Рішення № 139629539, 10.09.2026, Знам'янський міськрайонний суд Кіровоградської області

10.09.2026

ЄУН 389/809/26

Провадження № 2/389/435/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 року Знам`янський міськрайонний суд Кіровоградської області в складі: головуючого судді - Берднікової Г.В.

за участю секретаря судового засідання Іваніни В.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду міста Знам`янка Кіровоградської області цивільну справу, в порядку спрощеного позовного провадження, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК Єврокредит" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

До суду, 13 березня 2026 року надійшла вказана позовна заява, в позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №19-411-850-2-20-Г від 13 лютого 2020 року укладеним між останнім та Акціонерним товариством «МЕГАБАНК» у сумі 19221 грн 19 коп., яка складається з: заборгованості за кредитом (в тому числі прострочена) - 8781 грн 31 коп.; заборгованості по сплаті відсотків (в тому числі прострочена) - 928 грн 68 коп.; заборгованості по сплаті комісій (в тому числі прострочена) - 9511 грн 20 коп., оскільки відповідач отримавши кредитні кошти неналежним чином виконувала взяті на себе зобов`язання за вказаним кредитним договором, у зв`язку з чим у неї виникла заборгованість на зазначену суму. Право грошової вимоги у ТОВ"ФК Єврокредит" за вказаним кредитним договором виникло на підставі укладеного між ним та ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» 07 грудня 2024 року договору про відступлення прав вимоги. У свою чергу ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» набуло право вимоги до відповідача за кредитним договором №19-411-850-2-20-Г відповідно до укладеного між ним та первісним кредитором договору №GL1N426240 про відступлення прав вимоги. Також позивач просить стягнути з відповідача судові витрати, які складаються з витрат зі сплати судового збору в розмірі 2662 грн 40 коп. та витрат на оплату професійної правничої допомоги в розмірі 11200 грн 00 коп.

На позовну заяву представником відповідача адвокатом Брижицькою В.В., 26 червня 2026 року подано до суду відзив, в якому вказано, що відповідач не заперечує факту укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів, однак не погоджується із позовними вимогами виходячи з наступного. Позивач просить стягнути 8781,31 грн основного боргу, 928,68 грн процентів та 9511,20 грн комісії, посилаючись на довідку про стан заборгованості і виписки по особових рахунках позичальника. Разом з тим подані документи не є належними доказами заявлених до стягнення сум. Довідка про стан заборгованості фіксує лише кінцевий залишок станом на 03 вересня 2024 року. Вона не містить відомостей про порядок формування заявлених до стягнення сум, періоди їх нарахування, черговість зарахування платежів, залишок заборгованості після кожної операції та не дає можливості перевірити арифметичну правильність визначеного позивачем боргу. Водночас виписки по особових рахунках містять відомості про рух коштів протягом виконання кредитного договору. Саме аналіз цих документів дає можливість встановити обсяг платежів, фактично здійснених відповідачем, та провести контррозрахунок. Із виписок вбачається, що протягом строку дії договору відповідач сплатила комісію 24 окремими платежами по 792,60 грн кожний на загальну суму 19 022,40 грн. Таким чином, саме документи, подані позивачем, підтверджують як факт сплати комісії, так і її загальний розмір. Ці обставини не є припущенням відповідача, а випливають безпосередньо зі змісту письмових доказів, на яких ґрунтуються позовні вимоги. Разом із тим ні кредитний договір, ні інші матеріали справи не дають підстав вважати, що зазначені кошти були сплачені за додаткові банківські послуги. Позивач зазначає, що комісія встановлена договором та є платою за додаткові послуги банку. Проте ні в кредитному договорі, ні в доданих до позову документах не визначено, які саме послуги отримувала відповідач, у чому полягав їх зміст, з якою періодичністю вони надавалися та чим обґрунтовується їх щомісячна вартість у розмірі 792,60 грн. Фактично позивач ототожнює обслуговування кредитної заборгованості з виконанням банком власних обов`язків за кредитним договором. Ведення кредитної справи, бухгалтерський облік, нарахування процентів, контроль виконання договору та облік платежів здійснюються кредитодавцем насамперед у власних інтересах і не є самостійними послугами, які можуть бути окремим предметом оплати з боку споживача. Посилання позивача на Правила розрахунку загальної вартості кредиту для споживача також не підтверджує правомірності заявленої вимоги. Ці Правила регулюють порядок розкриття інформації про загальну вартість кредиту, однак не звільняють кредитодавця від обов`язку довести, за яку саме послугу встановлено відповідний платіж і в чому полягало її фактичне надання позичальнику. Правова позиція позивача не відповідає висновкам, викладеним у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 06 листопада 2023 року у справі №204/224/21. Позивач не зазначив, яку саме послугу отримувала відповідач, не навів її змісту, не визначив періодичності її надання та не підтвердив жодним доказом факт її надання. Вимога про стягнення комісії фактично обґрунтована лише самим існуванням відповідної умови договору. Однак включення певного платежу до тексту договору саме по собі не свідчить про його відповідність вимогам закону. Якщо кредитодавець не довів існування самостійної послуги, яка є предметом оплати, такий платіж не може вважатися законним лише з тієї підстави, що він передбачений договором. Водночас згідно виписок по особових рахунках відповідач протягом строку дії договору сплатила комісію у загальному розмірі 19022,40 грн. Сам позивач визначає залишок основного боргу у сумі 8781,31 грн та залишок процентів у сумі 928,68 грн. Загальний розмір цих вимог становить 9709,99 грн. Отже, сума коштів, фактично сплачених відповідачем як комісія, майже удвічі перевищує залишок основного боргу та процентів, визначений самим позивачем. За таких обставин позовні вимоги про стягнення комісії є безпідставними, а розмір заявленої до стягнення заборгованості не підтверджений належними та допустимими доказами. За вказано сторона відповідача просить відмовити у задоволенні позову.

