Рішення № 139670841, 09.09.2026, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" вересня 2026 р. Справа № 918/670/26

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Селівона А.О., за участю секретаря судового засідання Хролець І.С., розглянувши за правилами загального позовного провадження справу

за позовом заступника керівника Вараської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Вараської міської ради та Департаменту житлово-комунального господарства, майна та будівництва Виконавчого комітету Вараської міської ради

до Фізичної особи-підприємця Єфремовцева Сергія Володимировича

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Комунальне підприємство "Вараштепловодоканал" Вараської міської ради"

про зобов`язання повернути майно.

За участю представників сторін:

від прокуратури: Рункевич Ірина Вікторівна ;

від позивача-1: Гізьо Яна Станіславівна;

від позивача-2: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

від третьої особи: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Вараської окружної прокуратури (Прокуратура) в інтересах держави в особі Вараської міської ради (Позивач-1) та Департаменту житлово-комунального господарства, майна та будівництва Виконавчого комітету Вараської міської (Позивач-2) ради звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Єфремовцева Сергія Володимировича (Відповідач) про: зобов`язання фізичної особи-підприємця Єфремовцева Сергія Володимировича повернути Вараській міській територіальній громаді в особі Департаменту житлово-комунального господарства, майна та будівництва Виконавчого комітету Вараської міської ради індивідуально визначене окреме нерухоме майно приміщення №1-103 (кімната №1-4), першого поверху загальною площею 38,8 м2 , що знаходиться за адресою: Рівненська обл., м. Вараш, мікрорайон Вараш, буд. 42 шляхом підписання акту приймання-передачі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на даний час строк оренди за договором оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Кузнецовськ, Рівненської області від 09.07.2010 № 262 (далі - Договір) закінчився, а тому комунальне майно підлягає поверненню Вараській міській територіальній громаді в особі Позивача-2.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 27.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження у змішаній (паперовій та електронній) формі, залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Комунальне підприємство "Вараштепловодоканал" Вараської міської ради" та призначено розгляд справи на 24.06.2026.

До суду 22.06.2026 від представника Позивача-2 надійшла заява про відмову від позову.

До суду 22.06.2026 від Позивача-1 надійшла заява про відмову від позову.

Від представника третьої особи 22.06.2026 надійшли додаткові пояснення.

До суду 24.06.2026 від Прокуратури надійшли заперечення щодо заяви про відмову від позову.

Від Прокуратури 24.06.2026 надійшли заперечення на додаткові пояснення.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 24.06.2026 відкладено підготовче засідання на 22.07.2026.

До суду 16.07.2026 від Позивача-1 надійшла заява про розгляд справи без участі представника Позивача-1.

До суду 21.07.2026 від Позивача-2 надійшла заява про розгляд справи без участі представника Позивача-1.

Від представника Позивача-1 21.07.2026 надійшли додаткові пояснення у справі.

До суду 21.07.2026 від Позивача-1 надійшло клопотання про залишення без розгляду заяви про відмову від позову.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 22.07.2026 продовжено строк підготовчого засідання та відкладено підготовче засідання на 20.08.2026.

У судове засідання 20.08.2026 представники Відповідача та третьої особи не з`явилися.

У судовому засіданні 20.08.2026 суд, розглянувши клопотання Позивача-1 про залишення без розгляду заяви від 22.06.2026 про відмову від позову, заслухавши позицію представників сторін щодо поданого клопотання, дійшов висновку про його задовлення та залишення без розгляду його заяви від 22.06.2026 про відмову від позову.

Заслухавши у судовому засіданні 20.08.2026 позицію Прокуратури, Позивача-1 та Позивача-2 щодо заяви Позивача-2 від 22.06.2026 про відмову від позову, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Одночасно, організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.

Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" визначені підстави представництва прокурором інтересів держави в суді, а саме, у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Прокурор набуває права на реалізацію своїх функцій, визначених законом, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захист або здійснює його неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є належною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захист або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

У справах за позовами прокурорів, заявлених в інтересах держави в особі уповноважених органів, позивачами є відповідні уповноважені органи, а прокурор у таких справах здійснює представництво їх інтересів в суді. Статус позивача прокурор набуває лише у випадках, коли звертається з позовом в інтересах держави у разі відсутності уповноваженого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц).

Частиною другою статті 2 Цивільного кодексу України передбачено, що одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно із статей 167, 170 Цивільного кодексу України набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

У судовому процесі, зокрема, у господарському держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, тобто під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо прокурором визначено стороною у справі певний орган.

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 55 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) органи та особи, які відповідно до цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, мають процесуальні права та обов`язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком обмежень, передбачених частиною другою цієї статті. Відмова органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті.

