Рішення № 139859851, 07.09.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_____________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"07" вересня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/5307/24

Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р. В.,

при секретарі судового засідання Чолак Ю. В.,

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1; код ЄДРПОУ 42399676)

до відповідача - Головного управління Національної поліції в Херсонській області (73000, Херсонська обл., м. Херсон, вул. Лютеранська, буд. 4; код ЄДРПОУ 40108782)

про стягнення 962 722,85 грн;

представники сторін:

від позивача - Єгоров В. С. (в режимі відеоконференції),

від відповідача - Головко Н. В. (в режимі відеоконференції),

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (далі - позивач, Товариство) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом, в якому, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, просить стягнути з Головного управління Національної поліції в Херсонській області (далі - відповідач, ГУНП) 962 722,85 грн, з яких: 636 520,87 грн основного боргу; 138 162,78 грн пені; 42 546,72 грн 3% річних; 145 492,48 грн інфляційних втрат.

В обґрунтування позову посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за Договором постачання природного газу № 20-1248/21-БО-Т від 30.11.2021 в частині повної та своєчасної оплати природного газу, спожитого в період з січня по квітень 2022 року та у грудні 2022 року.

Ухвалою від 09.12.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 916/5307/24, справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 30.12.2024, запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позовну заяву.

20.12.2024 представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позову, посилаючись, зокрема на те, що акти приймання-передачі природного газу за спірні розрахункові періоди ГУНП не підписувалися, показники обсягів спожитого природного газу у відповідні періоди ним не подавалися, а розрахунки за поставлений природний газ не отримувалися. На думку відповідача, позивач не виконав передбаченого договором обов`язку щодо підготовки та своєчасного надання ГУНП актів приймання-передачі природного газу. При цьому зазначає, що відповідні акти були направлені позивачем відповідачу лише 15.08.2023, що, як стверджує відповідач, суперечить умовам договору.

Також відповідач зазначає, що договір про постачання природного газу № 20-1248/21-БО-Т був укладений на період з 01.12.2022 по 31.12.2022, у зв`язку з чим кошти на оплату природного газу, поставленого за цим договором, були передбачені у кошторисі ГУНП на 2022 рік, тоді як у кошторисах на наступні роки відповідні видатки не передбачалися.

Крім того, відповідач посилається на обставини, пов`язані із збройною агресією Російської Федерації та окупацією території Херсонської області. Зазначає, що у зв`язку з різким ускладненням оперативної обстановки на території Херсонської області та виникненням загрози військового оточення сил поліції області, з метою захисту життя і здоров`я працівників поліції та членів їх сімей, наказом ГУНП від 24.02.2022 № 87 «Про введення Плану евакуації (передислокації) підрозділів ГУНП в Херсонській області в безпечний район» було оголошено евакуацію особового складу, документів та майна у визначене безпечне місце. За твердженням відповідача, починаючи з 24.02.2022 підрозділи ГУНП залишили адміністративні приміщення на території Херсонської області.

З огляду на наведені обставини відповідач вважає, що у березні та квітні 2022 року він не отримував послуг з постачання природного газу та не був фактичним споживачем поставленого позивачем природного газу, оскільки у цей період місто Херсон та значна частина Херсонської області перебували під російською окупацією, а місцезнаходженням відповідача була тимчасово окупована територія України.

Посилаючись на частину другу статті 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», відповідач зазначає, що на період тимчасової окупації забороняється переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, у тому числі трубопровідним транспортом. У зв`язку з цим відповідач вважає, що позивач у період з 01.03.2022 по 30.04.2022 не мав права здійснювати господарську діяльність з постачання природного газу ГУНП.

Крім того, відповідач заперечує проти нарахування пені за весь період прострочення виконання грошового зобов`язання, вважаючи, що у позивача відсутнє право на її нарахування.

24.12.2024 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він заперечує проти доводів відповідача та зазначає, що відповідно до пунктів 3.5 3.5.4 Договору саме на Споживача покладено обов`язок своєчасно надавати Постачальнику відповідні акти наданих послуг з розподілу/транспортування природного газу. Водночас відповідач такого обов`язку не виконав, про що прямо зазначив у відзиві.

Позивач вказує, що акти приймання-передачі природного газу були направлені відповідачу на електронну адресу, що підтверджується наявними у справі доказами, однак підписані акти відповідачем не повернуті. За умовами Договору у разі неповернення Споживачем підписаного акту у встановлений строк обсяг спожитого газу вважається встановленим відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС.

