Ухвала суду № 139878435, 18.09.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

18 вересня 2026 р.Справа №160/24798/26

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Кисельова Є.О., перевіривши заяву про забезпечення позову адвоката Ісаєва Ігоря Сергійовича в інтересах ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов адвоката Ісаєва Ігоря Сергійовича (далі представник позивача, Ісаєв І.С.) в інтересах ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі відповідач І, ІНФОРМАЦІЯ_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі відповідач ІІ, ІНФОРМАЦІЯ_4 ), з такими вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення ОСОБА_1 з військового обліку військовозобов`язаних у зв`язку із непридатністю до військової служби за станом здоров`я з 08.06.2022;

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо взяття ОСОБА_1 військовий облік, як військовозобов`язаного;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_5 виключити із військового обліку військовозобов`язаних ОСОБА_1 ;

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо внесення даних про перебування ОСОБА_1 на військовому обліку військовозобов`язаних до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_5 виключити дані про перебування ОСОБА_1 на військовому обліку військовозобов`язаних з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів;

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 , які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку та перебування у розшуку ТЦК та СП щодо ОСОБА_1 ;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_5 виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про порушення правил військового обліку та перебування у розшуку ТЦК та СП щодо ОСОБА_1 ;

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка полягає у не повідомленні органів Національної поліції про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 до територіального центру комплектування та соціальної підтримки;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_5 направити повідомлення органам Національної поліції про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 до територіального центру комплектування та соціальної підтримки

16.09.2026 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла заява про забезпечення позову шляхом:

- заборони ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_1 та їх посадовим особам вчиняти певні дії, а саме: надсилати ОСОБА_1 повістки про явку до ІНФОРМАЦІЯ_2 та/або до ІНФОРМАЦІЯ_1 для уточнення своїх персональних даних або для проходження військово-лікарської комісії;

- притягувати до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 як порушника військового обліку з підстав того, що він не став на військовий облік за новою адресою (місцем проживанням);

- видавати ОСОБА_1 направлення на проходження військово-лікарської комісії; видавати накази про мобілізацію ОСОБА_1 на військову службу та вчиняти будь-які інші дії пов`язані з його мобілізацією;

- звертатися до органів Національної поліції України про адміністративне затримання та примусове доставлення ОСОБА_1 в районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки як порушника правил військового обліку з підстав того, що він не став на військовий облік за новою адресою (місцем проживанням);

- зупинення дії звернення ІНФОРМАЦІЯ_2 від 06.02.2026 до органів Національної поліції України про адміністративне затримання та примусове доставлення ОСОБА_1 в районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки як порушника правил військового обліку;

- заборони органам Національної поліції України та їх посадовим особам вчиняти дії щодо адміністративного затримання та примусового доставлення ОСОБА_1 до районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки як порушника правил військового обліку на підставі звернень ІНФОРМАЦІЯ_6 .

В обґрунтування заяви зазначено, що у провадженні Дніпропетровського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа № 160/24798/26 за позовом адвоката Ісаєва Ігоря Сергійовича в інтересах ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії.

08.06.2022 військово-лікарська комісія при ІНФОРМАЦІЯ_1 провела йому огляд та на підставі статті 61А; 13в, 39б графи ІІ Розкладу хвороб було визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку, про що 08.06.2022 було видано довідку військово-лікарської комісії №138.

08.06.2022 позивача виключено з військового обліку на підставі пп.3 п.6 ст. 3 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», про що свідчить відповідний штамп ІНФОРМАЦІЯ_7 у військовому квитку НОМЕР_1 .

Також, підтвердженням того, що ОСОБА_1 виключений з військового обліку на підставі пп.3 п.6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за висновками ВЛК (наказ МО України № 402-2008) на підставі статті 61А; 13в, 39б графи ІІ Розкладу хвороб є - довідка № 24 1754 від 08.06.2022.

Однак, з`ясувалось, що в додатку Резерв+ відображається, що позивач є порушником правил військового обліку. Також, вказано що він в «Розшуку», та було звернення до Нацполіції по причині того, що не став на військовий облік за новою адресою. Крім того, вказано, що позивач знаходиться на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_8 .

На запити представника позивача, відповідачі правомірні відповіді не надали, допустили бездіяльність. Позивач був впевнений, що він виключений з військового обліку, приймаючи до уваги факт внесення відповідних відомостей до свого військово-облікового документу, мав правомірні очікування стосовно того, що відносно нього посадові особи відповідача будуть діяти у відповідності до вимог законодавства та належним чином виконувати покладені на них обов`язки щодо внесення інформації до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів про виключення позивача з військового обліку.

За таких обставин, оскільки оскаржувані дії відповідачів не ґрунтуються на правильному застосуванні норм Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізації",Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", Положення №402 «Про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України» та вчинені без урахування всіх фактичних обставин та наданих позивачем документів, відтак не відповідають критеріям правомірності, наведеним у ч.2 ст.2 КАС України, танесуть ризики для позивача, щодо його примусового доставлення до ТЦК та СП органами Національної поліції України за зверненням відповідачів; притягнення до адміністративної відповідальності; зобов`язання отримати та з`явитися за повістками як військовозобов`язаному, хоча він таким вже не є; проходження військово лікарської комісії та в подальшому здійснення його мобілізації.

