Рішення № 139830055, 17.09.2026, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

17 вересня 2026 р. Справа № 120/2306/26

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бошкової Ю.М., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання рішення протиправним, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання рішення протиправним, зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Донецькій області протиправно прийнято рішення від 15.08.2025 за № 023830035412, яким відмовлено у призначенні пенсії за віком.

Ухвалою суду від 11.03.2026 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою встановлено відповідачеві строк для подання відзиву на позовну заяву, залучено до участі у даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області та витребувано додаткові докази.

18.03.2026 через підсистему "Електронний суд" надійшли пояснення третьої особи щодо позову, у яких зазначено, що Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області під час прийняття спірного рішення діяв у межах наданих повноважень та відповідно до вимог чинного законодавства.

26.03.2026 через підсистему "Електронний суд" від Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, вважаючи заявлені вимоги необґрунтованими. Так, відповідач вказав, що ОСОБА_1 , 07.08.2025, звернувся із заявою про призначення пенсії за віком, яку за принципом екстериторіальності розглянуло Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області. За результатами розгляду встановлено, що страховий стаж позивача становить 20 років 3 місяці 27 днів, тоді як для призначення пенсії за віком у 2025 році необхідно мати не менше 32 років страхового стажу. До страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 15.03.1993 по 03.06.1996, оскільки запис про звільнення у трудовій книжці не засвідчений підписом відповідальної особи, а також період здійснення підприємницької діяльності з 17.08.2005 у зв`язку з відсутністю в реєстрі застрахованих осіб відомостей про нарахування та сплату страхових внесків. У зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу рішенням від 15.08.2025 №023830035412 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком.

Відповідач вважає, що під час прийняття спірного рішення діяв у межах наданих повноважень та відповідно до вимог чинного законодавства, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

Також, на виконання вимог ухвали суду, відповідач надав електронну пенсійну справу позивача.

21.08.2026 представником позивача подано клопотання про долучення додаткових доказів.

Дослідивши матеріали адміністративної справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

07.08.2025 позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

За принципом екстериторіальності подану позивачем заяву розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області.

15.08.2025 цим територіальним органом Пенсійного фонду України прийнято рішення №023830035412, яким заявнику відмовлено в призначенні пенсії за віком, оскільки його страховий стаж становить 20 років 03 місяців 27 днів, якого не достатньо для призначення пенсії за віком, адже необхідний страховий стаж для призначення пенсії за віком в спірному випадку складає 32 роки.

При цьому зі змісту рішення слідує, що до страхового стажу не зараховано періоди:

з 15.03.1993 по 03.06.1996, згідно трудової книжки від 11.08.1982 НОМЕР_1 , оскільки запис про звільнення у трудовій книжці не засвідчений підписом відповідальної особи, а також період здійснення підприємницької діяльності з 17.08.2005 у зв`язку з відсутністю в реєстрі застрахованих осіб відомостей про нарахування та сплату страхових внесків.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється, зокрема Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи, а саме, громадян України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV визначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Частиною першою статті 32 Закону № 1058-IV передбачено, що особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією: для осіб з інвалідністю II та III груп від 52 років до досягнення особою 55 років включно - 13 років.

Згідно з частиною 1 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до частини 2 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Пунктом 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Зі змісту наведених норм слідує, що положення Порядку №637 щодо підтвердження стажу роботи, який є спеціальним по відношенню до Закону України «Про пенсійне забезпечення», мають бути застосовані лише у чітко визначених та вичерпних випадках, а саме: за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Разом з тим, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

В даному ж випадку, зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що відповідачем відмовлено в зарахуванні до страхового стажу періоду його роботи з 15.03.1993 по 03.06.1996, оскільки запис про звільнення не завірено підписом відповідальної особи.

З приводу такої позиції відповідача, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

За приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція від 29.07.1993 №58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

При цьому, як передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 "Про трудові книжки працівників", заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Відповідно до п. 2.4 Інструкції №58 від 29.07.1993 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Згідно з п. 2.6 Інструкції №58 від 29.07.1993 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Відповідно до п. 4.1 Інструкції №58 від 29.07.1993 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Зміст викладених норм свідчить про те, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.

Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб.

Таким чином, позивач, як особа, на яку не покладено обов`язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії чи/або не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.

Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.