Також позивач зазначає, що відповідач як споживач природного газу мав доступ до Інформаційної платформи Оператора ГТС та був обізнаний про обсяги спожитого газу. Крім того, з урахуванням погодженої сторонами ціни природного газу відповідач мав можливість визначити його вартість та здійснити оплату незалежно від отримання актів приймання-передачі, що, на думку позивача, підтверджується частковою оплатою газу за січень 2022 року.

Посилаючись на підпункт 4 пункту 6.2 Договору та пункт 11 розділу ІІ Правил постачання природного газу, позивач наголошує на обов`язку відповідача своєчасно оплачувати поставлений газ та самостійно контролювати власне газоспоживання.

Щодо доводів відповідача про відсутність у кошторисах наступних бюджетних періодів коштів на оплату спожитого природного газу позивач посилається на положення Бюджетного кодексу України та Порядку складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ, зазначаючи про особливості бюджетного планування та обліку зобов`язань бюджетної установи.

24.12.2024 представник позивача також подав до суду заяву, в якій просив зупинити провадження у справі до закінчення перегляду Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 908/1162/23.

25.12.2024 від представника позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог у зв`язку з виявленням арифметичної помилки в розрахунку пені за період поставки природного газу у березні 2022 року.

26.12.2024 до суду надійшли заперечення представника відповідача на відповідь на відзив, де він зазначає, що здійснена ГУНП у грудні 2021 року часткова передоплата за природний газ, який мав бути поставлений у січні 2022 року, була здійснена відповідно до пункту 5.1 Договору та сама по собі не свідчить про обізнаність відповідача щодо фактичних обсягів спожитого газу та його вартості.

Також відповідач вказує, що позивач не надав доказів направлення актів приймання-передачі природного газу за спірні періоди на електронну адресу ГУНП, зазначену в Договорі, а відповідні акти були направлені відповідачу лише 15.08.2023.

Крім того, відповідач посилається на обставини евакуації підрозділів ГУНП відповідно до наказу від 24.02.2022 № 87 та окупації території Херсонської області, унаслідок чого ГУНП втратило фактичний контроль над адміністративними будівлями та було позбавлене можливості фізично фіксувати й передавати показники споживання природного газу, а також надавати позивачу відповідні акти. Після деокупації Херсона та правобережної частини області у листопаді 2022 року акти приймання-передачі від позивача до ГУНП до кінця 2022 року не надходили, що, за твердженням відповідача, унеможливило здійснення оплати за поставлений природний газ у межах відповідного бюджетного року.

Ухвалою від 30.12.2024 суд задовольнив клопотання представника позивача про зупинення провадження у справі та зупинив провадження у справі № 916/5307/24 до закінчення перегляду Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 908/1162/23.

Ухвалою від 28.10.2025 поновлено провадження у справі та призначено підготовче засідання на 17.11.2025.

Ухвалою від 17.11.2025 зупинено провадження у справі до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 280/5808/23 та оприлюднення в установленому законом порядку повного тексту судового рішення.

Ухвалою від 09.04.2026 поновлено провадження у справі та призначено підготовче засідання на 04.05.2026.

04.05.2026 суд за усним клопотанням представника позивача протокольною ухвалою відклав підготовче засідання на 18.05.2026.

06.05.2026 від представника позивача надійшли додаткові письмові пояснення по справі щодо висновків Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23.

Ухвалою від 18.05.2026, яку занесено до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 10.06.2026.

25.05.2026 до суду надійшло клопотання представника позивача про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 916/1218/23.

10.06.2026 судом оголошено перерву у судовому засіданні до 06.07.2026.

Судове засідання, призначене на 06.07.2026, не відбулося у зв`язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги.

Ухвалою від 06.07.2026 повідомлено сторін про те, що судове засідання призначено на 21.07.2026.

21.07.2026 від представника позивача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 908/3166/25.

Протокольною ухвалою від 21.07.2026 оголошено перерву у судовому засіданні до 07.09.2026.

Клопотання представника позивача про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справ № 916/1218/23 та № 908/3166/25 суд залишив без задоволення з таких підстав.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

Водночас відповідно до частини третьої статті 195 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі на стадії її розгляду по суті може бути зупинено лише з підстав, встановлених пунктами 1 - 3-1 частини першої статті 227 та пунктом 1 частини першої статті 228 цього Кодексу.

