Ухвала суду № 139814534, 01.09.2026, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/39136/26-к

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 вересня 2026 року

Слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва: ОСОБА_1 ,

при секретарі: ОСОБА_2 ,

за участю:

прокурора: не з`явився,

власника майна: не з`явився,

представника власника майна: не з`явився,

розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м. Києві провадження за клопотанням Прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління протидії кримінальним правопорушенням у сфері кібербезпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні № 12025000000000212 від 21.01.2025, -

В С Т А Н О В И В:

Прокурор відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління протидії кримінальним правопорушенням у сфері кібербезпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 звернувся до слідчого судді з клопотанням про накладення арешту на автомобіль марки «PORSCHE CAYENNE», д.н.з. НОМЕР_1 , vin НОМЕР_2 , який перебуває у користуванні ОСОБА_4 та який на праві власності зареєстрований за ОСОБА_5 , із забороною користування, відчуження та розпорядження.

В обґрунтування клопотання прокурор зазначає, щоГоловним слідчим управлінням Національної поліції України здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні № 12025000000000212 від 21.01.2025 за підозрою ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255; ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 190; ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 190; ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 190 КК України, ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255; ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 190; ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 190; ч. 2 ст. 15, ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 190 КК України, а також за фактами вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4, ч. 5 ст. 190, ч. 3 ст. 209 КК України.

Під час досудового розслідування встановлено, що на території України діяла злочинна організація, до складу якої входили громадяни України: ОСОБА_12 , ОСОБА_6 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_17 , громадяни Чеської Республіки: ОСОБА_18 ( ОСОБА_19 ), ОСОБА_20 ( ОСОБА_21 ), ОСОБА_22 ( ОСОБА_23 ), ОСОБА_24 ( ОСОБА_25 ), ОСОБА_26 ( ОСОБА_27 ), ОСОБА_28 ( ОСОБА_29 ), ОСОБА_30 ( ОСОБА_31 ), громадяни Литовської Республіки: ОСОБА_32 ( ОСОБА_33 ), ОСОБА_34 ( ОСОБА_35 ), ОСОБА_36 ( ОСОБА_37 ), ОСОБА_38 ( ОСОБА_39 ), громадяни Латвійської Республіки: ОСОБА_40 ( ОСОБА_41 ), ОСОБА_42 ( ОСОБА_43 ), ОСОБА_44 ( ОСОБА_45 ), ОСОБА_46 ( ОСОБА_47 ), ОСОБА_48 ( ОСОБА_49 ), ОСОБА_50 ( ОСОБА_51 ), ОСОБА_52 ( ОСОБА_53 ), ОСОБА_54 ( ОСОБА_55 ), ОСОБА_56 ( ОСОБА_57 ), ОСОБА_58 ( ОСОБА_59 ), ОСОБА_60 ( ОСОБА_61 ), ОСОБА_62 ( ОСОБА_63 ) та інші невстановлені особи із числа громадян України та іноземців, які здійснювали заволодіння коштами громадян Європейського Союзу шахрайським шляхом із використанням електронно-обчислювальної техніки методами «вішинг» та «спуфінг», а саме шляхом надання потерпілим неправдивої інформації про нібито несанкціонований доступ до їхніх банківських рахунків та необхідність тимчасового переказу коштів на інший «безпечний банківський рахунок» або у придбанні криптовалюти.

Зокрема, учасники злочинної організації здійснювали систематичні дзвінки до іноземних громадян під виглядом нібито представників правоохоронних органів та банківських установ, з метою переконання останніх про наявність начебто виявленої загрози викрадення коштів, що знаходяться на їх банківських рахунках чи нібито виявлення фактів спроби отримання від імені потерпілих кредитів у банківських установах. При цьому, використовуючи довіру потерпілих, одразу вказували останнім шляхи вирішення начебто існуючої загрози втрати коштів наступним чином:

-здійснити переказ коштів на вказаний зловмисниками нібито «безпечний» банківський рахунок, придбання біткоїнів, тощо;

-за допомогою програмного забезпечення віддаленого доступу до комп`ютерних пристроїв, яке потерпілий, на вимогу злочинця мав встановити на своєму пристрої, особисто здійснити переказ коштів на заздалегідь підготовлений рахунок (криптогаманець), отримавши від потерпілого реквізити банківської картки, термін її дії та CVV-код;

-пропонувати потерпілому зняти кошти готівкою у найближчому відділенні банку (банкоматі) та передати її третій особі, яка начебто є представником служби безпеки іноземного банку з метою доставки її до безпечного місця.

