Рішення № 139758897, 09.09.2026, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 09.09.2026

Справа № 334/5372/26

Провадження № 2/334/3862/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року Дніпровський районний суд міста Запоріжжя в складі:

головуючого судді Баруліної Т.Є.

за участю секретаря Цілінко А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

04 червня 2026 року представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», використовуючи систему «Електронний суд» звернувся до Дніпровського районного суду міста Запоріжжя з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 01 червня 2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 в електронній формі було укладено Кредитний договір (пропозицію про укладення кредитного договору (оферту) / заявку) № 29.05.2025-100001510. Відповідно до умов вказаного правочину кредитодавець надав позичальнику кредит у сумі 8 000,00 грн строком на 70 днів з кінцевим терміном повернення коштів до 09 серпня 2025 року включно зі сплатою процентної ставки: за ставкою «Економ» - 0,01 % на день за перший черговий період користування кредитом та за ставкою «Стандарт» - 1 % за один день користування кредитом за наступні чергові періоди.

Видача коштів позичальнику була проведена безготівковим перерахуванням через систему інтернет-еквайрингу на банківську платіжну картку відповідача № НОМЕР_1 , що підтверджується листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення» (сервіс iPay.ua) вих. № 1-1905 від 19.05.2026 щодо успішної транзакції № 759377357 від 01.06.2025. Договір було підписано відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора (алфавітно-цифрового SMS-коду E697), надісланого на його фінансовий номер мобільного телефону НОМЕР_2 , після проходження обов`язкової електронної ідентифікації та верифікації через Систему BankID Національного банку України.

Позивач вказує, що відповідач взятих на себе зобов`язань належним чином не виконав, чергові платежі у визначені графіком строки не здійснював, провівши лише часткові погашення заборгованості: 14 червня 2025 року на суму 1 120,00 грн, 29 червня 2025 року на суму 1 240,00 грн та 12 липня 2025 року на суму 1 120,00 грн (всього сплачено 3 480,00 грн). Внаслідок неналежного виконання умов договору станом на момент звернення до суду утворилася заборгованість у загальному розмірі 11 920,00 грн, яка складається з:

заборгованості за тілом кредиту - 8 000,00 грн;

заборгованості за процентами за користування кредитом - 2 240,00 грн;

неустойки - 1 680,00 грн.

На підставі викладеного ТОВ «Споживчий центр» просить суд стягнути з ОСОБА_1 зазначену заборгованість за кредитним договором у розмірі 11 920,00 грн, а також стягнути витрати зі сплати судового збору в сумі 2 662,40 грн та поштові витрати на відправлення копії позовної заяви з додатками відповідачу в сумі 120,18 грн.

Ухвалою судді Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 10.06.2026 року вказану позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі з викликом сторін.

У відповідності до ст. 178 ЦПК України відповідачу було надано строк для подання відзиву на позовну заяву протягом 15 днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі.

В судове засідання представник позивача ТОВ «Споживчий центр» не з`явився, у позовній заяві просив розглядати справу за його відсутності.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась, про час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку, шляхом направлення судової повістки, ухвали про відкриття провадження на адресу місця проживання відповідача. Згідно довідки про причини повернення «адресат відсутній за вказаною адресою».

У визначений судом строк відзив на позов або зустрічний позов, відповідач не подав, жодних пояснень щодо причини неявки суду не надав.

Відповідно до ч. 8 ст.178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Як зазначено вище, відповідач у визначений строк не надав суду відзив на позовну заяву, тому у відповідності до ст.ст. 279, 280, 281 ЦПК України, суд ухвалив провести заочний розгляд справи у порядку спрощеного провадження.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши та дослідивши у сукупності докази у справі, суд приходить до наступних висновків.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до ч. 1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно до ст. ст. 81, 83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Судом встановлено, що 01 червня 2025 року між кредитодавцем ТОВ «Споживчий центр» та позичальником ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № 29.05.2025-100001510.

Згідно з умовами договору:

сума кредиту становить 8 000,00 грн;

строк кредитування - 70 днів з дати надання коштів;

дата повернення кредиту - 09 серпня 2025 року;

процентна ставка визначена як фіксована незмінна: ставка «Економ» у розмірі 0,01 % на день за перший черговий період користування кредитом та ставка «Стандарт» у розмірі 1 % за один день користування кредитом за наступні чергові періоди;

пунктом 9.1 договору та іншими його положеннями передбачено неустойку у розмірі 120,00 грн за кожен день невиконання/неналежного виконання окремого зобов`язання.

Як вбачається з листа ТОВ «Універсальні платіжні рішення» вих. № 1-1905 від 19.05.2026, на виконання взятих на себе договірних зобов`язань ТОВ «Споживчий центр» 01 червня 2025 року перерахувало грошові кошти в сумі 8 000,00 грн за допомогою операції інтернет-еквайрингу на банківську платіжну картку відповідача № 4149609025645070, призначення платежу: «Видача за договором кредиту № 29.05.2025-100001510».