Також суд звертає увагу на те, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 зазначено, що при вирішенні питання про необхідність звернення до суду з позовом компетентний орган може діяти в умовах конфлікту інтересів - коли порушення інтересів держави, про яке стверджує прокурор, може бути пов`язане з раніше вчиненими протиправними діями цього органу чи бездіяльністю. Для врахування цих обставин стаття 55 ГПК передбачає такі правила:

- якщо особа, яка має процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених позовних вимог, суд залишає заяву без розгляду, крім позову прокурора в інтересах держави;

- відмова компетентного органу від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов і вимагати розгляду справи по суті.

Таким чином, подання Позивачем-2 заяви про відмову від позову поданого прокурором в інтересах певного органу не є підставою для закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 231 ГПК України, оскільки прокурор в такому разі підтримує позовні вимоги самостійно.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову Позивачу-2 в задоволенні заяви про закриття провадження в частині розгляду позовної заяви, поданої заступником керівника Вараської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Вараської міської ради та Департаменту житлово-комунального господарства, майна та будівництва Виконавчого комітету Вараської міської ради, у зв`язку з відмовою Позивачем-2 від позову.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 20.08.2026 задоволено клопотання Позивача-1 про залишення без розгляду заяви від 22.06.2026 про відмову від позову. Залишено без розгляду заяву Позивача-1 про відмову від позову. Відмовлено у задоволенні заяви Позивача-2 про відмову від позову. Закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 09.09.2026.

Від Відповідача відзив на позовну заяву не надходив.

До суду 27.08.2026 від Позивача-2 надійшла заява про розгляд справи без участі представника Позивача-2.

Представник Прокуратури у судовому засіданні 09.09.2026 підтримала позицію викладену у позовній заяві та просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

У судове засідання 09.09.2026 представники Позивача-2 та Третьої особи не з`явилися.

У судові засідання 24.06.2026, 22.07.2026, 20.08.2026 та 09.09.2026 представник Відповідача не з`явився.

До господарського суду повернулися ухвали суду від 27.05.2026 24.06.2026, 22.07.2026 та 20.08.2026 з відміткою поштового відділення "адресат відсутній за вказаною адресою", які направлялися на адресу Відповідача, вказану в позовній заяві 01133, м.Київ, пров. Лабораторний, 7, кв. 250.

Як вбачається Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, офіційною адресою Відповідача Фізичної особи-підприємця Єфремовцева Сергія Володимировича (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) є АДРЕСА_1 .

Інші адреси Відповідача, ніж та, яка зазначена Прокуратурою у позовній заяві та міститься в Єдиному державному реєстрі, суду не відомі.

Суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду.

При цьому суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20, де зазначено, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.

Також суд враховує висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 19.12.2022 у справі № 910/1730/22, згідно з яким у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв`язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена статтями 162, 165, 258, 263, 290, 295 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Ухвали суду від 27.05.2026 24.06.2026, 22.07.2026 та 20.08.2026 надіслано на поштову адресу Відповідача, а тому суд вважає, що ним вчинено всі можливі дії щодо належного повідомлення Відповідача про розгляд справи господарським судом.

На підставі зазначеного, відповідно до статті 242 ГПК України, ухвали суду від 27.05.2026 24.06.2026, 22.07.2026 та 20.08.2026 вважаються врученими, а Відповідач таким, що належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання.

Статтею 42 ГПК України визначено права та обов`язки учасників судового процесу.

Відповідно до частини першої статті 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецеденту практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцезнаходженню відповідача згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 27.11.2019 у справі 913/879/17, постанові від 21.05.2020 у справі 10/249-10/9, постанові від 15.06.2020 у справі 24/260-23/52-б, постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/18).

При цьому судом також враховано, що за приписами частини першої статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.

Частиною другою статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" передбачено, що усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Враховуючи наведе суд зазначає, що Відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду про призначення судового засідання у справі № 918/670/26 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

При цьому суд наголошує, що згідно з частиною четвертою статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Наразі, від Відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій відповідно до статті 165 ГПК України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи.

З огляду на викладене, оскільки Відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами, зокрема, останнім не надано відзиву на позовну заяву, суд, на підставі частини дев`ятої статті 165 ГПК України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Тобто Відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною першою статті 178 ГПК України.

Відповідно до частини другої статті 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Частиною першою статті 202 ГПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За таких обставин та враховуючи, що неявка Відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, керуючись статтею 202 ГПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Судом встановлено, що згідно з частинами третьою-п`ятою статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Отже, у розумінні наведених положень прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (див., зокрема постанову Верховного Суду від 12.11.2024 у справі № 916/1329/24).

Крім того згідно з абзацами першим, другим частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Верховний Суд у постановах від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17 виснував, що здійснення захисту неналежним чином проявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Захищати інтереси держави повинні, насамперед, відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Таким чином, як невиконання, так й неналежне виконання своїх обов`язків щодо захисту інтересів держави уповноваженим суб`єктом є рівнозначними підставами для здійснення такого захисту прокурором (постанова Верховного Суду від 12.11.2024 у справі № 916/1329/24).

