Рішення № 139834559, 17.09.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 р. справа № 520/15496/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марини Лук`яненко, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом Керівника Київської окружної прокуратури м.Харкова в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Харківській області до Спеціалізованого комунального підприємства "Харківзеленбуд" Харківської міської ради, Харківської міської ради, третя особа - Департамент захисту довкілля та природокористування Харківської обласної військової (державної) адміністрації про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

Керівник Київської окружної прокуратури (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Харківській області, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із зазначеним позовом, в якому просить суд:

1) визнати протиправною бездіяльність Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н Конституції, 7, код ЄДРПОУ 04059243) та Спеціалізованого комунального підприємства "Харківзеленбуд" (вул. Клочківська, 195-А, м. Харків, 61145, код ЄДРПОУ 03362152) щодо невжиття заходів з організації проведення робіт із винесення меж ботанічної пам`ятки природи місцевого значення «Пушкінська» площею 0,2 га та закріплення їх в натурі (на місцевості).

2) зобов`язати Харківську міську раду (61003, м. Харків, м-н Конституції, 7, код ЄДРПОУ 04059243) та Спеціалізоване комунальне підприємство "Харківзеленбуд" (вул. Клочківська, 195-А, м. Харків, 61145, код ЄДРПОУ 03362152) забезпечити відповідно до вимог чинного законодавства проведення робіт із винесення меж ботанічної пам`ятки природи місцевого значення «Пушкінська» площею 0,2 га та закріплення їх в натурі (на місцевості).

В обґрунтування позову зазначено, що рішенням виконавчого комітету Харківської обласної ради народних депутатів № 562 від 03.12.1984 «Про мережу територій та об`єктів природно-заповідного фонду області» оголошено об`єктом природно-заповідного фонду ботанічну пам`ятку природи місцевого значення «Пушкінська», площею 0,2 га, яка розташована по вул. Григорія Сковороди, 39 у м. Харкові. На виконання вимог ст. 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», з метою охорони та збереження в природному стані національного надбання Департаментом захисту довкілля та природокористування Харківської обласної державної адміністрації ботанічну пам`ятку природи місцевого значення «Пушкінська» передано під охорону спеціалізованому комунальному підприємству «Харківзеленбуд» Харківської міської ради, про що складено 17.11.2023 відповідне охоронне зобов`язання № 04.01-23148/БППМЗ. Прокурор зазначив, що на Харківську міську раду та спеціалізоване комунальне підприємство «Харківзеленбуд» покладено обов`язок із вчинення дій щодо розробки проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів ботанічної пам`ятки природи місцевого значення «Пушкінська» площею 0,2 га, визначення та закріплення на місцевості її меж, забезпечення внесення обмежень у використанні земель до Державного земельного кадастру. Відсутність встановлених меж ботанічної пам`ятки природи місцевого значення «Пушкінська» площею 0,2 га фактично унеможливлює належним чином охорону та збереження об`єкту природно-заповідного фонду. Водночас, встановлено, що зазначені обов`язки відповідачами не виконуються, проект землеустрою щодо організації і встановлення меж території природно-заповідного фонду - ботанічної пам`ятки природи місцевого значення «Пушкінська» не розроблено й у встановленому порядку не затверджено, її межі не визначені та не закріплені в натурі (на місцевості), а відомості про обмеження стосовно використання земель вищезазначеного об`єкта природно-заповідного до Державного земельного кадастру не внесені. Прокурор вважає, що не виготовлення документації із землеустрою щодо встановлення меж об`єкту природно-заповідного фонду свідчить про неналежне виконання користувачем своїх обов`язків із дотримання встановленого режиму для даної території.

Вказана протиправна бездіяльність відповідачів унеможливлює належне використання та зберігання національного надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення й використання, у зв`язку із чим існує реальна ймовірність використання даної території не за цільовим призначенням, оскільки відомості про особливий правовий статус об`єкта природно-заповідного фонду не внесено до Державного земельного кадастру.

Ухвалою суду від 11.06.2026 року прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито спрощене провадження в зазначеній справі.

Позивачем - Державною екологічною інспекцією у Харківській області надані до суду додаткові пояснення, в яких позивач підтримав позовні вимоги та зазначив, що забезпечення режиму неможливе без чіткого визначення меж об`єкта, що охороняється, у спосіб, передбачений законом, тобто через розробку проекту за ст. 47 Закону України «Про землеустрій», тому наявні підстави для зобов`язання відповідачів вжити відповідних заходів по винесенню його меж в натурі (на місцевості) та внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру. У зв`язку з чим, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідачем - Спеціалізованим комунальним підприємством "Харківзеленбуд", надано до суду відзив на позов, в якому відповідач проти заявленого позову заперечував, посилаючись на те, що Прокурором не обґрунтовано підстав для представництв інтересів Держави. Відповідач вважає, що Прокурором не доведено що відповідний суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо здійснення охорони та нагляду за збереженням навколишнього природного середовища та захисту об`єктів природо-заповідного фонду, не здійснює або не належним чином здійснює захист інтересів держави у даній сфері, а відтак адміністративний позов підлягає поверненню позивачу відповідно до п. 7 ч. 4 ст. 169 КАС України. Окрім того, відповідач вважає, що Прокурором не вірно визначено суб`єктний склад у позовній заяві та Спеціалізоване комунальне підприємство «Харківзеленбуд» Харківської міської ради не є належним відповідачем у даній справі, оскільки у СКП «Харківзеленбуд» ХМР відсутній обов`язок щодо винесення меж ботанічної пам`ятки природи місцевого значення «Пушкінська» площею 0,2 га та закріплення їх в натурі (на місцевості), що свідчить про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог.

