Рішення № 139842574, 17.09.2026, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/11413/26

Провадження № 2/357/7723/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

( ЗАОЧНЕ )

17 вересня 2026 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Бебешко М. М. ,

при секретарі Ільницька І. П.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В :

Представник ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» звернувся до суду з вказаним позовом, шляхом направлення засобами поштового зв`язку, який зареєстрований судом 02.07.2026, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором в розмірі 39969,42 грн, а також судовий збір та витрати на правову допомогу в розмірі 9200,00 грн.

Позов обґрунтовано тим, що 04.12.2019 АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 уклали договір про надання кредиту № 491015690, відповідно до умов якого АТ «Альфа-Банк» надав позичальнику кредит в сумі 26392,16 грн, строк кредиту 60 місяців на споживчі потреб з відсотковою ставкою 39,90 % річних. Договір кредитної лінії укладено з відповідачем в електронній формі відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», який має силу договору, укладеного в письмовій формі та підписаний сторонами АТ «АЛЬФА-БАНК» виконав умови кредитного договору та перерахував на рахунок відповідача безготівковим шляхом кошти в розмірі 26 392,16 грн., в свою чергу позичальник не виконав умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів, внаслідок чого виникла заборгованість.

22.02.2021 року між АТ «АЛЬФА БАНК» та ТОВ «ФК ФОРТ» було укладено договір факторингу, за умовами якого права вимоги за кредитним договором перейшло до ТОВ «ФК ФОРТ».

В подальшому 23.02.2021 року між ТОВ «ФК ФОРТ» та ТОВ «ФК «ЕЛІТ ФІАНС» було укладено договір факторингу, за умовами якого права вимоги за кредитним договором перейшли до ТОВ «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС». Таким чином, ТОВ «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС» набуло статусу кредитора за кредитним договором від 04.12.2019 року, укладеним між АТ «АЛЬФА-БАНК» та відповідачем.

Відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 липня 2026 року вказану справу передано на розгляд судді Бебешко М.М.

Ухвалою суду від 03 липня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 17 вересня 2026 року.

08 липня 2026 року представник позивача Євтодьєв Анатолій Олександрович звернувся з заявою про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечив.

29 липня 2026 року на адресу суду надійшов відзив представника відповідача Мартинюк Марії Русланівни з проханням відмовити в задоволенні позовних вимог. Відзив обґрунтовано тим, що відповідач не погоджується з розрахунком заборгованості позивача. Згідно графіку платежів, який є додатком № 1 до угоди про надання кредиту, підписаним АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 , до 27 числа кожного місяця передбачено сплату ануїтентних платежів в розмірі 1 020,99 грн., з яких частину платежу складає сума кредиту, а решта - проценти за користування кредитом. Відтак, станом на дату відступлення прав вимоги до позивача, а саме 22.02.2021 року, ОСОБА_1 , згідно графіку платежів, мала сплатити 14 щомісячних платежів по 1 020,99 грн., що становить 14 293,86 грн.

Враховуючи положення Договору факторингу № 1, який визначає яке саме право переходить до ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» а також інформацію вказану у витягу з додатку до договору факторингу № 1 від 22.02.2021 року (аналогічно з Договором факторингу №01-23-02/21), та враховуючи графік платежів, який є додатком № 1 до Договору про надання кредиту № 491015690 від 04.12.2019 року, вона має прострочену заборгованість по щомісячним платежам з 04.12.2019 року по 22.02.2021 року, в загальному розмірі 14 293,86 грн., право на стягнення якої мало перейти до Позивача.

