Ухвала суду № 139685657, 11.09.2026, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 180/718/24

Провадження № 1-кп/204/405/26

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2026 року Чечелівський районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого: судді ОСОБА_1

секретаря судового засідання: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції кримінальне провадження № 12023040000000085, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19 січня 2023 року,

за участю: прокурора ОСОБА_3 , захисників: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , обвинувачених: ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 ,

В С Т А Н О В И В:

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 заявив клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченим: ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_12 , ОСОБА_15 , ОСОБА_10 , а також строку дії обов`язків покладених на обвинувачених: ОСОБА_11 , ОСОБА_16 , у зв`язку із запобіжним заходом у вигляді застави.

В обґрунтування своїх клопотань пояснив, що знаходячись на більш м`якому запобіжному заході обвинувачені, усвідомлюючи невідворотність можливого покарання в разі визнання їх винуватими у вчиненні кримінальних правопорушень, в яких відповідно до обвинувального акту вони обвинувачуються, яке передбачає виключне покарання у вигляді позбавлення волі, з метою уникнення такого покарання можуть переховуватись від суду, оскільки обвинувачуються у вчиненні особливо тяжких кримінальних правопорушень. Також, під час проведення негласних слідчих розшукових дій задокументовано наявність у обвинувачених значних матеріальних статків, а саме наявність значного розміру грошових коштів, отриманих в ході довготривалої злочинної діяльності, які останні в подальшому можуть використовувати для тривалого переховування від суду, шляхом постійної зміни місця проживання, оренди автомобілів, тощо. Крім цього, у справі наявний суспільний резонанс, який викликаний тим, що злочинні дії обвинувачених були направлені на участь у злочинній організації, учасники якої вчиняли особливо тяжкі злочини у сфері обігу наркотичних засобів, у тому числі під час широкомасштабної збройної агресії з боку Російської Федерації. Торгівля наркотичними засобами є ганебним явищем для держави та суспільства. У той час, коли суспільство згуртовується заради єдиної спільної мети - перемоги у війні, обвинувачені, з метою особистого незаконного збагачення, систематично вчиняли особливо тяжкі злочини, та отруювали громадян, у тому числі чоловіків та підлітків, збуваючи останнім наркотичні засоби, обіг яких обмежено. У зв?язку з цим, суспільство зацікавлене у тому, щоб особа, якщо вона дійсно вчинила злочин у якому обвинувачується, понесла відповідне справедливе покарання. Про існування ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України свідчить те, що обвинувачені знаходячись на свободі можуть незаконно впливати на свідків. Обвинувачені обізнані про спосіб зв`язку та місце проживання свідків, а тому шляхом погроз, шантажу або ж підкупу, можуть схилить вказаних осіб до надання певних показань, які будуть вигідні стороні захисту, або перешкоджати встановленню істини у даному кримінальному провадженні. Про наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України свідчить те, що протиправна діяльність обвинувачених носила систематичний характер, була умисною та пов`язаною із бажанням швидкого незаконного збагачення за рахунок вчинення кримінальних правопорушень, а тому у разі застосування до обвинувачених більш м`яких запобіжних заходів останні можуть вдатися до дій, які будуть спрямовані на продовження незаконної діяльності.

У судовому засіданні захисник ОСОБА_17 не заперечував проти задоволення клопотання прокурора щодо продовження строку дії покладених на його підзахисного обов`язків.

Обвинувачений ОСОБА_16 підтримав думку свого захисника.

У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 не заперечував проти задоволення клопотання прокурора.

Обвинувачений ОСОБА_11 підтримав думку свого захисника.

У судовому засіданні захисник ОСОБА_5 заперечував проти задоволення клопотання прокурора. Пояснив, що прокурором постійно подається до суду одне й те ж клопотання, у якому жодним чином не змінюється формулювання наявності та обґрунтованості ризиків. Його підзахисний є соціально адаптованою людиною, а тому необхідно щоб прокурором були наведені у своєму клопотанні нові обставини, які перешкоджали б застосуванню більш м`яких запобіжних заходів. Просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора та застосувати до його підзахисного запобіжний захід, який не буде пов`язаний із триманням під вартою, або ж зменшити розмір застави.

