Рішення № 139631923, 11.08.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.08.2026Справа № 910/5512/26Господарський суд міста Києва у складі судді Ярмак О.М., за участю секретаря судового засідання Легкої-Калаянової А.С, розглянувши справу

за позовом Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича

до 1. Верховного Суду

2. Держави України в особі Державної казначейської служби України

про стягнення 3 000 029,00 грн

Представники сторін: згідно протоколу судового засідання.

ВСТАНОВИВ:

Фермерське господарство Бурки Віталія Володимировича звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом про стягнення 3 000 029,00 грн. з яких: 29,00 грн матеріальної шкоди; 3 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди у зв`язку з порушенням Верховним Судом, Касаційним цивільним судом прав гарантованих ст.ст. 8, 40, 55 Конституції України шляхом незаконного позбавлення та доступу до правосуддя постановленням незаконної ухвали від 19.06.2023 року по справі №461/5197/22, що спричинило приниження ділової репутації .

Господарський суд міста Києва ухвалою від 18.05.2026 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі, ухвалив справу розглядати за правилами загального позовного провадження.

Відповідач 1. правом на подачу відзиву на позов не скористався, ухвалу суду від 18.05.2026 в електронному вигляді отримано ним в його електронному кабінеті 18.05.2026, що підтверджується повідомленнями про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи.

01.06.2026 відповідач 2. подав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечував, посилаючись на те, що позивач обґрунтовує свої вимоги винятково оціночними судженнями та не надає доказів заподіяння йому шкоди. Також вказав, що позивачем помилково визначено його відповідачем у даній справ та обрано не той спосіб захисту своїх прав.

01.06.2026 позивач подав суду відповідь на відзив, в якій проти викладених відповідачем у відзиві обставинах заперечував. Просив суд вирішити питання щодо звернення до Конституційного Суду України з поданням щодо тлумачення ст. 56 Конституції України а саме: - Чи фермерське господарство має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної і моральної шкоди завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суддів (судів). Чи може дане право бути обмежене, у яких випадках ,на підставі яких норм Конституції України. Також просив суд вирішити питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності п.10 постанови Пленуму Верховного суду України від 13.06.2007 №8, а саме: Чи відповідає Конституції України (конституційність) п.10 постанови Пленуму Верховного суду України №8 від 13.06.2007 року «Про незалежність судової влади». Крім того, просив, що у випадку виявлення судом, що ним подано позовну заяву до неналежного відповідача просив суд замінити первісного відповідача належним відповідачем або залучити до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

У судовому засіданні 21.07.2026 суд постановив закрити підготовче провадження та призначити розгляд справи по суті.

У судовому засіданні 11.08.2026 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

30.05.2023 Фермерським господарством Бурки Віталія Володимировича (позивачем) на адресу Верховного Суду було направлено касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ від 02.05.2023 року по справі №461/5197/22, ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 23.11.2023 року по справі №461/5197/22.

19.06.2023 Верховним Судом касаційну скаргу фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 23 листопада 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 02 травня 2023 року у справі за позовом фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича до Львівської обласної прокуратури про відшкодування шкоди повернуто заявнику.

У жовтні 2023 року Фермерське господарство Бурки Віталія Володимировича звернулося до держави в особі Державної казначейської служби України з позовом про стягнення з 1 000 000,00 грн відшкодування моральної шкоди.

Рішенням від 18.01.2024 Господарський суд міста Києва у позові відмовив, дійшовши висновку, що позивач не довів наявності загальних підстав цивільно-правової відповідальності за спричинення моральної шкоди та не обґрунтував розрахунку і критеріїв, з яких виходив при визначенні заявленої до стягнення суми.

Ухвалою від 22.04.2024 Північний апеляційний господарський суд закрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача на рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2024.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2024 касаційну скаргу Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича задоволено. Скасовано ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2024 у справі № 910/16580/23. Справу направлено до Північного апеляційного господарського суду для продовження розгляду.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що в результаті незаконних дій Верховного Суду, Касаційного цивільного суду шляхом незаконного позбавлення прав гарантованих ст.ст. 8, 40, 55 Конституції України та доступу до правосуддя постановленням незаконної ухвали від 19.06.2023 року по справі №461/5197/22 що спричинило приниження його ділової репутації, тому просить суд стягнути 29,00 грн матеріальної шкоди (за повторне направлення касаційної скарги) та 3 000 000 грн завданої моральної шкоди.

