Такий спосіб захисту відповідає змісту та суті порушеного права позивача і забезпечує ефективний захист його прав та інтересів від порушень з боку відповідача.

Водночас позовна вимога про зобов`язання відповідача надати запитувану інформацію задоволенню не підлягає, оскільки питання про надання конкретної інформації за результатами розгляду запиту віднесено до дискреційних повноважень розпорядника інформації, а суд, зобов`язуючи відповідача повторно розглянути запит, не може наперед визначати зміст рішення, яке має бути прийняте за наслідками такого розгляду.

Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За правилами ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч.1 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши наявні у справі письмові докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про задоволення позову частково, водночас обравши ефективний спосіб захисту порушених прав позивача, незалежно від формулювання позовних вимог, яке зазначене у позовній заяві.

Позивач звільнений від сплати судового збору, за подання цього позову такий не сплачував, а тому його розподіл на підставі ст. 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись ст. 2, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд

у х в а л и в:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго», за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, ОСОБА_2 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» щодо відмови ОСОБА_1 у задоволенні запиту на отримання публічної інформації від 29.06.2026 №22/2026.

3. Зобов`язати Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» повторно розглянути запит ОСОБА_1 на отримання публічної інформації від 29.06.2026 №22/2026 та надати відповідь з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

5. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач - Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» (місцезнаходження: вул. Данила Апостола, буд. 1, м. Львів, 79040; ЄДРПОУ 05506460).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).

СуддяАндрусів Уляна Богданівна