Ухвала суду № 139784842, 20.08.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про закриття провадження у справі

20.08.2026Справа № 910/7350/26

За позовом Фізичної особи-підприємця Білошицького Віталія Володимировича;

2) Фізичної особи-підприємця Григор`єва Олександра Сергійовича

до Українського національного офісу інтелектуальної власності та інновацій

про визнання незаконним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії

Суддя Котков О.В.

Секретар судового засідання Костюк А.С.

за участю представників:

від позивачів-1, 2: Івченко В.Н.

від відповідача: Фінагіна В.Б.

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва звернулась Фізична особа-підприємець Білошицький Віталій Володимирович (далі - ФОП Білошицький В.В., позивач-1) та Фізична особа-підприємець Григор`єв Олександр Сергійович (далі - ФОП Григор`єв О.С., позивач-2) з позовом до Українського національного офісу інтелектуальної власності та інновацій (далі - УКРНОІВІ, відповідач), у якому просить суд:

1) визнати незаконним та скасувати рішення Державної організації "Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій" від 09.01.2026 № 7918/ЗМ/26 про відмову в реєстрації торговельної марки за заявкою № m202312458;

2) зобов`язати Державну організацію "Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій" повторно розглянути заявку № m202312458 від 13.07.2023 року з урахуванням правової оцінки та висновків суду, наданих у даній справі, а також із врахуванням усіх доказів, що мають значення для правильного вирішення питання про реєстрацію торговельної марки.

Позовні вимоги мотивовано тим, що фізичні особи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 13.07.2023 подали заявку № m202312458 на реєстрацію знака для товарів і послуг , проте, рішенням УКРНОІВІ від 09.01.2026 № 7918/ЗМ/26 було відмовлено у реєстрації торговельної марки для всіх зазначених у заявці товарів і/або послуг, яке позивачі вважають незаконним та просять його скасувати.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.07.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання

20.07.2026 УКРНОІВІ було подане клопотання про закриття провадження у справі, оскільки спір стосується захисту прав саме фізичних осіб - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , з огляду на те, що саме фізичні особи звертались з заявкою № m202312458 від 09.01.2026 про реєстрацію торговельної марки, та останнім спірним рішенням було відмовлено у реєстрації торговельної марки.

20.07.2026 та 22.07.2026 від позивачів надійшли заперечення на клопотання про закриття провадження у справі.

У судовому засіданні 20.08.2026 дослідивши наявні в матеріалах справи докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України з огляду на наступне.

Відповідно до статей 55 та 124 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Виходячи із принципу гарантування Конституцією України судового захисту конституційних прав і свобод, судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та якісного розгляду конкретних справ.

Згідно з статтею 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом (частина перша статті 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

При цьому частиною першою статті 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Таким чином, право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом, до підсудності якого вона віднесена. Особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права, у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Так, за приписами частин першої і другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно з частиною третьою статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.

Підвідомчість визначається як коло справ, віднесених до розгляду і вирішення господарських судів у силу прямої вказівки закону. Підвідомчість визначає також властивості (характер) спірних правовідносин, у силу яких їх вирішення віднесене до компетенції господарського суду.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 № 15-рп/2002 у справі №1-2/2002, положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

При цьому, враховуючи положення частини першої статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2, №4, №7 і №11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 18.11.2010 у справі "Мушта проти України" визначено, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.

У рішенні від 22.12.2009 у справі "Безимянная проти Росії" (заява №21851/03) Європейський суд з прав людини наголосив, що погоджується з тим, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

При цьому критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Вказана правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 29.06.2021 у справі №916/2813/18, від 01.06.2021 у справі №910/2388/20 та від 09.02.2021 у справі №520/17342/18.

Статтею 1 ГПК України передбачено, що господарський процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.

Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України гарантується право на звернення до господарського суду саме в установленому цим Кодексом порядку.

Згідно зі статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Відповідно до частини другої статті 4 ГПК юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Зазначене право на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду.

При вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, необхідно виходити з того, що господарську діяльність розуміють як діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 20 ГПК України Вищий суд з питань інтелектуальної власності розглядає справи щодо прав інтелектуальної власності, зокрема, справи у спорах щодо реєстрації, обліку прав інтелектуальної власності, визнання недійсними, продовження дії, дострокового припинення патентів, свідоцтв, інших актів, що посвідчують або на підставі яких виникають такі права, або які порушують такі права чи пов`язані з ними законні інтереси.

Пунктами 15 і 16 частини першої "Перехідні положення" ГПК України передбачено, що Вищий суд з питань інтелектуальної власності починає свою роботу з дня, наступного за днем опублікування Головою Вищого суду з питань інтелектуальної власності в газеті "Голос України" повідомлення про початок роботи Вищого суду з питань інтелектуальної власності.

До початку роботи Вищого суду з питань інтелектуальної власності справи щодо прав інтелектуальної власності розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, судами відповідно до правил юрисдикції (підвідомчості, підсудності), які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Частиною першою статті 14 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" передбачено, що видача свідоцтва здійснюється Національним органом інтелектуальної власності у місячний строк після державної реєстрації торговельної марки. Свідоцтво видається особі, яка має право на його одержання.

За наведеним у статті 1 названого Закону визначенням терміну особа - фізична або юридична особа.

Судом встановлено, що заявниками за заявкою № m202312458 від 13.07.2023 про реєстрацію торговельної марки були фізичні особи - Білошицький В.В. та Григор`єв О.С., та саме цим фізичним особам оспорюваним рішенням УКРНОІВІ № 7918/ЗМ/26 від 09.01.2026 було відмовлено в реєстрації торговельної марки, що стало підставою для звернення з даним позовом про визнання незаконним та скасування рішення від 09.01.2026 № 7918/ЗМ/26 про відмову в реєстрації торговельної марки за заявкою № m202312458, та зобов`язання УКРНОІВІ повторно розглянути заявку № m202312458 від 13.07.2023.

Тобто, спір у даній справі фактично стосується захисту порушених прав фізичних осіб Білошицького В.В. та Григор`єва О.С., який має розглядатись у порядку цивільного судочинства, та не відноситься до юрисдикції господарських судів України.

Пунктом 1 частини першої статті 231 ГПК України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо, спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

З огляду на те, що даний спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, суд на виконання частини другої статті 231 ГПК України роз`яснює позивачам, що даний спір підлягає вирішенню в загальному суді в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 185 ГПК України за результатами судового засідання суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Враховуючи викладене, Господарський суд міста Києва вважає за необхідне закрити провадження у справі.

Частиною четвертою статті 231 ГПК України передбачено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Разом з тим, клопотання про повернення судового збору позивачами не подано, а відтак у суду відсутні підстави для повернення суми сплаченого позивачами судового збору.

Керуючись ст. 129, 231, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Закрити провадження у справі за позовом Фізичної особи-підприємця Білошицького Віталія Володимировича та Фізичної особи-підприємця Григор`єва Олександра Сергійовича до Українського національного офісу інтелектуальної власності та інновацій про визнання незаконним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвала набирає законної сили 20 серпня 2026.

Ухвала підлягає оскарженню в порядку передбаченому ст. 255 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст ухвали складено 15 вересня 2026.

Суддя О.В. Котков