Рішення № 139879123, 18.09.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 вересня 2026 року м.Київ №320/19829/25

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши в електронній формі у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищого антикорупційного суду про визнання протиправним та скасування наказу,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду через підсистему "Електронний суд" звернувся ОСОБА_1 з позовом до Вищого антикорупційного суду про визнання протиправними дій, у якому просить суд :

- визнати протиправним, тобто незаконним та невідповідним правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правовий акт Вищого антикорупційного суду (Україна, 01601, м. Київ, проспект Берестейський, буд. 41, ЄРДПОУ 42836259), а саме наказ Вищого антикорупційного суду від 11 березня 2024 року № 10 «Про окремі питання надання на ознайомлення матеріалів судових справ та видачі копій процесуальних документів чи судових рішень у Вищому антикорупційному суді» та визнати протиправним порядок застосування Вищим антикорупційним судом цього наказу № 10 під час розгляду заяв ОСОБА_1 від 16 жовтня 2024 року щодо видачі копій документів і технічних записів судових засідань у справі 991/7210/24 та у справі 991/2982/21 у формі не накладання резолюції та повідомлення ОСОБА_1 про таке не накладання листом Вищого антикорупційного суду від 24 жовтня 2024 року № 03.14-14/2/2024;

- встановити судовий контроль за виконанням судового рішення в цій адміністративній справі та зобов`язати Вищий антикорупційний суд (Україна, 01601, м. Київ, проспект Берестейський, буд. 41, ЄРДПОУ 42836259) у місячний строк з дня набрання рішення суду законної сили подати до Київського окружного адміністративного суду звіт про його виконання.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про те, що є підозрюваним у кримінальному провадженні № 52017000000000361 та звертався до Вищого антикорупційного суду із заявами від 16 жовтня 2024 року про надання копій технічних записів судових засідань, журналів судових засідань та інших матеріалів у справах № 991/7210/24 та № 991/2982/21. Позивач вказує, що ВАКС розглянув зазначені заяви відповідно до наказу від 11 березня 2024 року № 10 та повідомив його листом від 24 жовтня 2024 року № 03.14-14/2/2024 про відсутність резолюції про видачу запитуваних документів. На думку позивача, наказ № 10 є нормативно-правовим актом управлінського характеру, який регулює питання надання матеріалів судових справ та копій процесуальних документів, а тому може бути предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства. Позивач вважає протиправним положення наказу, відповідно до якого за відсутності резолюції про надання матеріалів апарат ВАКС повідомляє про це особу, яка звернулася із заявою. На його думку, такий порядок не передбачений кримінальним процесуальним законодавством та суперечить положенням Закону України «Про доступ до судових рішень». Також позивач посилається на те, що застосування наказу № 10 призвело до обмеження його права на отримання запитуваних матеріалів та можливості їх використання для реалізації процесуальних прав і захисту своїх прав та інтересів. З огляду на викладене позивач просить суд визнати протиправним та нечинним наказ Вищого антикорупційного суду від 11 березня 2024 року № 10, а також визнати протиправним порядок його застосування під час розгляду його заяв від 16 жовтня 2024 року.

Ухвалою суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.

