Ухвала суду № 139833635, 15.09.2026, Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа №345/555/26

Провадження № 1-в/345/61/2026

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15.09.2026 м. Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої судді ОСОБА_1 ,

секретаря ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Калуш клопотання ОСОБА_3 про вирішення питання пов`язаного з виконанням вироку (в порядку п. 14 ч. 1 ст. 537 КПК України щодо розподілу процесуальних витрат),

з участю прокурора ОСОБА_4 ,

захисника засудженої ОСОБА_5 ,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_3 звернулася до суду з клопотанням, в якому просить вирішити питання про розподіл процесуальних витрат на правничу допомогу, понесених нею на стадії судового розгляду. Стягнути зі засудженої ОСОБА_6 на її користь процесуальні витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 19000,00 грн.

Своє клопотання позимує тим, що вироком Калуського міськрайонного суду від 10.06.2026 у справі № 365/555/26 ОСОБА_6 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України. При ухваленні вироку судом було вирішено питання щодо розподілу процесуальних витрат на професійну правничу допомогу, які були понесені нею потерпілою виключно на стадії дізнання. Разом з тим, питання щодо відшкодування витрат на правничу допомогу, понесених потерпілою під час розгляду справи, судом першої інстанції не було вирішено.

09.06.2026 здійснювався розгляд справи по суті та був завершений судовими дебатами та останнім словом підсудної. Після суд видалився до нарадчої кімнати, а 10.06.2026 проголосив вирок. У зв?язку з перебуванням суду в нарадчій кімнаті та завершенням розгляду справи по суті 09.06.2026, вона та її представник були позбавлені об?єктивной можливості надати суду остаточний розрахунок та докази оплати послуг адвоката безпосередньо до виходу суду до нарадчої кімнати. Вказаний вирок суду не оскаржувався в апеляційному порядку та набрав законної сили 13.07.2026. У зазначеному кримінальному провадженні вона мала процесуальний статус потерпілої. Для захисту своїх прав та інтересів як потерпілої в межах кримінального провадження між нею та адвокатом ОСОБА_7 було укладено договір про надання правової допомоги № 1-к від 27.01.2026. Вказаний представник здійснювала захист її прав на стадії дізнання, і вироком суду від 10.06.2026 понесені нею витрати за цей етап розслідування вже були повністю стягнені з ОСОБА_6 . Під час ухвалення вироку потерпілою та її представником не було надано розрахунку вартості правових послуг, що підтверджували б обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правової допомоги в розгляді справи першою інстанцією, оскільки розгляд по суті справи фактично розпочався і завершився за один день, що об?єктивно позбавляло її можливості завчасно передбачити остаточний обсяг витраченого адвокатом часу, підготувати деталізований опис виконаних робіт, підписати фінальний акт приймання-передачі наданих послуг та надати ці документи суду безпосередньо під час судового засідання 09.06.2026 до моменту видалення суду в нарадчу кімнату. Крім того, у підготовчому судовому засіданні захисником обвинуваченої було заявлено клопотання про відкладення розгляду справи з метою врегулювання питань щодо примирення сторін. На виконання вказаних процесуальних намірів сторони захисту та в її інтересах в офісі адвоката потерпілої було проведено зустріч та усні переговори із захисником обвинуваченої щодо умов можливого відшкодування шкоди та примирення. Захисник обвинуваченої, заслухавши її пропозиції, зобов?язався узгодити їх із підзахисною та повідомити про результат. Проте остаточна негативна відповідь (відмова від примирення) була озвучена стороною захисту усно безпосередньо перед початком судового засідання 09.06.2026. Це змусило сторону потерпілої в екстреному порядку акумулювати сили для розгляду справи по суті в один день та позбавило можливості заздалегідь розрахувати остаточні витрати на правову допомогу. Наголошує, що неотримання позитивного результату переговорів не спростовує факт реальності надання цієї послуги та виконання адвокатом своєї роботи. За таких обставин, відсутність у матеріалах кримінального провадження відповідного клопотання та розрахунку на момент проголошення вироку зумовлена виключно об?єктивним фактором раптовості завершення судового розгляду в межах одного дня, а не свідомою її відмовою від реалізації свого права на відшкодування понесених витрат. Враховуючи, що питання розподілу процесуальних витрат за участю представника потерпілої в суді першої інстанції залишилось відкритим та невирішеним, це створило процесуальну суперечність, яка підлягає усуненню саме на стадії виконання вироку суду. Згідно з актом про виконання-прийняття робіт (наданих послуг) з професійної правничої допомоги від 10 серпня 2026 адвокатом ОСОБА_7 у суді першої інстанції було виконано дії на загальну суму 19 000,00 грн.:

