Ухвала суду № 139732381, 10.09.2026, Оболонський районний суд міста Києва

10.09.2026 Справа № 756/4114/24

ОБОЛОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 756/4114/24

1-кп/756/570/26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10.09.2026 місто Київ

Оболонський районний суд міста Києва у складі:

головуючий суддя ОСОБА_1 ,

секретар судового засідання ОСОБА_2 ,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024000000000513 від 12.03.2024, на підставі обвинувального акта за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України,

за участю учасників судового провадження:

прокурор ОСОБА_4 ,

обвинувачена ОСОБА_5 ,

захисник ОСОБА_6 ,

в с т а н о в и в:

У провадженні Оболонського районного суду міста Києва перебуває кримінальне провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024000000000513 від 12.03.2024, за обвинуваченням ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 307 КК України.

До суду надійшло клопотання прокурора про арешт транспортного засобу марки TOYOTA моделі AVENSIS (д.н.з. НОМЕР_1 ), який на праві власності належить ОСОБА_5 . Обгрунтовуючи вимоги клопотання, прокурор посилається на те, що санкція ч. 2 ст. 307 КК України, за якою обвинувачується ОСОБА_7 , передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від шести до десяти років з конфіскацією майна. З огляду на те, що у формулюванні обвинувачення стороною обвинувачення прямо зазначено, що ОСОБА_5 діяла умисно, з корисливих мотивів, обравши вчинення злочинів у сфері обігу наркотичних засобів як спосіб отримання стабільного незаконного прибутку, на переконання прокурора наявність корисливого мотиву як обов`язкової умови застосування конфіскації майна у цьому провадженні, передбаченої ч. 2 ст. 59 КК України, є складовою висунутого обвинувачення, тим самим, на думку прокурора, виключається обставина, за якої, згідно з усталеною практикою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, конфіскація майна за ч. 2 ст. 307 КК України не підлягала б застосуванню.

З огляду на викладене, прокурор просить накласти арешт на вказаний транспортний засіб шляхом заборони відчуження (продавати, дарувати, обмінювати) та розпорядження (передавати у заставу чи в інший спосіб обтяжувати, вносити до статутного (складеного) капіталу юридичних осіб, знімати з обліку, перереєстровувати) вказаним транспортним засобом, а також учиняти будь-які інші дії, спрямовані на перехід права власності на нього, до скасування арешту в установленому законом порядку.

Захисник ОСОБА_6 заперечив проти задоволення клопотання. Вважав, що мета збуту не підтверджується матеріалами справи, а ініціювання стороною обвинувачення застосування заходу забезпечення на стадії судового розгляду є способом процесуального тиску на ОСОБА_5 .

Обвинувачена ОСОБА_5 підтримала позицію свого захисника.

Заслухавши пояснення учасників, дослідивши матеріали судового провадження, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, приходить до наступного висновку.

Майнові права захищаються в Україні, як Конституцією, так і іншими нормативно-правовими актами. Зокрема частинами 1 і 5 статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Разом з цим, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченим цим Кодексом.

Згідно ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Згідно з п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України одним із заходів забезпечення кримінального провадження є арешт майна.

Статтею 170 КПК України передбачено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Згідно ч. 10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 170, ч. 5 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання. Такий арешт може бути накладено на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КК України, може призначити покарання у виді конфіскації майна.

У провадженні Оболонського районного суду міста Києва перебуває на розгляді обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 307 КК України, санкція якої передбачає додаткове покарання у виді конфіскації майна.

Статтею 59 КК України покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого.

Відповідно до наявних у матеріалах справи документів транспортний засіь марки TOYOTA моделі AVENSIS (д.н.з. НОМЕР_1 ) на праві власності належить ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до ч. 11 ст. 170 КПК України заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

Матеріали клопотання свідчать про наявність достатніх підстав вважати, що майно, на арешті якого наполягає сторона обвинувачення, у разі постановлення обвинувального вироку стосовно ОСОБА_5 може бути конфісковано, оскільки на праві власності належить обвинуваченій, а тому, враховуючи, що прокурором доведено існування ризиків, передбачених абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК України, наявні підстави для накладення арешту на вказане майно з тимчасовим позбавленням права на розпорядження та відчуження майна будь-кому і будь-яким чином з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання та виконання завдань кримінального провадження, передбачених ст. 2 КПК України.

Втручання держави в право на мирне володіння майном в даному випадку є виправданим, оскільки, виходячи з практики Європейського суду з прав людини, здійснюється на підставі закону з метою задоволення суспільного інтересу та з дотриманням принципів пропорційності та справедливої рівноваги.

За таких обставин, враховуючи, що в даному випадку обмеження права власності є розумним і співрозмірним завданням кримінального провадження, а також враховуючи, що обставини кримінального провадження станом на час прийняття рішення вимагають вжиття такого методу державного регулювання як накладення арешту. При цьому, доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження судом не встановлено.

Керуючись ст. 41 Конституції України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтями 98, 100, 107, 131, 132, 171-173, 175, 309 КПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Клопотання прокурора Офісу Генерального прокурора ОСОБА_4 задовольнити.

Накласти арешт на майно обвинуваченої у кримінальному провадженні №12024000000000513 від 12.03.2024 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме на автомобіль марки TOYOTA моделі AVENSIS (д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 ).

Заборонити відчуження та розпоряджання будь-кому і будь-яким чином вказаним майном.

Попередити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про кримінальну відповідальність, передбачену ст. 388 КК України, за незаконні дії щодо майна, на яке накладено арешт.

Ухвала суду підлягає негайному виконанню та окремому оскарженню не підлягає. Заперечення проти неї можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою статті 392 КПК України

Суддя ОСОБА_1