Ухвала суду № 13975421, 02.03.2011, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Захарова О.В.

Суддя-доповідач - Геращенко І.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2011 року справа №2а-7763/10/1270 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Геращенка І.В.

суддів Арабей Т.Г. , Губської Л.В.

головуючого Геращенка І.В.

суддів Арабей Т.Г., Губської Л.В.

за відсутністю представників сторін:

від позивача не зявився;

від відповідача не зявився;

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Сєвєродонецька фірма “Меблі”

на постанову Луганського окружного адміністративного суду

від 22.12.2010 року

у справі № 2а-7763/10/1270

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Сєвєродонецька фірма “Меблі”

до відповідача Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Луганської області

про визнання нечинним податкового повідомлення - рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Сєвєродонецька фірма “Меблі” звернулось до Луганського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання нечинним податкового повідомлення - рішення від 01.06.2010 року № 0001111702/0 про визначення суми податкового зобовязання з прибуткового податку акти город в сумі 1753 грн. 86 коп., в тому числі основний платіж в сумі 584 грн. 62 коп. та штрафні (фінансові) санкції в сумі 1169 грн. 24 коп.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 22.12.2010 року у справі № 2а-7763/10/1270 (суддя Захарова О.В.) в задоволені позовної заяви відмовлено.

Позивачем подана апеляційна скарга, в якій він просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким позовну заяву задовольнити.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує невірним застосуванням норм процесуального та матеріального права.

Зазначає, що судом неповно зясовані усі обставини, що мають значення для вирішення справи.

Вказує на те, що Закон України “Про податок з доходів фізичних осіб” не вимагає від податкового агента нараховувати та сплачувати до бюджету податок до виплати доходів, тому у суду першої інстанції не було законних підстав для прийняття рішення про відмову в задоволені позовної заяви.

Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, колегія суддів встановила.

В основу повідомлення рішення, яке оскаржувалось, покладений акт від 18.05.2010 року № 1128/23-23-01554769 про результати позапланової виїзної перевірки дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2007 року по 31.12.2009 року та іншого законодавства за період з 01.01.2007 року по 31.12.2009 року.

За результатами перевірки товариству інкримінувалось, зокрема, порушення вимог п.п.4.2.9, п.4.2 ст.4, п.8.1 ст.8, п.19.2 ст.19 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” та п.3.2, п. 3.3, п. 3.6 Порядку заповнення та подачі податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платника податку та сум утриманого з нього податку, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.10.2003 року за № 960/8281, в частині невідображення данних про суми пенсійних внесків в рамках недержавного пенсійного забезпечення, нарахованих на користь платника податків, та неповне відображення даних про суми нарахованих та виплачених доходів СГД ФО, що призвело до несплати податку до бюджету.

Між сторонами немає розбіжностей щодо обставин справи, встановлених судом першої та апеляційної інстанції, в апеляційній скарзі вказується тільки на невірне застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права.

Колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції, яка діяла на час спірних взаємовідносин, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку у тому числі органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені конституцією та законами України.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Законом України “Про державну податкову службу в Україні” на державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції покладені функції з здійснення контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів).

Таким чином, відповідач у справі орган владних повноважень, якому чинним законодавством України надані владні управлінські функції у сфері оподаткування.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про систему оподаткування“ ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.

Статтею 3 вищезазначеного Закону визначені принципи побудови та призначення системи оподаткування у тому числі єдиний підхід до розробки податкових законів з обов'язковим визначенням платника податку і збору (обов'язкового платежу), об'єкта оподаткування, джерела сплати податку і збору (обов'язкового платежу), податкового періоду, ставок податку і збору (обов'язкового платежу), строків та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг.

Відповідно до ст.11 Закону України “Про систему оподаткування“ на платників податку покладена відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податків та зборів і додержання законів про оподаткування.

Згідно ст. 14 Закону України “Про систему оподаткування” податок з доходів фізичних осіб віднесений до загальнодержавних податків і зборів.

Як зазначалось раніше, позивачу інкримінувалось порушення вимог п.п.4.2.9, п.4.2 ст.4, п.8.1 ст.8, п.19.2 ст.19 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”.

Відповідно до п.п.4.2.9 п.4.2 ст.4 Закону до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятками, передбаченими пунктом 4.3 цієї статті), а саме у вигляді:

а) вартості використання житла, інших об'єктів матеріального або нематеріального майна, наданих платнику податку у безоплатне користування, за винятком, коли таке надання зумовлене виконанням платником податку трудової функції чи передбачене нормами трудового договору (контракту) або відповідно до закону, у встановлених ними межах, а також за винятком користування автомобільним транспортом, наданих платнику податку його працедавцем-резидентом, який є платником податку на прибуток підприємств;

б) вартості майна та харчування, безоплатно отриманого платником податку, крім випадків, визначених у підпункті 5.4.1 пункту 5.4 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств";

в) вартості послуг домашнього обслуговуючого персоналу, безоплатно отриманих платником податку, включаючи працю підпорядкованих осіб, а також осіб, що перебувають на військовій службі чи є заарештованими або ув'язненими.