Представник засудженої подав до суду заперечення на клопотання про вирішення питання, пов`язаного з виконанням вироку, в яких зазначив, що сторона захисту вважає заявлене клопотання безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Саме по собі визначення адвокатом і клієнтом певної суми гонорару не створює автоматичного обов`язку засудженої компенсувати цю суму. Розмір витрат, який може бути покладений на іншу особу, повинен відповідати критеріям реальності, необхідності, документальної підтвердженості та розумності. Більше того, безпосередньо у вироку від 10.06.2026 суд уже застосував наведені критерії та встановив, що наявні у справі докази підтверджують витрати потерпілої на правничу допомогу саме у сумі 10000 грн. Тобто питання не залишилось невирішеним. КПК України не передбачає можливості подання після ухвалення вироку нових доказів витрат на правничу допомогу з метою їх додаткового стягнення. Вирок у цій справі було ухвалено 10.06.2026, а законної сили він набрав 13.07.2026, засуджена понесла покарання, а також сплатила потерпілій кошти, присуджені судом в межах заявленого цивільного позову. Отже, після цієї дати кримінальне провадження по суті завершено, а суд першої інстанції не наділений повноваженнями фактично продовжувати судовий розгляд шляхом прийняття нових доказів щодо процесуальних витрат, які існували або могли бути підтверджені до моменту ухвалення вироку. Судовим рішенням, яке набрало законної сили, вже визначено обсяг майнового обов`язку засудженої щодо компенсації витрат потерпілої на правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом кримінального провадження до ухвалення вироку. На стадії виконання вироку суд не вправі змінювати його зміст, збільшувати визначені ним майнові стягнення або повторно вирішувати питання, які були предметом судового розгляду. Фактично потерпіла просить не виконати вирок від 10.06.2026 року в частині визначених ним 10000 грн. витрат, а встановити новий додатковий майновий обов`язок засудженої в сумі 19000 грн. на підставі доказів, створених після ухвалення та набрання вироком законної сили. Таке питання за своєю правовою природою не є питанням виконання вироку. Стадія виконання судового рішення не може перетворюватися на продовження судового розгляду кримінального провадження та використовуватися для виправлення процесуальної бездіяльності сторони, яка своєчасно не подала відповідних доказів. Сам вирок від 10.06.2026 прямо встановлював право учасників провадження на його апеляційне оскарження протягом тридцяти днів. Однак, після спливу строку апеляційного оскарження та набрання вироком законної сили неможливо замінити процедуру апеляційного перегляду поданням до того самого суду клопотання під виглядом вирішення питання, пов`язаного з виконанням вироку. Додаткова угода від 17.08.2026 року, якою потерпіла та її представник уже після завершення кримінального провадження визначили «фінальний розмір гонорару», не може мати наслідком ретроспективну зміну обсягу майнових зобов`язань засудженої, остаточно встановлених вироком суду, що набув законної сили. Протилежний підхід призводив би до юридично неприйнятної ситуації, коли після набрання вироком законної сили сторона договору про правничу допомогу могла б шляхом складання нових актів, додаткових угод та розрахунків фактично змінювати розмір процесуальних витрат, визначений остаточним судовим рішенням, а суд першої інстанції відповідно збільшувати майнові наслідки такого вироку. Це суперечило б принципу правової визначеності та остаточності судового рішення (res judicata). Більше того, задоволення заявленого клопотання фактично означало б існування двох судових рішень одного суду щодо одного й того самого питання: вироку від 10.06.2026, яким встановлено та стягнуто 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу; нової ухвали, якою після набрання вироком законної сили з тієї самої засудженої на користь тієї самої потерпілої додатково стягуються ще 19 000 грн витрат, значна частина яких виникла до ухвалення цього ж вироку. Такий результат фактично означав би коригування резолютивної частини вироку поза межами процедур його перегляду, чого кримінальний процесуальний закон не допускає. Отже, суд при розгляді питання, пов`язаного з виконанням вироку, повинен виходити зі змісту вироку, який набрав законної сили, та забезпечувати його виконання, а не встановлювати нові чи додаткові майнові обов`язки засудженої, які цим вироком не передбачені. Тому заявлене потерпілою клопотання за своїм змістом виходить за межі питань, які можуть вирішуватися на стадії виконання вироку, та фактично є спробою позапроцесуального перегляду і зміни остаточного судового рішення, у зв`язку з чим не підлягає задоволенню подане клопотання від 17.08.2026 року ОСОБА_3 . У задоволенні клопотання потерпілої ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_6 19 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу відмовити в повному обсязі.