Отже, положення частини третьої статті 195 Господарського процесуального кодексу України встановлюють спеціальне правове регулювання питання зупинення провадження саме на стадії розгляду справи по суті та визначають вичерпний перелік підстав, за наявності яких таке зупинення є можливим. При цьому пункт 7 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України до визначеного частиною третьою статті 195 цього Кодексу переліку не входить.

Як убачається з матеріалів справи, на момент заявлення представником позивача клопотань про зупинення провадження справа № 916/5307/24 вже перебувала на стадії її розгляду по суті.

Таким чином, посилання позивача на пункт 7 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України як на підставу для зупинення провадження у цій справі не може бути прийняте судом, оскільки на стадії розгляду справи по суті зупинення провадження з цієї підстави прямо не передбачене частиною третьою статті 195 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, суд враховує, що ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 27.05.2026 у справі № 916/1218/23 цю справу разом із касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» повернуто відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду. Також, ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 22.07.2026 справу № 908/3166/25 повернуто відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

Отже, на момент розгляду клопотань позивача зазначені ним справи вже не перебували на розгляді Великої Палати Верховного Суду, а тому відсутня фактична обставина, з якою пункт 7 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України пов`язує можливість зупинення провадження у справі.

При цьому суд звертає увагу, що сама по собі передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не створює безумовної підстави для зупинення провадження в іншій справі. Застосування пункту 7 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України передбачає наявність на момент вирішення питання про зупинення провадження саме обставини перегляду судового рішення у подібних правовідносинах Великою Палатою Верховного Суду.

Таким чином, враховуючи, що на момент розгляду клопотань позивача справи № 916/1218/23 та № 908/3166/25 вже не перебували на перегляді Великої Палати Верховного Суду, а також беручи до уваги, що відповідно до частини третьої статті 195 Господарського процесуального кодексу України на стадії розгляду справи по суті зупинення провадження з підстави, передбаченої пунктом 7 частини першої статті 228 цього Кодексу, не допускається, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотань представника позивача.

У судовому засіданні, яке відбулось 07.09.2026, представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача заперечувала проти задоволення позову.

07.09.2026 суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

30.11.2021 між Товариством (Постачальник) та ГУНП (Споживач) було укладено Договір постачання природного газу № 20-1248/21-БО-Т (далі - Договір; т. 1 а.с. 17-27), згідно з п. 1.1. якого Постачальник зобов`язується поставити Споживачеві природний газ, а Споживач зобов`язується прийняти його та оплатити на умовах цього Договору.

Пунктом 2.1. та підпунктом 2.1.3. цього пункту Договору передбачено, що загальний обсяг природного газу, замовлений споживачем за Договором у період з листопада 2021 року по грудень 2022 року складає 105,4 тис. куб. метрів та складається із сум загальних обсягів природного газу, замовлених споживачем на всі розрахункові періоди протягом строку дії договору. Розрахунковим періодом є календарний місяць.

Відповідно до п. 2.4. Договору перегляд та коригування замовлених Споживачем обсягів природного газу за цим Договором може відбуватися шляхом підписання Сторонами додаткової угоди, в тому числі протягом відповідного розрахункового періоду. Споживач зобов`язується самостійно контролювати обсяги використання природного газу і своєчасно обмежувати (припиняти) використання природного газу у разі перевищення замовлених обсягів або своєчасно (до кінця відповідного розрахункового періоду) надавати Постачальнику для оформлення відповідну додаткову угоду на коригування замовлених обсягів за цим Договором. В будь-якому випадку обсяг, визначений в акті приймання-передачі природного газу, оформленого відповідно до пункту 3.5 цього Договору, вважається фактично використаним за цим Договором обсягом природного газу.

Згідно з п. 3.1. Договору Постачальник передає Споживачу у загальному потоці природний газ у внутрішній точці виходу з газотранспортної системи. Право власності на природний газ переходить від Постачальника до Споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ Споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов`язану з правом власності на природний газ.

Приймання-передача газу, переданого Постачальником Споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу (п. 3.5. Договору).

