Ухвала суду № 139858193, 18.09.2026, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

ЄУН: 336/7887/26

Провадження №: 4-с/336/25/2026

УХВАЛА

іменем України

18 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Петренко Л.В., за участі секретаря судового засідання Єменджи Є.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу ЄУН 336/7887/26 (провадження № 4-с/336/25/2026), в порядку судового контролю за виконанням судових рішень, за скаргою скаржника (боржника) ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Железняк Віктор Кузьмич, заінтересовані особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», як правонаступник Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (стягувач), особа, дії якої оскаржуються: Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України,

на бездіяльність державного виконавця (в порядку ст. 447-448 ЦПК України),

за участю:

представника заявника Железняка В.К. (в режимі відеоконференції),

встановив:

03 серпня 2026 року представник заявника адвокат Железняк В.К. звернувся до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя зі скаргою про неправомірну бездіяльність органу виконавчої служби, яка полягає у не знятті арешту з майна боржниці, відповідно до якої просить: 1) визнати неправомірною бездіяльність Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, яка полягає у не знятті арешту, накладеного на майно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , постановою державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби ЗМУЮ Руденко Ю.Л. від 07.12.2012 р. у виконавчому провадженні №35594539 та 2) зобов`язати Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, ЄДРПОУ: 44993352, невідкладно зняти арешт з майна ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , накладений постановою державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби ЗМУЮ Руденко Ю.Л. від 07.12.2012 р. у виконавчому провадженні №35594539 (номер обтяження:13368460, дата реєстрації: 12.12.2012 р. о 09:15:49), відкритому на підставі виконавчого листа №0827/82/12, виданого 25.09.2012 р. Шевченківським районним судом м. Запоріжжя, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Комерційний банк «Надра», ЄДРПОУ:20025456, заборгованості за кредитним договором №18/2008/1007Фпкп від 06.06.2008 р.; відомості про зняття арешту внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та до інших державних реєстрів; 3) зобов`язати Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, ЄДРПОУ: 44993352, повідомити суд та ОСОБА_1 про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду скарги, не пізніше ніж у десятиденний строк з дня її одержання; 4) стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, ЄДРПОУ: 44993352, на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати при їх наявності згідно наданих платіжних документів.

В обґрунтування скарги представник заявника зазначає, що на примусовому виконанні у державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції Руденко Ю.Л. знаходився виконавчий лист №0827/82/12, виданий 25.09.2012 р. Шевченківським районним судом м. Запоріжжя, про стягнення зі ОСОБА_1 на користь ПАТ «Комерційний банк «Надра», ЄДРПОУ:20025456, заборгованості за кредитним договором №18/2008/1007Фпкп від 06.06.2008 р., виконавче провадження №35594539.

07.12.2012 р. державний виконавець у ВП №35594539 прийняла постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, номер обтяження:13368460, дата реєстрації: 12.12.2012 р. о 09:15:49.

01.02.2013 р. боржник ОСОБА_1 та стягувач ПАТ «Комерційний банк «Надра», ЄДРПОУ:20025456, уклали додаткову угоду № 1 до кредитного договору №18/2008/1007Фпкп від 06.06.2008 р., за змістом якої ОСОБА_1 сплачує банку 7181,70 грн протягом одного дня, а банк прощає залишок боргу.

01.02.2013 р. боржник ОСОБА_1 на виконання додаткової угоди сплатила 7181,70 грн на рахунок ПАТ «Комерційний банк «Надра», ЄДРПОУ:20025456.

Таким чином, 01.02.2013 р. відбулось погашення в повному обсязі боргу ОСОБА_1 перед ПАТ «Комерційний банк «Надра», ЄДРПОУ:20025456, та було виконано рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02.03.2012 р. у цивільній справі №0827/82/12 про стягнення зі ОСОБА_1 на користь ПАТ «Комерційний банк «Надра», ЄДРПОУ:20025456, заборгованості за кредитним договором №18/2008/1007Фпкп від 06.06.2008 р.