Відповідач у відзиві на позов зазначив про те, що наказ ВАКС від 11 березня 2024 року № 10 є внутрішнім організаційно-розпорядчим документом, а не нормативно-правовим актом, оскільки не встановлює загальних правил поведінки для невизначеного кола осіб. На думку відповідача, зазначений наказ видано Головою ВАКС у межах наданих йому повноважень та відповідно до законодавства і він регулює виключно організаційні питання роботи апарату суду та документообігу. Відповідач вказує, що наказ № 10 не регулює процесуальних відносин, не встановлює для позивача жодних прав чи обов`язків та не впливає на його процесуальні права й інтереси. Також відповідач зазначає, що порядок доступу до матеріалів кримінального провадження та отримання відповідних документів визначається кримінальним процесуальним законодавством, тоді як питання документообігу та організаційного забезпечення роботи суду регулюються Інструкцією № 814. Відповідач вважає, що застосування наказу № 10 відповідає Інструкції № 814, оскільки надання копій документів та матеріалів здійснюється за відповідною резолюцією судді або керівництва суду. Крім того, відповідач заперечує проти посилань позивача на Закон України «Про доступ до судових рішень», зазначаючи, що позивач є учасником кримінального провадження, а його заяви стосувалися технічних записів судових засідань та документів матеріалів справ, а не судових рішень. Відповідач також вважає безпідставними посилання позивача на обставини, встановлені в інших судових справах, та зазначає, що наведені позивачем припущення й оціночні судження не підтверджують протиправності наказу № 10. У зв`язку з цим відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Позивач не погоджується з доводами відповідача та у відповіді на відзив зазначає про те, що оскаржуваний наказ ВАКС від 11 березня 2024 року № 10 встановлює правила, розраховані на неодноразове застосування, у тому числі щодо осіб, які звертаються до суду із заявами та клопотаннями, а тому має ознаки нормативно-правового акта. Позивач вказує, що наказ № 10 був безпосередньо застосований ВАКС під час розгляду його заяв від 16 жовтня 2024 року, за результатами чого резолюцій про видачу запитаних документів та технічних записів судових засідань накладено не було. На думку позивача, процедура розгляду заяв шляхом ненакладення резолюції не передбачена Інструкцією № 814 чи іншими актами законодавства, а запроваджена саме оскаржуваним наказом. У зв`язку з цим позивач вважає, що наказ та практика його застосування не відповідають вимогам законодавства. Позивач також зазначає, що ненадання йому запитаних матеріалів без прийняття відповідного письмового та мотивованого рішення порушило його права та законні інтереси, зокрема право на доступ до матеріалів судових справ, необхідних для їх оскарження. Крім того, позивач заперечує доводи відповідача щодо незастосування Закону України «Про доступ до судових рішень», посилаючись на частину одинадцяту статті 9 цього Закону та зазначаючи, що доступ до матеріалів справи може бути необхідним для оскарження судового рішення. Позивач вважає, що оскаржуваний наказ безпосередньо вплинув на реалізацію його прав, оскільки саме на його підставі ВАКС не надав запитані документи та технічні записи судових засідань. У зв`язку з цим просить задовольнити позовні вимоги.

Відповідач у запереченнях на відповідь на відзив наголошує на тому, що наказ ВАКС від 11.03.2024 № 10 є внутрішнім організаційно-розпорядчим документом, який регулює виключно питання роботи апарату суду та не є нормативно-правовим актом. Відповідач зазначає, що цей наказ не регулює процесуальні правовідносини та не визначає порядок реалізації прав учасників кримінального провадження. ВАКС вказує, що заяви позивача від 16.10.2024 були передані на розгляд уповноваженій особі, а за результатами їх розгляду позивача було поінформовано. При цьому відповідач заперечує, що наказ № 10 визначав порядок прийняття процесуального рішення щодо таких заяв. Відповідач також посилається на те, що порядок реалізації прав учасників кримінального провадження та доступу до матеріалів справ визначається КПК України, а не наказом № 10. На думку ВАКС, позивач мав можливість оскаржити дії суду у встановленому законом порядку, однак таким правом не скористався. Крім того, ВАКС вважає, що сам факт звернення позивача із заявами не створює обов`язку надати відповідь у визначеній ним формі, а наказ № 10 не порушує його прав чи законних інтересів. У зв`язку з цим відповідач просить відмовити у задоволенні позову повністю.

Розглянувши подані сторонами докази, заслухавши представників сторін, всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

11 березня 2024 року Вищим антикорупційним судом видано наказ № 10 «Про окремі питання надання на ознайомлення матеріалів судових справ та видачі копій процесуальних документів чи судових рішень у Вищому антикорупційному суді» (далі Наказ № 10).

Пунктом 3 Наказу № 10 передбачено, що у разі відсутності за результатами розгляду та вирішення заяви (клопотання) резолюції про надання судової справи (матеріалів кримінального провадження) на ознайомлення чи видачу копій відповідних документів і технічних записів судових засідань апарат ВАКС інформує про це особу, яка звернулася із заявою (клопотанням).

16 жовтня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до ВАКС із заявами про надання копій процесуальних документів та технічних записів судових засідань у кримінальних провадженнях, що розглядалися у справах № 991/7210/24 та № 991/2982/21. Зазначені заяви були зареєстровані у ВАКС за №№ 43755/24-Вх та 43757/24-Вх.

З матеріалів справи вбачається, що зазначені заяви були передані для розгляду Голові ВАКС. При цьому ВАКС виходив із того, що відповідні судові справи перебували на зберіганні в архіві суду.

За результатами розгляду заяв Головою ВАКС резолюцій про видачу ОСОБА_1 запитаних копій процесуальних документів та технічних записів судових засідань накладено не було. Про результати розгляду заяв позивача ВАКС повідомив листом від 24 жовтня 2024 року № 03.14-14/2/2024. У цьому листі зазначено, що заяви від 16 жовтня 2024 року розглянуто в порядку, передбаченому Наказом № 10.

