Рішення № 139867227, 18.09.2026, Христинівський районний суд Черкаської області

Справа № 705/7996/25

2/706/413/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 вересня 2026 року м. Христинівка

Христинівський районний суд Черкаської області у складі:

головуючої судді Школьної А.В.,

за участю секретаря судового засідання Самсоненко А.П.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача Моспана В.В. (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м. Христинівка Черкаської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Центр монтаж енерго» про зміну формулювання звільнення, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 29.12.2025 через систему «Електронний суд» звернулась до Уманського міськрайонного суду Черкаської області з позовною заявою до Приватного підприємства «Центр монтаж енерго», в якій просить змінити формулювання звільнення та стягнути із відповідача моральну шкоду.

Позовні вимоги мотивовані тим, що наказом від 28.02.2019 №06-к ОСОБА_1 прийнято на роботу з 01 березня 2019 року на посаду юрисконсульта до ПП «Центр монтаж енерго» з посадовим окладом відповідно до штатного розпису 9 317 гривень.

Наказом від 03.07.2019 №25 позивача звільнено з посади юрисконсульта у зв`язку

зі змінами до штатного розпису скорочення чисельності працівників на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП та виплачена вихідна допомога.

Рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 17.03.2025 у

цивільній справі №705/2159/19 визнано незаконним та скасовано наказ від 03.07.2019

№ 25 ПП «Центр-монтаж-енерго» про припинення трудового договору (контракту) з

юрисконсультом ОСОБА_1 , поновлено позивача на посаді юрисконсульта, стягнуто з підприємства на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04.07.2019 по 17.03.2025 в розмірі 346 882,80 грн, з відрахуванням (утриманням) при виплаті податків, обов`язкових платежів та зборів, передбачених законодавством України. Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць допущено до негайного виконання.

Наказом ПП «Центр монтаж енерго» від 17.03.2025 №04 скасовано наказ від 03.07.2019 №25, внесено зміни до штатного розпису з 18 березня 2025 року шляхом внесення посади юрисконсульта з навантаженням 1.0 одиниці з посадовим окладом 9 317 грн, поновлено позивача на попередній роботі на посаді юрисконсульта з 18.03.2025, надано вказівку виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за один місяць.

Наказом відповідача від 01.04.2025 №05 внесено зміни до наказу №04 від 17.03.2025 та поновлено позивача на попередній роботі із 04 липня 2019 року.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 05.11.2025 рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 17.03.2025 в частині розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню з ПП «Центр монтаж - енерго» на користь ОСОБА_1 , та в частині розподілу судових витрат змінено. Стягнуто з ПП «Центр монтаж енерго» на користь позивача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 693 751,08 грн з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при її виплаті. Стягнуто з ПП «Центр монтаж енерго» в дохід держави 12 909,13 грн судового збору. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

12.11.2025 позивач подала відповідачу заяву про надання з 24.11.2025 невикористаних щорічних основних відпусток за попередні періоди роботи загальною тривалістю 112 календарних днів з подальшим звільненням з посади юрисконсульта на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України у зв`язку з невиконанням відповідачем законодавства про працю, що встановлено рішенням від 17.03.2025 та постановою від 05.11.2025 у цивільній справі №705/2159/19 з виплатою вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку. З поміж іншого в заяві від 12.11.2025 позивач просила виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04.07.2019 по 17.03.2025 в розмірі 693 751,08 грн з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів.

Про результати розгляду заяви відповідач повідомив позивача листом №550/11 від 21.11.2025.

Наказом №57 від 21.11.2025 відповідач звільнив позивача із займаної посади у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, затвердження організаційної структури, скорочення посади юрисконсульта.

Із прийнятим наказом відповідач ознайомив позивача 03.12.2025, тобто на наступний день після закінчення тимчасової непрацездатності.

Стверджуючи про порушення трудових прав позивача, що підтверджено рішенням від 17.03.2025 та постановою від 05.11.2025, а також невиплати середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в розмірі 693 751,08 грн, ОСОБА_1 наполягає, що мала право розірвати трудові відносини із відповідачем на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, тоді як відповідач розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися, не міг.

ОСОБА_1 зазначає, що незаконним звільненням та порушенням трудових прав з боку відповідача їй завдано моральну шкоду.

З наведених вище міркувань позивач просить суд зобов`язати ПП «Центр монтаж - енерго» змінити формулювання підстави звільнення з посади юрисконсульта в наказі №57 від 21 листопада 2025 року з п.1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України на ч. 3 ст. 38 КЗпП України та внести відповідний запис до трудової книжки, а саме - за власним бажанням, у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю з 03.12.2025; стягнути вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку та стягнути з Приватного підприємства «Центр-монтаж-енерго» на її користь 50 000 грн моральної шкоди.

