Рішення № 139859418, 17.09.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.09.2026Справа № 910/16586/25

Господарський суд міста Києва у складі судді ДЖАРТИ В. В., розглянувши без повідомлення (виклику) представників учасників справи матеріали справи

за позовом Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Центр Фармація"

про стягнення 74 231,61 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВ:

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) Київтеплоенерго звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Центр Фармація" про стягнення 74 231,61 грн, з яких 39 251,80 грн складає заборгованість за теплову енергію, 26 730,48 грн - інфляційна складова боргу та 8 249,33 грн - три проценти річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням з боку відповідача своїх обов`язків за Договором № 310960-02 на постачання теплової енергії від 17.01.2015.

Ухвалою суду від 07.01.2026 відкрито провадження в справі 910/16586/25, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позов.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Згідно ч.6 ст.6 Господарського процесуального кодексу України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Як встановлено судом, станом на дату відкриття провадження у справі відповідачем здійснено реєстрацію електронного кабінету в підсистемі електронний суд. Ухвала про відкриття провадження була доставлена в електронний кабінет відповідача 07.01.2026 о 19:54 год., та вважається врученою 07.01.2026 з урахуванням пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України.

22.01.2026 через систему "Електронний суд" відповідачем подано заява про вступ представника у справу та відзив на позовну заяву.

27.01.2026 через систему "Електронний суд" позивачем подано відповідь на відзив.

28.01.2026 через систему "Електронний суд" відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив.

З огляду на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

Відповідно до частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

17.05.2015 між ПАТ "Київенерго" (з 09.08.2019 АТ "К.Енерго", енергопостачальна організація) та ТОВ "Бізнес центр Фармація" (абонент) був укладений договір на постачання теплової енергії № 310960-02 (далі договір), за яким предметом цього договору є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії, на умовах, передбачених цим договором (п. 1.1).

Відповідно до п. 2.1 договору при виконанні умов цього договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов`язуються керуватися тарифами, затвердженими органом виконавчої влади, що здійснює державне регулювання у сфері теплопостачання Національною комісією, що здійснює регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, Положенням про Держенергонагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж, нормативними актами з питань користування та розрахунків за енергоносії, чинним законодавством України.

Згідно з п. 2.2.1 договору енергопостачальна організація зобов`язується постачати теплову енергію на потреби: опалення та вентиляції в період опалювального сезону в кількості та в обсягах згідно з додатком № 1 до цього договору.

Відповідно до п. 2.3.1 договору абонент зобов`язується додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку № 1 до договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Обов`язок абонента зазначити у додатках № 8 та № 9 до договору всі об`єкти тепло споживання, підключені до теплових мереж абонента закріплений у пункті 2.3.4 договору.

У додатках № 8 та № 9 до договору зазначено, що постачання теплової енергії за договором здійснюється за адресою м. Київ, Солом`янський район, вул. Петра Красікова (нова назва вул.. Людмили Проценко), будинок 6 на загальну площу 57 кв.м.

Договір набуває чинності з 01.10.2015 та діє до 31.12.2016, з подальшою його пролонгацією (п. 8.1, 8.4).

На підтвердження права власності відповідача на зазначені приміщення позивачем надано копію договору купівлі-продажу нежилих приміщень № 6/13 від 25.01.2013, копію витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 1778149 від 29.03.2013, копію акту приймання-передачі нежилих приміщень площею 57,00 кв.м на вул. Красікова Петра, буд.6, літ «А».

Пунктом 2.3.2 договору визначено обов`язок абонента виконувати умови та порядок оплати в обсягах і в терміни, які передбачені у додатку №4 до договору.

В свою чергу пунктом 5 додатку 4 до договору визначено, що абонент щомісячно з 12 по 15 число самостійно отримує у РТМ «Центр» за адресою: вул.. Жилянська, буд, № 63:

- облікову картку фактичного споживання теплової енергії за звітний період;

- акт звіряння розрахунків на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки абонент повертає в РТМ);

- акт виконаних робіт.

