Ухвала суду № 139807197, 16.09.2026, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/26269/25

Провадження № 2-з/522/528/26

УХВАЛА

16 вересня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі головуючої судді Косіциної В.В., розглянувши на підставі наявних матеріалів заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову,-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Приморського районного суду м. Одеси перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю «МЦ «ІННОВАМЕДІКАЛ» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

14 вересня 2026 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла заява ОСОБА_1 про забезпечення позову, у якій заявниця просить суд забезпечити позов шляхом:

- накладання арешту на грошові кошти, що належать ТОВ «МЦ «Інновамедікал», що знаходяться на всіх рахунках у всіх банківських та інших фінансово-кредитних установах на території України, в межах ціни позову 5 500 000,00 гривень;

- накладання арешту на грошові кошти, що належать ОСОБА_2 , що знаходяться на всіх рахунках у всіх банківських та інших фінансово-кредитних установах на території України, в межах ціни позову 5 500 000,00 гривень;

- накладання арешту на рухоме та нерухоме майно, що належить ТОВ «МЦ «Інновамедікал» та ОСОБА_2 шляхом внесення відповідних заборон до ДРРП в межах суми позову.

Заява мотивована тим, що основним відповідачем у справі є ТОВ «МЦ «Інновамедікал», та внаслідок обставин воєнного характеру матеріально-технічна база клініки була знищена, а керівництво вчиняє активні дії щодо термінового закриття рахунків, виведення залишку коштів, а також відчуження рухомого майна, яке вціліло. Вказує, що відносно ОСОБА_2 відкрито кримінальне провадження, в межах якого остання зловживає процесуальними правами. Вказує, що вона систематично змінює місця роботи та вчиняє дії, сапрямовані на приховування свого реального фінансового стану та майна з метою уникнення від матеріальної відповідальності.

Суд дослідивши матеріали справи встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

У п.п.1-2 ч.1 ст.150 ЦПК України вказано, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб та забороною вчинення певних дій.

Постанова ВП ВС від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 містить висновок про те, що тлумачення наведених норм процесуального права дає підстави для висновку, що можливість забезпечення судом позову не пов`язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню.

Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред`явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача.

У частині першій статті 150 ЦПК України наведено перелік видів забезпечення позову, серед яких у пункті 1 законодавець вирізняє накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить.

Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Ключовим є встановлення судом:

1) наявності спору між сторонами;

2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду;

3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами;

4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

У постанові Верховного Суду від 06 березня 2023 року у справі № 916/2239/22 зазначено що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги зокрема чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб що не є учасниками даного судового процесу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19), вказано, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

На думку суду, заявлені заходи забезпечення позову не є співмірними із заявленими позовними вимогами.

Так, предметом спору у справі з урахуванням заяви поданої позивачкою заяви про збільшення розміру позовних вимог є стягнення матеріальної та моральної шкоди, а саме, 5 000 000,00 гривень моральної шкоди та 10 000,00 Євро матеріальної шкоди.

При цьому, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивачка просить накласти арешт на грошові кошти щодо кожного із відповідачів на суму 5 500 000,00 гривень та накласти арешт на рухоме та нерухоме майно в мажах суми 5 500 000,00 гривень.

Тобто, грошовий еквівалент заходів забезпечення позову, які позивача просить застосувати в три рази перевищує заявлений до стягнення в заяві про збільшення розміру позовних вимог розмір моральної та матеріальної шкоди.

Також, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивачка не надала жодних доказів, які б свідчили про те, що відповідачі вчиняють дії, спрямовані на приховання активів, виведення грошових коштів тощо.

Так, заявниця у заяві про забезпечення позову зазначає про те, що майно Товариства з обмеженою відповідальністю «МЦ «ІННОВАМЕДІКАЛ» було пошкоджено внаслідок військових дій, та на підтвердження вказаних обставин надає фото.

Проте, вказані докази жодним чином не підтверджують наявність ризиків можливого невиконання ТОВ «МЦ «ІННОВАМЕДІКАЛ» судового рішення, що може бути ухвалене у справі.

Позивачкою до заяви про забезпечення позову не надано доказів, які б підтверджували ту обставину, що ТОВ «МЦ «ІННОВАМЕДІКАЛ» заявило про критичний стан підприємства та проведення експертизи щодо можливості подальшого функціонування, а тому, посилання на вказані обставини є виключним припущенням позивачки.

Позивачка також не надала доказів, які б свідчили про те, що ТОВ «МЦ «ІННОВАМЕДІКАЛ» вчиняє заходів задля припинення господарської діяльності, закриває банківські рахунки, здійснює виведення залишків коштів на рахунках.

Суд також зауважує, що згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ТОВ «МЦ ІННОВАМЕДІКАЛ» є юридичною особою, яка зареєстрована 29 січня 2020 року, тобто, здійснює господарську діяльність та надає медичні послуги майже 7 років, а тому немає ризиків, що така буде ліквідована чи закрита, тощо.

Окрім того, статутний капітал ТОВ «МЦ «ІННОВАМЕДІКАЛ» становить 1 500 000,00 гривень, у зв`язку з чим, навіть у разі прийняття рішення про ліквідацію юридичної особи, статутний капітал забезпечить реальну можливість нести відповідальність перед кредиторами.

В контексті цього, слід також зазначити, що згідно відомостей з ЄДРСР, будь-які судові рішення про стягнення з ТОВ «МЦ «ІННОВАМЕДІКАЛ» надмірних грошових сум не ухвалювалися, що знову ж таки спростовує наявність ризиків можливого невиконання рішення, оскільки, у разі ухвалення рішення про стягнення матеріальної та моральної шкоди, позивачка буде єдиним кредитором.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13.12.2023 у справі №522/21977/21 зазначено, що вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Накладення арешту на грошові кошти та майно ТОВ «МЦ «ІННОВАМЕДІКАЛ» може призвести до утруднення діяльності даної юридичної особи, оскільки виплата заробітних плат працівникам, фінансування поточних витрат, які безпосередньо пов`язані зі здійсненням медичної діяльності можуть здійснюватись із затримками чи взагалі не здійснюватися, що може вплинути на надання медичних послуг третім особам.

Також, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивачка не надала суду доказів, які б підтверджували наявність ризиків можливого невиконання судового рішення іншим відповідачем ОСОБА_2 .

Зокрема, не надано доказів, які підтверджують те, що остання систематично змінює місце роботи.

Навпаки, судом було отримано відповідь з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела та суми доходів, отриманих від податкових агентів, та/або про суми доходів, отриманих самозайнятими особами, а також суму річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи від 15.09.2026 №3322511 за період з 1 кварталу 2024 року по 3 квартал 2026 року, зі змісту якої вбачається, що починаючи з січня 2024 року по момент надання відповіді ОСОБА_2 отримує заробітну плату, а отже, здійснює трудову діяльність в ТОВ «МЦ «ІННОВАМЕДІКАЛ».

Вказана відповідь також підтверджує наявність у ОСОБА_2 доходу, що знову ж таки спростовує доводи позивачки про можливість невиконання рішення суду.

ОСОБА_1 також не надала доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 вчиняє дії, спрямовані на приховування доходів або майна.

Щодо посилання на наявність відкритого кримінального провадження, то сам лише факт наявності відкритого кримінального провадження не свідчить про винність ОСОБА_2 у завданій шкоді та не може бути безумовною підставою для покладання на неї відповідальності, пов`язаної із відшкодуванням моральної та матеріальної шкоди. При цьому, на момент розгляду заяви про забезпечення позову суд позбавлений можливості оцінити докази, які б підтверджували винуватість або невинуватість відповідачів у завданій шкоді.

