Рішення № 139831206, 16.09.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2026 року м.Київ №320/23430/26

Київський окружний адміністративний суд у складі колегії: головуючого - судді Лисенко В.І., суддів: Терлецької О.О., Леонтовича А.М., розглянувши в електронній формі у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю імені Лесі Українки до Кабінету Міністрів України, третя особа - Міністерство економіки та довкілля України, про визнання дій протиправними,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду через підсистему Електронний суд звернулось Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю імені Лесі Українки з позовом до Кабінету Міністрів України, у якому, з урахуванням змінених позовних вимог, просить суд:

- визнати протиправними дії Кабінету Міністрів України відносно визначення (прийняття) п. 4 Порядку проведення моніторингу відповідності інформації, що міститься в експертних висновках про походження товару, виданих Торгово-промисловою палатою України або регіональною торгово-промисловою палатою, відомостям, що містяться в інформаційно-комунікаційній системі Державний аграрний реєстр затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 03.12.2025 за № 1570;

- визнати протиправними дії Кабінету Міністрів України відносно визначення (прийняття) п. 6 Порядку проведення моніторингу відповідності інформації, що міститься в експертних висновках про походження товару, виданих Торгово-промисловою палатою України або регіональною торгово-промисловою палатою, відомостям, що містяться в інформаційно-комунікаційній системі Державний аграрний реєстр затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 03.12.2025 за № 1570;

- визнати протиправними дії Кабінету Міністрів України відносно визначення (прийняття) п. 7 Порядку проведення моніторингу відповідності інформації, що міститься в експертних висновках про походження товару, виданих Торгово-промисловою палатою України або регіональною торгово-промисловою палатою, відомостям, що містяться в інформаційно-комунікаційній системі Державний аграрний реєстр затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 03.12.2025 за № 1570.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про те, що він є сільськогосподарським товаровиробником та здійснює експорт власновирощеної сільськогосподарської продукції. Постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2025 № 1570 затверджено Порядок проведення моніторингу відповідності інформації, що міститься в експертних висновках про походження товару, відомостям, що містяться в Державному аграрному реєстрі, окремими положеннями якого, зокрема пунктами 4, 6 та 7, встановлено для товаровиробників та державних органів конкретні строки подання, формування та моніторингу відповідної інформації. Позивач вважає протиправними дії Кабінету Міністрів України щодо визначення (прийняття) пунктів 4, 6 та 7 зазначеного Порядку, оскільки встановлені ними строки до 01.02.2026, 05.02.2026 та 15.02.2026 є надмірно стислими та фактично встановлюють додаткові умови реалізації передбаченого законом права сільськогосподарських товаровиробників на звільнення від сплати вивізного (експортного) мита. На думку позивача, Закон України № 1033-XIV не передбачає необхідності прийняття Кабінетом Міністрів України відповідного нормативно-правового акта для реалізації передбаченого статтею 11 цього Закону звільнення сільськогосподарських товаровиробників від сплати вивізного мита. Натомість законом самостійно визначено умови такого звільнення, пов`язані зі статусом товаровиробника та фактом експорту власновирощеної продукції. При цьому оскаржуваними положеннями Порядку, на думку позивача, фактично поставлено можливість реалізації права на звільнення від сплати вивізного мита у залежність від своєчасного подання відомостей до Державного аграрного реєстру, чим, на переконання позивача, звужено зміст та обсяг прав, визначених законом. Крім того, позивач зазначає про те, що Порядок затверджено 03.12.2025, а первісно оскаржуваними пунктами було встановлено ще коротші строки до 01.01.2026, 05.01.2026 та 15.01.2026, які згодом постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.2026 № 18 були змінені на лютий 2026 року. Таким чином, суб`єктам господарювання фактично було надано менше двох місяців для виконання нових вимог. Позивач вказує, що встановлення таких строків без належного перехідного періоду створило дискримінаційні та несприятливі умови для сільськогосподарських товаровиробників, а також призвело до негативних наслідків безпосередньо для позивача, зокрема до втрати права на звільнення від сплати вивізного мита. Також позивач посилається на порушення принципу стабільності податкового законодавства, оскільки встановлення оскаржуваними положеннями додаткових строків фактично впливає на умови застосування податкової пільги та, відповідно, на розмір митних платежів суб`єктів господарювання. У зв`язку з наведеним позивач просить визнати протиправними дії Кабінету Міністрів України щодо визначення (прийняття) пунктів 4, 6 та 7 Порядку № 1570.