У зв`язку із задоволенням самовідводів суддів та неможливістю утворити новий склад суду для розгляду справи, на підставі розпорядження голови Уманського міськрайонного суду Черкаської області № 8 від 20.01.2026 цивільна справа №705/7996/25 в порядку ч. 4 ст. 31 ЦПК України передана до Христинівського районного суду Черкаської області, як найбільш територіально наближеного суду до Уманського міськрайонного суду Черкаської області.

Ухвалою судді Христинівського районного суду Черкаської області від 28.01.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження із повідомленням (викликом) сторін. Відстрочено позивачу ОСОБА_1 сплату судового збору у розмірі 1 937,92 грн до ухвалення судового рішення у справі.

13.02.2026 представник відповідача адвокат Моспан В.В. через систему «Електронний суд» подав відзив на позовну заяву, який зареєстрований в суді 16.02.2026. У поданій заяві по суті справи представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Зазначає, що рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 17 березня 2025 року у справі № 705/2159/19 роботодавець виконав в повній мірі виплатив середній заробіток за час вимушеного прогулу за один місяць, поновив на займаній посаді, допустивши позивача до фактичного місця роботи.

У зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, затвердження організаційної структури, скороченням посади юрисконсульта у Приватному підприємстві «Центр- монтаж-енерго», відповідно до наказу № 31 від 02.07.2025 «Про зміни в організації виробництва і праці» та наказу №35 від 29.07.2025 «Про затвердження організаційної структури та штатного розпису, скорочення чисельності та штату працівників», керуючись п.1 ч.1, ч.2 ст.40, ст.44 КЗпП України, ст.5, ст.12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» позивача відповідно до наказу № 57 від 21.11.2025 було звільнено з посади юрисконсульта у зв`язку зі скороченням посади згідно п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України.

Позивач 30.07.2025 була повідомлена про скорочення із 30.09.2025 посади юрисконсульта та подальше вивільнення відповідно до ст. 49-2 КЗпП України.

ОСОБА_1 , розуміючи юридичні наслідки скорочення посади, з кінця липня 2025 року по 03.12.2025 перебувала на лікарняному, періодично змінюючи медичні установи з КНП «Уманська центральна міська лікарня» на КНП «Уманська центральна районна лікарня», перериваючи лікування на вихідні дні (субота, неділя).

За період із 18.03.2025 по 03.12.2025 позивач неодноразово зверталась з позовними заявами до відповідача, які перебували та перебувають у провадженні Христинівського районного суду Черкаської області та Черкаського окружного адміністративного суду.

Заперечуючи проти наявності підстав для звільнення позивача згідно з ч. 3 ст. 38 КЗпП України, представник відповідача зазначає, що розірвання трудового договору з цих підстав є різновидом припинення трудових відносин в односторонньому порядку. Однак для припинення трудового договору за ч. 3 ст. 38 КЗпП України має значення: чи мали місце порушення з боку роботодавця законодавства про працю чи умов колективного чи трудового договору, а також письмово викладена ініціатива працівника з наміром припинити трудові відносини, що доведена до відома роботодавця в установленому законом порядку.

Представник відповідача стверджує, що у поданій позивачем заяві, остання просила надати їй невикористані відпустки та розірвати трудовий договір згідно п. 3 ст. 38 КЗпП. Водночас подана ОСОБА_1 заява не містила відомостей про бажаний строк розірвання трудового договору та в ній не було зазначено фактів порушення відповідачем законодавства про працю. Встановлені судами порушення трудових прав позивача у справі № 705/2159/19 не можуть бути підставою для звільнення працівника на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП через порушення роботодавцем трудового законодавства, оскільки для звільнення працівника за ч. 3 ст. 38 КЗпП України через порушення роботодавцем законодавства про працю необхідно, щоб такі порушення мали місце та не були усунуті на момент подання працівником заяви про звільнення. Якщо на час подання заяви права працівника вже поновлені (зокрема в судовому порядку) або порушення не доведені, у роботодавця виникає право відмовити у звільненні з цієї підстави.

З огляду на ці обставини та покликаючись на правові позиці Верховного Суду, зроблені у постановах від 28 червня 2023 року у справі №182/1207/21, від 20

грудня 2023 року в справі № 153/758/22, від 23.04.2025 у справі № 369/12450/21, від 05 березня 2025 року справа № 760/17880/21, представник відповідача зазначає про відсутність підстав для зміни формулювання звільнення ОСОБА_1 , просить відмовити у задоволенні позовних вимог, а дії позивача - визнати зловживанням матеріальними правам через подачу завідомо безпідставного позову.

18.02.2026 позивач через систему «Електронний суд» подала відповідь на відзив, в якій зауважила, що відповідач протиправно не розглянув заяву позивача від 12.11.2025 про звільнення на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, оскільки у разі незгоди з позицією позивача роботодавець повинен був відмовити у звільненні за ч.3 ст. 38 КЗпП України, а не залишити заяву без розгляду та самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на п. 1 ст. 40 КЗпП України, видавши наказ №57 від 21.11.2025.