Запитані ОСОБА_1 копії процесуальних документів та технічних записів судових засідань у справах № 991/7210/24 та № 991/2982/21 йому надані не були.

Не погоджуючись з наказом ВАКС від 11.03.2024, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суд перевіряє, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та пропорційно.

Відповідно до пунктів 18, 19 частини першої статті 4 КАС України нормативно-правовим актом є акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює або припиняє загальні правила регулювання однотипних відносин і розрахований на довгострокове та неодноразове застосування. Індивідуальним актом є акт, що стосується прав або інтересів визначеної в ньому особи чи осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Отже, визначальним для віднесення акта до нормативно-правових чи індивідуальних є не його назва або форма, а зміст установлених ним приписів, коло осіб, на яких вони поширюються, характер врегульованих правовідносин та можливість неодноразового застосування.

Судом встановлено, що 11 березня 2024 року Вищим антикорупційним судом видано наказ №10 «Про окремі питання надання на ознайомлення матеріалів судових справ та видачі копій процесуальних документів чи судових рішень у Вищому антикорупційному суді». Пунктом 1 Наказу визначено порядок передачі заяв та клопотань про ознайомлення з матеріалами судових справ, видачу копій процесуальних документів, технічних записів судових засідань та судових рішень на розгляд відповідним посадовим особам. Пунктом 2 передбачено, що надання матеріалів та копій документів здійснюється на підставі відповідної резолюції. Пунктом 3 встановлено, що у разі відсутності такої резолюції апарат ВАКС інформує про це особу, яка звернулася із заявою чи клопотанням.

Таким чином, положення Наказу №10 визначають послідовність дій працівників апарату ВАКС під час опрацювання заяв осіб щодо надання доступу до матеріалів судових справ та видачі копій процесуальних документів, а також порядок документального оформлення результатів такого опрацювання.

Вирішуючи питання щодо правової природи Наказу №10, суд враховує також його фактичне застосування у спірних правовідносинах.

З матеріалів справи вбачається, що 16 жовтня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого антикорупційного суду із заявами про надання копій процесуальних документів, журналів та технічних записів судових засідань у справах №991/7210/24 та №991/2982/21. За результатами їх розгляду резолюції про видачу запитаних документів накладено не було, а листом від 24 жовтня 2024 року №03.14-14/2/2024 позивача повідомлено, що його заяви розглянуто в порядку, передбаченому Наказом №10.

Отже, факт застосування Наказу №10 до спірних правовідносин підтверджується матеріалами справи та самим змістом листа ВАКС від 24 жовтня 2024 року. При цьому запитані позивачем копії документів та технічні записи судових засідань йому надані не були.

Разом із тим, сам по собі факт застосування певного внутрішнього організаційного документа до конкретної ситуації ще не свідчить про його нормативно-правовий характер. Для правильного вирішення спору необхідно встановити, чи встановлює Наказ №10 правила, розраховані на неодноразове застосування до невизначеного кола осіб, чи він лише визначає внутрішній порядок роботи працівників та посадових осіб ВАКС.

Суд також враховує доводи відповідача про те, що порядок реалізації прав учасників кримінального провадження, у тому числі доступу до матеріалів кримінального провадження, визначається кримінальним процесуальним законодавством, тоді як Наказ №10 має організаційний характер. ВАКС при цьому посилається на те, що його наказ не встановлює процесуальних прав чи обов`язків учасників кримінального провадження.

Водночас суду належить надати оцінку тому, чи може суб`єкт владних повноважень власним організаційно-розпорядчим актом визначати процедуру, наслідком якої є фактичне ненадання особі запитуваних матеріалів, у тому числі шляхом ненакладення резолюції, та чи відповідає така процедура вимогам актів вищої юридичної сили.

При цьому суд враховує, що відповідач у своїх запереченнях зазначає про застосування у ВАКС Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої наказом ДСА України від 20 серпня 2019 року №814, з урахуванням організаційно-розпорядчих документів ВАКС.

Отже, предметом судової перевірки у цій справі є, зокрема, відповідність оскаржуваного Наказу №10 вимогам законодавства, межам повноважень ВАКС при його прийнятті, а також відповідність визначеного ним порядку опрацювання та розгляду заяв законодавчо встановленому порядку доступу до судових матеріалів.

При цьому суд виходить із того, що позивач оскаржує не лише сам Наказ №10, а й порядок його застосування під час розгляду його заяв від 16 жовтня 2024 року, у результаті чого йому не були надані запитувані копії процесуальних документів та технічних записів судових засідань.

Оцінюючи наведені сторонами доводи, суд виходить з такого.