Велика Палата Верховного Суду, Верховний Суд неодноразово висновували висновок щодо застосування статті 23 Закону України "Про прокуратуру", так:

- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 акцентовано на тому, що: "прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо";

- Верховний Суд у постанові від 10.08.2021 у справі № 923/833/20 сформулював такий правовий висновок: "суд, встановлюючи підстави представництва прокурора, повинен здійснити оцінку не тільки щодо виконання ним обов`язку попереднього (до звернення до суду) повідомлення відповідного суб`єкта владних повноважень, яке є останнім перед безпосереднім поданням позову до суду, а й наявні у справі інші докази, щодо обставин які йому передували, зокрема попереднього листування між прокурором та зазначеним органом, яке за своїм змістом може мати різний характер. Зокрема, такі документи (незалежно від їх назви) можуть бути спрямовані на: отримання інформації з метою встановлення наявності або відсутності порушення інтересів держави у випадку виявлення прокурором ознак такого порушення на підставі абз. 4 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру"; інформування відповідного органу про виявлені прокурором порушення інтересів держави та отримання інформації щодо обізнаності такого органу про вказане порушення та вжиття або невжиття відповідних заходів; отримання від відповідного органу інформації (матеріалів та копій), необхідних для здійснення представництва в суді.

При цьому, якщо у процесі такої оцінки буде встановлено, що листування було спрямовано на отримання документів та/або інформації щодо можливого порушення і пов`язано саме зі з`ясуванням факту наявності або відсутності порушення, то обов`язковим є подальше інформування відповідного органу про виявлені прокурором порушення та надання відповідному органу можливості відреагувати протягом розумного строку на повідомлення при поданні відповідного позову прокурором, що відповідає змісту приписів ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", усталеній практиці Європейського суду з прав людини та Верховного Суду. Водночас, якщо попереднє листування свідчить про те, що воно мало характер інформування відповідного органу про вже раніше виявлені прокурором порушення, а відповідний орган протягом розумного строку на таку інформацію не відреагував або відреагував повідомленням про те, що він обізнаний (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про таке порушення, але не здійснював та/або не здійснює та/або не буде здійснювати захист порушених інтересів, то, у такому випадку, наявні підстави для представництва, передбачені абз. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

У цьому разі дотримання розумного строку після повідомлення про звернення до суду не є обов`язковим, оскільки дозволяє зробити висновок про свідоме нездійснення або здійснення неналежним чином захисту інтересів держави таким органом. За встановлених обставин щодо попереднього інформування про виявлені порушення та відповіді щодо обізнаності про порушення із зазначенням причин тривалого незвернення до суду, вимога про надання відповідному органу "розумного строку" для самостійного реагування на порушення, розрахованого саме від останнього повідомлення прокурора, з огляду на встановлення факту тривалої обізнаності такого органу про порушення інтересів держави та нереагування на нього (незалежно від його причин) і, як наслідок, залишення позову прокурора без розгляду з цих підстав є проявом правового пуризму та надмірного формалізму, який порушує право на справедливий розгляд справи";

- за висновком наведеним у пункті 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статті 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Верховний Суд у постанові від 20.04.2023 у справі № 922/5002/21 звернув увагу на те, що "критерій "розумності", який наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, має визначатися судом з урахуванням великого кола чинників. До таких чинників відноситься, зокрема, але не виключно, обізнаність позивача про наявність правопорушення або про можливе порушення інтересів держави та вжиті ним заходи з моменту виникнення такої обізнаності, спрямовані на захист інтересів держави. Близькі за змістом висновки сформовані у постановах Верховного Суду від 07.04.2021 у справі № 913/124/10, від 08.04.2021 у справі № 925/11/19;

- у постанові від 04.07.2023 у справі № 922/1394/21 Верховний Суд виснував, що у випадку якщо за обставинами справи вбачається, що відповідному органу було відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про таке порушення, але такий орган не здійснював та/або не здійснює захист порушених інтересів, то, у такому випадку вимога про надання відповідному органу "розумного строку" для самостійного реагування на порушення і, як наслідок, залишення позову прокурора без розгляду з цих підстав є проявом правового пуризму та надмірного формалізму, який порушує право на справедливий розгляд справи (див. також постанови Верховного Суду від 26.05.2021 у справі № 926/14/19, від 14.07.2021 у справі № 911/3211/19);

- у пункті 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 зазначено, що при вирішенні питання про необхідність звернення до суду з позовом компетентний орган може діяти в умовах конфлікту інтересів - коли порушення інтересів держави, про яке стверджує прокурор, може бути пов`язане з раніше вчиненими протиправними діями цього органу чи бездіяльністю. Для врахування цих обставин статтею 55 ГПК України передбачає такі правила: якщо особа, яка має процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених позовних вимог, суд залишає заяву без розгляду, крім позову прокурора в інтересах держави; відмова компетентного органу від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті (вказана позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 926/781/23).