Під терміном "послуги домашнього обслуговуючого персоналу" розуміються послуги з побутового обслуговування фізичної особи, членів її сім'ї або від імені чи за їх дорученням - будь-якої третьої особи, включаючи ремонт або спорудження об'єктів рухомого чи нерухомого майна, що належать таким особам або використовуються ними;

г) суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що підлягають обов'язковому відшкодуванню згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з цим Законом;

д) суми фінансової допомоги, включаючи суми боргу платника податку, анульованого кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства;

е) вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), а також суми знижки з ціни (вартості) товарів (послуг), що перевищує звичайну, розраховану за правилами визначення звичайних цін (у розмірі такої знижки), крім випадків, передбачених пунктом 4.3 цієї статті.

Якщо додаткові блага надаються у формах, відмінних від грошової, об'єкт оподаткування обчислюється за правилами, визначеними пунктом 3.4 статті 3 цього Закону.

Якщо додаткові блага надаються особою, що не є працедавцем платника податку, чи особою, яка діє від імені або за дорученням такого працедавця, то такі доходи прирівнюються з метою оподаткування до подарунків з їх відповідним оподаткуванням.

Згідно п. 8.1 ст.8 цього Закону податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.

Пунктом 2 статті 19 Закону визначено, що особи, які відповідно до цього Закону мають статус податкових агентів, зобов'язані:

а) своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати та за її рахунок;

б) надавати у строки, встановлені законом для податкового кварталу, якщо інше не визначено нормами цього Закону, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також сум утриманого з них податку податковому органу за місцем свого розташування. У разі коли зазначена особа протягом звітного кварталу не виплачує такі доходи або виплачує доходи не всім платникам податку, зазначена звітність не подається або подається стосовно платників податку, які фактично отримали такі доходи. Запровадження інших форм звітності із зазначених питань не припускається;

в) надавати платнику податку на його вимогу відомості про суму виплаченого на його користь доходу, суму застосованих соціальних податкових пільг та суму утриманого податку;

г) надавати податковому органу інші відомості з питань оподаткування доходів окремого платника податку в обсягах та за процедурою, визначеною цим Законом та Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Позивач не заперечує, що під час перевірки встановлені порушення вимог зазначених норм Закону.

Відповідно до п.1.17 ст.1 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” податковий агент - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Таким чином, позивач у справі є податковим агентом в розумінні зазначеної норми Закону, та особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є працедавець (самозайнята особа), який виплачує такі доходи на користь платника податку (такої самозайнятої особи).

Згідно п.20.1 ст.20 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” розмір штрафних (фінансових) санкцій за порушення норм цього Закону та підстави для їх застосування визначаються законом, що регулює такі питання, якщо інше не встановлене нормами цього Закону.

Спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення є Закон України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

Відповідно до п.п 17.1.9 п.17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” у разі коли платник податків здійснює продаж (відчуження) товарів (продукції) або здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, збору (обов'язкового платежу), якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обов'язковою передумовою такого продажу (відчуження) або виплати, такий платник податків сплачує штраф у подвійному розмірі від суми зобов'язання з такого податку, збору (обов'язкового платежу). Сплата зазначеного штрафу не звільняє платника податків від адміністративної або кримінальної відповідальності та/або конфіскації таких товарів (продукції) або коштів відповідно до закону.

Оскільки позивач не заперечує проти встановленого під час перевірки порушення, відповідач правомірно нарахував йому суму податку та застосував штрафні (фінансові) санкції на підставі зазначеної норми Закону.

Згідно ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем надані належні докази про встановлення факту порушення позивачем вимог Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”.

За таких підстав колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про правомірність дій відповідача, постанова суду прийнята при вірному застосуванні норм процесуального та матеріального права, тому підстав для її скасування не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Законом України “Про податок з доходів фізичних осіб”, ст.2, ст. 9, ст. 160, ст. 167, ст. 195, ст. 197, п.1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, ст. 211, ст. 212, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Сєвєродонецька фірма “Меблі” на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 22.12.2010 року у справі № 2а-7763/10/1270 - залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 22.12.2010 року у справі № 2а-7763/10/1270 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Сєвєродонецька фірма “Меблі” до Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання нечинним податкового повідомлення рішення - залишити без змін.

Ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків встановлених цим Кодексом, а в разі складення у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу з дня складення в повному обсязі.

Головуючий суддя І.В.Геращенко

Судді Т.Г.Арабей

Л.В.Губська