Суд зауважує, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому, працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

В даному ж випадку, відповідач не врахував, що не усі недоліки записів (заповнення) у трудовій книжці можуть бути підставою для не врахування відповідного стажу.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, в якій зазначено, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці.

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що певні недоліки в заповненні трудової книжки позивача, не можуть бути підставою для відмови в зарахуванні до страхового стажу позивача періоду його роботи з 15.03.1993 по 03.06.1996.

Щодо не зарахування періоду ведення підприємницької діяльності з 17.08.2005, то суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 3-1 розділу XV Закону №1058-IV до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 Закону включаються періоди ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності; з 01 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).

За змістом підпункту 2 пункту 2.1 Порядку №22-1 період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу. Для підтвердження періоду здійснення підприємницької діяльності до 01 січня 2004 року можуть прийматись інші документи про сплату страхових внесків. Періоди підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, можуть зараховуватись до страхового стажу також на підставі свідоцтва про сплату єдиного податку або спеціального торгового патента, або патента про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування.

Згідно з пунктом 4 Порядку №637 періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності зараховуються до стажу роботи за умови підтвердження документами про сплату страхових внесків (платіжними дорученнями, квитанціями установ банків, документами, що підтверджують поштовий переказ, інформацією Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (за наявності), а періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, фіксованого податку, спеціального торгового патенту підтверджуються свідоцтвом про сплату єдиного податку; спеціальним торговим патентом; документами про сплату єдиного податку, фіксованого податку, придбання спеціального торгового патенту (за наявності платіжних доручень, квитанцій установ банків, документів, що підтверджують поштовий переказ).

Періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності можуть підтверджуватися даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Суд зазначає, що органи Пенсійного фонду України наділені компетенцією здійснювати перевірку відомостей про особу, зокрема при вирішенні питання щодо наявності правових підстав для призначення їй пенсії і реалізація такого обов`язку покликана забезпечити непорушне конституційне право кожного на пенсійне забезпечення.

З матеріалів справи встановлено, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець з 17.08.2005 та перебував на обліку як платник страхових внесків в управлінні Пенсійного фонду України в м. Вінниці з 31.08.2005. З 01.10.2013 у зв`язку зі зміною законодавчого регулювання його передано на облік як платника єдиного внеску до органів доходів і зборів.

При цьому з відповіді Головного управління ДПС у Вінницькій області вбачається, що інформація щодо сплати позивачем страхових внесків за період з 17.08.2005 по 30.09.2013 у податкового органу відсутня, оскільки у зазначений період облік відповідних платежів здійснювався органами Пенсійного фонду України.

Також Головним управлінням ДПС у Вінницькій області повідомлено про наявність відомостей щодо нарахування єдиного внеску за 2017 2020 роки, зокрема за 2017 рік у сумі 8448,00 грн., за відповідні квартали 2018 2020 років, на загальну суму 37788,74 грн.

Водночас із наданої податковим органом інформації вбачається, що відомості про фактичну сплату єдиного внеску наведені без урахування конкретних звітних періодів. Зокрема, за окремими календарними роками відображені суми сплаченого єдиного внеску, однак такі дані самі по собі не дають можливості суду достовірно визначити конкретні місяці, які підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача.

Отже, наведені обставини свідчать про те, що відсутність у реєстрі застрахованих осіб відомостей про сплату страхових внесків не могла бути достатньою підставою для відмови у врахуванні всього періоду підприємницької діяльності позивача без з`ясування фактичних обставин сплати ним страхових внесків.

Особливо суд враховує, що відомості щодо сплати страхових внесків до 01.10.2013 обліковувалися саме органами Пенсійного фонду України, а тому відповідач мав можливість та повноваження перевірити відповідні дані, у тому числі шляхом використання наявних у системі Пенсійного фонду архівних відомостей.

Положеннями Порядку №22-1 на орган, що призначає пенсію, покладено обов`язок сприяти особі в отриманні документів, яких не вистачає для призначення пенсії, а право особи на пенсію має встановлюватися за результатами всебічного, повного та об`єктивного розгляду всіх поданих документів.

Натомість зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що період підприємницької діяльності позивача з 17.08.2005 не зараховано до страхового стажу виключно з посиланням на відсутність у реєстрі застрахованих осіб відомостей про нарахування та сплату страхових внесків.

При цьому відповідачем не було вирішено питання щодо можливості підтвердження відповідного стажу іншими наявними відомостями та не встановлено, за які саме періоди підприємницької діяльності позивачем фактично сплачувалися страхові внески.

За таких обставин суд доходить висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 15.08.2025 №023830035412 прийнято без повного та всебічного з`ясування обставин, які мають значення для вирішення питання про призначення позивачу пенсії за віком.

З приводу позовних вимог зобов`язального характеру, то оцінивши наявні у справі докази суд дійшов переконання, що приймаючи рішення від 15.08.2025 №023830035412, відповідач безпідставно не зарахував до страхового стажу позивача період його роботи з 15.03.1993 по 03.06.1996, відтак, враховуючи, що період роботи позивача з 15.03.1993 по 03.06.1996 підтверджується записами трудової книжки, а наведена відповідачем підстава для його не врахування визнана судом необґрунтованою, суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 15.03.1993 по 03.06.1996.

Щодо вимог про зарахування до страхового стажу періоду здійснення підприємницької діяльності з 17.08.2005 та призначення пенсії за віком, суд зазначає наступне.

У межах спірних правовідносин адміністративним судом не здійснюється призначення пенсії, а перевіряється законність рішення органу Пенсійного фонду України про відмову в її призначенні, за наслідками чого суд може визнати протиправним відповідне рішення, дії чи бездіяльність, а як наслідок зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Слід звернути увагу, що функції органів Пенсійного фонду України щодо обчислення страхового стажу особи, визначення конкретних періодів, які підлягають зарахуванню до такого стажу, та призначення пенсії за віком належать до компетенції відповідного територіального органу Пенсійного фонду України.

У даному випадку відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, не з`ясував у повному обсязі обставини щодо здійснення позивачем підприємницької діяльності та сплати ним страхових внесків, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про неможливість зарахування відповідного періоду до страхового стажу позивача.

Вказані обставини водночас позбавляють суд можливості самостійно визначити конкретну тривалість страхового стажу позивача за період здійснення ним підприємницької діяльності та, як наслідок, встановити наявність усіх передбачених законом умов для призначення йому пенсії за віком.

Протилежний підхід фактично призвів би до перебрання судом на себе функцій органу Пенсійного фонду України щодо обчислення страхового стажу та вирішення питання про призначення пенсії.

Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Акт, прийнятий у ході здійснення дискреційних повноважень, підлягає контролю щодо його законності з боку суду або іншого незалежного органу. Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність критеріям, визначеним частиною 2 статті 2 КАС України, не втручається у дискрецію суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Отже, суд не може перебирати на себе функції, які відносяться до компетенції органів Пенсійного фонду України, зокрема самостійно здійснювати розрахунок страхового стажу за період підприємницької діяльності та вирішувати питання про призначення пенсії за відсутності встановлення усіх необхідних для цього обставин.

Згідно з частиною 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 4 статті 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У свою чергу суд зазначає, що оскільки питання щодо тривалості страхового стажу позивача за період здійснення підприємницької діяльності належним чином відповідачем не досліджувалось, а процедура вирішення питання про призначення пенсії фактично не завершена з урахуванням усіх обставин, встановлених судом, суд не може обрати спосіб захисту у вигляді безпосереднього зобов`язання призначити позивачу пенсію за віком.

Відтак, враховуючи, що обставинам щодо здійснення позивачем підприємницької діяльності та сплати страхових внесків належна оцінка відповідачем, як органом, до повноважень якого належить обчислення страхового стажу та призначення пенсії, не надавалася, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заявлених позовних вимог шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.08.2025 про призначення пенсії за віком, з урахуванням зарахованого на виконання цього рішення періоду роботи з 15.03.1993 по 03.06.1996, а також правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні щодо періоду здійснення позивачем підприємницької діяльності з 17.08.2005.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Отже, витрати понесені позивачем у даній справі в сумі 1331,20 грн. судового збору підлягають відшкодуванню частково у розмірі 665,60 грн.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №023830035412 від 15.08.2025 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 15.03.1993 по 03.06.1996, згідно відомостей трудової книжки від 11.08.1982 НОМЕР_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 07.08.2025 року, з урахування правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 665,60 грн. (шістсот шістдесят п`ять гривень 60 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (просп. Соборний, 126а, м. Олександрія, Кіровоградська область, код ЄДРПОУ 13486010)

Третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403).

Рішення суду сформовано 17.09.2026.

Суддя Бошкова Юлія Миколаївна