Ухвалою суду відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

Протокольною ухвалою суду від 15.07.2026 залучено до участі у справі як третю особу Міністерство економіки та довкілля України.

Протокольною ухвалою суду від 04.08.2026 закрито підготовче судове засідання у справі та призначено справу до розгляду по суті.

Відповідач, не погоджуючись з позовними вимогами СТОВ імені Лесі Українки, надіслав відзив на позовну заяву, у якому зазначив про те, що Кабінет Міністрів України діяв у межах наданих йому повноважень, оскільки Конституцією України та Законом України «Про Кабінет Міністрів України» на Уряд покладено повноваження щодо реалізації податкової політики, митної справи та організації зовнішньоекономічної діяльності, а також право видавати постанови в межах своєї компетенції. На думку відповідача, постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2025 № 1570 не змінено встановлені законом умови звільнення сільськогосподарських товаровиробників від сплати вивізного мита, а лише визначено механізм перевірки та моніторингу інформації щодо походження експортованої продукції. Відповідач вважає, що прийняття Порядку № 1570 було необхідним для запобігання зловживанням, тіньовому експорту та ухиленню від сплати митних платежів. Відповідач також заперечує доводи позивача щодо порушення принципу стабільності податкового законодавства, зазначаючи, що встановлені пунктами 4, 6 та 7 Порядку № 1570 строки є елементами процедури адміністрування та митного контролю, а не елементами податку у розумінні статті 7 Податкового кодексу України. При цьому ставка вивізного мита та визначені законом умови застосування пільги, на думку відповідача, залишилися незмінними. Посилання позивача на рішення Конституційного Суду України від 21.01.2025 № 3-р(ІІ)/2025 відповідач вважає нерелевантним, оскільки у зазначеному рішенні йшлося про запровадження нового податкового навантаження, тоді як Порядок № 1570, за твердженням відповідача, має процедурний характер та не встановлює нових податків чи додаткового податкового навантаження. Крім того, відповідач зазначає про відсутність порушеного права позивача та неналежність обраного способу захисту. Вважає, що позивач втратив право на застосування нульової ставки вивізного мита не внаслідок положень Порядку № 1570, а через виявлене під час моніторингу перевищення обсягів експортованої продукції над обсягами власно вирощеної продукції. У зв`язку з цим відповідач вважає, що оскаржуваний Порядок не порушує прав позивача. Також відповідач посилається на дискреційні повноваження Кабінету Міністрів України у сфері митної справи та зазначає, що суд не може підміняти суб`єкта владних повноважень у питаннях, віднесених до його компетенції. З огляду на наведене відповідач просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Відповідач неодноразово подавав до суду додаткові пояснення, у яких послідовно викладав та доповнював свою позицію щодо заявлених позовних вимог. Зокрема, у додаткових поясненнях від 14.07.2026 відповідач заперечував проти зміни позивачем предмета позову, зазначаючи, що така зміна фактично зумовлює одночасну зміну предмета та підстав позову, а дії щодо прийняття нормативно-правового акта не мають самостійного правового значення та не можуть бути окремим предметом судового оскарження. У додаткових поясненнях від 04.08.2026 відповідач, з урахуванням зміни предмета спору, обґрунтовував наявність у Кабінету Міністрів України повноважень на прийняття постанови від 03.12.2025 № 1570, дотримання встановленої процедури її прийняття та правомірність визначення спірних положень, зазначаючи, що їх прийняття спрямоване на забезпечення контролю за походженням сільськогосподарської продукції та недопущення зловживань при застосуванні пільги зі сплати вивізного мита. У додаткових поясненнях від 07.09.2026 відповідач додатково наголосив на відсутності порушеного права позивача з огляду на втрату чинності постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2025 № 1570, зазначивши, що спірні правовідносини наразі регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2025 № 1256, а тому, на його думку, відсутній предмет судового захисту та правові підстави для задоволення позову.

У судовому засіданні представник позивача підтримав змінені позовні вимоги, просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив відмовити у задоволенні позову.

Третя особа у судове засідання не з`явилась, про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, правом подачі письмових пояснень щодо предмету позову не скористалась.