Також 11.10.2018 між Публічним акціонерним товариством "Київенерго" (первісний кредитор) та Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги (цесії) № 601-18 (надалі - договір цесії), в порядку та на умовах якого кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців щодо виконання ними грошових зобов`язань перед кредитором з оплати спожитої до 01.05.2018 теплової енергії (основний борг, в тому числі той, що є предметом судового розгляду та/або підтверджений судовим рішенням (судовими рішеннями) як такий, що підлягає стягненню із споживача (споживачів) станом на 01.08.2018 із урахуванням оплат, що отримані кредитором за період з 01.08.2018 до дати укладення цього договору та коригувань платежів (п. 1.1 договору цесії).

Перелік договорів (особових рахунків), споживачів та сум грошових зобов`язань (основний борг), право вимоги яких відступається за цим договором, зазначається в додатку № 1 до цього договору. Всі права переходять від кредитора до нового кредитора в момент підписання сторонами додатку № 1 до цього договору (п. 1.2 договору цесії).

Відповідно до п. 1.3 договору з укладенням цього договору кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги також будь-яких інших, передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов`язань (неустойка (штраф, пеня), 3% річних, інфляційні нарахування, судові витрати, витрати, пов`язані з отримання боргу та примусовим стягненням та будь-які інші без виключень та обмежень), що нараховані кредитором та/або виникли до дати укладення цього договору та/або можуть бути нараховані та/або можуть виникнути після укладення цього договору у зв`язку з неналежним виконанням споживачем (споживачами) зобов`язань з оплати спожитої теплової енергії за договорами та споживачами, які зазначені у додатку № 1 до цього договору.

Відповідно до пп. 3.4.2 п. 3.4 договору цесії новий кредитор має право на отримання замість кредитора від споживачів, визначених у додатку №1, сплати заборгованостей, право вимоги яких відступлене за цим договором.

Згідно з витягом з додатку № 1 до договору цесії, первісний кредитор відступив новому кредитору, зокрема, право вимоги до ТОВ "Бізнес центр Фармація" на суму 39 251,80 грн за договором (особовим рахунком 310960-02).

Так, на виконання умов договору про відступлення права вимоги (цесії) №601-18 від 11.10.2018 Первісний кредитор передав, а Новий кредитор в свою чергу прийняв фізичні носії/пристрої зберігання інформації, на яких записана резервна копія бази даних ПК «БіТеК» станом на 01.10.2018, що підтверджується Актом № 23 приймання передавання від 11.10.2018.

Як зазначає позивач, до нього перейшло право вимоги щодо стягнення заборгованості з відповідача за поставлену теплову енергію згідно особового рахунку № 310960-02 у сумі 39 251,80 грн.

Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, Позивач зазначає, що Відповідач неналежним чином виконав свої зобов`язання щодо сплати заборгованості за спожиту теплову енергію за період листопад 2015 - квітень 2018, внаслідок чого за Товариством з обмеженою відповідальністю "Бізнес центр Фармація" утворилась заборгованість у розмірі 39 251,80 грн.

Крім того, за несвоєчасне виконання Відповідачем своїх зобов`язань, Позивач просить суд стягнути з Відповідача 26 730,48 грн інфляційної складової боргу та 8 249,33 грн трьох процентів річних за загальний період з 01.10.2018 по 31.10.2025.

У відзиві відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог посилаючись на відсутність в матеріалах справи підписаних сторонами актів взаєморозрахунків та порушення позивачем строку позовної давності.

У відповіді на відзив позивач зазначив, що строки позовної давності було подовжено згідно рішень Уряду до спливу строку позовної давності, а тому позовна заява Позивача у даній справі була подана у межах строку позовної давності.

Відтак, строк позовної давності не може бути застосований до нарахувань, які знаходяться в періоді з листопада 2015 року по травень 2018 року, оскільки трирічний строк позовної давності по даним зобов`язанням не сплив.

Також позивач зазначив, що проведення відповідачем оплат у грудні 2015 року, грудні 2016 року, січні 2017 року та лютому 2017 року свідчить про визнання останнім свого боргу.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач зазначив, що позивачем залишено поза увагою питання щодо інфляційних нарахувань та трьох відсотків річних впродовж 2025 року та зазначає про неправомірність нарахування зазначених санкцій попри встановлену постановою Кабінету Міністрів України заборону нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги населенням.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом врахований той факт, що 28.08.2025 Господарський кодекс України втратив чинність, водночас, відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Закріплений у наведеній нормі принцип незворотності дії закону та інших нормативно-правових актів у часі (lex ad praeterian non valet) полягає в тому, що дія їх не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання ними чинності, за винятком випадку коли закон або інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював і Конституційний Суд України. Зокрема, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

З огляду на вказане, беручи до уваги, що спірні правовідносини між сторонами виникли до 28.08.2025, суд дійшов висновку про регламентування спірних правовідносин приписами Господарського кодексу України.