Насамперед суд вважає за необхідне розмежувати питання правової природи Наказу №10 та питання правомірності його застосування до заяв позивача від 16 жовтня 2024 року, оскільки ці питання хоча і є взаємопов`язаними, проте мають різний предмет правової оцінки.

Як убачається зі змісту Наказу № 10, його пунктом 1 визначено коло заяв та клопотань, які підлягають передачі апаратом ВАКС для розгляду та вирішення судді, судді-доповідачу, іншому судді зі складу суду, Голові суду або його заступнику залежно від того, у кого перебуває відповідна справа. Пунктом 2 Наказу визначено, що надання судових справ, матеріалів кримінального провадження або видача копій визначених у пункті 1 документів здійснюється на підставі відповідної резолюції. Пунктом 3 Наказу врегульовано порядок дій апарату ВАКС у разі відсутності за результатами розгляду заяви чи клопотання резолюції про надання матеріалів або видачу копій документів, а саме передбачено інформування про це особи, яка звернулася із відповідною заявою чи клопотанням. Таким чином, Наказ встановлює певну послідовність дій при опрацюванні заяв і клопотань та визначає наслідки відсутності резолюції за результатами їх розгляду. Зміст Наказу підтверджує, що він розрахований не на одноразове застосування, а на застосування у всіх аналогічних випадках, які виникають у діяльності ВАКС.

Водночас наявність у Наказі правил, які застосовуються неодноразово, ще не є достатньою підставою для висновку про його нормативно-правовий характер, оскільки необхідно встановити, чи регулюють такі правила зовнішні суспільні відносини, чи спрямовані вони виключно на організацію внутрішньої діяльності суду та його апарату.

При цьому суд звертає увагу, що пунктами 1 3 Наказу врегульовано не лише порядок переміщення документів між структурними підрозділами та посадовими особами ВАКС. Факт того, що визначений Наказом №10 порядок застосовується під час опрацювання заяв, поданих особами, які не є працівниками ВАКС, не свідчить про встановлення цим актом правил зовнішнього правового регулювання. Визначені Наказом №10 приписи регламентують порядок дій суду та його апарату після надходження відповідної заяви, визначають посадову особу, до якої вона передається, підставу для подальшого виконання та спосіб інформування заявника про результат її опрацювання.

Між тим Наказ №10 не визначає правового статусу заявника, не встановлює для нього прав чи обов`язків, не встановлює підстав набуття або обмеження права на доступ до матеріалів судової справи та не визначає випадків, коли таке право може бути обмежене. Відтак його дія щодо заявників має похідний характер і є наслідком організації внутрішньої роботи суду, а не самостійного нормативного регулювання зовнішніх правовідносин.

Зазначене має істотне значення для визначення правової природи Наказу, оскільки внутрішній організаційно-розпорядчий акт, спрямований виключно на організацію роботи апарату, не може встановлювати порядок реалізації прав осіб, які не входять до структури відповідного органу. Водночас якщо акт встановлює правила, які підлягають застосуванню під час розгляду звернень невизначеного кола осіб та визначають порядок поведінки суб`єкта владних повноважень у відносинах із такими особами, це підлягає оцінці з урахуванням положень пункту 18 частини першої статті 4 КАС України.

Суд також враховує, що відповідач не заперечує факту застосування Наказу № 10 під час розгляду заяв позивача від 16 жовтня 2024 року. У листі ВАКС від 24 жовтня 2024 року № 03.14-14/2/202400 зазначено про те, що заяви позивача були розглянуті «в порядку, передбаченому» Наказом № 10, за результатами чого резолюцій про видачу зазначених у заявах процесуальних документів та технічних записів судових засідань накладено не було.

Таким чином, у спірних правовідносинах Наказ №10 не залишився виключно внутрішнім документом, який визначає порядок роботи працівників апарату ВАКС, а був безпосередньо застосований під час розгляду конкретних звернень позивача та визначив порядок повідомлення його про результат такого розгляду.

Разом з тим суд зазначає, що встановлення факту застосування Наказу № 10 до позивача не означає висновку про протиправність такого застосування. Для цього необхідно встановити, чи мав ВАКС правові підстави для визначення відповідного порядку, чи належало питання до адміністративних повноважень Голови ВАКС, а також чи відповідає встановлена Наказом процедура вимогам актів вищої юридичної сили.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про Вищий антикорупційний суд» Голова ВАКС здійснює адміністративні повноваження, передбачені Законом України «Про судоустрій і статус суддів» та цим Законом.

Частиною другою статті 34 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що голова вищого спеціалізованого суду з питань, що належать до його адміністративних повноважень, видає накази і розпорядження.

Отже, видання Наказу № 10 Головою ВАКС не свідчить про відсутність у нього повноважень на прийняття організаційно-розпорядчих актів. Водночас наявність загального повноваження видавати накази не означає, що будь-яким таким наказом може бути врегульоване будь-яке питання.

При перевірці оскаржуваного акта суд має встановити не лише наявність у посадової особи повноваження видавати накази, а й те, чи належало конкретне питання, врегульоване Наказом № 10, до меж її адміністративних повноважень та чи не вийшов відповідач при його прийнятті за межі встановленої законом компетенції.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про Вищий антикорупційний суд» Голова Вищого антикорупційного суду здійснює адміністративні повноваження, передбачені Законом України «Про судоустрій і статус суддів» та цим Законом. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 34 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Голова вищого спеціалізованого суду контролює ефективність діяльності апарату суду, а відповідно до частини другої цієї статті з питань, що належать до його адміністративних повноважень, видає накази і розпорядження.

Отже, законодавець безпосередньо пов`язує повноваження Голови ВАКС щодо видання наказів із реалізацією ним адміністративних повноважень, зокрема повноважень щодо організації та контролю діяльності апарату суду.

За таких обставин прийняття Наказу №10, положення якого спрямовані на визначення послідовності опрацювання апаратом суду заяв щодо ознайомлення з матеріалами судових справ та надання копій процесуальних документів і технічних записів, за своїм предметом належить до організаційного забезпечення діяльності суду та не свідчить про втручання Голови ВАКС у здійснення правосуддя або перебрання на себе повноважень судді.

Судом встановлено, що відповідач посилається на застосування у ВАКС Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20 серпня 2019 року № 814, з урахуванням організаційно-розпорядчих документів ВАКС.

При цьому відповідач зазначає, що у разі встановлення організаційно-розпорядчим документом ВАКС іншого порядку ведення діловодства, ніж передбачений Інструкцією № 814, остання застосовується в частині, що не суперечить відповідному документу ВАКС. Водночас позивач наполягає, що пункт 3 Наказу № 10 суперечить порядку, визначеному Інструкцією № 814, оскільки передбачає можливість відсутності резолюції за результатами розгляду заяви чи клопотання та подальшого інформування особи саме про таку відсутність.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до пунктів 1, 2 розділу XV Інструкції № 814 передача кореспонденції на розгляд керівництву суду забезпечується канцелярією, а після вивчення документа керівництвом суду накладається резолюція та документ передається для подальшого виконання. Сам відповідач посилається на наведені положення Інструкції, обґрунтовуючи порядок ведення діловодства у ВАКС.

Разом з тим пунктом 3 Наказу № 10 передбачено спеціальний наслідок саме для випадку, коли за результатами розгляду заяви чи клопотання резолюція про надання матеріалів або видачу копій документів відсутня: апарат ВАКС у такому випадку інформує про це особу, яка звернулася із заявою чи клопотанням.

Отже, для вирішення питання про відповідність Наказу № 10 Інструкції № 814 необхідно встановити, чи є передбачене пунктом 3 Наказу врегулювання лише технічним способом організації документообігу, чи воно фактично встановлює самостійний порядок прийняття рішення за заявою особи та наслідки такого рішення.

При цьому суд враховує, що відповідач, заперечуючи нормативний характер Наказу № 10, одночасно посилається на нього як на організаційно-розпорядчий документ, яким установлено спеціальний порядок роботи з відповідними заявами та клопотаннями. У запереченнях ВАКС також зазначає, що Наказ визначає окремі питання порядку роботи з документами у ВАКС та встановлює порядок дій апарату суду.

Таким чином, позиції сторін у цій частині зводяться до різної оцінки одного й того самого механізму: позивач вважає, що ним встановлено правило, яке безпосередньо впливає на права осіб, що звертаються до ВАКС, тоді як відповідач вважає цей механізм виключно способом внутрішньої організації роботи апарату суду.

Отже, у цій справі судом встановлено, що 16 жовтня 2024 року позивач звернувся до ВАКС із заявами щодо надання копій процесуальних документів та технічних записів судових засідань у справах № 991/7210/24 та № 991/2982/21.

24 жовтня 2024 року ВАКС листом № 03.14-14/2/2024 повідомив позивача, що його заяви розглянула Голова ВАКС, за результатами чого резолюцій про видачу зазначених у заявах процесуальних документів і технічних записів судових засідань накладено не було.

Фактичним результатом розгляду заяв позивача стало не прийняття окремого письмового рішення про задоволення або відмову у задоволенні заяв, а повідомлення про відсутність резолюції щодо видачі запитаних матеріалів.

Саме ця обставина є визначальною для оцінки другого елемента спору правомірності застосування Наказу № 10 у конкретних правовідносинах.

Суд звертає увагу, що відповідач у своїх процесуальних документах не зазначає про прийняття окремого письмового рішення, яким було б визначено конкретні правові підстави відмови позивачу у видачі запитаних документів і технічних записів. Натомість відповідач виходить із того, що для вирішення заяви достатнім є наявність або відсутність відповідної резолюції, а Наказ № 10 визначає порядок дій апарату суду у випадку відсутності такої резолюції.

На думку суду, відсутність резолюції про видачу запитуваних документів не може ототожнюватися із самостійним рішенням про відмову у доступі до таких документів. Наказ №10 не наділяє відсутність резолюції юридичним значенням самостійної підстави для обмеження відповідного права, а лише визначає порядок дій апарату суду у випадку, коли за результатами розгляду заяви така резолюція не була накладена.

При цьому суд вважає необхідним окремо дослідити нормативне регулювання доступу до судових матеріалів та процесуальних документів, оскільки саме характер цього права має значення для визначення того, чи могла процедура його реалізації бути встановлена виключно внутрішнім організаційно-розпорядчим актом ВАКС.

Суд враховує, що позивач звертався до ВАКС не із загальним зверненням щодо організації роботи суду, а із заявами про надання конкретних матеріалів, пов`язаних із судовими справами № 991/7210/24 та № 991/2982/21.

При цьому відповідач посилається на те, що порядок доступу учасників кримінального провадження до матеріалів кримінального провадження та процесуальних документів визначається кримінальним процесуальним законодавством, а Наказ № 10 лише визначає організаційний порядок роботи апарату суду. Відповідач також зазначає, що порядок реєстрації та передачі відповідних заяв судді, а також порядок ознайомлення з матеріалами кримінальних проваджень безпосередньо КПК України не врегульовано.

З огляду на це суд має розмежувати два питання: матеріальні та процесуальні підстави для отримання особою відповідних матеріалів та організаційний порядок розгляду заяви про їх отримання.

Відсутність у КПК України детальної процедури реєстрації, передачі та організаційного опрацювання відповідної заяви сама по собі не означає надання суб`єкту владних повноважень необмеженого розсуду щодо форми та способу вирішення такої заяви. Організаційний акт може регулювати порядок роботи апарату, однак такий акт не може змінювати чи звужувати обсяг прав особи, встановлений законом, або створювати процедуру, яка фактично унеможливлює перевірку законності прийнятого рішення.

Саме тому суду необхідно встановити, чи є передбачене пунктом 3 Наказу № 10 інформування про відсутність резолюції лише технічною дією апарату, чи воно фактично є способом відмови у наданні запитуваних матеріалів.

У першому випадку така процедура може розглядатися як внутрішня організація документообігу. У другому випадку вона безпосередньо стосується реалізації права особи на отримання відповідних матеріалів та повинна відповідати встановленим законом вимогам щодо підстав, форми та порядку прийняття відповідного рішення.

З огляду на наведене суд вважає, що для остаточного вирішення спору необхідно також надати оцінку тому, чи містить Наказ № 10 самостійне правило, яке дозволяє уповноваженій посадовій особі не приймати оформленого рішення за результатами розгляду заяви, а обмежитися відсутністю резолюції та повідомленням заявника про таку відсутність.

Водночас суд не погоджується з доводами позивача про те, що положення Наказу № 10 безпосередньо встановлюють обмеження його права на отримання матеріалів судових справ.

Як уже зазначалося, пунктами 1 3 Наказу визначено порядок передачі відповідних заяв і клопотань на розгляд уповноваженим посадовим особам, порядок надання матеріалів та копій документів на підставі відповідної резолюції, а також порядок інформування заявника у випадку відсутності такої резолюції.

За своїм змістом наведені положення не встановлюють матеріальних підстав для обмеження права особи на доступ до матеріалів судової справи, не визначають переліку випадків, у яких таке право може бути обмежено, та не встановлюють заборони на отримання процесуальних документів чи технічних записів судових засідань.

Так само Наказ № 10 не містить положень, відповідно до яких сама відсутність резолюції має наслідком позбавлення особи права на отримання відповідних документів. Наказ лише визначає порядок організаційного опрацювання відповідної заяви та дій апарату суду за результатами її розгляду.

