Ухвала суду № 139718003, 02.09.2026, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/1162/25

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 вересня 2026 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в особі головуючого судді Наумової Н.В., за участі секретаря судового засідання Передерій Є.В., у присутності: прокурора Романець О.П. та представника четвертого відповідача Луцовича М.О. адвоката Поради С.В., розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгороді позовну заяву позивача керівника Ужгородської окружної прокуратури Закарпатської області в інтересах Держави до відповідачів: Ужгородської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Міністерство внутрішніх справ України, Державне підприємство «Авіаційно-транспортне підприємство «Хорів-Авіа», про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, державних актів на право приватної власності на земельні ділянки та повернення їх у комунальну власність, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач керівник Ужгородської окружної прокуратури Закарпатської області звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області суду в інтересах Держави із позовом до відповідачів: Ужгородської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Міністерство внутрішніх справ України, Державне підприємство «Авіаційно-транспортне підприємство «Хорів-Авіа», про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, державних актів на право приватної власності на земельні ділянки та повернення їх у комунальну власність, за яким просить:

-визнати недійсним та скасувати пункт 1.2 рішення Ужгородської міської ради № 946 від 18.12.2008 у частині надання у приватну власність земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд в районі АДРЕСА_1 , ОСОБА_4 , земельну ділянку площею 0,0792 га, поз. 43, ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,08 га, поз. 72, ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,084 га, поз. 112, ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,087 га, поз. 115;

-визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯЗ № 221617, що посвідчує право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:50:002:0077 площею 0,0792 га в АДРЕСА_2 ;

-визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯЗ № 252717, що посвідчує право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:50:002:0096 площею 0,08 га в АДРЕСА_3 ;

-визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯЗ № 222618, що посвідчує право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:50:002:0116, площею 0,084 га в АДРЕСА_4 ;

-визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯИ № 018672, що посвідчує право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:50:002:0140 площею 0,087 га в АДРЕСА_5 ;

-визнати незаконною та скасувати у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:50:002:0077 площею 0,0792 га в АДРЕСА_2 ;

-визнати незаконною та скасувати у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:50:002:3096 площею 0,08 га в АДРЕСА_3 ;

-визнати незаконною та скасувати у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:50:002:116 площею 0,084 га в АДРЕСА_4 ;

-визнати незаконною та скасувати у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:50:002:0140 площею 0,087 га в АДРЕСА_6 );

-зобов`язати ОСОБА_4 повернути у комунальну власність територіальної громади міста Ужгород в особі Ужгородської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:50:002:0077 площею 0,0792 га в АДРЕСА_2 ;

-зобов`язати ОСОБА_1 повернути у комунальну власність територіальної громади міста Ужгород в особі Ужгородської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:50:002:0096 площею 0,08 га в АДРЕСА_3 ;

-зобов`язати ОСОБА_2 повернути у комунальну власність територіальної громади міста Ужгород в особі Ужгородської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:50:002:0116 площею 0,084 га в АДРЕСА_4 ;

-зобов`язати ОСОБА_3 повернути у комунальну власність територіальної громади міста Ужгород в особі Ужгородської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:50:002:0140 площею 0,087 га в АДРЕСА_6 );

-судові витрати після розгляду справи стягнути з відповідачів на користь Закарпатської обласної прокуратури.

За ухвалою від 27.01.2025 року судом було відкрите провадження у цій справі за правилами загального позовного провадження, призначене підготовче судове засідання, встановлено сторонам строк задля подання письмових заяв у цій справі.

30.01.2025 року до суду від третьої особи Міністерства внутрішніх справ України надійшли додаткові письмові пояснення за якими вона просить прийняти законне та обґрунтоване рішення, що ґрунтуватиметься на засадах верховенства права та зазначила, що позовну заяву керівника Ужгородської окружної прокуратури Закарпатської області в інтересах держави підтримує та просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

12.02.2025 року до суду надійшов від відповідача - Ужгородської міської ради письмовий відзив на позовну заяву за яким він вважає вимоги позивача необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню з підстав, зазначених у цьому відзиві.