Протокольною ухвалою суду від 09.09.2026 вирішено подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю імені Лесі Українки (код ЄДРПОУ 03736842) є сільськогосподарським товаровиробником, який здійснює, зокрема, експорт власновирощеної сільськогосподарської продукції.

03 грудня 2025 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 1570, якою затверджено Порядок проведення моніторингу відповідності інформації, що міститься в експертних висновках про походження товару, виданих Торгово-промисловою палатою України або регіональною торгово-промисловою палатою, відомостям, що містяться в інформаційно-комунікаційній системі «Державний аграрний реєстр» (далі Порядок № 1570). У подальшому до зазначеного Порядку постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.2026 № 18 були внесені зміни.

Пунктом 4 Порядку № 1570 у редакції зі змінами було передбачено, що товаровиробники до 01 лютого 2026 року повинні подати до Державного аграрного реєстру заявку про намір експортувати власновирощені окремі види товарів та/або продати їх сільськогосподарському кооперативу для подальшого експорту, а також зазначити інформацію про посівні площі, обсяг збору та фактичну врожайність відповідних сільськогосподарських культур.

Пунктами 6 та 7 Порядку № 1570 було визначено, що Міністерство економіки до 05 лютого 2026 року формує програмними засобами Державного аграрного реєстру відомості про товаровиробників та передає їх до Торгово-промислової палати України і Державної митної служби України, а до 15 лютого 2026 року, а надалі щомісяця, здійснює моніторинг відповідності інформації щодо обсягів експортованої продукції відомостям про обсяги власновирощеної продукції. У разі виявлення перевищення обсягів експортованої продукції над обсягами власновирощеної продукції Міністерство економіки мало інформувати про це Державну митну службу України та Торгово-промислову палату України.

На виконання Порядку № 1570 Міністерство економіки направило відповідний лист до Волинської торгово-промислової палати, за наслідками розгляду якого остання анулювала експертні висновки про походження товару, видані за зверненнями позивача та фермерського господарства «Соломія плюс».

Волинською митницею було ініційовано перевірку правомірності застосування тарифної пільги зі сплати вивізного мита під час митного оформлення окремих партій соєвих бобів, виробником яких зазначено СТОВ імені Лесі Українки. Також Управлінням боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил Волинської митниці здійснювалася перевірка законності митного оформлення товару, відправником якого було зазначене товариство.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 травня 2026 року № 675 постанову Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2025 року № 1570 визнано такою, що втратила чинність. Відповідач зазначає, що на час розгляду справи відповідні правовідносини регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 03 жовтня 2025 року № 1256.

Позивач, вважаючи, що пунктами 4, 6 та 7 Порядку № 1570, порушено його права, звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відтак, враховуючи предмет спору, суд повинен перевірити, чи прийнято спірні постанови Кабінету Міністрів України на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано.

Відповідно до статті 113 Конституції України встановлено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади та у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

За приписами статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України, зокрема, забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України; забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України; спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади тощо.

Відповідно до частини першої статті 117 Конституції України, якій кореспондує частина перша статті 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

Відтак, Уряд України наділений повноваженнями на прийняття постанов та розпоряджень на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України.

Організацію, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України визначає Закон України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 №794-VII (далі Закон №794-VII).

Діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості, охорони здоров`я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, природокористування, правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, запобігання і протидії корупції, розв`язанням інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, цивільного захисту, національної безпеки та обороноздатності (частина перша статті 19 Закону №794-VII).

Згідно зі змістом ст. 19 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості, охорони здоров`я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовипіа, екологічної безпеки, природокористування, правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, запобігання і протидії корупції, розв`язання інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, цивільного захисту, національної безпеки та обороноздатності.

Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону №794-VII передбачено, що Кабінет Міністрів України, у сфері економіки, фінансів, трудових відносин, зайнятості населення, трудової міграції, оплати та охорони праці, зокрема, забезпечує проведення державної фінансової та податкової політики, сприяє стабільності грошової одиниці України.

За змістом статей 116, 117 Конституції України Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу, вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

Таким чином, здійснюючи нормативно-правове регулювання відповідних суспільних відносин, Кабінет Міністрів України зобов`язаний діяти виключно в межах повноважень, наданих Конституцією та законами України, та з дотриманням установлених законом порядку і способу їх реалізації.