За приписами ст. 275 Господарського кодексу України (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин сторін) за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах.

Частинами 6, 7 ст. 276 Господарського кодексу України (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин сторін) встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.

Основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об`єктах сфери теплопостачання та регулювання відносин, пов`язаних з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання, визначені Законом України "Про теплопостачання".

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про теплопостачання" він регулює відносини, що виникають у зв`язку з виробництвом, транспортуванням, постачанням і використанням теплової енергії, державним наглядом за режимами споживання теплової енергії, безпечною експлуатацією теплоенергетичного обладнання та безпечним виконанням робіт на об`єктах у сфері теплопостачання суб`єктами господарської діяльності незалежно від форм власності.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про теплопостачання" теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу;

- постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов`язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору;

- споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору;

- теплопостачальна організація - суб`єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії;

- місцева (розподільча) теплова мережа - сукупність енергетичних установок, обладнання і трубопроводів, яка забезпечує транспортування теплоносія від джерела теплової енергії, центрального теплового пункту або магістральної теплової мережі до теплового вводу споживача.

Згідно зі ст. 4 Закону України "Про теплопостачання" проектування, будівництво, реконструкція, ремонт, експлуатація об`єктів теплопостачання, виробництво, постачання теплової енергії регламентуються нормативно-правовими актами, які є обов`язковими для виконання всіма суб`єктами відносин у сфері теплопостачання.

Пунктами 4, 6 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу теплової енергії. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Відповідно до Правил користування тепловою енергією, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.07 № 1198 (далі - Правила) Правила визначають взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії (п. 1 Правил).

Пунктом 3 Правил передбачено, що споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб`єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

Умовами п. п. 4, 14 Правил користування тепловою енергією визначено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі - продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією (далі - договір), крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання. Споживач зобов`язаний укласти з теплопостачальною організацією договір до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 24 Закону України "Про теплопостачання" серед основних обов`язків споживача теплової енергії є своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Закон України "Про житлово-комунальні послуги" визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки.

Статтею 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вказано судом вище 11.10.2018 між Публічним акціонерним товариством "Київенерго" (первісний кредитор) та Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги (цесії) №601-18.

Згідно з витягом з Додатку №1 до Договору про відступлення права вимоги (цесії) №601-18 від 11.10.2018 Первісний кредитор відступив Новому кредитору, зокрема, право вимоги до ТОВ "Бізнес центр Фармація" в розмірі 39 251,80 грн за договором № 310960-02.

На виконання умов Договору про відступлення права вимоги (цесії) №601-18 від 11.10.2018 Первісний кредитор передав, а Новий кредитор в свою чергу прийняв фізичні носії/пристрої зберігання інформації, на яких записана резервна копія бази даних ПК БіТеК станом на 01.10.2018, що підтверджується Актом №23 приймання передавання від 11.10.2018.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, згідно із нормами чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.

Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора, є істотними умовами цього договору.

Судом встановлено, що відповідно до п. 9.5 договору № 310960-02 жодна із сторін не має право передавати свої права та обов`язки за даним договором третій стороні без письмової згоди іншої сторони.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів наявності письмової згоди відповідача на укладення договору цесії.

Однак, суд зазначає, що за умови відсутності доказів визнання недійсним договору цесії у відповідній частині, наявність у договорі п. 9.5, яким передбачено, що жодна зі сторін не має права передавати свої права та обов`язки за цим договором третій стороні без письмової згоди іншої сторони, презумпції правомірності договору цесії не спростовує.

