Ухвала суду № 139805847, 15.09.2026, Погребищенський районний суд Вінницької області

Справа № 143/1220/26

УХВАЛА

15.09.2026 року м. Погребище

Суддя Погребищенського районного суду Вінницької області Гуцол М.П., розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 , Державного реєстратора Іванівської сільської ради Вінницької області Заремби Сергія Володимировича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Погребищенська міська рада Вінницького району Вінницької області про скасування рішення державного реєстратора, скасування державної реєстрації права власності та визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування за законом,

встановив:

15.09.2026 до Погребищенського районного суду Вінницької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 , Державного реєстратора Іванівської сільської ради Вінницької області Заремби С. В., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Погребищенська міська рада Вінницького району Вінницької області про скасування рішення державного реєстратора, скасування державної реєстрації права власності та визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування за законом.

Одночасно з пред`явленням позову до суду ОСОБА_1 подано заяву про забезпечення позову, в якій вона просить суд забезпечити поданий нею позов шляхом заборони будь-яким державним реєстраторам прав на нерухоме майно, нотаріусам України та іншим органам чи особам, які наділені функціями державного реєстратора, вчиняти будь які реєстраційні дії ( у тому числі реєструвати перехід права власності, поділ, об`єднання, накладати чи знімати, обтяження, реєструвати іпотеку, довгострокову оренду тощо) щодо житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2417961105234), що наразі зареєстрований за ОСОБА_3 .

Заява обґрунтована тими обставинами, що державна реєстрація будинку була здійснена ОСОБА_2 без належних правовстановлюючих документів. Оскільки ОСОБА_2 офіційно зазначена у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як власник, існує очевидна і реальна небезпека того, що вона може в будь-який момент продати, подарувати, обміняти спірний будинок, передати його в іпотеку або здійснити інші реєстраційні дії для зміни власника. Якщо ОСОБА_2 переоформить будинок на третіх осіб під час судового розгляду, виконання майбутнього рішення суду про визнання права власності за ОСОБА_1 стане неможливим. Це змусить ОСОБА_1 знову звертатися до суду, але вже з новими позовами до нових покупців (набувачів) майна, що істотно ускладнить захист спадкових прав.

З огляду на викладене, враховуючи принцип правової визначеності, на забезпечення якого спрямовані процесуальні норми, та зміст ч.1 ст.153 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» (далі - Постанови від 22 грудня 2006 року №9) заява ОСОБА_1 про забезпечення позову розглядається судом без повідомлення учасників справи.

Дослідивши заяву про забезпечення позову, додані до неї документи та матеріали позовної заяви, суддя приходить до наступних висновків.

Відповідно до частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

В ч.1 ст.2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

В силу п.2 ч.1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії.

У ч. 3 ст. 150 ЦПК України зазначено, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Згідно п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року за № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Відповідно заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими позовними вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, у тому числі для запобігання потенційним труднощам щодо подальшого виконання такого рішення.

Водночас, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Цивільний процесуальний кодекс не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для вирішення справи по суті, а лише запобігти ситуації, в якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 149 ЦПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову (правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі №320/3560/18).

Подібний за змістом висновок викладений і в постанові Верховного Суду від 24 липня 2024 року у справі №567/459/23, в якій зазначено, що від заявника вимагається вказати вид (захід) забезпечення позову, визначений ст.150 ЦПК України, та обґрунтувати необхідність вжиття саме такого заходу забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 14 лютого 2024 року у справі №504/3408/22, заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року по справі №914/1570/20 вказано, що «…важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

Відповідно до положень п.6 ч.1 ст.3 Цивільного кодексу України до загальних засад цивільного законодавства належить справедливість, добросовісність та розумність. Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, враховуючи, що під час вирішення питання про забезпечення позову судом не досліджується обгрунтованість самого позову і розгляд заяви про забезпечення позову не повинен порушувати принципи змагальності і рівності процесуальних прав учасників справи, суддя приходить до висновку про те, що ОСОБА_1 не підтвердила достатніми та допустимими доказами наявності фактичних обставин, на які вона посилається як на підставу забезпечення позову, та з якими пов`язується застосування такого виду забезпечення позову, як заборона вчинення реєстраційних дій, що є підставою для відмови в задоволенні поданої нею заяви про забезпечення позову.

Керуючись ст.ст.149, 150, 153, 258, 260, 353, 354 ЦПК України,

постановив:

у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 , Державного реєстратора Іванівської сільської ради Вінницької області Заремби Сергія Володимировича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Погребищенська міська рада Вінницького району Вінницької області про скасування рішення державного реєстратора, скасування державної реєстрації права власності та визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування за законом - відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення до Вінницького апеляційного суду.

Суддя