Рішення № 139840995, 17.09.2026, Богунський районний суд м. Житомира

Справа №295/3835/26

Категорія 36

2/295/2983/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.09.2026 року м. Житомир

Богунський районний суд міста Житомира у складі головуючого судді Чішман Л.М.,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом представника Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ» Сечка Сергія Володимировича до ОСОБА_1 про стягнення суми виплаченого страхового відшкодування, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернулася до суду із заявою, в якій просить стягнути з відповідача на користь позивача суму сплаченого страхового відшкодування в розмірі 41938, 38 грн, а також судові витрати.

В обґрунтування вимог вказано, що між ПАТ «Страхова компанія «УСГ» та ПП «Віп-Рент» (страхувальником) було укладено генеральний Договір N28-KACKO-0197-2800\23-AVIS добровільного страхування наземних транспортних засобів від 15.02.2023.

20.12.2023 з вини відповідача відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «Subaru», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував відповідач тa автомобіля «Peugeot» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить ПП «Віп-Рент».

На підставі заяви потерпілої особи, договору добровільного страхування транспортного засобу та на підставі вимог Закону України «Про страхування», позивачем здійснено виплату страхового відшкодування у розмірі 198 738, 38 грн.

Позивач звернувся до страхової компанії відповідача ТДВ «СГ «Оберіг» із заявою про виплату страхового відшкодування №50642 від 23.02.2024 за страховим актом № СТОКА-22323, за яким страхова компанія відповідача здійснила виплату в частині ліміту в розмірі 156800, 00 грн.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 41938, 38 грн, що є різницею між страховим відшкодуванням у розмірі у 196722, 72 грн та фактично виплаченою сумою страхового відшкодування в порядку регресу у розмірі 156800, 00 грн.

Ухвалою суду від 20.03.2026 у справі відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення сторін (а.с. 56).

Від відповідача відзиву на позовну заяву не надходило, клопотань про продовження/поновлення строку для надання відзиву не надходило. Копію ухвали про відкриття провадження, копії позовної заяви з додатками було направлено відповідачу в порядку, визначеному ЦПК України, однак такі документи повернулись до суду неврученими.

Дослідивши та оцінивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Встановлено, що 20.12.2023 з вини відповідача відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «Subaru», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував відповідач, та автомобіля «Peugeot» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить ПП «Віп-Рент».

Постановою Богунського районного суду м. Житомира №295/17756/23 від 18.01.2024 відповідача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та призначено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 850, 00 грн (а.с. 4).

Згідно з вимогами частини 6 статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Відтак, вина відповідача у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди є встановленою та не підлягає доведенню.

Автомобіль Peugeot» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 належить згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу ПП «Віп-Рент» (а.с. 33).

На момент скоєння ДТП між ПАТ «Страхова компанія «УСГ» та ПП «Віп-Рент» (страхувальником) було укладено генеральний Договір N28-KACKO-0197-2800\23-AVIS добровільного страхування наземних транспортних засобів від 15.02.2023, в списку застрахованих транспортних засобів був автомобіль «Peugeot» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 (а.с. 5-32).

Цивільно-правова відповідальність іншого учасника ДТП була застрахована у ТДВ «СГ «Оберіг» договором добровільного страхування транспортного засобу «Subaru», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 (поліс №216526764) (а.с. 48).

Страхувальник звернувся до позивача з повідомленням про настання події з транспортним засобом від 21.12.2023, заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування від 21.12.2023 (а.с. 34-36).

Така заява була розглянута, а пошкодження автомобіля потерпілого було визнано страховим випадком.

Розрахунок та виплата страхового відшкодування проводилися на основі акту огляду пошкодженого транспортного засобу (дефектна відомість) від 26.12.2023, рахунку на оплату №VCT1100001 від 02.01.2024, акту надання послуг, наряду-замовлення, ремонтної калькуляції №01012024 від 01.01.2024, страхового акту № СТОКА-22323 від 22.02.2024, розрахунку суми страхового відшкодування від 22.02.2024 (а.с. 37-45).

Позивач 22.02.2024 виплатив ПП «Віп-Рент» страхове відшкодування в сумі 198738, 38 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №57420 (а.с. 46).

ТДВ «СГ «Оберіг» після звернення до нього позивача із заявою про виплату страхового відшкодування №50642 від 23.02.2024 виплатило позивачу 156800,00 грн страхового відшкодування в частині ліміту, що підтверджується платіжною інструкцією від 27.05.2024 (а.с. 47).

За таких обставин з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 41938, 38 грн, що є різницею між страховим відшкодуванням у розмірі у 196722, 72 грн та фактично виплаченою сумою страхового відшкодування у розмірі 156800, 00 грн.

Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за заподіяння позадоговірної шкоди встановлено у статті 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Позадоговірна (деліктна) відповідальність, яка є видом цивільно-правової відповідальності, настає при існуванні складу правопорушення, що включає такі елементи, як: шкода, протиправна поведінка, причинний зв`язок між шкодою і протиправною поведінкою, вина.

Разом з тим, частиною 5 статті 1187 ЦК України закріплено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Згідно з частиною першою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

У пункті 4 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» вказано, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Тлумачення частини другої статті 1187 ЦК України свідчить про те, що особою, яка зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Тобто нормами частини другої статті 1187 ЦК України визначено особливого суб`єкта, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, це є його законний володілець.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Статтею 993 ЦК України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до вимог статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Оскільки вартість майнового збитку, завданого власнику пошкодженого ТЗ, який було сплачено позивачем на підставі договору добровільного страхування, перевищує виплачений позивачу розмір страхового відшкодування, то із відповідача, як винної особи, на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром шкоди та отриманим страховим відшкодуванням.

Згідно ст. 76 ЦПК України докази встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К. та інші проти Швеції» («J. K. AND OTHERS v. SWEDEN») зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Пріоритет у доказуванні надається не тому хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17.

З урахуванням викладеного, з відповідача, як винної особи, на користь позивача підлягає стягненню 41938, 38 грн, що є різницею між страховим відшкодуванням у розмірі у розмірі 196722, 72 грн та фактично виплаченою сумою страхового відшкодування у розмірі 156800, 00 грн.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

На підставі ст. 141 ЦПК України, суд стягує з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 3328, 00 грн.

Керуючись ст. ст. 5, 12, 13, 81, 211, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, Закону України «Про страхування», ст.ст. 993, 1194 ЦК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву представника Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ» Сечка Сергія Володимировича до ОСОБА_1 про стягнення суми виплаченого страхового відшкодування задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ» 41938, 38 грн збитків, заподіяних внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ» судовий збір у розмірі 3328, 00 грн.

Рішення може бути оскаржене позивачем до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «УСГ», місцезнаходження: м. Київ, вул. І. Федорова, 32 А, ідентифікаційний код: 30859524.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 .

Повний текст рішення виготовлено 17.09.2026.

Суддя Л.М. Чішман