Рішення № 139806680, 16.09.2026, Солом'янський районний суд міста Києва

С О Л О М ' Я Н С Ь К И Й Р А Й О Н Н И Й С У Д М І С Т А К И Є В А

вул. Максима Кривоноса, 25, м. Київ, 03037; тел. (044) 298-59-37

вул. Грушецька, 1, м. Київ, 03113; тел.: (044) 298-59-52

e-mail: inbox@sl.ki.court.gov.ua, web: https://sl.ki.court.gov.ua

код ЄДРПОУ: 02896762

_______________

Провадження 2/760/11859/26

В справі 163/2021/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

І. Вступна частина

16 вересня 2026 року в місті Києві Солом`янський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Коробенка С.В. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області про відшкодування моральної шкоди.

ІІ. Описова частина

04.09.2024 ОСОБА_1 звернувся до Любомльського районного суду Волинської області з позовом до Департаменту патрульної поліції (далі - Відповідач 1) та Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області (далі - Відповідач 2) про відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Любомльського районного суду Волинської області від 10.09.2024 позов передано до Солом`янського районного суду м. Києва за підсудністю. 10.10.2024 матеріали позовної заяви надійшли до Солом`янського районного суду м. Києва, 11.10.2024 автоматизованим розподілом судових справ між суддями головуючим у справі визначено суддю Коробенка С.В., 17.10.2024 матеріали позову фактично отримані головуючим суддею.

Ухвалою суду від 18.10.2024 відкрито спрощене позовне провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції та Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області про відшкодування моральної шкоди, розгляд справи визначено здійснювати без повідомлення (виклику) учасників справи.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 07.05.2024 інспектором роти з обслуговування міста Ковель Управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції старшим лейтенантом поліції ОСОБА_3 складено протокол про адміністративне правопорушення серії ААД № 417825 про притягнення Позивача до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Згідно з фабулою протоколу Позивач об 11:31 07.05.2024 керував автомобілем «МАН», номерний знак НОМЕР_1 , на 488 км автодороги М-07 з явними ознаками алкогольного сп`яніння та від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки за допомогою приладу «Драгер» чи в медичному закладі відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху. Як зазначає Позивач, у графі письмових пояснень протоколу він указав, що пройти тест не відмовляється.

Позивач вказує, що, крім того, 07.05.2024 інспектором роти з обслуговування міста Ковель Управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції сержантом поліції ОСОБА_2 надіслано повідомлення на службу 102 про те, що близько 12:17 Позивач на стаціонарному посту «Явір» у с. Вишнів Ковельського району Волинської області під час перевірки документів особисто пред`явив посвідчення водія серії НОМЕР_2 на своє ім`я з явними ознаками підробки, після чого 07.05.2024 в ході проведення огляду місця події зазначене посвідчення водія було вилучено.

Як стверджує Позивач, 31.05.2024 постановою про закриття кримінального провадження кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024035560000119 від 07.05.2024, закрито у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального проступку, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, а 06.06.2024 постановою Любомльського районного суду Волинської області в справі № 163/1157/24 провадження за протоколом про адміністративне правопорушення серії ААД № 417825 щодо Позивача за ознаками ч. 1 ст. 130 КУпАП закрито за відсутністю в його діях складу правопорушення. Позивач наводить встановлені в зазначеній постанові обставини, згідно з якими з досліджених відеозаписів не вбачається, що він заявляв про відмову від проходження огляду, а навпаки, він неодноразово просив працівників поліції надати йому можливість пройти огляд, у тому числі ще до складення протоколу, однак його прохання інспектори поліції ігнорували, у зв`язку з чим суд визнав акт огляду та направлення на огляд неналежними та недопустимими доказами. Постанова набрала законної сили 18.06.2024.

На думку Позивача, внаслідок незаконного складення протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 417825, що відбулося в результаті незаконних дій старшого лейтенанта поліції ОСОБА_3, та повідомлення на лінію 102 сержантом поліції ОСОБА_2, йому заподіяно моральну шкоду.