Позивач зазначає, що нормою ст. 56 Конституції України Фермерському господарству Бурки Віталія Володимировича гарантоване право на відшкодування за рахунок держави моральної шкоди, завданої незаконним рішенням, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійснені ними своїх повноважень. Дане право наступає тільки у випадку незаконності рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, їх посадових і службових осіб при здійснені ними своїх повноважень і дані обставини повинні спонукати органи державної влади, посадові і службові особи даних органів діяти тільки в межах своїх повноважень та не порушувати норми законів та права гарантовані Конституцією України.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (надалі також - ЦК України) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Пунктами 8, 9 частини другої статті 16 ЦК України визначено такі способи захисту цивільних прав та інтересів, як відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

В частині другій статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

У пунктах 5.6 і 5.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зазначено, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Згідно з положеннями статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ст. 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

У силу статті 94 ЦК України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації. Способами захисту ділової репутації може бути вимога про відшкодування збитків та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної такими порушеннями юридичній особі. Зазначені вимоги розглядаються відповідно до загальних підстав щодо відповідальності за заподіяння шкоди.

Визначення терміну "ділова репутація" наведено у пункті 26 частини першої статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12.07.2001 №2664-III (зі змінами та доповненнями), за змістом якої діловою репутацією є сукупність документально підтвердженої інформації про особу, що дає можливість зробити висновок про відповідність її господарської та/або професійної діяльності вимогам законодавства, а для фізичної особи - також про належний рівень професійних здібностей та управлінського досвіду, а також відсутність в особи судимості за корисливі кримінальні правопорушення і за злочини у сфері господарської діяльності, не знятої або не погашеної в установленому законом порядку.

Приниженням ділової репутації суб`єкта господарювання (підприємця) є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, що дискредитують спосіб ведення чи результати його господарської (підприємницької) діяльності у зв`язку з чим знижується вартість його нематеріальних активів. Зазначені дії завдають майнової та моральної шкоди суб`єктам господарювання, а тому ця шкода за відповідними позовами потерпілих осіб підлягає відшкодуванню за правилами статей 1166 та 1167 ЦК України.

Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

За змістом норм статей 1173, 1174, 1176 ЦК України необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди, у тому числі моральної, є наявність трьох умов: неправомірні дії (бездіяльність) цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач.

З наведеного слідує, що зобов`язання відшкодувати моральну шкоду виникає лише за умови, що ця шкода є безпосереднім наслідком певної протиправної дії (бездіяльності). Тобто заподіяна моральна шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач має довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

При цьому під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, потрібно розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

У вирішенні спорів, пов`язаних з відшкодуванням моральної шкоди, завданої юридичній особі, господарський суд в кожному конкретному випадку повинен з`ясовувати, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяні йому втрати немайнового характеру та чим (якими доказами) він обґрунтовує розмір відшкодування такої шкоди, що підлягає стягненню.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно із частиною 1 статті 6 Закону України Про судоустрій і статус суддів суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права.

За частиною 1 статті 13 зазначеного Закону судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України.

Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Аналогічної позиції притримується і Консультативна рада європейських суддів у висновку № 11 (2008) Щодо якості судових рішень, де зазначено, що зміст конкретних судових рішень контролюється насамперед за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до ЄСПЛ.

У Висновку №3 (2002) Щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема, питання етики, несумісної поведінки та безсторонності Консультативна рада європейських суддів зазначила, що судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 6 Закону України Про судоустрій і статус суддів, здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.

Верховний Суд у постановах від 03.02.2021 року у справі №454/192/17 (провадження №61-14315св19), від 22.04.2020 у справі №454/3206/16-ц (провадження №61-1013св19), від 25.04.2019 у справі №757/25713/16-ц (провадження №61-18012св18), від 10.01.2018 у справі №454/1642/16-ц (провадження №61-1091св17) дійшов висновку, що застосування положення частини 6 ст. 1176 Цивільного кодексу України можливе лише у випадку, коли предметом позову є дії чи бездіяльність суду, які не пов`язані із здійсненням правосуддя, відправленням судочинства, що має на меті прийняття акту органом судової влади. Тобто це інші дії суддів (суду) при здійсненні правосуддя, коли спір не вирішується по суті, у разі їх незаконних дій або бездіяльності і якщо вина судді встановлена не лише вироком суду, а й іншим відповідним рішенням суду.

Отже, вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.

Вищевказаному кореспондують положення ч. 11 ст. 49 Закону України Про судоустрій і статус суддів, якими передбачено, що держава відповідає за шкоду, завдану судом, на підставах та в порядку, встановлених законом.

Зміст вказаної норми свідчить, що на законодавчому рівні встановлено імунітет суду, і він не може бути відповідачем у справі. Наявність імунітету, за своєю суттю, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію незалежно та неупереджено.

Отже, незгода позивача з ухвалою Верховного суду від 19.06.2023 не може бути покладена в обґрунтування позову в даній справі.

Крім того, у вирішенні спорів, пов`язаних з відшкодуванням моральної шкоди, завданої юридичній особі, господарський суд в кожному конкретному випадку повинен з`ясовувати, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяні йому втрати немайнового характеру та чим (якими доказами) він обґрунтовує розмір відшкодування такої шкоди, що підлягає стягненню.

Отже, з огляду на викладене, в межах даного господарського процесу суд не може досліджувати дотримання/порушення законодавства Верховним Судом при винесенні ним ухвали від 19.06.2023, фактично переглядаючи це рішення як суд вищої інстанції, оскільки Постановою Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2024 касаційну скаргу Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича задоволено. Скасовано ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2024 у справі № 910/16580/23. Справу направлено до Північного апеляційного господарського суду для продовження розгляду.

З огляду на викладене незгода з судовими рішеннями не є підставою для відшкодуванням моральної шкоди.

Крім того, при визначенні розміру моральної шкоди позивач керується тим, що моральна шкода у розмірі 3 000 000 грн. є достатнім для розумного задоволення потреб позивача на локалізацію негативних наслідків порушенням Верховним Судом права на ефективний засіб правового захисту та позбавлення доступу до правосуддя.

Разом з тим, саму наявність шкоди, тобто, які саме втрати немайнового характеру вказані дії Верховного Суду спричинили позивачу, останнім у позові не наведено взагалі.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, до матеріалів справи не було додано жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження факту заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру та обґрунтування розміру моральної шкоди.

Таким чином, за змістом положень статей 1167, 1176 ЦК України позивачем не доведено перед судом наявності усієї сукупності вищезазначених трьох елементів складу цивільного правопорушення, що є обов`язковим для настання цивільно-правової відповідальності судів за заподіяння товариству шкоди, у той час як відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає настання відповідальності.

За таких обставин, у задоволенні позову слід відмовити повністю у зв`язку з його необґрунтованістю.

Також, позивачем було заявлено клопотання, викладене у відповіді на відзив, в якому просив суд вирішити питання щодо звернення до Конституційного Суду України з поданням щодо тлумачення ст. 56 Конституції України а саме: чи фермерське господарство має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної і моральної шкоди завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суддів (судів). Чи може дане право бути обмежене, у яких випадках ,на підставі яких норм Конституції України. Також просив суд вирішити питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності п.10 постанови Пленуму Верховного суду України від 13.06.2007 №8, а саме: Чи відповідає Конституції України (конституційність) п.10 постанови Пленуму Верховного суду України №8 від 13.06.2007 року «Про незалежність судової влади».

Суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні наведеного клопотання з огляду на таке:

- відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права; згідно з другим реченням частини третьої статті 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується;

- за приписами частини першої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб;

- відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень;

- Конституційний Суд України в абзаці другому підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини рішення від 13.06.2019 № 4-р/2019 зазначив, що: утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, частини першої статті 55 основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні ефективного механізму такого захисту;

- слід враховувати, що забороняється відмова у правосудді з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини (частина одинадцята статті 11 ГПК України);

- разом з тим, у даному випадку відсутні підстави вважати, що позивачу відмовлено у правосудді з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини;

- відсутні жодні сумніви, що суд при здійсненні своїх функцій тлумачить норми закону; проте суд не може здійснювати правотворчу діяльність; у процесі тлумачення суд повинен дотримуватися принципу, вираженого у статті 6 Конституції України, відповідно до якого державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову влади, забезпечуючи необхідний баланс для функціонування правової держави; прогалини у законодавстві повинні усуватися в процесі саме правотворчості шляхом внесення змін і доповнень до законів, прийняття нових; лише у випадках чітко визначених у частинах дев`ятій - десятій статті 11 ГПК України суд може застосовувати звичаї, які є вживаними у діловому обороті, аналогію закону чи аналогію права для врегулювання спірних відносин; позиції, що суперечать цьому питанню можуть призвести до неприпустимого втручання судових органів у компетенції, віднесені до законодавчої влади.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Враховуючи, що відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір позивачем не справлявся, тому розподілу не підлягає.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 233, 236 240 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції в строки та порядку передбаченому розділом ІV ГПК України.

Повне рішення складено 09.09.2026.

Суддя О.М.Ярмак