При цьому наявність у Кабінету Міністрів України повноважень щодо нормативного врегулювання певних суспільних відносин сама по собі не означає необмеженості таких повноважень. Реалізуючи надану компетенцію, Уряд повинен дотримуватися меж делегованих йому повноважень, відповідати меті їх надання та не допускати встановлення підзаконним нормативно-правовим актом правил, які суперечать Конституції чи законам України або звужують зміст та обсяг гарантованих законом прав.

Відповідно до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, а при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Зазначені конституційні гарантії підлягають врахуванню також під час прийняття Кабінетом Міністрів України підзаконних нормативно-правових актів, оскільки реалізація Урядом своїх нормативних повноважень не може призводити до зміни змісту законодавчо визначених прав та встановлення обмежень, які не передбачені законом.

У разі якщо підзаконний нормативно-правовий акт, прийнятий Кабінетом Міністрів України, виходить за межі наданих йому повноважень, суперечить актам вищої юридичної сили або встановлює додаткові обмеження щодо реалізації прав та законних інтересів особи, такий акт може бути предметом судового контролю на предмет його відповідності Конституції та законам України.

При цьому судовий контроль за нормативно-правовою діяльністю Кабінету Міністрів України не обмежується виключно встановленням формальної наявності у нього відповідних повноважень. Предметом судової перевірки є також дотримання меж таких повноважень, установленої законом процедури їх реалізації, відповідність прийнятого нормативно-правового акта меті, з якою відповідні повноваження надані, а також дотримання прав та законних інтересів осіб, на яких поширюється його дія.

Водночас відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб.

Отже, право на судовий захист поширюється, зокрема, на випадки, коли рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено права, свободи чи законні інтереси особи. Водночас реалізація цього права передбачає необхідність застосування такого способу судового захисту, який за своїм змістом є належним та ефективним і здатний призвести до реального поновлення порушеного права чи інтересу.

У цьому контексті суд наголошує на тому, що можливість судового оскарження нормативно-правового акта та можливість самостійного оскарження дій, вчинених суб`єктом владних повноважень у процесі його прийняття, не є тотожними за своїм правовим змістом.

Суд звертає увагу на те, що дії суб`єкта владних повноважень щодо підготовки, погодження та прийняття нормативно-правового акта є складовими єдиного процесу його прийняття та спрямовані на формування змісту відповідного акта. Результатом такого процесу є прийняття нормативно-правового акта, який саме з моменту його прийняття набуває самостійного правового значення та встановлює відповідне нормативне регулювання.

Відтак, після прийняття нормативно-правового акта дії, вчинені в процесі його прийняття, не набувають самостійного та відокремленого від цього акта правового значення, а тому їх оскарження не може призвести до зміни чи припинення нормативного регулювання, встановленого таким актом.

Під час розгляду справи судом встановлено, що Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю імені Лесі Українки звернулося до суду з позовом до Кабінету Міністрів України, у якому, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просить визнати протиправними дії Кабінету Міністрів України щодо визначення (прийняття) пунктів 4, 6 та 7 Порядку проведення моніторингу відповідності інформації, що міститься в експертних висновках про походження товару, виданих Торгово-промисловою палатою України або регіональною торгово-промисловою палатою, відомостям, що містяться в інформаційно-комунікаційній системі «Державний аграрний реєстр», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2025 № 1570.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості заявлених вимог, суд виходить з того, що відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України особа має право звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи або законні інтереси.

При цьому спосіб судового захисту має бути спрямований на захист та відновлення саме порушеного права чи законного інтересу. Стаття 245 КАС України також передбачає можливість суду відмовити у задоволенні позову, а у разі задоволення застосувати визначений законом спосіб захисту, який забезпечує відновлення порушеного права.

Отже, необхідною передумовою для задоволення адміністративного позову є встановлення судом факту порушення прав, свобод або законних інтересів позивача оскаржуваним рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, а також наявність ефективного способу судового захисту такого порушення.

Як убачається з матеріалів справи, оскаржувані позивачем дії Кабінету Міністрів України полягають у визначенні та прийнятті положень пунктів 4, 6 та 7 Порядку № 1570. Тобто такі дії були вчинені у процесі нормотворчої діяльності відповідача та завершилися прийняттям відповідного нормативно-правового акта.

При цьому прийняття нормативно-правового акта є кінцевим результатом відповідної нормотворчої процедури, тоді як окремі дії, що передують його прийняттю або полягають у визначенні його змісту, не мають самостійного та відокремленого від нормативно-правового акта правового результату.

