Рішення № 139792595, 15.09.2026, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/5181/25

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Притули К.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної служби з лікарських засобів та контролю відповідач за наркотиками у Кіровоградській області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області середній заробіток за час вимушеного прогулу, який триває з 04.06.2025 р. по 28.07.2025 р. включно.

Також просить допустити негайне виконання рішення суду.

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 зазначає, що рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28.10.2024 у справі №340/4438/24 визнано протиправною відмову у допуску його до роботи на умовах неповного робочого часу під час перебування у відпустці для догляду за дитиною та зобов`язано керівника відповідача допустити його до такої роботи. Оскільки судове рішення фактично не виконано та до роботи позивача не допущено, він вважає період з 04.06.2025 по 28.07.2025 вимушеним прогулом, за який підлягає стягненню середній заробіток.

Представником Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області подано відзив. Відповідач заперечує проти позову та зазначає, що позивач продовжує перебувати у відпустці для догляду за дитиною і не подав заяви про її дострокове припинення у порядку частини десятої статті 179 КЗпП України. Крім того, відповідач вважає, що недопуск до роботи на умовах неповного робочого часу не належить до передбачених статтями 235, 236 КЗпП України випадків, за яких виплачується середній заробіток за час вимушеного прогулу.

У відповіді на відзив позивач зазначає, що питання правомірності відмови у допуску його до роботи вже вирішене судом у справі №340/4438/24, а вимога відповідача про попереднє припинення відпустки суперечить суті права працювати на умовах неповного робочого часу саме у період такої відпустки. Позивач наполягає, що невиконання судового рішення фактично позбавило його можливості працювати та отримувати заробітну плату.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач додатково зазначає, що виконання рішення у справі №340/4438/24 унеможливлене неподанням позивачем заяви про дострокове припинення відпустки та відсутністю його згоди на переведення на запропоновані вакантні посади. Відповідач також посилається на те, що посада заступника начальника, яку раніше обіймав позивач, була правомірно скорочена.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Наказом Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками від 08.09.2016 №134-К ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області.

Наказом від 27.03.2024 №5-к позивачу надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 26.03.2024 по 18.11.2025.

У травні 2024 року позивач виявив бажання працювати на умовах неповного робочого часу, у зв`язку з чим наказом від 07.05.2024 №12-к його допущено до роботи на таких умовах. Надалі наказом від 03.06.2024 №14-к позивачу знову надано відпустку для догляду за дитиною до 18.11.2025.

01.07.2024 позивач звернувся із заявою про допуск до роботи на умовах неповного робочого часу під час перебування у зазначеній відпустці. У задоволенні заяви було відмовлено.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28.10.2024 у справі №340/4438/24 позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано протиправною відмову начальника Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області у допуску позивача до роботи на умовах неповного робочого часу та зобов`язано допустити його до такої роботи у період перебування у відпустці для догляду за дитиною. Постановою апеляційного суду від 20.03.2025 зазначене рішення залишено без змін.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02.05.2025 у справі №340/7633/24 з відповідача на користь позивача стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31.07.2024 по 02.05.2025.

Станом на момент звернення з цим позовом ОСОБА_1 до роботи на умовах неповного робочого часу не допущено.

З наданої відповідачем довідки про заробітну плату вбачається, що заробітна плата позивача за травень 2024 року становила 55242,64 грн, за червень 2024 року 1635,75 грн.

Позивач визначає спірним період з 04.06.2025 по 28.07.2025, який, за його розрахунком, становить 39 робочих днів.

Отже, спір у цій справі виник щодо наявності підстав для стягнення середнього заробітку за період, протягом якого позивача не було допущено до роботи на умовах неповного робочого часу попри наявність судового рішення про такий допуск.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до положень п.4 ч.1 ст.4 Закону України Про відпустки відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку є соціальною відпусткою.

Відповідно до ч.1, 4 ст.18 цього Закону після закінчення відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами за бажанням матері або батька дитини одному з них надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

За бажанням матері, батька дитини або осіб, зазначених у частині третій цієї статті, у період перебування їх у відпустці для догляду за дитиною вони можуть працювати на умовах неповного робочого часу або вдома.

Аналогічні норми містяться в ст.179 КЗпП України, згідно яким за бажанням матері або батька дитини одному з них надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з виплатою за ці періоди допомоги відповідно до законодавства (ч.4)

За бажанням матері, батька дитини або осіб, зазначених у частині сьомій цієї статті, у період перебування їх у відпустці для догляду за дитиною вони можуть працювати на умовах неповного робочого часу або вдома (ч.9)

Особи, зазначені в цій статті, повинні повідомити роботодавця про дострокове припинення такої відпустки не пізніш як за 10 календарних днів до дня дострокового припинення такої відпустки (ч.10).

Отже, наведені норми п. 4 ст.18 Закону України Про відпустки, ч.9 ст.179 КЗпП України визначають право працівника за власним бажанням, перебуваючи у відпустці для догляду за дитиною (тобто не виходячи з відпустки і не перериваючи таку відпустку), працювати на умовах неповного робочого часу.

Одночасно законодавець надає можливість використати відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку повністю або частково в межах установленого періоду (впродовж строку досягнення дитиною трьох років), а це означає, що особа, яка фактично доглядає за дитиною, може у будь-який час перервати та знову продовжити таку відпустку. І саме у такому випадку працівник має попередити роботодавця про свій намір вийти на роботу за 10 календарних днів до дня дострокового припинення відпустки (ч.10 ст.179 КЗпП України).

В спірному випадку, виходячи із суті поданої позивачем заяви від 01.07.2024, позивач не мав наміру достроково припиняти відпустку по догляду за дитиною, а просив допустити його до роботи на умовах неповного робочого часу, перебуваючи при цьому у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, що виключає необхідність попередження відповідача про свій намір вийти на роботу за 10 календарних днів, як то помилково вважає відповідач.

Питання стосовно права позивача працювати на умовах неповного робочого часу під час перебування його у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку було предметом судового розгляду у межах справи № 340/4438/24.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року у справі №340/4438/24, яке набрало законної сили, визнано право позивача працювати на умовах неповного робочого часу в період перебування його у такій відпустці і встановлено порушення цього права начальником Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області.

Натомість відмова у допуску працівника до роботи на умовах неповного робочого часу у період його перебування у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку має наслідком виплату такому працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки неможна вважати, що у такому випадку у працівника виник вимушений прогул в розумінні Кодексу законів про працю України.

Вичерпний перелік підстав виплати працівникові середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу визначено статтями 235, 236 КЗпП України і він не підлягає розширеному тлумаченню.

Так, відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті (ч.3 ст.235 КЗпП України).

У разі затримки видачі копії наказу (розпорядження) про звільнення з вини роботодавця працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу (ч.5 ст.235 КЗпП України).

Відповідно до ст. 236 КЗпП у разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Верховний Суд у постанові від17.01.2024 у справі №708/447/23 вказав, що виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу законодавцем пов`язується з певним діянням роботодавця, наслідком яких стала неможливість належним чином реалізовувати працівником своє право на працю. Вичерпний перелік підстав виплати працівникові середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу визначено статтями 235, 236 КЗпП і вони не підлягають розширеному тлумаченню. Отже, оплата вимушеного прогулу у встановлених вказаними статтями КЗпП випадках є мірою матеріальної відповідальності роботодавця за порушення права працівника на працю.

Верховний Суд у постанові від 07.02.2024 у справі №522/7990/17 вказав, що вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати.

В спірному випадку має місце не незаконне звільнення, а відмова у допуску до роботи на умовах неповного робочого часу у період перебування позивача у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, що не має наслідком поновлення на роботі, відповідно, не є свідченням наявності вимушеного прогулу у розумінні частини другої статті 235 КЗпП України.

Норми, яка б передбачала виплату середнього заробітку за наведених позивачем і встановлених у цій справі обставин, Кодекс законів про працю України не містить.

Враховуючи, що оплата вимушеного прогулу у встановлених вказаними статтями Кодексу законів про працю України випадках є мірою матеріальної відповідальності роботодавця за порушення права працівника на працю, при вирішенні спірного питання відсутні підстави для застосування аналогії права.

За вказаних обставин суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає до задоволенню.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст.139, 246, 255, 292-297, 325, 382 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області (вул. Преображенська, 2, м. Кропивницький, 25006, ЄДРПОУ 37059505) про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду К.М. ПРИТУЛА