Правочин вчинено в електронній формі через інформаційно-комунікаційну систему кредитодавця. Перед оформленням заявки було здійснено електронну дистанційну ідентифікацію особи позичальника за допомогою Системи BankID Національного банку України. Ознайомившись із параметрами кредитування та змістом публічної оферти, відповідач підтвердив акцепт шляхом внесення спеціального одноразового алфавітно-цифрового ідентифікатора, який був згенерований та надісланий йому через SMS-повідомлення на фінансовий мобільний номер телефону НОМЕР_2 , одноразовий ідентифікатор «E697».

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Механізм укладення електронного договору, який має використовуватися позивачем у взаємовідносинах із позичальниками, зокрема вимоги до його підписання сторонами, врегульовано Законом України «Про електронну комерцію» та Законом України «Про електронний цифровий підпис».

Статтею 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачено, що електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронний цифровий підпис» електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про електронний цифровий підпис» електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб`єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі. Використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі.

Статтею 6 Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачено, що сертифікат ключа містить такі обов`язкові дані: найменування та реквізити центру сертифікації ключів (центрального засвідчувального органу, засвідчувального центру); зазначення, що сертифікат виданий в Україні; унікальний реєстраційний номер сертифіката ключа; основні дані (реквізити) підписувача - власника особистого ключа; дату і час початку та закінчення строку чинності сертифіката; відкритий ключ; найменування криптографічного алгоритму, що використовується власником особистого ключа; інформацію про обмеження використання підпису. Посилений сертифікат ключа, крім обов`язкових даних, які містяться в сертифікаті ключа, повинен мати ознаку посиленого сертифіката ключа. Інші дані можуть вноситися у посилений сертифікат ключа на вимогу його власника.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов`язки майнового характеру; електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно із ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Кредитний договір укладено в електронній формі та підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором. ОСОБА_1 , приймаючи пропозицію (акцепт), погодив, що підписує та укладає кредитний договір на зазначених умовах одноразовим ідентифікатором (E697).

В свою чергу, ОСОБА_1 особу якого було ідентифіковано через систему «Bank ID», свої зобов`язання за договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим, станом на дату звернення до суду, утворилась заборгованість у сумі 11 920,00 грн, яка складається з заборгованості за тілом кредиту - 8 000,00 грн; заборгованості за процентами за користування кредитом - 2 240,00 грн; неустойки - 1 680,00 грн., що видно з дослідженої судом довідки-розрахунку за підписом представника позивача.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд виходить з таких норм цивільного законодавства.

За загальним правилом ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один зі способів, визначених ч.2 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Суд при розгляді справи застосовує правовий зміст норм, які регулюють загальні умови, строки виконання зобов`язань учасниками цивільних правовідносин, правові наслідки їх порушень, зокрема, у відносинах щодо позики, а саме, ст. 207, 509, 525-527, 599, 610, 611, 625, 1048-1050, 1054, 1056-1 ЦК України. Крім того, на дані правовідносини, поширюються положення про договір (ст. 626-629, 631 ЦК України).

За приписами ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно з ч.1,3 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.76 цього Кодексу доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі письмових, речових та електронних доказів, висновків експертів та показаннями свідків.

Згідно з положеннями ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

За приписами ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом ст.626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч.2 ст. 639 ЦК України.) Абзац 2 ч.2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Враховуючи наведене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України). Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, які суд застосовує відповідно до приписів ч.4 ст.263 ЦПК України.

За нормою ч.2 ст.1050 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Так, ч.1 ст.1046 ЦК України визначено, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Крім того, згідно з ч.1 ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Так, в разі укладення кредитного договору, проценти за користування кредитними коштами та міра відповідальності кредитора поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У цій справі позивачем заявлено вимоги про стягнення заборгованості, а саме, прострочених тіла кредиту, процентів, нарахованих на вказане тіло, а також неустойки й комісії.

За змістом ч.2 ст.1056-1 ЦК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст.1049 Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Так, позивач, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник у кредитора), стягнути складові його повної вартості, а саме, проценти за користування кредитом, розмір яких підтверджений належними та допустимими доказами.

22.11.2023 прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-ІХ (набрав чинності 24.12.2023), яким внесено зміни до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» (пп.6 п.5 Розділу І Закону №3498-ІХ) та доповнено пунктом 17 розділ IV Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» (пп.13 п.5 Розділу І Закону № 3498-ІХ).

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону, максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %. При цьому, згідно п. 17 розділу IV Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати:

протягом перших 120 днів - 2,5 % (до 22.04.2024 включно);

протягом наступних 120 днів - 1,5 % (з 23.04.2024 до 20.08.2024 включно).

Відповідно до п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 3498-ІХ, дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

В даному випадку враховується саме строк дії договору, а не факт його продовження у разі укладення окремого правочину.