Споживач зобов`язується надати Постачальнику не пізніше 5-го (п`ятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, завірену належним чином копію відповідного акта надання послуг з розподілу/транспортування газу за такий розрахунковий період, що складений між Оператором(ами) ГРМ та/або Оператором ГТС та Споживачем, на підставі даних комерційного вузла обліку Споживача, відповідно до вимог Кодексу ГТС та Кодексу ГРМ. На підставі отриманих від Споживача даних та даних остаточної алокації відборів Споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС Постачальник готує та надає Споживачу два примірники акта приймання-передачі за відповідний розрахунковий період (далі також - акт), підписані уповноваженим представником Постачальника. Споживач протягом 2-х (двох) робочих днів з дати одержання акта зобов`язується повернути Постачальнику один примірник оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником Споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання. У випадку неповернення Споживачем підписаного оригіналу акта до 15-го (п`ятнадцятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними Споживача та даними остаточної алокації відборів Споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС, обсяг (об`єм) спожитого газу вважається встановленим (узгодженим) відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність Споживачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених в розділі 4 цього Договору (пп. 3.5.1.-3.5.4. п. 3.5. Договору).

Звірка фактично використаного обсягу газу за цим Договором на певну дату чи протягом відповідного розрахункового періоду ведеться Сторонами на підставі даних комерційних вузлів обліку газу та інформації про фактично поставлений Споживачу обсяг газу згідно з даними Інформаційної платформи Оператора ГТС (п. 3.6. Договору).

Всього ціна газу за 1000 куб. м з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед, становить 16 554,00 грн (п. 4.1. Договору).

Відповідно до п. 4.2. Договору у разі зміни тарифу на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи та/або коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді, вони є обов`язковими для Сторін за цим Договором з дати набрання чинності відповідних змін.

Згідно з п. 5.1. Договору оплата за природний газ за відповідний розрахунковий період (місяць) здійснюється Споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку:

- 70% вартості фактично переданого відповідно до акта приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу;

- остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акта приймання передачі природний газ здійснюється Споживачем до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому Споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акта приймання-передачі, фактична вартість використаного Споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього Договору.

Пунктом 5.3. Договору визначено, що Споживач зобов`язаний своєчасно та у повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 5.1 цього Договору.

Згідно з пп. 4 п. 6.3. Договору Постачальник має право отримати оплату за переданий за цим Договором природний газ в розмірі та в строки, визначені цим Договором.

За невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань за цим Договором Сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством України і цим Договором (п. 7.1. Договору).

Відповідно до п. 7.2. Договору у разі прострочення Споживачем строків остаточного розрахунку згідно з пунктом 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього Договору, Споживач зобов`язується сплатити Постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Договір набирає чинності з дати його укладання і діє в частині поставки газу до "31" грудня 2022 року (включно), а в частині розрахунків - до повного їх виконання. Продовження або припинення Договору можливе за взаємною згодою Сторін шляхом підписання додаткової угоди до Договору.

У матеріалах справи наявні копії складених позивачем та підписаних з його боку актів приймання-передачі природного газу (т. 1 а.с. 28-34), а саме:

- від 31.12.2021 за період грудня 2021 року на суму 292 860,04 грн (обсяг споживання 17,69120 тис. куб. м);

- від 31.01.2022 за період січня 2022 року на суму 309 460,06 грн (обсяг споживання 18,69398 тис. куб. м);

- від 28.02.2022 за період лютого 2022 року на суму 232 408,16 грн (обсяг споживання 14,03940 тис. куб. м);

- від 31.03.2022 за період березня 2022 року на суму 80 599,15 грн (з урахуванням коригуючого акту від 25.04.2022) (обсяг споживання 4,87325 тис. куб. м);

- від 30.04.2022 за період квітня 2022 року на суму 42 926,40 грн (обсяг споживання 2,59545 тис. куб. м);

- від 31.12.2022 за період грудня 2022 року на суму 114 663,48 грн (обсяг споживання 6,92668 тис. куб. м).

У серпні 2023 року позивач направив відповідачу вказані акти приймання-передачі, вимогу про сплату боргу від 11.08.2023 № 125/2/3-6971 та лист від 15.08.2023 № 125/2/3-7124, в якому просив повернути на адресу Товариства акти приймання-передачі з підписом та печаткою ГУНП.

Як зазначає позивач, акти приймання-передачі природного газу також направлялися відповідачу засобами електронної пошти.

Об`єми поставленого позивачем на користь відповідача природного газу підтверджуються листом ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» від 30.09.2024 № ТОВВИХ-24-14941 з додатками у вигляді витягів з інформаційної платформи відомостей щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС-кодом 56XS0001430LQ00S (т. 1 а.с. 48-84).

