Ухвала суду № 139785115, 15.09.2026, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ,01032,тел.(044)235-95-51,е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"15" вересня 2026 р. м. Київ Справа № 911/269/26

Суддя Господарського суду Київської області Подоляк Ю.В., за участю секретаря судового засідання Войтенка В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаст Фуд Франчайзинг груп Україна»до Фізичної особи-підприємця Лудченка Богдана Олеговичапрозахист ділової репутації юридичної особи, зобов`язання спростувати недостовірну інформацію та відшкодування моральної шкодиза участю представників:

позивача:Янчик М.І. - адвокат, ордер від 29.01.2026 серія АІ № 2114322відповідача:не з`явивсявстановив:

В провадженні Господарського суду Київської області знаходиться справа № 911/269/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаст Фуд Франчайзинг груп Україна» (далі позивач) до Фізичної особи-підприємці Лудченка Богдана Олеговича (далі відповідач) про захист ділової репутації юридичної особи, зобов`язання спростувати недостовірну інформацію та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем у мережі Інтернет поширено інформацію, яка, за твердженням позивача, не відповідає дійсності, має негативний характер та порушує його особисті немайнові права, зокрема право на недоторканність ділової репутації. Позивач зазначає, що спірні висловлювання викладені у формі фактичних тверджень, були доведені до відома невизначеного кола осіб та спричинили негативні наслідки для його ділової репутації, у зв`язку з чим просить суд визнати їх недостовірними, зобов`язати відповідача спростувати поширену інформацію та відшкодувати моральну шкоду.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 02.02.2022 у даній справі прийнято вказану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи здійснювати у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 22.03.2022 та встановлено відповідачу строк до 01.03.2022 для подачі відзиву на позовну заяву та інших документів, що підтверджують заперечення проти позову.

Через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 подав до суду додаткові пояснення у справі від 06.07.2026 (вх. № суду 11911/26 від 08.07.2026), в яких відповідач, зокрема, зазначає, що проходить військову службу у складі Державної прикордонної служби України та виконує бойові (службові) завдання відповідно до наказів командування, на підтвердження чого подано посвідчення про відрядження на виконання бойового розпорядження у період з 09 квітня 2026 року по 20 травня 2026 року; посвідчення про відрядження на виконання наказу АДПСУ у період з 01 червня 2026 року по 30 червня 2026 року, витяг з наказу про зарахування до ОКПП «Київ», згідно з наказом Голови ДПСУ від 03.06.2025.

В судове засідання 15.09.2026 з`явився представник позивача.

Відповідач в судове засідання 15.09.2026 не з`явився.

Розглянувши матеріалами справи, заслухавши пояснення представника позивача, присутнього в судовому засіданні, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права (ст. 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава - учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції», заява № 12964/87, § 59).

Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія 97 проти України», заява № 19164/04).

Підстави, за наявності яких суд зобов`язаний зупинити провадження у справі, передбачені статтею 227 Господарського процесуального кодексу України.

Так, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Зазначена норма права забезпечує дотримання фундаментальних засад правосуддя, гарантованих як Конституцією України, так і статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме: права на доступ до суду та права на справедливий розгляд справи. У цьому випадку це стосується реалізації процесуальних прав військовослужбовців у судочинстві. Особи, які мобілізовані на військову службу у період воєнного стану, виконують конституційний обов`язок із захисту України від збройної агресії. Військові формування у період воєнного стану діють у єдиній організаційній структурі з метою виконання завдань, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Згідно зі статтею 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи судом (п. 10 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України).

Вимога щодо дотримання розумного строку розгляду справи спрямована на швидкий захист судом порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно відобразитися на правах, які підлягають захисту, а відсутність своєчасного судового захисту може призводити до ситуацій, коли наступні дії суду вже не матимуть значення для особи та її прав.

Зупинення провадження у справі - це врегульована законом й оформлена ухвалою суду тимчасова перерва в провадженні у справі, викликана наявністю однієї із передбачених у законі обставин, які перешкоджають розглядові справи, до моменту, коли ці обставини перестануть існувати або будуть вчинені необхідні дії. Тобто інститут зупинення судового провадження застосовується не просто у зв`язку із виникненням підстав, передбачених процесуальним законом, а обумовлюється наявністю обставин, які створюють об`єктивні перешкоди для здійснення судового розгляду.