Також представник відповідача просить відмовити у стягненні витрат на професійну правничу допомогу вважаючи їх необґрунтованими, так як подані матеріали не свідчать про виконання представником позивача такого обсягу роботи, який би об`єктивно відповідав заявленим витратам у сумі 11200,00 грн.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, подав заяву, в якій просить суд позов задовольнити та справу розглянути за його відсутності.

Відповідач та його представник у судове засідання не з`явилися, представник відповідача подала заяву, в якій позовні вимоги не визнала, просила розглядати справу за їх відсутності з урахуванням поданого відзиву на позовну заяву.

Суд, дослідивши у судовому засіданні матеріали справи, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 13 лютого 2020 року подала до Акціонерного товариства «Мегабанк» заяву №240761 на отримання кредиту на споживчі цілі у АТ «Мегабанк».

Після чого, 13 лютого 2020 року між АТ «Мегабанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №19-411-850-2-20-Г (з ануїтетними платежами), згідно з умовами якого позичальнику надано кредит у розмірі 22645 грн 74 коп. строком до 10 лютого 2023 року, зі сплатою 10% річних за користування кредитом, що нараховується на суму заборгованості, тип процентної ставки фіксована, комісійна винагорода за обслуговування кредитної заборгованості становить 3,5% від суми кредиту та сплачується щомісячно не пізніше останнього робочого дня звітного місяця. Кредит надається на споживчі цілі, шляхом видачі грошових коштів з каси банку готівкою.

Згідно з п.4.1 повернення кредиту та сплата процентів за користування ним здійснюється щомісячними ануїтетними платежами передбаченими договором.

Відповідно п.2.9 договору, розмір щомісячного платежу, який включає суму ануїтентного платежу (крім першого та останнього) та суму щомісячної комісійної винагороди, становить 1526 грн 56 коп., яка сплачується щомісячно не пізніше останнього робочого дня звітного місяця.

Пунктами 3.1.1, 3.1.2 передбачено, що для обліку кредиту та для обліку нарахованих процентів відкриваються два різних рахунка.

