Рішення № 139867570, 18.09.2026, Ріпкинський районний суд Чернігівської області

Справа № 743/859/25

Провадження № 2/743/146/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2026 року селище Ріпки

Ріпкинський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого судді Макаревича Я.М.,

за участю секретаря судового засідання Довбенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Ріпки в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позиції позивача.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 04.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та відповідачем укладено договір № 5083649 про надання кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний одноразовим ідентифікатором відповідно до статті 12 Закону України «Про електронну комерцію».

ТОВ «Мілоан» виконало свої зобов`язання та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 5 000 гривень шляхом перерахування на банківську картку № НОМЕР_1 .

26.07.2024 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Факторинг Партнерс» укладено договір факторингу № 26-07/2024, за яким право вимоги за кредитним договором від 04.12.2021

№ 5083649 перейшло до позивача.

Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 21 750 гривень: тіло кредиту 5 000 гривень, прострочені проценти 16 250 гривень, комісія 500 гривень.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи та інші процесуальні дії у справі.

Заочним рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 22.09.2025 позов задоволено.

Ухвалою Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 07.11.2025 заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення від 22.09.2025 задоволено, заочне рішення скасовано, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Витребувано від АТ КБ «ПриватБанк» інформацію щодо належності картки

№ НОМЕР_1 та рух коштів за нею за період з 04.12.2021 по 08.12.2021. 28.11.2025 витребувана інформація надійшла до суду .

У зв`язку з відрахуванням судді Кравчук М.В. зі штату суду з підстав закінчення відрядження, справу повторно автоматизовано розподілено та передано у провадження судді Макаревича Я.М.

Ухвалою Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 12.01.2026 прийнято до свого провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Підготовче засідання призначено на 04.02.2026.

Ухвалою Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 04.02.2026 витребувано від ОСОБА_1 докази проходження ним військової служби, зокрема документи, що підтверджують факт та період її проходження. Оголошено перерву у підготовчому засіданні до 20.03.2026.

17.03.2026 від відповідача надійшли додаткові пояснення у справі та докази, що були витребувані судом, зокрема: копія довідки про перебуванням на військовій службі, копія посвідчення серія НОМЕР_2 , копія контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.

Ухвалою Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 20.03.2026 провадження у справі зупинено до припинення перебування відповідача у складі Збройних Сил України, але не пізніше ніж до закінчення воєнного стану в Україні.

02.06.2026 від відповідача надійшло клопотання про поновлення провадження у справі.

Ухвалою Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 05.06.2026 провадження у справі поновлено, судове засідання призначено на 18.09.2026.

15.09.2026 від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи без її участі та участі відповідача.

Позивач та відповідач у судове засідання не з`явилися, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце його проведення.

Фіксування судового процесу технічними засобами не здійснювалося (частина 2 статті 247 ЦПК України).

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

04.12.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 в електронній формі шляхом підписання одноразовим ідентифікатором укладено договір

№ 5083649 про надання кредиту у сумі 5 000 гривень строком на 20 днів з 04.12.2021 по 24.12.2021.

Пунктом 1.5.2 договору передбачено проценти за користування кредитом у розмірі 1 250 гривень, що нараховуються за ставкою 1,25 відсотка від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Пунктом 1.6 договору передбачено, що стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом; договором визначено, що у разі прострочення позичальником виконання зобов`язань зі сплати заборгованості кредитодавець має право, починаючи з дня, наступного за датою спливу строку кредитування, нарахувати проценти за цією стандартною ставкою в якості процентів за порушення грошового зобов`язання відповідно до статті 625 ЦК України, і ця умова договору встановлює інший розмір процентів у розумінні частини 2 статті 625 ЦК України.

Договором передбачено сплату комісії за надання кредиту в розмірі 500 гривень (10 відсотків суми кредиту), яка стягується одноразово при видачі кредиту. Договір не містить переліку конкретних додаткових чи супутніх послуг кредитодавця, пов`язаних з наданням, обслуговуванням чи поверненням кредиту, за які встановлена ця комісія.

04.12.2021 ТОВ «Мілоан» перерахувало відповідачу кредитні кошти в розмірі 5 000 гривень на банківську картку № НОМЕР_1 через платіжну систему LiqPay, що підтверджується квитанцією про переказ коштів. Належність зазначеної картки відповідачу підтверджується відповіддю АТ КБ «ПриватБанк» від 28.11.2025 та випискою по картковому рахунку за період з 04.12.2021 по 08.12.2021, згідно з якою 04.12.2021 на вказану картку зараховано кошти в сумі 5 000 гривень з приміткою про виплату позики ТОВ «Мілоан», а телефонний номер, з використанням якого підписано договір, зазначений у ній як фінансовий номер відповідача.