З метою виконання функцій та завдань злочинної організації, учасники злочинної організації створили ряд кол-центрів, розташованих на території Київської, Дніпропетровської та Івано-Франківської областей, які обладнали необхідним офісним, комп`ютерним та мережевим обладнанням, пристосованим для здійснення шахрайських дій відносно громадян іноземних держав, шляхом встановлення відповідного програмного забезпечення, в тому числі наступних програм: «Voip» (програма для здійснення підміни номеру), «Zoiper» (програма для здійснення ІР телефонії), «AnyDesk» (програма для віддаленого доступу до мобільного телефону).

Всього, у період з квітня 2024 року по квітень 2025 року учасники злочинної організації, діючи відповідно до основної мети цієї організації - вчинення злочинів, спрямованих на заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), а саме коштами іноземних громадян, умисно, з корисливих мотивів заволоділи чужим майном, а саме коштами громадян Чеської Республіки, Латвійської Республіки та Литовської Республіки на загальну суму 50 000 000 грн., еквівалентну згідно курсу НБУ на дати вчинення кримінальних правопорушень.

Під час досудового розслідування встановлено, що до вчинення даного кримінального правопорушення причетний ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який виконував роль «охоронця».

Зокрема, на нього було покладено виконання наступних функцій:

- забезпечення безпеки діяльності злочинної організації у випадку можливої загрози з боку їх викриття співробітниками правоохоронних органів шляхом використання спеціально підготовлених засобів мобільного зв`язку виключно для спілкування між членами злочинної організації щодо обговорення тактики і методики вчинення ними злочинів;

- забезпечення безпеки учасників злочинної організації, а також охорону приміщення Call-центру;

- забезпечення «пропускного» режиму для працівників Call-центру;

- отримання від організаторів грошові кошти, отримані злочинним шляхом, в розмірі чітко визначеної суми.

Під час проведення слідчих (розшукових) дій по вказаному кримінальному провадженні здобуто достатньо даних підозрювати ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушеннях, що підтверджується наступними доказами:

- протоколом допиту особи, проти якої розпочато кримінальний процес громадянина Латвійської Республіки ОСОБА_64 ( ОСОБА_65 ) від 17.06.2025;

- протоколом додаткового допиту особи, проти якої розпочато кримінальний процес громадянина Латвійської Республіки ОСОБА_64 ( ОСОБА_65 ) від 18.06.2025;

- протоколом додаткового допиту особи, проти якої розпочато кримінальний процес громадянина Латвійської Республіки ОСОБА_64 ( ОСОБА_65 ) від 04.07.2025;

- протоколом додаткового допиту особи, проти якої розпочато кримінальний процес громадянина Латвійської Республіки ОСОБА_64 ( ОСОБА_65 ) від 29.07.2025;

- протоколом додаткового допиту особи, проти якої розпочато кримінальний процес громадянина Латвійської Республіки ОСОБА_64 ( ОСОБА_65 ) від 29.08.2025;

- протоколом допиту підозрюваного громадянина Латвійської Республіки ОСОБА_64 ( ОСОБА_65 ) від 08.09.2025;

- протоколом додаткового допиту затриманого громадянина Латвійської Республіки ОСОБА_64 ( ОСОБА_65 ) від 15.09.2025;

- протоколом додаткового допиту підозрюваного громадянина Латвійської Республіки ОСОБА_64 ( ОСОБА_65 ) від 23.10.2025, який повідомив, що працював на шахрайських кол-центрах, розташованих в Україні, був обізнаний зі структурою та організацією їх функціонування і персональним складом співробітників, повідомив про свою участь у вчиненні злочинів та участь інших працівників;

- протоколом додаткового допиту підозрюваного громадянина Литовської Республіки ОСОБА_37 ( ОСОБА_36 ) від 02.09.2025;

- протоколом додаткового допиту підозрюваного громадянина Литовської Республіки ОСОБА_37 ( ОСОБА_36 ) від 04.09.2025, який повідомив, що працював на шахрайських кол-центрах, розташованих в Україні, був обізнаний зі структурою та організацією їх функціонування і персональним складом співробітників, повідомив про свою участь у вчиненні злочинів та участь інших працівників;

- протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 23.10.2025, відповідно до якого затриманий громадянин Латвійської Республіки ОСОБА_64 ( ОСОБА_65 ), впізнав серед пред`явлених для впізнання на фотознімках осіб громадянина України ОСОБА_66 ( ОСОБА_67 ), як особу, яка працювала і перебувала разом з ним у шахрайських кол-центрах;

- протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 14.10.2025, відповідно до якого затриманий громадянин Литовської Республіки ОСОБА_37 ( ОСОБА_36 ) впізнав серед пред`явлених для впізнання на фотознімках осіб громадянина України ОСОБА_66 ( ОСОБА_67 ), як особу, яка працювала і перебувала разом з ним у шахрайських кол-центрах.

Разом з тим, під час досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_4 , у числі іншого, користується автомобілем марки «PORSCHE CAYENNE», д.н.з. НОМЕР_1 , vin НОМЕР_2 , який на праві власності зареєстрований за ОСОБА_5 .

Таким чином, орган досудового розслідування має підстави вважати, що вищевказане майно придбане за кошти, які отримані від злочинної діяльності щодо незаконного заволодіння шахрайським шляхом коштами іноземних громадян.

Досудовим розслідуванням встановлено, що саме ОСОБА_4 користується автомобілем марки «PORSCHE CAYENNE», д.н.з. НОМЕР_1 , що підтверджується відомостями з реєстраційної картки транспортного засобу, зокрема накладенням 29.09.2025 адміністративного стягнення на ОСОБА_4 за перевищення встановленої швидкості руху.

Враховуючи викладене, виникла необхідність у застосуванні можливих заходів забезпечення кримінального провадження для припинення злочинної діяльності вказаних осіб, а також забезпечити відшкодування збитків, що спричинені злочином.

Санкцією ч. 5 ст. 190 КК України, за ознаками якої здійснюється досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні передбачена конфіскація майна.

Крім того, санкцією ч. 1, ч. 2 ст. 255 КК України, за ознаками яких здійснюється досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні також передбачена конфіскація майна.

Вищевказані речі є важливим джерелом доказів вчиненого кримінального правопорушення, а тому постановою слідчого визнанні речовими доказами у кримінальному провадженні.

В судове засідання прокурор не з`явився, подав заяву про розгляд клопотання у його відсутність, в якій підтримав вимоги клопотання з викладених у ньому підстав, просив їх задовольнити.

Представник власника майна ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_68 подала заяву про розгляд справи у її відсутність, та зазначила, що 17 лютого 2026 року слідчим суддею Печерського районного суду міста Києва вже було розглянуто аналогічне клопотання прокурора про накладення арешту на вилучене майно, а саме автомобіль PORSCHE CAYENNE, державний нормерний знак НОМЕР_1 та винесено ухвалу, відповідно до якої відмовлено у задоволенні клопотання прокурора. Крім того, зазначила, що автомобіль не є речовим доказом, жодних об`єкивних даних які б свідчили, що автомобіль є знаряддям вчинення злочину, зберіг на собі його сліди або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що втановлюються під час кримінального провадження не існує. Будь-яких підстав вважати, що майно здобуто злочинним шляхом не має. Що стосується конфіскації майна, вона не може застосовуватись, оскільки ОСОБА_5 не має процесуального статусу у вказаному кримінальному проввадженні. Також, представник власника автомобіля долучила копію договору купівлі-продажу частки у складеному капіталі Селянського (фермерського) господарства «ТАРНАВА» (ідентифікаційний код 21925788) від 27.03.2025, відповідно до якого ОСОБА_5 отримала 5 725 230 грн. і саме це підтверджує законність придбання автомобіля. Враховуючи викладене у задоволенні клопотання просила відмовити.

Згідно ч. 4 ст. 107 КПК України, під час розгляду клопотання фіксування судового процесу за допомогою технічних засобів не здійснювалось.

Дослідивши клопотання та додані до нього матеріали, слідчий суддя дійшов висновку, що клопотання підлягає задоволенню, зважаючи на наступне.

Слідчим суддею встановлено, щоГоловним слідчим управлінням Національної поліції України здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні № 12025000000000212 від 21.01.2025 за підозрою ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255; ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 190; ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 190; ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 190 КК України, ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255; ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 190; ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 190; ч. 2 ст. 15, ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 190 КК України, а також за фактами вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4, ч. 5 ст. 190, ч. 3 ст. 209 КК України.

Під час досудового розслідування встановлено, що до вчинення даного кримінального правопорушення причетний ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який виконував роль «охоронця».

Разом з тим, під час досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_4 , у числі іншого, користується автомобілем марки «PORSCHE CAYENNE», д.н.з. НОМЕР_1 , vin НОМЕР_2 , який на праві власності зареєстрований за ОСОБА_5 .

Таким чином, орган досудового розслідування має підстави вважати, що вищевказане майно придбане за кошти, які отримані від злочинної діяльності щодо незаконного заволодіння шахрайським шляхом коштами іноземних громадян.

Досудовим розслідуванням встановлено, що саме ОСОБА_4 користується автомобілем марки «PORSCHE CAYENNE», д.н.з. НОМЕР_1 , що підтверджується відомостями з реєстраційної картки транспортного засобу, зокрема накладенням 29.09.2025 адміністративного стягнення на ОСОБА_4 за перевищення встановленої швидкості руху.

Відповідно до ч. 1 ст. 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Одним із них є арешт майна (п. 6 ч. 2 ст. 131 КПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, відчуження.

Як визначено у ч. 5 ст. 171 КПК України, клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено. У разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої статтею 235 цього Кодексу, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено.

Частиною 2 статті 170 КПК України визначено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

На підставі ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен враховувати, серед іншого розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано захист права власності. Згідно з цією нормою кожна особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом.

Наведена засада закріплена у ст. 41 Конституції України, яка зазначає, що право власності є непорушним, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

За змістом положень ст. 2, 8 КПК України при застосуванні будь-якого заходу забезпечення кримінального провадження має бути забезпечено дотримання прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Європейський суд з прав людини неодноразово акцентував увагу на тому, що обмеження володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції», заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-ІІ). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22.09.1994 року Series A № 296-A, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» заява № 48191/99, п.п. 49-62, від 10.05.2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідність балансу не вдається досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23.09.1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», п.п. 69 і 73, Series A № 52).

Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення від 21.02.1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series А № 98).

Згідно ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з клопотанням про арешт майна, оскільки, згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Як вбачається із клопотання, однією із підстав для накладення арешту є те, що автомобіль марки «PORSCHE CAYENNE», д.н.з. НОМЕР_1 , vin НОМЕР_2 , відповідає критеріям, визначеним ст. 98 КПК України, а відтак обґрунтовано має статус речових доказів у зазначеному кримінальному провадженні, та з метою їх збереження необхідно накласти арешт.

Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Як визначено у ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Разом з тим, жодних об`єктивних даних, які б підтверджували, що автомобіль марки «PORSCHE CAYENNE», д.н.з. НОМЕР_1 , vin НОМЕР_2 , який фактично належить ОСОБА_5 , є предметом, доказом злочинів, засобом чи знаряддям їх вчинення, набуте злочинним шляхом чи використовувалось під час вчинення кримінального правопорушення або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі, предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, отримані внаслідок вчинення кримінальних правопорушень, з наданих слідчому судді матеріалів провадження не вбачається.

Постанова слідчого від 11.12.2025 про визнання автомобіля речовим доказом сама собою не доводить відповідності майна критеріям ч. 1 ст. 98 КПК України. Процесуальне рішення сторони обвинувачення про визнання предмета речовим доказом не звільняє слідчого суддю від обов`язку перевірити наявність достатніх підстав вважати, що предмет дійсно відповідає цим критеріям.

Більш того, визнаючи майно речовими доказами у кримінальному провадженні, слідчий не вказав, якому із критеріїв ст. 98 КПК України вони відповідають, що свідчить про формальне винесення вказаної постанови, не визначившись, яке саме доказове значення може мати майно для даного кримінального провадження.

Згідно положень п. 2 ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення спеціальної конфіскації.

Частина 4 ст. 170 КПК України визначає, що у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України.

Арешт накладається на майно третьої особи, якщо вона набула його безоплатно або за ціною, вищою чи нижчою за ринкову вартість, і знала або повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій з ознак, передбачених пунктами 1-4 частини першої статті 96-2 Кримінального кодексу України.

Враховуючи положення ч. 2 ст. 173 КПК України, у випадку арешту майна з підстав, передбачених пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість спеціальної конфіскації майна; розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Таким чином, з огляду на вищенаведені положення закону, такий захід забезпечення кримінального провадження як арешт майна не може бути застосовано, якщо детектив/прокурор, серед іншого, не доведе, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого/прокурора, а у випадку, якщо клопотання про арешт майна подано на підставі п.2 ч. 2 ст. 170 КПК України, з метою забезпечення спеціальної конфіскації, то детектив/прокурор мають довести чи буде дотримано принцип розумності внаслідок накладення арешту та чи є співрозмірним відповідне обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Сторона обвинувачення стверджує, що автомобіль PORSCHE CAYENNE придбаний за рахунок коштів, отриманих злочинним шляхом, а право власності зареєстровано за ОСОБА_5 з метою уникнення кримінальної відповідальності і приховування майна.

Натомість сторона захисту надала копію договору купівлі-продажу частки у складеному капіталі Селянського (фермерського) господарства «ТАРНАВА» (ідентифікаційний код 21925788) від 27.03.2025, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_69 . За цим договором ОСОБА_5 передала ОСОБА_70 50% частки у складеному капіталі господарства за 5 725 230 грн. Договір укладено в нотаріальній формі.

Зазначений договір, копія якого долучена до матеріалів клопотання, підтверджує, що ОСОБА_5 у березні 2025 року отримала у законний спосіб грошові кошти, які об`єктивно дають їй змогу придбати автомобіль.

Перевіряючи твердження прокурора про накладення арешту на майно даних фізичних осіб для забезпечення конфіскації майна як виду покарання, слідчий суддя не приймає їх до уваги, оскільки на підставі ст. 59 ч. 1 КК України конфіскації підлягає майно лише засудженого, яким може бути обвинувачений після проголошення йому обвинувального вироку. Оскільки власник майна - ОСОБА_5 не є підозрюваною, обвинуваченою у даному кримінальному провадженні, то правових підстав для накладення арешту на майно з метою конфіскації майна як виду покарання не встановлено.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до ч. 6 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому п. 4 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження. У разі задоволення цивільного позову або стягнення з юридичної особи розміру отриманої неправомірної вигоди суд за клопотанням прокурора, цивільного позивача може вирішити питання про арешт майна для забезпечення цивільного позову або стягнення з юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, доведеного розміру отриманої неправомірної вигоди до набрання судовим рішенням законної сили, якщо таких заходів не було вжито раніше.

Арешт може бути накладений на майно, на яке раніше накладено арешт відповідно до інших актів законодавства. У такому разі виконанню підлягає ухвала слідчого судді, суду про накладення арешту на майно відповідно до правил КПК України.

Вартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного позову або стягнення отриманої неправомірної вигоди, повинна бути співмірною розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або зазначеної у цивільному позові, розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою.

Заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки, згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

В порушення вищаневедених вимог закону, в матеріалах клопотання відсутній цивільний позов, поданий з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення.

З огляду на вказане, слідчий суддя приходить до висновку, що клопотання про арешт майна, в порушення вимог п. 5 ч. 2 ст. ст. 173 КПК України, не відповідає розумності і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Як визначено у ч. 1 ст. 173 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

Таким чином, слідчий суддя дійшов висновку, що в задоволенні клопотання необхідно відмовити.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 170-175, 309, 372, 392, 532 Кримінального процесуального кодексу України, -

У Х В А Л И В:

Клопотання Прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління протидії кримінальним правопорушенням у сфері кібербезпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні № 12025000000000212 від 21.01.2025 - залишити без задоволення.

Ухвала про арешт майна може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення.

Слідчий суддя ОСОБА_71