Рішення № 139631534, 10.09.2026, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.09.2026м. ДніпроСправа № 904/3152/26

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область

до Криворізької міської ради, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область

про стягнення заборгованості

Без виклику (повідомлення) учасників справи

РУХ СПРАВИ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Акціонерне товариство "Криворізька теплоцентраль" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Криворізької міської ради (далі - відповідач) заборгованість за Типовим індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії від 01.11.2021 у загальному розмірі 33 618,77 грн.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 24 866,34 грн. - сума основного боргу за спожиту теплову енергію;

- 297,30 грн. - плата за абонентське обслуговування;

- 5 373,26 грн. - інфляційні втрати;

- 1 618,80 грн. - 3% річних;

- 1 163,07 грн. - пеня.

Ухвалою від 02.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.

15.06.2026 від відповідач через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позов.

25.06.2026 від позивача через систему «Електронний суд» надійшли додаткові пояснення у справі.

Господарський суд констатує, що сторони мали реальну можливість надати всі існуючі докази в обґрунтування своїх позовних вимог та заперечень суду першої інстанції.

Суд бере до уваги, що за змістом ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є, зокрема, розумні строки розгляду справи судом.

Наведені конституційні засади означають серед іншого неприпустимість таких дій суду щодо строку розгляду справи, що не мають об`єктивного та розумного обґрунтування.

Згідно ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави; суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі; розумність строків розгляду справи судом є одним з основних засад (принципів) господарського судочинства.

Відповідно до частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

При цьому, розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Розумним, зокрема вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004).

Слід також відзначити, що з практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема складність справи та поведінка заявників.

Так, у справі "Хосце проти Нідерландів" 1998 суд вирішив, що тривалість у 8,5 років є розумною у контексті статті 6 Конвенції, у зв`язку зі складністю справи, а у справі "Чірікоста і Віола проти Італії", 15-річний строк розгляду визнано Європейським судом з прав людини виправданим, у зв`язку з поведінкою заявників.

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Враховуючи викладене, 10.09.2026 здійснено розгляд справи по суті в межах розумного строку.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Враховуючи приписи частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.

ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов Типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії від 01.11.2021 в частині повної та своєчасної оплати за надані послуги з постачання теплової енергії.

ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА.

Відповідач проти позову заперечив, зазначив, що, як вбачається з аналізу ст. 882 ЦК України передача робіт виконавцем і приймання їх замовником оформляються актом, підписаним обома сторонами.

Додатково відповідач зазначає, що Криворізька міська рада є органом місцевого самоврядування та здійснює оплату фактично отриманих послуг за рахунок коштів міського бюджету виключно на підставі договорів, укладених відповідно до вимог чинного законодавства України.

Також відповідач вказує, що Криворізька міська рада є неналежним відповідачем у справі №904/3152/26. Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що до відання саме виконавчих органів міських рад віднесено управління майном, яке належить до комунальної власності відповідних територіальних громад. Міська рада створює відділи, управління та інші виконавчі органи для здійснення повноважень, що належать до відання виконавчих органів міських рад.

Беручи до уваги період, за який позивачем заявлено вимоги, відповідач вважає, що наявні підстави для впровадження наслідків спливу позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, а саме що є підставою для відмови у позові.

Криворізька міська рада зазначає, що не відповідає ознакам індивідуального споживача, не отримує послуги з теплопостачання, в тому числі в зв`язку з чим заявлені до органу місцевого самоврядування позовні вимоги вважаємо безпідставними та необгрунтованими.

Відповідач вказує, що приведені в позовній заяві по справі №904/3152/26 правові позиції Великої Палати виснувані в контексті застосування судом аналогії закону в питанні коли територіальна громада в разі відчуження спадкового майна особою, яка не є спадкоємцем, або незбереження цього майна, на користь добросовісного набувача, має право на отримання лише грошової компенсації, що вбачається з пунктів 78, 86, 87, 90 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 року по справі №461/12525/15ц.

Виходячи з аналізу приведеної позивачем в підтримку заявлених позовних вимог судової практики, а саме, Постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 року в справі №461/12525/15, суб`єктного складу її учасників, предмету спору, підстав позову, змісту позовних вимог і встановлених судом фактичних обставин, враховуючи висновки Верховного Суду щодо критеріїв визначення подібності правовідносин, що досліджуються в рамках судового спору, необхідним є наголосити на не тотожності приведеної судової практики зі справою №904/3152/26. А отже відповідач вважає, що висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у справі №461/12525/15ц не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Позивач, виходячи із правових висновків Верховного Суду в справах № 539/362/23 та № 202/5154/21 стосовно правової природи відумерлої спадщини вважає, що позовні вимоги до Криворізької міської ради в спорі №904/3152/26 є безпідставними, протиправними та такими, що порушують інтереси Криворізької міської територіальної громади.

ДОДАТКОВІ ПОЯСНЕННЯ ПОЗИВАЧА.

Позивач зазначає, що станом на дату подачі позовної заяви строк позовної давності в частині стягнення заборгованості за комунальні послуги не сплив та продовжився на строк дії карантину. За таких обставин, законом передбачено продовження позовної давності щодо вимог за якими перебіг позовної давності не закінчився станом на 02 квітня 2020 року. Врахувавши наведені норми для заявлених позивачем вимог за період з 01.09.2020 року по 23.12.2024 року строки загальної позовної давності не спливли, оскільки Законами України були внесені зміни до ЦК щодо продовження строків за ст. 257 ЦК на час дії карантинних обмежень та на час введеного в Україні воєнного стану.

Позивач переконаний,що у разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено на строк дії карантину, а надалі на строк дії воєнного стану, після чого з 30 січня 2024 року перебіг строку позовної давності був зупинений на час дії воєнного стану.

При цьому Законом України № 4434-IX від 14.05.2025 року, який набрав чинності 04 вересня 2025 року, поновлено перебіг строків позовної давності, зупинених на час дії карантину та воєнного стану. Період з 02.04.2020 по 03.09.2025 не включається до загального строку позовної давності та підлягає врахуванню при визначенні моменту її спливу.

Після відновлення перебігу строку позовної давності 04.09.2025 року до моменту звернення позивача до суду 29.05.2026 року минуло 267 календарних днів (8 місяців 25 днів).

Позивач вказує, що для цілей розрахунку загальний трирічний строк позовної давності підлягає продовженню на зазначений період.

Отже, на думку позивача, заборгованість, яка існувала в межах трирічного строку позовної давності на день набрання чинності Законом України № 540-ІХ від 30.03.2020 року, а також з урахуванням набрання чинності Законом України № 4434-IX та дати звернення до суду 29.05.2026 року, має розраховуватися з 25 грудня 2017 року (з урахуванням 267 календарних днів після відновлення перебігу строків позовної давності та дати звернення до суду).

Таким чином, позивач зазначає, що з урахуванням наведеного вище та застосування строків позовної давності, заборгованість відповідача підлягає врахуванню за період з 25 грудня 2017 року по дату, визначену позовними вимогами. Водночас заборгованість за спірною адресою виникла лише з 01 вересня 2020 року, тобто в межах строку позовної давності, обчисленого з урахуванням положень пункту 12 та пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо продовження та зупинення перебігу позовної давності на період дії карантину та воєнного стану.

Отже, позивач вважає, що звернувся до суду 29 травня 2026 року в межах установленого законом строку позовної давності, а підстави для застосування наслідків її спливу до заявлених позовних вимог відсутні.

Позивач переконаний, що відповідач безпідставно посилається на свою неналежність як сторони у справі. З урахуванням рішення Криворізької міської ради від 03.07.2024 №2944, яким відумерлу спадщину у вигляді квартири прийнято до комунальної власності територіальної громади, зазначене майно з моменту його прийняття перебуває у власності територіальної громади в особі Криворізької міської ради.

Позивач зазначає, що, приймаючи відумерлу спадщину у комунальну власність, Криворізька міська рада фактично набула всі права та обов`язки, пов`язані з таким майном, у тому числі обов`язки щодо погашення заборгованості за житлово-комунальні послуги, нарахованої за період, коли майно не мало іншого власника або було визнане відумерлою спадщиною.

Позивач повідомляє, що, як встановлено рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу у справі №212/2405/24, актовий запис про смерть ОСОБА_2 датовано 21.05.2013, що підтверджує відкриття спадщини з цього часу. Крім того, матеріалами справи підтверджено, що за спірною адресою відсутні зареєстровані особи, а також встановлено, що починаючи з 2020 року у квартирі фактично ніхто не проживає, спадкоємці відсутні, у зв`язку з чим майно тривалий час перебувало без належного утримання та фактичного власника.

Таким чином, позивач вважає, що, оскільки відумерла спадщина виникла з моменту смерті спадкодавця та до моменту прийняття її у комунальну власність територіальної громади, обов`язок з оплати житлово-комунальних послуг за спірною квартирою виникає у Криворізької міської ради як правонаступника майна спадкодавця з моменту відкриття спадщини, тобто з 21.05.2013, незалежно від факту реєстрації чи фактичного проживання осіб у спірному житлі.

Позивач зазначає, що відповідач помилково ототожнює виникнення обов`язку з оплати послуг виключно з фактом укладення договору. Водночас, відповідно до правової позиції Верховного Суду, відсутність укладеного договору не звільняє особу від обов`язку оплати фактично спожитих житлово-комунальних послуг. Факт постачання теплової енергії до спірного об`єкта нерухомості відповідачем не спростовано, а отже, відповідно до вимог законодавства, виник обов`язок з оплати такої послуги.

Посилання відповідача на необхідність обов`язкового укладення договору як передумови виникнення зобов`язань, на думку позивача, є вибірковим тлумаченням норм права, оскільки чинне законодавство передбачає можливість виникнення прав та обов`язків не лише з договорів, але й безпосередньо із закону, зокрема у разі фактичного споживання послуг.

Крім того, відповідно до положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та постанови Кабінету Міністрів України №830, факт приєднання до публічного договору може підтверджуватись не лише підписанням заяви, але й фактичним отриманням послуги.

Доводи відповідача про те, що він не звертався із заявою-приєднання та не сплачував рахунки, на думку позивача, не спростовують факту отримання послуги, а лише свідчать про ухилення від виконання обов`язку з її оплати.

ОБСТАВИНИ, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.

Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Предметом доказування є обставини, пов`язані із виконанням відповідачем-1 обов`язку щодо повної та своєчасної оплати вартості послуг з теплопостачання квартир, власником яких він є за відсутності договорів на надання житлово-комунальних послуг.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Державне підприємство «Криворізька теплоцентраль» 16.03.2017 року перетворено у Публічне акціонерне товариство «Криворізька теплоцентраль», про що внесені дані до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до ч. 2 ст. 108 ЦК України, ПАТ «Криворізька теплоцентраль» є правонаступником ДП «Криворізька теплоцентраль».

В результаті проведення державної реєстрації змін до Статуту ПАТ «Криворізька теплоцентраль», що пов`язані зі зміною типу товариства у відповідності до ЗУ «Про акціонерні товариства», змінено найменування товариства на Акціонерне товариство «Криворізька теплоцентраль», про що 14.05.2018 року внесені дані до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно з рішенням виконавчого комітету Криворізької міської ради № 343 від 12.10.2011 року «Про надання згоди на передачу окремих об`єктів теплопостачання від Комунального підприємства «Криворіжтепломережа» до Державного підприємства «Криворізька теплоцентраль» до ДП «Криворізька теплоцентраль» передано об`єкти теплопостачання у Довгинцівському, Жовтневому (по новому Покровському), Інгулецькому та Саксаганському районах міста. Таким чином, з 01.10.2013 року виконавцем послуги з теплопостачання та гарячого водопостачання для будинку № 30 по вул. Едуарда Фукса є Акціонерне товариство «Криворізька теплоцентраль» (далі - Позивач, Виконавець).

Таким чином, з 01.10.2013 року виконавцем послуги з теплопостачання та гарячого водопостачання за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Едурда Фукса, буд. 30 кв. 21 є АТ «Криворізька теплоцентраль».

Позивач вказує, що вищевказане нерухоме майно знаходиться у комунальній власності Криворізької міської ради (далі - Відповідач), що в свою чергу створює перешкоди для належного врегулювання питання отримання Товариством коштів за надані житлово-комунальні послуги.

Позивачем встановлено, що 27.02.2024 року Територіальна громада в особі Криворізької міської ради, якою визначені повноваження Виконавчому комітету Покровської районної в місті Ради звернулася до Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу про визнання трикімнатної квартири № 21 будинку № 30 на вул. Едуарда Фукса, м. Кривий Ріг. в іду мерлою спадщиною та передачі її у власність Територіальній громаді в особі Криворізькій міській гад

Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22.05.2024 у справі № 212/2405/24 заяву Територіальної громади в особі Криворізької міської ради, якою визначені повноваження Виконавчому комітету Покровської районної в місті ради, заінтересована особа: Друга Криворізька державна нотаріальна контора Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро), про визнання спадщини відумерлою задоволено; визнано спадщину, що залишилась після померлого, а саме: трикімнатну квартиру № 21 будинку № 30 на вул. Едуарда Фукса, м. Кривий Ріг, відумерлою та передати у власність Криворізькій міській територіальній громаді в особі Криворізької міської ради.

Рішенням Криворізької міської ради від 31.07.2024 № 2944 «Про прийняття відумерлої спадщини до комунальної власності Криворізької міської територіальної громади" прийнято до комунальної власності Криворізької міської територіальної громади візу мерлу спадщину, в тому числі трикімнатну квартиру № 21 будинку № 30 на вул. Едуарда Фукса. а також вирішено забезпечити документальне оформлення державної реєстрації права власності на нерухоме майно за вказаною адресою за Криворізькою міською територіальною громадою в порядку, визначеному чинним законодавством України; Виконкомам Покровської та Центрально-Міської районних у місті раді забезпечити фінансування послуг щодо оформлення та інвентаризації справ на нерухоме майно, визнане відумерлою спадщиною, для здійснення реєстрації права власності на нього, за погодженням з департаментом розвитку інфраструктури міста виконкому Криворізької міської ради розподіл зазначеного майна згідно чинним законодавством України.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22.05.2024 у справі № 212/2405/24, право власності на квартиру АДРЕСА_1 , зареєстровано 18.10.2024 за Криворізькою міською радою.

29.04.2025 квартира за вказаною адресою зареєстрована за фізичними особами на підставі свідоцтва про право власності, серія та номер: 30, виданого 23.04.2025 органом приватизації Виконавчим комітетом Покровської районної в місті ради, свідоцтво видане згідно з рішенням виконавчого комітету Покровської районної в місті ради від 23.04.2025 № 355.

Відповідно до Положення про департамент розвитку інфраструктури міста виконкому Криворізької міської ради, затвердженого Рішення КМР від 27.06.2018 р. №2801 (зі змінами, які діють на теперішній час, внесеними Рішенням КМР від 22.04.2020 №4618) (далі - Положення про ДРІМ), Департамент розвитку інфраструктури міста виконкому Криворізької міської ради (надалі - департамент) є самостійним структурним підрозділом виконкому Криворізької міської ради, що утворюється та ліквідується відповідно до статті 54 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні міською радою та реєструється в порядку, визначеному Законом України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань й іншими нормативно-правовими актами, що регулюють діяльність неприбуткової організації, підзвітне й підконтрольне Криворізькій міській раді, підпорядковане її виконавчому комітету та міському голові.

Департамент є правонаступником усіх прав і обов`язків управління благоустрою та житлової політики виконкому Криворізької міської ради. Департамент є юридичною особою, має самостійний баланс, реєстраційні рахунки в управлінні Державної казначейської служби України у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, печатки, штампи, бланки й інші реквізити юридичної особи.

Згідно пункту 3.3.5 Положення про ДРІМ, одним із обов`язків ДРІМ є прийняття до комунальної власності міста об`єктів житлового фонду та благоустрою. У даному випадку повноваження щодо розпорядження окремими об`єктами комунальної власності було покладено на ДРІМ шляхом передачі їм на баланс цього майна.

Форма права власності власників приміщень (як житлових так і не житлових) згідно цивільного законодавства існує лише трьох видів: приватна, державна та комунальна.

Позивач зазначає, що в даному випадку вказане в позові приміщення перебуває у комунальній власності, а ДРІМ, як його балансоутримувач повинен його утримувати.

Ураховуючи викладене, Позивач вважає що, прийнявши відумерлу спадщину, Криворізька міська рада набула право на квартиру, успадкувавши також права та обов`язки спадкодавця, відповідно має нести тягар утримання майна, що йому належить.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігрів питної води, інших господарських та технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі -продажу.

Вказаним Законом також передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію (частини 4, 6 статті 19 Закону України "Про теплопостачання").

Відповідно до частини 5 статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.

Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.

Акціонерним товариством "Криворізька теплоцентраль" як виконавцем послуг 01.10.2021 на своєму офіційному сайті було розміщено Типовий індивідуальний договір про надання послуг з постачання теплової енергії, який є публічним договором приєднання.

Позивач зазначає, що, оскільки протягом 30 днів з дня опублікування Типового договору, на адресу Позивача не надходило документів про рішення власників багатоквартирного будинку 30, що по вулиці Едуарда Фукса, про обрання моделі договірних відносин, з 01.11.2021 року з Департаментом розвитку інфраструктури міста виконкому Криворізької міської ради фактично укладено Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії.

Факт поставки теплової енергії у період вересень 2020 - грудень 2024 підтверджується актами подачі та припинення подачі теплоносія на житловий будинок №30 що по вулиці Едуарда Фукса у місті Кривому Розі.

Позивач зазначає, що рахунки-фактури та акти приймання-передачі теплової енергії (надання послуг), а також акти надання послуг з абонентського обслуговування відповідачу не виставляються щодо категорії квартир, оскільки нарахування плати за спірний період здійснювалося шляхом формування інформації в електронній системі обліку «НоваКом», яка є офіційною системою обліку та нарахування платежів за житлово-комунальні послуги. Відповідно, облік спожитої теплової енергії, розрахунок плати та формування заборгованості здійснювалися в автоматизованому порядку, без складання окремих рахунків-фактур та актів приймання-передачі для кожної окремої квартири.

Подача та припинення подачі теплоносія здійснюється на виконання рішень Виконкому Криворізької міської ради про початок та закінчення опалювального сезону (№ 466 від 16.09.2020 р. «Про початок опалювального сезону 2020-2021 років», б/н від 17.03.2021 р. «Про закінчення опалювального сезону 2020-2021 років», № 490 від 22.09.2021 р. «Про початок опалювального сезону 2021-2022 років», від 28.09.2022 №760 «Про початок опалювального сезону 2022-2023 років». Рішення Виконкому Криворізької міської ради від 23.03.2023 №338 «Про закінчення опалювального сезону 2022-2023 років», Рішення Виконкому Криворізької міської ради від 20.09.2023 №1162 «Про початок опалювального сезону 2023-2024 років». Рішення Виконкому Криворізької міської ради від 18.03.2024 №339 «Про закінчення опалювального сезону 2023-2024 років», Рішення Виконавчого комітету Криворізької міської ради №1157 від 20.09.2024 «Про початок опалювального сезону 2024/2025 років», Рішення Виконавчого комітету Криворізької міської ради №401 від 24.03.2024 «Про закінчення опалювального сезону 2024/2025 років».

Обсяг спожитої у будинку послуги визначається як обсяг теплової енергії, спожитої в будинку за показаннями засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.11.2018 № 315 (далі - Методика розподілу). Одиницею вимірювання обсягу спожитої послуги є гігакалорія (Гкал) (п. 11 Типового договору).

Згідно з приписами п. 19 Правил № 830, комерційний облік послуги здійснюється вузлом (вузлами) комерційного обліку, що забезпечує (забезпечують) загальний облік споживання послуги у будівлі, її частині (під`їзді), обладнаній окремим інженерним вводом, згідно з показаннями його (їх) засобів вимірювальної техніки.

Відповідно до п. 24 Правил № 830, розподіл між споживачами обсягу спожитої у будівлі послуги здійснюється з урахуванням показань вузлів розподільного обліку/приладів-розподілювачів теплової енергії, а у разі їх відсутності - пропорційно опалюваній площі (об`єму) приміщення споживача відповідно до Методики розподілу.

Згідно із п. 10 Методики розподілу базою для розподілу загального обсягу спожитої теплової енергії у будівлі/будинку за відсутності приладів розподільного обліку теплової енергії є опалювана площа приміщень, зазначена у договорі про надання послуги з постачання теплової енергії.

У разі, якщо відомості про опалювану площу не були надані споживачем, базою для розподілу загального обсягу спожитої теплової енергії у будівлі/будинку за відсутності приладів розподільного обліку теплової енергії є загальна площа приміщення у метрах квадратних, визначена за даними, зазначеними у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а у разі відсутності у ньому інформації про окремі приміщення - за даними, зазначеними у документах, що посвідчують право власності на такі приміщення.

Пунктом 2 Правил № 830 встановлено, що опалювана площа (об`єм) приміщення - це загальна площа (об`єм) приміщення без урахування площі лоджій, балконів, терас.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).

Відповідно до пункту 30 вказаного договору плата за послуги постачання теплової енергії складається з:

- плати за послугу, визначеної відповідно до Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №830,

- в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 №1022, та Методики розрахунку, що розраховується виходячи з розміру затвердженого уповноваженим органом та обсягу її споживання;

- плати за абонентське обслуговування в розмірі, визначеному виконавцем, але не вище граничного розміру, визначеного Кабінетом Міністрів України, інформація про які розміщується на веб-сайті виконавця.

Пунктом 32 договору визначено, що розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої послуги є календарний місяць. Плата за абонентське обслуговування нараховується щомісяця. Початок і закінчення розрахункового періоду для розрахунку за платою за абонентське обслуговування завжди збігаються з початком і закінченням календарного місяця відповідно.

Споживач здійснює оплату щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу (пункт 34 договору).

Споживач зобов`язаний оплачувати надану послугу за ціною/тарифом, встановленими відповідно до законодавства, а також вносити плату за абонентське обслуговування у строки, встановлені цим договором (частина 3 пункту 41 договору).

Цей договір набирає чинності з моменту акцептування його споживачем, але не раніше, ніж через 30 днів з моменту опублікування і діє протягом 1 року з дати набрання чинності.

Якщо за один місяць до закінчення строку дії цього договору жодна із сторін не повідомить письмово іншій стороні про відмову від договору, договір вважається продовженим на черговий однорічний строк (п.п. 51, 52 договору).

Позивачем здійснено нарахування за послуги постачання теплової енергії у розмірі 24866,34грн, за абонентське обслуговування у розмірі 297,30грн.

Вказане стало причиною звернення позивача до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 11 Цивільного Кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

За приписами статей 3, 4 Закону України "Про теплопостачання" відносини між суб`єктами діяльності у сфері теплопостачання регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Проектування, будівництво, реконструкція, ремонт, експлуатація об`єктів теплопостачання, виробництво, постачання теплової енергії регламентуються нормативно-правовими актами, які є обов`язковими для виконання всіма суб`єктами відносин у сфері теплопостачання.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг визначає Закон України "Про житлово-комунальні послуги".

Так, предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках (ч. 1 ст. 2 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

Відповідно до норм статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" виконавець комунальної послуги - суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору; житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг; індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги; колективний споживач - юридична особа, що об`єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги; споживач житлово-комунальних послуг (далі - споживач) - індивідуальний або колективний споживач.

У статті 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" зазначено, що комунальні послуги це послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.

Статтею 6 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг.

Відповідно до частини другої ст. 6 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" виконавцем комунальних послуг з постачання теплової енергії є теплопостачальна організація.

Індивідуальний споживач зобов`язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом, а також оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами (ч. 2 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

Споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору (ч. 1 ст. 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

Ціною послуги з постачання теплової енергії є тариф на теплову енергію для споживача, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.

Послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом (ч. 5, 7 ст. 21 "Про житлово-комунальні послуги").

Аналіз даного Закону дає підстави для висновку, що він є нормативним актом спеціальної дії, який регулює відносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг.

Пунктом 18 Постанови Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 "Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення" встановлено, що розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк (Постанова втратила чинність з 01.05.2022 на підставі Постанови КМ України № 85 від 02.02.2022).

Оплата послуг здійснюється не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом (граничний строк внесення плати за спожиті послуги), якщо інший порядок та строки не визначені договором (п. 37 Правил в редакції Постанови КМ України № 85 від 02.02.2022).

Споживач не звільняється від оплати послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Споживач не звільняється від плати за абонентське обслуговування у разі відсутності фактичного споживання ним послуг (п. 39 Правил в редакції Постанови КМ України № 85 від 02.02.2022).

Таким чином, незалежно від того, чи укладався між сторонами договір на надання житлово-комунальних послуг, споживачі зобов`язані їх оплатити, а відсутність договору не є підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена в постанові від 26.09.2018 у справі № 750/12850/16-ц.

Установлено, що між позивачем, який є фактично виконавцем та відповідачем, як власником (споживачем), договір на надання житлово-комунальних послуг не укладався.

Також встановлено, що Криворізька міська рада є власником квартири №21, яка розташована у м. Кривому Розі по вул. Едуарда Фукса, буд.30.

Згідно зі статтею 41 Конституції України, статтею 319 Цивільного кодексу України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

У статті 13 Конституції України закріплено, що власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" № 280/97-ВР, місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

За приписами частини першої ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Положеннями статті 319 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власність зобов`язує.

Власність не тільки надає переваги, а й покладає певні обов`язки на власників майна. Це конституційне положення гарантує принцип поєднання інтересів власника, суспільства та інших власників і користувачів об`єктами власності. Власність зобов`язує власника використовувати свою власність не тільки у своїх інтересах, а й поважати інтереси інших людей, всього суспільства. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання та гарантує їм рівність перед законом. Порушення прав власників з боку держави, громадянина чи юридичної особи зумовлює настання відповідних правових наслідків.

При цьому за змістом статті 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1217 ЦК України).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).

Статтею 1268 Цивільного кодексу України встановлено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.

Згідно ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу) (ч.2 ст. 1220 ЦК України).

Частиною 1 ст. 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч. 3 ст. 1296 ЦК України).

Право на спадкове майно виникає з часу відкриття спадщини, а не з моменту отримання свідоцтва про право на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 1297, ст.1299 ЦК України отримання свідоцтва про право на спадщину та проведення його державної реєстрації спадкоємцем, який прийняв спадщину у складі якої є нерухоме майно є обов`язком спадкоємця. Право власності у спадкоємця на успадковане нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації майна. Відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходженням основної частини рухомого майна зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини (чч. 1,2 ст. 1277 ЦК України).

За приписами частини третьої ст. 1277 Цивільного кодексу України спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходженням основної частини рухомого майна.

Незважаючи на те, що набуття суб`єктивного права у територіальної громади на відумерлу спадщину пов`язується з відповідним висновком суду про відумерлість такої спадщини, для територіальної громади такою самою мірою діятиме принцип, що відумерла спадщина належить територіальній громаді з моменту відкриття спадщини.

Згідно правової позиції Великої палати ВС, яка викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц, провадження № 14-190цс20: "Інтерес територіальної громади в отриманні спадкового майна у власність громади в разі відсутності спадкоємців є наслідком неотримання спадщини будь-ким зі спадкоємців або наслідком їх відсутності взагалі. За таких обставин слід дійти висновку, що такі правовідносини є подібними до спадкових, хоч до них у цілому не відносяться. На користь цього висновку свідчить також розміщення норм права про можливість визнання спадщини відумерлою саме у книзі шостій ЦК України "Спадкове право". Відтак захист інтересу територіальної громади щодо відумерлого майна повинен регулюватись та здійснюватися таким самим способом, виходячи з тих самих принципів, як і можливість захистити своє право спадкоємцем, який своєчасно спадщину не прийняв, вона була визнана відумерлою та продана іншій особі" (пункти 83, 84 постанови).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що, прийнявши відумерлу спадщину, Криворізька міська рада набула право на квартиру, успадкувавши також права та обов`язки спадкодавця, відповідно має нести тягар утримання майна, що йому належить. При цьому, суд вважає, що зобов`язання зі сплати послуг з постачання теплової енергії у Криворізької міської ради, як споживача, виникло починаючи з часу відкриття спадщини (09.03.2015 та 08.07.2015).

Укладання договору на постачання теплової енергії передбачено ст.ст. 24, 25 Закону України "Про теплопостачання" та є обов`язковим для сторін на підставі закону.

За змістом ст. 25 цього Закону теплогенеруюча, теплотранспортна та теплопостачальна організації мають право укладати договори купівлі-продажу теплової енергії із споживачами, водночас своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії є основними обов`язками споживача теплової енергії (ст. 24 Закону)

Отже, на споживачів теплової енергії покладено обов`язок своєчасно укласти договір з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії та вносити плату за постачання теплової енергії.

Фактичне споживання теплової енергії, в тому числі і у разі відсутності договору, а також не вчинення дій з відключення від послуг теплопостачання, здійснюється відповідно до Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 №1198, не звільняє від оплати вартості спожитої теплової енергії, і вважається допущеним господарським правопорушенням у відносинах теплопостачання. Зазначений правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25.03.2019 у справі № 910/12510/17, від 11.04.2018 у справі № 904/2238/17, від 16.10.2018 у справі № 904/7377/17.

Споживач не звільняється від оплати послуги з теплопостачання за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні і послуга з постачання теплової енергії є обов`язковою до сплати незалежно від проживання.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Частиною 6 статті 25 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що в разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.

Відповідно до частин 3, 6 ст.19 Закону України "Про теплопостачання" споживач або суб`єкт теплоспоживання має право вибирати (змінювати) теплопостачальну організацію, якщо це технічно можливо; споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору (п.1 ч. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

Споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг (п. 1 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

Такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Так, 01.05.2021 набрав чинності Закон України від 03.12.2020 № 1060-ІХ "Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання окремих питань у сфері надання житлово-комунальних послуг". Згідно з цим Законом внесено низку змін до Законів України що регулюють житлово-комунальні відносини, в тому числі і до Закону України "Про житлово-комунальні послуги", зокрема до пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону.

Пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що договори про надання комунальних послуг, укладені до введення в дію цього Закону, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом.

У частині 1 ст. 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (в редакції Закону №1060-IX від 03.12.2020) встановлено, що за рішенням співвласників багатоквартирного будинку, прийнятим відповідно до закону, з виконавцем відповідної комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії) укладається договір про надання комунальних послуг, а саме:

1) індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, що укладається кожним співвласником багатоквартирного будинку самостійно, за умови що співвласники прийняли рішення про вибір відповідної моделі організації договірних відносин та дійшли згоди з виконавцем комунальної послуги щодо розміру плати за обслуговування внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку;

2) колективний договір, що укладається від імені та за рахунок усіх співвласників багатоквартирного будинку управителем або іншою уповноваженою співвласниками особою;

3) договір про надання комунальних послуг з колективним споживачем, що укладається з об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку або іншою юридичною особою, яка об`єднує всіх співвласників такого будинку та в їхніх інтересах укладає відповідний договір.

Співвласники багатоквартирного будинку (об`єднання співвласників багатоквартирного будинку) самостійно обирають одну з моделей організації договірних відносин, визначених цією частиною, за кожним видом комунальних послуг (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії).

У межах одного багатоквартирного будинку дозволяється обрання різних моделей організації договірних відносин за різними видами комунальних послуг.

Згідно із частиною 7 статті 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" до дати обрання співвласниками багатоквартирного будинку однієї з моделей організації договірних відносин, визначених частиною першою цієї статті, між виконавцем відповідної комунальної послуги та кожним співвласником укладається публічний договір приєднання відповідно до вимог частини п`ятої статті 13 цього Закону.

За приписами ч.5 ст.13 цього Закону у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.

Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.

Відповідно до абз. 2 п. 3 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09.11.2017 №2189-VIII (в редакції від 01.05.2021) договори про надання комунальних послуг, у тому числі із співвласниками багатоквартирних будинків, які не прийняли рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг, мають бути укладені виконавцями відповідних комунальних послуг протягом двох місяців з дня набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України про затвердження типових публічних договорів приєднання про надання комунальних послуг.

Постановою Кабінету Міністрів України №830 від 21.08.2019 затверджено Правила надання послуги з постачання теплової енергії та Типові договори про надання послуги з постачання теплової енергії.

Постановами Кабінету Міністрів України №1022 від 08.09.2021 та №1023 від 08.09.2021 внесено зміни до Правил надання послуги з постачання теплової енергії, Правил надання послуги з постачання гарячої води та типових форм договорів, відповідно до яких згідно із Законом України "Про житлово-комунальні послуги" договори за новими правилами мають бути укладені виконавцями відповідних комунальних послуг протягом двох місяців з дня набрання чинності зазначених постанов.

Відповідно до Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №830 від 21.08.2019 (в редакції постанови КМУ №1022 від 08.09.2021) ці Правила регулюють відносини між суб`єктом господарювання, що провадить господарську діяльність з постачання теплової енергії (далі - виконавець), та індивідуальним і колективним споживачем (далі - споживач), який отримує або має намір отримати послугу з постачання теплової енергії (далі - послуга), та визначають вимоги до якості послуги, одиниці вимірювання обсягу спожитої споживачем теплової енергії, порядок оплати.

Відповідно до п. 13 цих Правил надання послуги здійснюється виключно на договірних засадах.

Послуга надається споживачеві згідно з умовами договору, що укладається відповідно до типових договорів про надання послуги відповідно до статей 13 і 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Індивідуальний договір вважається укладеним із споживачем, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем.

Фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуги.

05 жовтня 2021 року, на виконання вимог Закону, КПТМ "Криворіжтепломережа" оприлюднило на власному офіційному веб-сайті Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії, що є публічним договором приєднання.

Згідно з п. 1 оприлюдненого Типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії цей договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови надання послуг з постачання теплової енергії для потреб опалення або на індивідуальний тепловий пункт для потреб опалення та приготування гарячої води (послуга) індивідуальному споживачу. Цей договір укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п.53 Типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії цей договір може бути розірваний у разі прийняття рішення співвласниками щодо зміни моделі договірних відносин відповідно до статті 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

У визначений нормативними актами строк співвласниками вищезазначеного житлового будинку не прийнято рішення про вибір моделі договірних відносин з надавачем послуг з постачання теплової енергії АТ"Криворізька теплоцентраль".

Таким чином, з урахуванням системного аналізу вище наведених норм чинного законодавства і матеріалів справи, через відсутність рішення про вибір моделі договірних відносин та сплив 30-денного строку з моменту опублікування позивачем відповідно до вимог Закону України "Про житлово-комунальні послуги" індивідуального договору про надання послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, що є публічним договором приєднання (05.10.2021), суд дійшов висновку, що типовий індивідуальний договір між АТ "Криворізьа теплоцентраль" та Криворізькою міською радою є укладеним з 05.11.2021 в силу вимог Закону.

Відповідно до ст. 634 ЦК України, договір приєднання може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати своєї умови договору.

Згідно п. 11 Індивідуального договору - обсяг спожитої у будинку Послуги визначається як обсяг теплової енергії, спожитої в будинку за показаннями засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково відповідно до Методики розподілу між Споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22 листопада 2018 р. №315 (далі-Методика розподілу).

Пунктом 16 Індивідуального договору передбачено, що на час відсутності вузла комерційного обліку у зв`язку з його ремонтом, проведенням повірки засобу вимірювальної техніки, який є складовою частиною вузла обліку, ведення комерційного обліку здійснюється відповідно до Методики розподілу.

В п. 30 Індивідуального договору зазначено, що Споживач вносить однією сумою плату виконавцю, яка складається з: плати за послугу, визначеної відповідно до Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 р. №830,в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2021 р. № 1022, та Методики розподілу, що розраховується виходячи з розміру затвердженого уповноваженим органом тарифу та обсягу її споживання;

плати за абонентське обслуговування в розмірі, визначеному виконавцем, але не вище граничного розміру, визначеного Кабінетом Міністрів України, інформація про яку розміщується на офіційному вебсайті Виконавця.

В п. 31 Індивідуального договору зазначено - вартістю Послуги є встановлений відповідно до законодавства тариф на теплову енергію, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.

Розмір тарифу зазначається на офіційному вебсайті органу місцевого самоврядування та/або офіційному вебсайті Виконавця.

Пунктом 32 передбачено, що розрахунковим періодом є календарний місяць.

В п. 34 Індивідуального договору зазначено - що споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту Послугу.

Споживач, в порушення ст.9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" №2189-VІІІ, оплату за отримані послуги не здійснив, та, як наслідок, утворилась заборгованість згідно розрахунку за період з листопада 2021 по грудень 2024 в розмірі 24866,34 грн. та заборгованість з абонентської плати в розмірі 297,30 грн.

Доказів сплати суми боргу в повному обсязі або частково споживачем до суду не надано.

З урахуванням доведення позивачем надання послуги з постачання тепла та за абонентське обслуговування та їх вартість, господарський суд вважає вимогу позивача до Криворізької міської ради такою, що заявлена правомірно.

Щодо застосування позовної давності до спірних відносин слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Згідно з частинами третьою та четвертою статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

При цьому відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

До позовних вимог застосовується трирічний строк позовної давності, передбачений статтею 257 Цивільного кодексу України.

Водночас, згідно з пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, в редакції Закону України № 540-IX від 30.03.2020 (чинний з 02.04.2020), під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 (із змін. і доп.) "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 27.06.2023 № 651 був відмінений з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 на всій території України.

24.02.2022 Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, в Україні введено воєнний стан, який триває і на даний час.

Законом України від 30.03.2020 № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".

Законом України від 15.03.2022 № 2120-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 19 такого змісту: "У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії".

Зважаючи на викладене, приймаючи до уваги нормативні приписи статті 261 Цивільного кодексу України щодо початку перебігу строку позовної давності, трирічний строк позовної давності за вимогами позивача про стягнення заборгованості починаючи з листопада 2021 по листопад 2024, як станом на дату початку в країні карантину, так і на цей час не сплинув. Строк оплати за лютий 2017 року настав 20.03.2017, відповідно до вимог п.18 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630, яким передбачено, що оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.

Враховуючи викладене, суд задовольняє позов в цій частині зі стягненням з відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 24866,34 грн. та заборгованості з плати за абонентське обслуговування в розмірі 297,30 грн.

Правомірність нарахування пені.

Згідно ст. 218 ГК України, який діяв в період спірних відносин та втратив чинність 28.08.2025, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно ч. 1 ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України, передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

За змістом ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Водночас, статтею 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 45 спірного договору визначено, що у разі несвоєчасного здійснення платежів споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100% загальної суми боргу. Нарахування пені починається з першого робочого дня, що настає за останнім днем граничного строку внесення плати за послугу.

Отже, за приписами Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки і відповідно, якщо розмір пені, встановлений договором, є меншим від подвійної облікової ставки НБУ застосовується розмір пені встановлений договором.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 1163,07 грн. за загальний період прострочення 30.12.2023 по 15.12.2025.

Відповідач розрахунок позивача не спростував, контррозрахунок пені не надав.

При перевірці розрахунків судом встановлено, що позивачем не враховано положення ч 6 ст. 232 Господарського кодексу України, щодо періоду часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане, а також ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, якою визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Отже, зважаючи на викладене, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача пені в розмірі 316,11 грн.

В частині стягнення пені в розмірі 846,96 грн. слід відмовити.

Правомірність нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Щодо розрахунку трьох процентів річних.

Позивач нарахував 1618,80 грн. 3 % річних за загальний період прострочення з 01.01.2021 по 15.12.2025.

Відповідач розрахунок позивача не спростував, контррозрахунок трьох процентів річних не надав.

При перевірці розрахунку, суд виявив аналогічну помилку, що й при розрахунку пені, при цьому за підрахунком суду розмір 3% річних більший, ніж визначено позивачем.

Відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Враховуючи вказане, а також те, що позивачем розраховано та заявлено до стягнення 3% річних, розмір яких менший, ніж розрахований судом, суд, у відповідності до положень частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що саме такий їх розмір у сумі 1618,80 підлягає стягненню з відповідача.

Щодо розрахунку інфляційних втрат.

Здійснюючи перевірку розрахунку інфляційних втрат, суд враховує таке.

Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.

Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.

Крім того, об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 надала роз`яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Заявлені позивачем до стягнення інфляційні втрати в розмірі 5673,26 грн. нараховані за період з січня 2021 по грудень 2025.

Відповідач контррозрахунок інфляційних втрат не надав.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, суд виявив аналогічну помилку, що й при розрахунку пені та 3% річних, при цьому за підрахунком суду розмір інфляційних втрат більший, ніж визначено позивачем.

Відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Враховуючи вказане, а також те, що позивачем розраховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати, розмір яких менший, ніж розрахований судом, суд, у відповідності до положень частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що саме такий їх розмір у сумі 5673,26 грн. підлягає стягненню з відповідача.

Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 24866,34 грн. та заборгованості з плати за абонентське обслуговування в розмірі 297,30 грн., пені в розмірі 316,11 грн., інфляційних втрат у розмірі 5673,26 грн., 3% річних у розмірі 1618,80 грн.

В частині стягнення пені в розмірі 846,96 грн. слід відмовити.

Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не слід розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.

З урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль" до Криворізької міської ради про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з Криворізької міської ради (ідентифікаційний код 33874388; пл. Молодіжна, буд. 1, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50101) на користь Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль" (ідентифікаційний код 00130850; вул. Електрична, буд. 1, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50014) заборгованість за поставлену теплову енергію у розмірі 24 866,34 грн., заборгованість за абонентське обслуговування у розмірі 297,30 грн., пеню в розмірі 316,11 грн., інфляційні втрати у розмірі 5673,26 грн., 3% річних у розмірі 1618,80 грн. та витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 3244,16 грн., про що видати наказ.

В решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано - 10.09.2026.

Суддя Н.Г. Назаренко