Згідно із виписки по рахунку, що є первинним бухгалтерським документом, за кредитним договором № 491015690 від 04.12.2019 року здійснювалось погашення заборгован Як вбачається з розрахунку заборгованості за кредитним договором від 04.12.2019 станом на 22.02.2021 заборгованість відповідачки за вказаним кредитним договором не погашена, залишок заборгованості складає 39 969 (тридцять дев`ять тисяч дев`ятсот шістдесят дев`ять) гривень 42 копійки, з яких: 26 392 (двадцять шість тисяч триста дев`яносто дві) гривні 16 копійок - заборгованість по тілу кредиту; 12 777 (дванадцять тисяч сімсот сімдесят сім) гривень 26 копійок заборгованість за відсотками. 22.02.2021 року ТОВ «ФК ФОРТ» набуло право вимоги за кредитним договором, на підставі договору факторингу № 1 у відповідності до умов якого ТОВ «ФК ФОРТ» зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження АТ «АльфаБанк» за плату, а АТ «Альфа-Банк» відступає ТОВ «ФК ФОРТ», а ТОВ «ФК ФОРТ» набуває належне АТ «Альфа-Банк» право вимоги до боржників за договорами, перелік яких наведено в Додатку №1-1 до Договору. Далі, 23.02.2021 року ТОВ «Фінансова компанія «ЕЛІТ ФІНАНС» набуло право вимоги за кредитним договором, на підставі договору факторингу № 01-23- 02/21 у відповідності до умов якого ТОВ «Фінансова компанія «ЕЛІТ ФІНАНС» зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «ФК ФОРТ» за плату, а ТОВ «ФК ФОРТ» відступає ТОВ «Фінансова компанія «ЕЛІТ ФІНАНС», а ТОВ «Фінансова компанія «ЕЛІТ ФІНАНС» набуває належне ТОВ «ФК ФОРТ» право вимоги до боржників за договорами, перелік яких наведено в Додатку №1-1 до Договору. Однак, на момент набуття права вимоги позивачем, тобто станом на 22.02.2021 року, тобто на дату укладення першого договору факторингу, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором була повністю погашена.

Станом 22.02.2021 року, тобто на момент укладення договору факторингу, заборгованість відповідачки перед первісним позичальником АТ «АЛЬФА БАНК», відсутня, оскільки згідно з наданої до суду виписки по особовим рахунком вбачається, що станом на 22.02.2021 року було погашено відсотки у розмірі 12 777,26 гривень та тіло у розмірі 26 392,16 гривень, що і є фактичною ціною позову. Враховуючи вищевикладене, вважаємо, що в задоволенні позову ТОВ «Фінансова компанія «ЕЛІТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості слід відмовити.

Позивачем до позовної заяви долучено Договір факторингу № 01-23-2021 від 23.02.2021 року укладеного з ТОВ «ФК ФОРТ», та Договору факторингу №1 від 22.02.2021 року укладеного між ТОВ «ФК ФОРТ» та АТ «Альфа-Банк». Також Позивачем було долучено відповідні витяги з додатків до вказаних договорів факторингу, в яких зазначається що заборгованість складає 39 969 гривень 42 копійки, з яких: 26 392 гривні 16 копійок - заборгованість по тілу кредиту; 12 777 гривень 26 копійок заборгованість за відсотками. Однак, звертаємо увагу суду на те, що 26 392,16 гривень + 12 777,26 гривень = 39 169,42 гривень. Тобто, інформація наведена у доказах, а саме у Витягах з додатків до Договорів факторингу, не відповідає дійсності.

Жодних належних і допустимих доказів того, що за укладеним 22.02.2021 року між АТ «АльфаБанк» і ТОВ «ФК «Форт» договором факторингу №1 до останнього перейшло право вимоги до ОСОБА_1 Договором про надання кредиту № 491015690 від 04.12.2019 року, яке у подальшому на підставі договору факторингу №01-23-02/21 від 23.02.2021 року було відступлено ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» матеріали справи не містять. Представлені акти приймання-передачі реєстру боржників до вказаних договорів містять лише загальну кількість переданих боржників без їх ідентифікації. Належним чином оформлені Реєстри боржників, які передавались згідно укладених договорів факторингу матеріали справи не містять

Також зазначили, що вартість витрат на правничу допомогу суттєво завищена та неспівмірна наданій послузі. Справа, що розглядається не є складною і не потребує багато часу на побудову правової позиції професіоналом у галузі права. Відповідно дії, виконані адвокатом по справі, не вимагали значного обсягу юридичної і технічної роботи та значних витрат часу на їх виконання

04 серпня 2026 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив від представника позивача директора ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» Наваренка В.Г., в якій зазначив, що надані позивачем виписки по рахунку є доказами видачі кредиту доказами наявності заборгованості відповідача в розумінні вимог законодавства. Жодних доказів виконання своїх зобов`язань за кредитним договором разом з відзивом відповідачем надано не було. Отже, заборгованість відповідача підтверджується в сукупності умовами кредитного договору, виписками по рахунку та розрахунком заборгованості, який зроблено на підставі даних документів.

У постанові Верховного Суду від 24.12.2019 року у справі N 668/7544/15-4 зазначено, що: "за приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).