Обвинувачений ОСОБА_12 підтримав думку свого захисника.

У судовому засіданні захисник ОСОБА_4 заперечував щодо задоволення клопотання прокурора. У своїх клопотаннях прокурор жодним чином не обґрунтовує наявність ризиків, однак сторона обвинувачення повинна довести наявність та дійсність таких ризиків. Жодних відомостей про те, що вказані ризики є дійсними у клопотанні прокурора не зазначені. Стосовно ризику переховування, то все майно та інші матеріальні цінності, які були наявні у ОСОБА_13 на стадії досудового арешту були накладені арешти. Щодо ризику впливу на свідків, то всі свідки були залегендованими та встановити місце їх перебування його підзахисний об`єктивно не має можливості. Просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора та застосувати до його підзахисного запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.

Обвинувачений ОСОБА_13 підтримав думку захисника.

У судовому засіданні захисник ОСОБА_8 заперечував проти задоволення клопотання прокурора. Пояснив, що посилання сторони обвинувачення на наявність у його підзахисної значних матеріальних статків, яких буде достатньо для можливого переховування, не існує, та й не було. Просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора та обрати стосовно його підзахисної запобіжний захід у вигляді нічного домашнього арешту, який ОСОБА_14 порушувати не буде та буде виконувати покладені на неї судом обов`язки.

Обвинувачена ОСОБА_14 підтримала думку свого захисника.

У судовому засіданні захисник ОСОБА_7 не заперечував щодо продовження строку тримання під вартою, він заперечує виключно стосовно розміру застави. Клопотання прокурора не змінюється, у нього немає жодного нового обґрунтування обставин. Його підзахисний перебуває під вартою 3 роки і за весь період застава не змінювалась, вона існує лише на папері. Просив в частині продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою задовольнити, а у частині розміру застави зменшити до 100 прожиткових мінімумів.

Обвинувачений ОСОБА_10 підтримав думку свого захисника, просив зменшити розмір застави.

У судовому засіданні захисник ОСОБА_9 заперечувала проти задоволення клопотання прокурора. Пояснила, що у своєму клопотанні прокурор зазначає ризики, які фактично є формальними, жодної конкретизації їх наявності прокурором не наведено. Її підзахисний є раніше не судимою особою. Визначений розмір застави є надмірним для його підзахисного. Просила зменшити розмір застави або змінити запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт.

Обвинувачений ОСОБА_15 підтримав думку свого захисника.

Розглядаючи клопотання прокурора щодо продовження застосування запобіжного заходу, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання ризикам, визначених у п. 1-5 частини 1 вказаної статті.

Підставами застосування запобіжного заходу є наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може вчинити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, хоча зміст поняття «достатні підстави» не має чіткого законодавчого визначення, аналіз кримінального судочинства свідчить про те, що такими підставами є передбачувана небезпека вчинення обвинуваченим протиправних дій, зазначених у ч. 1 ст. 177 КПК України, та дозволять суду на основі закону та внутрішнього переконання зробити висновок про необхідність обрання запобіжного заходу.

У кримінальному судочинстві поняття ризиків передбачає як тактичні ризики, так і конкретні небажані для кримінального провадження наслідки поведінки підозрюваних та обвинувачених.

Відповідно до ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є заходом забезпечення кримінального провадження, тобто заходом кримінального процесуального примусу, оскільки такий захід дає можливість виявляти та зберігати докази, запобігти прогнозованій протиправній поведінці чи унеможливити ухилення від слідства та суду обвинуваченого. Такий превентивний та забезпечувальний захід спрямований на недопущення можливої протидії з боку обвинуваченого провадженню у кримінальній справі, та є ефективним засобом коригування його неправомірної поведінки.

Обмежуючи конституційні права обвинувачених у вчиненні кримінальних правопорушень, запобіжні заходи виконують позитивну роль, реалізуючи у кримінальному процесі матеріально-правовий принцип крайньої необхідності: завдання меншої шкоди, щоб запобігти більшій шкоді.