Згідно з реєстром надходжень грошових коштів на рахунки Товариства, які супровідним листом від 02.07.2024 № 16/2-09/76244/2024 позивачу надало АТ «Державний ощадний банк України», ГУНП сплатило на користь Товариства 436 396,42 грн за природний газ, поставлений згідно Договору постачання природного газу № 20-1248/21-БО-Т від 30.11.2021.

Як вбачається з наявного у матеріалах справи розрахунку заборгованості, 292 860,04 грн позивачем зараховано у якості оплати за спожитий відповідачем природний газ за розрахунковий період грудня 2021 року, а решту 143 536,38 грн зараховано як часткову оплату за природний газ, спожитий відповідачем у січні 2022 року.

Предметом позову є вимоги про стягнення з відповідача 636 520,87 грн основного боргу; 138 162,78 грн пені; 42 546,72 грн 3% річних; 145 492,48 грн інфляційних втрат.

Здійснюючи аналіз обґрунтованості позовних вимог, господарський суд керується наступним.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договору.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного Кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Приписами ст. 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Суд встановив, що 30.11.2021 між позивачем та відповідачем укладено Договір постачання природного газу, відповідно до умов якого позивач зобов`язався поставити відповідачу природний газ, а останній зобов`язався прийняти його та оплатити на умовах цього Договору.

За даними Інформаційної платформи Оператора ГТС, наданими ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» в листі від 30.09.2024 № ТОВВИХ-24-14941, споживач з EIC-кодом 56XS0001430LQ00S був закріплений в Реєстрі споживачів постачальника ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» в періоди: 17.12.2021 по 30.04.2022, з 01.12.2022 по 31.12.2022.

Також, за даними Інформаційної платформи Оператора ГТС, наданими ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» в додатках до листа від 30.09.2024 № ТОВВИХ-24-14941, обсяг природного газу, використаний відповідачем та внесений в алокацію позивача як постачальника становить:

- з 17.12.2021 по 31.12.2021 - 17 691,20 куб.м;

- з 01.01.2022 по 31.01.2022 - 18 693,98 куб.м;

- з 01.02.2022 по 28.02.2022 - 14 039,40 куб.м;

- з 01.03.2022 по 31.03.2022 - 4 873,25 куб.м;

- з 01.04.2022 по 30.04.2022 - 2 595,45 куб.м;

- з 01.12.2022 по 31.12.2022 - 6 926,68 куб.м.

Вказані обсяги природного газу відповідають тим, що містяться в актах приймання-передачі природного газу від 31.12.2021, від 31.01.2022, від 28.02.2022, від 25.04.2022 (коригуючий акт), від 30.04.2022 та від 31.12.2022, котрі позивач сформував, підписав та направив відповідачу.

За посиланням позивача, відповідач не забезпечив своєчасну та повну оплату вартості поставленого у січні 2022 р. на суму 165 923,68 грн, у лютому 2022 р. на суму 232 408,16 грн, у березні 2022 р. на суму 80 599,15 грн, у квітні 2022 р. на суму 42 926,40 грн, у грудні 2022 р. на суму 114 663,48 грн згідно з умовами Договору та не здійснив оплати вартості спожитого за Договором природного газу, в результаті чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість за спожитий природний газ за Договором на суму 636 520,87 грн.

З цього приводу суд зазначає таке.

Місцезнаходженням ГУНП, відповідно до інформації, отриманої з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є: Херсонська обл., м. Херсон, вул. Лютеранська, буд. 4.

За визначенням ст. 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Слід зазначити, що суд зупиняв провадження у цій справі до закінчення перегляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в касаційному порядку судових рішень у справі № 908/1162/23.

Так, Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду переглянув у касаційному порядку постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.12.2023 у справі № 908/1162/23 про стягнення боргу за спожитий у листопаді-грудні 2022 року обсяг електроенергії на об`єкті, який знаходиться у місті Мелітополі.

Предметом розгляду Об`єднаною палатою було питання застосування частини 2 статті 13 та частини 2 статті 131 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» до правовідносин, які виникли у період з лютого 2022 року по грудень 2022 року, тобто до прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 06.12.2022 № 1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» та затвердження Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказу № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією».