Крім того, в контексті вказаного вище, суд враховує позицію Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 905/1965/19 (910/4441/21) про те, що відступлення права вимоги щодо заборгованості споживачів теплової енергії мало не лише приватний, а й публічний інтерес, суть якого полягала у забезпеченні безперебійного надання послуг з постачання теплової енергії споживачам міста Києва. При цьому, питання зміни постачальника теплової енергії та гарячої води для мешканців м. Києва, а також передачі майна з виробництва теплової енергії, яке є комунальною власністю територіальної громади міста Києва, було врегульовано локальними нормативно-правовими актами - відповідними розпорядженнями та наказами Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та її структурних органів.

Таким чином, позивач на підставі договору про відступлення права вимоги (цесії) №601-18 від 11.10.2018 прийняв право вимоги до відповідача заборгованості за спожиту теплову енергію у розмірі 39 251,80 грн, а також будь-яких інших, передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов`язань, у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань з оплати спожитої теплової енергії.

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 1693 від 27.12.2017 "Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", Комунальне підприємство "Київтеплоенерго" визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування Публічного акціонерного товариства "Київенерго".

10.04.2018 Комунальному підприємству "Київтеплоенерго" видано ліцензію №591 на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам відповідно до розпорядження Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

З 01.05.2018 постачання теплової енергії та надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води здійснює позивач.

Відповідно до п. 2.1 статуту Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" підприємство утворено з метою отримання прибутку від провадження господарської діяльності, спрямованої на підвищення надійності енергопостачання споживачів міста Києва, забезпечення стабільних надходжень до бюджету міста Києва, належної експлуатації об`єктів енергопостачання споживачів міста Києва, забезпечення стабільних надходжень до бюджету міста Києва, належної експлуатації об`єктів електро-, теплопостачання, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Предметом діяльності підприємства є надання комунальних послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, постачання та розподілу електричної енергії, про що зазначено в п. 2.2.1 статуту позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження факту постачання теплової енергії до нежитлового приміщення за адресою: м. Київ, Солом`янський район, вул. Петра Красікова (нова назва вул.. Людмили Проценко), будинок 6 на загальну площу 57 кв.м. за період листопад 2015 - квітень 2018 позивачем надано корінці нарядів на включення та відключення об`єктів тепло споживання за спірний період складені ПАТ «Київенерго», облікові картки помісячно, які є відображенням програмного комплексу інформаційна система «УНІВАН-ТЕРМАЛ-Київ Debet» яка була передана ПАТ «Київенерго до КП «Київтеплоенерго» на виконання умов договору цесії відповідно до акту приймання-передавання фізичного носія/ пристрою зберігання інформації, на якому записані файли баз даних білінгових систем ПК «БІТЕК» та «УНІВАН-ТЕРМАЛ», довідка про нарахування за теплову енергію договором/особовим рахунком № 310960-02 за період з листопада 2015 року по квітень 2018 року та розрахунок основного боргу за теплову енергію.

Суд зазначає, що Відповідачем не надано жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України, які б спростовували наведені в доданих позивачем до матеріалів справи облікових картках обсяги споживання теплової енергії відповідачем за спірний період.

Питання прийняття облікових карток (табуляграм) в якості належних та допустимих доказів на підтвердження надання послуги з постачання теплової енергії у справах про стягнення заборгованості за договорами постачання (купівлі - продажу) теплової енергії у гарячій воді, у контексті їх оцінки судами як доказів, неодноразово вирішувалося у судовій практиці (постанови Верховного Суду від 28.03.2018 зі справи № 910/6652/17, від 12.07.2018 зі справи № 910/6654/17, від 12.10.2018 зі справи № 910/30728/15).

Судом враховано, що облікові картки, акти приймання передавання товарної продукції, наявні в матеріалах справи з боку відповідача не підписані, проте відповідач (споживач послуги теплової енергії) отримання послуг та розмір їх вартості не заперечував. Доказів протилежного відповідачем не надано.

Крім того, судом враховано, що пунктами 23-28 Правил визначено порядок проведення розрахунків за спожиту теплову енергію, а пунктом 40 Правил передбачено, що споживач теплової енергії зобов`язаний, зокрема, вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил. А тому, факт споживання Відповідачем протягом спірного періоду теплової енергії у визначеному обсязі є доведеним позивачем належними та допустимими доказами. В той же час, відповідач не спростував факту надання йому послуг за період листопад 2015 - квітень 2018 року.

