Рішення № 139880997, 17.09.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/13983/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 вересня 2026 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Мричко Н.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

встановив:

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області код ЄДРПОУ 20490012, місцезнаходження: 69005, м. Запоріжжя, проспект Соборний, 158-Б (далі відповідач, ГУ ПФУ в Запорізькій області), в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 03.06.2026 №133950020467 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити ОСОБА_1 з 21.05.2026 (дня наступного за досягненням 50-річного віку) пенсію за віком на пільгових умовах у порядку пункту б ст. 13 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 №1788-ХІІ, в редакції до внесення змін Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 №213-VIII із застосуванням показника вікового цензу у 50 років

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем протиправно застосовано висновки про необхідність віку 55 років для призначення пенсії відповідно до п. б ст. 13 Закону України Про пенсійне забезпечення. Позивач стверджує, що мала необхідний на дату звернення із заявою про призначення пенсії вік, відтак вважає оскаржуване рішення відповідача протиправним і таким, що порушує право позивача на належний соціальний захист, у зв`язку з чим звернулася до суду із цим позовом.

Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив. Відзив обґрунтований тим, що одними із складових умов для виникнення у певної особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV є: встановлення факту зайнятості певної особи на посаді повний робочий день; виконання особою робіт, передбачених Списком № 2; документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією за результатами атестації умов праці, яке полягає у наявності результатів атестації робочого місця за умовами праці. досягнення 55 років за наявності страхового стажу не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Відповідно до рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 03.06.2026 року №133950020467 вік заявниці становить 50 роки 0 місяців 7 днів. Страховий стаж особи становить 24 роки 9 місяців 26 днів, пільговий за Списком №2 - 15 років 4 місяці 18 днів. За результатами розгляду документів, доданих до заяви: до страхового стажу зараховано всі періоди роботи. За доданими документами до страхового та пільгового стажу не зараховано:- період роботи з 01.06.2025 по 30.04.2026, оскільки відсутня сплата внесків в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. У зв`язку з чим у відсутнє право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування у зв`язку з недосягненням пенсійного віку та відсутністю необхідного страхового стажу.

Відповідно до пункту третього частини третьої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом КАС України) суд зазначає, що ухвалою від 13.07.2026 суддя прийняла позовну заяву до розгляду й відкрила провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Частиною п`ятою статті 262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні сторони у справі не звертались.

Дослідивши матеріали справи на підтвердження й спростування заявлених позовних вимог в їх сукупності, надавши їм юридичну оцінку, суд встановив таке.

ОСОБА_1 27.05.2026 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

За принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Запорізькій області прийнято рішення від 03.06.2026 за № 133950020467, яким позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу та недосягненням необхідного пенсійного віку.

Вік позивача становить: 50 років 0 місяців 7 днів. Страховий стаж позивача складає: 24 рок 09 місяців 26 днів. Пільговий стаж за списком №2: 15 років 04 місяці 18 днів. За результатами розгляду документів доданих до заяви:

До страхового стажу не враховано:

- період роботи з 01.06.2025 по 30.04.2026, оскільки відсутня сплата внесків в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. У зв`язку з чим у відсутнє право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування у зв`язку з недосягненням пенсійного віку та відсутністю необхідного страхового стажу.

Позивач вважає рішення відповідача протиправним та таким, що порушує її право на пенсійне забезпечення в частині встановлення вікового цензу для призначення пенсії, тому звернулася до суду із цим позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд виходив з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (далі Закон № 1788-ХІІ) та Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV).

Закон № 1788-ХІІ введений в дію з 01 січня 1992 року в частині норм, що стосуються призначення і виплати пенсій та коригування рівнів пенсій, призначених до введення цього Закону; з 01 квітня 1992 року в повному обсязі.

01 січня 2004 року набув чинності Закон України від 09.07.2003 № 1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

3 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон України № 2148-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій", що доповнив Закон № 1058-ІV розділом ХІV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 14 такого змісту:

"На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах".

Згідно зі статтею 12 Закону № 1788-ХІІ право на пенсію за віком мають чоловіки після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Натомість згідно з пунктом "б" статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом б статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України, стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом № 213-VІІІ (пункт 1 Рішення № 1-р/2020).

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення Конституційного Суду України застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом № 213-VІІІ для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VІІІ.

Тому на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ, з урахуванням Рішення № 1-р/2020, встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).

Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий у 55 років.

Тому, оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, суд дійшов висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення ЄСПЛ від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України").

У зв`язку з цим між сторонами виник спір, оскільки позивач вважає, що під час призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах відповідач повинен керуватися положенням статті 13 Закону № 1788-ХІІ у редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ. Водночас пенсійний орган під час розгляду заяви позивача про призначення їй пенсії керувався нормами статті 114 Закону № 1058-ІV.

Отже, визначаючись з тим, нормами якого саме закону слід керуватися під час призначення пенсії позивачки, суд враховує правову позицію Верховного Суду, сформовану за результатами розгляду справи № 360/3611/20.

Так, розглядаючи вказану справу, у постанові від 03.11.2021 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Тому застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.

Частиною п`ятою статті 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частиною 3 статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Обставини цієї справи, склад її учасників, предмет спору та заявлені позовні вимоги вказують на те, що ця адміністративна справа є типовою справою, яка відповідає ознакам розглянутої справи № 360/3611/20.