Відповідач взятих на себе зобов`язань щодо повернення кредиту та сплати процентів у строк, встановлений договором, не виконав.

26.07.2024 між ТОВ «Мілоан» (клієнт) та ТОВ «Факторинг Партнерс» (фактор) укладено договір факторингу № 26-07/2024, за яким клієнт відступив факторові право грошової вимоги до боржників, включених до Реєстру боржників, у тому числі право вимоги за договором від 04.12.2021 № 5083649 до ОСОБА_1 . Право вимоги перейшло до позивача в обсязі та на умовах, що існували на момент його переходу.

Згідно з розрахунком заборгованості, наданим позивачем, загальний розмір заборгованості за договором № 5083649 становить 21 750 гривень, з яких: 5 000 гривень - тіло кредиту, 16 250 гривень - проценти (1 250 гривень нараховано за період з 04.12.2021 по 24.12.2021 за ставкою 1,25 відсотка на день, 15 000 гривень нараховано за період з 25.12.2021 по 22.02.2022 за ставкою 5 відсотків на день), 500 гривень - комісія за надання кредиту.

Судом встановлено, що відповідач з 06.03.2021 проходить військову службу за контрактом на посадах осіб сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, що підтверджується контрактом про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, довідкою командира військової частини НОМЕР_3 від 11.10.2025 та посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_2 від 26.04.2023. У період з 04.12.2021 по 22.02.2022, за який позивачем нараховано проценти за спірним договором, відповідач проходив навчання як курсант 3 навчального курсу Відділення військової підготовки Фахового коледжу морського транспорту Національного університету «Одеська морська академія»; доказів його фактичної участі у цей період в заходах із захисту незалежності, суверенітету і територіальної цілісності України, заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації матеріали справи не містять.

ІV. Норми права, які застосував суд, та оцінка аргументів сторін.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Кредитний договір укладається у письмовій формі (стаття 1055 ЦК України).

Згідно з частинами 1, 3, 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом оферти та акцепту, підписаного відповідно до статті 12 цього Закону. Моментом підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором (частина 1 статті 12 Закону).

Факт підписання договору відповідачем одноразовим ідентифікатором підтверджується матеріалами справи. Судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що договір не був укладений або що ідентифікатор було використано не відповідачем.

Як встановлено в розділі ІІІ цього рішення, позивач (його правопопередник) перерахував 5 000 гривень на банківську картку відповідача, що підтверджується квитанцією платіжної системи LiqPay та випискою банку-емітента. За змістом частини 1 статті 1054 ЦК України кредитодавець належно виконав своє зобов`язання щодо надання кредитних коштів.

Згідно з абзацом 2 частини 1 статті 1048 ЦК України проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики, якщо інше не встановлено договором.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 5 квітня 2023 року у справі

№ 910/4518/16 констатувала, що припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України може бути застосований лише в межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування. Якщо умови кредитного договору передбачають можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування, суду необхідно здійснити тлумачення умов відповідного договору та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності за період після закінчення строку кредитування, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника.

Заперечуючи проти позову у частині нарахування процентів за користування кредитом, відповідач у відзиві стверджував, що позивачем безпідставно нараховано проценти за період після закінчення погодженого сторонами двадцятиденного строку кредитування (з 25.12.2021 по 22.02.2022) на суму 15 000 гривень, тоді як за умовами договору проценти в межах строку кредитування становлять лише 1 250 гривень.

На спростування цих аргументів позивач у додаткових поясненнях зазначав, що право нарахування процентів за стандартною ставкою після закінчення строку кредитування прямо передбачено договором і не суперечить закону, оскільки відповідач не сплатив заборгованість у строк.

Оцінюючи наведені сторонами аргументи, суд виходить з такого.

Як встановлено судом у розділі ІІІ цього рішення, пунктом 1.6 та розділом 2 кредитного договору передбачено, що у разі прострочення позичальником виконання зобов`язань кредитодавець має право нарахувати проценти за стандартною ставкою (5 відсотків на день) саме в якості процентів за порушення грошового зобов`язання відповідно до статті 625 ЦК України, і ця умова договору встановлює інший розмір процентів у розумінні частини 2 статті 625 ЦК України. Системне тлумачення цього пункту дозволяє дійти висновку, що сторони передбачили нарахування коштів за період після закінчення строку кредитування саме як міру відповідальності за неправомірну поведінку позичальника, а не як проценти за правомірне користування кредитом у розумінні статті 1048 ЦК України.