22.02.2021 року між АТ "АЛЬФА-БАНК" та ТОВ "ФК ФОРТ" укладено договір факторингу (міститься в матеріалах справи), у відповідності до умов якого "АТ"АЛЬФА-БАНК" передав (відступив) ТОВ "ФК ФОРТ " за плату належні йому права вимоги, а ТОВ " ФК ФОРТ" прийняв належні АТ "АЛЬФА-БАНК" права вимоги до боржників, вказані у додатку N 1-1 до договору факторингу.

Згідно з п. 2.2 договору факторингу, визначено право вимоги, що відступається відповідно до даного договору включає суму заборгованості за основною сумою кредитів, нарахованими процентами, комісіями, пенями та всіма іншими платежами за основними договорами, право на одержання яких належить клієнту. Факт виконання умов договору факторингу від 22.02.2021 року підтверджується актом приймання-передачі реєстру боржників від 22.02.2021 року та платіжним дорученням, за яким ТОВ "ФК ФОРТ" перераховано на рахунок АТ "АЛЬФА-БАНК" зазначені у п. 4.2. договору факторингу суму грошових коштів. Вказане свідчить про беззаперечний факт набуття ТОВ "ФК ФОРТ" права вимоги до Відповідача за спірним кредитним договором.

В судове засідання 17 вересня 2026 року учасники справи не з`явились.

Фіксування судового процесу не здійснювалося відповідно до вимог частини другої статті 247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.

04.12.2019 між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 491015690 шляхом підписання оферти на укладення угоди про надання кредиту та Акцепту пропозиції на укладання угоди про надання споживчого кредиту.

Згідно умов Оферти встановлено умови споживчого кредиту: сума кредиту 26392,16 грн; процентна ставка 39,90%, строк кредиту 60 міс.

В Додатку № 1, що є невід`ємною частиною угоди визначено детальний опис складових загальної вартості кредиту, реальної вартості річної процентної ставки, графік платежів з повернення Кредиту, сплати процентів за його користування, сум комісійної винагороди та інших платежів за Угодою.

Згідно додатку № 1 до Угоди про надання кредиту № 49105690 від 04.12.2019 Графіку платежів та розрахунку сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супутніх послуг передбачено всього 60 платежів по 1020,99 грн. Загальна вартість кредиту складає - 61258,87 грн. Дата щомісячного платежу до 27 числа кожного місяця.

Факт отримання кредитних коштів відповідачем підтверджено випискою по особовому рахунку за період з 04.12.2019 по 22.02.2021, а також наявність заборгованості в розмірі 39169,42 грн.

22.02.2021 року між АТ «АЛЬФА БАНК» та ТОВ «ФК ФОРТ» було укладено договір факторингу № 1, за умовами якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає фактору, а фактор набуває належне клієнтові право вимоги до боржників за договорами, перелік яких наведено в Додатку № 1-1 до Договору. Сторони погодили, що до фактора переходять всі права, які належать клієнту за основними договорами, на умовах передбачених основними договорами.

Згідно п. 2.3 Договору Право вимоги вважається відступленим фактору з моменту підписання цього Договору. В день підписання цього договору сторони підписують Акт приймання-передачі Реєстру боржників, за формою встановленою в Додатку № 2 до цього Договору.

22 лютого 2021 року АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «ФК ФОРТ» підписали Акт приймання-передачі Реєстру боржників від 22 лютого 2021 року до Договору факторингу № 1 від 22.02.2021.

Згідно Витягу з додатку до договору факторингу № 1 від 22.02.2021 Реєстру договорів, права вимоги за якими відступаються ТОВ «ФК «ФОРТ» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за договором № 491015690 від 04.12.2019 на суму 39969,42 грн, з яких: 26392,16 грн заборгованість по тілу кредиту; 12777,26 грн залишок заборгованості по відсотках.

23 лютого 2021 року ТОВ «ФК ФОРТ» та ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» уклали договорі факторингу № 01-23-02/21, за яким в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату, а клієнт відступає Фактору, а Фактор набуває належне клієнтові Право вимоги до боржників за договорами, перелік яких наведено в Додатку №1-1 до Договору. Сторони погодили, що до Фактора переходять всі права, які належать клієнту за основними договорами, на умовах передбачених Основними договорами.

Згідно п. 2.3 Договору Право Вимоги вважається відступленим фактору з моменту підписання цього Договору. В день підписання цього договору сторони підписують Акт приймання-передачі Реєстру боржників за формою, встановленою в Додатку №2 до цього Договору.