Позивач зазначає, що звинувачення у вчиненні адміністративного та кримінального правопорушень вибило його з нормального життєвого ритму, для відновлення душевного спокою та попереднього життєвого стану потрібен був час. Спричинення моральних переживань, як вказує Позивач, було зумовлене страхом бути повторно зупиненим працівниками поліції з тих самих підстав, а також необхідністю доводити спочатку працівникам поліції свою невинуватість у вчиненні адміністративного правопорушення, а потім звертатися до суду, щоб довести протиправність рішень працівників поліції; крім того, порушено нормальний спосіб його життя, оскільки він був змушений знайти адвоката та підлаштовувати особистий час для зустрічей зі своїм захисником. Позивач також вважає, що заподіяння моральної шкоди полягало в приниженні його честі та гідності як водія.

Позивач стверджує, що на момент вилучення посвідчення водія він виконував усі вимоги законодавства, не порушував правил дорожнього руху та не наражав на небезпеку інших учасників руху, однак працівник поліції вирішив вилучити його посвідчення водія без достатніх на те підстав, у зв`язку з чим він зазнав порушення права на вільне пересування, що обмежило його можливості щодо виконання професійних та особистих обов`язків; відчуття стресу, приниження та безпорадності перед законом, що негативно вплинуло на його емоційний стан; погіршення його іміджу перед оточуючими, що може мати довгострокові наслідки для його репутації. Крім того, як зазначає Позивач, через відсутність можливості керувати транспортним засобом він був змушений пропустити робочі дні та втратити значну частину свого заробітку, оскільки як водій його професійна діяльність тісно пов`язана з необхідністю пересування на транспортному засобі, і кожен втрачений день без можливості працювати протягом двох місяців призвів до прямих фінансових втрат.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Позивач посилається на ст. 56 Конституції України, ст.ст. 23, 1174 ЦК України, ст.ст. 1, 19, 23 Закону України «Про Національну поліцію», положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», роз`яснення, викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», а також на висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 10.10.2019 в справі № 569/1799/16-ц, від 05.02.2020 в справі № 640/16169/17 та від 06.12.2023 в справі № 370/463/21, згідно з якими закриття судом справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що особу притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а відшкодування моральної шкоди здійснюється незалежно від вини.

З урахуванням вимог розумності та справедливості, характеру вчиненого правопорушення (незаконне притягнення особи до адміністративної відповідальності), глибини своїх душевних переживань та ступеня порушення нормального способу життя Позивач вважає достатнім грошовим відшкодуванням завданої йому моральної шкоди суму в розмірі 20.000,00 грн.

На підставі викладеного Позивач просить стягнути з Держави Україна через Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на його користь 20.000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

До суду надійшов відзив Відповідача 1 (вих. № 18/41/17/1-2025 від 24.01.2025), в якому він просить відмовити в задоволенні позову.

Відповідач 1 зазначає, що спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України, і така шкода відшкодовується державою у випадках вчинення незаконних дій, перелік яких охоплюється ч. 1 ст. 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування ч. 1 ст. 1176 ЦК України, як вказує Відповідач 1, шкода відшкодовується на загальних підставах, визначених ст.ст. 1173, 1174 ЦК України.

Посилаючись на правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 в справі № 920/715/17, Відповідач 1 зазначає, що необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, наявність яких має довести позивач. На думку Відповідача 1, складання протоколу про адміністративне правопорушення є процесуальною дією, яка полягає у забезпеченні фіксації фактичних обставин правопорушення, і не встановлює доведеності всіх обов`язкових складових цивільно-правової відповідальності.

Відповідач 1 стверджує, що Позивач не надав доказів на обґрунтування визначеної суми моральної шкоди з урахуванням обставин справи, тоді як такими доказами, на його думку, можуть слугувати висновок спеціаліста-психолога або судового експерта-психолога, показання свідків, характеристика з місця роботи, виписки з лікарні, рахунки від приватних психологів тощо. Як вказує Відповідач 1, посадові особи діяли на підставі наданих їм повноважень відповідно до КУпАП та законодавства України, будь-якого умислу на заподіяння моральної шкоди Позивачу в діях Відповідача 1 не було, а сам факт закриття справи про адміністративне правопорушення та закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю складу кримінального проступку не тягне обов`язкового наслідку цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідачів заподіяли Позивачу моральну шкоду.

До суду також надійшов відзив Відповідача 2 від 12.02.2025, в якому він просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідач 2 вважає себе неналежним відповідачем, оскільки згідно зі своїми функціональними обов`язками він не є учасником спірних відносин, жодних прав та інтересів Позивача не порушував, не вступав з ним у правовідносини і шкоди йому не завдав. Посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 03.10.2001 № 12-рп/2001, ч. 2 ст. 2, ч. 2 ст. 176 ЦК України, а також на постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 в справі № 242/4741/16-ц, від 25.03.2020 в справі № 641/8857/17, від 12.05.2022 в справі № 635/6172/17 та постанову Верховного Суду від 07.09.2022 в справі № 641/4272/19, Відповідач 2 зазначає, що в спорах про стягнення з держави коштів належним відповідачем є держава, яка бере участь у справі через орган, діями якого заподіяно шкоду, і немає необхідності визначати відповідачем Державну казначейську службу України чи її територіальний орган.

Відповідач 2 також зазначає, що за висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у справі № 910/23967/16, резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання, оскільки такі відомості є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, та посилається на постанови Верховного Суду від 07.12.2022 в справі № 461/9982/19, від 15.03.2023 в справі № 591/7146/20, від 13.09.2023 в справі № 501/85/22, від 04.10.2023 в справі № 757/5351/21-ц, від 18.10.2023 в справі № 127/1407/22.

По суті позовних вимог Відповідач 2 вказує, що Позивачем не доведено факту заподіяння моральної шкоди, яка полягає в душевних стражданнях, та причинно-наслідкового зв`язку між шкодою та протиправним діянням відповідачів. На думку Відповідача 2, факт неправомірності дій органу державної влади має бути встановлений відповідним судовим рішенням, а постанова Любомльського районного суду Волинської області від 06.06.2024 в справі № 163/1157/24 не є доказом протиправності дій Відповідача 1 щодо складання протоколу серії ААД № 417825, оскільки предметом розгляду в цій справі було виключно з`ясування наявності чи відсутності події та складу адміністративного правопорушення в діях Позивача. Відповідач 2 також вважає безпідставними посилання Позивача на Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», оскільки працівники патрульної поліції не мають права на проведення оперативно-розшукової діяльності. Посилаючись на рішення Європейського суду з прав людини в справах «Зеленчук та Цицюра проти України» та «Тома проти Люксембургу», Відповідач 2 зазначає, що в певних ситуаціях публічне встановлення порушення само по собі є належною формою відшкодування, а з посиланням на постанову Верховного Суду від 21.10.2020 в справі № 312/262/18 - що сам факт закриття справи про адміністративне правопорушення не тягне обов`язкового наслідку цивільно-правового характеру.

Крім того, до суду надійшли додаткові пояснення Відповідача 1, в яких він посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 22.01.2025 в справі № 335/6977/22, та зазначає, що постанова Любомльського районного суду Волинської області від 06.06.2024 в справі № 163/1157/24 не містить тверджень про невідповідність протоколу про адміністративне правопорушення за формою чи змістом вимогам закону, складення такого протоколу неуповноваженою особою або про будь-які неправомірні дії поліцейських, а отже, дії Відповідача 1 не визнано протиправними. Як вказує Відповідач 1, до Позивача не було застосовано жодного адміністративного стягнення, передбаченого КУпАП, а Позивач не надав належних та допустимих доказів незаконності дій поліцейських і не довів наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправним діянням поліцейських.