Відповідачем - Харківською міською радою, надано до суду відзив на позов, в якому відповідач проти заявленого позову заперечував та зазначив, що позовні вимоги позивача є безпідставними та такими, що суперечать вимогам чинного законодавства. Просив суд залишити позовну без розгляду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 240 КАС України, а у випадку незадоволення клопотання про залишення позовної заяви без розгляду відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. При цьому, відповідач вважає, що Прокурор не довів нездійснення або неналежним чином здійснення захисту інтересів держави таким органом, що надавало б йому право на звернення до суду в інтересах держави з цим позовом. По суті спору відповідач вважає, що по-перше, статтею 47 Закону України «Про землеустрій» не передбачено у складі проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природнозаповідного фонду встановлення меж територій природно-заповідного фонду та проведення робіт по винесенню вищевказаних меж в натуру (на місцевість); по-друге, ані позовна заява прокурора, ані норми закону Україну «Про природно-заповідний фонд України», зокрема ст. 7 вказаного закону, а так само: Земельний кодекс України, закони України «Про землеустрій», «Про місцеве самоврядування в Україні», не містять обов`язку Харківської міської ради по забезпеченню проведенню робіт із винесення меж земель природно-заповідного фонду та закріпленню їх в натурі (на місцевості); по-третє, Прокурором в позовній заяві не зазначено, якою нормою права встановлений саме такий обов`язок для міських рад та які конкретно вимоги містяться у чинному законодавстві України, які слід виконати Харківській міській ради задля: «забезпечення відповідно до вимог чинного законодавства проведення робіт із винесення меж ботанічної пам`ятки природи місцевого значення «Пушкінська» площею 0,2 га та закріплення їх в натурі (на місцевості); по-четверте, чинним законодавством України не передбачено обов`язку міських рад з обов`язкового розроблення проекту землеустрою щодо організації і встановленню меж територій природно-заповідного фонду.

У відповідях на відзиви Прокурор та позивач заперечували проти доводів відповідачів та підтримали правову позицію, викладену у позовній заяві, просили суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Третя особа письмових пояснень до суду не надала, про розгляд справи повідомлялась належним чином.

Суд зазначає, що відповідно до положень ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Отже, враховуючи вищевикладене, дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в матеріалах справи доказами.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову і заперечень проти нього, суд встановив наступне.

Рішенням виконавчого комітету Харківської обласної ради народних депутатів № 562 від 03.12.1984 «Про мережу територій та об`єктів природно-заповідного фонду області» оголошено об`єктом природно-заповідного фонду ботанічну пам`ятку природи місцевого значення «Пушкінська», площею 0,2 га, яка розташована по вул. Григорія Сковороди, 39 у м. Харкові.

Згідно з Положення про ботанічну пам`ятку природи місцевого значення «Пушкінська», затвердженого наказом Департаментом захисту довкілля та природокористування Харківської обласної державної адміністрації № 80 від 13.11.2023 (далі Положення) пам`ятка природи входить до складу природно-заповідного фонду України, у відношенні до якого встановлено особливий режим охорони і використання природних ресурсів.

У зв`язку з цим, на виконання вимог ст. 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», з метою охорони та збереження в природному стані національного надбання Департаментом захисту довкілля та природокористування Харківської обласної державної адміністрації ботанічну пам`ятку природи місцевого значення «Пушкінська» передано під охорону спеціалізованому комунальному підприємству «Харківзеленбуд» Харківської міської ради, про що складено 17.11.2023 відповідне охоронне зобов`язання № 04.01-23148/БППМЗ.

Згідно даного охоронного зобов`язання землекористувач зобов`язаний: дотримуватися встановленого режиму для території (об`єкта) природно-заповідного фонду; не здійснювати у межах території (об`єкта) природно-заповідного фонду забороненої господарської діяльності; вживати заходів щодо попередження і ліквідації екологічних наслідків аварій та шкідливого впливу та територію (об`єкт) природно-заповідного фонду; дотримуватися вимог щодо використання території (об`єкта) природно-заповідного фонду; забезпечити охорону та збереження цінних природних комплексів території (об`єкта) природно-заповідного фонду.

На запит прокуратури Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області листом № 10-20-14,2-2250/0/19-26 від 09.04.2026 повідомлено про те, що за інформацією відділу №9 Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин Головного управління у відділі та місцевому фонді документації із землеустрою та оцінки земель відсутня інформація щодо розробленої землевпорядної документації, зокрема проекти землеустрою щодо організації та встановлення меж територій на об`єкти природно-заповідного фонду ботанічної пам`ятки природи місцевого значення «Пушкінська».

Департаментом захисту довкілля та природокористування Харківської обласної державної адміністрації листом від 13.04.2026 № 04.01-21/1007 повідомлено, що проєкт створення запитуваного об`єкту природно-заповідного фонду відсутній.

Отже, опрацюванням даних Національної кадастрової системи (nks.dzk.gov.ua) не встановлено будь-яких відомостей щодо земельної ділянки ботанічної пам`ятки природи місцевого значення «Пушкінська».

