Рішення № 139833151, 14.09.2026, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/9226/25

№ 2/183/2931/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2026 року м. Самар

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Фролової В.О.,

за участю секретаря судового засідання Лук`яненко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадженняу у приміщенні Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 у якому просить стягнути з останньої заборгованість за кредитним договором № 5865580237 від 17.08.2021 у розмірі 78279,63 грн, яка складається з: 51805,33 грн - заборгованість за кредитом, та 26467,58 грн. - заборгованість за несплаченими щомісячними відсоткам, 6,72 заборгованість за річними процентами, а також суму спалченого судового збору в сумі 2422,40 грн., та судові витрати.

В обґрунтування позову представник позивача посилається на те, що 17.08.2021 між ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 5865580237. Відповідно до умов кредитного договору позичальнику надано грошові кошти на суму 56361 грн., дата закінчення кредитного договору 17.08.2026. АТ «ТАСКОМБАНК» на підставі договору про відступлення права вимоги є новим кредитором ОСОБА_1 за кредитним договором № 5865580237 від 17.08.2021. Умови вищезазначеного кредитного договору позичальником не виконані, кредитні кошти у встановлені договором строки не повернуті. Як наслідок, станом на 12.05.2025 заборгованість позичальника за кредитним договором становить 51805,33 грн - заборгованість за кредитом, та 26467,58 грн. - заборгованість за несплаченими щомісячними відсоткам, 6,72 заборгованість за річними процентами, у зв`язку з чим просить стягнути з відповідача вказану заборгованість, а також судові витрати.

Ухвалою суду від 30.09.2025 справу прийнято до розгляду та відкрито спрощене провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Представник позивача в судове засідання не з`явився. Зі позовної заяви вбачається, що у разі неявки в судове засідання відповідача, представник позивача не заперечує проти розгляду справи за його відсутності.

Відповідач, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог ч.8 ст.128 ЦПК України, в судове засідання повторно не з`явився. Будь-яких заяв та клопотань від відповідача не надходило.

Враховуючи, що у судове засідання не з`явились всі учасники справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

У частині п`ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 09.09.2026, є дата складення повного судового рішення 14.09.2026.

Суд, дослідивши надані докази у їх сукупності, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини, що виникли між сторонами.

Так, як вбачається з матеріалів справи, 17.08.2021 між ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 5865580237 відповідно до умов якого кредитор зобов`язався надати кредит у розмірі 56361 грн., строком на 60 днів, на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.

Також, 17.08.2021 відповідачем було підписано Паспорт споживчого кредиту з умовами кредитування та порядком повернення кредиту, в якому визначено порядок повернення кредиту, кількість розмір платежів, періодичність внесення (графік платежів). Визначена орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника за весь строк користування кредитом в сумі 147 680,61 грн., загальні витрати за кредитом в сумі 92 992,61 та реальна річна процентна ставка в сумі 61,78.

На підтвердження виконання умов кредитного договору позивачем та отримання грошових коштів за кредитним договором № 5865580237 від 17.08.2021 надано виписку по особовим рахункам ОСОБА_1 в АТ «Таскомбанк».

Також, 07.10.2016, ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» уклало договір про відступлення права вимоги з АТ «Таскомбанк» № ТАСЦФР-10-2016 у відповідно до п.1.1. якого ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» передає (відступає) АТ «Таскомбанк» свої права вимоги до позичальників, а АТ «Таскомбанк» набуває права вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» за кредитними договорами та договорами забезпечення до них та сплачує ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» за відступлення права вимоги грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та строки, встановлені цим договором.

На виконання вказаного договору про відступлення права вимоги АТ «Таскомбанк» здійснено перерахування коштів, що підтверджується платіжними інструкціями за період з 2019 по 2021 рік включно.

Відповідно до Реєстру прав вимог до договору про відступлення права вимоги

№ ТАСЦФР-10-2016 від 18.08.2021 на користь АТ «Таскомбанк» відступлено право вимоги до ОСОБА_1 щодо заборгованості за кредитним договором № 5865580237. Таким чином, позивач, з огляду на вказаний договір відступлення права вимоги, стверджує про набуття права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 5865580237 від 17.08.2021.

Вирішуючи спір, суд враховує наступні положення законодавства, що регулює спірні правовідносини.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Стаття 626 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

525,526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов забороняється.

За правилами ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно статті 1046 ЦК України, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним, що відповідає положенням статті 1055 ЦК України.

Згідно статті 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору.

Згідно зі статтею 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ч.1ст. 1077 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно з вимогами ч.1ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.03.2021 у справі

№ 906/1174/18 зроблено правовий висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Вказані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги:1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі №910/12525/20 зроблено висновок, що «відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення частини першої статті 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб`єктного складу.

В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управлений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається.

Відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України) (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2018 року в справі № 243/11704/15-ц.

Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України).

При цьому відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04.06.2020 у справі № 910/1755/19, у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Передати можливо лише дійсне право вимоги, тобто таке, що виникає із зобов`язання, яке не припинилось на момент передачі прав новому кредитору, та умов правочину, які не є нікчемними та не визнані судом недійними.