Згідно з пунктами 24, 25 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630, споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.

Відповідно до пункту 40 Правил користування тепловою енергією облік обсягу споживання теплової енергії (затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.07 № 1198) споживач теплової енергії зобов`язаний, зокрема, вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.

Проте, суд зазначає, що відповідачем не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження відключення від теплопостачання житлового будинку за адресою: м. Київ, Солом`янський район, вул. Петра Красікова (нова назва вул.. Людмили Проценко), будинок 6 на загальну площу 57 кв.м., а тому відповідач за умови споживання теплової енергії, має відшкодувати її вартість.

Як встановлено судом вище, відповідно до Договору про відступлення права вимоги (цесії) №601-18 від 11.10.2018 року Позивачем набуто право вимоги до юридичних осіб щодо виконання ними грошових зобов`язань перед кредитором (ПАТ "Київенерго") з оплати спожитої до 01.05.2018 теплової енергії. Згідно з витягом з Додатку №1 до Договору про відступлення права вимоги (цесії) №601-18 від 11.10.2018 Первісний кредитор відступив Новому кредитору, зокрема, право вимоги до ТОВ "Бізнес центр Фармація" в розмірі 39 251,80 грн за договором № 310960-02.

Позивачем до матеріалів позовної заяви у даній справі було надано корінці нарядів на включення та відключення об`єктів тепло споживання за спірний період складені ПАТ «Київенерго», облікові картки помісячно, які є відображенням програмного комплексу інформаційна система «УНІВАН-ТЕРМАЛ-Київ Debet» яка була передана ПАТ «Київенерго до КП «Київтеплоенерго» на виконання умов договору цесії відповідно до акту приймання-передавання фізичного носія/ пристрою зберігання інформації, на якому записані файли баз даних білінгових систем ПК «БІТЕК» та «УНІВАН-ТЕРМАЛ», довідка про нарахування за теплову енергію договором/особовим рахунком № 310960-02 за період з листопада 2015 року по квітень 2018 року та розрахунок основного боргу за теплову енергію.

Також позивач стверджує, що зазначені документи є паперовими копіями електронних доказів, оригінали яких знаходиться у сторони.

Відповідно до позиції Верховного Суду, сформованої в постанові від 19.01.2021 у справі № 922/51/20 на підставі аналізу статей 73, 77, 91, 96 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого учасник справи на обґрунтування своїх вимог і заперечень має право подати суду електронний доказ в таких формах: 1) оригінал; 2) електронна копія, засвідчена електронним цифровим підписом; 3) паперова копія, посвідчена в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України). Таким чином подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу.

У постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 922/2315/19 викладено правовий висновок про те, що в силу приписів частин третьої та п`ятої статті 96 Господарського процесуального кодексу України праву учасника справи подати до суду паперову копію електронного доказу відповідає право суду витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу з власної ініціативи, зокрема, у випадку, якщо суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. При цьому невзяття судом до уваги паперової копії оригіналу електронного доказу є процесуальним наслідком саме неподання оригіналу електронного доказу на вимогу суду (а не неподання його разом із позовом чи відзивом на нього).

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що зі сформованих позивачем з баз даних ПК "УНІВАН-ТЕРМАЛ" та "БІТеК" облікових карток є можливим встановити об`єми спожитої відповідачем теплоенергії за період листопад 2015 - квітень 2018.

Таким чином, заборгованість ТОВ "Бізнес центр Фармація" перед Комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО за період листопад 2015 - квітень 2018 року становить в розмірі 39 251,80 грн, що також підтверджується детальним розрахунком заборгованості відповідача.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів відповідно до статей 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати відповідачем Комунальному підприємству виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії у розмірі 39 251,80 грн.

Отже, Суд зазначає, що Відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України, не здійснив сплату заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов`язання належним чином, а тому позовні вимоги щодо стягнення 39 251,80 грн - суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Разом з цим, як було зазначено вище, відповідачем порушено питання щодо пропуску позивачем строку позовної давності.

Так, вимоги про стягнення заборгованості заявлені позивачем за період листопада 2015 року по жовтень 2018 року (включно) право вимоги за заборгованістю за зазначений період було передано позивачу згідно договору цесії, а позовна заява подана до суду 31.12.2025, що підтверджується відміткою канцелярії суду про її прийняття.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відтак, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно приписів частини 1 статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (частина 3 статті 264 Цивільного кодексу України).