12.12.2014 р. старший державний виконавець Попович В.С. повернула виконавчий документ стягувачу у виконавчому провадженні №35594539 на підставі п. 5 ч 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з неможливістю встановити особу боржника, з`ясувати місце проживання боржника, однак при ухваленні постанови про повернення виконавчого документу стягувачу не було знято арешт з майна ОСОБА_1 , арешт обліковується до цього часу.

28.05.2026 р. ОСОБА_1 звернулась до Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, як правонаступника Шевченківського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції, з заявою про зняття арешту з майна, але отримала листа Відділу ДВС від 08.06.2026 р. № 50443, в якому зазначено, що відсутні законні підстави для зняття арешту, так як:- виконавчий документ повернуто стягувачу у виконавчому провадженні №35594539 без фактичного виконання рішення суду, на підставі п. 5 ч 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з неможливістю встановити особу боржника, з`ясувати місце проживання боржника; надані до заяви документи не є достатньою підставою для зняття арешту; відсутня заява стягувача ПАТ «Комерційний банк «Надра» або правонаступника щодо повного виконання рішення суду та відсутності претензій до боржника; відсутні відомості про сплату виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, які підлягають стягненню у межах виконавчого провадження №35594539.

У даній ситуації відмова в задоволені зняття арешту, накладеного на майно боржника, унеможливлює у подальшому здійснення належного захисту майнових прав, наявність тривалого часу (більше 10 років) не скасованого арешту на майно, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, а також відсутність будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Тому заявник вважає, що не зняття ДВС арешту з майна боржника у виконавчому провадженні є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби і порушене право підлягає захисту шляхом зобов`язання ДВС зняти арешт з майна.

Ухвалою судді 05 серпня 2026 року вказану скаргу прийнято до розгляду та призначено судове засідання.

08 вересня 2026 року від державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, через систему «Електронний суд» надійшов відзив на скаргу, в якому державний виконавець не погоджується з доводами заявника та просить відмовити в задоволенні скарги.

Інших заяв від учасників справи не надходило.

В судове засідання скаржник (боржник) ОСОБА_1 не з`явилася про час та місце розгляду скарги належним чином повідомлена.

Представник заявника підтримав скаргу та просив її задовольнити з підстав наведених у скарзі.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» в судове засідання не з`явився про час та місце розгляду скарги належним чином повідомлений.

Представник Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України в судове засідання не з`явився про час та місце розгляду скарги належним чином повідомлений. 08 вересня 2026 року від державного виконавця, через систему «Електронний суд» надійшов відзив на скаргу, в якому просив розглянути дану справу без участі представника відділу.

Відповідно до ч. 2 ст. 450 ЦПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Заслухавши пояснення представника заявника, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступного висновку.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до ст. 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Відповідно до ч. 1 ст. 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Судом встановлено, що відповідно до рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 20 лютого 2012 року, у справі №0827/82/12, пр. № 2/827/523/2012, позов задоволено. Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» заборгованість за кредитним договором № 18\2008\1007Фпкп від 06.06.2008 року на загальну суму 7982,24 гривень, судовий збір в сумі 188,20 гривень.

На підставі рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя було видано виконавчий лист №0827/82/12 від 25.09.2012 р. про стягнення зі ОСОБА_1 на користь ПАТ «Комерційний банк «Надра», ЄДРПОУ:20025456, заборгованості за кредитним договором №18/2008/1007Фпкп від 06.06.2008 р., на загальну суму 7982,24 гривень, судовий збір в сумі 188,20 гривень.

На підставі вказаного виконавчого листа державним виконавцем було відкрито виконавче провадження №35594539.

Згідно з даними Автоматизованої системи виконавчих проваджень у Відділі перебувало виконавче провадження №35594539 з примусового виконання виконавчого листа №0827/82/12 виданого Шевченківським районним судом м. Запоріжжя від 25.09.2012 р. про стягнення зі ОСОБА_1 на користь ПАТ «Комерційний банк «Надра» заборгованості за кредитним договором №18/2008/1007Фпкп від 06.06.2008 р. у розмірі 7982,24 грн., яке було відкрито 07.12.2012.

На підстави постанови від 07.12.2012 р. державний виконавець у виконавчому провадженні №35594539, наклав арешт на майно боржника, номер обтяження:13368460, дата реєстрації: 12.12.2012 р. о 09:15:49.