При цьому, суд враховує, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, повторне зазначення в ухвалі про продовження запобіжного заходу одних і тих самих ризиків, з обґрунтуванням продовження їх існування, не становитиме порушення права на свободу та на особисту недоторканість (рішення ЄСПЛ «Штепа проти України» від 24 жовтня 2019 року, «Войкін проти України» від 27 березня 2018 року, ухвала про неприйнятність « ОСОБА_18 проти України» від 05 липня 2018 року.

Як убачається із обвинувального акту: ОСОБА_10 , ОСОБА_13 , ОСОБА_16 , ОСОБА_14 , ОСОБА_12 , ОСОБА_15 , ОСОБА_11 обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, які відповідно до ст. 12 КК України відносяться до категорій тяжких та особливо тяжких кримінальних правопорушень.

Клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу та покладених обов`язків щодо обвинувачених прокурор мотивував тим, що не перестали існувати ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, що стало підставою для продовження строку обраного запобіжного заходу.

Згідно з практикою Європейського Суду, зокрема рішенням у складі Великої палати у справі «Labitav.Italy» від 06 квітня 2000 року, тримання під вартою є виправданим у певному випадку, лише якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Так, у своєму рішенні від 26 липня 2001 року у справі «Ілійков проти Болгарії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.

На думку суду, ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме можливість переховування обвинувачених від суду, є підтвердженим, оскільки тяжкість імовірного покарання можна вважати істотним фактором на підтвердження цього ризику.

При оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання. Так, у § 76 рішення ЄСПЛ «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. Czech Republic») № 31315/96 від 25 квітня 2000 року, у рішенні ЄСПЛ «Смірнова проти Росії» (Smirnova v. Russia № 71362/01 від 21 липня 2003 року), суд зазначив, що при визначенні ризику переховування обвинуваченого від правосуддя потрібно враховувати особистість обвинуваченого, його моральні переконання, майновий стан і зв`язки з державою, в якій він зазнає судового переслідування. Тяжкість ймовірного покарання та суворість можливого вироку особливо сильно підвищують ризик переховування від органів досудового розслідування та/або суду.

З урахуванням обставин вчинення кримінальних правопорушень, які ставляться у вину обвинуваченим: ОСОБА_10 , ОСОБА_13 , ОСОБА_16 , ОСОБА_14 , ОСОБА_12 , ОСОБА_15 , ОСОБА_11 , відповідно до обвинувального акту, наявні обґрунтовані підстави вважати, що обвинувачені можуть переховуватись від суду, що є підставою для продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі Matznetter v. Austria № 2178/64 від 10 листопада 1969 року, суд визнав, що ризик втечі повинен бути обґрунтований конкретними обставинами справи, а не лише припущеннями. Реальна загроза суворого покарання сама по собі може створювати стимул для втечі особи від правосуддя, особливо за відсутності стабільних соціальних зв`язків у країні.

Крім цього, вказаний ризик збільшує свою актуальність у зв`язку із можливістю переховування обвинувачених на тимчасово окупованих територіях України, оскільки вказане набуває особливої актуальності в умовах наявної збройної агресії Російської Федерації та фактичної недоступності частини територій для правоохоронних органів України.

Так, окупація окремих територій Донецької, Луганської, Запорізької, Херсонської областей та АР Крим військовими формуваннями Російської Федерації унеможливлює ефективне проведення слідчих (розшукових) дій, забезпечення явки особи до суду.

Крім цього, тимчасово окуповані території України не визнають юрисдикцію судової системи, правоохоронних органів України чи судових повісток. Також, на вказаних територіях не застосовується й правова процедура екстрадиції.

Водночас, слід взяти до уваги, що у ОСОБА_14 відсутні обмеження щодо перетину державного кордону, а тому остання, у разі зміни стосовно неї запобіжного заходу, матиме можливість без перешкод перетнути державний кордон України, що у свою чергу створить перешкоду у розгляді вказаного кримінального провадження.

Окрім цього, ризик переховування від суду стосується не ухилення обвинувачених від суду виключно за кордоном, а розповсюджується й на переховування в межах території України.

