Рішення № 139686274, 09.09.2026, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

09 вересня 2026 року Справа № 903/724/26

Господарський суд Волинської області у складі судді Дем`як В. М., за участю секретаря судового засідання Губиш І.О., розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Укрпетролцентр

до відповідача Державного підприємства Волиньвугілля

про стягнення 999 950,00 грн.

від позивача: не прибув;

від відповідача: не прибув;

Встановив: Товариство з обмеженою відповідальністю Укрпетролцентр звернулось до Господарського суду Волинської області з позовом до Державного підприємства Волиньвугілля про стягнення 999 950,00 грн. в т.ч.: 800 00 грн. основного боргу, 99 419 грн проценти за користування чужими грошима,17 682,00 інфляційних нарахувань, 82 849,32 грн пені.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем порушено умови договору поставки від 12.03.2026 за №УПЦ (0)-275/2026, в частині своєчасної оплати .

Ухвало суду від 03.08.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін,та призначено судове засідання на 09.09.2026 на 10:15 год.

Представник позивача через систему Електронний суд подав клопотання про долучення доказів за вх. № 01-87/4550/26 від 03.09.2026, в якому просить долучити до матеріалів справи банківські реквізити ТОВ «УКРПЕТРОЛЦЕНТР».

Представник відповідача через систему «Електронний суд» подав відзив на позовну заяву за вх.01-87/4854/26 від 18.08.2026, в якому просить суд позов задоволити частково. Оскільки при визначенні періоду прострочення виконання грошового зобов`язання за договором постачання нафтопродуктів № УПЦ(О)-275/2026 від 12.03.2026 першим днем прострочення є 28.03.2026, а період прострочення по 30.07.2026 включно становить 125 календарних днів. У зв`язку з важким фінансовим становищем просить суд, зменшити розмір процентів річних, передбачених пунктом 8.3 договору постачання нафтопродуктів № УПЦ(О)-275/2026 від 12.03.2026, з 36 % річних до 3 % річних та стягнути за період з 28.03.2026 по 30.07.2026 у розмірі 8 219,18 грн. 3% річних. А також на підставі частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України просить суд зменшити пеню до 8 219,18 грн.

Представник позивача через систему Електронний суд подав заяву за вх. № 0187/5267/26 від 08.09.2026, в якій просить провести судове засідання без його участі.

Представник відповідача в призначене судове засідання не прибув, хоча належим чином був повідомлений про час та дату розгляду справи, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа від 03.09.2026.

Враховуючи те, що неявка представників сторін не перешкоджає розгляду справи, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору та зважаючи на те, що сторони належним чином були повідомлені про судовий розгляд, суд дійшов висновку про розгляд справи по суті за наявними матеріалами згідно з положеннями статті 202 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

12.03.2026 між ТОВ «УКРПЕТРОЛЦЕНТР» (постачальник) та ДП «Волиньвугілля» (покупець) було укладено договір постачання нафто продуктів за № УПЦ (О)-275/2026.

Відповідно до пункту 1.1. договору Постачальник зобов`язується передати у власність Покупця нафтопродукти, а саме - дизельне паливо за кодом за ЄЗС ДК 021:2015: 09130000-9 Нафта і дистиляти, а Покупець зобов`язується на умовах даного Договору прийняти Товар і своєчасно сплатити за нього. (а.с. 7-9).

Згідно пунктів 3.2-3.3. договору загальна сума Договору: 800 000,00 грн. (вісімсот тисяч гривень 00 копійок), у тому числі ПДВ (20976) 133 333,33 грн. Платіжні документи за цим Договором оформлюються згідно умов чинного законодавства України, з дотриманням усіх вимог, які зазвичай ставляться до змісту і форми таких документів, з обов`язковим зазначенням номеру та дати укладання Договору, згідно з яким здійснюється сплата грошових коштів, а також номер та дату відповідного рахунку-фактури.

Відповідно до пункту 3.4. Покупець проводить оплату за товар після отримання товару протягом семи банківських днів.

Згідно пункту 4.1. договору Товар повинен бути поставлений Покупцеві протягом 3 (трьох) - 5 (п`яти) робочих днів після отримання заявки Покупця (у письмовій або усній формі).

Пунктом 5.1. визначено, що передача Товару здійснюється на підставі пред`явлених документів Покупця: доручення.

Відповідно до пунктів 5.2.-5.3. договору передача Товару Покупцю проводиться згідно кількості та по ціні, що вказуються у товарно - транспортних та видаткових накладних Постачальника. Товар поставляється покупцю партіями, в кількості та за ціною, визначеними в рахунках, згідно заявок.

