Рішення № 139838530, 17.09.2026, Київський районний суд м. Одеси

______________________

Справа № 947/22157/26

Провадження № 2/947/5326/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.09.2026 року Київський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Огренич І.В.

за участю секретаря Коростій М.В.

відкритому судовому засіданні у м. Одесі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Департаменту патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції в Одеській області (65114, м. Одеса, вул. Ак. Корольова, 5) про стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просить стягнути з Державного бюджету України на його користь моральну шкоду завдану неправомірними діями у розмірі 15 000,00 гривень, посилаючись на те, що 23.03.2026 старшим лейтенантом поліції УПП в Одеській області Старіковим К.Л. було складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №622436 у відношенні громадянина України, військовослужбовця ОСОБА_1 , за ч. 1 ст. 130 КУпАП. У провадженні Приморського районного суду м. Одеси на сьогоднішній день перебуває справа №522/5198/26 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП у відповідності до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №622436 від 23.03.2026. Позивач, змушений звернутися до суду за захистом своїх порушених прав, оскільки внаслідок протиправного та незаконного складання відносно нього адміністративного протоколу, йому було спричинено моральна (немайнова шкода). Так як справа №522/5198/26 розглядається у суді, відомості про вчинення такого правопорушення є загальнодоступними на сайті «Судова влада», будь-хто з його колег знайомих та друзів міг бачити цю інформацію. ОСОБА_1 вимушений був скористатися послугами адвоката та витрачати кошти на оплату його послуг. Крім того, завдано шкоди його діловій репутації та авторитету, оскільки потенційне притягнення до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 130 КУпАП створювало образ суспільно небезпечної особи, яка здатна вживати алкогольні напої та навіть наркотичні речовини, керуючи транспортним засобом.

Відповідно до ч.2 ст.19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами позовного провадження у порядку загального або спрощеного провадження.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 12.06.2026 провадження по справі було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, що передбачено ст.274-279 ЦПК України, оскільки дана справа підпадає під ознаки малозначної справи.

24.06.2026 представником Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції до суду надано відзив в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог, зазначивши, що позовні вимоги ОСОБА_1 є не доведеними, не обґрунтованими та не базуються на законі.

Відповідності до положень ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, оскільки клопотання про інше від сторін не надходили.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності до вимог частини другої статті 247 вказаного Кодексу не здійснюється.

Вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, 23.03.2026 інспектором взводу №1 роти №7, батальйону №1 полку управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції старшим лейтенантом поліції Старіковим К.О. було складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №622436 відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Позивач при зверненні до суду посилався на те, що незаконним складанням протоколу про вчинення адміністративного правопорушення йому завдано моральних страждань, на що суд зазначає наступне.

Складання протоколу є процесуальною дією суб`єкта владних повноважень, яка спрямована на фіксацію адміністративного правопорушення та відповідно до статті 251 КУпАП є предметом оцінки суду як доказу вчинення такого правопорушення при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Протокол не є рішенням суб`єкта владних повноважень.

Згідно висновку Верховного Суду, сформульованого у постанові від 22 червня 2023 року у справі № 752/5417/19, про те, що факт складання поліцейським протоколу не вказує на фактичну вину особи в ДТП. Протокол є носієм доказової інформації, яка в подальшому може бути використана органом, який здійснює розгляд справи про адміністративне правопорушення з метою прийняття рішення щодо наявності або відсутності складу адміністративного правопорушення в діях особи. Протокол фіксує обставини та факти виявлених порушень законодавства та не є рішенням, що створює правові наслідки і не змінює стан суб`єктивних прав особи, оскільки таким рішенням є постанова, яка приймається на підставі протоколу.

На даний час Приморським районним судом м.Одеси розглядається справа про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ст.130 ч.1 КпАП України.

Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. Водночас причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди (див. висновки Верховного Суду, сформульовані у постанові від 20 січня 2021 року в справі № 197/1330/14-ц).

Верховний Суд у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 918/203/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі № 904/3667/19 зробив висновок про те, що у справах про відшкодування шкоди доведення обґрунтованості вимог покладається на позивача, який має надати суду докази наявності шкоди, протиправності поведінки того, хто завдав шкоду, а також причинно-наслідкового зв`язку такої поведінки із завданою шкодою.

Саме лише складання протоколу не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між діями працівників (посадових осіб) такого органу та завданою шкодою. Причинний зв`язок (як обов`язковий елемент цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди) між протиправною поведінкою та шкодою проявляється у тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При таких обставинах та з огляду на всебічне, повне, об`єктивне та безпосереднє дослідження наявних у справі доказів, суд вважає вимоги ОСОБА_1 такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 2, 12,13, 76-83, 263-265, 273, 354-355 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції в Одеській області про стягнення моральної шкоди залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку, шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя І. В. Огренич