Постанова № 13975110, 23.02.2011, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

22.02.2011 р. справа №16/2

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого:Діброви Г.І.

суддівБойченка К.І., Чернота Л.Ф.

при секретарі: Клименко К.О.

за участю представників сторін:

від позивача :Шульга А.В.- за дов. № 1783 від 11.11.10 р.

від відповідача:ОСОБА_5 за дов. ВРВ № 473623 від 06.10.10 р.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія", м. Київ на рішення господарського суду Луганської області від25.11.2010 року

у справі№ 16/2 (суддя Шеліхіна Р.М.)

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія", м. Київ

до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6, с. Селезнівка Перевальського району Луганської області простягнення 468739 грн. 13 коп. та за зустрічним позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_6, с. Селезнівка Перевальського району Луганської області

доТовариства з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія", м. Київ

провизнання частково недійсним договору ВСТАНОВИВ:

У 2010 році Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія", м. Київ звернулося до господарського суду Луганської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6, с. Селезнівка Перевальського району Луганської області, про стягнення 468739 грн. 13 коп.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 12.10.10 р. прийнято до розгляду зустрічну позовну заяву Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6, с. Селезнівка Перевальського району Луганської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія", м. Київ про визнання частково недійсним договору.

Рішенням господарського суду Луганської області від 25.11.10 р. первісний позов залишено без задоволення. Зустрічний позов задоволено. Визнано недійсним договір фінансового лізингу від 19.06.08 р. №01-148/08-обл, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю “Українська лізингова компанія”, м. Київ та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6, с. Селезнівка Перевальського району Луганської області, в частині пункту 3.2 (абзац під літерою “а”) та в частині пункту 3.9 додатку №4 до договору “Загальні умови фінансового лізингу”.

Позивач за первісним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія", м. Київ, з прийнятим рішенням не згоден, вважає його прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права України. Тому він звернувся з апеляційною скаргою та додатковими поясненнями до неї, в яких просить Донецький апеляційний господарський суд скасувати рішення господарського суду Луганської області від 25.11.2010р. в повному обсязі; прийняти нове рішення, яким провадження по справі за первісним позовом припинити відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України за відсутністю предмету спору; у задоволенні зустрічного позову відмовити у повному обсязі.

Представник відповідача за первісним позовом надав відзив на апеляційну скаргу, яким просив суд апеляційної інстанції залишити рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В судовому засіданні представники сторін підтримали свої вимоги та заперечення щодо апеляційної скарги.

Судова колегія Донецького апеляційного господарського суду вважає за необхідне розглянути апеляційну скаргу, оскільки для зясування фактичних обставин справи достатньо матеріалів, що знаходяться в матеріалах справи № 16/2, та наданих представниками сторін пояснень.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду у відповідності до ст.101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скаргах доводи щодо застосування судом при розгляді справи норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. У процесі розгляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду не відповідає вимогам чинного законодавства України і підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про припинення провадження по справі за первісним позовом та відмову у задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами було укладено договір фінансового лізингу від 19.06.08 року №01-148/08-обл, згідно умов якого позивач (орендодавець) зобовязаний надати відповідачу (орендарю) у тимчасове платне користування сільськогосподарську техніку гусеничний екскаватор JS330МЕ, серійний номер JSBJS33СТ81240860, № двигуна 523488, 2008 року випуску за ціною 1240760 грн. 83 коп. - для використання та подальшого придбання у власність за плату у вигляді щомісячних лізингових платежів відповідно до графіку, що є додатком до договору, які відповідач зобовязався вносити щомісяця з урахуванням винагороди позивачу. Загальна сума платежів за графіком дорівнює 1754148 грн. 67 коп. Період, на який встановлено платежі, дорівнює 5 (пяти) рокам, починаючи з дати укладення договору та графіку.

Позивач на виконання умов договору передав відповідачу в оренду сільгосптехніку на підставі акту приймання-передачі від 18.07.08 р.