22.09.2025 року до суду від позивача - Ужгородської окружної прокуратури Закарпатської області надійшла заява про зміну предмету позову за якою він просить: прийняти до розгляду позовні вимоги, які зазначені у пунктах 11-14 прохальної частини позовної заяви, в наступній редакції:

- витребувати від ОСОБА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , у комунальну власність територіальної громади міста Ужгород в особі Ужгородської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:50:002:0077 площею 0,0792 га в АДРЕСА_2 ;

- витребувати від ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , у комунальну власність територіальної громади міста Ужгород в особі Ужгородської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:50:002:0096 площею 0,08 га в АДРЕСА_3 ;

- витребувати від ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , у комунальну власність територіальної громади міста Ужгород в особі Ужгородської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:50:002:0116 площею 0,084 га в АДРЕСА_4 ;

- витребувати від ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , у комунальну власність територіальної громади міста Ужгород в особі Ужгородської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:50:002:0140 площею 0,087 га в АДРЕСА_5 (в районі АДРЕСА_1 поз. 115).

В обґрунтування заяви позивач зазначив наступне.

Внаслідок набрання 09.04.2025 чинності Закону України від 12.03.2025 № 4292-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», статтю 391 Цивільного кодексу України доповнено нормою, згідно з якою, якщо орган державної влади або місцевого самоврядування, незалежно від наявності повноважень, вчинив дії з відчуження майна на користь суб`єкта права приватної власності, то спори щодо володіння, користування чи розпорядження цим майном вирішуються за правилами ст. ст. 387 (витребування майна з чужого незаконного володіння), 388 (витребування у добросовісного набувача) цього Кодексу.

Відповідно до висновків, сформованих у постанові Верховного Суду від 03.06.2025 у справі № 916/3296/23, з негаторним позовом може звернутися лише особа, яка володіє земельною ділянкою, до порушника, який нею не володіє, але створює володільцю перешкоди у користуванні чи розпорядженні майном. При цьому володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння, тобто володільцем нерухомого майна є особа, за якою зареєстроване право власності на це майно. Тому допоки право власності зареєстроване за відповідачем, негаторна вимога до нього не може бути задоволена. Умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові мають чітко та конкретно визначитися дії, які повинен здійснити відповідач щодо усунення порушень права власника (володільця).

Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29.01.2025 у справі № 910/15426/23.

Водночас, згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 24.06.2025 у справі № 927/786/24, коли право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна.

Так, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України).

Крім цього, відповідно до положень ч. 1 та 4 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Отже, одним з основних критеріїв розмежування способів захисту порушених інтересів держави, визначених ст. 387 та ст. 388 є саме критерій добросовісності набувача відповідного майна.

В даному випадку, оскільки відповідачі не мали перешкоди у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що ділянка розташована на території міжнародного аеропорту «Ужгород», доступ до такої є обмеженим законодавчими актами, а також фізично обмеженим огорожею повітряного об`єкта, що ставить під обґрунтований сумнів добросовісність відповідачів під час набуття ним земельної ділянки у власність.

Таким чином, позивач вважає, що враховуючи те, що позовні вимоги стосуються усунення перешкод у користуванні та розпорядженні землями критичної інфраструктури, враховуючи недобросовісність відповідачів, положення ст.ст. 388 та 390 цього Кодексу не можуть бути застосовані до спірних правовідносин. За таких обставин, є підстави для витребування спірних земельних ділянок від їх набувачів на підставі ст. 387 ЦК України.

В судовому засіданні 17.03.2026 року прокурор підтримала цю заяву та просила суд прийняти до розгляду зазначену заяву.

Представник відповідача ОСОБА_3 адвоката Порада С.В. не заперечив проти зазначеної заяви, оскільки це є правом позивача.

12.03.2026 року від представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Поради С.В. до суду надійшли додаткові пояснення у справі.

12.03.2026 року від представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Поради С.В. до суду надійшло письмове клопотання про залишення позову без розгляду у зв`язку з відсутністю підстав для представництва прокурором інтересів держави з наступних підстав.

Відповідач ОСОБА_3 вважає, що прокурором не доведено виключного випадку представництва інтересів держави в суді у розумінні статті 131-1 Конституції України, а норма абзацу 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» суперечить нормі прямої дії Конституції України.

Рішенням Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р(ІІ)/2025 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є конституційними) окремі приписи абзацу 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» у тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

У спірних правовідносинах:

-уповноважений органом на захист інтересів територіальної громади є Ужгородська міська рада, яка не ліквідована й не позбавлена можливості здійснити захист інтересів громади в судовому порядку;

-визначення Ужгородської міської ради як відповідача є штучним, оскільки для повернення (чи витребування) нерухомого майна не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19);

-після конституційної реформи 2016 року прокуратура втратила функцію загального нагляду за додержанням законності органами місцевого самоврядування, а оцінка законності рішень міської ради як суб`єкта владних повноважень не може здійснюватися прокурором у порядку «загального контролю» або ревізії правочинів, реалізованих понад п`ятнадцять років тому;

-матеріали справи не містять відомостей про встановлення у передбаченому законом порядку протиправності дій посадових осіб міської ради під час прийняття рішення 2009 року, зокрема в межах кримінального провадження чи за результатами притягнення до юридичної відповідальності;

-отже, твердження про «дефект волі» органу місцевого самоврядування є оціночним припущенням, яке саме по собі не створює конституційного «виключного випадку» для втручання прокуратури.

Фактично прокурор намагається реалізувати функцію перегляду та ревізії законності актів органу місцевого самоврядування поза межами кримінальної юстиції та за відсутності встановлених законом обставин, що суперечить обмежувальному змісту статті 131-1 Конституції України.

Тобто відповідні приписи статті 23 Закону не відповідають нормі прямої дії статті 131-1 Конституції України. Відповідач ОСОБА_3 , наводячи свої обґрунтування у цій частині керується юридичною позицією Конституційного Суду України у рішенні від 03.12.2025 № 6-р(ІІ)/2025, яка відповідно до статті 92 Закону України «Про Конституційний Суд України» може викладатися як у мотивувальній, так й резолютивній частині рішення. Водночас зважаючи на специфіку поширення дії відповідного рішення відповідач 4 зазначає, що норма є такою, що суперечить Конституції, з моменту наявності колізії з нормою прямої дії Основного закону. Цей момент не пов`язується із визнання такою нормою неконституційною згідно з рішенням КСУ.

Відповідно вважаємо доведеною й визнаною суперечність Конституції окремих приписів абзацу 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» у тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів уповноваженими органами незалежно від порядку втрати чинності відповідною нормою відповідно рішення КСУ та специфікою поширення дії такого рішення.

Вказане, на думку відповідача, є достатнім для обов`язкового застосування судом частини 6 статті 10 ЦПК України та норми прямої дії пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України й визначення підстав звернення прокурора до суду у цій справу через призму виключних випадків.

Якщо після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду як таку, що подана від імені заінтересованого суб`єкта особою, яка не має повноважень на ведення справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18). Оскільки провадження у цій справі вже відкрито, з урахуванням наведених відповідачем 4 аргументів, позовна заява прокурора підлягає залишенню без розгляду.

12.08.2026 року до суду від Ужгородської окружної прокуратури надійшли письмові заперечення на клопотання (заяву) про залишення позовної заяви без розгляду, за якими: прокурор просив у задоволенні заяви представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду відмовити.

В обґрунтування заперечень прокурор зазначив наступне.

До 1 січня 2027 року положення ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» залишаються чинними у редакції, що діяла до винесення зазначеного рішення Конституційного Суду, та підлягають до застосування всіма суб`єктами правової системи, у тому числі також при здійсненні цивільного судочинства.

Згаданим рішенням Конституційного Суду визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) абз. 13 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Конституційним Судом підтверджено положення Закону України «Про прокуратуру» про те, що саме порушення чи загроза порушення інтересів держави є підставою представництва прокурором інтересів держави в суді.

«Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку, відновлені становища, яке існувало до порушення права власності територіальної громади на землю, захист такого права шляхом повернення в комунальну власність земель, що незаконно вибули з такої власності.

Враховуючи те, що орган, який мав би захищати інтереси держави (суспільства) від неправомірних діянь в суді не може здійснити такий захист (в даному випадку Ужгородська міська рада), оскільки сам являється порушником, справедливим реалізатором даної функції може виступати лише прокуратура в силу норм, передбачених Конституцією та законодавством України. Таким чином, у випадку відсутності уповноваженого органу або відсутністю у нього повноважень (обов`язку) щодо звернення до суду з позовними заявами певної категорії, позивачем у справі є саме прокурор, а не конкретна особа чи орган (суб`єкт владних повноважень, який створений безпосередньо державою для реалізації своїх функцій у відповідних сферах), оскільки законодавством прямо передбачено право прокурора звертатись до суду в інтересах держави.

Окрім того, у постанові від 07.11.2018 (справа № 916/749/17) Верховний Суд вказав, що безпосередність звернення до суду прокуратури без зазначення компетентного органу, який здійснює функції держави в спірних відносинах, правомірно обґрунтовується перевищенням органом місцевого самоврядування, що здійснює правомочності власника майна, належного територіальній громаді, встановлених законом меж її владних повноважень, а також необхідністю захисту інтересів держави в частині забезпечення права місцевої громади розпоряджатися землею, яка їй належить. Захист інтересів держави в особі територіальної громади має здійснювати відповідна рада, проте, у разі якщо саме цей орган місцевого самоврядування вчинив дії у вигляді прийняття рішення, яке є незаконним та порушує інтереси держави в особі територіальної громади, правомірним є звернення прокурора та визначення ради відповідачем, поза як іншого органу місцевого самоврядування, який би міг здійснити захист інтересів держави в особі територіальної громади не існує. Зважаючи на вищенаведене, суб`єкт, наділений повноваженнями щодо захисту інтересів держави та територіальної громади у випадку прийняття органом місцевого самоврядування незаконного рішення, яке є однією зі стадій процедури відведення земельної ділянки у власність, відсутній, що становить виключний випадок, коли прокурор має не тільки право, але і обов`язок, звернутися до суду для захисту інтересів держави.

Територіальна громада міста Ужгорода не є зареєстрованою в установленому законом порядку юридичною особою, як наслідок у неї відсутні повноваження на звернення до суду за захистом порушених прав. Варто зазначити, що незаконне вибуття спірної земельної ділянки комунальної власності у приватну власність безумовно становить суспільний інтерес. Наведене свідчить про наявність виключного випадку для застосування самостійно прокурором представницьких повноважень в інтересах держави, оскільки законодавчо визначений суб`єкт із повноваженнями на звернення до суду із позовом при вирішенні вказаної категорії спорів відсутній. Враховуючи наведені правові висновки в контексті спірних правовідносин та фактичні обставини, вважаю, що окружна прокуратура обґрунтовано звернулась до суду самостійно, в інтересах держави, визначивши відповідачем Ужгородську міську раду, яка прийняла незаконне рішення щодо надання земельних ділянок з кадастровими номерами 2110100000:50:002:0077, 2110100000:50:002:0096, 2110100000:50:002:0116, 2110100000:50:002:0140 у приватну власність.

Представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Порада С.В. в судовому засіданні 21.08.2026 року клопотання підтримав з підстав, наведених у ньому та просив суд задовольнити.

Прокурор заперечила проти цього клопотання та просила суд відмовити у його задоволенні, оскільки вважає, що позов поданий позивачем у межах повноважень, наданих діючим законодавством.

30.04.2025 року від представника відповідача - Ужгородської міської ради надійшла заява про проведення підготовчого судового засідання без їх участі.

Заслухавши прокурора та представника четвертого відповідача, суд розглянув по суті наведені клопотання та дійшов до наступних висновків.

Відповідно до п. 3, 10, 12, 13 ч. 2 ст. 197 ЦПК України у підготовчому засіданні суд, між іншим: у разі необхідності заслуховує уточнення позовних вимог та заперечень проти них та розглядає відповідні заяви; вирішує заяви та клопотання учасників справи; встановлює строки для подання відповіді на відзив та заперечення; встановлює строк для подання пояснень третіми особами та відповіді учасників справи на такі пояснення.

Згідно із ч. 3 ст. 49 ЦПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідна заява про зміну предмету позову була подана позивачем Ужгородською окружною прокуратурою Закарпатської області до суду 22.09.2025 року, направлена всім учасникам справи.

Зміна предмету позову це зміна матеріального змісту позовних вимог позивача. Зміна підстав позову це зміна обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що заява про зміну предмету позову подана вчасно - до закінчення підготовчого засідання, оплачена судовим збором відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір», це є правом позивача, тому цю заяву слід прийняти до розгляду та розглянути по суті позовні вимоги про:

- витребувати від ОСОБА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , у комунальну власність територіальної громади міста Ужгород в особі Ужгородської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:50:002:0077 площею 0,0792 га в АДРЕСА_2 ;

- витребувати від ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , у комунальну власність територіальної громади міста Ужгород в особі Ужгородської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:50:002:0096 площею 0,08 га в АДРЕСА_3 ;

- витребувати від ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , у комунальну власність територіальної громади міста Ужгород в особі Ужгородської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:50:002:0116 площею 0,084 га в АДРЕСА_4 ;

- витребувати від ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , у комунальну власність територіальної громади міста Ужгород в особі Ужгородської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:50:002:0140 площею 0,087 га в АДРЕСА_6 ).

Замість раніше заявлених про:

-зобов`язати ОСОБА_4 повернути у комунальну власність територіальної громади міста Ужгород в особі Ужгородської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:50:002:0077 площею 0,0792 га в АДРЕСА_2 ;

-зобов`язати ОСОБА_1 повернути у комунальну власність територіальної громади міста Ужгород в особі Ужгородської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:50:002:0096 площею 0,08 га в АДРЕСА_3 ;

-зобов`язати ОСОБА_2 повернути у комунальну власність територіальної громади міста Ужгород в особі Ужгородської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:50:002:0116 площею 0,084 га в АДРЕСА_4 ;

-зобов`язати ОСОБА_3 повернути у комунальну власність територіальної громади міста Ужгород в особі Ужгородської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:50:002:0140 площею 0,087 га в АДРЕСА_7 поз. 115).

З урахуванням викладеного та того факту, що судом було перевірено належну сплату судового збору та встановлено, що прокурором було у повному розмірі оплачений судовий збір, слід прийняти до розгляду заяву про зміну предмету позову, яка була подана позивачем - Ужгородською окружною прокуратурою Закарпатської області 22.09.2025 року, та розглянути по суті позовні вимоги про:

- витребувати від ОСОБА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , у комунальну власність територіальної громади міста Ужгород в особі Ужгородської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:50:002:0077 площею 0,0792 га в АДРЕСА_2 ;

- витребувати від ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , у комунальну власність територіальної громади міста Ужгород в особі Ужгородської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:50:002:0096 площею 0,08 га в АДРЕСА_3 ;

- витребувати від ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , у комунальну власність територіальної громади міста Ужгород в особі Ужгородської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:50:002:0116 площею 0,084 га в АДРЕСА_4 ;

- витребувати від ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , у комунальну власність територіальної громади міста Ужгород в особі Ужгородської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:50:002:0140 площею 0,087 га в АДРЕСА_6 ).

Замість раніше заявлених про:

-зобов`язати ОСОБА_4 повернути у комунальну власність територіальної громади міста Ужгород в особі Ужгородської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:50:002:0077 площею 0,0792 га в АДРЕСА_2 ;

-зобов`язати ОСОБА_1 повернути у комунальну власність територіальної громади міста Ужгород в особі Ужгородської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:50:002:0096 площею 0,08 га в АДРЕСА_3 ;

-зобов`язати ОСОБА_2 повернути у комунальну власність територіальної громади міста Ужгород в особі Ужгородської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:50:002:0116 площею 0,084 га в АДРЕСА_1 поз. 112;

-зобов`язати ОСОБА_3 повернути у комунальну власність територіальної громади міста Ужгород в особі Ужгородської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:50:002:0140 площею 0,087 га в АДРЕСА_5 (в районі вул. Собранецька, 147 поз. 115).

Що ж стосується клопотання відповідача про залишення позову без розгляду суд зазначає наступне.

Як зазначено у п. 1 ч. 1 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про: залишення позовної заяви без розгляду.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо: позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.

Згідно ч. 2, 3 цієї ж статті особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, має право звернутися до суду повторно. В ухвалі про залишення позову без розгляду можуть бути вирішені питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення судового збору з державного бюджету.

Обґрунтовуючи підстави для представництва інтересів держави, прокурор у позовній заяві наводить наступні тези:

- відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу;

- оскільки право власності на земельну ділянку набуте всупереч суспільним інтересам на підставі незаконного рішення органу місцевого самоврядування та характеризується дефектом волі, а тому звернення прокурора до суду в інтересах держави є обґрунтованим і свідчить про наявність виключних підстав спрямованих на відновлення законності при вирішенні суспільно-значимого питання щодо порядку та правомірності розпорядження земельної ділянки комунальної власності;

- нормами процесуального законодавства України не передбаченого можливості участі у справі одного й того самого органу місцевого самоврядування у статусі позивача та відповідача одночасно, у зв`язку з чим Ужгородська міська рада не може бути позивачем у спірних правовідносинах;

- Держгеокадастр не наділений повноваженнями на звернення до суду з позовом про скасування рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність фізичній особі земельної ділянки комунальної власності та повернення такої на користь територіальної громади;

- у зв`язку з наведеним, прокуратура звертається до суду в інтересах територіальної громади міста Ужгород, як власника земельної ділянки, оскільки вказані порушення допущені внаслідок рішення Ужгородської міської ради.

Відповідно до абз. 1, 2, ч. 3, ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (у редакції, яка діяла станом на 21.01.2025 року дату звернення до суду із цим позовом, далі Закон № 1697-VII) прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

У разі відсутності суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина або представництва інтересів держави у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право:

1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб`єктів, у порядку, визначеному законом;

2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.

Закон № 1697-VII покладає на прокурора обов`язок під час звернення до суду в таких інтересах самостійно визначати та обґрунтовувати підстави для представництва (абзац другий частини третьої, абзац перший частини четвертої статті 23). Умовою такого представництва визначено порушення або загрозу порушення інтересів держави, що зумовлює обов`язок прокурора також указувати в позовній заяві, у чому саме вони полягають.

Крім того, Закон передбачає, що прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді лише після підтвердження судом підстав для цього (абзац другий частини четвертої статті 23). Тобто контроль за тим, чи діє прокурор в інтересах держави, що порушені чи загрожені, звертаючись до суду з відповідним позовом, покладено на суд.

Приписи „не здійснює та „неналежним чином здійснює, ужиті в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII, є оцінними. Оскільки Закон не визначає відповідних випадків та критеріїв/ознак для встановлення цих випадків, прокурор отримує дискрецію щодо встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді, межі якої чітко і зрозуміло не визначені Законом № 1697-VII. Хоча Закон № 1697-VII передбачає судовий контроль за застосуванням цього повноваження, відсутність чіткої вказівки на відповідні випадки, критерії/ознаки встановлення цих випадків для визначення меж дискреції, якими мають керуватися і прокурор, і суд, підриває юридичну визначеність приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII.

Окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII уможливлюють виконання прокуратурою функції, установленої пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, у спосіб, що зумовлює позасудове оцінювання прокурором ефективності дій чи встановлення бездіяльності інших суб`єктів владних повноважень поза сферою кримінального права, тоді як, зокрема, у сфері кримінального права вже наявні відповідні механізми реагування прокуратури на випадки нездійснення або неналежного здійснення суб`єктами владних повноважень своїх функцій для захисту інтересів держави.

Цим самим створено не передбачений Конституцією України механізм упливу прокуратури на реалізацію повноважень органів державної влади, органів місцевого самоврядування чи інших суб`єктів владних повноважень, до компетенції яких віднесені відповідні повноваження, та знівельовано вимогу статті 6 Конституції України щодо самостійного здійснення повноважень кожним органом у визначених Конституцією України межах.

Унаслідок цього винятковий процесуальний інструмент прокуратури, закріплений у пункті 3 частини першої статті 131-1 Основного Закону України, перетворено на універсальний механізм представництва інтересів держави в суді, чим розширено зміст цієї конституційної функції прокуратури.

Отже, окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, суперечать статтям 6, 8, пункту 3 частини першої статті 131-1 Основного Закону України.

Абзац перший частини третьої, абзаци перший, другий, третій частини четвертої статті 23 Закону № 1697-VII перебувають у системному зв`язку між собою та з низкою інших приписів Закону.

За Законом України „Про судоустрій і статус суддів від 2 червня 2016 року № 1402-VIII створення таких умов, за яких кожному учаснику судового процесу гарантується рівність у реалізації наданих процесуальних прав та у виконанні процесуальних обов`язків, визначених процесуальним законом, покладено на суд (частина друга статті 9), а умисне або внаслідок недбалості порушення засад рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості є однією з підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності (підпункт „г пункту 1 частини першої статті 106).

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Цим приписом закріплено право на судовий захист як одну з основоположних конституційних гарантій прав і свобод кожного, що становить складову принципу верховенства права (правовладдя).

Приписи Конституції України є взаємопов`язаними та мають розглядатися в системному зв`язку. За принципом системної єдності приписів Конституції України її норми, які визначають інституційну організацію публічної влади, підлягають оцінюванню з огляду на їх уплив на реалізацію та захист конституційних прав і свобод.

Припис пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, яким закріплено функцію прокуратури щодо здійснення представництва інтересів держави в суді, має розглядатися у взаємозв`язку, зокрема, з приписами статті 55 Конституції України. Законодавче регулювання представництва прокурором інтересів держави в суді формує правове середовище здійснення правосуддя та безпосередньо впливає на умови реалізації права на судовий захист.

Недотримання такої конституційної моделі може призвести до порушення процесуальної рівності сторін та вплинути на реальність й ефективність судового захисту.

Отже, пункт 3 частини першої статті 131-1, стаття 55 Конституції України разом із частиною другою її статті 129 є взаємопов`язаними елементами конституційної моделі судового захисту прав і свобод людини і громадянина, у якій право на судовий захист кореспондує з обмеженим і субсидіарним характером здійснення прокурором представництва інтересів держави в суді. Отже, законодавче порушення конституційних меж такого представництва може призвести до втручання у зміст права на судовий захист.

Акумулюючий ефект застосування окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII призводить до того, що прокурор фактично отримує можливість звертатися до суду в інтересах держави за відсутності належно визначених Законом випадків представництва прокурором інтересів держави в суді або критеріїв/ознак їх установлення, й таке нормативне регулювання призводить до втручання прокуратури у сферу повноважень інших суб`єктів владних повноважень та втручання у права різних заінтересованих суб`єктів.

Крім того, нечіткість визначення окремими приписами абзацу першого частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII відповідних випадків представництва прокурором інтересів держави в суді та підстав його звернення до суду не забезпечує юридичної визначеності для інших суб`єктів владних повноважень та заінтересованих учасників суспільних відносин. Це створює суттєві ризики, реальну загрозу порушення основних засад судочинства, закріплених пунктами 1, 3 частини другої статті 129 Конституції України, ще на стадії звернення прокурора до суду та істотно ускладнює реалізацію учасниками процесу конституційного права на судовий захист.

Відповідно до частини 6 статті 10 ЦПК України якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, суперечать також статті 55, пунктам 1, 3 частини другої статті 129 Конституції України.

Аналогічна думка була наведена у Рішенні Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р(ІІ)/2025, згідно якого визнано такими, що не відповідають Конституції України (є конституційними) окремі приписи абзацу 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» у тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, яке на час постановлення цієї ухвали не набуло законної сили та не може бути застосовано до спірних правовідносин, проте містить відповідне обґрунтування.

Відтак суд не вбачає підстав задля звернення до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України, на виконання приписів частини 6 статті 10 ЦПК України.

У спірних правовідносинах: уповноважений органом на захист інтересів територіальної громади є Ужгородська міська рада, яка не ліквідована й не позбавлена можливості здійснити захист інтересів громади в судовому порядку; визначення Ужгородської міської ради як відповідача є штучним, оскільки для повернення (чи витребування) нерухомого майна не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19); після конституційної реформи 2016 року прокуратура втратила функцію загального нагляду за додержанням законності органами місцевого самоврядування, а оцінка законності рішень міської ради як суб`єкта владних повноважень не може здійснюватися прокурором у порядку «загального контролю» або ревізії правочинів, реалізованих понад п`ятнадцять років тому; матеріали справи не містять відомостей про встановлення у передбаченому законом порядку протиправності дій посадових осіб міської ради під час прийняття рішення 2009 року, зокрема в межах кримінального провадження чи за результатами притягнення до юридичної відповідальності; отже, твердження про «дефект волі» органу місцевого самоврядування є оціночним припущенням, яке саме по собі не створює конституційного «виключного випадку» для втручання прокуратури; фактично прокурор намагається реалізувати функцію перегляду та ревізії законності актів органу місцевого самоврядування поза межами кримінальної юстиції та за відсутності встановлених законом обставин, що суперечить обмежувальному змісту статті 131-1 Конституції України.

Слід погодитися із доводами представника четвертого відповідача, що прокурор, штучно розширивши предмет позову та визначивши Ужгородську міську раду відповідачем, фактично створив процесуальну конструкцію, за якої уповноважений орган одночасно постає як суб`єкт, що нібито порушив інтерес держави, і як суб`єкт, в інтересах якого подається позов. Такий підхід дозволяє формально посилатися на «відсутність органу, уповноваженого здійснювати захист», однак цей орган об`єктивно існує, не ліквідований, не позбавлений повноважень та не обмежений у праві на судовий захист. Визначення міської ради відповідачем не трансформує її у «відсутній орган» у розумінні частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Відсутність органу означає його юридичну відсутність або законодавчу невизначеність, що у даних правовідносинах відсутнє.

Крім того, навіть припущення про нездійснення або неналежне здійснення Ужгородською міською радою захисту інтересів територіальної громади саме по собі не становить «виключного випадку» у розумінні пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції. Основний закон не передбачає автоматичного заміщення прокурором органу місцевого самоврядування у разі незгоди з його рішенням. Таким чином, прокурор не довів наявності виключних обставин, які відповідно до норми прямої дії пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України надавали б йому право на звернення до суду в інтересах держави у даних правовідносинах.

Якщо після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду як таку, що подана від імені заінтересованого суб`єкта особою, яка не має повноважень на ведення справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що прокурором не доведено виключного випадку представництва інтересів держави в суді у розумінні статті 131-1 Конституції України, а норма абзацу 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» суперечить нормі прямої дії Конституції України, відтак позовну заяву слід залишити без розгляду.

Відповідно до ч. 6 ст. 259 ЦПК України складання повного тексту ухвали, залежно від складності справи, може бути відкладено на строк не більш як п`ять днів з дня оголошення вступної та резолютивної частин ухвали, - до 07.09.2026 року.

Питання щодо повернення судового збору судом не вирішується, оскільки прокурором не було заявлене клопотання про його повернення.

З урахуванням викладеного та у відповідності до ст.ст. 49, 197, 198, 200, 257, 260, 261, 353, 354 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Прийняти до розгляду заяву про зміну предмету позову, яка була подана позивачем - Ужгородською окружною прокуратурою Закарпатської області 22.09.2025 року, та розглянути по суті позовні вимоги про:

- витребувати від ОСОБА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , у комунальну власність територіальної громади міста Ужгород в особі Ужгородської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:50:002:0077 площею 0,0792 га в АДРЕСА_2 ;

- витребувати від ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , у комунальну власність територіальної громади міста Ужгород в особі Ужгородської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:50:002:0096 площею 0,08 га в АДРЕСА_3 ;

- витребувати від ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , у комунальну власність територіальної громади міста Ужгород в особі Ужгородської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:50:002:0116 площею 0,084 га в АДРЕСА_4 ;

- витребувати від ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , у комунальну власність територіальної громади міста Ужгород в особі Ужгородської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:50:002:0140 площею 0,087 га в АДРЕСА_6 ).

Замість раніше заявлених про:

-зобов`язати ОСОБА_4 повернути у комунальну власність територіальної громади міста Ужгород в особі Ужгородської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:50:002:0077 площею 0,0792 га в АДРЕСА_2 ;

-зобов`язати ОСОБА_1 повернути у комунальну власність територіальної громади міста Ужгород в особі Ужгородської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:50:002:0096 площею 0,08 га в АДРЕСА_3 ;

-зобов`язати ОСОБА_2 повернути у комунальну власність територіальної громади міста Ужгород в особі Ужгородської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:50:002:0116 площею 0,084 га в АДРЕСА_4 ;

-зобов`язати ОСОБА_3 повернути у комунальну власність територіальної громади міста Ужгород в особі Ужгородської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:50:002:0140 площею 0,087 га в АДРЕСА_5 (в районі вул. Собранецька, 147 поз. 115).

Позовну заяву позивача керівника Ужгородської окружної прокуратури Закарпатської області в інтересах Держави до відповідачів: Ужгородської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Міністерство внутрішніх справ України, Державне підприємство «Авіаційно-транспортне підприємство «Хорів-Авіа», про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, державних актів на право приватної власності на земельні ділянки та повернення їх у комунальну власність, - залишити без розгляду.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду. Якщо ухвалу було постановлено у письмовому провадженні або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на її апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу було подано протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали виготовлений 07.09.2026 року.

Суддя Н.В. Наумова