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII) для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об`єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях (пункт 1); інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку (пункт 3)

Так, у справі № 908/1162/23 Верховний Суд, залишаючи постанову суду апеляційної інстанції про відмову в позові без змін, зокрема виснував, що Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» щодо деяких питань визначення правового статусу тимчасово окупованих територій України в умовах воєнного стану від 16.11.2022 № 2764-ІХ частину третю статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» було викладено в редакції, за якою дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Діюча редакція цієї норми (у відповідності до змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно» № 3050-IX від 11.04.2023) вказує, що дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, які передбачені у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Як зазначила Об`єднана палата, з 07.05.2022 ані пункт 7 частини першої статті 1-1, ані пункт 1 частини третьої статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» не містили (і зараз також не містять) жодних посилань на те, що статус тимчасово окупованих вказані у них території набувають залежно від наявності чи відсутності (а так само і дати ухвалення) будь-якого рішення того чи іншого повноважного органу державної влади України - РНБО, Кабінету Міністрів України чи іншого органу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до регулювання, запровадженого Законом України від 21.04.2022 № 2217-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України» правовий статус тимчасово окупованої території РФ в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» не залежить від того, чи ухвалив (і якщо ухвалив - то коли саме) той чи інший повноважний орган державної влади України (РНБО, Кабінет Міністрів України чи інший орган в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України) рішення про визнання певної частини території України тимчасово окупованою. Таке рішення повноважного органу державної влади України (зокрема - і Кабінету Міністрів України) для територій, визначених у пункті 1 частини першої статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», має не конститутивне, а лише інформативне значення, з публічною достовірністю підтверджуючи конкретну дату, з якої фактична окупація певної частини території України почалася чи припинилася.

З огляду на викладене у постанові у справі № 908/1162/23, Об`єднана палата дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від висновку, викладеного Верховним Судом у постанові у справі № 910/9680/23 про поширення положень статті 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на території, тимчасово окуповані в період воєнного стану, лише з огляду на загальновідомий факт окупації таких територій за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України.

Об`єднана палата, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції у справі № 908/1162/23 про відмову в позові, зазначила про те, що підставою для відмови в позові у цій справі, враховуючи положення статті 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», є заборона передачі електроенергії відповідачу, оскільки факт тимчасової окупації міста Мелітополь є загальновідомим фактом, що не потребує окремого доказування у даному судовому провадженні.

Суд враховує зазначені висновки Верховного Суду у справі № 908/1162/23 відповідно до положень частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України, оскільки правовідносини у справах є подібними за змістовим критерієм.

06.12.2022 Кабінет Міністрів України затвердив Постанову № 1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», відповідно до якої перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони України з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.

Згідно з Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженим наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376 (в редакції наказу від 26.05.2026 № 987), м. Херсон Херсонської області було тимчасово окуповано з 01.03.2022 по 11.11.2022.

Крім того, суд вважає, що факт тимчасової окупації м. Херсон у період з 01.03.2022 по 11.11.2022 є загальновідомою обставиною.

Відтак, суд констатує, що позивач у даній справі частково нарахував відповідачу основний борг за період, коли територія місцезнаходження ГУНП вже перебувала в тимчасовій окупації, а саме: з 01.03.2022 по 31.03.2022 та з 01.04.2022 по 30.04.2022.

Відповідно до частини 1 статті 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» її положення застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями. В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями.

На період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено, за винятком випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті (частина 2 статті 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»).

Таким чином, враховуючи те, що факт окупації міста Херсон у період з 01.03.2022 по 11.11.2022 є загальновідомим фактом, а також враховуючи положення статті 13-1 Закону № 1207-VII, у березні та квітні 2022 року постачання природного газу не повинно було здійснюватися позивачем.

Дані обставини, на переконання суду, є підставою для відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості за поставлений природний газ за період з 01.03.2022 по 31.03.2022 на суму 80 599,15 грн та з 01.04.2022 по 30.04.2022 на суму 42 926,40 грн.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що доведення/не доведення позивачем обставин фактичної поставки природного газу на тимчасово окуповану територію та споживання його відповідачем у спірний період, як і здійснення оплати за нього, не має правового значення для вирішення спору у даній справі.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 04.11.2025 у справі № 911/1353/23.

У свою чергу, правомірним є нарахування позивачем основного боргу за природний газ, поставлений з 01.01.2022 по 31.01.2022 на суму 165 923,68 грн, з 01.02.2022 по 28.02.2022 на суму 232 408,16 грн та з 01.12.2022 по 31.12.2022 на суму 114 663,48 грн.

За розрахунком суду, вартість природного газу, спожитого та неоплаченого відповідачем протягом січня, лютого та грудня 2022 року, становить 512 995,32 грн.