Вважаючи бездіяльність Харківської міської ради та Спеціалізованого комунального підприємства "Харківзеленбуд" щодо невжиття заходів з організації проведення робіт із винесення меж ботанічної пам`ятки природи місцевого значення «Пушкінська» площею 0,2 га та закріплення їх в натурі (на місцевості) протиправною, Прокурор в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Харківській області звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Положеннями статті 46 КАС України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень. Відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Згідно з частинами 1, 3 5 статті 53 КАС України у випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, державні органи, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до адміністративного суду із позовними заявами в інтересах інших осіб і брати участь у цих справах. При цьому Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, державні органи, органи місцевого самоврядування повинні надати адміністративному суду документи та інші докази, які підтверджують наявність визначених законом підстав для звернення до суду в інтересах інших осіб.

У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Отже, прокурор у визначених законом випадках наділений повноваженнями здійснювати представництво інтересів держави або конкретної особи шляхом звернення до суду з позовом, якщо таке представництво належним чином обґрунтоване.

Виключними випадками, за умови настання яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

У Рішенні Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив міркування, згідно з яким інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Отже, системне тлумачення вказаних приписів дозволяє дійти висновку, що стаття 53 КАС України вимагає вказувати в адміністративному позові, скарзі чи іншому процесуальному документі докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог із зазначенням, у чому саме полягає порушення інтересів держави, та обставини, що зумовили необхідність їх захисту прокурором.

Пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII) визначено, що на прокуратуру покладається функція представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та Цивільним процесуальним кодексом України.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону № 1697-VІІ прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

За положеннями частини четвертої цієї статті наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Отже, право на представництво прокурор набуває, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Проте підстави представництва інтересів держави прокуратурою в цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту інтересів держави або здійснює їх неналежно.

Таке «не здійснення захисту» полягає в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень: він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Водночас «здійснення захисту неналежним чином» полягає в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Проте «неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їхнього захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

При цьому, прокурор, звертаючись із позовною заяву та обґрунтовуючи підстави звернення до суду через протиправність «не здійснення захисту» суб`єктом владних повноважень або «неналежність» такого захисту повинен навести не лише свою суб`єктивну думку щодо «не здійснення захисту» або «неналежність» такого захисту але й підтвердити це для суду відповідними доказами (тобто таким обставинам повинна бути надана юридична оцінка).

Існування інтересу і необхідність його захисту має базуватися на справедливих підставах, які мають бути об`єктивно обґрунтовані (доведені) і переслідувати законну мету. Право на здійснення представництва інтересів держави у суді не є статичним, тобто не має обмежуватися тільки визначенням того, у чиїх інтересах діє прокурор, а спонукає і зобов`язує обґрунтовувати існування права на таке представництво або, інакше кажучи, пояснити (показати, аргументувати), чому в інтересах держави звертається саме прокурор, а не органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, які мають компетенцію на звернення до суду, але не роблять цього. Знову ж таки, таке обґрунтування повинно основуватися на підставах, за якими можна виявити (простежити) інтерес того, на захист якого відбувається звернення до суду, і водночас ситуацію в динаміці, коли суб`єкт правовідносин, в інтересах якого діє прокурор, неспроможний сам реалізувати своє право на судовий захист.

Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити й описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а виокремити ті ознаки, за якими його можна віднести до виняткового випадку, повинен зазначити, що відбулося порушення або існує загроза порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, зокрема, замінює відповідного суб`єкта владних повноважень в судовому провадженні у разі, якщо той всупереч закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити, причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 25 квітня 2018 року у справі №806/1000/17, від 19 липня 2018 року у справі №822/1169/17, від 13 травня 2021 року у справі №806/1001/17 та Великою Палатою Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №826/13768/16, від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Такі правові висновки та їх обґрунтування міститься у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2018 року у справі № 826/3492/18.

З огляду на вищенаведене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, підстави та порядок звернення прокурора до адміністративного суду в порядку його представництва інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено та відмінно від реалізації права на звернення до суду самого суб`єкта владних повноважень.

З матеріалів справи встановлено, що звернення Прокурора до суду з цим позовом обґрунтовано бездіяльністю Державної екологічної інспекції у Харківській області, яка полягає у невжитті, як уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо охорони та використання природних ресурсів, які перебувають і є об`єктами права власності Українського народу, заходів щодо судового захисту інтересів держави в частині усунення порушень (бездіяльності СКП «Харківзеленбуд» та Харківської міської ради) та поновлення інтересів держави щодо забезпечення здійснення повноважень з охорони навколишнього природного середовища на місцевому рівні.

Тобто, у позовній заяві Прокурор зазначив, що суб`єктом владних повноважень, який мав бути позивачем у цій справі, є Державна екологічна інспекція у Харківській області. Але, з огляду на її бездіяльність, інтереси держави нею не захищаються, у зв`язку із чим з цим позовом звертається саме Прокурор в особі цього суб`єкта.

Так, правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об`єктів визначено Законом № 2456-XII.

Відповідно до статті 11 Закону № 2456-XII уповноваженими органами державного управління в галузі організації, охорони та використання природно-заповідного фонду є центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.

Для забезпечення державного управління територіями та об`єктами природно-заповідного фонду можуть утворюватися спеціальні підрозділи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2017 року № 275 (далі по тексту Положення № 275), Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Згідно із пунктом 3 Положення № 275 основними завданнями Держекоінспекції є:

1) реалізація державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів;

2) здійснення у межах повноважень, передбачених законом, державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства, зокрема, щодо: охорони земель, надр, екологічної та радіаційної безпеки, охорони і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, охорони, захисту, використання і відтворення лісів, збереження, відтворення і невиснажливого використання біологічного та ландшафтного різноманіття, раціонального використання, відтворення і охорони об`єктів тваринного та рослинного світу, ведення мисливського господарства та здійснення полювання, охорони, раціонального використання та відтворення вод і відтворення водних ресурсів, охорони атмосферного повітря, формування, збереження і використання екологічної мережі, стану навколишнього природного середовища, поводження з відходами, небезпечними хімічними речовинами, пестицидами та агрохімікатами, здійснення заходів біологічної і генетичної безпеки стосовно біологічних об`єктів природного середовища під час створення, дослідження та практичного використання генетично модифікованих організмів у відкритій системі, забезпечення хімічної безпеки та управління хімічною продукцією;

3) внесення на розгляд Міністра захисту довкілля та природних ресурсів пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів;

4) проведення огляду (обстеження) місць заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу внаслідок надзвичайних ситуацій, подій, збройної агресії Російської Федерації.

Відповідно до підпункту 2 пункту 4 Положення № 275 Держекоінспекція відповідно до покладених на неї завдань: здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства:

б) про охорону земель, надр, зокрема щодо: додержання режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, а також територій, що підлягають особливій охороні;

к) про охорону і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, зокрема щодо: додержання режиму територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Відповідно до частини третьої статті 21 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», пункту 11 частини першої статті 15 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2017 року № 275, наказу Міністерства енергетики та захисту довкілля від 07 квітня 2020 року № 230 «Про затвердження Положення про територіальні та міжрегіональні територіальні органи Держекоінспекції», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16 квітня 2020 року за № 350/34633, з метою приведення актів Державної екологічної інспекції України у відповідність із чинним законодавством наказом Державної екологічної інспекції України від 01.03.2023 № 47 затверджено Положення про Державну екологічну інспекцію у Харківській області (далі по тексту Положення № 47).

Згідно із пунктом 1 Положення № 47 Державна екологічна інспекція у Харківській області (далі - Інспекція) є територіальним органом Державної екологічної інспекції України (далі - Держекоінспекція) та їй підпорядковується. Голова Харківської обласної державної адміністрації координує діяльність Інспекції та сприяє їй у виконанні покладених на неї завдань. Повноваження Інспекції поширюються на територію Харківської області.

У силу пункту 2 розділу ІІ Положення № 47 Державна екологічна інспекція у Харківській області здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства, зокрема:

про охорону земель, надр, зокрема щодо додержання режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, а також територій, що підлягають особливій охороні;

про охорону і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, зокрема щодо додержання режиму територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Відповідно до пункту 6 Положення № 47 Інспекція звертається до суду з позовом щодо:

обмеження чи зупинення діяльності суб`єктів господарювання і об`єктів незалежно від їх підпорядкування та форми власності, якщо їх експлуатація здійснюється з порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, вимог дозволів на використання природних ресурсів, з перевищенням нормативів гранично допустимих викидів в атмосферне повітря забруднюючих речовин, впливу фізичних та біологічних факторів, лімітів скидів забруднюючих речовин;

визнання протиправними дій чи бездіяльності фізичних і юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб, про визнання недійсними індивідуальних актів або їх окремих частин, правочинів, що порушують вимоги законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Системний аналіз пунктів 7-10 Положення № 47 дає підстави для висновку, що Інспекція наділена повноваженнями:

внесення у встановленому порядку територіальним органам центральних органів виконавчої влади, місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування вимоги щодо приведення у відповідність із законодавством прийнятих ними рішень з питань, що належать до компетенції Інспекції;

складення протоколів про адміністративні правопорушення та розгляду справ про адміністративні правопорушення, накладення адміністративних стягнень у випадках, передбачених законом;

пред`явлення претензії про відшкодування шкоди, збитків і втрат, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства з питань, що належать до її компетенції, та розраховує їх розмір, звертається до суду з відповідними позовами;

вжиття в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів;

виступати позивачем та відповідачем у судах.

Отже, Державна екологічна інспекція у Харківській області у спірних правовідносинах є органом, уповноваженим державою здійснювати функції державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів на території Харківської області.

Прокурор зазначав, що з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах, Київською окружною прокуратурою міста Харкова Харківської області листами № 50-100-1489вих-26 від 17.03.2026, № 50-100-1964вих-26 від 07.04.2026, № 50-100-2677вих-26 від 05.05.2026 повідомлено Державну екологічну інспекцію у Харківській області про порушення інтересів держави в сфері природно-заповідного фонду та запропоновано повідомити про вжиті заходи (планування вжиття заходів) щодо усунення вказаних порушень.

З відповіді Державної екологічної інспекції у Харківській області наданої листом № 1963-05.1-07 від 07.05.2026 (надійшов на адресу окружної прокуратури 20.05.2026) встановлено, що заходи державного нагляду (контролю) не здійснювалися. Разом з цим, Інспекція не заперечує проти звернення окружною прокуратурою до суду із відповідною позовною заявою.

Крім того, опрацюванням офіційних вебсайтів «Судова влада України» та «Єдиний державний реєстр судових рішень» Прокурором встановлено відсутність відомостей про звернення Державної екологічної інспекції у Харківській області до суду з позовом до Харківської міської ради, СКП «Харківзеленбуд» про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії щодо встановлення меж на місцевості ботанічної пам`ятки природи місцевого значення «Пушкінська».

Відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, сам факт не звернення до суду органу, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, свідчить про те, що такий орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для звернення до суду.

Позиція щодо наявності у прокурора підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку бездіяльності уповноважених на здійснення функцій держави органів закріплена також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц.

Крім того, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 зроблено висновок, згідно з яким прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після одержання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Отже, внаслідок нездійснення вказаним органом належних заходів інтереси держави залишаються незахищеними.

У зв`язку із викладеним у Прокурора виникло не тільки право, а й обов`язок відреагувати на їх порушення шляхом пред`явлення до суду цього позову.

Також слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10.12.2025 у справі № 344/12305/18 зазначає, що Рішенням від 03 грудня 2025 року № 6-р(ІІ)/2025 Конституційний Суд України ухвалив визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. Однак відповідно до пункту 4 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності.

У мотивувальній частині цього Рішення Суд також наголосив, що представництво інтересів держави суді, передбачене пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, має винятковий та субсидіарний характер.

Конституційний Суд України також зазначив, що в умовах правового режиму воєнного стану особливої ваги набуває всебічне забезпечення захисту інтересів держави Україна, а неперервність виконання прокуратурою визначених Конституцією України функцій є важливою передумовою належного функціонування держави в цей період (пункт 9 мотивувальної частини). Такий конституційний підхід підтверджує правомірність здійснення прокурором представництва інтересів держави у спірних правовідносинах до моменту втрати чинності відповідними нормами або до їх законодавчого врегулювання, за умови наявності визначених законом підстав для такого представництва.

На виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Київською окружною прокуратурою міста Харкова Харківської області повідомлено Державну екологічну інспекцію у Харківській області про намір звернутись до Харківського окружного адміністративного суду із вказаним позовом в інтересах держави листом № 50-100-3134вих-26 від 26.05.2026.

Відтак, суд висновує про наявність в даному випадку у Прокурора права на здійснення представництва інтересів держави в суді в особі Державної екологічної інспекції у Харківській області, як органу, наділеному повноваженнями звертатися до суду в інтересах держави з приводу організації проведення робіт із встановлення меж в натурі (на місцевості) ботанічної пам`ятки природи місцевого значення «Пушкінська».

По суті спору, суд дійшов наступного.

Згідно з частиною 1 статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення відповідно до пункту в) частини першої статті 19 ЗК України є однією з категорій, на які за основним цільовим призначенням поділяються землі України.

Відповідно до статті 43 ЗК України землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

До земель природно-заповідного фонду згідно зі статтею 44 ЗК України включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва).

Вони можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель природно-заповідного фонду відповідно до статті 45 ЗК України визначається законом.

До земель іншого природоохоронного призначення згідно зі статтею 46 ЗК України належать земельні ділянки, в межах яких є природні об`єкти, що мають особливу наукову цінність.

Межі земель іншого природоохоронного призначення закріплюються на місцевості межовими або інформаційними знаками.

Порядок використання земель іншого природоохоронного призначення визначається законом.

Відповідно до статті 46-1 ЗК України землі територій та об`єктів природно-заповідного фонду використовуються з урахуванням обмежень у їх використанні, визначених відповідно до Закону України "Про природно-заповідний фонд України" та положеннями про ці території, об`єкти.

Особливий режим охорони, відтворення і використання земель територій та об`єктів природно-заповідного фонду поширюється на всі розташовані в межах таких територій та об`єктів землі та земельні ділянки незалежно від форми власності та цільового призначення.

Згідно з пунктом в) частини четвертої статті 83 ЗК України землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом, належать до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність.

Крім того такі землі не підлягають передачі в оренду на підставі частини 3 статті 93 ЗК України. Відповідно до пункту г) частини першої статті 150 ЗК України вони відносяться до особливо цінних земель.

Встановлення на місцевості меж адміністративно-територіальних одиниць, територій з особливим природоохоронним, рекреаційним і заповідним режимами, меж земельних ділянок власників і землекористувачів згідно з пунктом в) частини першої статті 183 ЗК України відноситься до основних завдань землеустрою.

Землеустрій відповідно до пункту г) частини першої статті 184 ЗК України передбачає обґрунтування встановлення меж територій з особливими природоохоронними, рекреаційними і заповідними режимами.

Відповідно до частини першої статті 185 ЗК України землеустрій здійснюється суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, за рахунок коштів Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів, а також коштів громадян та юридичних осіб.

Проекти землеустрою погоджуються та затверджуються в порядку, вказаному в частині третій статті 186 ЗК України.

Зокрема, проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів погоджуються з власниками, користувачами земельних ділянок, що включаються до території природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів без їх вилучення, крім випадків, коли обмеження безпосередньо встановлені законом або прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами, та крім випадків, якщо зазначені проекти землеустрою розроблені у складі науково-проектної документації у сфері охорони культурної спадщини.

Проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів погоджуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища (у разі наявності територій чи об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, земель оздоровчого, рекреаційного призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон), органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері охорони навколишнього природного середовища, структурним підрозділом відповідної обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища (у разі наявності територій чи об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення).

Проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів у зоні відчуження та зоні безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, погоджуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері управління зоною відчуження та зоною безумовного (обов`язкового) відселення.

Проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів затверджуються їх замовниками.

Проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів, що розробляються з метою внесення до Державного земельного кадастру відомостей про межі та режими використання земель у межах територій пам`яток культурної спадщини, історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, охоронюваних археологічних територій, зон охорони, буферних зон, історичних ареалів населених місць, територій об`єктів культурної всесвітньої спадщини, затверджуються органами, що відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини» затверджують науково-проектну документацію у сфері охорони культурної спадщини, що визначає обмеження у використанні земель у межах територій пам`яток культурної спадщини, історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, охоронюваних археологічних територій, зон охорони, буферних зон, історичних ареалів населених місць, територій об`єктів культурної всесвітньої спадщини. Проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів, що розробляються з метою внесення до Державного земельного кадастру відомостей про межі та режими використання земель у межах територій пам`яток культурної спадщини, історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, охоронюваних археологічних територій, зон охорони, буферних зон, історичних ареалів населених місць, територій об`єктів культурної всесвітньої спадщини, не пізніше 30 календарних днів до дня їх затвердження публікуються на офіційному веб-сайті органу охорони культурної спадщини, уповноваженого здійснювати їх затвердження у разі наявності територій та об`єктів природно-заповідного фонду, їх охоронних зон, земель, зарезервованих для заповідання, або прибережних захисних смуг, інших територій екологічної мережі проекти землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів погоджуються органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері охорони навколишнього природного середовища, структурним підрозділом відповідної обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Робочі проекти землеустрою затверджуються їх замовниками.

Робочі проекти землеустрою, що передбачають здійснення заходів на земельних ділянках державної та комунальної власності, розташованих на територіях чи об`єктах природно-заповідного фонду, їх охоронних зонах, землях, зарезервованих для заповідання, прибережних захисних смугах, інших територіях екологічної мережі, погоджуються органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері охорони навколишнього природного середовища, структурним підрозділом відповідної обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Відповідно до пункту 24 Перехідні положення ЗК України з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім перерахованих у пункті 24 земель, серед яких природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення (підп. в), а також визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Особи, які отримали дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, зазначені у підпункті "е" цього пункту, а також органи, що їх надали, зобов`язані повідомити про це протягом місяця відповідні сільські, селищні, міські ради з дня набрання чинності цим пунктом. До 1 січня 2023 року зазначені землі та земельні ділянки не можуть бути передані у власність та користування будь-яким іншим особам, крім тих, яким надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою (крім передачі їх для розміщення об`єктів, передбачених статтею 15 Закону України "Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності"). У разі якщо до 1 січня 2023 року такі земельні ділянки не передані у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, такі земельні ділянки переходять у комунальну власність територіальної громади села, селища, міста, на території якої вони розташовані.

До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Завданням законодавства України про природно-заповідний фонд України відповідно до статті 1 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" від 16.06.1992 №2456-XII є регулювання суспільних відносин щодо організації, охорони і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, відтворення їх природних комплексів, управління у цій галузі.

Статтею 3 Закону №2456-XII визначено, що до природно-заповідного фонду України належать: природні території та об`єкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища; штучно створені об`єкти - ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, пам`ятки природи, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва.

Відповідно до статті 7 Закону №2456-XII землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об`єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об`єктами комплексної охорони, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення.

На землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням. На землях територій та об`єктів природно-заповідного фонду, які створюються в зоні відчуження та зоні безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, забороняється будь-яка діяльність, що не забезпечує режим радіаційної безпеки.

Межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

На використання земельної ділянки або її частини в межах природно-заповідного фонду може бути встановлено обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором. Обмеження (обтяження) підлягає державній реєстрації і діє протягом строку, встановленого законом або договором.

Завдані внаслідок обмеження (обтяження) у землекористуванні втрати відшкодовуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 28 Закону №2456-XII власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів, оголошених пам`ятками природи, беруть на себе зобов`язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

Відповідно до статті 39 Закону №2456-XII для забезпечення необхідного режиму охорони природних комплексів та об`єктів природних заповідників, запобігання негативному впливу господарської діяльності на прилеглих до них територіях установлюються охоронні зони.

В разі необхідності охоронні зони можуть установлюватися на територіях, прилеглих до окремих ділянок національних природних парків, регіональних ландшафтних парків, а також навколо заказників, пам`яток природи, заповідних урочищ, ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків та парків-пам`яток садово-паркового мистецтва.

Розміри охоронних зон визначаються відповідно до їх цільового призначення на основі спеціальних обстежень ландшафтів та господарської діяльності на прилеглих територіях.

Окремі положення статті 53 Закону №2456-XII визначають, що рішення про організацію чи оголошення територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та встановлення охоронних зон територій та об`єктів природно-заповідного фонду приймається Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами.

Порядок відведення земельних ділянок природним заповідникам, біосферним заповідникам, національним природним паркам, регіональним ландшафтним паркам, а також ботанічним садам, дендрологічним паркам, зоологічним паркам визначається Земельним Кодексом України.

Території та об`єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов`язання.

Відповідно до частини 4 статті 52 Закону № 2456-XII розробка проектів створення регіональних ландшафтних парків, заповідних урочищ, а також заказників, пам`яток природи та парків-пам`яток садово-паркового мистецтва місцевого значення забезпечується обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища.

Отже, природоохоронне законодавство України передбачає ідентифікацію територій природно-заповідного фонду, в тому числі шляхом встановлення в натурі їх меж, для чого в обов`язковому порядку розробляються проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду.

Згідно зі статтею 60 Закону №2456-XII охорона природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, а також ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків, парків-пам`яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення, а також регіональних ландшафтних парків, управління якими здійснюється спеціальними адміністраціями, покладається на служби їх охорони, які входять до складу служби державної охорони природно-заповідного фонду України. Положення про службу державної охорони природно-заповідного фонду України затверджується Кабінетом Міністрів України.

Охорона територій та об`єктів природно-заповідного фонду інших категорій покладається на підприємства, установи та організації, у віданні яких вони перебувають. У разі необхідності їх охорона може покладатися на служби державної охорони розташованих поблизу природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків та регіональних ландшафтних парків.

Органи місцевого самоврядування, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи місцевого самоврядування сприяють охороні й збереженню територій та об`єктів природно-заповідного фонду, виконанню покладених на них завдань.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідно до охоронного зобов`язання від 17.11.2023 № 04.01-23148/БППМЗ Спеціалізованому комунальному підприємству "Харківзелендбуд" Харківської міської ради передано під охорону та збереження в природному стані національного надбання Департаментом захисту довкілля та природокористування Харківської обласної державної адміністрації ботанічну пам`ятку природи місцевого значення «Пушкінська», площею 0,2 га, яка розташована по вул. Григорія Сковороди, 39 у м. Харкові.

Згідно даного охоронного зобов`язання землекористувач зобов`язаний: дотримуватися встановленого режиму для території (об`єкта) природно-заповідного фонду; не здійснювати у межах території (об`єкта) природно-заповідного фонду забороненої господарської діяльності; вживати заходів щодо попередження і ліквідації екологічних наслідків аварій та шкідливого впливу та територію (об`єкт) природно-заповідного фонду; дотримуватися вимог щодо використання території (об`єкта) природно-заповідного фонду; забезпечити охорону та збереження цінних природних комплексів території (об`єкта) природно-заповідного фонду.

Згідно з Положення про ботанічну пам`ятку природи місцевого значення «Пушкінська», затвердженого наказом Департаментом захисту довкілля та природокористування Харківської обласної державної адміністрації № 80 від 13.11.2023 (далі Положення) пам`ятка природи входить до складу природно-заповідного фонду України, у відношенні до якого встановлено особливий режим охорони і використання природних ресурсів.

Відповідно до пп. 1.7 та 1.8 Положення територія Пам`ятки природи не вилучається з користування Землекористувача, діяльність на ній здійснюється у відповідності з Конституцією України, Законом України "Про природно-заповідний фонд України", іншими законодавчими і нормативними актами та цим Положенням.

Межі Пам`ятки природи встановлюються Харківською міською радою в натурі (на місцевості) відповідно законодавства, оформляються відповідними інформаційними та охоронними знаками, вносяться до Державного земельного кадастру, відображаються у відповідних формах статистичної звітності, землевпорядній документації, ураховуються при реконструкції та розвитку прилеглих територій.

Згідно п. 2.1 Положення Пам`ятку природи оголошено з метою охорони і збереження у природному стані, підтримці та продовженні життєздатності двох вікових дубів, що мають особливе природоохоронне, наукове, естетичне, пізнавальне і культурне значення.

Основними завданнями Пам`ятки природи є: охорона, збереження, відтворення цінних видів дерев; використання Пам`ятки природи в наукових, виховних, естетичних, природоохоронних та оздоровчих цілях; підтримка загального екологічного балансу в регіоні (п. 2.2 Положення).

Відповідно до розділу 3 Положення «Режим території та охорона», зміст обов`язку СКП «Харківзеленбуд» ХМР з охорони вищевизначеного об`єкту полягає в дотриманні встановленого режиму охорони такої пам`ятки, не здійсненні діяльності, що загрожує збереженню або призводить до деградації чи зміни її первісного стану, у т.ч.: знищення та пошкодження дерев, трав`яної рослинності; будь-яке порушення ґрунтового покриву, знищення та пошкодження формрельєфу; будь-які роботи, що можуть призвести до зміни гідрологічного режиму території Пам`ятки природи; передача у господарське використання окремих земельних ділянок заповідного об`єкта; будь-яке будівництво стаціонарних та розміщення тимчасових споруд, не пов`язане з організацією охорони Пам`ятки природи; використання мінеральних добрив та застосування хімічних засобів; влаштування місць відпочинку населення, стоянок транспорту; будь-яке засмічення та забруднення території; інших дій, що можуть привести до порушення природних зв`язків та природних процесів, втрати наукової, господарської, естетичної цінності природного комплексу, що охороняється.

Пунктом п. 3.4. Положення визначено, що СКП «Харківзеленбуд» ХМР бере на себе зобов`язання щодо забезпечення режиму охорони та збереження території Пам`ятки природи з оформленням установленому порядку охоронних зобов`язань щодо додержання встановленого режиму.

