Рішення № 139757212, 15.09.2026, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 р. м. Чернівці Справа № 640/25135/20

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брезіної Т.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, з урахуванням уточнених позовних вимог, про:

- визнання протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора, яка полягає у невиконанні вимог ст. 119 КЗпП України в частині збереження за ОСОБА_1 місця роботи та посади після припинення контракту про проходження військової служби;

- визнання протиправною бездіяльності Офісу Генерального прокурора, яка виразилася у непоновленні ОСОБА_1 , який був прийнятий на військову службу за контрактом під час кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації, на посаді в органах прокуратури України, з якої позивач був звільнений у зв`язку зі вступом на військову службу, а у разі її відсутності на рівнозначній посаді з 04.09.2020;

- поновлення ОСОБА_1 на відповідній посаді в органі прокуратури України з 04 вересня 2020 року;

- стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середнього заробітоку за час проходження військової служби за контрактом у Збройних Силах України під час кризової ситуації, що загрожує національній безпеці та оголошення рішення про проведення мобілізації за період з 26.11.2015 по 06.12.2019;

- стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середнього заробітоку за час вимушеного прогулу, починаючи з 04.09.2020 р. по дату винесення судового рішення.

В обґрунтуванні позовних вимог позивач зазначає, що під час роботи в органах прокуратури, у зв`язку із Указом Президента України від 17.03.2014 р. №303/2014 уклав контракт з Міністром оборони України 19.11.2015 р. про проходження військової служби, після чого наказом Генерального прокурора України від 25.11.2015 р. №565-вк був звільнений з посади та органів прокуратури на підставі п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. У подальшому наказом Генерального прокурора від 02.12.2019 р. №1059-вк позивача було виключено з 06.12.2019 р. зі списків особового складу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, у зв`язку із скороченням штатів або проведення організаційних заходів. Поряд із цим, позивач зазначає, що наказом Генерального прокурора №358 від 27.12.2019 р. юридичну особу «Генеральна прокуратура України» перейменовано в «Офіс Генерального прокурора» без зміну коду юридичної особи. У зв`язку із вказаним, на підставі приписів ст. 119 КЗпП України позивач 06.09.2020 р. звернувся до відповідача із проханням поновити його на рівнозначній посаді в органах прокуратури, з якої він був звільнений на момент вступу на військову службу, а у разі її відсутності на рівнозначній посаді. 18.09.2020 р. відповідач відмовив у задоволенні звернення позивача у зв`язку із тим, що начебто на позивача не поширюються гарантії, передбачені ст. 119 КЗпП України. Позивач не погоджується з такими доводами відповідача та вважає, що у спірних правовідносинах на нього поширюються гарантії, передбачені ст. 119 КЗпП України, в частині збереження місця роботи, посади і середнього заробітку за час проходження військової служби за контрактом у Збройних Силах України під час кризової ситуації, що загрожує національній безпеці та оголошення рішення про проведення мобілізації. Таким чином, позивач стверджує про наявність достатніх підстав для поновлення його на відповідній посаді в органах прокуратури України з 04.09.2020 р., стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також середнього заробітку за час проходження військової служби за контрактом у Збройних Силах України під час кризової ситуації, що загрожує національній безпеці та оголошення рішення про проведення мобілізації.

Відповідач заперечував проти задоволення позову та вказав, що позивача звільнено з посади та органів прокуратури згідно наказу від 25.11.2015 р. №565-вк на підставі п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. Тобто у спірних правовідносинах відбулось звільнення, а не увільнення від виконання посадових обов`язків із збереженням заробітної плати. При цьому, позивач не подавав рапорт Генеральному прокурору України про збереження за ним посади та середнього заробітку, відповідно до ст. 119 КЗпП України, а у рапорті від 25.11.2015 р. просив Генерального прокурора звільнити його із займаної посади саме на підставі п. 3 ст. 36 КЗпП України. Також відповідач вказує, що вступ позивача на військову службу та бажання проходити її на посадах у Головній військовій прокуратурі Генеральної прокуратури України було добровільним рішенням позивача та не пов`язане з особливим періодом та виникнення кризової ситуації у державі, яка потребувала мобілізації. При цьому, наступного дня після звільнення з органів прокуратури позивач був призначений на ту ж посаду у статусі військовослужбовця. Крім того, відповідач зазначає, що у затвердженій структурі Офісу Генерального прокурора відсутня Головна військова прокуратура, на посадах якої прокурори мають статус військовослужбовців. Таким чином, відповідач стверджує, що в системі органів прокуратури у зв`язку з їх реформуванням, функціонування військових прокуратур, а так само Головної військової прокуратури не передбачено подальше проходження позивачем військової служби на посадах в органах прокуратури. Відповідач вказує, що у спірних правовідносинах не допущено протиправної бездіяльності щодо поновлення позивача на відповідній посаді в органах прокуратури України, а тому вважає заявлений позов безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню.