У день підписання кредитного договору відповідачем було підписано Паспорт споживчого кредиту, в якому міститься інформація про основні умови кредитування, про реальну процентну ставку та орієнтовну вартість кредиту, про порядок повернення кредиту. Також відповідач підписала графік платежів та обчислення загальної вартості кредиту та реальної процентної ставки за договором про споживчий кредит.

АТ «Мегабанк» виконав свої зобов`язання за кредитним договором, видав ОСОБА_1 кредитні кошти в сумі 22645 грн 74 коп., що підтверджується випискою з її особового рахунку.

Поряд з цим, відповідач взяті на себе зобов`язання за вказаним кредитним договором виконувала неналежним чином, внаслідок чого з урахуванням внесених платежів, АТ «Мегабанк» їй нарахована заборгованість у сумі 19221 грн 19 коп., яка складається з: заборгованості за кредитом (в тому числі прострочена) - 8781 грн 31 коп.; заборгованості по сплаті відсотків (в тому числі прострочена) - 928 грн 68 коп.; заборгованості по сплаті комісій (в тому числі прострочена) - 9511 грн 20 коп., що підтверджується виписками по особовому рахунку та довідкою розрахунком заборгованості станом на 03 вересня 2024 року.

Відповідно до результатів відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом №GFD001-UA-20240618-01260 від 09 липня 2024 року, між АТ «Мегабанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Мустанг Фінанс» 03 вересня 2024 року укладено договір №GL1N426240 про відступлення прав вимоги, відповідно до умов якого ТОВ «Фінансова компанія «Мустанг Фінанс» набуло право вимоги до боржників за основними договорами, в тому числі і за кредитним договором №19-411-850-2-20-Г від 13 лютого 2020 року в сумі 19221 грн 19 коп., боржник ОСОБА_1 .

Пунктом 2 договору GL1N426240 передбачено, що після набуття новим кредитором прав вимоги, новий кредитор має право на власний розсуд відступати (продавати, здійснювати наступне відступлення) такі права вимоги повністю або в частині третім особам в порядку, встановленому чинним законодавством України.

27 грудня 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Мустанг Фінанс» уклало з Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК Єврокредит» договір № 1/12 про відступлення прав вимоги, відповідно до умов якого, ТОВ «Фінансова Компанія «Мустанг Фінанс» передає (відступає) ТОВ «ФК Єврокредит» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК Єврокредит» приймає належні ТОВ «Фінансова Компанія «Мустанг Фінанс» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрах боржників.

Відповідно до додатку № 1» до вказаного договору про відступлення прав вимоги серед інших, до ТОВ «ФК Єврокредит» перейшло право вимоги до боржника ОСОБА_2 за кредитним договором №19-411-850-2-20-Г від 13 лютого 2020 року сумі 19221 грн 19 коп.,з них: основний борг - 8781 грн 31 коп.; відсотки - 928 грн 68 коп.; комісія - 9511 грн 20 коп.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі ст.526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першоїстатті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За змістом ч.2 ст.1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відступлення права вимоги по суті - це договірна передача зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Згідно зі ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Верховний Суд України у своїй постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс15 зробив висновок про те, що боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.

Якщо боржник не сплачував заборгованість за кредитним договором ні новому, ні старому кредитору, внаслідок чого в останнього утворилася заборгованість, правильним є стягнення заборгованості на користь нового кредитора, оскільки неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі.

Наведені висновки суду узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постановах Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі за № 361/2105/16-ц, від 06 лютого 2018 року у справі за № 278/1679/13-ц, від 06 лютого 2019 року у справі за № 667/11010/14-ц.

За правилами ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Факт укладення 13 лютого 2020 року з АТ «Мегабанк» кредитного договору №19-411-850-2-20-Г (з ануїтетними платежами), отримання у кредит грошових коштів у сумі 22645 грн 74 коп. відповідачем не оспорюється, як і не оспорюється нарахована сума заборгованості за тілом кредиту та відсотками, а тому такі обставини додатковому доказуванню не підлягають. ТОВ "ФК Єврокредит" надано належні, достатні та допустимі докази на підтвердження переходу права вимоги до ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором.

Разом з тим, стороною відповідача оспорюється правомірність нарахування заборгованості за комісією за обслуговування кредитом з посиланням на те, що вимога про стягнення комісії фактично обґрунтована лише самим існуванням відповідної умови договору. Ні в кредитному договорі, ні в доданих до позову документах не визначено, які саме послуги отримувала відповідач, у чому полягав їх зміст, з якою періодичністю вони надавалися та чим обґрунтовується їх щомісячна вартість у розмірі 792,60 грн.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом це витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

При цьому, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі №204/224/21 у постанові від 06 листопада 2023 року дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Комісія за обслуговування кредитної заборгованості не є банківською послугою в розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність», за яку позикодавець може отримувати будь-яку плату чи винагороду.

Відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Відповідно до ч.5 ст.216 ЦК України, вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

У постанові ВС від 31 липня 2025 року у справі № 199/441/21 зазначено, що положення договору про надання споживчого кредиту, які передбачають здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні Закону України «Про захист прав споживачів», є нікчемними і окреме рішення суду про визнання їх недійсними не вимагається.

В кредитному договорі №19-411-850-2-20-Г від 13 лютого 2020 року укладеному між АТ «МЕГАБАНК» та ОСОБА_1 не наведено перелік додаткових та супутніх послуг кредитодавця, які пов`язані з наданням кредиту, що надаються відповідачу та за які позивачем встановлена комісія.

З огляду на те, що позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні даного кредитного договору, як і не надав доказів фактичного надання таких послуг відповідачу, позовна вимога про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по сплаті комісій (в тому числі прострочена) в сумі 9511 грн 20 коп. задоволенню не підлягає.

Поряд з цим, під час судового розгляду встановлено, що відповідачем вносилися частково платежі на погашення кредитної заборгованості, що підтверджується розрахунком заборгованості первісного кредитора, виписками по особовому рахунку та визнається позивачем у позовній заяві.

Так, з долучених до матеріалів справи виписок з особового рахунку ОСОБА_1 та розрахунку заборгованості за кредитним договором станом на 03 вересня 2024 року, здійсненого первісним кредитором, слідує, що ОСОБА_1 сплатила на рахунок кредитодавця комісійну винагороду згідно з умовами кредитного договору на загальну суму 19022 грн 40 коп.

Враховуючи те, що умова укладеного між АТ «МЕГАБАНК» та відповідачем кредитного договору №19-411-850-2-20-Г від 13 лютого 2020 року щодо сплати комісії є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», суд приходить до висновку, що сплачену відповідачем суму - 19022 грн 40 коп., яку банк зарахував як сплату комісійної винагороди, слід зарахувати на погашення нарахованої заборгованості за кредитом (тілом кредиту) сума якої становить 8781 грн 31 коп. та нарахованої заборгованості по сплаті відсотків в сумі 928 грн 68 коп.

Так як сплачена відповідачем сума 19022 грн 40 коп., поглинає заявлену до стягнення суму заборгованості 9709 грн 00 коп. (заборгованість за кредитом 8781 грн 31 коп. + заборгованість по сплаті відсотків 928 грн 68 коп.), у відповідача відсутня заборгованість за кредитним договором №19-411-850-2-20-Г від 13 лютого 2020 року, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Оскільки в позові відмовлено у повному обсязі, понесені позивачем судові витрати суд відносить на його рахунок відповідно до положень ст.141 ЦПК України.

Керуючись ст. 2,4,12,13,81,89,141,259,263-265,274, 354 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК Єврокредит" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, відмовити.

Судові витрати понесені позивачем залишити по фактично понесеному.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК Єврокредит», місце знаходження: пров.Ушинського,1 офіс 105, м.Дніпро, 49001, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ - 40932411.

Відповідач ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя Г.В. Берднікова