Ухвала суду № 139712502, 14.09.2026, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

14 вересня 2026 рокум. Ужгород№ 260/4791/26

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луцовича М.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка, в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 24.07.2026 просить суд:

1. Визнати протиправними дії Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка щодо визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.01.2020 по 31.07.2023 включно із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018, замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, всупереч пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

2. Зобов`язати Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 01.01.2020 по 31.07.2023 включно шляхом визначення посадового окладу та окладу за військовим званням із застосуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» у первинній редакції, із використанням для їх визначення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, із проведенням перерахунку та виплати всіх щомісячних і одноразових додаткових видів грошового забезпечення, розмір яких залежить від посадового окладу та окладу за військовим званням, з урахуванням раніше виплачених сум, одночасно нарахувавши та виплативши компенсацію втрати частини доходів відповідно до Закону України від 19.10.2000 №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, а також компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44».

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 липня 2026 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження (без виклику сторін).

До суду від відповідача надійшов відзив на позов, в якому відповідач просить адміністративний позов залишити без розгляду. Крім того, відповідачем було подано до суду клопотання про залишення позову без розгляду від 23.07.2026 та 27.07.2026. В обґрунтування клопотання зазначив, що з вказаним позовом він звернувся до суду з пропуском тримісячного строку звернення, а також без сплати судового збору.

Позивачем подано заперечення щодо залишення позовної заяви без розгляду з наведених відповідачем підстав.

Розглянувши вказані клопотання, суд вказує наступне.

Підстави та порядок залишення позову без розгляду визначені статтею 240 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України).

Пунктом 8 частини 1 статті 240 КАС України передбачено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Водночас згідно з частинами 3 та 4 статті 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Відтак однією із підстав для залишення позовної заяви без розгляду є недотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду, що виявлено судом після відкриття провадження у справі (за умови неподання заяви про поновлення такого строку або відсутністю поважних причин для його поновлення).

При цьому особливості строку звернення до адміністративного суду врегульовані статтею 122 КАС України, частиною 1 якої передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відтак, за загальним правилом, строк звернення до адміністративного суду становить шість місяців, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

В силу положень частини 3 статті 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.07.2024 р. у справі № 990/156/23 виснувала про те, що норма ст.233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу. У взаєминах із державою в особі відповідних суб`єктів владних повноважень суд має застосовувати правило пріоритету правової норми за найбільш сприятливим тлумаченням для особи суб`єкта приватного права. Положення ст. 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні над ч.5 ст.122 КАС України.

Так, відповідно до частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Пунктом 18 частини 1 розділу І Закону № 2352-IX назву та частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів.

Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Водночас 11 грудня 2025 року Конституційним Судом України прийнято рішення № 1-р/2025 у справі № 1-7/2024(337/24) у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини 1 статті 233 Кодексу законів про працю України (справа щодо строків звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат), відповідно до якого визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частина 1 статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

В пункті 2 резолютивної частини рішення зазначено, що частина 1 статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Відтак з 11 грудня 2025 року втратила чинність частина 1 статті 233 Кодексу законів про працю України, яка встановлювала тримісячний строк звернення до суду з позовом про виплату належних працівникові сум заробітної плати (грошового забезпечення).

З матеріалів справи вбачається, що наказом начальника Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка №223 від 31.07.2023 року (по стройовій частині) ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військового інституту та всіх видів забезпечення у зв`язку з переведенням до нового місця проходження військової служби.

Відповідно до довідки про проходження служби від 12.06.2026 позивач продовжує проходити військову службу у Технічній інспекції Міністерства оборони України.

Саме тому виключення позивача зі списків особового складу відповідача у зв`язку з переведенням до нового місця несення служби не є тим юридичним фактом звільнення, з яким частина друга статті 233 КЗпП України пов`язує застосування спеціального строку у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні.

Суд звертає увагу відповідача, що з огляду на рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 у справі № 1-7/2024(337/24) у даних правовідносинах до позивача підлягає застосуванню частина 1 статті 233 Кодексу законів про працю України в такій редакції «в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком».

А тому доводи представника відповідача, наведені у клопотанні про залишення позовної заяви без розгляду, слід визнати помилковими, оскільки право на звернення позивача до суду з цим позовом відповідно до положень статті 233 Кодексу законів про працю України не обмежене будь-яким строком.

Водночас щодо тверджень відповідача про несплату позивачем судового збору, то суд вказує, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі. Отже, позивач звільнений від сплати судового збору у даних правовідносинах.

Таким чином, подане представником відповідача клопотання про залишення позову без розгляду задоволенню не підлягає.

Також до суду від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі у зв`язку з перебуванням позивача у складі Збройних Сил України під час воєнного стану.

Позивачем подано заперечення щодо зупинення провадження у справі з наведених відповідачем підстав.

Вирішуючи подане клопотання, суд виходить з того, що підстави та порядок зупинення провадження в адміністративній справі визначені статтею 236 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачені як підстави обов`язкового зупинення провадження у справі так і випадки, коли суд має право зупинити провадження у справі, а також строки зупинення провадження у справі. Перелік підстав для зупинення провадження у справі передбачений статтею 236 Кодексу адміністративного судочинства України є вичерпним.

Пунктом 5 частини першої статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд зупиняє провадження у справі в разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції, до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 року №8-рп/2002).

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства визначено розумність строків розгляду справи судом.

Вимога щодо дотримання розумного строку розгляду справи спрямована на швидкий захист судом порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно відобразитися на правах, які підлягають захисту, а відсутність своєчасного судового захисту може призводити до ситуацій, коли наступні дії суду вже не матимуть значення для особи та її прав.

Зупинення провадження по справі це врегульована законом й оформлена ухвалою суду тимчасова перерва в провадженні у справі, викликана наявністю однієї із передбачених у законі обставин, які перешкоджають розглядові справи, до моменту, коли ці обставини перестануть існувати або будуть вчинені необхідні дії. Тобто інститут зупинення судового провадження застосовується не просто у зв`язку із виникненням підстав, передбачених процесуальним законом, а обумовлюється наявністю обставин, які створюють об`єктивні перешкоди для здійснення судового розгляду.

Обов`язок суду зупинити провадження у справі зумовлений об`єктивною неможливістю її розгляду, викликаний наявністю однієї із передбачених у законі обставин, які перешкоджають розглядові справи, коли зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити певні обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі суд у кожному випадку повинен з`ясовувати, чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Необґрунтоване зупинення провадження у справі може призвести до затягування строків її розгляду й перебування учасників справи у стані невизначеності, що покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справи упродовж розумного строку.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/202 постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб. Надалі неодноразово строк дії воєнного часу продовжувався і не скасовано до теперішнього часу.

Згідно зі статтею 12-2 Закону України від 12.05.2015 року №389-VIII «Про правовий режим воєнного стану», в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

У постанові Верховного Суду від 25.04.2024 року у справі №852/2а-1/24 суд виснував, що у ході вирішення питання щодо зупинення судового провадження необхідно було з`ясувати, чи перебуває сторона у складі Збройних Сил України безпосередньо у військовій частині, яка переведена на воєнний стан та чи виконує вказана частина бойові завдання у зоні бойових дій, а також чи призвів її призов на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період до об`єктивної неможливості відповідача приймати участь у судовому провадженні.

Верховний Суд у постанові в означеній вище справі №852/2а-1/24 щодо застосування положень пункту 5 частини першої статті 236 КАС України зазначив, що надані відповідачем докази не містять відомостей про те, що сторона виконує бойові завдання у зоні бойових дій та про те, що особисто відповідач не перебуває у зоні постійної дислокації, а знаходиться у зоні бойових дій.

Відтак, для обґрунтованих підстав для зупинення провадження необхідно врахувати перебування сторони на військовій службі у військовій частині, яка виконує бойові завдання у зоні бойових дій, що було б об`єктивною підставою для неможливості вчасно виконувати свої процесуальні обов`язки.

Верховний Суд акцентував, що зупинення провадження у справі має бути доцільним і мотивованим. Суд аналізує ймовірні наслідки зупинення з урахуванням суті спірних правовідносин, щоб це не призвело до безпідставного затягування строків розгляду справи. (постанова Верховного Суду від 01.02.2022 року у справі №160/12705/19).

Таким чином, самого факту введення воєнного стану і перебування сторони на військовій службі для зупинення провадження у справі недостатньо.

Сторони мають надати докази залучення особи до бойових дій, здійснення заходів з національної безпеки та оборони, переведення конкретної військової частини на військовий стан тощо, оскільки безпідставна перерва в судовому розгляді буде порушувати право на справедливий суд.

Із матеріалів справи виходить, що позивач перебуває у складі Збройних Сил України та наразі проходить військову службу у Міністерстві оборони України на посаді старшого інспектора Технічної інспекції.

Проте суд, враховуючи наведені висновки Верховного Суду, не погоджується із доводами відповідача про неможливість розгляду справи до закінчення дії воєнного стану на території України, виключно у зв`язку із проходженням позивачем військової служби.

При цьому суд також ураховує, що розгляд цієї справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), що не передбачає явку сторін до суду для участі в судовому засіданні.

Таким чином, суд доходить висновку про відмову в задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі.

Керуючись статями 121, 122, 236, 240, 248, 256 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотань представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду - відмовити.

У задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження в адміністративній справі - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею та не підлягає оскарженню.

СуддяМ.М. Луцович