Перевіривши клопотання про забезпечення позову, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 153 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову подається: 1) до подання позовної заяви - до суду, до якого має бути подано позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; 2) одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; 3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.

Згідно з ч.2 ст. 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 1 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно із частинами 1, 2 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено:

1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Згідно із частиною 4 ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.

Статтею 150 КАС України визначено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

В розумінні наведених норм процесуального закону, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги; ймовірності ускладнення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушення у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є у часниками даного судового процесу.

Суд, приймаючи рішення про забезпечення позову, повинен пересвідчитися в тому чи існує реальна загроза невиконання, чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який можливо застосувати, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд враховує інтереси не тільки позивача, а також інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Суд також враховує співмірність заходів забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи.

Тобто, з даної норми слідує, що прийняття рішення про забезпечення позову доцільно та можливе лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення може у майбутньому ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду чи привести до потреби докладати значні зусилля та витрати для відновлення прав та інтересів позивача або є очевидними ознаками протиправності оскаржуваного рішення та порушення прав позивача цим рішенням.

Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.

Суд азначає, що забезпечення позову - це елемент права на судовий захист, що спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права (попередній судовий захист).

Значення цього інституту адміністративного процесуального права в тому, що ним захищаються законні інтереси (права) позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли неприйняття заходів може призвести до невиконання судового рішення.

Забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівності учасників справи.

Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення ускладнення чи неможливості виконання судового рішення, а також перешкоджання спричинення значної шкоди заявнику.

Заходи забезпечення позову не мають якогось дискримінаційного характеру стосовно якоїсь із сторін у спорі; їх застосування здійснюється в рамках дискреційних повноважень суду і на основі принципів змагальності та процесуальної рівності.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби ст. 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини Рішення від 30.01.2003 N 3-рп/2003 у справі N 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Судом встановлено, що 16.06.2026 ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , та 14.07.2026 до ІНФОРМАЦІЯ_1 були подані заяви про виключення з військового обліку, внесенню інформації щодо зняття з військового обліку до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, виправлення помилок в Резерв+.

Однак, ні відповіді на зазначені заяви, ні дії відповідачами на час подачі позову надано та зроблено не було.

Суд зауважує, що позивач, подаючи заяву про забезпечення позову та, перераховуючи можливі негативні наслідки у випадку незадоволення поданої заяви, жодних доказів на підтвердження наявності підстав, передбачених ст. 150 КАС України, які є обов`язковими для постановлення ухвали про забезпечення позову, не надав, а подана заява ґрунтується лише на припущеннях.

Як слідує з заяви про забезпечення позову, вимоги позивача про необхідність вжиття заходів забезпечення позову фактично обґрунтовано посиланням на очевидну протиправність оскаржуваних дій відповідача, зокрема, щодо не внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення ОСОБА_1 з військового обліку військовозобов`язаних у зв`язку із непридатністю до військової служби за станом здоров`я з 08.06.2022.

При цьому, будь-які належні та допустимі докази, з яких би вбачалося вирішення питання відповідачами в особі його посадових/службових осіб щодо можливого переміщення/призову/мобілізаційних заходів відносно ОСОБА_1 до навчального центру та/або військової частини, з метою проходження ним військової служби в Збройних Силах України (інших військових формуваннях); вчинення дій Національною поліцією України та їх посадовим особам щодо адміністративного затримання та примусового доставлення ОСОБА_1 до районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки як порушника правил військового обліку на підставі звернень ІНФОРМАЦІЯ_2 або ІНФОРМАЦІЯ_1 в матеріалах, долучених до заяви про забезпечення позову, відсутні.

Крім того, доказів складання відповідачами повістки про направлення на ВЛК, на навчання тощо, у матеріалах справи не має, та позивач про це не зазначає. Тому, доводи позивача про ймовірні дії відповідачів щодо проведення стосовно нього певних мобілізаційних заходів є припущенням позивача.

Фактично позивач просить суд заборонити відповідачам вчиняти дії щодо реалізації рішення (наказу) про призов позивача, оформлення його відправлення, включати до команди на відправлення та направлення (переміщування) до військової частини для проходження військової служби, як такі, які, на думку позивача, можуть бути вчинені в майбутньому, під час ймовірного призову позивача на військову службу.

Як вже зазначалось, під час вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову обов`язок щодо доведення та обґрунтування наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, обґрунтованості та невідворотності додаткових зусиль і витрат у майбутньому, покладається саме на особу, яка звернулась із заявою.

Так, відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Проте, представник позивача не надав суду належних та достовірних доказів, що свідчили б про очевидну протиправність дій відповідача, зокрема, не навів обставин, не надав доказів, які б підтверджували намір відповідача вчинити дії щодо переміщення/призову/мобілізаційних заходів відносно ОСОБА_1 .

Таким чином, такий захід забезпечення позову не можна вважати адекватним до позовних вимог.

З огляду на викладене, надавши оцінку доводам заявника, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

Керуючись ст.ст. 150, 153, 152, 154, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні заяви про забезпечення позову адвоката Ісаєва Ігоря Сергійовича в інтересах ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Відповідно до ст. 154 КАС України ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтями 295 та 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Є.О. Кисельова