Оскільки відповідач належним чином свої договірні зобов»язання не виконав, своєчасно лізингові платежі не сплатив, за ним перед позивачем утворилася заборгованість за договором фінансового лізингу від 19.06.08 р. №01-148/08-обл у розмірі 290647 грн. 31 коп.

Враховуючи наведене, позивач звернувся до господарського суду Луганської області із позовом про стягнення з відповідача суми простроченої заборгованості за лізинговими платежами у розмірі 290647 грн. 31 коп., інфляційних нарахувань у розмірі 43090 грн. 88 коп., 3% річних у розмірі 13674 грн. 84 коп. та штрафу у розмірі 121326 грн. 10 коп.

Дослідивши фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія дійшла висновку, що:

Згідно із ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Враховуючи, що відповідач згідно вимог статей 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України, не надав ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції письмових належних та допустимих доказів відсутності у нього перед позивачем заборгованості за договором фінансового лізингу від 19.06.08 р. №01-148/08-обл у розмірі 290647 грн. 31 коп., то судова колегія вважає, що місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку щодо відмови у задоволенні первісних позовних вимог про стягнення з відповідача суми простроченої заборгованості за лізинговими платежами у розмірі 290647 грн. 31 коп., інфляційних нарахувань у розмірі 43090 грн. 88 коп., 3% річних у розмірі 13674 грн. 84 коп. та штрафу у розмірі 121326 грн. 10 коп. через наявність нібито переплати відповідачем щомісячних лізингових платежів.

З матеріалів справи вбачається та підтверджено позивачем у додаткових поясненнях від 15.02.11 р. в період з 12.08.10 р. по 21.10.10 р., тобто під час розгляд справи в суді першої інстанції, відповідач сплатив на користь позивача суму простроченої заборгованості за лізинговими платежами та штрафні санкції, заявлені позивачем у позові.

Таким чином судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог підлягає скасуванню, а провадження по справі в цій частині підлягає припиненню на підставі п. 11 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України через відсутність предмету спору.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач 12.10.10 р. звернувся до господарського суду Луганської області із зустрічним позовом та просив суд першої інстанції визнати недійсним абзац а) п. 3.2 договору № 01-148/08обл фінансового лізингу від 19.06.08 р. укладеного між ФО-п ОСОБА_6 та ТОВ «Українська лізингова компанія»та визнати недійсним п. 3.9 додатку № 4 до договору № 01-148/08-обл фінансового лізингу від 19.06.08 р. укладеного між ФО-п ОСОБА_6 та ТОВ «Українська лізингова компанія».

19.06.2008р. між позивачем та відповідачем було укладено договір фінансового лізингу № 01-148/08-обл, відповідно до умов якого Лізингодавець (відповідач) на підставі договору купівлі-продажу (поставки) зобовязався набути у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу у тимчасове володіння та користування майно (предмет лізингу), найменування, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого наведені в Специфікації і умовах передачі предмету лізингу, а Лізингоодержувач (Позивач) зобовязався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору.

Пунктом 1 Загальних умов фінансового лізингу (додаток № 4 до договору) сторони передбачили, що приймання Лізингоодержувачем предмета лізингу оформляється шляхом складання акту, що підтверджує якість, комплектність, справність майна і відповідальність майна техніко-економічним показникам, встановленим Лізингоодержувачем умовам і специфікаціям та умовам договору. Акт підписується повноважними представниками сторін і скріплюється печатками сторін. Передача предмета лізингу Лізингоодержувачу у володіння та користування відбувається не раніше дати фактичного отримання предмета лізингу у продавця.

З акту приймання-передачі від 18.07.08р. вбачається, що Лізингодавець передав, а Лізингоодержувач прийняв у володіння та користування сільськогосподарську техніку гусеничний екскаватор JS330МЕ, серійний номер JSBJS33СТ81240860, № двигуна 523488, 2008 року випуску за ціною 1240760 грн. 83 коп.

У відповідності до п. 3.1. Договору, Лізингоодержувач виплачує Лізингодавцю лізингові платежі відповідно до графіку сплати лізингових платежів та умов ст. 3 Загальних умов, лізингові платежі складаються з авансового лізингового платежу, а також чергових лізингових платежів.