Отже, враховуючи положення частини 3 статті 291 КАС України, при ухваленні рішення у цій справі суд має керуватися тими правовими висновками, що наведені Великою Палатою Верховного Суду у постанові за результатами розгляду справи № 360/3611/20.

Оскільки ключовим для вирішення цієї справи є питання нормами якого саме закону слід застосовувати при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, і цьому питанню вже надано оцінку Верховним Судом під час розгляду справи № 360/3611/20, суд вважає обґрунтованими доводи позивачки щодо застосування положень статті 13 Закону № 1788-ХІІ під час призначення їй пенсії.

Суд встановив та не заперечується відповідачем, що станом на час звернення позивачки за призначенням пільгової пенсії, їй виповнилося 50 років.

В оскарженому рішенні відповідача обраховано загальний стаж позивачки - 24 роки 09 місяців 26 днів, пільговий стаж - 15 років 4 місяці 18 днів.

З урахуванням наведеної вище правової позиції Верховного Суду в зразковій справі № 360/3611/20, та з врахуванням того, що позивач на час звернення до пенсійного органу досягла 50 років, та її загальний стаж складає не менше 20 років, з них спеціальний (пільговий) стаж за Списком № 2 складає не менше 10 років, пенсійний орган повинен був прийняти рішення про призначення пенсії.

Також, як видно з оскаржуваного рішення до страхового стажу не враховано:

- період роботи з 01.06.2025 по 30.04.2026, оскільки відсутня сплата внесків в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 30.09.2019 у справі № 316/1392/16-а, від 20.03.2019 у справі №688/947/17, за загальним правилом, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов`язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.

Законодавством не передбачена відповідальність застрахованої особи - найманого працівника за невиконання страхувальником - роботодавцем обов`язку сплати страхових внесків. При цьому, найманий працівник не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством - страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії особи періодів її роботи на такому підприємстві.

Позбавлення працівника соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на підприємстві внаслідок невиконання підприємством обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України є неприпустимим та суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.

Суд звертає увагу, що у випадку невиконання страхувальником обов`язку щодо сплати єдиного внеску, в тому числі порушення строків його сплати, законодавством передбачає відповідальність страхувальника, шляхом сплати недоїмки, штрафу та пені на вимогу органу доходів і зборів, встановлюючи можливість виконання такої вимоги як виконавчого документа державною виконавчою службою та наділяючи орган доходів і зборів правом звернення до суду з позовом про стягнення такої недоїмки.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 01.0.2021 у справі № 423/757/17 та від 31.03.2021 у справі № 242/5696/16-а, за умови підтвердження пільгового стажу, позивач як громадянин України наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних (надуманих) підстав.

Відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_2 позивач, зокрема з 02.06.2011 по 29.06.2026 працює електрослюсарем (слюсарем) черговим та з ремонту устаткування 4-го розряду на д. ВіТЬ по переводу з ВП «Шахта Степова» у Державному підприємстві «Львіввугілля» Шахта «Межирічанська».

Отже, період роботи позивача з 01.06.2025 по 30.04.2026 відповідачем не зараховано до страхового стажу позивача оскільки відсутня сплата внесків в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Враховуючи те, що обов`язок зі сплати страхових внесків покладено роботодавця, тобто Державне підприємство «Львіввугілля» Шахта «Межирічанська», то вказані періоди роботи на даних підприємствах підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача в повному обсязі.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області від 03.06.2026 №133950020467 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги в частині зобов`язання відповідача призначити ОСОБА_1 з 21.05.2026 (дня наступного за досягненням 50-річного віку) пенсію за віком на пільгових умовах у порядку пункту б ст. 13 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 №1788-ХІІ, в редакції до внесення змін Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 №213-VIII із застосуванням показника вікового цензу у 50 років, суд зазначає таке.

Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована, зокрема, у постановах від 17 жовтня 2019 року у справі №826/521/16, від 30 березня 2021 року у справі №400/1825/20, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20 та від 27 вересня 2021 року у справі №380/8727/20, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.

Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Позиція Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 245 КАС України, а саме, щодо можливості зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, була висловлена у постановах від 04 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20, від 23 грудня 2021 року у справі №480/4737/19 та від 13 жовтня 2022 року у справі №380/13558/21.

Таким чином, у випадку коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд може зобов`язати відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення, та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин.

Таким чином, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.05.2026 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2 відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та прийняти рішення з урахуванням висновків суду наданих в мотивувальній частині судового рішення.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Відповідно до статті 139 КАС України з ГУ ПФУ у Львівській області за рахунок його бюджетних асигнувань необхідно стягнути на користь позивача судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 03.06.2026 №133950020467 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (код ЄДРПОУ 20490012, місцезнаходження: 69005, м. Запоріжжя, проспект Соборний, 158-Б) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) від 27.05.2026 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2 відповідно до пункту б статті 13 Закону України Про пенсійне забезпечення та прийняти рішення з урахуванням висновків суду наданих в мотивувальній частині судового рішення.

У задоволенні інших вимог відмовити повністю.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (код ЄДРПОУ 20490012, місцезнаходження: 69005, м. Запоріжжя, проспект Соборний, 158-Б) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн 20 коп.

Рішення суду першої інстанції набуває чинності після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набуває чинності після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Суддя Мричко Н.І.