Ураховуючи, що вказане кримінальне провадження не є статистичним, що обумовлює можливість не прогнозованої зміни поведінки обвинувачених, співставлення можливих негативних для обвинувачених наслідків переховування у вигляді можливого ув`язнення у майбутньому, із можливим засудженням до покарання у вигляді позбавлення волі у перспективі, робить цей ризик достатньо високим.

Вказані обставини, на думку суду, дають достатні підстави вважати обґрунтованою позицію прокурора щодо того, що тяжкість кримінальних правопорушень, у вчиненні якого обвинувачуються останні, та наведені вище особливості закону про кримінальну відповідальність, є вагомим доводом, що підтверджує існування ризику переховування обвинувачених від суду.

Крім цього, вирішуючи питання необхідності продовження запобіжного заходу, слід виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не лише права обвинувачених, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як потерпілого, так і суспільства в цілому.

Слід також зазначити, що тяжкість покарання не є самостійною підставою для утримання осіб під вартою, проте обвинувачення ОСОБА_10 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_12 , ОСОБА_15 , у вчиненні тяжкого та особливо тяжкого кримінального правопорушення в сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши осіб під варту.

Суд зауважує, що ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачені можуть здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірної можливості здійснення обвинуваченими зазначених дій.

Вирішуючи питання щодо наявності ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд зазначає наступне.

Так, в силу засади безпосередності дослідження судом показань, яка регламентована ст. 23 КПК України, та відповідно до визначених у ст. 224 КПК України правил проведення допиту в суді, під час судового розгляду суд отримує показання усно шляхом допиту особи у судовому засіданні.

Водночас, з огляду на закріплений у ст. 290 КПК України порядок ознайомлення захисту з матеріалами досудового розслідування, зокрема, з показаннями допитаних стороною обвинувачення осіб, очевидно, що обвинувачені можуть бути обізнаними із персональними даними свідків та змістом їх позасудових показань.

Беручи до уваги той факт, що на даний час свідки залишаються не допитаними, а тому можливо припустити про вірогідність незаконного впливу зі сторони обвинувачених на свідків, з метою зміни чи відмови від раніше наданих ними показань.

При цьому, той факт, що свідки є залегендованими, жодним чином не нівелює наявність ризику впливу обвинувачених на них, оскільки останнім можуть бути відомі дійсні дані цих свідків.

Станом на день розгляду клопотань прокурора, відповідно до встановленого порядку дослідження доказів у кримінальному провадженні, свідки залишаються не допитаними, а тому існує велика ймовірність у разі зміни запобіжного заходу відносно обвинувачених на здійснення ними незаконного впливу на свідків у даному кримінальному провадженні.

Крім цього, слід взяти до уваги й характер обвинувачення, а саме участь у злочинній організації та незаконному обігу наркотичних засобів, що у свою чергу підтверджує можливість обвинувачених щодо узгодження позиції здійснення можливого впливу на свідків, в разі зміни запобіжного заходу на такий, який не буде пов`язаний із триманням під вартою.

Розглядаючи питання наявності ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд зазначає наступне.

Судом при вирішенні питання щодо наявності вказаного ризику береться до уваги термін вчинення інкримінованих обвинуваченим, відповідно до обвинувального акту кримінальних правопорушень, а саме більш ніж вісім місяців, що у свою чергу може свідчити про стійкість злочинної поведінки останніх та в свою чергу підвищує ймовірність продовження протиправної діяльності шляхом продовження вчинення даного кримінального правопорушення або ж вчинення нового у разі застосування до обвинувачених більш м`якого запобіжного заходу у тому числі в умовах домашнього арешту з урахуванням специфіки кримінального правопорушення, а тому даний ризик на даний час не втратив своєї актуальності.

Крім цього, обвинуваченим ставиться у провину вчинення кримінального правопорушення, яке має корисливий характер, пов`язаний з незаконним обігом наркотичних засобів, що у свою чергу свідчить про наявність відповідної криміногенної налаштованості. Вказане, за відсутності офіційного стабільного доходу, жодним чином не може усунути ризик можливого продовження вчинення кримінальних правопорушень.