За таких обставин позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу за спожитий природний газ підлягають частковому задоволенню - на суму 512 995,32 грн.

Щодо позовних вимог в частині стягнення пені, відсотків річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 7.2 Договору визначено, що у разі прострочення Споживачем строків остаточного розрахунку згідно з пунктом 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього Договору, Споживач зобов`язується сплатити Постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача заборгованості за природний газ, яку нараховано позивачем за березень та квітень 2022 р., похідні вимоги в частині стягнення пені, відсотків річних та інфляційних втрат, які нараховано за зобов`язаннями березня та квітня 2022 р., задоволенню не підлягають.

Разом з тим, оскільки заборгованість на суму 512 995,32грн є доведеною, то, відповідно, за порушення стоку сплати цієї частини основного боргу підлягають нарахуванню пеня, 3% річних та інфляційні втрати.

Суд перевірив запропоновані позивачем розрахунки пені, відсотків річних та інфляційних втрат за зобов`язаннями січня, лютого та грудня 2022 р., які вважаються судом правильними та обґрунтованими.

Відтак, цілком обґрунтованим є нарахування позивачем 108 212,55 грн пені, 34 151,30 грн 3% річних та 119 241,98 грн інфляційних втрат.

Разом з тим, встановивши за результатами розгляду даного спору правомірність заявлених позивачем вимог в частині стягнення 108 212,55 грн пені, суд водночас вбачає наявність підстав для зменшення її розміру на 50%, тобто до 54 106,28 грн, з огляду на наступне.

Приписами частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тлумачення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Саме таку правову позицію викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2018 у справі № 467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі № 367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі № 752/15421/17.

Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій і дане питання вирішується господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 904/12429/16.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 викладено висновок про те, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки, що підлягає стягненню за порушення зобов`язання, а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

Відповідно до положень статті 3, частини третьої статті 509 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов`язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2013 від 11.07.2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Слід зазначити, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду та суд на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

За таких обставин, враховуючи, що головною метою неустойки є стимулювання боржника до належного виконання основного зобов`язання і не лише майновий стан боржника може бути підставою для зменшення штрафних санкцій, з огляду на кризову ситуацію, яка склалася в державі внаслідок військових дій, а також відсутність жодного доказу на підтвердження погіршення фінансового стану позивача, виникнення ускладнень у здійсненні ним господарської діяльності чи завдання останньому збитків в результаті прострочення відповідача, суд, користуючись правом, наданим положеннями чинного законодавства, дійшов висновку про наявність правових підстав для зменшення належної до сплати суми пені на 50 % (з 108 212,55 грн до 54 106,28 грн), що є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання ГУНП зобов`язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання неустойки ані як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності.

Стягнення з ГУНП інфляційних втрат, 3 % річних та частини заявленої суми пені компенсує негативні наслідки, пов`язані з простроченням останнім виконання прийнятих на себе зобов`язань, а також відповідає принципу пропорційності, у той час як стягнення штрафних санкцій у повному обсязі, на переконання суду, було б неспівмірним з негативними наслідками від порушення ГУНП відповідного зобов`язання.

За ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з вимогами ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд також зазначає, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyondreasonabledoubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 18.01.2021 по справі № 915/646/18.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом присудження до стягнення з відповідача на користь позивача 512 995,32 грн основного боргу, 54 106,28 грн пені, 34 151,30 грн 3% річних та 119 241,98 грн інфляційних втрат.

Надаючи оцінку доводам сторін, суд врахував, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, § 54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

З огляду на викладене суд вважає, що при розгляді даної справи судом надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

За приписами ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням часткового задоволення позовних вимог, на відповідача підлягають покладенню понесені позивачем витрати зі сплати судового збору у розмірі 9 295,21 грн.

Керуючись ст. 73, 74-80, 86, 123, 124, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Головного управління Національної поліції в Херсонській області (73000, Херсонська обл., м. Херсон, вул. Лютеранська, буд. 4; код ЄДРПОУ 40108782) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1; код ЄДРПОУ 42399676) 512 995,32 грн основного боргу, 54 106,28 грн пені, 34 151,30 грн 3% річних, 119 241,98 грн інфляційних втрат, 9 295,21 грн витрат зі сплати судового збору.

3. В решті позову - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 07 вересня 2026 р. Повне рішення складено та підписано 17 вересня 2026 р.

Суддя Р.В. Волков