При цьому резолюція є формою організації виконання документа та визначення його подальшого руху, а не самостійною нормою, якою встановлюється або припиняється право особи на доступ до відповідних матеріалів.

Таким чином, доводи позивача про те, що пункт 3 Наказу №10 фактично встановлює нову підставу для відмови у наданні документів, не знаходять підтвердження безпосередньо зі змісту оскаржуваного акта.

Суд також враховує, що відповідно до пункту 18 частини першої статті 4 КАС України визначальною ознакою нормативно-правового акта є встановлення, зміна або припинення загальних правил регулювання однотипних відносин, розрахованих на довгострокове та неодноразове застосування. Верховний Суд при визначенні нормативного характеру акта також звертає увагу на наявність загальнообов`язкового правила поведінки, його поширення на невизначене коло осіб та багаторазовість застосування.

Водночас не кожен акт суб`єкта владних повноважень, який застосовується неодноразово, є нормативно-правовим. Сам факт багаторазового застосування документа не є достатнім для надання йому нормативного характеру, якщо його приписи спрямовані на організацію діяльності відповідного органу, його структурних підрозділів та посадових осіб і не встановлюють загальнообов`язкових правил поведінки у зовнішніх правовідносинах.

Зі змісту Наказу № 10 суд встановив, що його приписи спрямовані передусім на визначення порядку роботи апарату ВАКС та посадових осіб суду з відповідними заявами і клопотаннями. Зокрема, пункт 1 визначає, кому передаються такі заяви для розгляду, пункт 2 на якій підставі апарат суду надає матеріали чи видає копії документів, а пункт 3 порядок інформування особи про результат розгляду у випадку відсутності відповідної резолюції.

Отже, Наказ № 10 не встановлює самостійних правил реалізації особами їх процесуальних прав, не змінює визначених законом підстав доступу до матеріалів кримінального провадження та не встановлює нових підстав для відмови у такому доступі.

Отже, суд доходить висновку, що Наказ № 10 має організаційно-розпорядчий, а не нормативно-правовий характер, оскільки не встановлює загальнообов`язкових правил поведінки, не визначає та не змінює прав і обов`язків невизначеного кола осіб, а спрямований на внутрішню організацію опрацювання відповідних звернень апаратом ВАКС. Відтак підстави для визнання Наказу № 10 нормативно-правовим актом та його скасування відсутні.

При цьому те, що відповідні заяви подаються особами, які не є працівниками ВАКС, не змінює внутрішньоорганізаційного характеру визначеної Наказом процедури. Зовнішнім проявом такого порядку є лише отримання заявником інформації про результат їх опрацювання, тоді як сам Наказ не визначає його правового статусу, не встановлює для нього додаткових обов`язків та не позбавляє його будь-якого права.

Окремо суд вважає за необхідне надати оцінку доводам позивача щодо фактичного застосування Наказу № 10 під час розгляду його заяв від 16 жовтня 2024 року.

Як встановлено судом, позивач звернувся до ВАКС із заявами про надання копій процесуальних документів та технічних записів судових засідань у справах № 991/7210/24 та № 991/2982/21.

За результатами розгляду цих заяв 24 жовтня 2024 року ВАКС листом № 03.14-14/2/2024 повідомив позивача про те, що його заяви розглянула Голова ВАКС та за результатами їх розгляду резолюцій про видачу зазначених у заявах процесуальних документів і технічних записів судових засідань накладено не було.

Разом з тим предметом розгляду цієї адміністративної справи є правомірність Наказу №10 та визначеного позивачем порядку його застосування під час розгляду його заяв від 16 жовтня 2024 року. Водночас позивач не заявив самостійної позовної вимоги про визнання протиправним рішення, дії чи бездіяльності ВАКС щодо невидачі конкретних документів та не просить зобов`язати відповідача надати такі документи.

Суд звертає увагу, що лист від 24 жовтня 2024 року містить інформацію про результати розгляду заяв позивача та повідомлення про відсутність резолюцій про видачу запитаних документів. Інформування заявника про результат опрацювання його звернення не є рішенням, яким встановлюються, змінюються або припиняються його права чи обов`язки. Відтак направлення такого повідомлення не може свідчити про порушення прав позивача.

Питання щодо правомірності невидачі конкретних документів є окремим питанням, яке має оцінюватися щодо відповідного рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та не може зумовлювати висновок про протиправність Наказу №10.

У випадку, якщо позивач вважає, що під час розгляду його конкретних заяв ВАКС неправомірно відмовив у наданні запитуваних документів, належним предметом судового контролю у такому випадку мають бути конкретне рішення, дія чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, якими, на думку особи, порушено її права, свободи чи законні інтереси.