Обов`язок суду зупинити провадження у справі зумовлений об`єктивною неможливістю її розгляду, викликаний наявністю однієї із передбачених у законі обставин, які перешкоджають розглядові справи, коли зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити певні обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі суд у кожному випадку повинен з`ясовувати, чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, строк дії якого продовжено і не скасовано станом на час поставлення даної ухвали суду.

За приписами п. 2 зазначеного Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування наказано запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2025 року у справі № 754/947/22 (провадження № 14-74цс25) з моменту оголошення загальної мобілізації та введення воєнного стану Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування переводяться в спеціальний правовий режим функціонування в цілому. Це виключає необхідність у додатковому з`ясуванні питання щодо переведення певної військової частини «на воєнний стан». Юридичний статус з`єднань, військових частин, підрозділів та інших складових структури ЗC України та інших військових формувань, що функціонують в умовах воєнного стану, не залежить від місця їх дислокації чи характеру виконуваних ними завдань, як-то перебування в районі воєнних (бойових) дій та участь в них.

Приписи п. 3 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України не пов`язують можливість застосування цієї норми права з умовою перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - військовослужбовця у військовій частині, що залучена до ведення безпосередніх бойових дій. До того ж військовослужбовець упродовж особливого періоду може в будь-який момент бути відрядженим до військової частини, задіяної до таких дій (підпункт 4-1 пункту 251 розділу XIV Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008). Сучасні форми та способи ведення війни, виконання бойових завдань вимагають участі у бойових діях та захисті суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України не тільки по умовній лінії фронту.

З матеріалів справи вбачається, що лейтенант ОСОБА_1 , призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, прибув з військової частини НОМЕР_1 АДРЕСА_1 , у розпорядження начальника Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» Державної прикордонної служби України з 12 червня 2025 року, що підтверджується витягом з наказу начальника Окремого контрольно-пропускного пункту « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Державної прикордонної служби України від 12.06.2025.

В наданих суду додаткових поясненнях відповідач зазначає, що виконував бойові (службові) завдання відповідно до наказів командування, на підтвердження чого подав суду посвідчення про відрядження на виконання бойового розпорядження у період з 09 квітня 2026 року; посвідчення про відрядження на виконання наказу АДПСУ у період з 01 червня 2026 року по 30 червня 2026 року.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2025 року у справі № 754/947/22 (провадження № 14-74цс25) правила, визначені пунктом 2 частини 1 статті 251 ЦПК України (у даному випадку п. 3 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України), мають для суду визначальний характер. Формулювання «суд зобов`язаний» не дозволяє суду діяти на власний розсуд.

Суд звертає увагу на те, що конструкція норми п. 3 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України носить імперативний характер та покладає на суд саме обов`язок зупинити провадження у справі за цією підставою, при цьому, незалежно від наявності у сторони представника, стадії процесу (підготовче провадження, розгляд справи по суті), ціни позову, виду вимог, що розглядаються у провадженні, чи будь-яких інших чинників.

Враховуючи перебування відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції, беручи до уваги визначений п. 3 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України обов`язок суду зупинити провадження у справі, суд на підставі зазначеної норми процесуального права зупиняє провадження у даній справі до припинення перебування відповідача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

З питань, зазначених у статті 227 Господарського процесуального кодексу України, суд постановляє ухвалу (ч. 3 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України).

У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 229 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 3 частини першої статті 227 цього Кодексу - до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Керуючись п. 3 ч. 1 ст. 227, п. 2 ч. 1 ст. 229, ст. 232-234 Господарського процесуального кодексу України, суд

постановив:

Зупинити провадження у справі № 911/269/26 до припинення перебування відповідача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Дана ухвала набирає законної сили у строк та в порядку передбачених ч. 1 ст. 235 ГПК України та може бути оскаржена у строк визначений ст. 256 ГПК України в порядку передбаченому ст. 257 ГПК України з врахуванням пп. 17.5 п. 17 ч. 1 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України.

Дата складання та підписання повного тексту ухвали 16.09.2026.

Суддя Ю.В. Подоляк