ОСОБА_3 подала до суду заяву, в якій клопотання про вирішення питання, пов`язаного з виконанням вироку просить проводити без її участі. Клопотання підтримує в повному обсязі.

Захисник засудженої адвокат ОСОБА_5 у задоволені клопотання просив відмовити з підстав, викладених у запереченнях.

Прокурор щодо вирішення клопотання покладається на розсуд суду.

Вивчивши матеріали кримінального провадження, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що вироком Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 10.06.2026 ОСОБА_6 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, та призначити їй покарання у виді штрафу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700,00 (одну тисячу сімсот) гривень. Цивільний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_6 про стягнення матеріальної та моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жительки АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , матеріальну шкоду в розмірі 1110 (одна тисяча сто десять) гривень, моральну шкоду в розмірі 5000,00 (п`ять тисяч) гривень та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 (десять тисяч) гривень. В іншій частині цивільного позову відмовлено.

Відповідно до ч. 5 ст. 534, п. 14 ч. 1 ст. 537 КПК України суд у порядку виконання вироку вирішує процесуальні питання, пов`язані з його виконанням, у тому числі сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку.

При цьому зазначені норми не надають суду повноважень змінювати вирок, який набрав законної сили, шляхом збільшення визначеного ним розміру майнового обов`язку засудженої.

Посилання потерпілої на постанову Великої Палати Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 598/1781/17 є безпідставним, оскільки у цій справі Велика Палата Верховного Суду виходила з можливості повторного звернення до суду у випадку, коли питання про розподіл відповідних процесуальних витрат, яке мало бути вирішене під час ухвалення остаточного рішення, фактично залишилося невирішеним.

Натомість, у цьому кримінальному провадженні питання про витрати на професійну правничу допомогу було предметом розгляду суду та вирішене вироком, який набрав законної сили. Звернення потерпілої з вимогою про додаткове стягнення 19000 грн. фактично спрямоване на збільшення визначеного вироком розміру процесуальних витрат та, відповідно, на встановлення додаткового майнового обов`язку засудженої.

При цьому ст. 537 КПК України не передбачає можливості зміни резолютивної частини вироку в порядку його виконання. Вирішення такого питання в запропонований потерпілою спосіб суперечило б принципу обов`язковості судового рішення, яке набрало законної сили.

Крім того, 7000 грн. із заявленої суми становлять витрати, які виникли вже після ухвалення вироку, а саме: витрати на аналіз його змісту, консультування щодо його оскарження, підготовку та подання цього клопотання, а також заявлений «гонорар успіху». Зазначені витрати не є витратами на професійну правничу допомогу, понесеними у зв`язку з розглядом кримінального провадження, за результатами якого ухвалено вирок, та не можуть бути додатково покладені на засуджену в порядку виконання цього вироку.

Таким чином, клопотання потерпілої фактично спрямоване на повторне вирішення вже вирішеного вироком питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу та збільшення визначеного вироком майнового обов`язку засудженої, що не входить до повноважень суду при вирішенні питань у порядку ст.ст. 537, 539 КПК України.

З огляду на викладене суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання потерпілої про стягнення зі засудженої 19000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 534, 537, 539 КПК України, суд

п о с т а н о в и в:

у задоволені клопотання ОСОБА_3 про вирішення питання пов`язаного з виконанням вироку (в порядку п. 14 ч. 1 ст. 537 КПК України щодо розподілу процесуальних витрат) відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом семи днів з дня її проголошення.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строків на її оскарження, а в разі оскарження після розгляду справи апеляційним судом, якщо її не буде скасовано.

Повний текст ухвали оголошено 17.09.2026 о 09:00 год.

Суддя: