Рішення № 139631427, 31.08.2026, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"31" серпня 2026 р. Cправа № 902/444/26

Господарський суд Вінницької області у складі судді Маслія І.В. при секретарі судового засідання Андрущенко Г.В.,

представники позивача та відповідача не з`явилися

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду матеріали справи

за позовом: Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "ГАРДІАН" (вул. Саксаганського, буд. 96, м. Київ, 01032)

до: Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 )

про стягнення 151 221,58 грн

В С Т А Н О В И В :

До Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "ГАРДІАН" до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення 151 221,58 грн сплаченого страхового відшкодування.

Ухвалою суду від 08.04.2026 відкрито провадження у справі №902/444/26 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами (без проведення судового засідання).

16.04.2026 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (б/н від 16.04.2026) (вх.канц. №01-30/3740/26).

22.04.2026 від представника позивача надійшла відповідь на відзив (б/н від 22.04.2026) (вх.канц. №01-30/3984/26).

Ухвалою суду від 02.06.2026 судом здійснено перехід до розгляду справи №902/444/26 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 23.06.2026. Також даною ухвалою продовжено строк підготовчого провадження у справі на 30 днів.

12.06.2026 на адресу суду надійшла заява представника позивача Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "ГАРДІАН" (б/н від 12.06.2026) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою суду від 15.06.2026 забезпечено участь представника Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "ГАРДІАН" - Сечко Сергія Володимировича поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в підсистемі "ЄСІТС".

23.06.2026 до суду від представника відповідача надійшло клопотання (б/н від 23.06.2026) про відкладення судового засідання на іншу дату.

23.06.2026 судове засідання не відбулось в зв`язку з оголошенням сигналу "Повітряна тривога" на території Вінницької області.

Ухвалою суду від 24.06.2026 повідомлено позивача та відповідача, що підготовче судове засідання відбудеться 28.07.2026.

30.06.2026 від представника відповідача до суду надійшла заява (б/н від 30.06.2026), в якій останній просить суд залучити до участі у справі в якості співвідповідача ОСОБА_1 .

В судовому засіданні 28.07.2026 судом постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 19.08.2026.

Ухвалою суду від 28.07.2026 повідомлено відповідача про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 19.08.2026.

19.08.2026 до суду від представника позивача надійшло клопотання (б/н від 19.08.2026) про проведення розгляду справи за його відсутності.

В судовому засіданні 19.08.2026 представники позивача та відповідача правом участі не скористались.

Згідно із ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання відповідача.

Після переходу суду до стадії ухвалення та проголошення судового рішення, відповідно до ст. 219 ГПК України та з урахуванням складності справи, суд дійшов висновку про необхідність відкладення ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів до 31.08.2026 о 15:00 год.

Про дату судового засідання повідомлено учасників справи телефонограмою суду 28.08.2026.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 01.11.2024 року о 15 год. 13 хв., водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом "ГАЗ-66", номерний знак на чорному фоні НОМЕР_2 у Запорізькій області Запорізькому районі по автошляху Н-08 "Бориспіль-Дніпро-Запоріжжя", 516 км., рухаючись в напрямку м. Запоріжжя, пересік вузьку суцільну дорожню розмітку 1.1 і виїхав на зустрічну смугу руху та здійснив дотичне зіткнення з зустрічним транспортним засобом марки "Audi А6" на польській реєстрації номерний знак НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_2 . В наслідок вказаного зіткнення, транспортний засіб марки "Audi А6" винесло на зустрічну смугу руху, де він здійснив дотичне зіткнення з зустрічним транспортним засобом "Subaru Impreza" державний номерний знак НОМЕР_4 під керуванням водія ОСОБА_3 та транспортним засобом "Автобус Еталон" державний номерний знак НОМЕР_5 , під керуванням водія ОСОБА_4 . В результаті порушення ПДР водієм ОСОБА_1 , транспортні засоби зазнали механічних ушкоджень, тілесні ушкодження ніхто не отримав, тим самим порушив п.п. 12.1, 8.51, 13.1 ПДР України, за що передбачена відповідальність за ст. 124 КУпАП.

Постановою Запорізького районного суду Запорізької області від 26.11.2026 у справі №317/5926/24 (провадження № 3/317/3305/2024) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 130 та ст. 124 КУпАП і накладено за ч. 2 ст. 36 КУпАП, ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17 000,00 грн, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік.

На момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу "ГАЗ-66", державний номерний знак НОМЕР_2 була застрахована в Товаристві з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "ГАРДІАН" полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № EP-221418172.

Власник пошкодженого автомобіля "SUBARU IMPRESA" державний номерний знак НОМЕР_4 звернувся до ТДВ "СК "ГАРДІАН" із повідомленням про настання страхової події від 20.11.2024 та заявою про виплату страхового відшкодування від 09.12.2024 року.

Дана заява була розглянута, пошкодження автомобіля "SUBARU IMPRESA" державний номерний знак НОМЕР_4 визнано страховим випадком, що підтверджується висновком експертного транспортно-товарознавчого дослідження 4257 щодо визначення матеріального збитку, заподіяного власнику КТЗ SUBARU IMPRESA реєстр. № НОМЕР_4 в результаті ДТП від 30.01.2025; звітом про розрахунок ринкової вартості пошкодженого майна; страховим актом № G-40606-1.

Позивачем здійснено виплату страхового відшкодування в розмірі 151 221,58 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №233870 від 01.04.2025.

За твердженнями позивача, на момент дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 виконував трудові обов`язки водія Військової частини НОМЕР_6 , що підтверджується витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_7 (з адміністративно-господарської діяльності) від 09.10.2024 №33, Додатком №1 до наказу командира військової частини НОМЕР_7 від 09.10.2024 №33 та дорожнім листом №11775.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що дорожньо-транспортна пригода сталася з вини ОСОБА_1 під час виконання ним службових обов`язків, а тому відповідальною особою за завдану шкоду є Військова частина НОМЕР_1 .

З урахуванням викладеного, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь понесені у зв`язку з виплатою постраждалій особі страхового відшкодування витрати в загальному розмірі 151 221,58 грн.

У відзиві на позовну заяву відповідач заявлених позовних не визнає та просить суд відмовити в задоволенні позову зазначаючи про те, що за спричинення дорожньо-транспортної пригоди у стані алкогольного сп`яніння цивільну відповідальність за заподіяну шкоду несе в повному обсязі саме військовослужбовець, діями якого спричинена зазначена шкода, а не військова частина (роботодавець), де він проходить військову службу.

Постановою Запорізького районного суду Запорізької області від 26.11.2024 у справі № 317/5926/24 водія транспортного засобу "ГАЗ-66", державний номерний знак НОМЕР_2 , ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 130 та ст. 124 КУпАП і накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік.

За твердженнями відповідача, ОСОБА_1 не був військовослужбовцем військової частини НОМЕР_6 на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди 01.11.2024 року і не проходить службу у військовій частині НОМЕР_6 на даний момент, а, отже, військова частин НОМЕР_6 не може нести жодної цивільної відповідальності за шкоду, спричинену діями військовослужбовця іншого військового з`єднання чи підрозділу в розумінні ч.1 ст.1172 ЦК України.

У відповіді на відзив позивач підтримує заявлені позовні вимоги та зазначає, що з урахуванням того, що згідно постанови Запорізького районного суду Запорізької області від 26.11.2024 у справі № 317/5926/24 дорожньо-транспортна пригода відбулась внаслідок того, що водій транспортного засобу "ГАЗ-66", державний номерний знак НОМЕР_2 - ОСОБА_1 після скоєння ДТП, відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду щодо стану алкогольного сп`яніння, та враховуючи факт того, що водій транспортного засобу "засобу "ГАЗ-66", державний номерний знак НОМЕР_2 - ОСОБА_1 перебував у службових відглсинах відносинах з Військової частини НОМЕР_6 , то саме відповідач - Військова частина НОМЕР_6 повинен відшкодувати ТДВ "СК "ГАРДІАН" суму сплаченого страхового відшкодування в розмірі 151 221,58 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.

Пунктом 50 статті 1 Закону України "Про страхування" визначено, що страхова виплата (страхове відшкодування) - грошові кошти, що виплачуються страховиком у разі настання страхового випадку відповідно до умов договору страхування та/або законодавства

Відповідно до частини 1 статті 979 Цивільного кодексу України договір страхування укладається відповідно до цього Кодексу, Закону України "Про страхування", інших законодавчих актів.

Відповідно до статті 980 Цивільного кодексу України предметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов`язаного з об`єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України.

Об`єктом страхування можуть бути: життя, здоров`я, працездатність та/або пенсійне забезпечення; майно на праві володіння, користування і розпорядження та/або можливі збитки чи витрати; відповідальність за заподіяну шкоду особі або її майну.

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст. 5 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого (ст. 6 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

За приписами пункту 3 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частинами 1, 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

За положеннями статті 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Згідно з пунктом 1 частини 2, частини 3 статті 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються в повному обсязі, якщо договором або законом не передбачене відшкодування в меншому або більшому розмірі.

За визначенням, наведеним у пункті 1 статті 1 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" власник наземного транспортного засобу (далі - власник транспортного засобу) - особа, яка є власником відповідно до закону або законним володільцем (користувачем) наземного транспортного засобу на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, договору оренди або на інших законних підставах.

Вина водіятранспортного засобу "ГАЗ-66", державний номерний знак НОМЕР_2 , ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 130 та ст. 124 КУпАП підтверджується постановою Запорізького районного суду Запорізької області від 26.11.2024 у справі № 317/5926/24, яка набрала законної сили.

Згідно з частиною 1 статті 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Особою, яка зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. Така особа, враховуючи характер відносин, які між ними склалися, може бути притягнута до відповідальності роботодавцем лише у регресному порядку відповідно до статті 1191 Цивільного кодексу України.

На особу, яка перебувала в трудових відносинах на підставі трудового договору (контракту) і завдала шкоди життю чи здоров`ю у зв`язку з використанням транспортного засобу, що належить роботодавцю, відповідальність за завдання шкоди може бути покладена лише за умови, якщо буде доведено, що вона заволоділа транспортним засобом неправомірно.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не відповідає за шкоду, завдану цим джерелом, якщо доведе, що воно вибуло з його володіння внаслідок протиправних дій інших осіб (наприклад, у разі незаконного заволодіння транспортним засобом), внаслідок непереборної сили (наприклад, у разі стихійного лиха), а не з його вини.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

За приписами статті 1 Закону України "Про Збройні Сили України" Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про Збройні Сили України" Збройні Сили України мають таку загальну структуру: Генеральний штаб Збройних Сил України; Командування об`єднаних сил Збройних Сил України; види Збройних Сил України - Сухопутні війська, Повітряні Сили, Військово-Морські Сили; окремі роди сил Збройних Сил України - Сили спеціальних операцій, Сили територіальної оборони, Сили логістики, Сили підтримки, Медичні сили; окремі роди військ Збройних Сил України - Десантно-штурмові війська, Війська зв`язку та кібербезпеки; органи військового управління, з`єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, що не належать до видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України. Організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з`єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, установ та організацій.

Згідно зі статтею 5 Закону України "Про Збройні Сили України" особовий склад Збройних Сил України складається з військовослужбовців і працівників Збройних Сил України.

У статті 10 Закону України "Про Збройні Сили України" встановлено, що Міністерство оборони України здійснює, зокрема, військово-політичне та адміністративне управління Збройними Силами України, забезпечує життєдіяльність Збройних Сил України, їх функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність, підготовку до виконання покладених на них завдань, застосування, комплектування особовим складом та його підготовку, постачання озброєння та військової техніки, підтримання справності, технічної придатності та модернізації зазначеного озброєння і техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна згідно з потребами, визначеними Генеральним штабом Збройних Сил України в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України, і здійснює контроль за їх ефективним використанням, організовує виконання робіт і надання послуг в інтересах Збройних Сил України.

Відповідно до статті 11 Закону України "Про Збройні Сили України" Збройні Сили України провадять свою діяльність на засадах, в т.ч. комплектування шляхом призову громадян на військову службу та прийняття на військову службу за контрактом.

Згідно зі статтею 14 Закону України "Про Збройні Сили України" земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків відповідно до законів з питань оподаткування. Особливості правового режиму майна Збройних Сил України визначаються відповідним законом.

За приписами ст. 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв`язку тощо.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також визначення порядку вилучення і передачі його до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність (за згодою відповідних органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності) належить до компетенції Кабінету Міністрів України з урахуванням того, що озброєння та бойова техніка можуть передаватися лише до військових формувань, існування яких передбачено законом, а військова зброя та боєприпаси до неї також Державній спеціальній службі транспорту. Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.

Згідно зі статті 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті).

Статтею 137 Господарського кодексу України (чинний на час спірних правовідносин) визначено, що правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб`єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом). Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб`єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб`єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням.

З наведеного вбачається, що до структури Збройних сил України входять військові частини, комплектування особовим складом яких забезпечується Міністерством Оборони України, як уповноваженим органом управління, в т.ч. шляхом прийняття громадян України на військову службу за контрактом, а також те, що з моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням, а на Міністерство оборони України покладаються функції контролю за використанням майна переданого в оперативне управління.

Як вище встановлено судом, згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_7 (з адміністративно-господарської діяльності) від 09.10.2024 №33 "Про закріплення водіїв за автомобільною технікою Військової частини НОМЕР_7 ", вирішено закріпити за автомобільною технікою та причепами особовий склад військової частини НОМЕР_7 відповідно до Додатку №1 до наказу командира військової частини НОМЕР_7 від 09.10.2024 №33 - ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 за транспортним засобом "ГАЗ-66", державний номерний знак НОМЕР_2 (п. 31 Додатку).

Також, відповідно до дорожнього листа №11775 ОСОБА_1 виконував трудові обов`язки водія Військової частини НОМЕР_6 , за нарядом, дорожній лист дійсний до 04.11.2024.

За частиною 9 статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" військовослужбовцями є особи, які проходять військову службу.

Відповідно до частини 4 статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби:

1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять);

2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби;

3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника);

4) під час виконання державних обов`язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов`язки не були пов`язані з військовою службою;

5) під час виконання обов`язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.

Частиною 1 статті 5 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" передбачено, що за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань, а також за шкоду і збитки, заподіяні довкіллю, правам та інтересам фізичних і юридичних осіб та державі, військова частина як суб`єкт господарської діяльності несе відповідальність, передбачену законом та договором.

З огляду на викладене, оскільки на момент дорожньо-транспортної пригоди, ОСОБА_1 виконував службові обов`язки водія Військової частини НОМЕР_6 , керував транспортним засобом в інтересах відповідача, про що свідчить печатка Військової частини НОМЕР_6 на подорожньому листі №11775, суд дійшов висновку про те, що в даному випадку, особою, відповідальною за завданий збиток, є саме відповідач.

А отже, у позивача, як у страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором страхування, в межах виплаченої суми виникло право зворотної вимоги до відповідача, як до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №15-рп/2002 від 09.07.2002 кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб`єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

З огляду на викладене, позивач отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов`язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування. Відповідно до зазначених вище норм позивач може реалізувати своє право шляхом подачі відповідного позову до суду. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 28.08.2012 у справі №23/279.

За висновками суду, внаслідок виплати позивачем страхового відшкодування страхувальнику за договором добровільного страхування наземного транспорту, останній набув право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Таким чином, до позивача у межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування перейшло право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Згідно з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 06.07.2018 у справі №924/675/17, визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди у разі виникнення спору щодо визначення його розміру виходять із фактичної суми, встановленої згідно з висновком судової автотоварознавчої експертизи або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Сума страхового відшкодування становить 151 221,58 грн та підтверджена належними та допустимими доказами, наявними в матеріалах справи, зокрема висновком експертного транспортно-товарознавчого дослідження 4257 щодо визначення матеріального збитку, заподіяного власнику КТЗ SUBARU IMPRESA № НОМЕР_4 в результаті ДТП від 30.01.2025, звітом про розрахунок ринкової вартості пошкодженого майна (в технічно несправному стані) автомобіля № 99/02/25 та страховим актом № G-40606-1.

З урахуванням встановлених обставин суд дійшов висновку про законність та доведеність вимог позивача до відповідача щодо стягнення витрат, пов`язаних зі сплатою страхового відшкодування в розмірі 151 221,58 грн.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Отже, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є доказово обґрунтованими та нормативно підставними, а тому підлягають задоволенню, з наведених вище мотивів.

Згідно із ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача повністю в сумі 2 662,40 грн.

При обчисленні ставки судового збору відповідно до частини 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" застосовано коефіцієнт 0,8, оскільки позовну заяву подано в електронній формі в підсистемі ЄСІТС "Електронний суд".

Надмірно сплачена сума судового збору становить 665,60 грн, яка може бути повернена позивачу на підставі відповідного клопотання.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 13 73-92, 129, 238-240 ГПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код - НОМЕР_8 ) на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "ГАРДІАН" (вул. Саксаганського, буд. 96, м. Київ, 01032, код - 35417298) 151 221,58 грн - суму сплаченого страхового відшкодування, 2 662,40 грн - витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

Примірник повного судового рішення направити сторонам в зареєстровані електронні кабінети в підсистемі ЄСІТС "Електронний суд".

Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення (ч.1 ст.256 ГПК України).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано (ч.1 ст.241 ГПК України).

Апеляційна скарга подається у порядку, визначеному ст. 256, 257 ГПК України.

Повне рішення складено 10 вересня 2026 р.

Суддя Маслій І.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи