Ухвала суду № 139730821, 09.09.2026, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/6186/26

1-кс/308/5512/26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 вересня 2026 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі :

слідчого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря ОСОБА_2

розглянувши клопотання представника заявника ОСОБА_3 адвоката ОСОБА_4 про скасування арешту майна накладеного ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 червня 2026 року, у кримінальному провадженні відомості про яке внесені в ЄРДР за № 12024070000000483 від 04 жовтня 2024 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.305, ч.2 ст.307, ч.3 ст.307 КК України, -

встановив:

07 вересня 2026 року до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області звернувся представник заявника ОСОБА_3 адвокат ОСОБА_4 з клопотанням про скасування арешту майна накладеного ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 червня 2026 року, у кримінальному провадженні відомості про яке внесені в ЄРДР за № 12024070000000483 від 04 жовтня 2024 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.305, ч.2 ст.307, ч.3 ст.307 КК України на грошові кошти в сумі 600 (шістсот) доларів США, вилучені 18 червня 2026 року під час обшуку за місцем проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування клопотання заявник зазначив, що ОСОБА_3 не повідомлено про підозру у вчиненні злочину в даному кримінальному провадженні, в подальшому застосуванні арешту відпала потреба, ризики не доведені, а заборона користування є обтяжливим для власника та є втручанням в право особи по володінню, користуванню та розпорядженню відповідним майном, адвокат просить повністю скасувати арешт накладений ухвалю слідчого судді.

У судове засідання 09 вересня 2026 року:

-представник власників майна адвокат ОСОБА_4 в судове засіданні не з`явився, подав заяву згідно якої просить провести розгляд клопотання за їх відсутності.

-слідчий ОСОБА_5 не з`явився, подав клопотання згідно якого просить розгляд провести у його відсутності.

Дослідивши клопотання та додані до нього матеріали, слідчий суддя прийшов до наступних висновків.

Відповідно до положень ст.170 КПК України - арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Арешт майна допускається з метою забезпечення:

1) збереження речових доказів;

2) спеціальної конфіскації;

3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди

У випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України(збереження речових доказів), арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 98 КПК України - речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

З матеріалів, поданих заявником вбачається, що ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 червня 2026 року, у кримінальному провадженні відомості про яке внесені в ЄРДР за № 12024070000000483 від 04 жовтня 2024 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.305, ч.2 ст.307, ч.3 ст.307 КК України на грошові кошти в сумі 600 (шістсот) доларів США, вилучені 18 червня 2026 року під час обшуку за місцем проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Метою накладення арешту на майно відповідно до ухвали слідчого судді від 25 червня 2026 рокує збереження речових доказів.

Клопотання представника заявника аргументовано тим, що ОСОБА_3 не повідомлено про підозру у вчиненні злочину в даному кримінальному провадженні, в подальшому застосуванні арешту відпала потреба, ризики не доведені, а заборона користування є обтяжливим для власника та є втручанням в право особи по володінню, користуванню та розпорядженню відповідним майном.

Варто зазначити, що в кримінальному провадженні існує два види інтересів: суспільні інтереси, на захист яких спрямована система кримінальної юстиції; особисті інтереси підозрюваного, обвинуваченого, інших учасників кримінального провадження, які мають бути гарантовано захищені від неправомірних посягань.

Забезпечення балансу цих інтересів, по суті, є одним з найважливіших завдань кримінального провадження. Так, у ст. 2 КПК зазначено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження.

Досягнути такого балансу можна лише за умови існування і дотримання певних правил, визначених у законі, які в своїй сукупності створюють систему гарантій від порушення прав особи, що опинилась у сфері дії кримінального провадження.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

Між тим, статтею 28 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Критерії для визначення розумності строків кримінального провадження визначені ч.3 ст.28 КПК України, однак він має бути об`єктивно необхідним для прийняття процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, продовження заходів забезпечення кримінального провадження, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у права особи в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.

Окрім того, Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "ОСОБА_5 та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).

Відповідно до ч.3 ст.22 КПК України слідчий суддя під час кримінального провадження не може одночасно виконувати функції державного обвинувачення, захисту і судового розгляду. Так, функції з доведення обґрунтованості поданого клопотання, наявності підстав для його задоволення процесуальним законом покладено виключно на ініціатора такого клопотання, в даному випадку - власника майна, разом з тим сторона обвинувачення у випадку не згоди з даним клопотанням зобов`язана належним чином її теж обґрунтувати. Відтак слідчий суддя розглядає клопотання на підставі тих доказів, які слідчому судді і представлені. При цьому, жоден учасник не був позбавлений можливості надати їх безпосередньо в судовому засіданні.

Викладені обставини свідчать, про те, що слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом.

Слідчим суддею під час розгляду клопотання встановлено, що органом досудового розслідування, власнику грошових коштів про підозру у вказаному провадженні не оголошено. Стороною обвинувачення не доведено необхідність подальшого втручання у володіння власником своїм майном.

Слідчий суддя приходить до висновку про відсутність в кримінальному провадженні даних, які б виправдовували подальше втручання держави у право на мирне володіння майном, у зв`язку з чим вважає доцільним скасувати арешт майна, не вбачаючи підстав для подальшого застосування вказаного заходу забезпечення кримінального провадження.

На підставі викладеного і керуючись ст. 107, 170 -174 КПК України, слідчий суддя,-

постановив:

Клопотання представника заявника ОСОБА_3 адвоката ОСОБА_4 про скасування арешту майна - задовольнити.

Скасувати арешт застосований ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 червня 2026 року у кримінальному провадженні відомості про яке внесені в ЄРДР за № 12024070000000483 від 04 жовтня 2024 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.305, ч.2 ст.307, ч.3 ст.307 КК України на грошові кошти в сумі 600 (шістсот) доларівСША.

Повернути 600 (шістсот) доларів США власнику ОСОБА_3 або його представнику за довіреністю.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя ОСОБА_1