Рішення № 139633829, 19.08.2026, Калинівський районний суд Вінницької області

Справа № 132/372/26

Провадження № 2/132/677/26

РІШЕННЯ

Іменем України

"19" серпня 2026 р. м. Калинівка

Калинівський районний суд Вінницької області,

у складі головуючого судді Павленка І.В.,

за участі секретаря судового засідання Олійник Т.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін в місті Калинівці Хмільницького району Вінницької області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», в інтересах якого діє представник адвокат Усенко Михайло Ігорович, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

03.02.2026 представник ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» адвокат Усенко М.І., звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, мотивуючи свої вимоги тим, що між ТОВ «Мілоан» та відповідачем було укладено кредитний договір № 103826696 від 05.02.2023, згідно з яким відповідач отримав кредит у розмірі 3000 грн. Відповідачем не було сплачено кредитні кошти, комісії і проценти за користування кредитом у строк встановлений кредитним договором, внаслідок чого заборгованість за кредитним договором станом на подання позовної заяви становить 12 570,00 грн, яка складається з: 3000,00 грн прострочена заборгованість за сумою кредиту; 9 000,00 грн прострочена заборгованість за сумою відсотків; 570,00 грн прострочена заборгованість за комісією за видачу кредиту. Просив стягнути з відповідача суму заборгованості у загальному розмірі 12 570,00 грн та судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 422,40 грн, та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн.

29.08.2023 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» відповідно до чинного законодавства України укладений Договір відступлення прав вимоги 104-МЛ/Т від 29.08.2023.

Судом проведено такі процесуальні дії у справі.

Ухвалою Калинівського районного суду Вінницької області від 24.02.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; визначено провести розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, а також витребувати з АТ КБ «Приватбанк» інформацію про надходження на рахунок банківської картки НОМЕР_1 коштів в розмірі 3000 грн. в період 05.02.2023 по 10.02.2023 (а.с. 38).

07 квітня 2026 року на виконання ухвали суду від АТ КБ «ПриватБанк» до суду надійшла запитувана інформація, відповідно до якої на рахунок № НОМЕР_1 було зараховано грошові кошти в сумі 3 000,00 грн 05 лютого 2023 року та в сумі 3 000,00 грн 06 лютого 2023 року.

Відповідач ОСОБА_1 подала до суду відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечувала та зазначила, що жодних кредитних договорів із позивачем не укладала та грошових коштів у власне користування не отримувала.

Вказала, що невстановлені особи незаконно використали її персональні дані, а також отримали несанкціонований доступ до її банківської картки та інтернет-банкінгу, унаслідок чого без її відома та згоди оформили кредитні зобов`язання на її ім`я.

Зазначила, що грошові кошти, отримані внаслідок оформлення кредиту, були зараховані на її банківський рахунок, однак фактично вона ними не користувалася та не розпоряджалася, оскільки доступ до рахунку мали треті особи, які без її відома та згоди перерахували кошти на інші рахунки.

Також відповідач зазначила, що за вказаним фактом відкрито кримінальне провадження № 12023020220000194 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого статтею 190 КК України, у зв`язку з чим вважає себе потерпілою від злочинних дій третіх осіб, а не належним боржником за кредитним договором.

Відповідач вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт укладення кредитного договору саме нею, а також факт отримання нею грошових коштів у власне користування.

Крім того, відповідач зазначила, що навіть у разі встановлення судом наявності відповідного зобов`язання, підлягають врахуванню обставини того, що вона не отримувала жодної вигоди від кредитних коштів, зобов`язання виникло внаслідок шахрайських дій третіх осіб, а нараховані позивачем відсотки, штрафи та інші платежі є неспівмірними та підлягають зменшенню.

З огляду на викладене відповідач просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, а у разі встановлення судом наявності зобов`язання зменшити розмір стягнення до суми фактично отриманих грошових коштів (тіла кредиту), без нарахованих відсотків, штрафів та інших платежів.

Призначені судові засідання відкладалися, зокрема, за клопотаннями відповідача, у тому числі з метою надання їй можливості ознайомитися з матеріалами справи, а також у зв`язку з проведенням досудового розслідування за фактом можливих шахрайських дій.

У чергове судове засідання учасники справи не з`явилися. У позовній заяві представник позивача просив здійснювати розгляд справи за його відсутності. Відповідач також подала до суду заяву, в якій просила розглянути справу за її відсутності в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За вказаних обставин суд вважає можливим провести судове засідання за відсутності учасників справи та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, а її волевиявлення має бути вільним і відповідати її внутрішній волі.

Частиною першою ст. 205 ЦК України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі, у тому числі електронній.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних.

Таким чином, законодавство прямо передбачає можливість укладення кредитного договору в електронній формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, а також умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Суд враховує, що за матеріалами справи грошові кошти у сумі 3000,00 грн були зараховані 05.02.2023 на рахунок № НОМЕР_1 , а 06.02.2023 на цей же рахунок було зараховано ще 3000,00 грн, що підтверджується інформацією АТ КБ «ПриватБанк», наданою на виконання ухвали суду.

Однак предметом доказування у цій справі є не лише факт зарахування коштів на рахунок, відкритий на ім`я відповідачки, а й факт виникнення саме у ОСОБА_1 договірного зобов`язання перед позивачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Отже, для виникнення у відповідачки обов`язку повернути кредит необхідно встановити, що саме вона була стороною відповідного договору та виявила волю на його укладення.

Судом встановлено, що відповідно до довідки ТОВ «Мілоан» договір №103826696 від 05.02.2023 було підписано із використанням одноразового ідентифікатора V34583 о 14 год. 36 хв. 05.02.2023.

Згідно з ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями та підписаний у порядку, визначеному цим Законом, за юридичними наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» електронний правочин може бути підписаний, зокрема, електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Таким чином, використання одноразового ідентифікатора саме по собі є передбаченим законом способом підтвердження електронного правочину.

Однак суд зазначає, що використання одноразового ідентифікатора повинно бути оцінене у сукупності з іншими доказами, які дозволяють встановити особу, яка фактично вчинила відповідні дії.

Згідно з ч. 1 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За правилами ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За правилами ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні.

Суд зазначає, що саме на позивача покладається обов`язок довести факт укладення договору відповідачкою, оскільки саме на цей факт позивач посилається як на підставу виникнення грошового зобов`язання.

З відзиву вбачається, що ОСОБА_1 заперечує факт вкладання нею кредитного договору, на підтвердження своєї невинуватості відповідач долучила до матеріалів справи документи, зокрема постанову про визнання її потерпілою у кримінальному проваджені.

Як встановлено з матеріалів кримінального провадження №12023020220000194 від 04.05.2023, 05.02.2023 невстановлена особа через месенджер Telegram під приводом допомоги у виведенні грошових коштів переконала ОСОБА_1 передати їй дані доступу до системи «Приват24». Після цього відповідачка втратила доступ до свого облікового запису в системі «Приват24», оскільки прив`язаний до нього номер телефону було змінено. У подальшому відповідачкою було встановлено оформлення на її ім`я низки договорів мікрокредитування, у тому числі спірного договору №103826696. ОСОБА_1 у межах кримінального провадження визнано потерпілою.

Зазначені обставини самі по собі не встановлюють недійсність спірного кредитного договору, однак є доказами, які суд відповідно до ст. 89 ЦПК України, зобов`язаний оцінити разом з іншими доказами.

Суд бере до уваги, що відповідачка допустила необережність, добровільно передавши третій особі логін та пароль до системи «Приват24». Водночас така обставина не є тотожною добровільному укладенню відповідачкою кредитного договору. Передача даних доступу могла створити умови для незаконного використання третіми особами персональних та банківських даних відповідачки, однак сама по собі не свідчить про наявність у неї внутрішнього волевиявлення на отримання кредиту та прийняття його умов.

Відповідно до ст. 215 ЦК України недійсність правочину встановлюється у випадках, передбачених законом.

Разом з тим у даній справі відповідачка не заявляє самостійної вимоги про визнання кредитного договору недійсним, а заперечує сам факт його укладення нею.

Тому суд не вирішує питання про недійсність договору, а встановлює, чи доведено позивачем факт виникнення відповідного договірного зобов`язання саме у відповідачки.

Відповідно до положень зазначеного Закону України «Про платіжні послуги» користувач платіжних послуг зобов`язаний вживати заходів для забезпечення збереження індивідуальної облікової інформації та не допускати її розголошення третім особам.

Отже, поведінка відповідачки щодо передачі третій особі логіна та пароля може бути оцінена як необережна.

Однак положення законодавства про обов`язки користувача платіжних послуг та розподіл ризиків у разі неналежного збереження платіжної інформації не можуть бути розцінені як безумовна законодавча підстава для покладення на особу будь-яких кредитних зобов`язань, оформлених третіми особами з використанням її персональних даних.

Для стягнення кредитної заборгованості позивач повинен довести саме виникнення цивільного зобов`язання між сторонами.

Суд звертає увагу на те, що одноразовий ідентифікатор V34583, за твердженням ТОВ «Мілоан», був направлений на номер телефону НОМЕР_2 . Водночас із матеріалів кримінального провадження вбачається, що номер телефону, який був прив`язаний до банківського облікового запису відповідачки до втрати нею доступу, був іншим. Позивачем не надано достатніх доказів, які б дозволяли достовірно встановити, що номер телефону НОМЕР_2 перебував у користуванні саме відповідачки на момент оформлення кредиту та що саме відповідачка отримала і використала направлений на цей номер одноразовий ідентифікатор.

Не надано також достатніх доказів технічної фіксації дій саме відповідачки щодо створення кредитної заявки, ознайомлення з умовами договору, підтвердження її укладення та отримання кредитних коштів.

Саме зазначення у кредитній документації персональних даних ОСОБА_1 не може бути визнане достатнім доказом особистого укладення нею договору, оскільки матеріали справи містять відомості про незаконне використання її персональних та банківських даних третіми особами.

Щодо зарахування кредитних коштів на банківський рахунок відповідачки суд зазначає наступне.

Відповідно до інформації АТ КБ «ПриватБанк» на рахунок № НОМЕР_1 було зараховано 3000,00 грн 05.02.2023 та 3000,00 грн 06.02.2023.

Проте позивач заявляє вимоги саме за кредитним договором №103826696 від 05.02.2023 на суму основного кредиту 3000,00 грн.

Факт зарахування грошових коштів на рахунок, відкритий на ім`я відповідачки, підтверджує рух коштів, але не доводить безпосередньо того, що саме відповідачка зверталася за отриманням кредиту, погоджувалася на його умови та фактично розпоряджалася цими коштами.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що на момент здійснення відповідних операцій доступ до банківського рахунку відповідачки могли мати треті особи.

Таким чином, суд не може ототожнювати факт зарахування коштів на рахунок відповідачки з фактом особистого отримання нею кредитних коштів у власне розпорядження.

Суд також враховує положення ст. 627 ЦК України щодо свободи договору та ст. 638 ЦК України щодо необхідності досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору.

Вільне волевиявлення особи є необхідною умовою виникнення договірного зобов`язання.

За встановлених судом обставин відсутні достатні докази того, що відповідачка особисто виявила волю на укладення спірного кредитного договору.

Суд не може покласти в основу рішення припущення про те, що особа, чиї персональні дані були використані при оформленні кредиту, автоматично є позичальником за відповідним договором.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, позивачем не доведено належними, допустимими та достатніми доказами, що саме ОСОБА_1 уклала договір споживчого кредиту №103826696 від 05.02.2023 та взяла на себе перед первісним кредитором зобов`язання щодо повернення кредиту, сплати процентів та інших платежів.

За таких обставин відсутні правові підстави для покладення на відповідачку відповідальності за невиконання зобов`язання, виникнення якого саме у неї позивачем належним чином не доведено.

Оскільки факт виникнення такого зобов`язання саме у ОСОБА_1 судом не встановлено, вимоги нового кредитора про стягнення заборгованості також не можуть бути задоволені.

Щодо судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно зі статтею 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у задоволенні позову відмовляється повністю, підстави для стягнення з відповідачки на користь позивача сплаченого судового збору у розмірі 2422,40 грн відсутні.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд встановив, що позивачем надано договір про надання правової (правничої) допомоги №0107 від 01.07.2025 та акт №Д/13541 від 05.01.2026, відповідно до якого вартість правничої допомоги у цій справі визначена у розмірі 8000,00 грн.

Однак відповідно до статті 141 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу розподіляються між сторонами залежно від результатів розгляду справи.

Оскільки позовні вимоги задоволенню не підлягають, тому і витрати позивача на професійну правничу допомогу не підлягають стягненню з відповідачки.

З огляду на викладене, оцінюючи докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено виникнення у ОСОБА_1 цивільного зобов`язання за договором споживчого кредиту №103826696 від 05.02.2023.

Наявність у відповідачки необережності, яка полягала у добровільній передачі третій особі даних доступу до системи «Приват24», не є достатньою правовою підставою для стягнення з неї заборгованості за кредитним договором, укладення якого нею заперечується та факт особистого укладення якого позивач належними та достатніми доказами не довів.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про необхідність відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» у повному обсязі.

Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 133, 137, 141, 223, 247, 258, 260, 247, 263-265, 279, 354 ЦПК України, статтями 11, 15-16, 202-203, 205, 207, 514, 525-526, 610-611, 625- 629, 638, 514, 1054 ЦК України, Законом України «Про електронну комерцію», Законом України «Про платіжні послуги», суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», в інтересах якого діє представник адвокат Усенко Михайло Ігорович, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Суддя І.В. Павленко