Водночас за період після спливу строку кредитування наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання врегульовані спеціальною нормою частиною 2 статті 625 ЦК України, згідно з якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За цих обставин нарахування позивачем коштів за період поза межами строку кредитування на підставі пункту 1.6 договору і статті 1048 ЦК України як процентів за кредитом не ґрунтується на вимогах закону, оскільки правовий режим таких платежів визначається спеціальною нормою - частиною 2 статті 625 ЦК України, а не договірною ставкою за користування кредитом.

Строк кредитування за договором закінчився 24.12.2021. Нарахування позивачем коштів за період з 25.12.2021 по 22.02.2022 на загальну суму 15 000 гривень здійснено з порушенням наведеного вище правового режиму.

Розмір нарахованих позивачем сум відповідає умовам кредитного договору та вимогам закону, окрім процентів за період після закінчення строку кредитування у розмірі 15 000 гривень, нарахування яких є неправомірним. У цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Водночас відмова в стягненні коштів, нарахованих поза межами строку кредитування як процентів за кредитом, не позбавляє позивача правового захисту в охоронних правовідносинах. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 5 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 констатувала, що права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною 2 статті 625 ЦК України. У межах цієї справи позивач вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних не заявляв, а тому суд їх не оцінює.

Доводи відповідача про неправомірність нарахування процентів понад строк кредитування суд визнає обґрунтованими в частині суми 15 000 гривень.

Згідно з пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також іншим військовослужбовцям, які під час дії особливого періоду брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - проценти за користування кредитом не нараховуються.

Заперечуючи проти позову у частині нарахування процентів, відповідач у відзиві стверджував, що є військовослужбовцем, який проходить військову службу за контрактом з 06.03.2021, і відповідно до пункту 15 статті 14 наведеного Закону проценти за користування кредитом не повинні нараховуватися.

На спростування цих аргументів позивач у додаткових поясненнях зазначав, що нарахування процентів відбувалося до 24.02.2022, тобто до початку повномасштабного вторгнення, а відповідачем не надано доказів участі в бойових діях чи заходах з відсічі агресії саме в період нарахування процентів.

Оцінюючи наведені сторонами аргументи, суд виходить з такого.

Як встановлено судом у розділі ІІІ цього рішення, відповідач проходить військову службу за контрактом з 06.03.2021, однак у період з 04.12.2021 по 22.02.2022, за який позивачем нараховано проценти, проходив навчання як курсант 3 навчального курсу Відділення військової підготовки Фахового коледжу морського транспорту Національного університету «Одеська морська академія», а доказів його фактичної участі в цей період у заходах, зазначених у пункті 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (захист незалежності, суверенітету і територіальної цілісності України, заходи із забезпечення національної безпеки і оборони, відсіч і стримування збройної агресії російської федерації), матеріали справи не містять.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду в постанові від 4 вересня 2024 року у справі № 426/4264/19 констатував, що пункт 15 статті 14 наведеного Закону не поширюється на осіб, які мають лише формальний статус військовослужбовця, без фактичної участі у визначених цією нормою заходах; правові режими, встановлені для учасників бойових дій і для військовослужбовців у розумінні пункту 15 статті 14 цього Закону, є самостійними.

За цих обставин підстави для застосування пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до спірних правовідносин відсутні. Цей аргумент відповідача задоволенню не підлягає.

Як встановлено судом у розділі ІІІ цього рішення, кредитний договір передбачає стягнення з позичальника комісії в розмірі 500 гривень за надання кредиту.

Заперечуючи проти позову у частині стягнення комісії, відповідач у відзиві стверджував, що ця комісія є платою за дії, які становлять виконання основного зобов`язання кредитодавця, а тому є нікчемною.

На спростування цих аргументів позивач у додаткових поясненнях зазначав, що комісія за надання кредиту передбачена договором і відповідає Закону України «Про споживче кредитування».

Оцінюючи наведені сторонами аргументи, суд виходить з такого.

За частиною 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Тобто надання (видача) кредитних коштів є основним зобов`язанням кредитодавця за кредитним договором, а проценти за користування кредитом - встановленою законом винагородою кредитодавця за надання кредиту і користування коштами.

Згідно з частинами 1, 2 статті 11 та частиною 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 констатувала, що стягнення окремої плати за дії, які становлять виконання кредитодавцем його основного зобов`язання за кредитним договором (зокрема, за надання/видачу кредиту), не відповідає вимогам закону, оскільки таке зобов`язання вже компенсується процентами за користування кредитом.

За цих обставин умова кредитного договору про сплату комісії за надання кредиту в розмірі 500 гривень є нікчемною, а вимога позивача про її стягнення задоволенню не підлягає. Доводи відповідача в цій частині суд визнає обґрунтованими.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Належне виконання зобов`язань передбачає дотримання боржником усіх умов договору, у тому числі щодо строку виконання, способу виконання та розміру належних платежів.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач свого зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав.

Оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що між ТОВ «Мілоан» і відповідачем виникли кредитні правовідносини, у межах яких ТОВ «Мілоан» належним чином виконало свої зобов`язання, надавши відповідачу кредитні кошти. Право грошової вимоги за цим кредитним договором у тому обсязі, який існував на момент його переходу, набув позивач. Водночас відповідач свої зобов`язання щодо повернення кредиту та сплати процентів у строки, визначені договором, не виконав.

За таких обставин позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором від 04.12.2021 № 5083649 є обґрунтованими частково та підлягають задоволенню в розмірі 6 250 гривень з мотивів, наведених вище в розділі IV цього рішення. У задоволенні решти позовних вимог у розмірі 15 500 гривень слід відмовити.

V. Розподіл судових витрат.

Позивачем понесені та документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору із застосуванням коефіцієнта 0,8 для пониження розміру ставки судового збору відповідно до частини 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір» у сумі 2 422,40 гривень.

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Загальний розмір позовних вимог становив 21 750 гривень, з яких задоволено 6 250 гривень, що становить 28,74 % від заявлених вимог (6 250 / 21 750 ? 100 %).

Пропорційна сума судового збору, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 696,36 гривень (2 422,40 ? 28,74 %).

Позивачем заявлено до стягнення витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 13 000 гривень, на підтвердження яких надано договір з адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс» та акт про надання правничої допомоги.

Відповідно до частини 4 статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та виконаних робіт, ціною позову та значенням справи для сторони. Аналогічних критеріїв дотримується і Європейський суд з прав людини: за висновком ЄСПЛ у рішенні від 23 січня 2014 року у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України (заява № 19336/04, пункт 268), заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Дана справа за своїм змістом не є складною: спірні правовідносини стосуються стягнення заборгованості за кредитним договором, обставини справи підтверджуються обмеженим обсягом письмових доказів, юридичні питання вирішуються на підставі усталеної практики Верховного Суду. З огляду на це, заявлений позивачем обсяг витрат на правничу допомогу є неспівмірним з фактично виконаною адвокатом роботою.

За цих обставин суд визнає обґрунтованими і такими, що відповідають критеріям співмірності, передбаченим частиною 4 статті 137 ЦПК України, витрати позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000 гривень.

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи, що позовні вимоги задоволено в розмірі 28,74 %, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню частина обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 862,20 гривень (3 000 ? 28,74 %).

Відповідачем заявлено до стягнення витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000 гривень, на підтвердження яких надано договір з адвокатським об`єднанням «Захист» та акт виконаних робіт.

Водночас, відповідно до частини 4 статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт. Враховуючи наведену вище характеристику справи, суд доходить висновку, що заявлений відповідачем обсяг витрат на правничу допомогу також є неспівмірним з фактично виконаною адвокатом роботою.

За цих обставин суд визнає обґрунтованими і такими, що відповідають критеріям співмірності, передбаченим частиною 4 статті 137 ЦПК України, витрати відповідача на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000 гривень.

Згідно з пунктом 3 частини 2 та частиною 3 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, до яких належать витрати на професійну правничу допомогу, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи, що у задоволенні позовних вимог відмовлено в розмірі 71,26 %, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню частина обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2 137,80 гривень (3 000 ? 71,26 %).

Згідно з частиною 10 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Сукупна сума судових витрат на користь позивача (696,36 гривень судового збору та 862,20 гривень витрат на правничу допомогу) становить 1 558,56 гривень, що є меншим за суму витрат на правничу допомогу на користь відповідача в розмірі 2 137,80 гривень.

З огляду на викладене, провівши взаємозалік судових витрат, суд дійшов висновку про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» на користь ОСОБА_1 судових витрат у розмірі 579,24 гривень

(2 137,80 - 1 558,56).

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 12, 19, 141, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» (код ЄДРПОУ 42640371, місцезнаходження: 03150, місто Київ, вулиця Ґедройця Єжи, будинок 6, офіс 521) заборгованість за кредитним договором від 04.12.2021 № 5083649 у розмірі 6 250 (шість тисяч двісті п`ятдесят) гривень.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» (код ЄДРПОУ 42640371, місцезнаходження: 03150, місто Київ, вулиця Ґедройця Єжи, будинок 6, офіс 521) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) судові витрати у розмірі 579 (п`ятсот сімдесят дев`ять) гривень 24 копійки.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або після прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 18.09.2026.

Суддя Я.М. МАКАРЕВИЧ