Рух справи у суді

Окружним адміністративним судом м. Києва ухвалою від 11.11.2020 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями Чернівецького окружного адміністративного суду, адміністративну справу №640/25135/20 передано на розгляд головуючому судді Брезіній Т.М., у зв`язку із звільненням з посади судді ОСОБА_2 .

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 18.03.2026 р. прийнято адміністративну справу до свого провадження. Продовжено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Позивач у період з 12.09.2007 р. по 25.11.2015 р. працював в органах прокуратури, а з 26.11.2015 р. по 06.12.2019 р. проходив військову службу на прокурорсько-слідчих посадах в органах військової прокуратури, що підтверджується інформацією з послужного списку від 03.04.2019 р. та копією трудової книжки позивача. (а.с. 26-33, 185-189).

Наказом Генеральної прокуратури України від 08.10.2015 р. №460-вк позивача призначено на посаду старшого слідчого в особливо важливих справах слідчого відділу слідчого управління головного Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України. (а.с. 75).

Наказом Міністра оборони України від 19.11.2015 р. №926 позивача прийнято на військову службу за контрактом, відряджено до Генеральної прокуратури України із залишенням на військовій службі для призначення на відповідну посаду зі штатно-посадовою категорією «полковник юстиції» та в порядку переатестації присвоєно військове звання «майор юстиції». (а.с. 21).

25.11.2015 р. позивач подав рапорт Генеральному прокурору України про звільнення з посади старшого слідчого в особливо важливих справах слідчого відділу слідчого управління головного Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України у зв`язку із вступом на військову службу, на підставі п. 3 ст. 36 КЗпП України. (а.с. 81).

Наказом Генеральної прокуратури України від 25.11.2015 р. №565-вк позивача звільнено з посади старшого слідчого в особливо важливих справах слідчого відділу слідчого управління головного Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України у зв`язку із вступом на військову службу, на підставі п. 3 ст. 36 КЗпП України. Підстави зазначено: наказ Міністра оборони України №926 від 19.11.2015, рапорт ОСОБА_1 (а.с. 22).

Наказом Генеральної прокуратури України від 26.11.2015 р. №566-вк позивача зараховано до списків особового складу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України на посаду старшого слідчого в особливо важливих справах слідчого відділу слідчого управління головного Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України. Встановлено посадовий оклад зі штатним розписом та надбавку за високі досягнення, з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років. (а.с. 23)

Матеріали справи містять копію контракту про проходження громадянами військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу від 26.11.2015 р. між Міністерством оборони та позивачем. (а.с. 17-20).

Наказом Міністра оборони України від 07.11.2019 р. №616 позивача звільнено з військової служби у запас за пп. «г» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів). (а.с. 24).

Наказом Генеральної прокуратури України від 02.12.2019 р. №1059-вк позивача з 06.12.2019 р. звільнено з військової служби у запас за пп. «г» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів), виключено зі списків особового складу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, усіх видів забезпечення та направлено особову справу до відповідного комісаріату. (а.с. 25).

Наказом Генеральної прокуратури України від 27.12.2019 р. №358 перейменовано юридичну особу «Генеральна прокуратура України» на «Офіс Генерального прокурора» без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи. (а.с. 34-35).

Матеріали справи містять копію структури Генеральної прокуратури України, затвердженої наказом Генерального прокурора України від 16.07.2015 р. №55-шц. (а.с 221-230).

04.09.2020 р. позивач звернувся до Офісу Генерального прокурора із проханням, керуючись ст. 119 КЗпП України, поновити на посаді в органах прокуратури, з якої він був звільнений у зв`язку із вступом на військову службу, а у разі її відсутності на рівнозначній посаді. (а.с. 12-13).

