Рішення № 139822120, 06.07.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.07.2026Справа № 910/3065/26Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання: Лобок К.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Акціонерного товариства "Уктрансгаз"

до Приватного акціонерного товариства "Природні ресурси"

про стягнення 8 652 959, 40 грн

Представники учасників справи:

Від позивача: Кухтик В.М.;

Від відповідача: Солдатенко С.М.;

Присутній у судовому засіданні: Кухтик С.Ю. - (вільний слухач).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Уктрансгаз" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Приватного акціонерного товариства "Природні ресурси" (далі - відповідач) про стягнення 8 652 959, 40 грн, з яких: 3 % річних у розмірі 1 474 369, 95 грн та інфляційні втрати у розмірі 7 178 589, 45 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначає, що рішенням Господарського суду міста Києва від 01.10.2024 у справі №910/7791/24 стягнуто з Приватного акціонерного товариства "ПРИРОДНІ РЕСУРСИ" на користь Акціонерного товариства "Укртрансгаз" 6 410 880,00 грн заборгованість за надані послуги з розподілу гарантованої потужності у квітні 2017 року на підставі договору транспортування природного газу №1512000896 від 17.12.2015.

02.12.2024 відповідач сплатив позивачу суму боргу у розмірі 6 410 880,00 грн, проте, у зв`язку з тривалістю прострочення виконання зобов`язання зі сплати, останній нараховує 3% річних та інфляційні втрати у вказаних вище розмірах.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.03.2026 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено 20.04.2026.

27.03.2026 через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача 9 432 562, 32 грн, з яких: 3% річних в сумі 1 605 986,58 грн та 7 826 575,75 грн інфляційних втрат.

Обґрунтовуючи подану заяву про збільшення розміру позовних вимог позивач зазначив, що збільшення сум нарахування трьох відсотків річних та інфляційних відбулося за рахунок того, що постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2026 у справі №910/11117/25 ухвалено рішення про стягнення додатково 495 003, 28 грн заборгованості за зобов`язаннями квітня 2017.

30.03.2026 через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшли заперечення на заяву про збільшення розміру позовних вимог.

09.04.2026 через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

15.04.2026 через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла відповідь на відзив на позовні вимоги.

20.04.2026 через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовні вимоги.

Представник позивача у підготовчому засіданні 20.04.2026 підтримав заяву про збільшення розміру позовних вимог.

Представник відповідача у підготовчому засіданні 20.04.2026 заперечив проти задоволення заяви представника позивача про збільшення розміру позовних вимог.

Судом у підготовчому засіданні 20.04.2026 постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про відмову у задоволенні заяви представника позивача про збільшення розміру позовних вимог, оскільки дана заява розцінена судом, як заява про зміну предмету та підстав позову, з огляду, на те позивачем у позовній заяві обґрунтовано стягнення 3 % річних та інфляційних втрат на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2024 у справі № 910/7791/24 з оплати послуги замовленої потужності (пункт 8.3. договору в редакції додаткової угоди від 30.12.20216), а в заяві зазначено про стягнення додаткових 3% річних та інфляційних втрат на підставі Постанови Північного апеляційного Господарського суду від 18.03.2026 у справі № 910/11117/25 з оплати перевищення замовленої потужності (пункт 8.4. договору в редакції додаткової угоди від 30.12.20216), що є порушенням приписів статті 46 Господарського процесуально кодексу України.

Окрім того, судом у судовому засіданні 20.04.2026 звернуто увагу на те що, представнику позивача Кухтик В.М. за довіреністю № 1-4580 не надаються повноваження на підписання заяв про зміну підстав предмету позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.04.2026 закрито підготовче провадження по справі та призначено розгляд справи № 910/3065/26 по суті на 18.05.2026.

24.04.2026 через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшло клопотання про повернення суми судового збору, в якому останній просить суд повернути з державного бюджету переплачену суму судового збору у розмірі 25 958, 88 грн.

Представник позивача у судовому засіданні 18.05.2026 підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача у судовому засіданні 18.05.2026 заперечив проти заявлених позовних вимог.

Судом у судовому засіданні 18.05.2026 постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання про оголошення перерви по розгляду справи по суті на 22.06.2026.

21.06.2026 через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення судового засідання.

Представник відповідача у судове засідання 22.06.2026 не з`явився, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином.

Представник позивача у судовому засіданні 22.06.2026 поклався на розсуд суду щодо задоволення клопотання відповідача про відкладення судового засідання.

Судом у судовому засіданні 22.06.2026 постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання про оголошення перерви по розгляду справи по суті на 06.07.2026.