Згідно пункту 6.1. Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами 1 діє до 31.12.2026 року, але у будь-якому випадку до виконання повних зобов`язань.

Відповідно до додатку № 1 до договору № УПЦ (О)-275/2026 від 12.03.2026 загальний об`єм поставки палива становить 10 000 л., ціна за 1 л. палива 80 грн., загальна сума поставки 666 666,67 грн. без ПДВ, 133 333,33 грн. ПДВ, 800 000 грн. разом з ПДВ. (а.с. 9).

Відповідно до п. 8.1. Договору за порушення умов даного Договору винна сторона відшкодовує заподіяні цим порушенням збитки, у порядку, передбаченому чинним законодавством.

Згідно з п. 8.3. Договору в разі несвоєчасної оплати (не оплати) за поставлений Товар, Покупець виплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період несвоєчасної оплати (не оплати) за кожен день прострочення від суми невиконаного грошового зобов`язання. Крім цього, Покупець зобов`язаний сплатити Постачальнику процент за користування чужими грошовими коштами від сум заборгованості за кожен день прострочення оплати. Процент за користування чужими грошовими коштами встановлюється у розмірі 36% річних. Сплата санкцій та процентів не звільняє Сторони від виконання зобов`язання за цим Договором.

Отже, на виконання умов договору за № УПЦ (О)-275/2026 Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРПЕТРОЛЦЕНТР» передав у власність Державному підприємству «ВОЛИНЬВУГІЛЛЯ» 10 000 л. палива на суму 800 000 грн., що підтверджується видатковою накладною №1189 від 18.03.2026, товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів (нафти) за № 180326-3 від 18.03.2026. (а.с. 11).

Згідно з видаткової накладної №1189 від 18.03.2026 покупець отримав 10000 л дизельного пального, загальною вартістю 800 000 грн. (а.с. 10).

Постачальником виписано покупцю рахунок на оплату №814 від 18.03.2026 на загальну суму на 800 000 грн. ( а.с. 10).

Вище зазначені товарно супроводжуючі документи підписані, як постачальником, так і покупцем. Претензій з боку покупця щодо якості, кількості чи не повного пакету документів на товар не скеровані на адресу постачальника.

Строк оплати за рахунком №814 від 18.03.2026 настав 28.03.2026, однак відповідачем в порушення умов договору не оплачено.

Отже, заборгованість відповідача становить у розмірі 800 000 грн.

Враховуючи вище викладене позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права та просить стягнути з відповідача за договором поставки № УПЦ (О)-275/2026 заборгованість в сумі 999 950 грн. в т.ч.:

- 800 000 грн. основний борг;

- 99 419 грн. проценти за користування чужими грошима;

- 17 682 грн. інфляційне нарахування;

- 82 849,32 грн. пеня.

Відповідач у відзиві на позовну заяву просить суд позов задоволити частково та стягнути З ДП «Волиньвугілля» 834 120,36 грн. заборгованості в т.ч. 800 000 грн. основний борг , 17 682,00 грн інфляційних втрат; 8 219,18 грн 3 % річних; 8 219,18 грн пені

Надаючи правову оцінку даним спірним правовідносин, суд виходив із наступного.

Згідно положень ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Суд встановив, що в даному випадку, відносини між сторонами носять договірний характер, укладений між ними договір постачання нафто продуктів № УПЦ (О)-275/2026 від 12.03.2026 предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, договірними сторонами розірваний не був.

Згідно з положеннями ст.ст. 526, 527, ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов`язання.

Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідач свої зобов`язання з оплати отриманого палива не виконав, у зв`язку з чим заборгованість відповідача в сумі 800 000 грн. підтверджена матеріалами справи, відповідачем визнана, підставна і підлягає до стягнення з відповідача.

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов`язання (п. 1 ст. 549 ЦК України). Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Як визначено ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

Несвоєчасне проведення відповідачем належних розрахунків з позивачем, існування у певні періоди заборгованості по оплаті стало підставою для нарахування штрафу, пені за прострочку виконання грошових зобов`язань, а також інфляційних та процентів річних, та звернення до суду із позовом про стягнення нарахованих сум.

У відзиві на позовну заяву за вх. № 903/724/26 від 18.08.2026 відповідач ДП «Волиньвугілля» не заперечує факт отримання товару та наявність заборгованості перед ТОВ «УКРПЕТРОЛЦЕНТР» у розмірі 800 000,00 грн. (а.с. 22-29).

Судом встановлено, вимоги щодо стягнення 99 419,00 грн процентів річних та 82 849,32 грн пені у заявленому позивачем розмірі є необґрунтованими, оскільки позивач неправильно визначив початок періоду прострочення.

Разом з тим, відповідач у відзиві на позовну заяву просить суд штрафні санкції зменшити, у зв`язку з важким фінансовим становищем підприємства, та стягнути з ДП «Волиньвугілля» 834 120,36 грн в т.ч: 800 000,00 грн основної заборгованості, 17 682,00 грн інфляційних втрат; 8 219,18 грн 3 % річних; 8 219,18 грн пені.

Відповідно до пункту 3.4 договору оплата товару здійснюється протягом семи банківських днів після його отримання.

З матеріалів справи слідує, що товар отримано відповідачем 18.03.2026, а перебіг відповідного строку згідно зі статтею 253 ЦК України розпочався з наступного дня.

За таких обставин 27.03.2026 був останнім днем встановленого договором строку для здійснення оплати, а відтак прострочення розпочалось з 28.03.2026.

Отже, період прострочення станом на дату здійснення позивачем розрахунку становить 125 календарних днів з 28.03.2026 по 30.07.2026 включно.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 (провадження № 12-19гс25) сформувала актуальний правовий висновок щодо можливості зменшення судом процентів річних.

Зокрема, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що у випадку, коли відповідальність боржника за несвоєчасний розрахунок залежить від установлених Договором процентів, штрафу, пені чи річних відсотків, її обсяг за певних обставин може стати нерозумним та непропорційним наслідкам порушення. Надмірний майновий тягар може негативно вплинути не лише на самого боржника, а й на третіх осіб та, зокрема, ускладнити виконання ним зобов`язань із виплати заробітної плати працівникам та перед іншими кредиторами. За таких умов необхідним є дотримання розумного балансу між інтересами боржника і кредитора.

Велика Палата Верховного Суду підтвердила, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов вправі зменшити не лише неустойку чи штраф, а й проценти річних за час прострочення грошового зобов`язання. При цьому питання про наявність підстав для такого зменшення повинно вирішуватися судом у кожній конкретній справі з урахуванням установлених обставин.

Разом з тим, верховний суд визначив критерії, які можуть свідчити про наявність підстав для зменшення процентів річних а саме:

- дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов`язання;

- ступінь вини боржника; міру виконання зобов`язання;

- майновий стан сторін; інші інтереси сторін; дії або бездіяльність кредитора;

- очевидну не співмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою основного боргу;

- інші обставини, підтверджені належними доказами.

Зазначений правовий висновок окремо закріплено Великою Палатою Верховного Суду у пункті 156 постанови як висновок щодо застосування норм права: суд може зменшити розмір процентів річних у кожному конкретному випадку з урахуванням майнового стану сторін, ступеня вини боржника, міри виконання зобов`язання, інтересів сторін, поведінки кредитора, співмірності суми процентів із сумою боргу та з дотриманням принципів розумності, справедливості, пропорційності й балансу інтересів сторін.

При цьому Велика Палата Верховного Суду визначила і нижню межу такого зменшення. Суд може зменшувати договірний розмір процентів річних, однак не нижче законодавчо встановлених 3 % річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Саме 3 % річних є мінімальним розміром, на який кредитор може розраховувати у разі неналежного виконання боржником грошового зобов`язання. Аналогічне роз`яснення оприлюднене Верховним Судом за результатами розгляду справи № 903/602/24.

У спірних правовідносинах Позивачем заявлено проценти в розмірі 36 % річних, тобто у дванадцять разів більше мінімального розміру процентів річних, установленого статтею 625 ЦК України.

Щодо наявності підстав для зменшення розміру процентів річних з 36% до 3% річних судом встановлено, що правова природа передбачених пунктом 8.3 договору процентів безпосередньо пов`язана саме з простроченням покупцем виконання грошового зобов`язання: вони нараховуються на суму наявної заборгованості за період прострочення та визначені сторонами у річному розмірі 36 %.

Однак, майнові наслідки прострочення для ДП «Волиньвугілля» не обмежуються компенсацією інфляційного знецінення коштів чи одним видом відповідальності, а складаються одночасно з інфляційних втрат, пені та підвищених у дванадцять разів порівняно із законодавчо визначеним мінімальним розміром процентів річних.

Крім того, при вирішенні питання про зменшення процентів суд враховує конкретні обставини, що характеризують майновий стан ДП «Волиньвугілля», а саме: статус підприємства як критично важливого для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період; значний обсяг невиконаних виконавчих зобов`язань; накладення арешту на грошові кошти підприємства; фактичну обмеженість можливості Відповідача вільно розпоряджатися коштами; необхідність забезпечення виплати заробітної плати працівникам та підтримання виробничої діяльності підприємства.

Щодо складного фінансового стану ДП «Волиньвугілля», статусу критично важливого підприємства та арешту коштів.

Відповідно до витягу з наказу Міністерства енергетики України від 17.11.2025 №458 «Про визначення підприємств паливно-енергетичного комплексу критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період (Протокол №101)» Державне підприємство «Волиньвугілля» включено до переліку підприємств, яким підтверджено відповідний статус. (а.с. 30).

Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 08.05.2026 у виконавчому провадженні №77189356 накладено арешт на грошові кошти ДП «Волиньвугілля», які містяться на відкритих рахунках підприємства, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення зазначеної постанови. (а.с. 31-86).

Крім того, фактична відсутність у підприємства достатнього обсягу вільних коштів підтверджується довідкою про арештовані рахунки ДП «Волиньвугілля» станом на 14.07.2026. (а.с. 87).

Відповідно до пункту 8.3 договору постачання нафтопродуктів № УПЦ(О)-275/2026 від 12.03.2026 у разі несвоєчасної оплати поставленого товару Покупець зобов`язаний сплатити Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у відповідний період, за кожен день прострочення від суми невиконаного грошового зобов`язання.

На підставі зазначеної умови договору позивачем заявлено до стягнення з ДП «Волиньвугілля» 82 849,32 грн пені.

Судом встановлено, що відповідач не заперечує передбаченого договором права позивача на застосування відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання, однак також просить суд зменшити.

Відповідно до частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, а також за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, положення частини третьої статті 551 ЦК України не обмежують право суду на зменшення неустойки виключно випадками перевищення її розміру над розміром завданих кредитору збитків.

Підставою для такого зменшення може бути також сукупність інших істотних обставин конкретної справи. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22, застосовуючи, зокрема, частину третю статті 551 ЦК України, наголосила, що питання про наявність підстав для зменшення неустойки та визначення розміру, до якого вона підлягає зменшенню, належить до дискреційних повноважень суду та повинно вирішуватися з урахуванням конкретних обставин кожної справи.

Більше того, Об`єднана палата КГС ВС окремо зазначила, що при зменшенні неустойки доцільним є визначення конкретної грошової суми, яка підлягає стягненню, оскільки формальне оперування лише відсотком зменшення 90 %, 70 %, 50 % тощо саме по собі не відображає всієї сукупності обставин конкретного спору.

Отже, з огляду на вище викладене, судом встановлено, що ДП «Волиньвугілля» є критично важливим державним підприємством паливно-енергетичного комплексу, перебуває у складному фінансовому становищі, а на його грошові кошти накладено арешт у межах суми 57 009 794,46 грн. Фактичні залишки коштів на арештованих рахунках є незначними.

При цьому ДП «Волиньвугілля» не посилається на свій фінансовий стан, арешт рахунків чи інші наведені обставини, як на підставу для звільнення від основного грошового зобов`язання. Позиція відповідача спрямована виключно на правильне визначення періоду прострочення та встановлення співмірного, розумного і справедливого розміру додаткової відповідальності.

Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24. Верховний Суд розмежував правову природу процентів річних та інфляційних втрат і зазначила, що інфляційні втрати, на відміну від процентів річних, не можуть бути зменшені судом. Вони спрямовані на відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів і не мають характеру неустойки чи іншої штрафної санкції.

Отже, враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку зменшити розмір пені до 10% та 36 річних до 3% річних та стягнути з відповідача за період з 28.03.2026 по 30.07.2026: 17 682,00 грн інфляційних втрат; 8 219,18 грн 3 % річних; 8 219,18 грн пені, які відповідають обставинам справи щодо прострочення відповідача, умовам договору та вимогам чинного законодавства, і є арифметично правильним. В решті позову відмовити.

Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позову частково.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України слід віднести на нього пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 236-242 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково .

2. Стягнути з Державного підприємства Волиньвугілля (45400, Волинська обл., м.Нововолинськ, вул. Луцька, 1, код ЄДРПОУ 32365965) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Укрпетролцентр (01042, м. Київ, б. Приймаченко Марії, буд. 1/27, офіс 404, код ЄДРПОУ 43699122) 834 120,36 грн в т.ч: 800 000,00 грн. основної заборгованості, 17 682,00 грн. інфляційних втрат; 8 219,18 грн 3 % річних; 8 219,18 грн. пені та витрати по сплаті судового збору в розмірі 12 511,00 грн.

3. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення складено

11.09.2026

Суддя В. М. Дем`як