12.12.2014 р. старший державний виконавець Попович В.С. повернула виконавчий документ стягувачу у виконавчому провадженні №35594539 на підставі п. 5 ч 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з неможливістю встановити особу боржника, з`ясувати місце проживання боржника.

01.02.2013 р. боржник ОСОБА_1 та стягувач ПАТ «Комерційний банк «Надра», ЄДРПОУ:20025456, уклали додаткову угоду № 1 до кредитного договору №18/2008/1007Фпкп від 06.06.2008 р., за змістом якої ОСОБА_1 сплачує банку 7181,70 грн протягом одного дня, а банк прощає залишок боргу.

01.02.2013 р. боржник ОСОБА_1 на виконання додаткової угоди сплатила 7181,70 грн на рахунок ПАТ «Комерційний банк «Надра», ЄДРПОУ:20025456, що підтверджується квитанцією від 01 лютого 2013 року.

Стягувач повторно виконавчий документ до відділу не подавав.

28.05.2026 р. ОСОБА_1 звернулась до Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, як правонаступника Шевченківського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції, з заявою про зняття арешту з майна, але отримала листа Відділу ДВС від 08.06.2026 р. № 50443, в якому зазначено, що відсутні законні підстави для зняття арешту.

На час відкриття та здійснення виконавчого провадження, в період з 07.12.2012 р. по 12.12.2014 року діяв Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року N 606-XIV та Інструкція Про проведення виконавчих дій, затверджена наказом Міністерства юстиції України 15 грудня 1999 р. N 74/5, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 15 грудня 1999 р. за N 865/4158.

Відповідно до статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року N 606-XIV (в редакція яка діяла під час здійснення виконавчого провадження), яка регламентує прийняття виконавчого документа до виконання зазначено наступне: державний виконавець зобов`язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред`явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред`явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п`ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Виконавчий документ, виданий на підставі рішення, яким надано відстрочку виконання, приймається державним виконавцем до виконання після закінчення строку відстрочки в межах строку, встановленого для його пред`явлення.

У разі відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, забезпечення позовних вимог або якщо рішення підлягає негайному виконанню строк, встановлений частиною другою цієї статті, не надається.

Копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові.

Постанова про відкриття виконавчого провадження може бути оскаржена сторонами у десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до пункту 3.6.2. Інструкції Про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 15 грудня 1999 р. N 74/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 15 грудня 1999 р. за N 865/4158 (в редакції яка діяла під час здійснення виконавчого провадження) державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження (додаток 7). У постанові державний виконавець установлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати 7 днів, а рішень про примусове виселення - 15 днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов`язаних з провадженням виконавчих дій. При цьому вказується дата виконання.

Копія постанови про відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного дня надсилається стягувачу, боржнику та органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року N 606-XIV (в редакція яка діяла під час здійснення виконавчого провадження)

Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року N 606-XIV ( в редакція яка діяла під час здійснення виконавчого провадження), у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Відповідно до частини 3 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року N 606-XIV ( в редакція яка діяла під час здійснення виконавчого провадження), у разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.

Відповідно до статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року N 606-XIV ( в редакція яка діяла під час здійснення виконавчого провадження), у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Виконавчий збір не стягується за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, стягнення виконавчого збору, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, відшкодування витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, і стягнення штрафів, накладених відповідно до вимог цього Закону.

Постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю. При наступних пред`явленнях до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута при попередньому виконанні.

Розмір фактично стягнутого з боржника виконавчого збору державний виконавець зазначає у виконавчому документі.

У разі якщо стягнутої з боржника суми недостатньо для задоволення в повному обсязі вимог стягувача, виконавчий збір сплачується пропорційно до стягнутої суми.

У разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню на основі виконавчого документа, виконавчий збір повертається боржникові.

У разі завершення виконавчого провадження з виконання рішення немайнового характеру та в разі закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених статтею 49 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після завершення (закінчення) такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору.

Відповідно до частин 1-3 статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

На підставі п. 5 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції закону на дату повернення) 12.12.2014 року вищевказане виконавче провадження завершено, виконавчий лист повернуто стягувачу.

Згідно з ч. 5 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.

12.12.2014 р. старший державний виконавець Попович В.С. повернула виконавчий документ стягувачу у виконавчому провадженні №35594539 на підставі п. 5 ч 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з неможливістю встановити особу боржника, з`ясувати місце проживання боржника.

Стягувач повторно виконавчий документ до відділу не подавав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Виконавче провадження №35594539 з виконання виконавчого листа №0827/82/12 виданого Шевченківським районним судом м. Запоріжжя від 25.09.2012 р. про стягнення зі ОСОБА_1 на користь ПАТ «Комерційний банк «Надра» заборгованості за кредитним договором №18/2008/1007Фпкп від 06.06.2008 р. у розмірі 7982,24 грн., є завершеним, однак на сьогодні існують не зняті з майна ОСОБА_1 обтяження накладені постановою державного виконавця від 07.12.2012 р у ВП №35594539, номер обтяження:13368460, дата реєстрації: 12.12.2012 р. о 09:15:49.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд враховує, що застосування державними виконавцями наданого їм широкого кола повноважень та законодавчо визначених механізмів, спрямованих на виконання судових рішень, входить до їх обов`язків, визначених статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження», щодо вжиття передбачених цим Законом заходів для неупередженого, ефективного, своєчасного і повного вчинення виконавчих дій.

Аналіз норм Закону України «Про виконавче провадження» щодо підстав накладення арешту на майно боржника та зняття такого арешту дає підстави дійти до висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який виконавець має право застосувати для забезпечення реального виконання виконавчого документа, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.

28.05.2026 р. ОСОБА_1 звернулась до Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, як правонаступника Шевченківського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції, з заявою про зняття арешту з майна, але отримала листа Відділу ДВС від 08.06.2026 р. № 50443, в якому зазначено, що відсутні законні підстави для зняття арешту.

Представник стягувача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», як правонаступник Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» не надав доказів того, що повторно пред`являв виконавчий документ до виконання.

Державний виконавець також не надав доказів того, що виконавчий лист №0827/82/12 виданий Шевченківським районним судом м. Запоріжжя від 25.09.2012 р. було повторно пред`явлено до виконання.

При розгляді даної справи суд враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду висловлений в постанові від 14 травня 2025 року у справі № 2/1522/11652/11, провадження № 14-137цс24, де зазначено, що законодавець чітко передбачив два випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові, а саме: - у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій); - у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

Законодавством не передбачено обов`язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження та у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків.

Повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за виключенням випадків, передбачених у частині третій статті 37 Закону № 1404-VIII).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Термін «завершення виконавчого провадження» застосовувався у нормі статті 30 Закону № 606-XIV як узагальнююче поняття процесуальної стадії виконавчого провадження.

Відповідно до частини першої статті 30 Закону № 606-XIV державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження згідно з статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу згідно з статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно з статтею 48 цього Закону.

У Законі № 1404-VIII (чинний на момент розгляду справи) відсутня норма, аналогічна нормі частини першої статті 30 Закону № 606-XIV. Закон № 1404-VIII не містить такого поняття, як «завершення виконавчого провадження», водночас окремо врегульовує виконавчі дії щодо закінчення виконавчого провадження у статті 39 та щодо повернення виконавчого документа стягувачу в статті 37.

Частина перша статті 47 Закону № 606-XIV визначала, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: 1) є письмова заява стягувача; 2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення; 4) стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа; 5) у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з`ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані за безпосередньої участі боржника); 6) у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом має передати стягувачу, або майно, на яке необхідно звернути стягнення з метою погашення заборгованості (крім коштів), а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 7) боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи майно боржника, розшук яких здійснювався органами Національної поліції, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку; 8) коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача-заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставлене майно; 9) наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Аналогічні підстави для повернення виконавчого документа стягувачу визначені і в подальшому в частині першій статті 37 Закону № 1404-VIII, який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року.