Водночас, жодним нормативним актом не передбачено обов`язку СКП «Харківзеленбуд» ХМР, як підприємства, на яке покладено обов`язок щодо охорони та збереження відповідного об`єкта, встановити (винести) межі ботанічної пам`ятки природи місцевого значення «Пушкінська», як і не передбачено будь-якого строку (терміну) протягом якого такий обов`язок має бути виконаний.

Сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональну організацію території адміністративно-територіальних одиниць, суб`єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил відповідає визначенню поняття землеустрою, вказаному у статті 1 Закону України від 22.05.2003 № 858-IV "Про землеустрій".

Згідно з абз. 6 ст. 1 Закону України від 22.05.2003 №858-IV "Про землеустрій" землеустрій - сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональну організацію території адміністративно-територіальних одиниць, суб`єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил.

Відповідно до п. "в" ч. 1 ст. 2 Закону №858-IV землеустрій забезпечує встановлення і закріплення на місцевості меж адміністративно-територіальних одиниць, територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, меж земельних ділянок власників і землекористувачів.

До повноважень сільських, селищних, міських рад у сфері землеустрою на території сіл, селищ, міст належать організація та здійснення землеустрою, проведення інвентаризації земель та земельних ділянок усіх форм власності (п. "а" ч. 1 ст.19 Закону №858-IV).

Відповідно до п. "а" ч. 1 ст. 20 Закону №858-IV землеустрій проводиться в обов`язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі розробки документації із землеустрою щодо організації раціонального використання та охорони земель.

Згідно зі ст. 21 Закону №858-IV організацію і планування землеустрою на загальнодержавному і місцевому рівнях здійснюють Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, встановлених Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими законами України.

Статтею 22 цього ж Закону передбачено, що підставою для здійснення землеустрою є рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою, укладені договори між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою, судові рішення.

Проєкти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення визначені у п. "в" ч. 2 ст. 25 Закону №858-IV як один з окремих видів документації із землеустрою.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону №858-IV замовниками документації із землеустрою можуть бути органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі, а також інші юридичні та фізичні особи.

Статтею 47 Закону №858-IV передбачено, що проєкти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів розробляються з метою, зокрема: збереження природного різноманіття ландшафтів, охорони довкілля, підтримання екологічного балансу; визначення в натурі (на місцевості) меж охоронних зон та інших обмежень у використанні земель, встановлених законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, а також інформування про такі обмеження землевласників, землекористувачів, інших фізичних та юридичних осіб.

Отже, природоохоронне законодавство України передбачає ідентифікацію територій природно-заповідного фонду, в тому числі шляхом встановлення в натурі їх меж, для чого в обов`язковому порядку розробляються проєкти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду.

Водночас, суд зазначає, що норма ч. 1 ст. 26 Закону України "Про землеустрій" за своєю правовою природою є диспозитивною нормою, вона визначає виключно загальне коло суб`єктів, які мають право виступати замовниками документації із землеустрою (органи влади, місцеве самоврядування, землевласники, землекористувачі тощо) та сама по собі не покладає на конкретного землекористувача автоматичний правовий обов`язок замовити розробку проекту землеустрою щодо встановлення меж об`єкта природно-заповідного фонду.

Забезпечення організації встановлення меж об`єкта ПЗФ місцевого значення належить до виключної компетенції уповноважених органів публічної влади (зокрема, органів місцевого самоврядування та профільних органів виконавчої влади), які приймали рішення про створення парку та розпоряджаються земельними ресурсами, а не до повноважень відповідачів як фактичних землекористувачів.

У межах даних правовідносин, для визнання бездіяльності відповідачів протиправною недостатньо одного лише факту неналежного чи несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків.

Суд зазначає, що наявні у матеріалах справи докази не свідчать про наявність у відповідачів обов`язку на встановлення меж об`єкта природно-заповідного фонду в натурі. Відповідно до норм Закону України "Про природно-заповідний фонд України", охоронне зобов`язання визначає виключно режим охорони, умови збереження природних комплексів, тваринного та рослинного світу на вже переданій під охорону території, закріплюючи обов`язки щодо недопущення пошкодження природних об`єктів, незаконних рубок чи засмічення. Даний документ за своєю правовою природою не є актом земельно-правового чи землевпорядного характеру і не містить імперативного припису, який би зобов`язував відповідачів виступати замовниками комплексних землевпорядних робіт із винесення меж пам`ятки площею 0,2 га в натурі (на місцевості).

За встановлених у справі обставин, суд висновує, що у спірних правовідносинах відповідачі не припускалися протиправної бездіяльності щодо невжиття заходів з організації проведення робіт із винесення меж ботанічної пам`ятки природи місцевого значення «Пушкінська» площею 0,2 га та закріплення їх в натурі (на місцевості), а відтак, відсутні підстави для зобов`язання відповідачів забезпечення проведення робіт із винесення меж ботанічної пам`ятки природи місцевого значення «Пушкінська» площею 0,2 га та закріплення їх в натурі (на місцевості).

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

З огляду на викладене, враховуючи приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд висновує про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат відповідно до положень статті 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись ст.ст.2, 6-11, 14, 77, 78, 139, 241-247, 250, 255, 257-262, 287, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову - відмовити.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).

Повний текст рішення виготовлено та підписано - 17.09.2026 року, враховуючи час перебування судді у відпустці, а також з урахуванням наявності безпечних умов для життя та здоров`я учасників процесу, суддів та працівників суду.

Суддя Марина Лук`яненко