Відповідач лише 06.01.2026 частково виплатив середній заробіток за час вимушеного прогулу на підставі рішення від 17.03.2025 та постанови від 05.11.2025. Внаслідок невірної сплати утриманих податків, відповідач не виплатив позивачу усю належну до сплати суму, а тому порушення прав позивача триває.

У поданих 25.02.2026 запереченнях на відповідь на відзив, представник відповідача наводить аналогічні, що і у відзиві, аргументи та просить про залишення позовних вимог без задоволення.

Крім того, 30.12.2025 ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернулась до Уманського міськрайонного суду Черкаської області з позовною заявою до Приватного підприємства «Центр монтаж енерго», в якій просить стягнути із відповідача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні та стягнути моральну шкоду.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач при звільненні позивача із займаної посади юрисконсульта 03.12.2025 не нарахував та не виплатив у день звільнення середній заробіток за час вимушеного прогулу згідно постанови Кропивницького апеляційного суду від 25.11.2025 в розмірі 693 751,08 грн.

З огляду на допущене роботодавцем порушення трудових прав, позивач просить стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період із 03.12.2025 по день фактичного розрахунку та 50 000 гривень моральної шкоди.

У зв`язку із задоволенням самовідводів суддів та неможливістю утворити новий склад суду для розгляду справи, на підставі розпорядження голови Уманського міськрайонного суду Черкаської області № 7 від 20.01.2026 цивільна справа №705/7998/25 в порядку ч. 4 ст. 31 ЦПК України передана до Христинівського районного суду Черкаської області, як найбільш територіально наближеного суду до Уманського міськрайонного суду Черкаської області.

Ухвалою судді Христинівського районного суду Черкаської області від 28.01.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження із повідомленням (викликом) сторін. Відстрочено позивачу ОСОБА_1 сплату судового збору у розмірі 1 937,92 грн до ухвалення судового рішення у справі.

Відповідач 13.02.2026 подав відзив на позовну заяву із запереченнями проти позовних вимог, в якому вказав, що повний текст постанови Кропивницького апеляційного суду від 05.11.2025 про стягнення із відповідача 693 751,08 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу, надісланий сторонам лише 19.11.2025.

З метою належного виконання судового рішення відповідач 12.11.2025 звернувся до апеляційного суду із заявою про роз`яснення постанови.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 22.12.2025 у роз`ясненні постанови відмовлено. Її повний текст направлено сторонам 25.12.2025.

17.12.2025 відповідач подав касаційну скаргу та заяву про зупинення/відстрочення виконання судового рішення.

06.01.2026 відповідач добровільно та у повному обсязі виконав постанову суду.

Представник відповідача вказує, що у даній справі затримка виплати середнього заробітку була короткостроковою, об`єктивно зумовленою, спричинена процесуальними діями та не пов`язана із ухиленням від виконання. Відповідач діяв добросовісно та у межах закону, рішення суду виконано ним в добровільному порядку і у повному обсязі, права позивача не порушені.

Окремо представник відповідача наголошує на відсутності підстав для відшкодування моральної шкоди, оскільки позивачем не доведено протиправної поведінки Приватного підприємства «Центр монтаж енерго», наявності моральних страждань, причинного зв`язку та вини відповідача.

Подачу позивачем означеного позову вважає зловживанням матеріальними правами та просить у його задоволенні відмовити повністю.

У поданій 18.02.2026 через систему «Електронний суд» відповіді на відзив ОСОБА_1 посилається на приписи статті 116 КЗпП України та стверджує, що відповідач мав виплатити у день звільнення усі належні працівнику суми, у тому числі стягнуті постановою Кропивницького апеляційного суду від 05.11.2025.

Звернення до суду із заявою про роз`яснення судового рішення та його оскарження в касаційному порядку, не звільняють відповідача від обов`язку виплатити працівнику усі суми в день звільнення.

06.01.2026 відповідач виплатив позивачу 534 188,34 грн за час вимушеного прогулу. Однак через невірно обраховану ставку військового збору за попередні роки, заробітна плата отримана позивачем не у повному обсязі. Внаслідок переплати відповідачем ставки військового збору за період із 04.07.2019 по 30.11.2024 на 3,5% позивач недоотримала середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 22 873,66 грн. Оскільки з вини роботодавця позивачу не виплачені у строки згідно ст. 116 КЗпП України належні при звільненні суми, з роботодавця на підставі статті 117 КЗпП України на користь працівника має бути стягнутий середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців.

Ухвалою Христинівського районного суду Черкаської області від 20.04.2026 об`єднано в одне провадження цивільну справу №705/7996/25 за позовом ОСОБА_1 до ПП «Центр - монтаж - енерго» про зміну формулювання звільнення та стягнення моральної шкоди з цивільною справою №705/7998/25 за позовом ОСОБА_1 до ПП «Центр монтаж - енерго» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення моральної шкоди.