Правові підстави для повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, у статті 48 Закону № 606-XIV визначались так: виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, повертається до суду, який його видав, у разі відновлення судом строку для подання апеляційної скарги на рішення, за яким видано виконавчий документ, та прийняття апеляційної скарги до розгляду (крім виконавчих документів, що підлягають негайному виконанню) (частина перша цієї статті); виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягувачем є держава, у випадках, передбачених частиною першою статті 47 цього Закону, повертається до органу, який пред`явив виконавчий документ до виконання (частина друга цієї статті).

У Законі № 1404-VIII на відміну від Закону № 606-XIV повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, не визначається як окрема підстава завершення виконавчого провадження, а є правовою підставою для закінчення виконавчого провадження (пункт 10 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII).

Виконавче провадження підлягає закінченню у разі: 1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; 2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання; 3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; 3-1) прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; 5) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі; 6) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення; 7) визнання боржника банкрутом; 8) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; 9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; 10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби; 11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону; 12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; 13) непред`явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону; 14) списання згідно із Законом України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію» заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа. У випадках, передбачених пунктами 1-6, 8, 9, 11-13 частини першої цієї статті, виконавчий документ надсилається до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав (частини перша та друга статті 49 Закону № 606-XIV).

Підстави для закінчення виконавчого провадження на момент розгляду цієї справи у судах визначені у частині першій статті 39 Закону № 1404-VIII.

Отже, як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного (приватного) виконавця не проводяться.

Закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчого документа стягувачу є формами завершення виконавчого провадження, проте вони мають різні правові підстави та відповідно різні правові наслідки.

Закінчення виконавчого провадження є стадією виконавчого провадження і передбачає завершення вчинення виконавчих дій щодо примусового виконання рішення в межах відповідного виконавчого провадження. Зміст правових підстав для закінчення виконавчого провадження, визначених частиною першою статті 49 Закону № 606-XIV (частиною першою статті 39 Закону № 1404-VIII), свідчить про об`єктивну неможливість виконати відповідне рішення у примусовому порядку. На відміну від обставин, що зумовлюють повернення виконавчого документа стягувачу, обставини, які є підставою для закінчення виконавчого провадження, не перестануть існувати в майбутньому.

З наведеного слідує і формування наслідків закінченого виконавчого провадження, зокрема, виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочато знову, крім випадків передбачених законом (частина перша статті 40 Закону № 1404-VIII).

Водночас частиною п`ятою статті 47 Закону № 606-XIV визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону (аналогічна норма міститься в частині п`ятій статті 37 Закону № 1404-VIII).

Законодавством не передбачено обов`язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження й у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків.

Законодавець у Законі № 1404-VIII, який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року, передбачив випадки, за яких арешт з майна знімається одночасно із поверненням виконавчого документа стягувачу, а саме: стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру (частина третя статті 37 Закону № 1404-VIII).

Враховуючи наведене, повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за винятком випадків, передбачених у частині третій статті 37 Закону № 1404-VIII).

В судовому засіданні встановлено, що матеріали виконавчого провадження знищено.

Разом із тим нормою пункту 16 розділу VІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень (в редакції від 01 листопада 2022 року) визначено, що у разі якщо виконавче провадження, за яким подано заяву про зняття арешту з майна боржника або скасування інших заходів примусового виконання рішення, знищено у зв`язку із закінченням строку його зберігання, виконавець вживає заходів щодо відновлення матеріалів виконавчого провадження за допомогою відомостей автоматизованої системи та інших документів, інформації, одержаних ним, у тому числі від сторін виконавчого провадження.

Отже, отримавши заяву ОСОБА_1 про скасування арешту, накладеного у межах знищеного виконавчого провадження, Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України повинен був вжити заходів з відновлення матеріалів виконавчого провадження, за результатами їх розгляду встановити конкретні підстави завершення цього провадження (проваджень) та після цього прийняти рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 .

Ні стягувач, ні державний виконавець не надали доказів того, що виконавчий лист № 0827/82/12, виданий Шевченківським районним судом м. Запоріжжя 25.09.2012 було повторно пред`явлено до виконання.

Строк повторного пред`явлення виконавчого листа до виконання сплив.

Ні стягувач, ні державний виконавець не надали доказів того, що було поновлено пропущений строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Відповідно до частини 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 5 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до частини 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Відповідно до положень частин 1, 2, 4 статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права

Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовної діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов`язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.

Суд повинен реалізовувати своє основне завдання (стаття 2 ЦПК України), а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

У даній правовій ситуації відмова в задоволенні скарги щодо зняття арешту, накладеного на майно боржника у виконавчому провадженні №35594539 з виконання виконавчого листа № 0827/82/12, виданого Шевченківським районним судом м. Запоріжжя 25.09.2012, яке є завершеним та сплив строк повторного пред`явлення виконавчого листа до виконання сплив, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

На підставі зазначеного суд дійшов висновку про те, що незняття ДВС арешту з майна боржника у виконавчому провадженні саме за обставинами цієї справи є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби, і порушене право боржника підлягає захисту шляхом усунення порушення, а саме зобов`язання ДВС вирішити питання щодо зняття арешту з майна боржника.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Станом на сьогодні арешт з майна ОСОБА_1 так і не знятий, а тому порушення інтересів боржника є безстроковим і він має право в будь-який час звернутися до суду з заявою про захист своїх прав.

Посилання державного виконавця на несплату боржником виконавчого збору по вказаному виконавчому провадженню, є необґрунтованим, оскільки доказів того, що державним виконавцем виносилась постанова про стягнення з боржника виконавчого збору суду не надано.

Крім того, у матеріалах справи відсутні дані, що з метою стягнення виконавчого збору державний виконавець виносив постанову, відкривав виконавче провадження і задля виконання цього виконавчого документа накладав арешт на майно боржника.

Враховуючи добровільне погашення боржником боргу за погодженням з кредитором, відсутність виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, відсутність будь-яких відомостей стосовно рішення виконавця про стягнення з боржника виконавчого збору, наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника та відсутність необхідності подальшого застосування такого арешту на майно боржника, суд дійшов висновку про визнання бездіяльності виконавчої служби щодо незняття арешту з майна заявника є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Такий висновок суду узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 01 листопада 2021 року у справі № 21/170-08, від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц (провадження № 61-18160св19), від 13 липня 2022 року у справі № 2/0301/806/11 (провадження № 61-3814св22) та інших постановах.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». (ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно з положеннями частини 2 ст. 451 ЦПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» № 6 від 07 лютого 2014 року, за результатами розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд постановляє ухвалу, яка має відповідати вимогам ЦПК України.

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи. Наприклад, суд може зобов`язати державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав.

При цьому суд не має права зобов`язувати зазначених осіб до вчинення тих дій, які згідно із Законом про виконавче провадження можуть здійснюватися лише державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби, наприклад, постановити ухвалу про зупинення виконавчого провадження у випадках, передбачених статтями 37 - 38 Закону про виконавче провадження, проте може привести визначений державним виконавцем строк зупинення провадження у відповідність із законом шляхом його скорочення (частина третя статті 39 Закону про виконавче провадження).

При задоволенні скарги суд не вправі допустити негайне виконання рішення.

Станом на сьогодні арешт майна так і не знятий, а тому порушення інтересів боржника є безстроковим і він має право в будь-який час звернутися до суду з заявою про захист своїх прав.

Скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, щодо визнання бездіяльності Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України неправомірною та зобов`язання зняти арешт з майна боржника. Інші вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись Законом України «Про виконавче провадження», ст.ст.12, 76-80, 81, 141, 258-261, 447-453, 353 ЦПК України, суд, -

постановив:

Скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Железняк Віктор Кузьмич, заінтересовані особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», як правонаступник Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (стягувач), особа, дії якої оскаржуються: Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, на бездіяльність державного виконавця (в порядку ст. 447-448 ЦПК України) - задовольнити частково.

Визнати бездіяльність Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України - неправомірною.

Зобов`язати посадових осіб Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України вирішити питання щодо зняття арешту накладеного державним виконавцем у виконавчому провадженні №35594539, на підставі постанови від 07.12.2012 р., на майно боржника, номер обтяження:13368460, дата реєстрації: 12.12.2012 р. о 09:15:49.

В іншій частині вимог відмовити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

Ухвала може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи якому ухвала суду не була вручена в день її проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 15 днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Дата складання повного судового рішення 18 вересня 2026 року.

Суддя: