Рішення № 139631795, 02.09.2026, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 4/57/26

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.09.2026 Справа № 908/804/26

м.Запоріжжя Запорізької області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СТ-Інвест», (69002, м. Запоріжжя, вул. Олександрівська, буд. 84)

до відповідача Держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, (119991, м. Москва, вул. Житня, буд. 14, будівля, 1)

про стягнення 192 014 627,90 грн. матеріальної шкоди та 44 000 000,00 грн. моральної шкоди

Суддя Зінченко Н.Г.

при секретарі судового засідання Проценко І.Е.

За участю представників сторін:

від позивача не з`явився;

від відповідача не з`явився;

31.03.2026 до служби діловодства Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява вих. № б/н від 30.03.2026 (вх. № 981/08-07/26 від 31.03.2026) Товариства з обмеженою відповідальністю «СТ-Інвест», м. Запоріжжя до Держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, Російська Федерація, Москва про відшкодування завданої матеріальної шкоди у зав`язку зі збройною агресією РФ в розмірі 199 402 004,42 грн., що еквівалентно 4 532 893,94 доларів США за курсом НБУ станом на 26.04.2026, та моральної шкоди у розмірі 44 000 000,00 грн., що еквівалентно 1 000 000,00 доларів США за курсом НБУ станом на 26.04.2026.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.03.2026 справу № 908/804/26 за вищевказаною позовною заявою розподілено судді Зінченко Н.Г.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 04.05.2026 після усунення недоліків позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 908/804/26 та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, присвоєний номер провадження справи 4/57/26, підготовче засідання призначено на 01.06.2026.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 01.06.2026 судом прийняті до розгляду зменшені позовні вимоги про відшкодування завданої матеріальної шкоди у зав`язку зі збройною агресією РФ в розмірі 192 014 627,90 грн., що еквівалентно 4 363 968,82 доларів США за курсом НБУ станом на 26.04.2026, та моральної шкоди у розмірі 44 000 000,00 грн., що еквівалентно 1 000 000,00 доларів США за курсом НБУ станом на 05.05.2026, продовжено строк підготовчого провадження у справі № 908/804/26 до 03.08.2026, підготовче засідання відкладено на 14.07.2026.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 14.07.2026 закрито підготовче провадження у справі № 908/804/26, справу призначено до розгляду по суті та призначено судове засідання на 04.08.2026.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 04.08.2026 в судовому засіданні оголошувалася перерва до 02.09.2026.

В судове засідання 02.09.2026 представник сторін не з`явилися.

Відповідно до ч. 3 ст. 222 ГПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

Представник позивача в судове засідання 02.09.2026 не з`явився без повідомлення суду про поважність причин неявки, заяв про відмову від позову від позивача не надходило.

Про дату, час та місце проведення судового засідання у справі № 908/804/26 представник позивача адвокат Яма Д.М., присутній в попередньому судовому засіданні 04.08.2026, повідомлявся під особистий розпис.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ухвала суду від 04.08.2026 у справі № 908/804/26 направлялася Товариству з обмеженою відповідальністю «СТ-Інвест» та представнику позивача адвокату Ямі Д.М. до їх Електронних кабінетів в підсистемі «Електронний суд» ЄСІКС, про що свідчать наявні в матеріалах справи Довідки Господарського суду Запорізької області про доставку електронного листа.

Отже, суд вважає, що ним вжито достатньо заходів для повідомлення позивача про дату, час і місце розгляду справи № 908/804/26.

Відповідач в жодне судове засідання у справі № 908/804/26 не з`явився, про причини неявки суду не повідомляв, будь-яких заяв, клопотань від відповідача до суду не надходило. Про розгляд справи відповідач повідомлявся належним чином у відповідності до приписів чинного процесуального законодавства.

В судовому засіданні 02.09.2026 справу розглянуто, на підставі ст. 240 ГПК України судом прийнято рішення без його проголошення.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято за результатами оцінки доказів, поданих позивачем та долучених судом до матеріалів справи.

Заявлені позивачем вимоги викладені в позовній заяві та обґрунтовані посиланням на приписи Конституції України, норми Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст., ст. 3, 11, 15, 16, 22, 192, 321, 386, 533, 1166 ЦК України. Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що ТОВ «СТ-Інвест» на праві власності належить нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Теплична, 41. В ніч з 19 на 20 січня 2026 року та вдень 20 січня 2026 року у період часу з 23:50 до 13:00 збройні сили РФ, діючи умисно, нанесли удар БПЛА по об`єктах цивільної інфраструктури у місті Запоріжжі, внаслідок чого пошкоджено майно позивача. Зокрема, внаслідок влучання БПЛА зруйнований ангар, розташований по вул. Теплична, 14 в м. Запоріжжі, і знищене належне позивачу майно, яке в ньому зберігалося, а саме: кабелі 12 500 метрів, станок 2 шт., батареї акумуляторні 89 шт., диск по металу 2431 шт., перетворювач енергії 67 шт., пила 1 шт., станок перемотки кабелів 1 шт., дизельне пальне 200 л, комплектуючі до комп`ютерної техніки 34 ящики, 12 бухт кабелів в асортименті, електронні блоки управління 123 шт., схема управління 675 шт., накопичувач інформації 675 шт., материнські плати з вбудованою пам`яттю 675 шт., лампи 340 шт., вимикач високовольтний 56 шт., конвектор для сонячних панелей 176 шт., шини силові (постійного струму) 325 шт., блоки-об`єднувачі АКБ 231 шт., вимикачі електричні 1670 шт., інвертори 321 шт., перетворювач 34 шт. 20.01.20256 Слідчим відділом УСБУ в Запорізькій області внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочате кримінальне провадження за номером 22026080000000185 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 438 Кримінального кодексу України. Як зазанчено у Витягу з ЄРДР № 22026080000000185 від 20.01.2026 в період часу з 23 год. 50 хв. 19.01.2026 до 13 год. 00 хв. 20.01.2026 невстановлені особи з числа військовослужбовців збройних сил РФ, діючи умисно, вчинили воєнний злочин, а саме з використанням БпЛА (попередньо, типу «Герань-2») здійснили обстріл об`єктів цивільної інфраструктури м. Запоріжжя: 4-и удари по території підстанції «Дніпро - Донбас 330 кВ» за адресою: м. Запоріжжя, вул. Автодорожня, ЗА, 5-й удар по відритій ділянці місцевості поруч з територією приватного домоволодіння за адресою: м. Запоріжжя, Автодорожня, 24, 6-й удар по території приватного домоволодіння за адресою: м. Запоріжжя, вул. Довженка, 15. Внаслідок чого пошкоджено ангар по вул. Теплична, 41 (ЄО 1508). Постановою слідчого Слідчого відділу УСБУ в Запорізькій області від 16.03.2026 ТОВ «СТ-Інвест» залучено як потерпілу особу у кримінальному провадженні № 22026080000000185 від 20.01.2026. Таким чином, позивач вважає, що збройне вторгнення військ РФ та підконтрольних їй збройних формувань на територію України в лютому 2022 році, проведення бойових дій на території Запорізької області, постійні обстріли БпЛА та іншими засобами ураження території міста Запоріжжя стали причиною припинення позивачем своєї господарської діяльності. З метою встановлення розміру збитків у зв`язку із втратою нерухомого та рухомого майна внаслідок протиправних дій Російської Федерації позивач звернувся до Запорізької торгово-промислової палати, якою виготовлений Звіт ОЦ-3818 від 18.05.2026 про незалежну оцінку розміру реальних збитків ТОВ «СТ-Інвест», у якому встановлено, що розмір реальних матеріальних збитків, понесених ТОВ «СТ-Інвест», складає: 192 014 627,90 грн. або за курсом НБУ на дату оцінки 4 363 968,82 дол. США. Також в позовній заяві позивачем наведені доводи у підтвердження наявності об`єктивної та суб`єктивної сторони спричинених відповідачем збитків, причинно-наслідкового зв`язку між діями та понесеними позивачем збитками, вини відповідача. Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі у розмірі 44 000 000,00 грн., що еквівалентно 1 000 000,00 доларів США за курсом НБУ станом на 05.05.2026. Як зазначає позивач, визначена ним сума 1 000 000,00 доларів США є пропорційною тяжкості порушення, тривалості негативних наслідків і характеру агресії, що має організований і умисний характер. Це відповідає принципу ефективності правового захисту (ст. 13 ЄКПЛ) та забезпечує повну репарацію в розумінні міжнародного права. На підставі зазначеного, позивач просить суд позов задовольнити повністю, а також стягнути з відповідача на його користь судові витрати на проведення експертного дослідження в розмірі 68 640,00 грн.

31.08.2026 через підсистему «Електронний суд» ЄСІКС до Господарського суд Запорізької області від позивача надійшли Додаткові обґрунтування позовних вимог (вх. № 18718/08-08/26 від 31.08.2026), в яких позивачем наводяться посилання на норми міжнародного права в обґрунтування підстав заявлення вимоги про стягнення моральної шкоди та визначення розміру моральної шкоди. Так, позивач зазначає, що українське законодавство (зокрема статті 23 та 1167 ЦК України) у більшості випадків обмежує стягнення моральної шкоди на користь юридичних осіб, у тому числі у випадках, коли шкода пов`язана з пошкодженням чи знищенням майна. Однак міжнародне право, яке має пріоритет у відносинах, що стосуються відповідальності держави за агресію та грубі порушення норм jus cogens, надає самостійні підстави для повного відшкодування, включаючи моральну (немайнову) шкоду юридичній особі. У контексті агресії дії РФ є грубим втручанням у право власності позивача, що прямо підпадає під захист ст. 1 Протоколу № 1. Невизначеність щодо подальшого існування бізнесу, вимушене припинення діяльності, необхідність додаткових заходів захисту охоплюються вимогами про стягнення з відповідача моральної шкоди. Також позивачем зазначено, що на підставі ч. 8 ст. 129 ГПК України докази на підтвердження витрат на правничу допомогу будуть подані протягом 5 днів з дня ухвалення рішення у справі.

Відзив на позовну заяву від відповідача до суду не надходив, як і будь-яких процесуальних клопотань чи заяв до суду від відповідача не надходило.

Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 8 ст. 29 ГПК України для спорів про відшкодування шкоди, заподіяної майну, встановлено альтернативну підсудність (підсудність за вибором позивача), а саме наведеною нормою процесуального закону встановлено, що позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред`являтися також за місцем заподіяння шкоди.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.

Згідно правових висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 по справі № 428/11673/19 загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування), що Російська Федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду Російської Федерації.

За таких умов, наведений спір підсудний господарському суду за місцем заподіяння шкоди, а саме Господарському суду Запорізької області.

Відповідно до ст. 365 ГПК України іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Частиною 1 статті 367 ГПК України передбачено, що у разі якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно, зокрема, вручити документи на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

До повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992.

У зв`язку з Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», за зверненням Мін`юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією Росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Згідно листа Міністерства юстиції України № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану», з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами Російської Федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.

АТ «Укрпошта» з 24.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з Російською Федерацією.

Міністерство юстиції України листом № 91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022 щодо вручення судових документів резидентам Російської Федерації в порядку ст. 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист № 71/14-500-77469 від 03.10.2022) 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території РФ та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади РФ за посередництва третіх держав також не здійснюється.

За наведених обставин, відповідач про дату, час і місце проведення судових засідань у справі № 908/804/26 повідомлявся через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, всі процесуальні документи суду по даній справі оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень веб-порталу «Судова влада України» в мережі Інтернет, відомості якого є офіційними, а доступ безоплатний та цілодобовий згідно Закону України «Про доступ до судових рішень».

Таким чином, сторони даної справи вважаються належним чином повідомленими про дату, час та місце судового засідання та про необхідність вчинення ними дій процесуального характеру.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа «Скопелліті проти Італії» від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа «Папахелас проти Греції» від 25.03.1999).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі «Красношапка проти України», від 02.12.2010 «Шульга проти України», від 21.10.2010 «Білий проти України»).

Розглянувши зібрані у справі докази, суд

УСТАНОВИВ

Товариство з обмеженою відповідальністю «СТ-Інвест» (позивач у справі) є юридичною особою, резидент України, діє на підставі власного установчого документа, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань - 34441487, дата державної реєстрації в єдиному державному реєстрі 14.06.2006, дата запису 01.07.2022, номер запису - 1001031070038013851.

Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основними видами діяльності Товариства є: 52.19 інша допоміжна діяльність у сфері транспорту (основний), 46.49 оптова торгівля іншими товарами господарського призначення, 68.20 надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, 45.20 технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів.

Під час здійснення економічної діяльності позивачем використовувалося належне йому на праві власності нерухоме майно ангар № 1 літ. А, ангар № 2 літ. Б, сторожка літ. Г-2, автозаправочні блоки, розташовані на земельній ділянці площею 36842 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Теплична 14.

Право власності позивача на зазначене нерухоме майно підтверджується договором купівлі-продажу від 23.11.2006, посвідченим приватним нотаріусом Запорізького нотаріального округу Білоусовим О.І. і зареєстрованим в реєстрі за № 3466, та Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 12691894 від 29.11.2026, виданим ОП Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, 24 лютого 2022 року Президентом України видано Указ № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», відповідно до якого з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року в Україні запроваджено воєнний стан.

Наразі відповідними Указами Президента України строк, на який на території України введено режим воєнного стану, продовжений до 31.10.2026 включно.

Як встановлено судом під час вирішення спору, з 13 березня 2022 року по 31 грудня 2022 року уся територія Запорізької області була визначена Головнокомандувачем Збройних Сил України районом ведення бойових дій у наказах «Про визначення районів ведення бойових дій» № 84 від 13.03.2022, № 101 від 30.03.2022, № 102 від 01.04.2022, № 125 від 30.04.2022, № 157 від 02.06.2022, № 184 від 01.07.2022, № 212 від 01.08.2022, № 237 від 01.09.2022, № 262 від 01.10.2022, № 282 від 01.11.2022, № 311 від 02.12.2022, № 1 від 02.01.2023.

19 та 20 січня 2026 року у період часу з 23:50 до 13:00 мало місце порушення законів та звичаїв війни військовослужбовцями підрозділів збройних сил та інших відомств РФ, а саме: збройні сили РФ, діючи умисно, нанесли удар БПЛА по об`єктах цивільної інфраструктури у місті Запоріжжі, внаслідок чого пошкоджено майно позивача.

Вказані події зафіксовані 20.01.2026 Слідчим відділом УСБУ в Запорізькій області та внесено відомості у Єдиний реєстр досудових розслідувань за номером 22026080000000185 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 438 Кримінального кодексу України.

Як зазначено у Витягу з ЄРДР № 22026080000000185 від 20.01.2026 в період часу з 23 год. 50 хв. 19.01.2026 до 13 год. 00 хв. 20.01.2026 невстановлені особи з числа військовослужбовців збройних сил РФ, діючи умисно, вчинили воєнний злочин, а саме з використанням БпЛА (попередньо, типу «Герань-2») здійснили обстріл об`єктів цивільної інфраструктури м. Запоріжжя: 4-и удари по території підстанції «Дніпро - Донбас 330 кВ» за адресою: м. Запоріжжя, вул. Автодорожня, ЗА, 5-й удар по відритій ділянці місцевості поруч з територією приватного домоволодіння за адресою: м. Запоріжжя, Автодорожня, 24, 6-й удар по території приватного домоволодіння за адресою: м. Запоріжжя, вул. Довженка, 15. Внаслідок чого пошкоджено ангар по вул. Теплична, 41 (ЄО 1508).

Як вбачається з матеріалів справи внаслідок влучання БПЛА зруйнований ангар, розташований по вул. Теплична, 14 в м. Запоріжжі, і знищене належне позивачу майно, яке в ньому зберігалося, а саме: кабелі 12 500 метрів, станок 2 шт., батареї акумуляторні 89 шт., диск по металу 2431 шт., перетворювач енергії 67 шт., пила 1 шт., станок перемотки кабелів 1 шт., дизельне пальне 200 л, комплектуючі до комп`ютерної техніки 34 ящики, 12 бухт кабелів в асортименті, електронні блоки управління 123 шт., схема управління 675 шт., накопичувач інформації 675 шт., материнські плати з вбудованою пам`яттю 675 шт., лампи 340 шт., вимикач високовольтний 56 шт., конвектор для сонячних панелей 176 шт., шини силові (постійного струму) 325 шт., блоки-об`єднувачі АКБ 231 шт., вимикачі електричні 1670 шт., інвертори 321 шт., перетворювач 34 шт.

11.03.2026 Актом про пожежу Запорізьке районне управління цивільного захисту та превентивної діяльності Головного управління ДСНС у Запорізькій області зафіксовано факт пожежі, що виникла в ніч з 19 на 20 січня 2026 року в м. Запоріжжі по вул. Теплична, 14, внаслідок якої пошкоджений ангар, належний ТОВ «СТ-Інвест». Причиною пожежі в акті зазначено воєнні і бойові дії.

12.03.2026 Запорізьким районним управлінням цивільного захисту та превентивної діяльності Головного управління ДСНС у Запорізькій області складений Висновок про причини пожежі за адресою: м. Запоріжжя, Заводський район, вул. Теплична, 14, ангар, відповідно до якого причиною виникнення пожежі в ангарі ТОВ «СТ-Інвест» визнано воєнні бойові дії.

Постановою слідчого Слідчого відділу УСБУ в Запорізькій області від 16.03.2026 ТОВ «СТ-Інвест» залучено як потерпілу особу у кримінальному провадженні № 22026080000000185 від 20.01.2026.

З метою встановлення розміру збитків у зв`язку із втратою нерухомого та рухомого майна внаслідок протиправних дій Російської Федерації позивач звернувся до Запорізької торгово-промислової палати.

Згідно Звіту Запорізької торгово-промислової палати № ОЦ-3818 від 18.05.2026 про незалежну оцінку розміру реальних збитків ТОВ «СТ-Інвест», у зв`язку з пошкодженням, втратою/знищенням майна ТОВ «СТ-Інвест» внаслідок військової (збройної) агресії Російської Федерації розмір реальних матеріальних збитків, понесених ТОВ «СТ-Інвест» (код ЄДРПОУ 3444187), складає: 192 014 627,90 грн. (сто дев`яносто два мільйони чотирнадцять тисяч шістсот двадцять сім) грн. 90 коп. або за курсом НБУ на дату оцінки (05.05.2026) 4 363 968,82 дол. США (чотири мільйони триста шістдесят три тисяч дев`ятсот шістдесят вісім) доларів США 82 центів.

З урахуванням викладеного, позивач стверджує про наявність підстав для стягнення з Держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, Російська Федерація матеріальної шкоди (реальних матеріальних збитків) у зв`язку зі збройною агресією в розмірі 192 014 627,90 грн., що еквівалентно 4 363 968,82 доларів США за офіційним курсом НБУ станом на 05.05.2026 та моральної шкоди у розмірі 44 000 000,00 грн., що еквівалентно 1 000 000,00 доларів США за курсом НБУ станом на 05.05.2026.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши наявні в матеріалах справи письмові докази у їх сукупності, суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, з наступних підстав.

Спір у даній справі виник між юридичною особою приватного права та іноземною державою Російською Федерацією (відповідач) як особливим суб`єктом цивільного права.

Згідно з ч. 8 ст. 29 ГПК України позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред`являтися також за місцем заподіяння шкоди.

Місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна, місто Запоріжжя Запорізького району Запорізької області.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Таким чином, оскільки подія, яка стала підставою для вимог про відшкодування шкоди мала місце на території України, то спір вирішується за законодавством України.

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. (ч. 1 ст. 321 ЦК України)

Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди. (ч. 1, 3 ст. 386 ЦК України)

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. (ст. 15 ЦК України)

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу. (ст. 16 ЦК України)

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України)

Відповідно до частин першої та другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з частинами першою та другою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Аналіз положень статей 11 та 1166 ЦК України дозволяє зробити висновок, що підставою виникнення зобов`язання про відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі. Зобов`язання про відшкодування шкоди виникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала шкоди та її результатом - шкодою; вина особи, яка завдала шкоди.

Зважаючи на зазначені норми, для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; 2) шкідливого результату такої поведінки збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.

Доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача.

Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.

Натомість вина боржника у порушенні зобов`язання презюмується та не підлягає доведенню позивачем, тобто саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Отже збитки це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

Відповідно до ст. 2 Конституції України Україна є суверенна і незалежна. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

У п. 4 ч. 1 ст. 2 Статуту ООН закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Відповідно до ст. 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй "Визначення агресії" від 14.12.1974 як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.

У Меморандумі про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.

Факт військової агресії Російської Федерації проти України є загальновідомим.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан. Продовження строку дії воєнного стану в Україні здійснювалося відповідними Указами Президента України; воєнний стан наразі триває.

Через повномасштабне вторгнення Російської Федерації на територію України 24.02.2022 Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства Російської Федерації в Україні, у зв`язку із припиненням його роботи на території України.

Крім того, постановою Верховної Ради України від 14.04.2022 № 2188-IX схвалено заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні», якою визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Російської Федерації під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року.

У ч. 1 ст. 2 Закону України «Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії Російської Федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну» зазначено, що Російська Федерація є державою-терористом, однією з цілей політичного режиму якої є геноцид Українського народу, фізичне знищення, масові вбивства громадян України, вчинення міжнародних злочинів проти цивільного населення, використання заборонених методів війни, руйнування цивільних об`єктів та об`єктів критичної інфраструктури, штучне створення гуманітарної катастрофи в Україні або окремих її регіонах.

Отже, перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і РФ 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022 військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.

Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16.03.2022 у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов`язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.

Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від російської федерації припинення військових дій, в тому числі атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.

Резолюцією Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй A/RES/ES-11/5 від 14 листопада 2022 року «Сприяння здійсненню правового захисту і забезпечення відшкодування шкоди у зв`язку з агресією проти України» визнається, зокрема, що Російська Федерація повинна нести правову відповідальність за наслідки всіх її міжнародно-протиправних дій в Україні або проти України, включаючи відшкодування шкоди та будь-яких збитків, завданих такими діями.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 «Про заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

Частиною 3 ст. 75 ГПК України встановлено, що обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Таким чином, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Російської Федерації проти України в розумінні ч. 3 ст. 75 ГПК України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні, а також визнано на найвищому міжнародному рівні.

Відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 (що набрала чинності для України 24.08.1991) договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

За приписами ст. 25 Положення про закони і звичаї війни на суходолі забороняється будь-яким способом атакувати чи бомбардувати незахищені міста, селища, житлові будинки чи споруди.

Виходячи з положень Цивільного кодексу України та Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року, за шкоду, спричинену порушенням законів і звичаїв війни, відповідальність несе воююча держава в цілому, незважаючи на те, який конкретно підрозділ її збройних сил заподіяв шкоду. Відтак, стягнення відповідної шкоди має здійснюватись із держави в цілому, за рахунок усіх наявних у неї активів.

Суд зазначає, що загальновідомим є факт атак РФ цивільних об`єктів на території України, в тому числі міста Запоріжжя та Запорізької області шляхом нанесення ударів за допомогою БпЛА різних типів та модифікацій.

Суд встановив, що факт знищення та пошкодження майна позивача внаслідок нанесеного БпЛА (попередньо, типу «Герань-2») удару 20.01.2026 приблизно о 02.00 по території Товариства за адресою: м. Запоріжжя, вул. Теплична, 14 підтверджується витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 20.01.2026 (кримінальне провадження № 22026080000000185), Актом Запорізького районного управління цивільного захисту та превентивної діяльності Головного управління ДСНС у Запорізькій області від 11.03.2026 про пожежу, Висновком від 12.03.2026 Запорізького районного управління цивільного захисту та превентивної діяльності Головного управління ДСНС у Запорізькій області про причини пожежі за адресою: м. Запоріжжя, Заводський район, вул. Теплична, 14, ангар, постановою слідчого Слідчого відділу УСБУ в Запорізькій області від 16.03.2026, якою ТОВ «СТ-Інвест» залучено як потерпілу особу у кримінальному провадженні № 22026080000000185 від 20.01.2026.

В результаті незаконних дій РФ, зокрема атаки БпЛА по території міста Запоріжжя, позивач втратив належне йому нерухоме та рухоме майно, чим позбавлений можливості використовувати та розпоряджатися своїм майном, що призвело до припинення господарської діяльності Товариства.

Таким чином, має місце порушення права власності позивача на майно, позивач з об`єктивних причин (внаслідок знищення та пошкодження) втратив можливість користуватися і розпоряджатися належним йому на праві власності нерухомим та рухомим майном.

Процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі - шкода та збитки), починаючи з 19 лютого 2014 року встановлює Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 326 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22.07.2022 № 951).

Визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за таким напрямом як економічні втрати підприємств (крім підприємств оборонно-промислового комплексу), у тому числі господарських товариств. Напрям включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, втрати фінансових активів, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.

До основних показників, які оцінюються належить вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна підприємств недержавної форми власності, упущена вигода підприємств недержавної форми власності.

Визначення шкоди та збитків підприємств здійснюється відповідно до методики, затвердженої спільним наказом Мінекономіки та Фонду державного майна.

Під час оцінки (визначення розміру) реальних збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям, іншим суб`єктам господарювання всіх форм власності внаслідок втрати, руйнування або пошкодження їх майна у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації (далі - збройна агресія), оцінки (визначення розміру) упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності зазначеними суб`єктами господарювання, а також оцінки потреб у відновленні майна суб`єктів господарювання застосовується Методика визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності, затверджена наказом Міністерства економіки України та Фонду державного майна України 18.10.2022 № 3904/1223, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 02.12.2022 за № 1522/38858.

Відповідно до п. 7 Методики оцінка збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, здійснюється шляхом проведення незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи (експертного дослідження).

Судова експертиза (експертне дослідження), що пов`язана з оцінкою збитків, та діяльність судових експертів, що пов`язана з оцінкою майна, здійснюється на умовах і в порядку, передбачених Законом України Про судову експертизу, з урахуванням особливостей методичного регулювання оцінки збитків, спричинених втратою, руйнуванням та пошкодженням майна державної, комунальної та приватної форм власності в ході збройної агресії, визначених цією Методикою. При цьому в дослідницькій частині висновку експерта відображаються всі процедури, пов`язані з оцінкою збитків, що визначені цією Методикою.

Фактично у результаті збройної агресії РФ позивачу завдані реальні матеріальні збитки у вигляді втраченого та пошкодженого майна в розмірі 192 014 627,90 грн., що є еквівалентом 4 363 968,82 долари США за офіційним курсом НБУ на дату оцінки (05.05.2026).

Такий розмір збитків визначений позивачем відповідно до Звіту № ОЦ-3818 Запорізької торгово-промислової палати від 18.05.2026 про незалежну оцінку розміру реальних збитків ТОВ «СТ-Інвест», у зв`язку з пошкодженням, втратою/знищенням майна ТОВ «СТ-Інвест» внаслідок військової (збройної) агресії Російської Федерації.

Системний аналіз змісту норм процесуального законодавства свідчить, що висновок експерта є рівноцінним засобом доказування у справі, наряду з іншими письмовими, речовими і електронними доказами, а оцінка його, як доказу, здійснюється судом у сукупності з іншими залученими до справи доказами за загальним правилом статті 86 ГПК України.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.04.2023 у справі № 908/807/18.

Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, законодавством України не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди.

Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.04.2021 у справі № 648/2035/17.

Матеріали справи не містять будь-яких доказів використання знищеного та пошкодженого рухомого та нерухомого майна позивача у воєнних цілях, відтак, дії відповідача, внаслідок яких позивач втратив своє майно, можливості користування ним та вчинення розпорядчих дій щодо нього, вчинені всупереч міжнародним законам, тому суд дійшов висновку про наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та завданими позивачу збитками.

Таким чином, відповідно до положень Цивільного кодексу України та наведеної Конвенції за шкоду, спричинену порушенням законів і звичаїв війни, відповідальність несе воююча держава в цілому, незважаючи на те, який конкретно підрозділ її збройних сил заподіяв шкоду.

Тому стягнення відповідної шкоди також має здійснюватись із держави в цілому, за рахунок усіх наявних у неї активів, зокрема і майна підрозділів специфічного апарату держави, який реалізує її функції, в тому числі як державних органів, так і інших підприємств, організацій, установ, які реалізовують відповідні державні функції.

Таким чином, пред`явлення позовних вимог до Російської Федерації як до держави в цілому не лише відповідає положенням матеріального закону, але являє собою ефективний спосіб захисту прав позивача.

У даному випадку між позивачем та державою Російською Федерацією виникли деліктні (позадоговірні) зобов`язання.

Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Україна є однією з держав-засновниць Організації Об`єднаних Націй і державою-членом організації, входить до складу такого органу ООН, як Комісія Організації Об`єднаних Націй з права міжнародної торгівлі, юрисдикція якого поширюється на питання, які стосуються застосування Віденської конвенції про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 року (Україна приєдналась до Конвенції 23.08.1989 р.); 17 липня 1997 року Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод основоположний документ в діяльності Європейського суду з прав людини; Україна є членом Міжнародного центру з урегулювання інвестиційних спорів ( ICSID), який діє на виконання Вашингтонської конвенції про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами 1965 року, ратифікованої Україною 16 березня 2000 року.

Ратифікація затвердження вищим органом державної влади міжнародного договору та згода на його обов`язковість для держави.

Юридичний зміст основних принципів міжнародного права закріплює зобов`язання кожної держави виконувати свої міжнародно-правові зобов`язання, а засоби реалізації цих зобов`язань визначаються національним правом, якщо інше не випливає з міжнародно-правової норми. У статті 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року закріплено принцип добросовісного виконання державою своїх міжнародних зобов`язань. Відповідно до цієї норми держава-учасниця не може посилатися на положення свого внутрішнього права для виправдання невиконання нею міжнародного договору.

Практика міжнародних судових органів захисту порушених прав доводить, що ці органи прикладають чимало зусиль задля ініціювання широкого застосування національними судами норм міжнародних конвенцій. Зокрема, Європейський суд неодноразово наполягав на застосуванні такого принципу: якщо Конвенція є правовою основою, на яку може посилатися заявник, то він повинен це робити в національному суді, або навіть сам національний суд повинен звернутися до відповідної норми Конвенції. Особливе значення у внутрішньодержавній імплементації належить приведенню судової практики у відповідність до міжнародно-правових зобов`язань держави.

Отож, ратифікувавши вищевказані конвенції Україна визнала обов`язковою юрисдикцію міжнародних органів, які діють на підставі та на виконання таких конвенцій, та відповідно використання актів судового розгляду справ цими органами з метою досягнення юридичної визначеності у спірних правовідносинах та запобігання стану невизначеності в аналогічних ситуаціях.

Оскільки позивач на підставі належних доказів довів повний склад цивільного правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до відповідача такого заходу відповідальності як відшкодування збитків, останнім вина не спростована, суд вважає правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації реальних матеріальних збитків у зв`язку зі збройною агресією в розмірі 192 014 627,90 грн., що еквівалентно 4 363 968,82 доларів США за курсом НБУ станом на 05.05.2026.

Стосовно позовних вимог про стягнення моральної шкоди у розмірі 44 000 000,00 грн., що еквівалентно 1 000 000,00 доларів США за курсом НБУ станом на 05.05.2026, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

До зобов`язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія (стаття 48 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

У відповідності до частини другої статті 2 ЦК України часниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Згідно зі ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав».

Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22.04.2024 у справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)).

Аналіз положень статей 11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Завдана юридичній особі моральна шкода, у розумінні частини другої статті 23 ЦК України, полягає у приниженні ділової репутації юридичної особи, оскільки інші передбачені цією статтею способи прояву такої (моральної) шкоди стосуються фізичних осіб.

Під моральною (немайновою) шкодою, заподіяною юридичній особі, потрібно розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності. (Такий висновок викладено у Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.04.2024 у справі № 914/666/23)

Визначення терміну «ділова репутація» наведено у пункті 26 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 № 2664-III (зі змінами та доповненнями), за змістом якої діловою репутацією є сукупність документально підтвердженої інформації про особу, що дає можливість зробити висновок про відповідність її господарської та/або професійної діяльності вимогам законодавства, а для фізичної особи - також про належний рівень професійних здібностей та управлінського досвіду, а також відсутність в особи судимості за корисливі кримінальні правопорушення і за злочини у сфері господарської діяльності, не знятої або не погашеної в установленому законом порядку.

Релевантність цього визначення для врахування у правовідносинах із відшкодування шкоди підтверджується, зокрема, висновками щодо застосування цієї норми Закону у постановах Верховного Суду від 16.11.2021 у справі № 915/1375/20, від 06.10.2022 у справі № 910/18745/21, від 09.03.2023 у справі № 910/17451/21 та багатьох інших.

Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду визначені статтею 1167 ЦК України, відповідно до частини першої якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Варто враховувати, що підставою цивільно-правової відповідальності є скоєння цивільного правопорушення. Право на відшкодування моральної шкоди виникає за наявності передбачених законом умов відповідальності за заподіяну шкоду (загальні умови), що включають: (1) наявність моральної шкоди як наслідку порушення особистих немайнових прав або посягання на інші нематеріальні блага; (2) неправомірні рішення, дії чи бездіяльність заподіювача шкоди; (3) причинний зв`язок між неправомірною поведінкою і моральною шкодою; (4) вину заподіювача шкоди.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації (коли розмір компенсації не визначений законом).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок, а відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова Верховного Суду від 25.05.2022 у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.12.2022 у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого.

При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.

Такі правові висновки містяться в постанові Верховного Суду від 25.05.2022 у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.12.2022 у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

Господарське судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. (стаття 13 ГПК України)

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків (частина п`ята статті 13 ЦПК України).

Згідно з частиною 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом ч., ч. 1, 2 ст. 73, ч., ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст., ст. 76, 77 ГПК України).

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

В національній судовій практиці при визначенні грошової компенсації моральної шкоди судами враховується те, що: дійсно внаслідок військової агресії РФ проти України особа може зазнавати (зазнала) моральної шкоди; законодавець в статті 23 ЦК України передбачив відкритий перелік обставин, які враховуються судом при визначенні розміру грошової компенсації (характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування; інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості); розмір грошової компенсації моральної шкоди завданій особі внаслідок військової агресії РФ проти України може відрізнятися, залежно від того, на які обставини завдання моральної шкоди посилається позивач та які обставини враховані судом при визначенні розміру грошової компенсації моральної шкоди.

Заявник не може просто вказати довільну цифру моральної шкоди. У позові має бути чітко обґрунтовано, з яких саме конкретних розрахунків, критеріїв або обставин він виходив, визначаючи саме такий розмір моральної шкоди.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц викладено висновок про те, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

У даному випадку позивачем не доведено з яких саме критеріїв та нормативів він виходив, визначаючи розмір моральної шкоди в сумі 44 000 000,00 грн. Так само, позивачем не доведено в чому саме для нього полягає моральна шкода внаслідок військової агресії РФ проти України.

З урахуванням встановлених у даній справі обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав стверджувати, що позивачем наведені обставини, які б давали підстави для висновку про задоволення позову в частині вимог про стягнення моральної шкоди, що є підставою для відмови в позові в цій частині позовних вимог.

Відповідно до ст. 18 ГПК України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України, що виражає загальноправовий принцип: рішення суду має силу закону.

Законна сила рішення суду є його правовою дією, яка проявляється в тому, що наявність чи відсутність прав і фактів, що лежать в їх основі, встановлюються остаточно.

Таким чином, держава як політична форма організації правління, що характеризується реалізацією своїх повноважень на певній території через систему спеціально створених органів та організацій, несе покладену на неї відповідальність зокрема через органи, що є її alterego.

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.

За змістом ст. 13 ГПК України встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

В п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Доказами, наданими позивачем, повністю підтверджуються викладені у позовній заяві обставини і при цьому правові підстави позову ґрунтуються на матеріальному законі, а обраний позивачем спосіб захисту його порушеного права передбачений законом і є ефективним.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «СТ-Інвест» в частині стягнення з відповідача реальних матеріальних збитків є обґрунтованими, заснованими на законі, доведеними та такими, що підлягають задоволенню судом повністю. В частині вимог про стягнення моральної шкоди в задоволені позову судом відмовляється.

Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Згідно з підпунктом 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

В ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» установлено, що у 2026 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2026 року становить 3 328,00 грн.

Відтак, з урахуванням ціни позову у цій справі, розмір судового збору за його подання становить максимальний розмір ставки судового збору 1 164 800,00 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 129 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

З огляду на те, що позивач від сплати судового збору за розгляд даного спору звільнений, тому судовий збір у розмірі 1 164 800,00 грн. за розгляд даної справи підлягає стягненню з відповідача в дохід Державного бюджету України.

Згідно частини 4 статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» стягувачем за рішеннями про стягнення судового збору на користь держави визначено Державну судову адміністрацію України.

Статетю 123 ГПК України унормовано, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частиною 4 ст. 129 ГПК України унормовано, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови від позову на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, згідно зі ст. 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з проведенням експертного дослідження, які сплачені позивачем згідно квитанцій № 1.650721135.1 від 06.05.2026 і № 1.664002725.1 від 14.05.2026, в розмірі 68 640,00 грн. покладаються на відповідача з урахуванням висновку суду про обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Щодо заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката, то з цього приводу суд зазначає наступне.

Виходячи зі змісту ст. 126 ГПК України, витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.

В додаткових поясненнях по суті спору від 31.08.2026 позивачем заявлено, що докази понесення судових витрат на правничу допомогу будуть надані суду у відповідності до ч. 8 ст. 129 ГПК України протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Враховуючи наведене, на моменту ухвалення рішення суду у цій справі витрати позивача на професійну правничу допомогу до стягнення не присуджуються.

Керуючись ст., ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СТ-Інвест», м. Запоріжжя до Держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, Російська Федерація, Москва про відшкодування завданої матеріальної шкоди у зав`язку зі збройною агресією РФ в розмірі 4 363 968,82 доларів США та моральної шкоди в розмірі 1 000 000,00 доларів США, задовольнити частково.

2. Стягнути з Держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, (119991, Російська Федерація, Москва, вул. Житня, буд. 14, будівля 1, Russian federation код ISO ru/rus 643) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СТ-Інвест», (69002, м. Запоріжжя, вул. Олександрівська, буд. 84, ідентифікаційний код юридичної особи 34441487) 192 014 627 (сто дев`яносто два мільйони чотирнадцять тисяч шістсот двадцять сім) грн. 90 коп. реальних матеріальних збитків, що еквівалентно 4 363 968 (чотири мільйони триста шістдесят три тисяч дев`ятсот шістдесят вісім) доларів США 82 центів за офіційним курсом НБУ станом на 05.05.2026, та судові витрати на проведення експертного дослідження в розмірі 68 640 (шістдесят вісім тисяч шістсот сорок) грн. 00 коп. Видати наказ.

3. В задоволенні позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди в розмірі 44 000 000,00 грн., що еквівалентно 1 000 000,00 доларів США за офіційним курсом НБУ станом на 05.05.2026, відмовити.

3. Стягнути з Держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, (119991, Російська Федерація, Москва, вул. Житня, буд. 14, будівля 1, Russian federation код ISO ru/rus 643) на користь Державного бюджету України 1 164 800 (один мільйон сто шістдесят чотири тисячі вісімсот) грн. 00 коп. судового збору. Стягувач Державна судова адміністрація України, (01021, м. Київ, вул. Липська, буд. 18/5, ідентифікаційний код юридичної особи 26255795). Видати наказ.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст. ст. 240, 241 ГПК України « 10» вересня 2026 р.

Суддя Н. Г. Зінченко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Центрального апеляційного господарського суду, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.