Відповідач 1 також зазначає, що відповідно до відео з портативного відеореєстратора, що використовувався поліцейськими під час виконання службових обов`язків, у діях Позивача наявні ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП: поліцейським повідомлено Позивачу про наявність у нього ознак алкогольного сп`яніння, після чого запропоновано пройти огляд на визначення стану алкогольного сп`яніння за допомогою спеціальних технічних приладів на місці зупинки та в медичному закладі, однак Позивач від проходження огляду відмовився, що стало підставою для складання протоколу. Відповідач 1 вказує, що не погоджується з висновками Любомльського районного суду Волинської області щодо відсутності в діях Позивача складу адміністративного правопорушення, однак позбавлений змоги оскаржити це рішення, та на підтвердження законності дій поліцейських долучає диск із відеозаписом події, що мала місце 07.05.2024.

Відповіді на відзиви до суду не надходило.

Згідно з ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

ІІІ. Мотивувальна частина

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч. 8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши наявні в справі докази, суд вважає встановленими такі факти та відповідні їм правовідносини.

07.05.2024 о 12:00 інспектором роти з обслуговування міста Ковель Управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції стосовно Позивача складено протокол про адміністративне правопорушення серії ААД № 417825 за ч. 1 ст. 130 КУпАП про те, що Позивач об 11:31 07.05.2024, керуючи автомобілем «МАН» з причепом на 488 км автодороги М-07, в порушення вимог п. 2.5 Правил дорожнього руху відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння.

Постановою судді Любомльського районного суду Волинської області від 06.06.2024 в справі № 163/1157/24 (провадження № 3/163/510/24), яка набрала законної сили 18.06.2024, на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі за протоколом про адміністративне правопорушення серії ААД № 417825 щодо Позивача за ознаками ч. 1 ст. 130 КУпАП закрито за відсутністю в його діях складу правопорушення.

Зі змісту зазначеної постанови вбачається, що направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного сп`яніння складене поліцейським об 11:39 07.05.2024; у цьому направленні та в акті огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів зазначено ознаки алкогольного сп`яніння (різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя, виражене тремтіння пальців рук, запах алкоголю з порожнини рота) та відмову Позивача від проходження огляду. Водночас у графі письмових пояснень протоколу Позивач зазначив, що пройти тест не відмовляється.

Суд у справі № 163/1157/24 встановив, що з дослідженого відеозапису події під назвою «export-hvb0t» вбачається, як працівник поліції перелічує виявлені в Позивача ознаки алкогольного сп`яніння та пропонує пройти йому огляд; Позивач у цей час такі ознаки заперечив та повідомив, що пройде огляд після проходження такого інспектором поліції, який його зупинив (00:15:30 згідно з відеозаписом); у подальшому під час розмови з поліцейськими Позивач неодноразово наголошував, що огляд на визначення стану алкогольного сп`яніння пройде, та просив надати йому відповідний прилад (00:43:30, 00:48:30 згідно з відеозаписом).

Суд у зазначеній справі дійшов висновку, що дій, які б свідчили про відмову від проходження огляду на визначення стану алкогольного сп`яніння, Позивач не вчиняв; з досліджених відеозаписів не вбачається, щоб він заявляв свою відмову від проходження огляду, а навпаки, він неодноразово просив працівників поліції надати йому можливість пройти огляд, у тому числі ще до складення протоколу про адміністративне правопорушення, при цьому його прохання інспектори поліції ігнорували. З огляду на те, що Позивач не відмовлявся від проходження огляду на визначення стану алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу, суд визнав акт огляду та направлення на огляд неналежними та недопустимими доказами, констатував, що інших доказів винуватості Позивача до протоколу не додано, а рапорт поліцейського не відповідає критеріям ст. 251 КУпАП щодо належності доказів.

Постановою дізнавача сектору дізнання Любомльського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Волинській області Голядинця П.С. від 31.05.2024 кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024035560000119 від 07.05.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України закрито у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального проступку.

Зі змісту зазначеної постанови вбачається, що відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено за фактом того, що 07.05.2024 близько 12:17 Позивач на стаціонарному посту «Явір» у с. Вишнів Ковельського району Волинської області під час перевірки документів особисто пред`явив інспектору роти з обслуговування УПП у Волинській області ДПП сержанту поліції ОСОБА_2 посвідчення водія серії НОМЕР_2 на своє ім`я з явними ознаками підробки. 07.05.2024 в ході проведення огляду місця події зазначене посвідчення водія вилучено та визнано в кримінальному провадженні речовим доказом. Відповідно до рапорту поліцейського роти з обслуговування м. Ковель УПП у Волинській області в посвідченні водія, наданому Позивачем, була внесена категорія «СЕ» від 21.05.2008, хоча згідно з наявною інформацією бази даних ІКС ІПНП зазначена категорія в Позивача була відсутня.

У подальшому згідно з висновком експертного дослідження № СЕ-19/103-24/6044-ТД від 10.05.2024 встановлено, що бланк посвідчення водія серії НОМЕР_2 відповідає за способами друку та спеціальними елементами захисту встановленому зразку аналогічного бланка, а відповідно до інформації ТСЦ МВС № 0742 від 24.05.2024 № 31/3/2/1199-18-2024 та архівних даних зазначене посвідчення водія видавалося Позивачу, у тому числі з відкриттям вищої категорії. Дізнавач дійшов висновку, що факту умисного використання завідомо неправдивого документа не встановлено.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з такого.

Щодо суб`єкта відповідальності та участі в справі Відповідача 2

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно зі ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

У постанові від 27.11.2019 в справі № 242/4741/16-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, його посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого позивач зазначає порушником своїх прав, а залучення або незалучення до участі в таких спорах Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача в справі, оскільки відповідачем є держава.

Позивач пов`язує заподіяння йому моральної шкоди з діями працівників Управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції. Отже, відповідачем у цій справі є держава Україна, яка бере участь у справі через Відповідача 1. Відповідач 2 не є самостійним суб`єктом відповідальності за заявленими вимогами, а його участь у справі не впливає на правильність визначення відповідача.

Вимога Позивача про стягнення коштів через Відповідача 2 шляхом списання з єдиного казначейського рахунку стосується порядку виконання судового рішення, який визначається Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845, і не потребує окремого визначення в резолютивній частині рішення суду, на що обґрунтовано звертає увагу Відповідач 2 з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду в справі № 910/23967/16. У цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо підстав відповідальності держави за дії працівників патрульної поліції

Відповідно до ч. 1 ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 22.01.2025 в справі № 335/6977/22 (провадження № 14-87цс24) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що поліцейський, який складає протокол про адміністративне правопорушення, не є суб`єктом, який здійснює оперативно-розшукову діяльність чи проводить досудове розслідування, тому до таких правовідносин не застосовуються приписи ст. 1176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», а відшкодування шкоди особі, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, у разі закриття справи здійснюється на загальних підставах, передбачених ст. 1174 ЦК України (п.п. 102, 103, 134).

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов`язковою є наявність трьох елементів (умов): неправомірний характер дії (бездіяльності) цього органу (посадових або службових осіб), наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою. Наявність вини посадових осіб органів державної влади не є обов`язковою умовою такого виду відповідальності. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача (п. 133).

Велика Палата Верховного Суду також виснувала, що у разі відповідності протоколу про адміністративне правопорушення вимогам закону та вчинення працівниками патрульної поліції під час складання протоколу всіх дій згідно із законом та в межах їхніх повноважень факт закриття провадження в справі про адміністративне правопорушення за відсутністю складу правопорушення не є фактом, який підтверджує протиправність дій патрульних поліцейських щодо складання такого протоколу. При невстановленні під час розгляду справи про адміністративне правопорушення невідповідності дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції щодо складання протоколу дії патрульного поліцейського щодо складення протоколу у разі подальшого закриття справи у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення можуть бути підставою для відшкодування шкоди державою лише у тому випадку, якщо закриття справи відбулося через очевидну невідповідність протоколу вимогам закону або внаслідок інших протиправних дій працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, або які мають ознаки свавільності (п. 133).

Водночас відсутність у судовому рішенні, ухваленому за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, висновків суду про невідповідність дій працівників патрульної поліції вимогам закону не перешкоджає зверненню особи до суду з вимогами про відшкодування шкоди за очевидно протиправні чи навіть свавільні дії поліцейських, а суд, вирішуючи спір про відшкодування моральної шкоди, може встановити наявність у діях працівників патрульної поліції ознак очевидної протиправності, зокрема тоді, коли такі дії явно суперечать вимогам закону та порушують права, свободи або інтереси осіб, які звернулися до суду (п.п. 69-71, 74 постанови).

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду про те, що здійснення провадження в справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, саме по собі свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали таке провадження, та наголосила, що суди мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду незалежно від того, чи перераховані всі судові рішення, в яких викладений висновок, від якого здійснено відступ (п.п. 124, 125, 127-129).

З огляду на це посилання Позивача на постанови Верховного Суду від 10.10.2019 в справі № 569/1799/16-ц, від 05.02.2020 в справі № 640/16169/17 та від 06.12.2023 в справі № 370/463/21 в частині висновку про те, що сам факт закриття справи про адміністративне правопорушення свідчить про незаконність дій посадових осіб, а також посилання на положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» суд не враховує. Позовні вимоги підлягають оцінці на загальних підставах, визначених ст. 1174 ЦК України, окремо щодо кожного з епізодів, з якими Позивач пов`язує заподіяння йому шкоди.

Щодо складення протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, постановою Любомльського районного суду Волинської області від 06.06.2024 в справі № 163/1157/24, яка набрала законної сили, з обов`язковою для суду в цій справі силою встановлено, що дія, яка ставилася Позивачу у вину, - відмова від проходження в установленому порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння - не мала місця.

Відповідно до ст. 266 КУпАП особи, які керують транспортними засобами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного сп`яніння, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами та оглядові на стан алкогольного сп`яніння; огляд проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів, а в разі незгоди особи на проведення огляду поліцейським або в разі незгоди з його результатами - в закладах охорони здоров`я; огляд особи, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним.

Суд враховує, що обставини справи № 335/6977/22, в якій Велика Палата Верховного Суду не встановила протиправності дій працівника патрульної поліції, суттєво відрізняються від обставин цієї справи. У справі № 335/6977/22 протокол складено за ст. 124 КУпАП за наслідками дорожньо-транспортної пригоди, а відсутність складу адміністративного правопорушення встановлена судом за результатами оцінки всіх доказів, зокрема висновку судової автотехнічної експертизи, тобто на підставі спеціальних знань, якими патрульний поліцейський під час оформлення матеріалів не володіє і не повинен володіти (п.п. 54, 55, 110, 111 постанови).

Натомість у цій справі Позивачу ставилася у вину відмова від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння, тобто поведінка, яка відбувалася безпосередньо в присутності працівників поліції, оцінка якої не потребує спеціальних знань і яка фіксувалася засобами відеозапису. Попри те, що Позивач, як встановлено судом, неодноразово, у тому числі ще до складення протоколу, просив надати йому можливість пройти огляд, працівники патрульної поліції ці прохання проігнорували, огляду з використанням спеціальних технічних засобів або в закладі охорони здоров`я не забезпечили та зафіксували в протоколі, направленні на огляд і акті огляду відмову Позивача від проходження огляду, якої насправді не було.

Таким чином, закриття провадження в справі № 163/1157/24 відбулося не внаслідок іншої оцінки судом доказів, зібраних поліцейськими в межах їхньої обмеженої функції, а через те, що обставина, зафіксована працівниками патрульної поліції як подія правопорушення, не мала місця, а складені ними процесуальні документи визнані судом неналежними та недопустимими доказами. На думку суду, такі дії працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення явно суперечать вимогам ст. 266 КУпАП та є саме тими іншими протиправними діями, які за висновком Великої Палати Верховного Суду в справі № 335/6977/22 можуть бути підставою для відшкодування шкоди державою. За своїм характером вони подібні до наведеного Великою Палатою Верховного Суду прикладу очевидної протиправності у вигляді складання протоколу стосовно особи, яка не була учасником події (п. 71 постанови), оскільки протокол про відмову від огляду складено стосовно особи, яка від огляду не відмовлялася.

Доводи Відповідача 1 про те, що постанова в справі № 163/1157/24 не містить прямого висновку про протиправність дій поліцейських, суд відхиляє, оскільки за висновком Великої Палати Верховного Суду відсутність такого висновку не перешкоджає встановленню очевидної протиправності дій працівників патрульної поліції судом, який розглядає спір про відшкодування шкоди, а протиправність дій у цій справі встановлюється судом не з самого факту закриття провадження, а з обставин, встановлених зазначеною постановою.

Доводи Відповідача 1 про те, що Позивач відмовився від проходження огляду, його незгоду з постановою в справі № 163/1157/24, а також долучений ним диск з відеозаписом події суд не бере до уваги, оскільки питання про те, чи мала місце відмова Позивача від проходження огляду, вирішене постановою суду, яка набрала законної сили і в цій частині є обов`язковою для суду відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України. Докази, спрямовані на переоцінку зазначеної обставини, не можуть бути підставою для її спростування в цій справі. Те, що Відповідач 1 не мав можливості оскаржити зазначену постанову, не впливає на її обов`язковість.

З тих самих підстав суд відхиляє доводи Відповідача 2 про те, що постанова в справі № 163/1157/24 не є доказом протиправності дій Відповідача 1.

Отже, Позивач довів протиправний характер дій працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП стосовно нього.

Щодо повідомлення про ознаки підробки посвідчення водія та його вилучення

Натомість щодо другого епізоду, з яким Позивач пов`язує заподіяння йому шкоди, суд не вбачає підстав для висновку про протиправність дій працівників Відповідача 1.

Зі змісту постанови про закриття кримінального провадження від 31.05.2024 вбачається, що повідомлення працівника патрульної поліції про ознаки підробки посвідчення водія мало об`єктивне підґрунтя, а саме розбіжність між відомостями про категорію «СЕ», внесеними до посвідчення водія, та відсутністю такої категорії за даними бази ІКС ІПНП. Відсутність у діянні Позивача складу кримінального проступку встановлена дізнавачем лише за результатами перевірки, яка потребувала проведення експертного дослідження бланка посвідчення водія та отримання інформації і архівних даних територіального сервісного центру МВС.

Внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, проведення огляду місця події з вилученням посвідчення водія, визнання його речовим доказом та закриття кримінального провадження здійснювалися в межах кримінального провадження, досудове розслідування в якому здійснював сектор дізнання Любомльського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Волинській області. Патрульна поліція не є органом, що здійснює досудове розслідування (п. 134 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025 в справі № 335/6977/22).

Позивач не надав доказів того, що повідомлення працівника патрульної поліції про ознаки кримінального правопорушення або вилучення посвідчення водія визнавалися в установленому порядку незаконними, та не навів обставин, які свідчили б про очевидну протиправність чи свавільність дій працівників Відповідача 1 у цьому епізоді. Сам по собі факт закриття кримінального провадження за відсутністю складу кримінального проступку не свідчить про протиправність повідомлення, яке мало об`єктивні підстави.

Доводи Позивача про втрату заробітку через неможливість керувати транспортним засобом протягом двох місяців суд не бере до уваги, оскільки вони стосуються майнової шкоди, вимог про відшкодування якої Позивач не заявляв, пов`язані саме з вилученням посвідчення водія, а не зі складенням протоколу про адміністративне правопорушення, та не підтверджені жодними доказами. Крім того, у постанові Любомльського районного суду Волинської області від 06.06.2024 Позивач зазначений як непрацюючий, а доказів його працевлаштування водієм до матеріалів справи не надано.

За таких обставин у частині вимог, пов`язаних з повідомленням про ознаки підробки посвідчення водія та його вилученням, позов задоволенню не підлягає.

Щодо наявності моральної шкоди, причинного зв`язку та розміру її відшкодування

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, а також у приниженні честі та гідності фізичної особи.

Згідно з ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22.01.2025 в справі № 335/6977/22 зазначила, що встановлення протиправного характеру дій посадових осіб, які склали протокол про адміністративне правопорушення, не може оцінюватись як преюдиційний факт завдання моральної шкоди особі та наявності причинно-наслідкового зв`язку (п. 91), а позивач повинен довести, що внаслідок протиправних дій працівників патрульної поліції йому була заподіяна моральна шкода, зазначити, у чому вона проявлялася, та обґрунтувати розмір її відшкодування (п. 87). Водночас психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у виді погіршення здоров`я, можуть підтверджувати завдання моральної шкоди, а оцінка рівня страждань залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки (п.п. 84, 86). Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення (п. 82).

Суд враховує, що Позивачу безпідставно поставлено у вину відмову від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння під час керування транспортним засобом, тобто правопорушення, яке тягне суворі адміністративні наслідки та суспільний осуд, за обставин, коли Позивач сам неодноразово просив працівників поліції провести такий огляд, а його прохання були проігноровані. Внаслідок цього Позивач був змушений перебувати в статусі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, та захищатися від безпідставного обвинувачення в суді. Такі обставини за звичайних умов викликають у людини почуття несправедливості, безпорадності та психологічне напруження, що свідчить про заподіяння Позивачу моральної шкоди, яка є безпосереднім наслідком протиправних дій працівників патрульної поліції.

Разом з тим суд враховує, що з дня складення протоколу (07.05.2024) до закриття провадження в справі (06.06.2024) минуло близько одного місяця, а постанова набрала законної сили 18.06.2024; жодного адміністративного стягнення до Позивача не застосовувалося; Позивач не надав доказів погіршення стану здоров`я, звернення за медичною чи психологічною допомогою у зв`язку з подіями 07.05.2024, укладення договору з адвокатом та понесення витрат на правничу допомогу в справі про адміністративне правопорушення, а також доказів погіршення його репутації серед оточуючих. Суд також враховує, що значна частина описаних Позивачем страждань, зокрема пов`язаних з обмеженням права на пересування, неможливістю керувати транспортним засобом та втратою заробітку, пов`язана з вилученням посвідчення водія, щодо якого протиправності дій Відповідача 1 не встановлено.

Доводи Відповідача 2 з посиланням на практику Європейського суду з прав людини про те, що публічне встановлення порушення само по собі може бути достатньою формою відшкодування, суд відхиляє, оскільки постанова про закриття провадження в справі про адміністративне правопорушення не містить визнання порушення прав Позивача з боку держави і не має компенсаційного характеру щодо завданих йому переживань.

Виходячи з наведеного, враховуючи характер і тривалість протиправних дій, обсяг та глибину душевних страждань Позивача, відсутність доказів настання для нього тяжких негативних наслідків, а також вимоги розумності, виваженості та справедливості, суд вважає, що достатнім відшкодуванням завданої Позивачу моральної шкоди є 1.000,00 грн.

Враховуючи викладене, суд вважає необхідним позов задовольнити частково, стягнути з Держави Україна на користь Позивача 1.000,00 грн відшкодування моральної шкоди, а в задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Щодо судових витрат

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно з ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час звернення Позивача до суду), відповідно до якого судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовою або службовою особою.

Оскільки відповідачем у справі є держава, судові витрати у вигляді судового збору, від сплати якого Позивач звільнений, суд вважає за необхідне компенсувати за рахунок держави. Доказів понесення інших судових витрат Позивач не надав.

IV. Резолютивна частина

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76-82, 89, 141, 178, 259, 263-265, 268, 273, 279 ЦПК України, суд вирішив:

1. Позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Держави Україна на користь ОСОБА_1 1.000,00 грн (одна тисяча гривень 00 копійок) відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

2. Судові витрати компенсувати за рахунок держави.

3. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

4. Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ;

Відповідач 1: Департамент патрульної поліції, адреса: м. Київ, вул. Федора Ернста, 3; код юридичної особи: 40108646;

Відповідач 2: Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області, адреса: м. Київ, пл. Лесі Українки, 1; код юридичної особи: 37955989.

Суддя: