Рішення № 139807215, 15.09.2026, Приморський районний суд м. Одеси

Справа №522/11118/26-Е

Провадження №2/522/9325/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд міста Одеси у складі головуючої судді Косіциної В.В., розглянувши на підставі наявних матеріалів цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

17 червня 2026 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відповідно до ст. 625 ЦК України, в якій позивач просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за 3% річних у розмірі 308 097,94 гривень та інфляційні втрати у розмірі 690 539,57, а також здійснити розподіл судових витрат.

За результатами автоматизованого розподілу справи між суддями, справа передана на розгляд судді Косіциній В.В.

Ухвалою суду від 22 червня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Встановлено, що розгляд справи здійснюватиметься в порядку загального позовного провадження. Надано відповідачеві 15-ти денний строк для подання відзиву. Підготовче засідання по справі призначено на 25 серпня 2026 року.

24 серпня 2026 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшло клопотання представника відповідача адвоката Колеснікова Івана Леонтійовича про відкладення розгляду справи.

25 серпня 2026 року до Приморського районного суду м. Одеси від ОСОБА_1 надійшов відзив, у якому відповідач просив відмовити у задоволенні позову.

У підготовче засідання, призначене на 25 серпня 2026 року учасники справи не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду. Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання клопотання представника відповідача задоволено, відкладено підготовчий розгляд справи на 07 вересня 2026 року.

У підготовче засідання, призначене на 25 серпня 2026 року учасники справи не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду. Ухвалою суду від 07 вересня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 15 вересня 2026 року.

У судове засідання, призначене на 15 вересня 2026 року учасники справи не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду.

Будь яких інших заяв або клопотань від учасників справи не надходило.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 4,5 ст. 268 ЦПК України, У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Враховуючи те, що учасники справи у судове засідання не з`явилися, хоча належним чином повідомлялися про дату, час та місце судового розгляду, а неявка учасників справи у судове засідання не перешкоджає розгляду справи, ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання прийнято рішення здійснити заочний розгляд справи на підставі доказів, наявних в матеріалах справи.

Суд дослідивши матеріали справи встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

21 березня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», назву якого змінено на Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №014/0029/74/71896. Відповідно до п. 1.1 договору позичальнику було надано кредит у вигляді не відновлювальної кредитної лінії з лімітом 220382,00 доларів США, а позичальник зобов`язався належним чином використати та повернути кредитору суму отриманого кредиту, а також сплатити проценти за користування кредитом, комісії згідно умов Кредитного договору.

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між Банком та ОСОБА_2 було укладено Договір іпотеки від 27.03.2007р., який було посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Колодяжною А.В. та зареєстровано у реєстрі за №1102.

Відповідно до п. 1.2. Договору іпотеки предметом іпотеки є нерухоме майно: квартира АДРЕСА_1 , яка належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 04.06.2014р. по справі №522/1095/14-ц було задоволено позов ОСОБА_2 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції АТ «Райффайзен Банк Аваль» про припинення іпотеки.

Припинено іпотеку нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , яка виникла на підставі договору іпотеки, укладеного між ОСОБА_2 та Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», посвідченого 27 березня 2007 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Колодяжною А.В. та зареєстрованого у реєстрі за №1102.

Знято заборону відчуження зазначеного в договорі іпотеки нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 з єдиного державного реєстру заборон, яка була накладена приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Колодяжною А.В. і зареєстрована у реєстрі за №82 та вилучено запис щодо зазначеної іпотеки з державного реєстру іпотек.

Згідно договору дарування від 24.12.2014р., який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р.В. та зареєстровано в реєстрі за №2494 ОСОБА_3 безоплатно передала у власність, а ОСОБА_4 прийняла у власність квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно до договору купівлі-продажу від 17.03.2015р., який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Паничевою Г.Л. та зареєстровано в реєстрі за №450, що укладений між ОСОБА_4 , в особі представника ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , останній придбав у власність квартиру АДРЕСА_1 .