Натомість у межах цієї справи позивач не заявляє вимоги про визнання протиправним та скасування листа ВАКС від 24 жовтня 2024 року № 03.14-14/2/2024, не просить визнати протиправною бездіяльність чи рішення посадової особи ВАКС щодо невидачі конкретних документів та не просить зобов`язати відповідача надати йому відповідні документи.

За таких обставин суд не надає оцінки правомірності самої відмови у видачі позивачу запитуваних документів як окремого предмета спору, оскільки така вимога позивачем у цій справі не заявлена.

При цьому обставина, що саме застосування Наказу № 10 передувало направленню позивачу зазначеного листа, не означає, що будь-які можливі порушення прав позивача при вирішенні його конкретних заяв автоматично свідчать про протиправність самого Наказу № 10.

Відтак, правомірність Наказу як організаційного акта та правомірність конкретного рішення, дії чи бездіяльності, вчинених на його виконання, є різними предметами судового контролю.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 КАС України особа має право звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Водночас у цій справі суд не встановив, що безпосередньо положеннями Наказу № 10 позивачу встановлено будь-яке обмеження його прав або покладено на нього додаткові обов`язки.

Зміст пунктів 1 3 Наказу не містить заборони позивачу звертатися із заявами про надання матеріалів судових справ, не встановлює для нього обов`язку вчиняти додаткові дії для реалізації такого права та не визначає остаточного рішення про відмову у видачі документів. Натомість Наказ регулює порядок опрацювання відповідної кореспонденції всередині суду та порядок інформування особи про результати її розгляду.

Той факт, що за результатами розгляду заяв позивача відповідні документи йому фактично не були надані, не свідчить про протиправність Наказу № 10, оскільки питання правомірності невидачі конкретних документів виходить за межі заявленого у цій справі предмета спору.

Таким чином, суд не встановив причинно-наслідкового зв`язку між положеннями Наказу № 10 та порушенням прав позивача, на яке він посилається.

З огляду на встановлені обставини суд доходить висновку, що Наказ ВАКС від 11 березня 2024 року № 10 «Про окремі питання надання на ознайомлення матеріалів судових справ та видачі копій процесуальних документів чи судових рішень у Вищому антикорупційному суді» за своїм змістом має організаційно-розпорядчий характер та спрямований на врегулювання внутрішнього порядку роботи ВАКС з відповідними заявами і клопотаннями.

Положення Наказу № 10 не встановлюють матеріальних підстав для обмеження права особи на доступ до матеріалів судових справ, не встановлюють самостійної заборони на видачу процесуальних документів чи технічних записів судових засідань та не позбавляють особу права на оскарження конкретного рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

При цьому, передбачене пунктом 3 Наказу інформування особи про відсутність резолюції за результатами розгляду її заяви не може розглядатися як порушення прав позивача, оскільки має інформаційний та організаційний характер і не є самостійним рішенням про позбавлення особи права на отримання відповідних матеріалів.

За таких обставин суд не встановив передбачених законом підстав для визнання Наказу № 10 протиправним та його скасування.

Водночас вимога позивача про визнання протиправним порядку застосування Наказу №10 у формі ненакладення резолюції та повідомлення про таке ненакладення також не підлягає задоволенню. Сам факт відсутності резолюції та повідомлення позивача про цю обставину не свідчить про встановлення Наказом №10 самостійної підстави для обмеження його права на отримання відповідних матеріалів.

Питання щодо правомірності невидачі конкретних документів є окремим предметом судового контролю та потребує оцінки відповідного рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. Оскільки відповідної самостійної вимоги у цій справі позивачем не заявлено, суд не надає оцінки правомірності невидачі йому конкретних документів як окремому предмету спору.

Отже, суд доходить висновку, що Наказ №10 за своїм змістом є внутрішнім організаційно-розпорядчим актом, прийнятим Головою ВАКС у межах адміністративних повноважень, який не встановлює, не змінює та не припиняє прав і обов`язків невизначеного кола осіб та не встановлює самостійних підстав для обмеження доступу до матеріалів судових справ. Підстав для визнання його протиправним та скасування, а також для визнання протиправним визначеного позивачем порядку його застосування судом не встановлено.

Суд не приймає посилання позивача на судові рішення в інших справах, оскільки предмет та фактичні обставини спорів у них є відмінними, а наведені судові рішення не мають преюдиційного чи обов`язкового характеру для вирішення цієї справи.

Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінюючи подані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді судом всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин зазначених вище, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи відмову у задоволенні позову, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову, - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лисенко В.І.