Відтак, після прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 03.12.2025 № 1570 дії відповідача щодо визначення та прийняття її положень були завершені та вичерпали свою дію фактом прийняття відповідного нормативно-правового акта.

За таких обставин суд погоджується з доводами відповідача про те, що оскарження дій суб`єкта владних повноважень щодо прийняття нормативно-правового акта без оскарження самого нормативно-правового акта фактично не може призвести до відновлення порушеного права позивача. Така вимога не створює самостійного способу усунення правових наслідків, які, на думку позивача, виникли внаслідок застосування відповідних положень Порядку №1570.

Суд також враховує, що первісно позивач оскаржував безпосередньо положення Порядку № 1570, однак після зміни предмета позову вимоги про визнання нормативно-правового акта або окремих його положень протиправними та нечинними заявлені не були. Таким чином, предметом розгляду у цій справі є саме дії Кабінету Міністрів України щодо визначення (прийняття) пунктів 4, 6 та 7 Порядку № 1570, а не питання законності самих положень цього нормативно-правового акта.

Разом із тим судом встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України від 27.05.2026 № 675 постанову Кабінету Міністрів України від 03.12.2025 № 1570 та постанову від 12.01.2026 № 18 визнано такими, що втратили чинність. Відповідно, на момент подання позивачем заяви про зміну предмета позову та на момент розгляду справи оскаржуваний нормативно-правовий акт уже не був чинним.

При цьому спірні правовідносини на час розгляду справи регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2025 № 1256 «Деякі питання підтвердження власного вирощування окремих видів сільськогосподарської продукції для цілей експорту», якою затверджено відповідний Порядок верифікації сільськогосподарських товаровиробників, що експортують власно вирощену сільськогосподарську продукцію.

Отже, на момент звернення до суду та на момент вирішення спору оскаржувані положення Порядку № 1570 вже не регулюють правовідносини позивача, а сам нормативно-правовий акт втратив чинність.

Суд зауважує, що посилання позивача на те, що під час чинності Порядку № 1570 його положення вплинули на господарську діяльність товариства, не є достатнім для задоволення заявлених у цій справі вимог. Позивач повинен довести не лише факт існування певних негативних наслідків у минулому, а й те, що заявлений ним спосіб захисту здатний усунути порушення його права або законного інтересу.

Між тим, позивач пов`язує порушення своїх прав із тим, що положення пунктів 4, 6 та 7 Порядку № 1570, на його думку, встановлювали надмірно короткі строки подання інформації до Державного аграрного реєстру, що вплинуло на можливість користування пільгою зі сплати вивізного мита.

На підтвердження наведених обставин позивач, зокрема, посилається на анулювання Волинською торгово-промисловою палатою експертних висновків про походження товару у зв`язку з встановленням перевищення обсягу вивезення продукції над обсягом продукції, вирощеної позивачем, а також на проведення митними органами перевірок щодо правомірності застосування тарифної пільги зі сплати вивізного мита.

Однак заявлені у цій справі позовні вимоги не спрямовані на скасування будь-якого індивідуального рішення, прийнятого щодо позивача, не містять вимог про повернення сплачених митних платежів, відшкодування майнової шкоди, поновлення конкретного права чи усунення конкретної чинної перешкоди у здійсненні господарської діяльності.

Таким чином, навіть у разі встановлення судом протиправності дій Кабінету Міністрів України щодо прийняття пунктів 4, 6 та 7 Порядку № 1570 таке рішення не призведе до поновлення будь-якого конкретного суб`єктивного права позивача, оскільки відповідний нормативно-правовий акт уже втратив чинність, а оскаржувані дії щодо його прийняття є завершеними.

Суд звертає увагу на те, що право на судовий захист передбачає наявність реального, а не абстрактного порушення права або законного інтересу. Відповідно, суд не здійснює абстрактного контролю за діяльністю суб`єкта владних повноважень поза межами необхідності захисту конкретного порушеного права.

Обов`язковою умовою для задоволення адміністративного позову є доведеність позивачем порушення саме його прав та охоронюваних законом інтересів, зокрема наявність у нього суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

При цьому суд звертає увагу, що вимога про визнання дій протиправними має бути пов`язана з можливістю досягнення конкретного правового результату. У цій справі позивач фактично просить надати правову оцінку завершеному процесу прийняття нормативно-правового акта, який на час розгляду справи вже втратив чинність, без одночасного застосування способу захисту, який міг би відновити його порушене право.