Постановленою 20.04.2026 судом ухвалою витребувано у Приватного підприємства «Центр - монтаж - енерго» довідку щодо оплати праці ОСОБА_1 за період із 01.03.2025 по 03.12.2025 та довідку про середню заробітну плату позивача за жовтень та листопад 2025 року.

Розмір середньої заробітної плати за весь час розрахунку при звільненні за період із 04.12.2025 по 06.01.2026 складає 10 400,40 грн (433,35 грн*24 робочих дні).

У подальшому - 15.06.2026 позивач подала розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період із 04.12.2025 по 03.06.2026, що становить 55 902,15 грн (433,35 грн*129 робочих днів).

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали з підстав, зазначених у заявах по суті справи, та просили задовольнити повністю.

Представник відповідача Моспан В.В. просив залишити позовні вимоги без задоволення з огляду на їх безпідставність та необґрунтованість.

Заслухавши пояснення позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 , дослідивши матеріали справи, оцінивши подані сторонами докази на предмет їх належності, допустимості і достовірності, а їх сукупність з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Наказом директора ПП «Центр монтаж енерго» №06-к від 28.02.2019 ОСОБА_1 позивач у справі, прийнята на роботу з 01 березня 2019 року на посаду юрисконсульта підприємства з посадовим окладом відповідно до штатного розпису 9317 грн.

Наказом № 25 від 03.07.2019 позивача звільнено з посади юрисконсульта на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату та чисельності працівників.

Рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 17.03.2025 у справі №705/2159/19 наказ ПП «Центр монтаж енерго» №25 від 03.07.2019 про припинення трудового договору (контракту) з юрисконсультом ОСОБА_1 на підставі п. 1 ч. 1 ст 40 КзпП України визнано незаконним та скасовано. Поновлено позивача на посаді юрисконсульта ПП «Центр монтаж енерго». Стягнуто із підприємства на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 04.07.2019 по 17.03.2025 у розмірі 346 882,80 грн. Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць допущено до негайного виконання.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 05.11.2025 рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 17.03.2025 в частині розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню з ПП «Центр монтаж - енерго» на користь ОСОБА_1 , та в частині розподілу судових витрат змінено. Стягнуто з ПП «Центр монтаж енерго» на користь позивача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 693 751,08 грн з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при її виплаті. Стягнуто з ПП «Центр монтаж енерго» в дохід держави 12 909,13 грн судового збору. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

На виконання рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 17.03.2025 у справі №705/2159/19 наказом директора ПП «Центр монтаж енерго» №04 від 17.03.2025 скасовано наказ від 03.07.2019 №25 про припинення трудового договору із юрисконсультом ОСОБА_1 , внесено зміни до штатного розпису з 18.03.2025 шляхом введення посади юрисконсульта з навантаженням 1,0 одиниці з посадовим окладом 9 317 грн, позивача поновлено на попередній роботі на посаді юрисконсульта з 18.03.2025.

Наказом Приватного підприємства «Центр монтаж енерго» №05 від 01.04.2025 у наказ від 17.03.2025 №04 внесені зміни в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді із 04.07.2019.

02.07.2025 директором ПП «Центр монтаж енерго» прийнято наказ №31 «Про зміни в організації виробництва і праці», яким вирішено провести зміни в організації виробництва і праці шляхом зміни штатного розпису, удосконалення організаційної структури, оптимізації та раціоналізації робочих місць, зменшення штатної чисельності, усунення дублювання посадових обов`язків.

Наказом ПП «Центр монтаж енерго» від 29.07.2025 №35 змінено та затверджено штатний розпис підприємства та введено його в дію із 30.09.2025, змінено та затверджено організаційну структуру відповідно до штатного розпису та введено її в дію із 30.09.2025, визначено загальну кількість штатних одиниць у ПП «Центр монтаж енерго», скорочено чисельність та штат працівників підприємства із 30.09.2025, в тому числі виключена посада юрисконсульта.

Листом №375/07 від 30.07.2025 ОСОБА_1 попереджена про наступне вивільнення з роботи у зв`язку із скороченням посади юрисконсульта із 30.09.2025 згідно п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України та їй надано перелік вакантних посад на підприємстві станом на 30.07.2025.

У послідуючому відповідач повідомляв позивача про відсутність вакантних посад, які відповідають її професії, шляхом скерування листів 28.08.2025, 19.09.2025, 01.10.2025, 05.11.2025, 13.11.2025, 21.11.2025, 03.12.2025.

12.11.2025 позивач подала на ім`я директора ПП «Центр монтаж енерго» заяву, в якій посилаючись на постанову Кропивницького апеляційного суду від 05.11.2025 про стягнення із відповідача на користь позивача 693 751,08 грн середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, зазначила про порушення з боку роботодавця трудового законодавства та невиплати ним належних їй як працівнику сум. У адресованій ПП «Центр монтаж енерго» заяві ОСОБА_1 просила виконати рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 17.03.2025 та постанову Кропивницького апеляційного суду від 05.11.2025 шляхом здійснення оплати середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. Також позивач просила надати із 24.11.2025 невикористані щорічні основні відпустки за період роботи із 01.03.2021 по 28.02.2022 на 24 календарні дні; із 01.03.2022 по 28.02.2023 на 24 календарні дні; із 01.03.2023 по 29.02.2024 на 24 календарні дні; із 01.03.2024 по 28.02.2025 на 24 календарні дні та невикористану щорічну основну відпустку за фактично відпрацьований час із 01.03.2025 по 21.11.2025 на 16 календарних днів, тобто 112 календарних днів із подальшим звільненням із посади юрисконсульта на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України у зв`язку із невиконанням ПП «Центр монтаж енерго» законодавства про працю, що встановлено рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 17.03.2025 та постановою Кропивницького апеляційного суду від 05.11.2025 у справі №705/2159/19. Здійснити виплату вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку.

Листом №550/11 від 21.11.2025 ПП «Центр монтаж енерго» повідомило позивача, що рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 17.03.2025 виконано в порядку ст. 235 КЗпП України, а виплата середнього заробітку буде здійснена у встановленому законом порядку. Відповідно до ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану у період дії воєнного стану» роботодавець може відмовити працівнику у наданні невикористаних днів щорічної відпустки. У разі звільнення працівника у період дії воєнного стану, йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні відпустки. Оскільки в заяві не визначено строк розірвання трудового договору за власним бажанням згідно ч. 3 ст. 38 КЗпП України, тому така заява не може бути розглянута задля уникнення порушення прав позивача.

Цього ж дня наказом директора ПП «Центр монтаж енерго» №57 від 21.11.2025 ОСОБА_1 звільнено із посади юрисконсульта у зв`язку із скороченням посади згідно п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Днем звільнення, згідно із наказом, є день наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності.

Із наказом про звільнення ОСОБА_1 ознайомлена 03.12.2025. Цього є дня їй вручено повідомлення про нараховані суми, належні працівнику при звільненні в порядку ст. 47, 116 КЗпП України. Згідно повідомлення, нарахована до виплати сума становить 38 892,35 грн.

Відповідно до платіжної інструкції від 03.12.2025 №280 відповідач перерахував ОСОБА_1 розрахункові при звільненні, у тому числі допомогу при скороченні штату, у розмірі 28 430,42 грн, а згідно платіжної інструкції від 11.12.2025 №343 їй виплачено відповідачем 1 516,68 грн лікарняних за листопад грудень 2025 року.

06.01.2026 на виконання постанови Кропивницького апеляційного суду від 05.11.2025 відповідач виплатив позивачеві середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 534 188,34 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №453 від 06.01.2026

Згідно з платіжною інструкцією від 06.01.2026 №450 ПП «Центр монтаж енерго» сплатило до бюджету 34 687,55 грн військового збору із середньої заробітної плати, що становить 5% від 693 751,08 грн.

Факт неповного виконання відповідачем судового рішення в частині виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу встановлено постановою Кропивницького апеляційного суду від 27.05.2026 та постановою Верховного Суду від 06.08.2026.

Суди, розглядаючи скаргу ОСОБА_1 на постанову про закінчення виконавчого провадження виснували, що дії ПП «Центр монтаж - енерго» стосовно нарахування та утримання військового збору у розмірі 5 % з присудженої на користь ОСОБА_1 суми середнього заробітку за період з 04 липня 2019 року до 30 листопада 2024 року не відповідають пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4015-IX, та мають наслідком зменшення суми фактично сплачених стягувачу коштів і неповне виконання рішення суду.

Постановою дізнавача СД Уманського РУП ГУНП в Черкаській області від 12.06.2026 ОСОБА_1 визнана потерпілою у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №42026252100000013 від 03.03.2026, за ознаками кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 175 КК України.

27 серпня 2026 року ПП «Центр монтаж - енерго» в межах виконавчого провадження №80088366 перерахувало на рахунок Відділу ДВС в м. Умані 25 661,36 грн, з яких 22 873,96 грн зараховані на рахунок ОСОБА_1 як недоплачена заробітна плата.

31.08.2026 заступником начальника відділу ДВС у місті Умані Уманського району Черкаської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Кольцовою О.В. прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження щодо стягнення із ПП «Центр монтаж - енерго» на користь ОСОБА_1 середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Щодо позовної вимоги про зміну формулювання підстави для звільнення та стягнення вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку

Предметом спору у цій справі є трудовий спір щодо дотримання роботодавцем законодавства при відмові в розірванні трудового договору з ініціативи працівника на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України.