Предметом спору у справі є періодичні платежі, а отже строк позовної давності застосовується щодо кожного періоду (місяця), за який виникла заборгованість.

З матеріалів справи вбачається та відповідачем не заперечується, що ним були здійснені оплати в межах спірного договору, а саме 1 411,81 грн у грудні 2015 року, 3 717,24 грн у грудні 2016 року, 2 898,94 грн у січні 2017 року та 3116,24 грн у лютому 2017 року. Такі дії відповідача кваліфікуються як такі, що свідчать про визнання Товариством свого обов`язку зі сплати заборгованості, а тому трирічний строк позовної давності є таким, що переривався.

Відтак, строк позовної давності слід відраховувати зі здійснення останнього платежу в межах спірного договору, а саме від лютого 2018 року.

У той же час, відповідно до п. 12 Перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

11.03.2020 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою установив з 12 березня 2020 року до 3 квітня 2020 року на усій території України карантин. В подальшому постановами Кабінету Міністрів України строк карантину на всій території України неодноразово продовжувався та станом на час звернення до суду з позовною заявою не закінчився.

Також судом враховано, що відповідно до пункту 19 «Прикінцевих та перехідних положень» Цивільного кодексу України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

З системного аналізу наведених вище норм суд дійшов висновку про відхилення тверджень відповідача про порушення позивачем строків позовної давності при зверненні до суду з даним позовом.

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення основного боргу за період листопад 2015 року - квітень 2018 року підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо вимог позивача про стягнення трьох процентів річних у розмірі 8 249,33 грн та інфляційних втрат в розмірі 26 730,48 грн за період з 01.10.2018 по 31.10.2025 суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду в своїх постановах від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц (провадження №14-16цс18) та від 10.04.2018 у справі №910/10156/17 (провадження №12-14гс18) сформулювала правовий висновок про те, що положення статті 625 Цивільного кодексу України поширюються на всі види грошових зобов`язань та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01.06.2016 у справі №3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні майнових витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язання. Тотожної правової позиції щодо правомірності застосування положень статті 625 Цивільного кодексу України за порушення зобов`язання з виплати страхового відшкодування дотримується Верховний Суд у своїх постановах від 19.02.2020 у справі №758/16044/16-ц та від 20.07.2020 у справі №910/14293/19.

Разом з тим, відповідно до листа Верховного Суду України "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" № 62-97р від 03.04.1997 при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід рахувати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця червня.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пункт 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань № 14 від 17.12.2013).

Суд, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, зважаючи на імперативність приписів частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку суду розглядати спір не інакше як в межах заявлених вимог, дійшов висновку про правомірність стягнення з ТОВ "Бізнес центр Фармація" трьох процентів річних у розмірі 8 249,33 грн та інфляційних втрат у розмірі 26 730,48 грн.

Суд відхиляє твердження відповідача про неправомірність нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат з посиланням на постанову КМУ № 206 від 05.03.2022, оскільки вказана постанова не розповсюджує свою дію на юридичних осіб, яким є безпосередньо відповідач.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі Проніна проти України, в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п. 29). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Згідно із статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, зважаючи на встановлені обставини, наведенні норми та беручи до уваги, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України наявності обставин, які б у своїй сукупності дали б змогу дійти протилежного висновку, суд дійшов висновку про задоволення позову Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації Київтеплоенерго, а саме про стягнення заборгованості в розмірі 39 251,80 грн, 26 730,48 грн інфляційних втрат та 8 249,33 грн трьох процентів річних.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. 129, 231, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Центр Фармація" (07300, Україна, Вишгородський р-н, Київська обл., місто Вишгород, вулиця Шолуденка, будинок 18; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 30177378) на користь Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» (04050, Україна, місто Київ, вулиця Білоруська, будинок 1; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 34966254) 39 251,80 грн заборгованості за період листопад 2015 року - квітень 2018 року, 26 730,48 грн інфляційних втрат, 8 249,33 грн три проценти річних та 3 028,00 грн судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

СУДДЯ ВІКТОРІЯ ДЖАРТИ