Здійснення захисту неналежним чином проявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача (постанови Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17).

З огляду на наявне у матеріалах справи листування між Прокуратурою, Позивачем-1 та Позивачем-2, враховуючи правові висновки Верховного Суду щодо застосування положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру", суд дійшов висновку про наявність підстав представництва прокурором інтересів держави в суді у спірних правовідносинах та дотримання прокурором порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру".

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що 09.07.2010 Кузнецовським міським комунальним підприємством (Орендодавець) та Відповідачем (Орендар) укладено Договір, за умовами пункту 1.1 якого Орендодавець передає (згідно протоколу засідання комісії з проведення конкурсу на право укладення договору оренди комунального майна від 22.06.201), а Орендар приймає в строкове платне користування, терміном до трьох років окреме індивідуально визначене нерухоме майно приміщення №1-103 (кімната №1-4), першого поверху, загальною площею - 38,80 м2, що знаходиться за адресою: мікрорайон Вараш, будинок 42 (сорок два), місто Кузнецовськ, Рівненської області (Майно) і перебуває на балансі Кузнецовського міського комунального підприємства, Вартість якоговизначена шляхом проведення незалежної оцінки і становить - 66 900,00 грн.

Пунктами 1.2-1.3 Договору передбачено, що приміщення, що надається в оренду, належить територіальній громаді міста та знаходиться в управлінні Орендодавця, на правах оперативно-господарського використання.

Орендар використовує орендовану площу: для розміщення ветеринарної аптеки.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.6 Договору Орендар вступає у строкове платне користування Майном у термін, зазначений Договором, відповідно до акта приймання-передачі Майна. (Додаток №1)

У разі закінчення, строку (розірвання) Договору оренди, орендоване Майно має бути повернено Орендодавцю в 5 денний термін у належному стані, не гіршому, ніж на час передачі його в оренду за актом приймання-передачі з урахуванням фізичного зносу. Майно вважається поверненим Орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі, у іншому випадку Орендодавець має право скласти акт приймання приміщень в односторонньому порядку, що матиме юридичну силу, а також має право звільнити приміщення від майна Орендаря та прийняти це майно на відповідальне зберігання (з подальшим відшкодуванням усіх понесених витрат за рахунок Орендаря).

Згідно з пунктами 3.1, 3.2 Договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду комунального майна, затвердженої рішенням Кузнецовської міської ради від 10.12.2009 №643, за базовий місяць розрахунку (червень 2010 року) складає 552,54 грн. (п`ятсот п`ятдесят дві грн. 54 коп.), крім того ПДВ (20%) 110,51 грн. Усього орендна плата в місяць, разом з ПДВ складає 663,05 грн. (шістсот шістдесят три грн. 05 коп.) (Додаток 2).

Згідно рішення Кузнецовської міської ради №586 від 20.06.2009 "Про деякі питання оплати оренди комунального майна" зі змінами від 28.12.2009 №665 орендна плата до 01.01.2011 становить 298,37 грн. з ПДВ.

Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.

Пунктом 5.11 Договору передбачено, що у разі припинення або розірвання Договору Орендар зобов`язаний повернути Орендодавцеві орендоване Майно у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з врахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати Орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого Майна з вини Орендаря.

Згідно з пунктами 10.1, 10.4, 10.5 Договору даний договір набирає чинності з 09 липня 2010 року і діє до 07 липня 2013 року.

У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну Договору після закінчення його строку протягом одного місяця, він вважається продовженим на кожний наступний термін на тих самих умовах, які передбачині Договором.

Реорганізація Орендодавця чи Орендаря, або перехід права власності на орендоване Майно третім особа не визначаються підставою для зміни або припинення чинності даного Договору і він зберігає свою чинність для нового власника орендованого Майна (його правонаступників), за винятком випадку приватизації Майна Орендарем.

На виконання умов Договору 26.07.2010 Кузнецовським міським комунальним підприємством та Відповідачем підписано акт приймання-передачі нерухомого майна №1, відповідно до якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв в користування наступне майно: нежитлові приміщення (кім. №1-4, прим.№1-103)розташованих на першому поверсі, по м-ну Вараш, 42, м. Кузнецовськ.

У подальшому, 15.11.2016 між сторонами укладено Додаткову угоду №4 до Договору.

Відповідно до пункту 2 Додаткової угоди №4 сторони домовились пункт 3.1 розділу 3 "Орендна плата та порядок розрахунків" у Договорі викласти в такій редакції: "Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду комунального майна, затвердженого рішенням Кузнецовської міської ради № 229 від 28.10.2011, за базовий місяць розрахунку (жовтень 2016 року) складає 1 449,61 грн. (одна тисяча чотириста сорок дев`ять гривень гривень 62 коп.), крім того ПДВ (20%) 289,92 грн. Усього орендна плата в місяць, разом з ПДВ складає 1 739,54 грн. (одна тисяча сімсот тридцять дев`ять грн. 54 коп.) (Додаток №1 до Додаткової угоди )".

Згідно з пунктом 3 Додаткової угоди №4 сторони домовились пункт 10.1 розділу 10 "Строк чинності, умови зміни та припинення дії договору" слова "...дієдо 07.07.2016 року" читати "...діє до 06.07.2019 року".

Надалі, 24.07.2019 між Сторонами укладено Додаткову угоду №5 до Договору.

Згідно з вказаною Додатковою угодою №5 Сторони домовились викласти пункт 3.1 розділу 3 "Орендна плата та порядок розрахунків" у Договорі в такій редакції: "Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду комунального майна, затвердженого рішенням Кузнецовської міської ради №229 від 28.10.2011, за базовий місяць розрахунку (червень 2019 року) складає 1 756,69 грн. (одна тисяча сімсот п`ятдесят шість гривень 69 коп.), крім того ПДВ (20%) 351,33 грн. Усього орендна плата в місяць, разом з ПДВ складає 2 108,02 грн. (дві тисячі сто вісім гривень 02 коп.). В орендну плату, крім плати за нерухоме майно (приміщення), включається відшкодування Орендарем плати земельного податку у розмірі, що визначається розрахунком у відповідно до Податкового кодексу України (розрахунок орендної плати дивись Додаток №1 до цього Додаткової угоди №5)".

Згідно з пунктом 3 Додаткової угоди №5 сторони домовились пункт 10.1 розділу 10 "Строк чинності, умови зміни та припинення дії договору" слова "...дієдо 06.07.2019 року" читати "...діє до 02.07.2022 року"

У подальшому, рішенням Вараської міської ради від 28.05.2021 №401 "Про перейменування Кузнецовського міського комунального підприємства в комунальне підприємство "Вараштепловодоканал" та затвердження статуту комунального підприємства "Вараштепловодоканал" в новій редакції", Кузнецовське міське комунальне підприємство перейменовано на Комунальне підприємство "Вараштепловодоканал".

Також 24.02.2021 Вараською міською радою прийнято рішення від 24.02.2021 №166 "Про врегулювання відносин щодо оренди майна комунальної власності Вараської міської територіальної громади (крім земельних питань)" (зі змінами відповідно до рішення Вараської міської ради від 04.06.2021 №431).

Так, вказаним рішенням, з метою реалізації норм Закону України "Про оренду державного та комунального майна", постанови Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483 "Деякі питання оренди державного та комунального майна", враховуючи рекомендації постійної депутатської комісії з питань бюджету, фінансів, економічного розвитку та інвестиційної політики, Вараською міською радою визначено виконавчий комітет Вараської міської ради уповноваженим органом управління в сфері орендних відносин майна. Зокрема, Позивача-2 наділено повноваженнями орендодавця щодо: - єдиних майнових комплексів комунальних підприємств, їхніх відокремлених структурних підрозділів; - нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень, а також їх окремих частин) комунальної власності; - іншого окремого індивідуально визначеного майна комунальної власності.

З огляду на викладене, 02.07.2022 між Комунальним підприємством «ВАРАШТЕПЛОВОДОКАНАЛ» Вараської міської ради, Департаментом житлово комунального господарств, майна та будівництва виконавчого комітету Вараської міської ради та фізичною особою підприємцем Єфремовцевим С.В. укладено Додаткову угоду №6 до Договору.

Вдповідно до пункту 1 вказаної додаткової угоди сторони на підставі ппункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 №634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану" домовились продовжити строк дії договору оренди №262 від 09.07.2010, який закінчився під час дії воєнного стану, на строк до припинення чи скасування та на чотири місяці після припинення воєнного стану.

Прокуратура обґрунтовує позовні вимоги тим, що на даний час строк оренди за Договором закінчився, а комунальне майно підлягає поверненню Вараській міській територіальній громаді в особі Позивача-2, оскільки відповідно до частини першої статті 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його укладено.

Прокуратура зазначає, що згідно з пунктом 6-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна" під час дії воєнного стану Кабінет Міністрів України може встановити інші правила передачі в оренду державного та комунального майна, ніж ті, що передбачені цим Законом, а саме щодо продовження договору оренди, зокрема щодо запровадження можливості автоматичного продовження договорів оренди, строк дії яких закінчується під час дії воєнного стану, на строк до припинення чи скасування та на чотири місяці після припинення чи скасування воєнного стану.

Пунктом 5 постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану" (далі - Постанова № 634; у редакції, чинній на мрмент виникнення спірних правовідносин) передбачалося, що договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про не продовження договору оренди з підстав, визначених статті 19 Закону. Для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагаються.

Оскільки строк дії Договору закінчився у період дії воєнного стану, а саме 02.07.2022, дія останнього продовжувалась згідно з пунктом 5 Постанови № 634.

У подальшому, 27.05.2025 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 614 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634" (далі - Постанова № 614), яка набрала чинності 29.05.2025, якою пункт 5 Постанови № 634 викладено в такій редакції: "Договори оренди державного та комунального майна, розташованого на визначених територіях, для яких не визначена дата завершення бойових дій або тимчасової окупації, строк дії яких завершується в період воєнного стану, вважаються продовженими до дати, що настає через шість місяців після дати завершення бойових дій або тимчасової окупації та визначається із урахуванням переліку визначених територій".

Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих, затверджений наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376 (далі Перелік № 376), до якого включено: "Дніпропетровську, Донецьку, Запорізьку, Київську, Миколаївську, Луганську, Одеську, Сумську, Харківську, Херсонську, Чернігівську, Житомирську області, м. Київ".

Відтак, Рівненська область не належить до територій щодо яких не визначена дата завершення бойових дій або тимчасової окупації.

Отже, починаючи з 29.05.2025 положення Постанови № 634 щодо автоматичного продовження дії договорів оренди на період дії воєнного стану не поширюють свою дію на договори оренди комунального майна, які укладені органами місцевого самоврядування на території Рівненської області.

Згідно з пунктом 2 Постанови № 614 договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується протягом чотирьох місяців з дати набрання чинності цією постановою, вважаються продовженими до дати, що настає через чотири місяці після дати закінчення строку дії договору.

Як зазначає Прокуратура Договір закінчив свою дію. Однак, відповідно до пункту 5 Постанови № 634 його дію було продовжено з 02.07.2022 до набрання чинності Постановою № 614, якою скасовано норму щодо автоматичного продовження договорів на період воєнного стану, укладених на території Рівненської області.

На підставі пункту 2 Постанови № 614 дія Договору була продовжена ще на чотири місяці з 29.05.2025 до 29.09.2025.

Також Прокуратура посилається на те, що згідно із статтею 58 Конституції України закони та інші нормативноправові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001 закони та інші нормативноправові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативноправового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативноправовим актом.

Верховний Суд в постанові від 19.09.2024 у справі № 120/10413/22 зазначив: "Новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності; якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування".

З врахуванням наведеного, Прокуратура вважає, що Договір припинив свою дію 29.09.2025, а тому на її думку є підстави для повернення спірного майна.

Судом встановлено, що Пазивач-1 спочатку висловлював свою позицію проти задоволення позових вимог, що вбачається з наявного у матеріалах справи листування між Прокуратурою та Позивачем-1 та поданої Позивачем-1 відмови від позову, а потім змінює свою позицію, шляхом подання клопотання про залишення без розгляду його відмови від позову та подає додаткові пояснення, в яких повністю підтримує позов Прокуратури.

Позивач-2 не підтримує позов Прокуратури, що вбачається з наявного у матеріалах справи листування між Прокуратурою та Позивачем-2 та поданої Позивачем-2 відмови від позову.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, суд дійшов висновку, що Прокуратурою не доведено припинення дії Договору та наявності підстав для повернення майна, з огляду на таке.

Судом встановлено, що пунктом 10.1 Договору сторони чітко обумовили, що Договір набирає чинності з 09.07.2010 і діє до 07.07.2013.

Також, пунктом 10.4 Договору сторони передбачили, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну Договору після закінчення його строку протягом одного місяця, він вважається продовженим на кожний наступний термін на тих самих умовах, які передбачині даним Договором.

Надалі сторонами укладено ряд додаткових угод, якими у тому числі було продовжено строк його дії, зокрема укладено Додаткову угоду № 5, якою внесено зміни до пункту 10.1 Договору, а саме продовжено строк його дії до 02.07.2022.

У подальшому сторонами укладено Додаткову угоду від 02.07.2022 №6 до Договору, відповідно до якої на підставі пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 №634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану" домовились продовжити строк дії Договору оренди, який закінчився під час дії воєнного стану, на строк до припинення чи скасування та на чотири місяці після припинення воєнного стану.

Тобто, підписуючи Додаткову угоду від 02.07.2022 №6 , сторони чітко узгодили термін дії Договору - на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану.

Відповідно до статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Згідно із статтею 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Статтею 759 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди). Особливості найму (оренди) державного і комунального майна встановлюються Законом України "Про оренду державного та комунального майна".

Згідно з частиною першою статті 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до частини першої статті 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Спеціальним Законом, який регулює правові, економічні та організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим, а також передачею права на експлуатацію такого майна, а також майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим, є Закон України "Про оренду державного та комунального майна".

Частинами першою, другою статті 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його укладено; укладення з орендарем договору концесії такого майна; приватизації об`єкта оренди орендарем (за участю орендаря); припинення юридичної особи - орендаря або юридичної особи - орендодавця (за відсутності правонаступника); смерті фізичної особи - орендаря; визнання орендаря банкрутом; знищення об`єкта оренди або значне пошкодження об`єкта оренди. Договір оренди може бути достроково припинений за згодою сторін. Договір оренди може бути достроково припинений за рішенням суду та з інших підстав, передбачених цим Законом або договором.

Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" рішення про продовження договору оренди комунального майна, передбаченого частиною 2 цієї статті, та рішення про відмову у продовженні договору оренди комунального майна приймаються орендодавцем або представницьким органом місцевого самоврядування чи визначеними ним органами у випадках, встановлених рішенням представницького органу місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (у редакції, чинній на 10.07.2023, дата виникнення спірних правовідносин у даній справі) рішення про відмову у продовженні договору оренди може бути прийнято: у випадках, передбачених статтею 7 цього Закону; якщо орендоване приміщення необхідне для власних потреб балансоутримувача, які обґрунтовані у письмовому зверненні балансоутримувача, поданому ним орендарю; якщо орендар, який бажає продовжити договір оренди майна в порядку, встановленому частиною другою статті 18 цього Закону, не надав звіт про оцінку об`єкта оренди у визначений цим Законом строк; якщо орендар порушував умови договору оренди та не усунув порушення, виявлені балансоутримувачем або орендодавцем у строк, визначений у приписі балансоутримувача та/або орендодавця; якщо орендар допустив прострочення сплати орендної плати на строк більше трьох місяців; якщо орендар станом на дату довідки балансоутримувача, передбаченої частиною шостою статті 18 цього Закону, має заборгованість зі сплати орендної плати або не здійснив страхування об`єкта оренди, чи має заборгованість зі сплати страхових платежів.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" введено воєнний стан строком на 30 діб, строк якого в подальшому був неодноразово продовжено та який тривав на момент виникнення спірних правовідносин та на момент розгляду цієї справи.

У зв`язку із запровадженням воєнного стану в Україні Законом України від 01.04.2022 № 2181-IX "Про внесення змін до Закону України "Про оренду державного та комунального майна» внесено зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про оренду державного та комунального майна», який доповнено пунктом 6-1, за змістом якого під час дії воєнного стану Кабінет Міністрів України може встановити інші правила передачі в оренду державного та комунального майна, ніж ті, що передбачені цим Законом, зокрема щодо продовження договору оренди, шляхом запровадження можливості автоматичного продовження договорів оренди, строк дії яких закінчується під час дії воєнного стану, на строк до припинення чи скасування та на чотири місяці після припинення чи скасування воєнного стану.

На виконання цього Закону України від 01.04.2022 № 2181-IX Кабінетом Міністрів України прийнято 27.05.2022 Постанову № 634.

Відповідно до пункту 5 Постанови № 634 договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону. Норма щодо продовження договору, встановлена цим пунктом, не застосовується до договорів, щодо яких рішення про їх продовження прийнято на аукціоні і аукціон оголошено до дати набрання чинності цією постановою. Для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагаються.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.02.2026 у справі № 910/5234/25 зазначено, що наведеною нормою права встановлено автоматичне продовження договорів оренди державного та комунального майна, строк яких закінчується під час дії воєнного стану, починаючи з 24.02.2022, за умови, зокрема, що строк дії відповідних договорів завершується у період воєнного стану. Зважаючи на цю норму права, за умови відсутності певних умов щодо непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", такі договори є продовженими в силу Закону, тобто автоматично.

Судом встановлено, що закінчення строку дії Договору та підписання сторонами Додаткової угоди від 02.07.2022 № 6 відбулося під час дії Постанови № 634 і до прийняття Постанови № 614.

Таким чином, з урахуванням наведеного висновку та приписів Постанови № 634, слід дійти висновку, що Договір було автоматично продовжено на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану.

Обставина продовження строку дії Договору підтверджується і укладеною сторонами Додаткової угоди № 6, тобто хоч законодавель і передбачив автоматичну пролонгацію договорів оренди, у даному випадку сторони скористались своїм правом на укладання відповідного правочину, для врегулювання своїх правовідносин.

Водночас, вже після закінчення строку зазначеного договору та його продовження, до Постанови № 634 внесено низку змін щодо особливостей продовження договорів оренди.

Так, згідно з Постановою № 614 договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується протягом чотирьох місяців з дати набрання чинності цією постановою, вважаються продовженими до дати, що настає через чотири місяці після дати закінчення строку дії договору, крім договорів оренди, зазначених у пункті 5 Постанови № 634.

Пункт 5 Постанови № 634 у редакції Постанови № 614 викладено в такій редакції: "договори оренди державного та комунального майна, розташованого на визначених територіях, для яких не визначена дата завершення бойових дій або тимчасової окупації, строк дії яких завершується в період воєнного стану, вважаються продовженими до дати, що настає через шість місяців після дати завершення бойових дій або тимчасової окупації та визначається із урахуванням переліку визначених територій. Договори оренди державного та комунального майна, орендарями за якими є фізичні особи та фізичні особи - підприємці, які були призвані або прийняті на військову службу після введення воєнного стану, строк дії яких завершується в період воєнного стану, вважаються продовженими до дати, що настає через шість місяців після дати припинення чи скасування воєнного стану. Договори оренди державного та комунального майна, розташованого в аеропортах та на аеродромах, строк дії яких завершується до відновлення роботи аеропортів та аеродромів, вважаються продовженими до дати, що настає через шість місяців після дати відновлення роботи аеропортів та аеродромів. Для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря та прийняття окремого рішення орендодавця не потребується. Балансоутримувач може відмовитися від продовження договору оренди, встановленого цим пунктом, за наявності підстав, визначених статтею 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», про що балансоутримувач повідомляє орендарю та орендодавцю не пізніше ніж за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди. Відмова балансоутримувача від продовження договору оренди здійснюється за погодженням із уповноваженим органом управління в разі, коли відповідно до законодавства, статуту або положення балансоутримувача уповноважений орган управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, має надавати згоду на розпорядження майном балансоутримувача".

Крім того у пункті 2 преамбули Постанови № 614 унормовано: "Установити, що договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується протягом чотирьох місяців з дати набрання чинності цією постановою, вважаються продовженими до дати, що настає через чотири місяці після дати закінчення строку дії договору, крім договорів оренди, зазначених у пункті 5 постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану".

При цьому суд враховує, що відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Отже, за загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Аналогічне тлумачення принципу дії законів та інших нормативно-правових актів у часі міститься у пункті 2 рішення Конституційного Суду України № 1-рп/99 від 09.02.1999 "У справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів)" та у пункті 4 рішення Конституційного Суду України № 3-рп/2001 від 05.04.2001 "У справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (справа про податки).

За таких обставин та з огляду на те, що дія нормативно-правового акта поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття ним чинності, що є однією з гарантій правової стабільності, застосування положень щодо завершення строку дії договорів, які викладені у Постанові № 634 в редакції Постанови № 614 не може поширюватися на договори, які автоматично були продовженні до закінчення воєнного стану до внесення відповідних змін до вказаної Постанови № 634.

Більше того, зміст Постанови № 614 вказує на те, що він стосується договорів оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується протягом чотирьох місяців з дати набрання чинності цією постановою і що саме ці договори вважаються продовженими до дати, що настає через чотири місяці після дати закінчення строку дії договору. Вказане положення Постанови № 614 не містить приписів про автоматичне закінчення строку дії договорів, які вже були продовжені на період воєнного стану на підставі Постанови № 634.

Вказана правова позиція узгоджується з правовими висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у пункті 5.4 постанови від 19.05.2026 у справі №907/802/25, касаційне провадження в якій було відкрито з підстав, зокрема, щодо відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування пункту 5 Постанови № 634, з наступними її змінами Постановою № 614 в частині автоматичної пролонгації та/або припинення дії договорів оренди державного чи комунального майна термін дії яких закінчувався (по терміну на який останній укладені) до 29.05.2025 (до набрання чинності Постановою № 614), та відповідно які вважались продовженими без укладання додаткових угод до припинення чи скасування воєнного стану та ще на чотири місяці після настання відповідної події.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що Договір не припинив свою дію та є діючим в силу постанови № 634, а також з урахуванням укладеної сторонами Додаткової угоди №6 до Договору, пунктом 1 якої сторони погодили: "Продовжити строк дії договору оренди майна №262 від 09.07.2010 року, який закінчився під час дії воєнногостану, на строк до припинення чи скасування та на чотири місяці після припинення воєнного стану.

Також суд звертає увагу на те, що Прокуратурою та Позивачем-1 не надано суду доказів оскарження Додаткової угоди №6 до Договору та визнання її недійсним та доказів визнання припиненим Договір у судовому порядку, що, у свою чергу, також є підтвердженням того, що Договір не припинив свою дію та є діючим. Таким чином у суду відсутні правові підстави для задовлення позовних вимог про повернення майна за діючим Договором.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно із статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статей 78, 79 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зазначені норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями частин першої та третьої цієї статті, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з пунктами 1-3 частини першої статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Враховуючи викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що Прокуратурою не доведено і необґрунтовано припинення дії Договору та наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, а тому вони не підлягають задоволенню.

Пунктом 2 частини першої статті 129 ГПК України передбачено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене та враховуючи, що в задоволенні позову судом відмовлено, судові витрати по сплаті судового збору покладаються на заявника.

Керуючись статтями 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог заступника керівника Вараської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Вараської міської ради та Департаменту житлово-комунального господарства, майна та будівництва Виконавчого комітету Вараської міської ради відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Північно-Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, встановлені статтями 256, 257 Господарського процесуального кодексу України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 11 вересня 2026 року.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.

Суддя А.О. Селівон