Отже, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору (постанова Верховного Суду України від 05.07.2017 у справі № 752/8842/14-ц, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.01. 2019 у справі № 909/1411/13, від 13.10.2021 у справі № 910/11177/20).

Згідно з ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що правовідносини за кредитним договором № 5865580237 між ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та відповідачем виникли 17.08.2021, тобто значно пізніше ніж було укладено Договір про відступлення права вимоги № ТАСЦФР-10-2016 від 07.10.2016.

Оскільки на момент укладення Договору про відступлення права вимоги ще не виникло зобов`язання між ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та відповідачем за кредитним договором № 5865580237 від 17.08.2021, то у первісного кредитора не виникло право вимоги за зобов`язанням, яке він міг би передати АТ «Таскомбанк» на підставі Договору про відступлення права вимоги № ТАСЦФР-10-2016 від 07.10.2016.

Отже, враховуючи, що у відповідності до кредитного договору № 5865580237 від 17.08.2021 строк дії цього Договору обчислюється з моменту його укладення, то даним правом відступати право вимоги до позичальника кредитодавець наділений саме з цього часу, тобто з 17.08.2021.

Права майбутньої вимоги на момент укладення договору має бути визначеною, тоді як жодної визначеної вимоги у ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» стосовно

ОСОБА_1 на момент укладення Договору про відступлення права вимоги № ТАСЦФР-10-2016 від 07.10.2016 не існувало та сторони не могли передбачити, що 17.08.2021

ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» укладе спірний кредитний договір з відповідачем.

Водночас підставою заміни учасника процесуальних правовідносин є факт набуття таким учасником відповідних прав, у даному випадку кредитора, у матеріальних правовідносинах.

Передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином (постанова Верховного Суду від 24.04.2018 по справі №914/868/17).

При цьому, суд зазначає, що чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності та існування на момент укладення договору факторингу.

В постанові від 18.10.2023 у справі №905/306/17 Верховний Суд дійшов висновку, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі №753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі №334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі №5026/886/2012).

Відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного Суду від 29.06.2021 по справі № 916/2040/20).

З урахуванням викладеного, суд дійшов до висновку, що АТ «Таскомбанк» не довело порушення його прав з боку відповідача ОСОБА_1 та наявність у нього права звернення до суду з позовом до останньої про стягнення заборгованості за кредитним договором № 5865580237 від 17.08.2021, з огляду на недоведення АТ «Таскомбанк» набуття права вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором.

Окрім недоведеності набуття права вимоги, суд також оцінює докази, подані позивачем на підтвердження факту видачі кредитних коштів та наявності заборгованості відповідача.

Так, позивачем не надано належних і допустимих доказів, які б підтверджували виконання первісним кредитором своїх зобов`язань щодо надання відповідачу кредитних коштів.

Зокрема, матеріали справи не містять доказів фактичного перерахування кредитних коштів на картковий рахунок відповідача чи інших первинних документів, які б підтверджували видачу кредиту у спосіб, визначений умовами кредитних договорів.

За відсутності таких доказів суд позбавлений можливості встановити факт отримання відповідачем кредитних коштів та, відповідно, виникнення у нього обов`язку щодо їх повернення.

Наданий позивачем розрахунок заборгованості сам по собі не підтверджує факту користування відповідачем кредитними коштами та не є належним доказом існування заборгованості.

Суд враховує, що розрахунок заборгованості є документом, складеним самим позивачем або первісним кредитором, а тому за відсутності первинних бухгалтерських документів не може беззаперечно підтверджувати ані факт видачі кредиту, ані його розмір, ані розмір заборгованості.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення інформації можуть складатися зведені облікові документи, однак саме первинні документи підтверджують факт здійснення господарської операції.

Належними доказами отримання кредитних коштів можуть бути, зокрема, банківські виписки по рахунку позичальника, які підтверджують рух коштів за конкретним рахунком та містять інформацію про здійснені операції.

Проте матеріали справи таких документів не містять.

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності, приймаючи до уваги недоведеність видачі первісним кредитором відповідачу кредитних коштів за кредитним договором № 5865580237 від 17.08.2021, а також набуття позивачем права вимоги до відповідача, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у зв`язку з недоведеністю позовних вимог.

Згідно з ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови у задоволенні позову на позивача, у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно задоволених вимог.

Враховуючи відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору, покладаються на позивача.

На підставі ст.ст. 526, 1049,1054 ЦК України та керуючись ст.ст.12, 13, 81, 141, 259, 263-265-268,354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

Позивач: Акціонерне товариство «Таскомбанк», код ЄДРПОУ 09806443, місцезнаходження:

м. Київ, вул. Симони Петлюри, буд. 30.

Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: Дніпропетровська область, с. Знаменівка, Самарівський район, Дніпропетровська область.

Повне судове рішення складено і підписано14 вересня 2026 року.

Суддя В.О. Фролова