Пунктом 9 частини першої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» встановлено, що у договорі про споживчий кредит зазначається денна процентна ставка, її розрахунок та загальні витрати за споживчим кредитом (крім споживчих кредитів, виконання зобов`язань за якими забезпечено заставою/іпотекою або правом довірчої власності), орієнтовна реальна річна процентна ставка та орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит.

Таким чином, за договорами про споживчий кредит, які укладатимуться зі споживачами після набрання чинності Законом № 3498-IX, в тому числі строк кредитування за якими триватиме після 21.08.2024, денна процента ставка повинна розраховуватися на дату укладення договору про споживчий кредит з урахуванням законодавчих обмежень, встановлених саме на дату укладання такого договору.

При цьому, денна процента ставка залишається незмінною протягом усього строку кредитування за договором про споживчий кредит за умови, що до нього не вносилися зміни щодо складових показників, які застосовуються для обчислення денної процентної ставки (строку кредитування, загальних витрат за споживчим кредитом та загального розміру кредиту).

Відповідно до ч.3 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки має базуватися на припущенні, що договір про споживчий кредит залишається дійсним протягом погодженого строку та що кредитодавець і споживач виконають свої обов`язки на умовах та у строки, визначені у договорі.

Так, проценти, нараховані кредитором, відповідають визначеним вище законодавчим обмеженням, враховуючи укладення договору 01.06.2025.

Кредитодавець виконав свої обов`язки, перерахувавши кошти в сумі 8 000,00 грн на картку позичальника. Оскільки відповідач у встановлений договором строк (до 09.08.2025) тіло кредиту не повернув та нараховані в межах погодженого 70-денного строку кредитування проценти з урахуванням здійснених ним часткових платежів у повному обсязі не сплатив, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за основним боргом (тілом кредиту) у розмірі 8 000,00 грн та заборгованості за процентами у розмірі 2 240,00 грн є доведеними, обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Як встановлено під час розгляду справи, відповідно до умов укладеного між сторонами електронного кредитного договору передбачено обов`язок позичальника/відповідача сплатити кредитору/позивачу неустойку у випадку невиконання/неналежного виконання будь-яких грошових зобов`язань у встановлені договором строки в розмірі 120,00 гривень за кожен день прострочення зобов`язання.

Проте, загальновідомою обставиною є те, що з 24.02.2022 по цей час в Україні діє воєнний стан. Враховуючи, що кредитний договір укладено під час дії воєнного стану, то на правовідносини, які склались між сторонами поширюється дія п. 18 Перехідних положень ЦК України. Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (ч.1 ст.14 ЦК України).

Відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). На кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (згідно з висновками у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 706/68/23, пр. 61-8279св23).

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: (1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; (2) в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; (3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання).

Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

В постанові Верховного Суду від 31.01.2024 №183/7850/22, пр. 61-14740св23, вказано, що тлумачення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Таким чином суд дійшов висновку про те, що нарахування та стягнення неустойки в сумі 1680,00 гривень є неправомірним, а позов в цій частині не підлягає задоволенню.

Відповідно, із врахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності, суд дійшов висновку, що ТОВ «Споживчий центр» у належний спосіб підтверджено право вимоги до відповідача на суму заборгованості за Кредитним договором № 29.05.2025-100001510 від 01.06.2025 у розмірі 10 240,00 грн, що складається з тіла кредиту в сумі 8 000,00 грн та процентів за користування кредитом у сумі 2 240,00 грн.

Щодо розподілу судових витрат суд виходить з такого. Згідно з ч. 1,2 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Позивач просить стягнути з відповідача витрати, пов`язані з розглядом справи, а саме: за відправлення відповідачу копії позовної заяви з доданими документами на суму 120,18 грн.

Відповідно до ст. 133, 141 ЦПК України ці витрати як складова судових витрат підлягають стягненню з відповідача також пропорційно задоволеним вимогам у розмірі 103,24 грн.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, на користь позивача, як сторони по справі, чиї позовні вимоги задовольняються частково, із відповідача слід стягнути судові витрати у вигляді оплати судового збору у сумі 2 287,16 гривень, тобто, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.2,4,12,13,15,76-78,81, 258,259,264,265,273,354,355 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором -задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за Кредитним договором № 29.05.2025-100001510 від 01 червня 2025 року в загальному розмірі 10 240,00 грн (десять тисяч двісті сорок гривень 00 копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2 287,16 грн (дві тисячі двісті вісімдесят сім гривень 16 копійок) та витрати на поштове відправлення в сумі 103,24 грн (сто три гривні 24 копійки), а всього судових витрат на суму 2 390,40 грн (дві тисячі триста дев`яносто гривень 40 копійок).

У задоволенні решти позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Інформація про учасників справи відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 Цивільного процесуального кодексу України:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 133-А, код ЄДРПОУ: 37356833.

Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя: Баруліна Т. Є.