Рішення № 139634235, 07.09.2026, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 року м. ЧернівціСправа № 926/2533/26

Господарський суд Чернівецької області у складі судді Гурина М.О., за участю секретаря судового засідання Скрипник Д.М., розглянувши матеріали справи

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

до Департаменту інфраструктури та благоустрою Чернівецької міської ради (58029, м.Чернівці, вул. Героїв Майдану, буд. 176, код ЄДРПОУ 44327100)

про стягнення заборгованості на загальну суму 973001,39 грн

Представники сторін:

від позивача Фодчук О.В. адвокат;

від відповідача Фуркал С.О. представник.

1. Стислий виклад позицій учасників справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю ЛК Машинері звернулось до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Департаменту інфраструктури та благоустрою Чернівецької міської ради про стягнення заборгованості на загальну суму 973001,39 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідно до укладеного 05.05.2017 договору підряду №20/17, товариство з обмеженою відповідальністю ЛК Машинері (Підрядник) належним чином виконало роботи з будівництва каналізаційних та водопровідних мереж по вул. Селятинській в м. Чернівці на загальну суму 389898,00 грн з ПДВ. Повний комплект підтверджуючих документів та актів виконаних робіт (форми КБ-2в, КБ-3) було передано замовнику 29.12.2017. У встановлений договором строк замовник акти не підписав, мотивованої відмови не надав та виконані роботи не оплатив. Надалі, 04.06.2018, сторони припинили дію договору підряду, проте зобов`язання з оплати вже виконаних робіт залишилося невиконаним. Правонаступником прав та обов`язків замовника з 01.07.2021 став Департамент інфраструктури та благоустрою Чернівецької міської ради.

У зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання, позивач, керуючись нормами Цивільного кодексу України, просить стягнути з відповідача заборгованість за період з 12.01.2018 по 10.06.2026 у загальному розмірі 973001,39 грн, яка складається з 389898,00 грн основного боргу, 485720,91 грн інфляційних втрат та 98382,48 грн трьох відсотків річних.

21.07.2026 через підсистему «Електронний суд» до Господарського суду Чернівецької області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись при цьому на те, що 04.06.2018 сторони уклали додаткову угоду №3 до договору підряду №20/17 від 05.05.2017, якою достроково розірвали договір, зафіксували фактичну вартість виконаних робіт на суму 943383,60 грн та заявили про відсутність взаємних претензій. Оплату за вказаною угодою позивач отримав у повному обсязі, у зв`язку з чим зобов`язання за договором є припиненими. Надалі будівництво об`єкта було завершено в межах нового договору від 12.07.2018 №32/18. Об`єкт у 2019 році введено в експлуатацію та передано на баланс КП «Чернівціводоканал». Звернення позивача з позовом через понад 7 років після припинення договору про стягнення коштів за обсяги робіт, що перевищують узгоджену суму, є суперечливою поведінкою.

2. Рух справи.

17.06.2026 відділом документального забезпечення та аналітичної роботи суду матеріали позовної заяви зареєстровані за вх.№2533.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.06.2026 позовну заяву передано судді Гурину М.О.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 18.06.2026 позовну заяву залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви у п`ять календарних днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 25.06.2026 задоволено заяву позивача про усунення недоліків (вх.№2647), прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 15.07.2026.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 15.07.2026 підготовче судове засідання відкладено на 05.08.2026.

04.08.2026 ОСОБА_1 подано заяву про заміну позивача у справі №926/2533/26 Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛК Машинері» (код ЄДРПОУ 39172006) його процесуальним правонаступником ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

05.08.2026 від позивача отримано заяву про заміну позивача його правонаступником.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 05.08.2026 клопотання про заміну позивача у справі №926/2533/26 його процесуальним правонаступником задоволено, замінено позивача у справі №926/2533/26 товариство з обмеженою відповідальністю «ЛК Машинері» його процесуальним правонаступником ОСОБА_1 , підготовче судове засідання відкладено на 17.08.2026.

17.08.2026 суд постановив протокольну ухвалу, якою закрив підготовче провадження та перейшов до розгляду справи по суті після чого оголосив перерву з розгляду справи по суті на 07.09.2026.

На призначений день розгляду справи представниця позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі, наполягала на задоволені позову.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позову вказуючи на його необґрунтованість.

3. Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив таке.