Вказане підтверджується рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12 вересня 2018 року у справі № 522/24068/14-ц, яким у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 014/0029/74/71896 від 21.03.2007 р. станом на 06.12.2010 р. у сумі 3420187,83 гривень звернути стягнення на нерухоме майно шляхом продажу на прилюдних торгах, а саме: квартира АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (01011, м. Київ, вул. Лєскова,9 Ідент. Код № 14305909 к/р № 32004100701 в ОПЕРУ Національного банку України, МФО 300001), визначивши початкову ціну, згідно звіту про незалежну оцінку майна від 10.07.2018 року, у розмірі 3131229 (три мільйони сто тридцять одна тисяча двісті двадцять дев`ять) гривень.

На підставі вказаного рішення Приморським районним судом м. Одеси було видано виконавчий лист.

Відповідачем не заперечується той факт, що на підставі виконавчого листа, виданого у справі №522/24068/14-ц було відкрито виконавче провадження №69377353.

Згідно відомостей з АСВП, вказане виконавче провадження на момент ухвалення рішення є відкритим.

Ухвалою суду від 11 серпня 2025 року у справі №522/24068/14-ц замінено стягувача Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (код ЄДРПОУ 14305909) на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» (код ЄДРПОУ 42649746) у виконавчому провадженні з виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12.09.2018 у цивільній справі № 522/24068/14-ц.

Звертаючись до суду із позовом, позивач зазначає, що рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12.09.2018 у справі №522/24068/14-ц не виконується починаючи з 2018 року, а отже, на думку позивача боржник прострочив виконання судового рішення, а позивач як правонаступник первісного стягувача має право на звернення до суду із позовом про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Проте, з такими доводами не можливо погодитися з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Такі висновки викладено у постановах Великої палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15 (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15 (провадження № 14-16цс18).

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).

У главі 50 ЦК України визначено підстави припинення зобов`язання, а в частині першій статті 598 цієї глави обумовлено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Підстави припинення зобов`язання визначені, зокрема, в статтях 599, 600, 601, 604-609 ЦК України.

За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Належним є виконання зобов`язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов`язань містяться в статті 610 ЦК України, відповідно до якої порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 ЦК Українив разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання (частина друга статті 615 ЦК України).

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16 (провадження № 14-446цс18).

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує такого зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду.

З аналізу глави 50 ЦК України, яка врегульовує питання припинення зобов`язання, слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу. Схожих висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у пункті 64 постанови від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження 12-302гс18).

У випадку порушення учасником правовідносин умов правочину внаслідок невиконання взятих на себе обов`язків інша сторона має можливість захистити свої права (зокрема, у судовому порядку), а регулятивні правовідносини трансформуються в охоронні, тобто такі, що захищені судовим рішенням.

При цьому факт ухвалення судового рішення щодо прав та обов`язків учасників зобов`язальних (регулятивних) правовідносин не змінює самого зобов`язання та не припиняє його.

Так, дійсно, рішення суду першої інстанції було ухвалено у 2018 році.

Виконавчі листи у справі були видані 22 жовтня 2018 року, із відміткою про те, що рішення набрало законної сили 17 жовтня 2018 року.

Проте, згідно відомостей з ЄДРСР, вказане рішення було оскаржене до суду апеляційної інстанції, який за наслідками розгляду справи, постановою від 15 грудня 2021 року залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Згідно ч.ч.1-2 ст. 273 ЦПК України, в редакції, чинній на момент прийняття Одеським апеляційним судом постанови, Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У зв`язку з чим, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12.09.2018 у справі №522/24068/14-ц набрало законної сили 15 грудня 2021 року.

Вказана обставина також підтверджується отриманою з АСДС КП «Д-3» довідки про набрання судовим рішенням законної сили, відповідно до якої, судове рішення від 12.09.2018 у справі №522/24068/14-ц набрало законної сили 15 грудня 2021 року.

Отже, саме з цього моменту у ОСОБА_1 виник обов`язок пов`язаний із виконанням судового рішення у справі №522/24068/14-ц.

У відзиві на позовну заяву відповідач посилається на те що він не є боржником за кредитним договором, а отже, не є відповідальним за обов`язок із повернення грошових коштів.