Згідно з частиною третьою статті 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.

За статтею 38 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно. У разі якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України) - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору.

При незгоді роботодавця звільнити працівника з підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, останній може відмовити у розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися.

Верховний Суд у постанові від 03 серпня 2021 року у справі № 508/1190/17 зазначив, що заборона роботодавцеві самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору виникає за умови непідтвердження або невизнання роботодавцем порушень трудового законодавства, вказаних працівником, як на підставу звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України. Тобто, підставою для застосування вказаної норми КЗпП України є факт порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи.

Зазначення працівником конкретних випадків порушення трудового законодавства має наслідком у подальшому підтвердження даних фактів роботодавцем та звільнення працівника на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, або ж невизнання власником зазначених порушень та відмову у розірванні трудового договору відповідно до даної норми.

Із заяви про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, поданої позивачем ОСОБА_1 , вбачається, що нею визначені такі підстави порушення роботодавцем трудового законодавства по відношенню до неї:

- незаконне звільнення з посади юрисконсульта 03.07.2019, що підтверджується рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 17 березня 2025 року, яке набрало законної сили;

- невиплата середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в розмірі 693751,08 грн.

З огляду на ці порушення позивач просила надати їй невикористані дні щорічної відпустки в загальній кількості 112 календарних днів, з подальшим звільненням із посади юрисконсульта на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Як слідує із датованої 21.11.2025 відповіді, ПП «Центр монтаж - енерго» відмовив позивачу у наданні невикористаних днів відпустки із покликанням на статтю 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», а заяву про звільнення за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України по суті не розглянув через не визначення позивачем строку розірвання трудового договору та цього ж дня прийняв наказ №57 від 21.11.2025, яким звільнив ОСОБА_1 з посади юрисконсульта у зв`язку із скороченням посади згідно п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Такі дії відповідача суперечать приписам ч. 3 ст. 38 КЗпП України, яка покладає на роботодавця обов`язок перевірити зазначені працівником факти порушення трудового законодавства і у випадку їх підтвердження звільнити працівника за власним бажанням або ж надати мотивовану відмову.

Залишення такої заяви без розгляду чинним законодавством не передбачено та додатково свідчить про порушення трудових прав позивача.

Оцінюючи спірні правовідносини на предмет наявності з боку роботодавця порушень трудового законодавства як підстави звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, суд виходить із того, що рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 17.03.2025 та постановою Кропивницького апеляційного суду від 05.11.2025 встановлені порушення відповідачем трудових прав позивача.

Рішення суду першої інстанції в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді юрисконсульта та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць відповідачем виконані.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 05.11.2025 із ПП «Центр монтаж - енерго» стягнуто на користь позивача 693 751,08 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який на час подачі заяви про звільнення з підстав, передбачених ч. 3 ст. 38 КЗпП України, виплачений не був.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу перерахований ОСОБА_1 в повній мірі 31.08.2026, підтвердженням чого є досліджені судом платіжні інструкції, квитанція та постанова про закінчення виконавчого провадження.

Таким чином, на час звернення ОСОБА_1 до ПП «Центр монтаж - енерго» 12.11.2025 із заявою про звільнення існували встановлені судовими рішеннями факти порушення трудових прав позивача.

Аргументів на спростування доводів працівника про порушення її трудових прав відповідач у відповіді від 21.11.2025 не навів, натомість вказав про неможливість її звільнення з цих підстав з огляду на невизначений ОСОБА_1 строк для звільнення, що не відповідає змісту поданої працівником заяви та обставинам даної справи.

Верховним Судом сформовано практику, за якої обов`язковою умовою для звільнення за власним бажанням згідно з частиною третьою статті 38 КЗпП України є порушення власником трудового законодавства або умов трудового договору. При цьому для визначення правової підстави розірвання трудового договору значення має сам факт порушення законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причин такого порушення, істотність порушення трудових прав працівника, факт усунення таких порушень чи відсутність негативних наслідків для працівника.

Аналогічні висновки сформовані Верховним Судом у постановах від 13 березня 2019 року в справі № 754/1936/16-ц, від 20.12.2023 у справі № 153/758/22.

Підприємство у разі незгоди з підставою звільнення, заявленою позивачем, повинно було відмовити у розірванні трудового договору на таких підставах, а не звільняти працівника в односторонньому порядку, змінивши підстави розірвання трудового договору.

Відповідно до частини третьої статті 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне змінити формулювання підстави звільнення ОСОБА_1 з посади юрисконсульта із п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України на ч. 3 ст. 38 КЗпП України у зв`язку із невиконанням роботодавцем законодавства про працю, зобов`язавши відповідача внести відповідний запис до трудової книжки позивача.

При розгляді вимоги позивача щодо стягнення з відповідача на її користь вихідної допомоги при звільненні, суд виходить з наступного.