05.05.2017 між Виконавчим комітетом Чернівецької міської ради, Департаментом містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради, товариством з обмеженою відповідальністю «ЛК Машинері» та головою товариства №45 з будівництва каналізаційних та водопровідних мереж було укладено договір підряду №20/17 на будівництво каналізаційних та водопровідних мереж по вул. Селятинській у м. Чернівці.

Згідно з пунктом 1.1 договору Підрядник зобов`язався виконати роботи з будівництва каналізаційних та водопровідних мереж по вул. Селятинській у м. Чернівці, а Замовник - розпорядник коштів зобов`язався прийняти та оплатити виконані роботи на умовах, визначених договором.

Відповідно до пункту 3.1 договору договірна ціна робіт визначається на підставі кошторису, не повинна відрізнятися від змісту пропозиції переможця процедури закупівлі, є динамічною в межах кошторисної вартості та становить 1849000,00 грн з ПДВ.

Додатковим договором №1 сторони погодили збільшення ліміту бюджетного фінансування до 1066000,00 грн та змінили пропорцію фінансування робіт, визначивши участь міського бюджету у розмірі 75 відсотків, а Товариства №45 - 25 відсотків, при цьому інші умови основного договору залишилися без змін.

Отже, зміна джерел та пропорції фінансування не призвела до зміни особи, на яку договором покладено обов`язок прийняти та оплатити виконані Підрядником роботи.

Системний аналіз пунктів 1.1, 4.3, 4.5 та 6.2.3 договору №20/17 у їх взаємозв`язку свідчить про те, що саме Замовник - розпорядник коштів був зобов`язаний прийняти належно виконані Підрядником роботи та здійснити їх оплату.

Пунктом 4.5 договору передбачено, що акти приймання виконаних робіт готує Підрядник та передає для підписання уповноваженому представнику Замовника-розпорядника коштів не пізніше 20 числа звітного місяця. Уповноважений представник Замовника протягом трьох днів перевіряє виконану роботу та правильність застосування розцінок і підписує їх у частині фактично виконаних обсягів робіт. Замовник-розпорядник коштів, у свою чергу, зобов`язується протягом десяти календарних днів з моменту підписання належно оформленого акта приймання виконаних робіт прийняти рішення про оплату виконаних робіт та подати платіжні документи до органу Державної казначейської служби України.

Отже, сторони договору погодили не лише загальний обов`язок Замовника оплатити роботи, а й конкретний порядок їх прийняття, оформлення первинних документів та здійснення платежу.

Судом встановлено, що у грудні 2017 року ТОВ «ЛК Машинері» виконало роботи за договором №20/17 на загальну суму 389898,00 грн.

На підтвердження зазначених обставин позивачем надано акт приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в за грудень 2017 року, довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати форми КБ-3, а також документи, які підтверджують придбання необхідних будівельних матеріалів, залучення спеціалізованої техніки та здійснення перевезень.

Суд констатує, що Департаментом містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради з моменту отримання акту приймання виконаних будівельних робіт не вжито жодних дій чи заходів спрямованих на прийняття чи на відмову у прийнятті виконаних робіт.

У подальшому, у зв`язку із ліквідацією з 01.07.2021 року Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради згідно з пунктом 2.2 рішення Чернівецької міської ради VIII скликання від 15.04.2021 № 177, «Про внесення змін та доповнень до рішення міської ради VIII скликання від 25.03.2021 № 132 «Про структуру виконавчих органів Чернівецької міської ради» та утворенням з 15.06.2021 Департаменту інфраструктури та благоустрою, на підставі пункту 1.4 Положення про департамент інфраструктури та благоустрою Чернівецької міської ради, затвердженого рішенням Чернівецької міської ради VIII скликання від 31.05.2021 № 253, Департамент інфраструктури та благоустрою Чернівецької міської ради є правонаступником прав і обов`язків Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради.

Враховуючи не оплату в добровільному порядку відповідачем вартості виконаних робіт на загальну суму, товариство звернулось з даним позовом до суду.

30.06.2026 між ТзОВ «ЛК Машинері» та ОСОБА_1 укладено договір про відступлення прав вимоги за умовами якого, ТзОВ «ЛК Машинері» (первісний кредитор) відступає, а ОСОБА_1 (новий кредитор) набуває у повному обсязі належне Первісному кредитору право вимоги до Департаменту інфраструктури та благоустрою Чернівецької міської ради, що виникло з Договору підряду №20/17 від 05 травня 2017 року, усіх додаткових договорів до нього, актів приймання виконаних будівельних робіт, довідок про вартість виконаних робіт, первинних бухгалтерських документів та інших документів, які підтверджують існування відповідного права вимоги. До Нового кредитора переходять усі права Первісного кредитора щодо Боржника, у тому числі право вимоги: основної суми заборгованості; інфляційних втрат; трьох процентів річних; судових витрат; інших платежів, пов`язаних із невиконанням або неналежним виконанням Боржником своїх зобов`язань. Разом із правом вимоги до Нового кредитора переходять усі процесуальні права позивача у справі №926/2533/26.