Проте, з такими доводами суд не може погодитися, оскільки, як вже було зазначено судом, стягувач має право здійснити нарахування трьох відсотків річних та інфляційних втрат в порядку статті 625 ЦК України.

Оскільки, рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12 вересня 2018 року у справі № 522/24068/14-ц, яким у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 014/0029/74/71896 від 21.03.2007 р. станом на 06.12.2010 р. у сумі 3420187,83 гривень звернути стягнення на нерухоме майно шляхом продажу на прилюдних торгах, а саме: квартира АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (01011, м. Київ, вул. Лєскова,9 Ідент. Код № 14305909 к/р № 32004100701 в ОПЕРУ Національного банку України, МФО 300001), визначивши початкову ціну, згідно звіту про незалежну оцінку майна від 10.07.2018 року, у розмірі 3131229 (три мільйони сто тридцять одна тисяча двісті двадцять дев`ять) гривень, саме він є боржником за вказаним рішенням, а отже, повинен був вчиняти дії, спрямовані на його належне виконання, а саме, сприяти зверненню стягнення на належне йому майно з метою задоволення вимог кредитора.

Проте, доказів належного виконання рішення суду позивачем надано не було.

У відзиві позивач також зазначає про те, що позивачем без належних на те підставі заявлено вимогу про стягнення інфляційних втрат, оскільки, сам кредитний договір укладався в іноземній валюті.

Проте, як вже було зазначено судом, три відсотки річних та інфляційні втрати нараховуються не за невиконання кредитного договору або рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором, а за невиконання рішення суду, у якому було звернуто стягнення на належне відповідачеві майно.

Більше того, у рішенні Приморського районного суду м. Одеси від 12 вересня 2018 року у справі № 522/24068/14-ц вказано, що особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки та оскільки, право власності на предмет іпотеки було набуто відповідачем, саме він несе відповідальність за невиконання боржником зобов`язання за кредитним договором в межах іпотечного майна.

При цьому, в рішенні суду чітко визначено заборгованість за кредитним договором 3 420 187,83 гривень, тобто, грошовий еквівалент був визначений в національній валюті, а отже, кредитор має право на нарахування як трьох відсотків річних так і інфляційних втрат.

Також, як встановлено судом, рішення суду набрало законної сили в момент прийняття постанови апеляції, тобто, 15 грудня 2021 року, а отже, починаючи з 16 грудня 2021 року позивач має право на нарахування трьох відсотків річних та інфляційних втрат та до 01 січня 2022 року, тобто, до дати, на яку позивач здійснював нарахування відсотків та інфляції.

У зв`язку з чим, розрахунок заборгованості повинен виглядати наступним чином:

- три відсотки річних 4 497,78 гривень (3 420 187,83 грн (сума боргу) ? 3,000% (процентна ставка) / 100% ? 16 (кількість днів) / 365 (днів у році).

В той же час, відповідно до викладеної ВСУ у листі від 03.04.1997 №62-97р правової позиції та Аналізу практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві, сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з урахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з урахуванням цього місяця.

Оскільки, право на нарахування відсотків річних виникли 16 грудня 2021 року, підстави для нарахування інфляційних втрат відсутні.

Тому, з урахуванням зазначеного, суд доходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та стягнення з ОСОБА_1 трьох відсотків річних за невиконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 вересня 2018 року у справі № 522/24068/14-ц за період з 16 грудня 2021 року по 01 січня 2022 року у розмірі 4 497,78 гривень.

На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 27, 64, 76, 81, 95, 133, 141, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 280-282, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з відповідача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС», м. Київ, вул. Солом`янська, 22, ЄДРПОУ 42649746, три відсотки річних за невиконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 вересня 2018 року у справі № 522/24068/14-ц за період з 16 грудня 2021 року по 01 січня 2022 року у розмірі 4 497 (чотири тисячі чотириста дев`яносто сім) гривень 78 (сімдесят вісім) копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Одеського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Текст рішення складено та підписано 15 вересня 2026 року.

Суддя Косіцина В.В.