Також, суд виходить із того, що значна частина заявленої до стягнення суми (близько 90%) становить моральна шкода, яка була визначена на розсуд позивача. При цьому, будь-які документи, які б у безспірному порядку підтверджували заявлений розмір моральної шкоди відсутні.

Окремо досліджуючи питання про наявність або відсутність підстав для застосування заходів забезпечення позову доцільно було б оцінити процесуальну поведінку позивачки ОСОБА_1 , оскільки, позовна заява у справі №522/26269/25, у межах якої розглядається питання про застосування заходів забезпечення позову не є поодинокою.

Так, у провадженні Приморського районного суду м. Одеси перебувають або перебували справи:

- №522/2785/26-Е, за позовом ОСОБА_1 до КЗОЗ «Жіноча консультація №14», ТОВ «МЦ «ІННОВАМЕДІКАЛ», Медичний заклад "Into-Sana" про зобов`язання вчинити певні дії;

- №522/633/26 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «МЦ «ІННОВАМЕДІКАЛ» та ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди;

- №522/7000/26 за позовом ОСОБА_1 до КЗОЗ «Жіноча консультація №14», ТОВ «МЦ «ІННОВАМЕДІКАЛ», Медичний заклад "Into-Sana" про зобов`язання вчинити певні дії;

- №522/2374/26 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 та ТОВ «МЦ «ІННОВАМЕДІКА» про захист честі, гідності та стягнення моральної шкоди.

Також, в провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа №420/4243/26 за позовом ОСОБА_1 до КЗОЗ «Жіноча консультація №14», ТОВ «МЦ «ІННОВАМЕДІКАЛ», Медичний заклад "Into-Sana" про зобов`язання надати медичну документацію.

Одним із основних принципів цивільного судочинства, передбачених у статті 2 ЦПК України є неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Зі змісту принципу змагальності вбачається, що суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до ч.1 ст.44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

У п.1 ч.2 ст.44 ЦПК України вказано, що залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема, подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.

У постанові КЦС ВС від 10.01.2024 у справі № 760/8817/21 вказано, що на осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.

Зловживання процесуальними правами як особливий різновид цивільного процесуального правопорушення полягає в тому, що при зловживанні процесуальними правами відбувається порушення умов реалізації суб`єктивних цивільних процесуальних прав. Це положення відповідає загальнотеоретичним розробкам конструкції зловживання правом, в яких воно нерідко визначається як поведінка, що перевищує (або порушує) межі здійснення суб`єктивних прав. Суб`єкт цивільного судочинства свої цивільні процесуальні права має здійснювати відповідно до їх призначення, яке або прямо визначено змістом того чи іншого суб`єктивного права, або вочевидь випливає з логіки існування того чи іншого суб`єктивного процесуального права.

Зловживання процесуальними правами може мати форму штучного ускладнення цивільного процесу, ускладнення розгляду справи в результаті поведінки, що перешкоджає винесенню рішення у справі або вчиненню інших процесуальних дій.

У постанові Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 910/1873/17 визначено, що принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

Верховний Суд наголошує, що цивільний процесуальний обов`язок сторони - це належна поведінка сторони в цивільному судочинстві, що вимагається та забезпечується процесуальним законом, а також кореспондує суб`єктивному процесуальному праву суду.

Породження значної кількості судових спорів, щодо одних і тих же самих відповідачів та щодо одних же самих обставин свідчить про те, що можливою метою позивачки є не захист власних прав та інтересів, а використання права на захист на зло учасникам справи (використання права на зло).

Тому, з огляду на процесуальну поведінку позивачки, враховуючи недоведеність того, що відповідачі вчиняють дії, спрямовані на відчуження та або приховування майна та недоведеність наявності ризиків утруднення або неможливості виконання рішення суду, беручи до уваги те, що застосування заходів забезпечення позову в даному конкретному випадку може завдати шкоди іншим особам суд доходить до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.149-154,157,259-261,353-355 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову залишити без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом 15-ти днів.

Суддя Косіцина В.В.

16.09.26