4. Мотиви, якими керується суд та застосоване ним законодавство.

Дослідивши наведені в позовній заяві доводи, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона підрядник зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони замовника, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Отже, сутність правовідносин підряду полягає у зустрічному характері обов`язків сторін: виконанню підрядником обумовленої договором роботи кореспондує обов`язок замовника прийняти її результат та оплатити.

При цьому обов`язок замовника щодо оплати не може вважатися таким, що залежить виключно від його волевиявлення щодо підписання акта, оскільки підписання акта є способом документального оформлення вже здійсненої господарської операції, тоді як юридично значущим є факт реального виконання робіт та належного виконання підрядником свого обов`язку.

Згідно статті 853 Цивільного кодексу України замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.

Зазначена норма покладає на замовника активний обов`язок щодо прийняття результату робіт.

При цьому законодавець пов`язує право замовника посилатися на недоліки виконаної роботи у подальшому саме з належним та своєчасним повідомленням підрядника про такі недоліки.

Тобто замовник не вправі, отримавши результат робіт та документи щодо їх виконання, протягом тривалого часу не заявляти жодних зауважень, а згодом, уже у спорі про оплату, вперше посилатися на обставини, про які він мав заявити під час прийняття робіт.

Частиною 4 статті 882 Цивільного кодексу України встановлено, що акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.

Верховний Суд у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.06.2023 у справі №914/2355/21 звернув увагу, що передання і прийняття робіт на підставі підписаного в односторонньому порядку акта та виникнення за таким актом прав і обов`язків можливе за наявності реального виконання робіт за договором у разі неотримання обґрунтованої відмови від прийняття робіт у строк, визначений договором.

Водночас Верховний Суд наголосив, що саме господарська операція - реальне виконання робіт - породжує відповідні правові наслідки, а неналежне оформлення первинних документів саме по собі не може свідчити про відсутність господарської операції.

Зазначений правовий висновок підлягає застосуванню і до спірних правовідносин, оскільки судом встановлено реальність виконання позивачем робіт, а відповідачем не доведено обґрунтованості відмови від їх прийняття.

Судом встановлено, що 29.12.2017 TOB «ЛК Машинері» звернулося до начальника Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради Городенського Я.Д. із листом №29/12 від 29.12.2017, яким, як підрядна організація за Додатковим договором №1 від 07.08.2017 до договору підряду №20/17 від 05.05.2017, передало для перевірки та оформлення виконаних робіт комплект документів, а саме: акт КБ-3 у трьох примірниках, акт КБ-2в у трьох примірниках, акт КБ-2 - розрахунок одиничної вартості в одному примірнику, підсумкову відомість ресурсів в одному примірнику, розрахунки загальновиробничих витрат по каналізації та водопроводу, а також документи на підтвердження витрат, у тому числі накладні на одинадцяти сторінках, витяг з реєстру платника єдиного податку, калькуляцію роботи техніки, план-схему перевезення ґрунту, договір оренди техніки та подорожні листи вантажного автомобіля.

Факт отримання зазначеного комплекту документів Департаментом містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради підтверджується відміткою на самому листі №29/12 від 29.12.2017 «Примірник документа отримано» із зазначенням дати « 29 грудня 2017 року» та підписом уповноваженої особи Департаменту.

Отже, судом достовірно встановлено не лише факт надання позивачем документів щодо виконаних робіт, а й факт їх безпосереднього отримання.

Відтак, Департамент містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради 29.12.2017 отримав документи, які давали йому можливість перевірити обсяг, характер, якість та вартість виконаних робіт.

Проте матеріали справи не містять доказів того, що у встановлений договором строк відповідач надав позивачу мотивовану письмову відмову від підписання акта.

Також матеріали справи не містять доказів того, що відповідач заявляв про невідповідність робіт проектно-кошторисній документації, неправильність визначення їх вартості, завищення обсягів виконання, використання неналежних матеріалів або інші конкретні недоліки.

Не надано відповідачем і доказів складення дефектного акта чи іншого документа, яким би у передбаченому договором порядку було зафіксовано недоліки виконаних робіт.

За таких обставин суд приходить до висновку, що відповідач не довів обґрунтованості відмови від підписання акта та прийняття виконаних робіт.

Оцінюючи надані позивачем докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що вони підтверджують фактичне виконання робіт, зазначених в акті форми КБ-2в за грудень 2017 року, на суму 389898,00 грн.

Встановленню підлягає реальність господарської операції у цілому, а оцінка доказів здійснюється з урахуванням їх змісту, взаємного зв`язку та відповідності фактичним обставинам виконання договору.

Надані позивачем документи у своїй сукупності підтверджують наявність у нього необхідних матеріальних, технічних та транспортних ресурсів для виконання робіт за договором.

Зокрема, факт отримання позивачем матеріалів, необхідних для виконання робіт, підтверджується актами приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей від 01.12.2017, 08.12.2017 та 18.12.2017, відповідно до яких позивачу передавалася гравійно-піщана суміш, вид якої відповідає матеріалу, зазначеному у документах щодо виконання спірних робіт..

Факт використання будівельної техніки підтверджується договором оренди транспортних засобів №5 від 01.01.2017 та актом надання послуг №11/12/2017 від 29.12.2017, згідно з яким для виконання робіт залучалися бульдозер Т-170, екскаватор Samsung SE 210 LC-3 та бульдозер Caterpillar D6H LGP.

Здійснення перевезень підтверджується актами надання транспортних послуг №9/12/2017 та № 10/12/2017 від 29.12.2017.

Крім того, листом №29/12 від 29.12.2017 позивач передав замовнику акти КБ-2в та КБ- 3, підсумкову відомість ресурсів, розрахунки загальновиробничих витрат, а також документи на підтвердження понесених витрат.

Отже, наведені документи підтверджують забезпечення виконання робіт відповідними матеріалами, будівельною технікою та транспортом, а також передачу замовнику разом з актами виконаних робіт документів, необхідних для перевірки їх обсягів та вартості.

Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про те, що зазначені матеріали, техніка чи транспортні послуги не були пов`язані з виконанням спірного договору або використовувалися позивачем на іншому об`єкті.

Відтак доводи відповідача щодо недоведеності фактичного виконання робіт судом відхиляються.

При цьому суд враховує, що обов`язок доведення обставин, на які сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, покладається на відповідну сторону.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, що входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною першою статті 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази на її підтвердження є більш вірогідними, ніж докази на її спростування.

Таким чином, у господарському процесі суд оцінює зміст доказів, взаємний зв`язок, достовірність та здатність підтвердити відповідну обставину.

У даному випадку докази позивача щодо фактичного виконання робіт узгоджуються між собою та доповнюють один одного.

Акт КБ-2в та довідка КБ-3 узгоджуються з первинними документами щодо придбання матеріалів, використання техніки та здійснення перевезень.

Факт передачі документів відповідачу підтверджується листом від 29.12.2017 з відміткою про його отримання.

При цьому відповідач не надав доказів, які б свідчили про те, що зазначені роботи фактично не виконувалися.

Не надано також доказів того, що матеріали, документи щодо яких надані позивачем, використовувалися ним на іншому об`єкті або в межах інших договірних відносин.

Таким чином, у сукупності наведені докази є більш вірогідними на підтвердження факту виконання робіт на суму 389898,00 грн, ніж докази, на які посилається відповідач для заперечення такого факту.

Оцінюючи довід відповідача про те, що за договором підряду №20/17 від 05.05.2017 було сплачено 943383,60 грн, суд зазначає, що на підтвердження цієї обставини відповідач посилається на Звіт про виконання договору про закупівлю, сформований в електронній системі публічних закупівель Ргоzогго 07.06.2018, у якому зазначено загальну суму оплати за договором у розмірі 943383,60 грн.

Разом з тим, зазначений Звіт містить лише інформацію про загальний розмір оплати за договором та не містить відомостей про конкретні платежі, їх дати, призначення, платіжні документи, акти виконаних робіт, за якими здійснювалася оплата, або суми, сплачені за кожним таким актом.

Відтак сам по собі Звіт про виконання договору про закупівлю не дає можливості встановити, які саме роботи були оплачені за рахунок зазначеної суми, за якими актами здійснювалися розрахунки та чи включалася до неї вартість робіт, виконаних позивачем у грудні 2017 року та оформлених актом КБ-2в на суму 389898,00 грн.

При цьому суд враховує, що сам відповідач у відзиві зазначає про неможливість надати акти виконаних будівельних робіт, які були оплачені Підряднику, платіжні інструкції та інші документи щодо виконання та оплати договору №20/17, посилаючись на їх знищення на підставі наказу Департаменту від 10.03.2021 №20 у зв`язку із закінченням строку зберігання документів та ліквідацією Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради.

Таким чином, відповідачем не надано жодного первинного документа, який би дозволяв встановити, що саме спірний акт КБ-2в за грудень 2017 року на суму 389898,00 грн був оплачений у складі загальної суми 943383,60 грн.

Посилання відповідача на дані Звіту без надання документів, на підставі яких сформовано відповідну інформацію про загальну суму оплати, не спростовує наявності спірної заборгованості, оскільки загальна сума виконання договору та загальна сума його оплати не є тотожними доказу виконання конкретного грошового зобов`язання.

За таких обставин суд доходить висновку, що Звіт про виконання договору про закупівлю від 07.06.2018 підтверджує лише відображення в електронній системі інформації про загальну суму оплати за договором №20/17, однак не підтверджує факту оплати відповідачем робіт, зазначених у спірному акті КБ-2в за грудень 2017 року, а тому не може бути визнаний належним та достатнім доказом припинення саме спірного грошового зобов`язання.

При цьому суд враховує, що відповідно до частині першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Частиною третьою статті 13 цього Кодексу також встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а відповідно до частини четвертої цієї статті кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням або невчиненням нею процесуальних дій. (Законодавство України)

Отже, оскільки саме відповідач посилається на виконання ним грошового зобов`язання як на обставину, що спростовує позовні вимоги, саме на відповідача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази такого виконання. При цьому доказування факту оплати передбачає можливість встановлення за відповідними первинними та розрахунковими документами конкретного платежу, його суми, дати, призначення та зв`язку з конкретним грошовим зобов`язанням.

Такими доказами у даному випадку могли бути, зокрема, платіжні доручення, виписки з рахунків, документи органів Державної казначейської служби України, реєстри проведених платежів, платіжні реєстри, документи про виконання бюджетних зобов`язань, акти звірки розрахунків, а також інші документи, з яких можливо достовірно встановити, шо кошти в сумі 389898,00 грн або відповідна частина такої суми були фактично перераховані позивачу саме в рахунок оплати робіт, виконаних за актом КБ-2в за грудень 2017 року.

Водночас таких доказів відповідачем суду не надано. В матеріалах справи відсутні документи, які б дозволяли ідентифікувати конкретний платіж у сумі 389898,00 грн або іншу суму, яка була б зарахована саме в рахунок оплати спірного акта. Відповідачем також не надано документів, з яких можливо було б встановити, що сума 943383,60 грн включає оплату саме робіт, виконаних позивачем у грудні 2017 року, а не інших робіт, виконаних у межах договору №20/17 у попередні періоди.

При цьому суд звертає увагу, що Верховний Суд виходить із необхідності оцінки не окремого документа або формального показника, а сукупності доказів, які дозволяють встановити реальний зміст господарської операції та обсяг виконаних сторонами зобов`язань. У спорах щодо виконання договорів підряду до предмета доказування належить, зокрема, встановлення обсягу, якості та вартості робіт, строків їх виконання, порядку прийняття, а також оцінка інших доказів, які у сукупності підтверджують реальність виконання та відповідність заявленої вартості фактично виконаним роботам.

Тому сам факт існування інформації про загальний обсяг фінансування або загальну суму платежів за договором не звільняє відповідача від обов`язку довести, що спірне грошове зобов`язання припинилося саме шляхом належного виконання, тобто шляхом оплати конкретно виконаних позивачем робіт.

Суд також критично оцінює посилання відповідача на відсутність у нього первинної документації у зв`язку з її знищенням. Насамперед відповідачем не надано належних доказів самого факту знищення відповідної документації, а також доказів того, які саме документи були знищені, на підставі якого рішення, ким, коли та з дотриманням якого встановленого порядку їх було знищено.

Саме посилання у відзиві на те, що первинні документи були знищені у зв`язку із закінченням строку їх зберігання, без надання відповідного акта про знищення, документів щодо проведення експертизи цінності документів, рішення або іншого документа, на підставі якого здійснювалося їх знищення, не підтверджує факту такого знищення та не може саме по собі свідчити про неможливість відповідача надати суду докази на підтвердження своїх заперечень.

Більше того, навіть доведений факт знищення первинної документації не є доказом здійснення оплати та не може замінювати доказ фактичного виконання грошового зобов`язання. Факт знищення документа та факт здійснення господарської операції є різними обставинами, кожна з яких потребує самостійного доказування.

У даному випадку відповідач не може посилатися на відсутність у нього документів як на доказ того, що грошове зобов`язання було виконане. Така позиція фактично означала б покладення на позивача обов`язку спростовувати припущення про оплату, тоді як відповідно до статей 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України саме відповідач повинен довести обставину виконання ним зобов`язання, якщо саме на цю обставину він посилається як на підставу своїх заперечень.

Суд при цьому виходить із того, що відповідно до частини першої статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною лише за умови, якщо докази на її підтвердження є більш вірогідними, ніж докази на її спростування. Відтак для висновку про оплату спірного акта необхідна не сама лише можливість припустити, що відповідні роботи могли бути включені до загальної суми фінансування, а наявність доказів, які з достатнім ступенем вірогідності підтверджують саме таку обставину.

Таких доказів відповідачем не подано.

Навпаки, матеріали справи містять докази того, що 29.12.2017 позивач передав Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради акт КБ-2в, акт КБ-3 та інші документи щодо виконаних робіт, а факт отримання зазначеного комплекту документів підтверджений відміткою Департаменту про отримання документа 29.12.2017.

При цьому відповідач не надав суду доказів того, що після отримання зазначених документів вартість робіт за актом КБ-2в за грудень 2017 року в сумі 389898.00 грн була оплачена позивачу.

Не надано також доказів того, що зазначена сума була включена до будь-якого іншого платежу, зарахована в рахунок іншого зобов`язання, погашена шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог або припинена в інший передбачений законом чи договором спосіб.

Таким чином, довід відповідача про здійснення загальної оплати за договором у розмірі 943383,60 грн не спростовує наявності заборгованості в сумі 389898,00 грн оскільки відповідачем не доведено причинно-наслідкового та документально підтвердженого зв`язку між зазначеною загальною сумою платежів та оплатою саме спірних робіт.

За таких обставин суд доходить висновку, що посилання відповідача на загальну суму виконання договору та на відсутність первинної документації не є належними та достатніми доказами припинення грошового зобов`язання перед позивачем. Відповідач не довів факту належного виконання обов`язку щодо оплати робіт на суму 389898,00 грн, у зв`язку з чим зазначена сума підлягає стягненню з відповідача.

Окремо суд оцінює доводи відповідача щодо Додаткового договору №3 від 04.06.2018.

Відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, а також умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини другої статті 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

Разом з тим системне тлумачення статей 598, 599, 651 та 653 Цивільного кодексу України свідчить, що для висновку про припинення конкретного грошового зобов`язання необхідно встановити правову підставу такого припинення.

Відповідно до статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, сам по собі факт припинення основного договору не є тотожним факту належного виконання вже виниклого грошового зобов`язання.

Якщо до моменту розірвання договору підрядник фактично виконав роботи, а замовник зобов`язаний був їх прийняти та оплатити, право підрядника на оплату вже виникло.

Відповідно, для припинення такого права необхідно встановити належну правову підставу, передбачену договором або законом.

У даному випадку відповідач посилається на те, що сторони в Додатковому договорі №3 визначили фактичну вартість виконаних робіт у сумі 943383,60 грн та заявили про відсутність претензій.

Однак із самого по собі зазначення загальної вартості виконаних робіт не випливає факт виконання відповідачем грошового зобов`язання щодо оплати саме спірних робіт на суму 389898,00 грн.

Не встановлено судом і не доведено відповідачем, що сума 389898,00 грн була включена до 943383,60 грн як така, що фактично оплачена позивачу.

Не надано доказів проведення остаточного розрахунку за всіма актами, які були складені до моменту припинення договору.

Не надано доказів того, що позивач отримав оплату саме за актом за грудень 2017 року як і не надано доказів зарахування спірної суми в рахунок іншого зобов`язання або її списання.

Таким чином, посилання відповідача на Додатковий договір №3 саме по собі не спростовує встановленого судом факту наявності невиконаного грошового зобов`язання.

Щодо зазначення в Додатковому договорі №3 про відсутність взаємних претензій, суд зазначає, що така умова підлягає тлумаченню з урахуванням змісту правочину в цілому, характеру зобов`язань сторін та інших доказів у справі.

При цьому суд виходить із презумпції правомірності правочину, передбаченої статтею 204 Цивільного кодексу України.

Разом з тим презумпція правомірності правочину не означає, що будь-яке загальне формулювання в договорі автоматично підтверджує виконання всіх можливих грошових зобов`язань сторін.

Зміст Додаткового договору №3 має оцінюватися у взаємозв`язку з конкретними обставинами виконання договору та наявними доказами.

У даній справі на момент укладення Додаткового договору №3 існував акт виконаних робіт за грудень 2017 року на суму 389898,00 грн, який був переданий Замовнику, але не був ним підписаний, при цьому мотивованої відмови від його підписання позивач не отримував.

Відтак суд не може вважати доведеним, що загальна фраза про відсутність претензій автоматично означала прощення саме тієї суми, яка є предметом даного спору.

Відповідно до статті 605 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється внаслідок звільнення кредитором боржника від його обов`язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

Отже, для висновку про припинення боргу шляхом прощення боргу необхідно встановити волевиявлення кредитора на звільнення боржника від конкретного обов`язку.

Матеріали справи не містять окремої заяви позивача про прощення боргу в сумі 389898,00 грн, не містять документа, в якому позивач прямо відмовився від права вимоги саме цієї суми, та не містять доказів того, що сторони при укладенні Додаткового договору №3 конкретно врегулювали питання щодо акта за грудень 2017 року на суму 389898,00 грн.

Тому суд не має підстав ототожнювати загальну фразу про відсутність претензій із доказом прощення або належного виконання конкретного грошового зобов`язання.

При цьому суд звертає увагу, що відповідно до частини третьої статті 213 Цивільного кодексу України при тлумаченні змісту правочину береться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальновживане у відповідній сфері відносин значення термінів.

За частиною четвертою цієї статті при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги також мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, подальша поведінка сторін, текст типового договору, звичаї ділового обороту та інші обставини, що мають істотне значення.

Застосовуючи наведені положення до спірних правовідносин, суд враховує не лише формулювання Додаткового договору №3, а й попередню поведінку сторін, факт виконання позивачем робіт, передачу акта, відсутність мотивованої відмови та відсутність доказів оплати.

За таких обставин зміст правочину не дає суду достатніх підстав для висновку, що позивач відмовився від конкретної вимоги про оплату виконаних робіт на суму 389898,00 грн.

Оцінюючи посилання відповідача на те, що позивач після укладення Додаткового договору №3 не звертався протягом певного часу з вимогою про оплату, суд зазначає, що саме по собі невчинення кредитором певних дій протягом тривалого часу не є доказом припинення грошового зобов`язання.

Так само укладення сторонами нового договору №32/18 від 12.07.2018 не є доказом погашення заборгованості за договором №20/17.

Новий договір створює окремі договірні правовідносини, а тому для висновку про припинення зобов`язання за попереднім договором необхідно встановити, що сторони прямо погодили відповідне зарахування, заміну зобов`язання, прощення боргу, остаточний розрахунок або іншу передбачену законом підставу припинення.

Таких обставин відповідачем не доведено.

Суд також враховує положення статті 604 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими самими сторонами, тобто новацією.

Проте відповідач не довів, що договором №32/18 сторони здійснили новацію грошового зобов`язання щодо сплати 389898,00 грн.

Сам факт укладення нового договору підряду не означає автоматичного припинення грошових вимог за попереднім договором.

Також суд враховує положення статті 601 Цивільного кодексу України щодо припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

Доказів проведення такого зарахування у справі немає.

Отже, жодної передбаченої законом підстави припинення саме грошового зобов`язання відповідачем не доведено.

Судом також враховується, що обов`язок доказування факту припинення зобов`язання покладається на особу, яка посилається на таку обставину.

Відповідач, заперечуючи проти позову, посилається саме на припинення зобов`язання, а тому повинен довести юридичний факт, який відповідно до закону спричиняє припинення відповідного права та обов`язку.

З огляду на відсутність таких доказів доводи відповідача про припинення зобов`язання суд відхиляє.

При цьому суд зазначає, що за змістом статті 629 Цивільного кодексу України обов`язковість договору поширюється не лише на обов`язок підрядника виконати роботи, а й на обов`язок замовника прийняти та оплатити їх.

Відмова від виконання власного обов`язку без передбаченої законом або договором підстави суперечить положенням статті 525 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином.

Отже, відповідач не вправі посилатися на власну бездіяльність щодо прийняття робіт як на підставу для невиконання обов`язку щодо їх оплати.

Оцінюючи поведінку відповідача, суд також бере до уваги положення статей 13, 509 та 627 Цивільного кодексу України щодо добросовісності учасників цивільних правовідносин та свободи договору.

Принцип добросовісності передбачає, що сторона договірних правовідносин повинна діяти послідовно, не створювати для іншої сторони ситуації правової невизначеності та не використовувати власну попередню бездіяльність як підставу для уникнення виконання власного зобов`язання.

У даній справі відповідач, отримавши документи щодо виконаних робіт, не надав своєчасної мотивованої відмови від їх прийняття, не заявив про недоліки та не довів факту оплати спірної суми.

Суд враховує правову позицію Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладену у постанові від 02.06.2023 у справі №914/2355/21, відповідно до якої замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її та у разі виявлення відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. У разі невчинення таких дій замовник втрачає право у подальшому посилатися на відповідні відступи або недоліки. Верховний Суд також зазначив, що передання і прийняття робіт на підставі підписаного в односторонньому порядку акта та виникнення за таким актом відповідних прав та обов`язків можливе за наявності реального виконання робіт за договором та неотримання від замовника обґрунтованої відмови від їх прийняття у строк, визначений договором.

У даному випадку відповідач не довів обґрунтованості причин відмови від підписання акта.

Відповідно, суд вважає, що акт КБ-2в за грудень 2017 року у сукупності з іншими доказами фактичного виконання робіт підтверджує виконання позивачем відповідних робіт та виникнення у відповідача обов`язку щодо їх оплати.

За таких обставин суд приходить до висновку, що вимога позивача про стягнення 389898,00 грн основного боргу є обґрунтованою, підтвердженою належними та допустимими доказами та підлягає задоволенню.

Суд також вважає необхідним зазначити, що відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.

Як встановлено судом, відповідно до пункту 4.5 договору після передачі актів Замовник мав протягом трьох днів перевірити виконані роботи, а Замовник-розпорядник коштів - після належного оформлення акта здійснити передбачені договором дії щодо оплати.

Оскільки відповідач не довів наявності законних або договірних підстав для невиконання відповідного обов`язку, суд погоджується з визначеним позивачем моментом виникнення прострочення 12.01.2018.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України невиконання зобов`язання є його порушенням.

За статтею 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором або законом.

Встановивши факт прострочення, суд переходить до оцінки вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому стаття 625 Цивільного кодексу України встановлює спеціальні правові наслідки прострочення саме грошового зобов`язання.

Застосування цієї норми передбачає встановлення трьох юридично значущих обставин: наявності грошового зобов`язання, його невиконання та прострочення виконання.

У цій справі всі зазначені обставини встановлені судом.

Грошове зобов`язання відповідача полягає в оплаті виконаних позивачем робіт у сумі 389898,00 грн.

Факт невиконання цього обов`язку підтверджується відсутністю доказів оплати.

Факт прострочення встановлено судом з 12.01.2018.

Відтак правові підстави для застосування частини другої статті 625 Цивільного кодексу України наявні.

Інфляційні втрати мають компенсаційний характер та спрямовані на відновлення майнового становища кредитора у зв`язку зі знеціненням грошових коштів унаслідок інфляційних процесів за час прострочення.

Три проценти річних є платою за користування боржником грошовими коштами, які він повинен був передати кредитору, але не передав у встановлений строк.

З огляду на те, що відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання, позивач правомірно нарахував на суму основного боргу інфляційні втрати та три проценти річних.

Суд перевірив здійснені позивачем розрахунки інфляційних втрат та трьох процентів річних за період з 12.01.2018 по 10.06.2026 і такі є вірними, тому суд задовольняє позовні вимоги в даній частині.

5. Висновки за наслідками розгляду справи.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини першої статті 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Оцінюючи подані сторонами докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, враховуючи вищенаведені обставини справи, суд вважає що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

6. Розподіл судових витрат.

Відповідно до частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи обґрунтованість позову, судовий збір в розмірі 11676,00 грн підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись статтями 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В :

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з департаменту інфраструктури та благоустрою Чернівецької міської ради (58029, м.Чернівці, вул. Героїв Майдану, 176, код ЄДРПОУ 44327100) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 389898,00 грн основного боргу, 485720,91 грн інфляційних втрат, 98382,48 грн три процентів річних та 11676,00 грн судового збору.

3. З набранням судовим рішенням законної сили видати наказ.

Повний текст рішення складено та підписано 10.09.2026.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Західного апеляційного господарського суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя М.О. Гурин

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/.