У листі від 18.09.2020 р. №07-57865-20 відповідач повідомив позивача, що на нього не поширюються гарантії, передбачені ст. 119 КЗпП України, а тому він не може бути поновлений на посаду, яку обіймав до вступу на військову службу. Зазначено, що позивач був звільнений з Генеральної прокуратури, у зв`язку із вступом на військову службу до Збройних Сил України за власним, добровільним бажанням та не пов`язане із особливим періодом та виникненням кризової ситуації у державі, яка потребувала мобілізацію людських ресурсів для укомплектування органів військової прокуратури за рахунок цивільних прокурорів, що не мали спеціальної військової підготовки на момент прийняття на військову службу. (а.с. 14-15).

Мотивувальна частина

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-XII (у редакції станом на момент виникнення правовідносин, далі - Закону № 2232-XII) проходження військової служби здійснюється, зокрема громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 39 Закону № 2232-XII за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання.

Згідно з ч. 1 та 2 статті 119 КЗпП України (у редакції станом на момент виникнення правовідносин) на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку. Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України "Про військовий обов`язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

Відповідно до ч. 3 та ч. 4 ст. 119 КЗпП України передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

За працівниками, які були призвані під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв`язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом, але не більше ніж на строк укладеного контракту, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України (у редакції станом на момент виникнення правовідносин) передбачено підставу для припинення трудового договору у разі призову або вступу працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Поняття особливого періоду наведене у статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII) за змістом якої особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

26 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII частиною четвертою статті 27 якого передбачено, що військовими прокурорами призначаються громадяни з числа офіцерів, які проходять військову службу або перебувають у запасі і мають вищу юридичну освіту, за умови укладення ними контракту про проходження служби осіб офіцерського складу у військовій прокуратурі.

З аналізу наведених положень Закону № 2232-XII та КЗпП України вбачається, що з моменту вступу на військову службу, за громадянами України, які були призвані (прийняті) на військову службу зберігаються: місце роботи та середній заробіток на підприємстві, установі, організації, в яких вони працювали на час призову (прийняття).

Як видно зі змісту ч. 3 ст. 119 КЗпП України, поширення гарантій щодо збереження місця роботи законодавець не ставить у залежність від виду контракту, а тільки умову, що такі гарантії надаються особі під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення.

Рішенням Ради національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України» від 01 березня 2014 року, яке введене в дію Указом Президента України від 02 березня 2014 року № 189/2014, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Особливий період діє в Україні від 17 березня 2014 року після оприлюднення Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію». Президент України відповідного рішення про скасування особливого періоду, як і рішення про демобілізацію військовослужбовців, прийнятих на військову службу під час мобілізації, не приймав.

Отже, особи які уклали контракт під час дії ситуації, що загрожує національній безпеці України, як військовослужбовці, користується пільгами, передбаченими ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та ч. 3 та ч. 4 ст. 119 КЗпП України.

Судом було встановлено, що позивач у період з 12.09.2007 р. по 25.11.2015 р. працював в органах прокуратури, а з 26.11.2015 р. по 06.12.2019 р. проходив військову службу на прокурорсько-слідчих посадах в органах військової прокуратури, що підтверджується інформацією з послужного списку від 03.04.2019 р. та копією трудової книжки позивача.

Так, наказом Генеральної прокуратури України від 08.10.2015 р. №460-вк позивача призначено на посаду старшого слідчого в особливо важливих справах слідчого відділу слідчого управління головного Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України.

Водночас, наказом Міністра оборони України від 19.11.2015 р. №926 позивача прийнято на військову службу за контрактом, відряджено до Генеральної прокуратури України із залишенням на військовій службі для призначення на відповідну посаду зі штатно-посадовою категорією «полковник юстиції» та в порядку переатестації присвоєно військове звання «майор юстиції».

На підставі вказаного, 25.11.2015 р. позивач подав рапорт Генеральному прокурору України про звільнення з посади старшого слідчого в особливо важливих справах слідчого відділу слідчого управління головного Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України у зв`язку із вступом на військову службу, на підставі п. 3 ст. 36 КЗпП України.

Наказом Генеральної прокуратури України від 25.11.2015 р. №565-вк позивача звільнено з посади старшого слідчого в особливо важливих справах слідчого відділу слідчого управління головного Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України у зв`язку із вступом на військову службу, на підставі п. 3 ст. 36 КЗпП України. Підставами для звільнення зазначено: наказ Міністра оборони України №926 від 19.11.2015, рапорт ОСОБА_1 .

Поряд із цим, наказом Генеральної прокуратури України від 26.11.2015 р. №566-вк позивача зараховано до списків особового складу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України на посаду старшого слідчого в особливо важливих справах слідчого відділу слідчого управління головного Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України. Встановлено посадовий оклад зі штатним розписом та надбавку за високі досягнення, з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років.

26 жовтня 2014 набрав чинності Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ, ч. 4 ст. 27 якого передбачено, що військовими прокурорами призначаються громадяни з числа офіцерів, які проходять військову службу або перебувають у запасі і мають вищу юридичну освіту, за умови укладення ними контракту про проходження служби осіб офіцерського складу у військовій прокуратурі.

Отже військові прокурори приймались на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу на підставі наказів Міністра оборони України та, відповідно до Закону № 2232-ХІІ відряджались до Генеральної прокуратури України для призначення на відповідні військові посади, передбачені Указом Президента України від 22 вересня 2014 року № 737/2014 «Про Перелік посад військових прокурорів і слідчих військових прокуратур та граничних військових звань за цими посадами».

Суд зауважує, що Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ був визначений новий порядок проходження служби в органах військової прокуратури, а саме: лише громадяни з числа офіцерів, які проходять військову службу або перебувають у запасі і мають вищу юридичну освіту, за умови укладення ними контракту про проходження служби осіб офіцерського складу у військовій прокуратурі.

У той же час, абз. 3 ч. 4 статті 27 Закону № 1697-VІІ передбачено, що в окремих випадках за наказом Генерального прокурора України на посади прокурорів та слідчих військової прокуратури можуть бути призначені особи, які не є військовослужбовцями і не перебувають у запасі та відповідають вимогам частин першої та п`ятої цієї статті.

Суд звертає увагу, що у спірних правовідносинах, реалізуючи своє право на проходження військової служби в органах військової прокуратури позивач, перебуваючи на посаді старшого слідчого в особливо важливих справах слідчого відділу слідчого управління головного Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, уклав контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, який набирав чинності з 26.11.2015 року.

Поряд із цим, виходячи із наведених обставин необхідно відмежовувати призив або вступ на військову службу, як виконання військового обов`язку, та вступ на військову службу, як виконання умов відповідності посаді, на яку претендує особа.

Суд звертає увагу, що після укладення контракту та вступу на військову службу, відповідно до наказу Генеральної прокуратури України від 25.11.2015 р. №565-вк позивача звільнено з посади старшого слідчого в особливо важливих справах слідчого відділу слідчого управління головного Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України у зв`язку із вступом на військову службу, на підставі п. 3 ст. 36 КЗпП України. Однак, наступного дня 26.11.2015 р., згідно наказу Генеральної прокуратури України №566-вк позивача зараховано до списків особового складу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України на ту саму посаду - старшого слідчого в особливо важливих справах слідчого відділу слідчого управління головного Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України. Встановлено посадовий оклад зі штатним розписом та надбавку за високі досягнення, з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років.

Тобто переривання трудових відносин з Головною військової прокуратурою Генеральної прокуратури України, зміна умов праці чи обсягу посадових обов`язків, а також виплата грошового забезпечення у позивача не відбулося, оскільки він перебував на вказаній посаді до моменту видання наказу від 26.11.2015 р. №566-вк та продовжив проходити військову службу на цій же посаді після видання наказу від 25.11.2015 р. №565-вк.

Отже, ураховуючи те, що фактично переривання трудових відносин з Головною військової прокуратурою Генеральної прокуратури України, зміна умов праці чи обсягу посадових обов`язків у позивача не відбулося, суд вважає, що на спірні правовідносини не розповсюджуються норми статті 119 КЗпП України та відсутності підстав для задоволення позову.

Аналогічні правові висновки застосовані Верховним Судом у постановах № 240/17690/20 від 05.10.2021 р., №460/2657/20 від 20.04.2023 р. у подібних правовідносинах.

При цьому, позовні вимоги зобов`язального характеру (поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час проходження військової служби за контрактом у Збройних Силах України та середнього заробітку за час вимушеного прогулу) є похідними позовними вимогами від оскаржуваної позивачем бездіяльності відповідача, а тому також не підлягають задоволенню.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судом встановлено, що у провадженні Окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа №640/26383/19 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про оскарження наказу Генеральної прокуратури України від 02.12.2019 р. №1059-вк, яким позивача з 06.12.2019 р. звільнено з військової служби у запас за пп. «г» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів), виключено зі списків особового складу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, усіх видів забезпечення та направлено особову справу до відповідного комісаріату.

Верховний Суд у постанові від 22.11.2022 р. №640/26383/19 зазначив, що оскільки Головна військова прокуратура, до якої був відряджений позивач, з набранням чинності Законом №113-IX припинила свою діяльність, тому позивача звільнено з військової служби Міністром оборони України відповідно до законодавства, що регулює порядок проходження військової служби, з урахуванням пункту 18 розділу ІІ Закону №113-ІХ, на підставі його рапорту, поданого згідно з вимогами Положення №1153/2008, відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та з органів прокуратури.

У своїй практиці Верховний Суд уже зазначав, що передумовою відрядження військовослужбовця до органів прокуратури, з подальшим призначенням на відповідну посаду, є укладення контракту про проходження військової служби. Відповідно припинення такого контракту (розірвання) виключає можливість подальшого проходження служби в органах прокуратури. Такі особи можуть бути прийняті на роботу в органи прокуратури на загальних умовах, визначених Законом України "Про прокуратуру".

Вказаний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі №420/5104/20 та 25 жовтня 2022 року у справі № 520/1087/2020.

Крім того, Верховний Суд вказує, що Законом №113-ІХ передбачено початок роботи Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур, проведення атестації усіх прокурорів та слідчих органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають вказані посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах та переведення їх на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного її проходження. Днем початку роботи Офісу Генерального прокурора згідно з наказом Генерального прокурора від 23.12.2019 №351 визначено 02 січня 2020 року. Так, наказом Генерального прокурора від 21.12.2019 №99-шц затверджено структуру Офісу Генерального прокурора, у якій відсутня Головна військова прокуратура, на посадах якої прокурори мають статус військовослужбовців.

Верховний Суд по справі №640/26383/19 виснував зважаючи на те, що в системі органів прокуратури Головної військової прокуратури не передбачено, подальше проходження позивачем військової служби на посадах в органах прокуратури, куди останній був відрядженим, було неможливим. Крім того, Верховний Суд наголошував увагу, що наказ Міністра оборони України 07 листопада 2019 року № 616 позивачем у встановленому порядку до суду не оскаржено та судом не скасовано.

Також Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що оскільки позивач не звертався до відповідача із заявою за формою, визначеною чинним законодавством, про намір пройти атестацію у зв`язку з реформуванням органів прокуратури, відповідно, у відповідача не було законодавчо визначених підстав для його атестування та, як наслідок, для переведення до Офісу Генерального прокурора.

Верховний Суд наголосив, що позивача фактично звільнено з військової служби наказом Міністра оборони України, а спірним наказом Генерального прокурора лише продубльовано таке звільнення, що не породжує для позивача ніяких нових юридичних наслідків, тому що у відповідача не було обов`язку працевлаштовувати позивача в органах прокуратури після його звільнення з військової служби.

Таким чином Верховний Суд дійшов висновку про законність звільнення позивача на підставі підпункту "г" пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" з військової служби у запас, що має наслідком звільнення його з органів прокуратури, позовні вимоги про поновлення позивача на посаді прокурора спеціального відділу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволенню не підлягають.

На підставі встановлених обставин по справі №640/26383/19, а також з урахуванням висновків суду про те, що на спірні правовідносини не розповсюджуються норми статті 119 КЗпП України, суд вважає поданий позов безпідставним та необґрунтованим.

Висновки за результатами розгляду справи

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.1 та ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За результати розгляду справи суд дійшов висновку про відсутність протиправної бездіяльності відповідача у спірних правовідносинах, а правомірність вчинених дій відповідачем під час звільнення позивача з органів прокуратури підтверджена матеріалами справи та обставинами, встановленими Верховним Судом по справі №640/26383/19, а тому у задоволенні позову суд відмовляє.

Судові витрати

Відповідно до ч.2 ст. 139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Оскільки відповідач не поніс відповідні витрати з розглядом справи, суд не вирішує питання про їх стягнення.

Керуючись статтями 9, 14, 77, 78, 90, 139, 143, 241 - 246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України ,-

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

У відповідності до статей 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України та пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду"" рішення може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Найменування сторін:

позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

відповідач: Офіс Генерального прокурора (вул. Різницька, 13/15, м. Київ, 01011, ЄДРПОУ 00034051).

Суддя Т.М. Брезіна