Статтею 44 КЗпП України передбачено, що при припиненні трудового договору внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору, вчинення мобінгу (цькування) стосовно працівника або невжиття заходів щодо його припинення (статті 38 і 39) працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Оскільки суд встановив, що у зв`язку із неправильним формулюванням причини звільнення, позивачу виплачено вихідну допомогу у розмірі одного середнього заробітку замість трьох, то така допомога підлягає стягненню у примусовому порядку з відповідача на користь позивача в розмірі 18 634 грн (середньомісячний заробіток 9 317 грн х 2 місяці = 18 634 грн).

Щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні

Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі №755/1262319 констатувала, що середній заробіток за час вимушеного прогулу, що передбачений ч. 2 ст. 235 КЗпП України, за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло в працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала у трудових відносинах.

Таким чином, стягнутий постановою Кропивницького апеляційного суду від 05.11.2025 із ПП «Центр монтаж енерго» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 693 751,08 грн входить до складу виплат, на отримання яких позивач мала право станом на дату звільнення 03.12.2025.

При звільненні ОСОБА_1 виплачено 29 947,10 грн із загально нарахованих 38 892,35 грн.

Стягнутий постановою Кропивницького апеляційного суду від 05.11.2025 середній заробіток за час вимушеного прогулу до складу сум, що підлягають виплаті звільненому працівнику, роботодавцем не включений та у день звільнення позивачу не виплачений.

Віднесення середнього заробітку за час вимушеного прогулу до належних звільненому працівникові сум представник відповідача не заперечує. Натомість невиплату цих коштів у день звільнення працівника обґрунтовує поважними причинами: подачею заяви про роз`яснення судового рішення, оскарженням постанови Кропивницького апеляційного суду в касаційному порядку та подачею заяви про зупинення виконання судового рішення.

На переконання суду зазначені обставини не звільняють відповідача від обов`язку провести повний розрахунок із працівником у день звільнення та не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання обов`язку, визначеного статтею 116 КЗпП України.

Відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

З часу звільнення позивача пройшло понад 6 місяців, тому розрахунок середнього заробітку позивач здійснила за період із 04.01.2026 по 03.06.2026, що складає: 433,35 грн * 129 робочих днів = 55 902,15 грн.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).

З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі №761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».

Велика Палата сформулювала змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23 виснувала, що «обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX від 01.07.2022, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців».

Як було встановлено судом вище, середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні становитиме 55 902,15 грн.

Виходячи з фактичних обставин справи, розміру середньоденної заробітної плати позивача, з огляду на неспівмірність сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, беручи до уваги дії відповідача, який сплатив 06.01.2026 позивачу 534188,34 грн, наявність судового спору щодо інших належних до виплати позивачеві сум, суд вважає за необхідне застосувати критерії пропорційності розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України.

В день звільнення 03.12.2025 відповідач виплатив позивачеві 29 947,10 грн, 06.01.2026 приватне підприємство сплатило ОСОБА_1 534 188,34 грн, а 31.08.2026 22 873,96 грн.

Таким чином, загальний розмір виплат позивача на день звільнення мав становити 587 009,40 грн.

Середня заробітна плата позивача за період із 04.12.2025 по 06.01.2026 дорівнює 10 400,40 грн (433,35 грн*24 робочих дні). З урахуванням здійснених 03.12.2025 виплат розмір недоплаченої відповідачем суми склав 557 062,30 грн (587 009,40 грн - 29 947,10 грн) або 94,89 %, тоді розмір середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні за цей період суд визначає так: 10 400,40 грн * 94,89% = 9 868,93 грн.

Розмір недоплаченої відповідачем позивачу суми за період із 07.01.2026 по 03.06.2026 (в межах шестимісячного строку) становить 22 873,96 грн або 3,89 % виплат, які підлягали сплаті при звільненні, тому відповідач має відшкодувати позивачу 3,89% суми від нарахованої середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період: (433,35 грн *106 робочих днів)*3,89% = 45 935,10 грн*3,89% = 1 786,87 грн.

Позаяк позивач не допустила недобросовісної поведінки, що могла б сприяти збільшенню періоду затримки розрахунку, з огляду на її щоденні майнові втрати внаслідок інфляційних процесів, суд вважає розмір середнього заробітку в сумі 11 655,80 грн (9868,93 грн + 1786,87 грн) таким, що не суперечить принципами розумності, справедливості та пропорційності.

Щодо вимоги позивача про стягнення на її користь 100 000 гривень моральної шкоди

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст. 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п.13 своєї постанови від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» з наступними змінами і доповненнями, відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності

У п.п.3, 9 цієї ж постанови роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування такої шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховується стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, а має самостійне юридичне значення.

За наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, відшкодування моральної шкоди на підставі ст.237-1 КЗпП здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

На підставі викладених норм права, враховуючи зібрані у справі докази, суд дійшов висновку, що підтверджено факт порушення законних прав позивача, яке полягало у нерозгляді її заяви про звільнення із займаної посади за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, звільненні позивача із посади згідно п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України та несвоєчасній виплаті належних позивачу при звільненні сум, а відтак ОСОБА_1 має право на отримання моральної шкоди, як відшкодування понесених нею втрат немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань та негативних змін в житті, яких позивач зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси, порушенням нормального способу та укладу свого життя і необхідністю прикладення додаткових зусиль для відновлення попереднього стану.

З огляду на природу інституту відшкодування моральної шкоди цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.

Водночас заявлений позивачем розмір моральної шкоди в сумі 100 000 гривень є таким, що не відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості, а тому суд, враховуючи конкретні обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнала позивач, характер немайнових втрат, тяжкість вимушених змін у її життєвих і виробничих відносинах, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, вважає справедливим визначити суму компенсації в розмірі 4 000 грн.

Щодо розподілу судових витрат у справі

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ухвалою судді Христинівського районного суду Черкаської області від 22.05.2025 у справі №705/7996/25 позивачу ОСОБА_1 відстрочено сплату судового збору у розмірі 1 937,92 грн (за одну вимогу немайнового характеру та одну майнового) до ухвалення судового рішення у справі.

Ухвалою судді Христинівського районного суду Черкаської області від 22.05.2025 у справі №705/7998/25 позивачу ОСОБА_1 відстрочено сплату судового збору у розмірі 1 937,92 грн до ухвалення судового рішення у справі.

Дана об`єднана цивільна справа містить одну вимогу немайнового характеру (про зміну формулювання підстав звільнення) та 3 вимоги майнового характеру (стягнення вихідної допомоги, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та стягнення моральної шкоди).

Відповідно до ч. 1 ст. 176 ЦПК України ціна позову у позовах про стягнення грошових коштів визначається сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку; у позовах, що складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.

Згідно положень п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати. До складу якої законодавець відносить, у тому числі, вихідну допомогу при звільненні.

Тоді заявлена ОСОБА_1 до стягнення сума, що обкладається судовим збором, становить 155 902,15 грн (55 902,15 грн середній заробіток за весь час затримки при звільненні, 100 000 грн моральна шкода).

Позовні вимоги судом задоволені в цій частині на 15 655,80 грн або 10% від заявленої до стягнення суми.

Отже судовий збір за позовні вимоги майнового характеру у розмірі 1 247,21 грн (1559,02 грн*0,8) підлягає розподілу між сторонами пропорційно до задоволених вимог. У зв`язку із задоволенням майнових вимог на суму 15 655,80 грн, що становить 10% від ціни позову, із відповідача в дохід держави стягненню підлягає 124,72 грн, а із позивача 1122,49 грн.

У зв`язку із задоволенням позовної вимоги немайнового характеру, судовий збір у розмірі 968,96 грн (1211,20грн*0,8) підлягає стягненню із відповідача на користь держави.

На підставі викладеного та керуючись статтями 12, 13, 76 81, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 274, 287 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Центр монтаж енерго» про зміну формулювання звільнення, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та стягнення моральної шкоди, задовольнити частково.

Змінити формулювання підстави звільнення ОСОБА_1 з посади юрисконсульта ПП «Центр монтаж енерго» згідно наказу №57 від 21.11.2025 з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України на ч. 3 ст. 38 КЗпП України, а саме за власним бажанням у зв`язку із невиконанням роботодавцем законодавства про працю із 03.12.2025. Зобов`язати Приватне підприємство «Центр монтаж енерго» внести відповідний запис до трудової книжки позивача.

Стягнути із Приватного підприємства «Центр монтаж енерго» на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі двохмісячного середнього заробітку, що становить 18 634 (вісімнадцять тисяч шістсот тридцять чотири) гривні.

Стягнути із Приватного підприємства «Центр монтаж енерго» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні із 03.12.2025 по 03.06.2026 у розмірі 11 655 (одинадцять тисяч шістсот п`ятдесят п`ять) гривень 80 копійок.

Стягнути із Приватного підприємства «Центр монтаж енерго» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 4 000 (чотири тисячі) гривень.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути із Приватного підприємства «Центр монтаж енерго» в дохід держави судовий збір у розмірі 1 903 (одна тисяча дев`ятсот три) гривні 68 копійок.

Стягнути із ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у розмірі 1122 (одна тисяча сто двадцять дві) гривні 49 копійок.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Черкаського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Текст рішення суду складений та проголошений 18 вересня 2026 року.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач Приватне підприємство «Центр монтаж енерго», ЄДРПОУ 34571728, місцезнаходження: вул. Успенська, 17, м. Умань, Черкаська область, 20310.

Суддя Альона ШКОЛЬНА