Представник позивача у судовому засіданні 06.07.2026 підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача у судовому засіданні 06.07.2026 заперечив проти задоволення заявлених позовних вимог.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Після судових дебатів суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення, оголошення перерви у судовому засіданні та час проголошення рішення в судовому засіданні 06.07.2026.

У судовому засіданні 06.07.2026 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено, що повне рішення суду буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

У червні 2024 року Акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Природні ресурси" про стягнення 6 410 880,00 грн, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором №1512000896 транспортування природного газу від 17.12.2015 в частині оплати наданої у квітні 2017 року послуги замовленої потужності в точках входу та виходу до/з газотранспортної системи (розподіл потужності).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.10.2024 стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Природні ресурси" на користь Акціонерного товариства "Укртрансгаз" 6 410 880 (шість мільйонів чотириста десять тисяч вісімсот вісімдесят) грн 00 коп. та 76 930 (сімдесят шість тисяч дев`ятсот тридцять) грн 56 коп. судового збору.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2024 залишено без змін.

Під час розгляду справи № 910/7791/24 встановлено наступні обставини:

17.12.2015 між АТ "Укртрансгаз" (далі за текстом договору - Оператор) та ПрАТ "Природні ресурси" (далі за текстом договору - Замовник) було укладено договір №1512000896 транспортування природного газу, відповідно до пункту 2.1. якого Оператор надає замовнику послуги транспортування природного газу (далі - Послуги) на умовах, визначених у цьому Договорі, а Замовник сплачує оператору встановлену в цьому Договорі вартість таких послуг.

Послуги надаються на умовах, визначених у кодексі, з урахуванням особливостей, передбачених цим Договором (пункт 2.2. Договору).

Пунктом 2.3 Договору сторони узгодили послуги, які можуть бути надані замовнику за цим Договором:

- послуга замовленої потужності в точках входу та виходу до/з газотранспортної системи (далі - розподіл потужності);

- послуги фізичного транспортування природного газу газотранспортною системою на підставі підтверджених номінацій (далі - транспортування);

- послуги балансування обсягів природного газу, які подаються до газотранспортної системи і відбираються з неї (далі - балансування).

Відповідно до пункту 2.4. Договору обсяг послуг, що надаються за цим Договором, визначається підписанням додатка 1 (розподіл потужності) та/або додатка 2 (транспортування) до цього Договору.

Приймання-передача газу, документальне оформлення та подання звітності оператору здійснюється відповідно до вимог Кодексу газотранспортної системи, затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2493 (далі - Кодекс) (пункт 2.5 Договору).

Відповідно до пункту 2.6. Договору замовник має виконувати вимоги, визначені в Кодексі, подавати газ в точках входу та/або приймати газ у точках виходу в обсягах, встановлених цим Договором, протягом погоджених термінів, а також оплачувати послуги на умовах, зазначених у Договорі.

Згідно з пунктом 2.7. Договору оператор має виконувати вимоги, визначені в Кодексі, приймати газ в точках входу та/або передавати газ у точках виходу в обсягах, встановлених цим Договором, протягом погоджених термінів.

Додатки 1, 2, 3 є невід`ємними частинами договору (пункт 2.8. вказаного правочину).

Оператор зобов`язаний своєчасно надавати Послуги належної якості (пункт 3.1 Договору).

Пунктом 3.2 договору визначено, що оператор зокрема має право своєчасно отримувати від Замовника плату за надані Послуги.

Згідно з пунктом 4.1. Договору замовник зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі оплачувати вартість наданих йому послуг.

Відповідно до пункту 4.2. Договору Замовник має право отримувати від Оператора Послуги належної якості та в обумовлені цим Договором строки.

Пунктом 7.1. Договору передбачено, що вартість Послуг розраховується:

1) розподіл потужності - за тарифами, які встановлюються регулятором;

2) транспортування - за тарифами, які встановлюються регулятором;

3) балансування - за фактичною вартістю, яка визначається відповідно до порядку, встановленого Кодексом.

За умовами пункту 7.3. Договору тарифи, передбачені пунктом 7.1. цього розділу, є обов`язковими для сторін з дати набрання чинності постановою Регулятора щодо їх встановлення. Визначена на їх основі вартість послуг застосовується сторонами при розрахунках за послуги згідно з умовами цього Договору.

У відповідності до положень пункту 8.1. Договору величина договірної потужності Замовника визначається згідно х величиною потужностей, визначених у додатку 1 до цього договору. Величина договірної потужності Замовника визначається відповідно до розподілу потужності, який здійснюється в порядку, передбаченому положеннями Кодексу, та оформлюється додатком 1 до даного договору.

За умовами пункту 8.3. Договору вартість договірної потужності на період газового місяця визначається як сума вартості договірних потужностей за кожен день газового місяця. Оператор направляє рахунки-фактури на електронну адресу Замовника. Оплата вартості договірної потужності замовником здійснюється на підставі рахунка-фактури шляхом перерахування грошових коштів в сумі вартості замовленої потужності на період газового місяця на рахунок оператора на умовах 100% попередньої оплати за п`ять робочих днів до початку газового місяця, у якому буде забезпечуватись доступ до потужностей. Замовник сплачує оператору вартість замовленої потужності, як зазначено в цьому розділі, незалежно від того, була чи не була повністю використана замовлена потужність.

Послуги, які надаються за цим Договором, за винятком послуг балансування, оформлюються оператором і замовником актами наданих послуг (пункт 11.1. Договору).

Пунктами 11.2. та 11.3. Договору визначено, що оператор до п`ятнадцятого числа місяця, наступного за звітним, направляє замовнику два примірники акта наданих послуг за газовий місяць, підписані уповноваженим представником та скріплені печаткою оператора. Замовник протягом двох днів з дати одержання акта наданих послуг зобов`язується повернути оператору один примірник оригіналу акта наданих послуг, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою замовника, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта наданих послуг. У випадку відмови від підписання акта наданих послуг розбіжності підлягають урегулюванню відповідно до умов цього Договору або в судовому порядку. До прийняття рішення судом вартість послуг визначається за даними оператора.

Згідно з пунктом 11.5. Договору оператор і замовник зобов`язується здійснювати звірку розрахунків щокварталу до двадцять п`ятого числа місяця, наступного за кварталом. Звірка розрахунків оформлюється сторонами актом звірки.

Відповідно до пункту 12.1. Договору протягом всього строку отримання послуг замовник надає оператору та підтримує на належному рівні фінансове забезпечення відповідно до вимог Кодексу.

Згідно з пунктом 12.2. Договору фінансове забезпечення щодо замовленої потужності надається у формах, визначених Кодексом, в сумі місячних зобов`язань на користь Оператора.

Цей Договір набирає чинності з дня його укладення на строк до 31.12.2016, умови Договору застосовуються до відносин сторін, які виникли до його укладення, а саме з 01.12.2015. Цей Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо не менше ніж за місяць до закінчення строку дії цього Договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов (пункт 17.1. Договору)

Пунктом 17.4. Договору узгоджено, що цей Договір може бути розірваний:

- за згодою сторін цього Договору;

- будь-якою стороною в односторонньому порядку шляхом надання письмового повідомлення іншій стороні за тридцять календарних днів, якщо інша сторона не виконує свої зобов`язання за цим Договором;

- в інших випадках, передбачених чинним законодавством України та Кодексом.

Згідно з пунктом 17.5. Договору розірвання цього Договору не звільняє сторони від виконання своїх фінансових зобов`язань за цим Договором.

28.03.2017 НКРЕКП прийнято Постанову №348, якою установлено Публічному акціонерному товариству "Укртрансгаз" тарифи на послуги транспортування природного газу для споживачів України для точок входу до газотранспортної системи та точок виходу з газотранспортної системи згідно з додатком (пункт 1).

Ця постанова набирає чинності з 01.04.2017, але не раніше дня, наступного за днем її опублікування в офіційному друкованому виданні - газеті "Урядовий кур`єр" (пункт 2).

Згідно з пунктом (рядком) 3 вказаного додатку вбачається, що для газовидобувних підприємств. які подають природний газ на точку входу до газотранспортної системи встановлено тариф для точок входу у розмірі 296,80 грн (без ПДВ) за 1000 куб.м на добу.

29.03.2017 між сторонами підписано та скріплено печатками Додаток 1/1 до Договору №1512000896 транспортування природного газу від 17.12.2015.

Вказаним додатком сторони погодили гарантовану потужність у період з 01.04.2017 по 30.04.2017 в обсязі 600,000 тис.куб.м на добу на точці входу/виходу ВЗСУ Луценки (Підкл. Луценківське ГКР №293,8 км), ЕІС-код точки входу/виходу 56ZIPPOL1006005F.

01.04.2017 Постанова НКРЕКП №348 від 28.03.2017 набрала чинності.

Відповідно до Звіту про власний видобуток, транспортування та передачу природного газу відповідача №1 від 05.05.2017 та відповідно до акту приймання-передачі природного газу за квітень 2017 року від 05.05.2017 позивач у квітні 2017 року прийняв на точці входу в газотранспортну систему від відповідача 19 324,433 тис.куб.м видобутого природного газу.

20.04.2017 АТ "Укртрансгаз" склав рахунок №04-17-1512000896/Р/1 вартості наданих послуг розподілу потужності на точці входу за квітень 2017 року на загальну суму 6 410 880,00 грн (600 тис.куб.м х 30 (кількість днів) х 296,80 грн (тариф без ПДВ) х 1,2 (ПДВ).

АТ "Укртрансгаз" звернувся до ПрАТ "Природні ресурси" із листом від 20.04.2017 №5190/12, в якому пропонувало останньому здійснити оплату потужності відповідно до умов Договору.

Однак вказана претензія була залишена Замовником без задоволення.

Угодою від 05.08.2019 Договір №1512000896 транспортування природного газу від 17.12.2015 було розірвано з 01.03.2019. Також в цій угоді зазначено, що з 01.03.2019 зобов`язання сторін, що виникають із договору, припиняються, окрім фінансових зобов`язань, що виникли в період дії договору і сторони не вважають себе пов`язаними будь-якими правами та обов`язками в цій частині.

Таким чином, у зв`язку з несплатою відповідачем вартості послуг розподілу потужності за договором №1512000896 транспортування природного газу від 17.12.2015 за квітень 2017 року, АТ "Укртрансгаз" звернулося до суду з позовом про стягнення з ПрАТ "Природні ресурси" 6 410 880,00 грн.

Предметом спору у справі № 910/7791/24 є наявність підстав для стягнення з відповідача вартості послуги замовленої (гарантованої) потужності за квітень 2017 року.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.10.2024 по справі № 910/7791/24 встановлено, що сторонами було погоджено величину послугу гарантованої потужності у період з 01.04.2017 по 30.04.2017 в обсязі 600,000 тис.куб.м на добу на точці входу/виходу ВЗСУ Луценки (Підкл. Луценківське ГКР №293,8 км), ЕІС-код точки входу/виходу 56ZIPPOL1006005F та у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків щодо повної оплати вартості послуг з розподілу потужності за договором у квітні 2017 року, суд дійшов висновку про наявність у відповідача основної суми заборгованості у розмірі 6 410 880,00 грн.

Як зазначає позивач, на виконання рішення суду відповідач платіжним дорученням від 02.12.2024 сплатив позивачу суму боргу 6 410 880,00 грн.

Позивач стверджує, а відповідачем не заперечується ця обставина, що стягнута за рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/7791/24 заборгованість була повністю стягнута в примусовому порядку з Приватного акціонерного товариства "Природні ресурси" 02.12.2024.

У зв`язку із тим, що рішення Господарського суду міста Києва в справі № 910/7791/24 відповідачем в добровільному порядку виконано не було, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Природні ресурси " (за період з 03.04.2017 по 01.12.2024), нараховані на підставі статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідач у відзиві на позовну заяву, заперечив проти заявлених позовних вимог, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з такого.

Статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду.

Частиною 1 статті 129-1 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Частинами 1 та 2 статті 18 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

За частиною 1 статті 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Вказаний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/9823/17.

Отже, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі, в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

При цьому, суд зазначає, що преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 в справі "Совтрансавто-Холдінг" проти України" та від 28.11.1999 в справі "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Христов проти України" від 19.02.2009 та "Пономарьов проти України"від 03.04.2008).

За частиною 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).

Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання. При цьому, чинне законодавство не пов`язує припинення грошового зобов`язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 15 серпня 2019 року в справі № 910/8625/18.

Положеннями статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку статті 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, кредитор вправі вимагати стягнення з боржника в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 1 жовтня 2019 року в справі № 910/12604/18.

Оскільки невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 8 листопада 2019 року № 127/15672/16-ц, Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду: від 10 квітня 2018 року № 910/16945/14, від 27 квітня 2018 року № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року № 918/117/18, від 30 січня 2019 року № 905/2324/17, від 13 лютого 2019 року № 924/312/18.

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання.

Частиною 2 статті 617 ЦК України встановлено, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставиною, яка є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов`язання.

Згідно з частиною 1 статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями, а статтями 525, 526 цього Кодексу встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Положеннями ст. 611 ЦК передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У контексті статей 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Правовий аналіз положень ст.ст. 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за час прострочення.

Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання.

Таким чином, норма статті 625 ЦК України не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

З долучених до матеріалів справи доказів, а саме платіжної інструкції № 51100_00000/28451fb4-dd55-4d23-a063-0646420afb88 від 02.12.2024 вбачається, що відповідачем рішення суду у справі №910/7791/24 виконано у повному обсязі 02.12.2024.

Оскільки нараховані позивачем 3% річних в сумі 1 474 369, 95 грн та 7 178 589, 45 грн - інфляційні втрати відповідають приписам чинного законодавства, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог, у зв`язку із чим, такі вимоги підлягають задоволенню.

Перевірка розрахунку здійснена за допомогою інструменту "Калькулятори" системи інформаційно-правового забезпечення "ЛІГА:ЗАКОН", що є усталеною практикою, зокрема, викладеною у постановах Верховного Суду від 25.11.2025 у справі №910/11325/23, від 01.07.2025 у справі №910/18308/21, від 26.03.2026 у справі №910/13499/24).

Щодо доводів відповідача про застосування строку позовної давності, суд зазначає наступне.

Статтею 256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до приписів статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач заявив до стягнення та здійснив нарахування 3 % річних та інфляційні втрати за період з 03.04.2017 по 01.12.2024, тоді як позивач звернувся з позовом 19.03.2026.

Тариф на послуги розподілу потужності для точок входу набув чинності 01.04.2017 відповідно до постанови НКРЕКП від 28.03.2017 №348 "Про встановлення тарифів на послуги транспортування природного газу для споживачів України для точок входу і виходу для ПАТ "Укртрансгаз".

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.04.2017 у справі №826/5621/17 в забезпеченні позову зупинено дію Постанови НКРЕКП від 28.03.2017 №348.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.06.2020 було скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.04.2017 року в справі № 826/5621/17.

Під час зупинення дії постанови НКРЕКП від 28.03.2017 №348 перебіг строку позовної давності був зупинений.

Водночас, відповідно до положень п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", прийнятої відповідно до ст.29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", на усій території України встановлений карантин з 12 березня 2020 року, який у свою чергу постановами Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №239, від 20.05.2020 №392, від 22.07.2020 №641, від 26.08.2020 №760, від 13.10.2020 №956, від 09.12.2020 №1236, від 21.04.2021 №405, від 16.06.2021 №611, тощо неодноразово продовжено.

Отже, починаючи з 12 березня 2020 року строк позовної давності був продовжений на час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID19).

Встановлений постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 карантин тривав до 01.07.2023 відповідно до постанови КМУ № 651 від 27.06.2023.

Тобто, строк позовної давності за вимогою про стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат в силу пункту 12 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України було продовжено на строк дії карантину.

Оскільки на момент подачі позову строк позовної давності був продовжений згідно приписів п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, а тому відповідні інфляційні втрати та 3 % річні нараховані позивачем в межах строку позовної давності.

При цьому, відповідно до п. 19 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Таким чином, з огляду на приписи статей 256, 257, пункти 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, та встановлені судом обставини, а саме, дату звернення позивача із даним позовом до суду, строк позовної давності щодо вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат у даній справі позивачем не пропущено.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог повністю.

Судові витрати відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 129 794, 40 грн (відповідно до платіжної інструкції № 5110 від 06.03.2026), тобто внесено судовий збір у більшому розмірі, ніж встановлено законом, у зв`язку з чим на користь позивача підлягає поверненню судовий збір у розмірі 25 958, 89 грн. (враховуючи подане позивачем клопотання про повернення надміру сплаченого судового збору).

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Акціонерного товариства "Уктрансгаз" до Приватного акціонерного товариства "Природні ресурси" про стягнення 8 652 959, 40 грн задовольнити.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Природні ресурси" (адреса: 01021, місто Київ, Кловський узвіз, 7 "А"; код ЄДРПОУ 33100376) на користь Акціонерного товариства "Уктрансгаз" (адреса: 01021, місто Київ, Кловський узвіз, 9/1;м код ЄДРПОУ 30019801) 3 % річних у розмірі 1 474 369 (один мільйон чотириста сімдесят чотири тисячі триста шістдесят дев`ять) гривень 95 копійок, інфляційних втрат у розмірі 7 178 589 (сім мільйонів сто сімдесят вісім тисяч п`ятсот вісімдесят дев`ять) гривень 45 копійок, а також судовий збір у розмірі 103 835 (сто три тисячі вісімсот тридцять п`ять) гривень 52 копійки.

3. Повернути Акціонерному товариству "Уктрансгаз" (адреса: 01021, місто Київ, Кловський узвіз, 9/1;м код ЄДРПОУ 30019801) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 25 958 (двадцять п`ять тисяч дев`ятсот п`ятдесят вісім) грн 89 коп, сплачений згідно платіжної інструкції № 5110 від 06.03.2026 року.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 16.09.2026 року.

Суддя М.Є. Літвінова