Отже, заявлений спосіб захисту не забезпечує ефективного відновлення прав позивача.

Факт проведення моніторингу відповідно до положень Порядку № 1570 та настання за його результатами певних наслідків для позивача не свідчить про протиправність дій Кабінету Міністрів України щодо прийняття зазначеного нормативно-правового акта.

З матеріалів справи вбачається, що безпосередньою підставою для виникнення спірних наслідків щодо застосування нульової ставки вивізного мита стало встановлення під час моніторингу перевищення обсягів експортованої продукції над обсягами продукції, власно вирощеної позивачем.

Отже, позивачем не доведено, що саме оскаржувані дії Кабінету Міністрів України щодо визначення (прийняття) пунктів 4, 6 та 7 Порядку № 1570 порушили його права чи законні інтереси.

Суд також враховує, що відповідно до статті 264 КАС України спеціальні правила застосовуються до справ щодо оскарження нормативно-правових актів, зокрема постанов Кабінету Міністрів України. При цьому законодавець пов`язує можливість такого оскарження саме з нормативно-правовим актом як предметом судового контролю.

У цій справі позивач не оскаржує постанову № 1570 або її окремі положення, а оскаржує дії щодо її прийняття, які не мають самостійного триваючого характеру та не породжують після прийняття нормативно-правового акта окремого правового результату, який міг би бути усунутий шляхом їх визнання протиправними.

Таким чином, суд доходить висновку, що на момент звернення позивача до суду та на момент розгляду справи відсутнє актуальне порушене право або законний інтерес позивача, захист якого міг би бути забезпечений заявленим способом.

Посилання позивача на те, що в період чинності Порядку № 1570 його положення вплинули на господарську діяльність товариства, не змінює наведеного висновку, оскільки для захисту таких правовідносин особа повинна обрати спосіб захисту, здатний усунути конкретні наслідки їх порушення. Натомість вимога про визнання протиправними завершених дій щодо прийняття нормативно-правового акта, який у подальшому втратив чинність, такого результату не забезпечує.

Відтак суд дійшов висновку про відсутність предмета ефективного судового захисту у межах заявлених позовних вимог, оскільки задоволення позову не призведе до поновлення чи захисту конкретного права або законного інтересу позивача.

За таких обставин суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю імені Лесі Українки та дійшов висновку про необхідність відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Під час розгляду справи відповідачем надано суду пояснення щодо правових підстав прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 03.12.2025 № 1570, мети запровадження затвердженого нею Порядку, а також дотримання встановленої процедури підготовки та погодження відповідного проєкту нормативно-правового акта. Зокрема, відповідач зазначив, що проєкт постанови було розроблено Міністерством економіки України, погоджено із заінтересованими органами та подано на правову експертизу до Міністерства юстиції України, за результатами якої не встановлено невідповідності проєкту Конституції та законам України.

Водночас, як уже зазначалося судом, предметом цього спору після зміни позивачем предмета позову є не питання правомірності положень пунктів 4, 6 та 7 Порядку № 1570 як нормативних приписів, а дії Кабінету Міністрів України щодо їх визначення (прийняття). З огляду на це надані відповідачем пояснення щодо правових підстав та процедури прийняття постанови № 1570 підлягають оцінці судом у сукупності з іншими матеріалами справи та з урахуванням обраного позивачем способу захисту.

Позивачем, у свою чергу, не наведено належних та достатніх обставин і не надано доказів, які б свідчили про те, що під час визначення (прийняття) пунктів 4, 6 та 7 Порядку № 1570 Кабінет Міністрів України діяв поза межами наданих йому повноважень або з порушенням установленого порядку їх реалізації, незгода позивача зі змістом установленого нормативного регулювання та його наслідками для здійснення ним експортної діяльності не може свідчити про протиправність дій відповідача щодо прийняття відповідних положень.

Згідно статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, враховуючи той факт, що судом у задоволенні позовних вимог відмовлено, понесені позивачем судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодуванню на користь позивача не підлягають.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову, - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Головуючий - суддя Лисенко В.І.

Судді: Терлецька О.О.

Леонтович А.М.