23 лютого 2021 року ТОВ «ФК ФОРТ» та ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» підписали Акт приймання-передачі Реєстру Боржників від 23 лютого 2021 року до Договору Факторингу № 01-23-02/21 від 23.02.2021.

Згідно Витягу з додатку до договору факторингу № 01-23-02/21 від 23.02.2021 Реєстру договорів, права вимоги за якими відступаються ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за договором № 491015690 від 04.12.2019 на суму 39969,42 грн, з яких: 26392,16 грн заборгованість по тілу кредиту; 12777,26 грн залишок заборгованості по відсотках.

Відповідно до приписів ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Передбачено ст. 628 ЦК України, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).

Ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За ч 2. ст. 638 ЦК України передбачено, що договір укладається шляхом пропозиції (оферти) однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору (частина 1 статті 641 ЦК України).

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною (частина 2 статті 642 ЦК України).

Тобто, одна із сторін договору (позичальник або фінансова установа) надає іншій стороні заяву (пропозицію, оферту), в якій пропонує укласти кредитний договір на певних умовах.

Така заява має містити істотні умови договору: ціль кредитування, суму кредиту, процентну ставку, порядок надання і т.д.

Інша сторона (отримувач пропозиції) має надати повну та безумовну відповідь. Це означає, що така відповідь (акцепт) має трактуватись без жодних сумнівів.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції (частина 1 статті 640 ЦК України).

Відповідачка підписала Анкету-заяву, оферту, паспорт споживчого кредиту та отримала від банку підписаний акцепт, а тому така форма договору сторонами була узгоджена, а у його тексті було погоджено всі істотні умови.

Презумпція правомірності правочину закріплена у статті 204 ЦК України та може бути спростована насамперед нормою закону, яка містить відповідну заборону. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний відповідно до закону судом недійсним.

Відповідачем не спростована презумпції правомірності кредитного договору, а тому всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Отже, судом встановлено, що вказаний договір № 491015690 від 04.12.2019 між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 підписаний сторонами, є чинним, у встановленому законом порядку недійсним не визнавався, сторони визначили всі істотні умови договору, а тому, саме з 04 грудня 2019 року між сторонами виникли договірні відносини щодо користування кредитними коштами.

Згідно ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлюється договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Ст. 1049 ЦК України передбачає, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій же кількості, такого ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, встановлені договором.

Відповідно ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму або не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів.

На підставі ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

У пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 встановлено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій/електронній формі) із особових рахунків клієнтів обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.

До позовної заяви позивач надав виписку по рахунку відповідача за період з 20 червня 2019 року по 20 вересня 2021 року, з якої вбачається надання відповідачу кредиту року, рух коштів по рахунку та наявність заборгованості.

При цьому, виписка з рахунку є первинним бухгалтерським документом відповідно до положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором (постанови від 23.09.2019 року у справі № 910/10254/18, від 19.02.2020 року у справі № 910/16143/18, від 25.05.2021 року у справі № 554/4300/16-ц, від 21.09.2022 року у справі № 381/1647/21,від 07.12.2022 року у справі № 298/825/15-ц).

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що тягар доказування покладається на обидві сторони спору. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова ВС від 08.05.2024 року у справі № 381/1647/21 провадження № 61-4504св23).

Доказів на спростування факту укладення вищевказаного договору та отримання кредитних коштів відповідачем не надано.

Також суд критично оцінює доводи відповідача про те, що нею було погашено заборгованість за договором, оскільки відповідач не надала жодних доказів на підтвердження погашення нею заборгованості, згорання активу в зв`язку з продажем згідно договору факторингу не є погашенням заборгованості боржником.

Щодо переходу права вимоги суд зазначає наступне.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

За змістом ст. 516 ЦПК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник у зобов`язанні не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Положеннями ст. 1077, 1078 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Ст. 1082 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

За змістом наведених вище положень закону заміна кредитора на фактора не означає звільнення боржника від обов`язку виконати зобов`язання, а лише надає боржникові право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов`язання на рахунок первинного кредитора.

При цьому аналіз змісту ст. 1082 ЦК України дозволяє дійти висновку, що викладені в ній положення щодо обов`язку боржника здійснити платіж факторові за умови, що боржник одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові, стосуються позасудового порядку вирішення спору. При цьому невиконання фактором цього обов`язку не звільняє боржника від виконання обов`язків за кредитним договором, а лише дає йому право на виконання свого обов`язку перед первісним кредитором.

Суд критично оцінює доводи представника відповідача щодо того, що позивачем не надано доказів переходу до ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» права вимоги до відповідача за кредитним договором та вважає, що позивач надав всі необхідні докази переходу права вимоги. Повні витяги з реєстру боржників містять дані банківської таємниці відносно інших боржників, крім того, в суду не виникає сумнівів в достовірності наданих витягів з реєстрів боржників.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Згідно із приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Положеннями ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що відповідач з умовами договору був ознайомлений, підписав договір і отримав кредит, однак, всупереч умовам кредитного договору, не виконав своїх зобов`язань щодо повернення наданого їй кредиту.

Таким чином, позивачем доведено факт укладення кредитного договору, факт отримання відповідачем грошових коштів та порушення нею зобов`язання щодо їх повернення.

Однак суд враховує, що згідно розрахунку заборгованості заборгованість за тілом кредиту становить 26392,16 грн, та заборгованість за відсотками 12777,26 грн, що разом становить 39169,42 грн, а не 39969,42 грн, як розраховано позивачем.

Позивач не ставить вимогу про стягнення неустойки (пені, штрафу) та не обґрунтовує.

Відповідно до змісту ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно із ч.2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 79, 80 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч.1 ч. 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідач відзив доводи позивача не спростував, не надав доказів, які б свідчили про неотримання ним грошових коштів або погашення заборгованості, також не надав контрозрахунку заборгованості.

Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам наданих позивачем в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення у повному обсязі.

Згідно з положеннями статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».

На підтвердження витрат на правову допомогу позивачем надано копію договору № 03-07/24 про надання правничої допомоги від 03.07.2024, укладений між ТОВ ФК «Еліт Фінанс» та адвокатом Литвиненко Оксаною Ігорівною, копію акту приймання передачі наданих робіт № 4 від 02.06.2025, згідно з яким загальна вартість наданих юридичних послуг у справі за позовом до ОСОБА_1 становить 9200,00 грн та включає в себе первинну консультацію в сумі 1000,00 грн (1 год), правовий аналіз поданих документів в сумі 4000,00 грн (2 год) та підготовку і подання позовної заяви в сумі 4200,00 грн (2,1 год) , копію платіжної інструкції № 2706 від 10.06.2025 про перерахування ТОВ ФК «Еліт Фінанс» на користь адвоката Литвиненка О.І. грошових коштів в сумі 9200,00 грн в якості оплати за виконання договору № 03-07/24 про надання правничої допомоги від 03.07.2024.

Згідно додаткової постанови Верховного суду від 23 грудня 2021 року в справі № 923/560/17 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 цього Кодексу). Близька за змістом правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 зі справи N 922/445/19.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про доведеність позивачем понесених витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у суді першої інстанції у розмірі 9200,00 грн.

Пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя N R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі N 755/9215/15-ц).

У постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №751/3840/15-ц від 20 вересня 2018 року суд зазначає, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

ВС зауважив, що у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких втрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких втрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зауважено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі N 904/4507/18.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268).

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв. Тобто саме зацікавлена сторона має вчиняти певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Принцип змагальності сторін має свої втілення, зокрема, у наведених положеннях частин п`ятої статті 141 ЦПК України, виходячи з яких зменшення внаслідок неспівмірності суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт.

Відповідач просив зменшити розмір витрат на правову допомогу, в зв`язку з його не співмірністю зі складністю справи.

Суд погоджується з доводами відповідача, вважає витрат на правову допомогу в розмірі 9200 грн завищеними, неспівмірними зі складністю справи, а тому підлягає зменшенню до 3000,00 грн.

На Згідно ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судові витрати у справі, відповідно до вимог ч.1 ст.141 ЦПК України необхідно стягнути з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що становить 98 % від розміру задоволених судом позовних вимог, отже, судовий збір становить 3261,44 грн та витрати на правову допомогу 2940,00 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 4, 76-89, 141, 258, 263-265, 268, 273, 280-282, 352, 354, 355 ЦПК України суд, -

У Х В А Л И В :

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» заборгованість за Кредитним договором № 491015690 від 04 грудня 2019 року в розмірі 39169,42 грн (тридцять дев`ять тисяч сто шістдесят дев`ять грн 42 коп), судовий збір в розмірі 3261,44 грн та витрати на професійну правову допомогу в розмірі 2940,00 грн.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс», місце знаходження: 03035, місто Київ, пл. Солом`янська, 2. Код ЄДРПОУ: 40340222.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце зареєстрованого проживання: АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_1 .

Суддя М. М. Бебешко