Згідно п. 3.9 Загальних умов фінансового лізингу, на дату сплати, визначену пунктом 3.5. Загальних умов, лізинговий платіж (крім авансового платежу та останнього чергового лізингового платежу), який підлягає сплаті згідно графіку та загальних умов коригується на суму винагороди, яка визначається за формулою: V1 = Sо * K - Sо, де So сума чергового лізингового платежу за договором на дату сплати; K коефіцієнт, який визначається як відношення курсу гривні до долару США, встановленого НБУ за 5 календарних днів до дати сплати чергового лізингового платежу, згідно п. 3.5. Загальних умов, та збільшеного на 0,59%, до курсу гривні до долару США, за яким АКІБ "УкрСиббанк" по дорученню Лізингодавця фактично здійснив продаж (конвертування у гривню) коштів у іноземній валюті (валютного кредиту), що підтверджується відповідною довідкою Банку, або завіреною копією банківської виписки, отриманих Лізингодавцем для придбання предмету лізингу та його подальшої передачі Лiзингоодержувачу у фінансовий лізинг.

Наведеним пунктом також передбачено коригування лізингового платежу.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 533 Цивільного кодексу України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

В разі вираження зобовязання в іноземній валюті, його виконання все одно має бути проведено в гривнях. Сума, що підлягає сплаті в гривнях визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу. Офіційним курсом валюти вважається курс валюти, офіційно встановлений Національним банком України, як уповноваженим органом держави (ст.1 Закону України “Про Національний банк України”). Сторони в договорі можуть визначити і інший порядок перерахунку іноземної валюти в гривні.

З наведеного вбачається, що застосування у вказаній вище формулі коефіцієнту, що визначається відповідним відношенням офіційного валютного курсу НБУ до курсу купівлі доларів АКІБ “УкрСіббанк” не є підставою для визнання договору недійсним.

Частина 4 ст. 632 Цивільного кодексу України передбачає, що ціна в договорі може встановлюватися, а може і визначатися його умовами.

У договорі фінансового лізингу та загальних умовах фінансового лізингу сторони визначили порядок зміни лізингового платежу, а саме, суму винагороди в гривнях залежно від зміни курсу гривні до долару США.

Отже, використання формули розрахунку складової лізингового платежу - винагороди лізингодавця є правомірним, оскільки сторонами чітко і однозначно встановлений порядок розрахунку винагороди за цієї формулою.

Згідно ч. 2 ст. 632 Цивільного кодексу України, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Статтями 1 та 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" встановлено, що фінансовий лізинг це вид цивільно-правових відносин, що виникають з договору фінансового лізингу, за яким лізингодавець зобов»язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов та передати її у користування лізиногоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Частиною 2 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" зазначено, що структура лізингових платежів може включати суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом та інші витрати лізингодавця, що безпосередньо повязані з виконанням договору лізингу.

Відповідно до норми ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Статтею 189 Господарського кодексу України встановлено, що ціна (тариф) є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін. Суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін. При здійсненні експортних та імпортних операцій у розрахунках з іноземними контрагентами застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, що формуються відповідно до цін і умов світового ринку та індикативних цін.

Згідно ст. 190 Господарського кодексу України, вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання.

Позивач за зустрічним позовом посилається на те, що умовами договору (п. 3.1 договору) в порядку ч. 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» у складі лізингових платежів передбачено суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу та платіж, як винагороду Лізингодавцю за отримане у лізинг майно (п. 3.6 Загальних умов фінансового лізингу), а положенням п. 3.9 Загальних умов фінансового лізингу визначено платіж, який не передбачений ч. 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг»- винагороду, яка виникає у відповідача виключно внаслідок збільшення курсу долара США по відношенню до гривні. Також позивач у зустрічному позові посилається на те, що застосування формули визначення та перерахування ціни з використанням обмінних курсів іноземних валют, які визначені в абзаці а) п. 3.2 договору та п. 3.9 додатку № 4 до договору суперечать, зокрема, п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.98р. № 1998 «Про удосконалення порядку формування цін». За таких обставин позивач за зустрічним позовом, Фізична особа-підприємець ОСОБА_6, с. Селезнівка Перевальського району Луганської області, просив суд першої інстанції визнати недійсним абзац а) п. 3.2 договору № 01-148/08обл фінансового лізингу від 19.06.08 р. укладеного між ФО-п ОСОБА_6 та ТОВ «Українська лізингова компанія»та визнати недійсним п. 3.9 додатку № 4 до договору № 01-148/08-обл фінансового лізингу від 19.06.08 р. укладеного між ФО-п ОСОБА_6 та ТОВ «Українська лізингова компанія».

Згідно п. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першоютретьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачено актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право відступити в договорі від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов»язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або суті правовідносин сторін.

Таким чином, суперечність правочину актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судом обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства чи укладення певного правочину всупереч змісту чи суті правовідносин сторін; відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином, не свідчить про суперечність змісту правочину Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; відповідних встановлених істотних обставин справи судове рішення не містить, ґрунтується лише на висновках про нібито невідповідність, а не про суперечність спірних пунктів чинному законодавству.

З огляду на наведене, судова колегія вважає, що позивач за зустрічним позовом не довів, що абз. а) п. 3.2 та пункт 3.9 додатку № 4 договору фінансового лізингу № 01-148/08-обл від 19.06.08 р. не відповідають чинному законодавству, з огляду на те, що згідно ч. 2 ст. 524 та ч. 2 ст. 533 Цивільного кодексу України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов"язання в іноземній валюті і тоді сума, яка підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений законом або договором. В даному випадку договором сторони в добровільному порядку узгодили конкретний порядок визначення грошового еквіваленту зобов»язання в іноземній валюті.

Отже, підстави для визнання недійсними абзацу а) п. 3.2 договору та пункту 3.9 додатку № 4 до договору фінансового лізингу визначені позивачем, є необґрунтованими. Також судова колегія дійшла висновку, що посилання позивача за зустрічним позовом на постанову Кабінету Міністрів України від 18.12.1998р. № 1998 є безпідставним, оскільки дана постанова була прийнята до набрання чинності Цивільним та Господарським кодексами України 01.01.2004 року і визначення сторонами в договорі порядку коригування лізингових платежів не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що висновки, викладені в рішенні місцевого господарського суду, не відповідають обставинам справи та судом неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права України, тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Луганської області від 25.11.2010 року у справі № 16/2 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про припинення провадження у справі за первісним позовом та відмову у задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судових витрат по справі покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 36, 49, п. 11 ст. 80, 99, 101, 103, 104, 105, 117 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія", м. Київ на рішення господарського суду Луганської області від 25.11.2010 року у справі № 16/2 задовольнити.

Рішення господарського суду Луганської області від 25.11.2010 року у справі № 16/2 скасувати.

Припинити провадження по справі за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія", м. Київ до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6, с. Селезнівка Перевальського району Луганської області, про стягнення 468739 грн. 13 коп.

Відмовити у задоволенні зустрічного позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6, с. Селезнівка Перевальського району Луганської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія", м. Київ про визнання частково недійсним договору.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія", 01001, м. Київ, вул. Михайлівська, 12, ЄДРПОУ 30575865 витрати по сплаті державного мита за подання первісного позову у розмірі 4687 грн. 39 коп., витрати по сплаті інформаційно-технічного забезпечення судового процесу у розмірі 236 грн. 00 коп. та витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги у розмірі 2386 грн. 19 коп.

Доручити господарському суду Луганської області видати наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, надсилається сторонам по справі в триденний строк та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України через Донецький апеляційний господарський суд у двадцятиденний строк.

Головуючий Г.І.Діброва

СуддіК.І. Бойченко

Л.Ф. Чернота

Надр. 5 прим:

1 у справу;

2 позивачу;

3відповідачу;

4 - ДАГС;

5 ГС Луг. обл.;

Ложка Н.Л.