Отже, встановлені під час розгляду клопотань обставини у своїй сукупності дають достатні підстави стверджувати, що наявні ризики, у достатній мірі виправдовують подальше застосування до обвинувачених запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Розглядаючи позицію сторони захисту щодо автоматичного зменшення ризиків, передбачених ст. 177 КПК України у зв`язку із плином часу та тривалим судовим розглядом, суд зазначає наступне.

Усталена прецедентна практика ЄСПЛ щодо оцінки ризиків при застосуванні заходів, пов`язаних з обмеженням свободи, зокрема рішення у справах «Нойместер проти Австрії», «Летельє проти Франції», «W. проти Швейцарії» вироблена у контексті найсуворішого запобіжного заходу: тримання під вартою. Саме стосовно тримання під вартою ЄСПЛ сформулював позицію, що тривале позбавлення свободи само по собі потребує наростаючого обґрунтування. Натомість жодне з цих рішень і жодне інше рішення ЄСПЛ не встановлює принципу, за яким ризики, що є підставою для застосування більш м`якого запобіжного заходу, автоматично зменшуються з перебігом часу або внаслідок сумлінної процесуальної поведінки обвинуваченого.

Навпаки, у справі «Летельє проти Франції» ЄСПЛ наголосив: небезпека переховування від правосуддя повинна оцінюватися не лише у світлі тяжкості покарання, але й з урахуванням сукупності обставин, які можуть або підтвердити наявність цієї небезпеки, або свідчити про те, що вона є незначною.

Тобто оцінка ризиків є змістовною і фактологічною, а не темпоральною: визначальним є характер і динаміка ризикоутворюючих обставин, а не просто тривалість провадження.

Стороною захисту не представлено жодних нових даних, які б підтверджували зміну обставин провадження чи зменшення встановлених судом ризиків, які б дозволили дійти висновку про наявність підстав для можливості застосування до обвинувачених більш м`якого запобіжного заходу.

Що ж стосується посилання сторони захисту на можливість застосування більш м`якого запобіжного заходу, з урахуванням належної процесуальної поведінки інших обвинувачених, до яких застосований запобіжний захід у вигляді застави, суд зазначає наступне.

Сторона захисту наполягала на зміні запобіжного заходу у зв`язку із тим, що інші обвинувачені будуть належним чином виконувати покладені на них судом процесуальні обов`язки.

Зважаючи на це суд повторно зазначає, що належна процесуальна поведінка обвинувачених, до яких застосовано запобіжний захід у вигляді застави, які не порушують покладених на них обов`язків, не має визначального значення для зміни стосовно інших обвинувачених запобіжного заходу, оскільки саме запобіжний захід у вигляді застави забезпечує належну процесуальну поведінку обвинувачених та виконання ними покладених судом процесуальних обов`язків, оскільки саме виконання покладених процесуальних обов`язків є їх прямим обов`язком і здійснюється в умовах дії відповідних обмежень та контролю, що на думку суду, свідчить про ефективність та дієвість застосованого запобіжного заходу.

Крім цього, обставини, які характеризують обвинувачених та які сторона захисту вважає показником міцних соціальних важелів впливу, як то сімейний стан наявність дружини, дітей, бабусі, постійного місця проживання та реєстрації, можливого місця працевлаштування, бажання навчання, мають оціночний характер та не створюють настільки ефективних запобіжників, які б виключали можливість вчинення обвинуваченими дій, передбаченими ч. 1 ст. 177 КПК України.

Розглядаючи клопотання сторони захисту про можливість застосування до обвинувачених більш м`якого запобіжного заходу, який не буде пов`язаний із триманням під вартою, а саме домашнього арешту, суд зазначає, що наразі «достатніми» та «належними» підставами тримання обвинувачених під вартою є не лише очікування суду, а дотримання балансу між можливими наслідками їх звільнення та безпекою суспільства, яке вимагає ізоляції осіб, які з встановленою вірогідністю здатні завдати істотної шкоди права та свободам інших осіб, що в даному випадку, повністю виправдовує подальше утримання обвинувачених під вартою, а тому у задоволення клопотання сторони захисту у цій частині слід відмовити.

Судом не вбачається на даний час, надмірної тривалості тримання обвинувачених під вартою, оскільки враховується тяжкість пред`явлених обвинуваченим обвинувачень, їх суспільна небезпека та сукупність ризиків, які продовжують існувати, процесуальна поведінка учасників процесу, та інші обставини, які не залежать від суду, а тому суд приходить до висновку, що таке обмеження прав обвинувачених на свободу є такими, що не суперечить положенням ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки існують ознаки суспільного інтересу, як,і не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають принцип поваги до особистої свободи.

Підстави для продовження запобіжного заходу відносно обвинувачених у вигляді тримання під вартою не відпали, більш м`які запобіжні заходи не в змозі гарантувати їх належну поведінку та невілювати ризики, передбачені ст. 177 КПК України , а тому дію обраного запобіжного заходу слід продовжити на 60 днів.

Тому, беручи до уваги доведеність обґрунтованості підозри, ризиків, передбачених частиною 1 статті 177 КПК України, а також серйозність обвинувачення та тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченим у разі визнання винними у вчиненні кримінальних правопорушень, суд не знаходить підстав для зміни запобіжного заходу відносно обвинувачених з тримання під вартою на інший не пов`язаний із триманням під вартою, тому у задоволенні клопотання захисників та обвинувачених про зміну запобіжного заходу на домашній арешт слід відмовити.

Розглядаючи клопотання сторони захисту про зменшення розміру застави, суд уважає, що воно підлягає частковому задоволенню, виходячи із наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 182 КПК України застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов`язків. Можливість застосування застави щодо особи, стосовно якої застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, може бути визначена в ухвалі слідчого судді, суду у випадках, передбачених частинами третьою або четвертою статті 183 цього Кодексу.

Розмір застави відносно особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, визначається в межах встановлених п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України.

Відповідно до вимог ч.ч. 4, 5 ст. 182 КПК України розмір застави визначається судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

У справі «Гафа проти Мальти» ЄСПЛ наголосив, що розмір застави має визначатися з урахуванням матеріального становища обвинуваченого. Якщо особа залишається під вартою через неспроможність внести визначену суму, це свідчить про те, що національні органи не забезпечили ефективну реалізацію права на свободу. Непомірна застава фактично стає продовженням арешту. Суд зобов`язаний проявляти «особливу ретельність» при визначенні суми, щоб право на звільнення під заставу не було ілюзорним.

Таким чином, оскільки визначений розмір застави, з огляду на строк її визначення попередніми ухвалами суду, є таким, що не був внесений обвинуваченими, суд, враховуючи ч. 4 ст.182 КПК України, вважає можливим зменшити розмір застави, визначений ухвалою суду і зменшити обвинуваченим розмір застави, яка визначена, як альтернативний триманню під вартою запобіжний захід до 50 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, із покладенням відповідних обов`язків в разі її внесення.

Що ж стосується клопотання про зменшення розміру застави стосовно обвинуваченого ОСОБА_10 , суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 2 та п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави визначається в таких межах щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого кримінального правопорушення, покладених на неї обов`язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.

Під час визначення судом розміру застави, було враховано, те що в своєму рішенні № 7-р(ІІ)/2024 від 19 червня 2024 року Конституційний Суд України зазначив, що законодавець закріпив дискрецію суду під час застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за ч. 6 ст. 176 КПК не визначати або визначати розмір застави з урахуванням підстав та обставин, установлених ст. ст. 177, 178 Кодексу.

Відтак, судом, при розгляді клопотання, враховуючи вік обвинуваченого, його стан здоров`я, сімейний стан, тривалість судового розгляду, можливість забезпечення виконання обов`язків дійшов до висновку про необхідність визначення розміру застави як альтернативного заходу.

Під час постановлення ухвал Чечелівським районним судом міста Дніпра від 27 липня 2026 року було визначено, що застава саме у розмірі 130 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, є відповідним і достатнім у даному кримінальному провадженні, враховуючи у сукупності усі обставини судового провадження, та, виходячи з практики Європейського суду з прав людини та того, що розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.

Що стосується посилання сторони захисту, як на підставу зменшення розміру застави, надмірність визначеного розміру застави та неможливість обвинуваченим її внесення, суд зазначає наступне.

Можливість або ж неможливість внесення застави це оціночне поняття та не може бути підтвердженим лише самим фактом несплати застави, оскільки також може залежати й від волі обвинувачених, направлених виключно на зменшення розміру застави, а не на фактичну неспроможність внести таку заставу.

Крім того, невнесення суми застави не завжди може свідчити про відсутність коштів для її сплати. Для декого внести заставу означає розкрити наявність у себе прихованих активів, що спонукає не платити, а для іншого не бажання її сплачувати обумовлене страхом, що в разі засудження відповідні кошти можуть конфіскувати (наприклад, коли стаття, за якою оголошено підозру, передбачає конфіскацію).

Окремо слід зазначити, що при визначені розміру застави судом було взято до уваги особу обвинуваченого, суть та зміст пред`явленого йому обвинувачення відповідно до обвинувального акту.

Крім цього, судом також було взято до уваги те, що стосовно обвинуваченого ОСОБА_10 на даний час у провадженні Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області перебуває кримінальне провадження стосовно останнього, який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України, а тому визначення саме такого розміру застави суд уважає достатнім та необхідним, внесення якої буде спонукати останнього до належного виконання покладених на нього судом обов`язків.

Інших же обґрунтованих доводів, які б свідчили про можливість зменшення визначеного судом розміру застави до меж, визначених у п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, стороною захисту наведено не було, а судом встановлено не було.

Враховуючи вказане, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання сторони захисту у цій частині.

Тому, беручи до уваги ризики, передбачені частиною 1 статті 177 КПК України, а також серйозність обвинувачення та тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченим у разі визнання винними у вчиненні кримінальних правопорушень, суд не знаходить підстав для зміни запобіжного заходу відносно обвинувачених, тому у задоволенні клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу на домашній арешт слід відмовити, а обвинуваченим належить продовжити, згідно ст. 197 КПК України, строком на 60 днів, із визначення розміру застави.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 314-317, 334, 369, 371, 372 КПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання прокурора про продовження обвинуваченим ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_12 , ОСОБА_15 , ОСОБА_11 , строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою задовольнити частково.

Клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу задовольнити частково.

Продовжити обвинуваченій ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком до 09 листопада 2026 року включно.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком до 09 листопада 2026 року включно.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком до 09 листопада 2026 року включно.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком до 09 листопада 2026 року включно.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком до 09 листопада 2026 року включно.

Визначити відносно обвинувачених: ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , заставу у розмірі 50 (п`ятдесят) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 166400 (сто шістдесят шість чотириста) гривень, яка може бути внесена як самими обвинуваченими, так і іншими фізичними або юридичними особами (заставодавцями).

Визначити відносно обвинуваченого ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , заставу у розмірі 130 (сто тридцять) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 432640 (чотириста тридцять дві тисячі шістсот сорок) гривень, яка може бути внесена як самим обвинуваченим, так і іншими фізичними або юридичними особами (заставодавцями).

Покласти на обвинувачених: ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у разі внесення застави наступні обов`язки: прибувати за кожною вимогою до суду; не відлучатися із населеного пункту, в якому він/вона зареєстрований(на), проживає без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання; здати на зберігання до відповідних органів державної влади у разі наявності свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Термін дії обов`язків, покладених судом, у разі внесення застави визначити два місяці з моменту внесення застави.

У разі внесення застави та з моменту звільнення обвинувачених з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, обвинувачений(на) зобов`язаний(на) виконувати покладені на нього/неї обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.

З моменту звільнення з-підварти у зв`язку з внесенням застави обвинувачені вважаються таким, до яких застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

Копію ухвали направити до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)» та Державної установи «Криворізький слідчий ізолятор», для виконання.

Продовжити обвинуваченим: ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , строк дії обов`язків, покладених ухвалою Чечелівського районного суду міста Дніпра від 27 липня 2026 року, до 09 листопада 2026 року включно, а саме: прибувати за кожною вимогою до суду; не відлучатися із населеного пункту, в якому він/вона зареєстрований(на), проживає без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання; здати на зберігання до відповідних органів державної влади у разі наявності свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

У разі невиконання вказаних вище обов`язків застава буде звернена в дохід держави.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Суддя ОСОБА_1