Рішення № 139628847, 10.09.2026, Покровський міський суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський міський суд Дніпропетровської області)

Справа № 184/2654/25

Номер провадження 2/184/384/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 рокум. Покров

Покровський міський суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Томаша В.І.,

за участю секретаря судового засідання Михайлової Т.В.,

розглянувши в м. Покров цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 «про стягнення боргу за договором позики»,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просить стягнути із ОСОБА_2 на його користь суму боргу в розмірі 8100,00 доларів США та судові витрати по справі. В обґрунтування позову посилається на те, що 08 березня 2018 року відповідач ОСОБА_2 взяв у нього в борг 8100 (вісім тисяч сто) доларів США і зобов`язався повернути їх в строк, зазначений у договорі, що підтверджується розпискою підписаною відповідачем. 13 жовтня 2025 року він звернувся з письмовою вимогою за адресою, вказаною у розписці, до позичальника про повернення йому грошових коштів. Позичальник отримав його вимогу 20 жовтня 2025 року, але до теперішнього часу борг не повернув. На його прохання про добровільне повернення боргу не відповідає і не реагує, гроші повернути відмовляється. В зв`язку він змушений звернутись до суду з даним позовом.

В судове засідання позивач не з`явився, надав заяву, в якій просить суд розглянути справу за його відсутності, позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити.

В судове засідання відповідач не з`явився, надав відзив на позов, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі або в частині, яка не підтверджена належними та допустимими доказами.

Суд, дослідивши матеріали справи і оцінивши їх в сукупності, прийшов до висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги обґрунтовані, знайшли своє підтвердження та підлягають задоволенню в повному обсязі за наступних підстав.

Згідно із ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.ст.15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Правилами ст.12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, згідно розписки 08.03.2018 року ОСОБА_2 в якості позики отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 8100 доларів США. Строк повернення позики в Договорі позики №1 не вказано (а.с.8,9).

Згідно Опису на ім`я ОСОБА_2 на адресу: АДРЕСА_1 була направлена вимога від 13.10.2025 року про повернення боргу на суму 8100 доларів США, строк повернення до 14.10.2025р. (а.с.6).

Однак відповідач свої зобов`язання згідно договору та вказані в борговій розписці не виконав, що змусило позивача звернутися за захистом порушеного права до суду.

Згідно з абзацом першим ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоїн, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа. - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ч. 2 ст. 1047 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі №355/385/17 (провадження №61-30435сво18) вказано: «У частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. Тлумачення абзацу 1 ч. 1 ст. 1046, абзацу 1 ч. 1 ст. 1049 ЦК України дозволяє стверджувати, що законодавцем не забороняється стягнення боргу за договором позики в іноземній валюті. Більше того, цивільним законодавством покладається обов`язок на позичальника повернути те. що він отримав на підставі договору позики. Це підтверджується використанням таких формулювань: «зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості» (абзац 1 ч. 1 ст. 1046 ЦК України); «позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем)» (абзац 1 ч. 1 ст. 1049 ЦК України)».

Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця. Наявність оригіналу боргової розписки у позивача (кредитора) свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане. Схожі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі №6-63цс13; від 02 липня 2014 року у справі №6-79цсІ4.

У постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі №143/280/17 (провадження №61-33033св18) зроблено висновок про те. що «поясненнями сторони та показаннями свідка не може доводитися факт виконання зобов`язання за договором позики».

Відповідно до ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Разом із тим ч. 2 ст. 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству https://reyestr.court.gov.Ua/Review/l09995300 (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31.03.2023 справа №716/2052/20).

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення ч. 1 ст. 1046 ЦК України, а також ч. 1 ст. 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі №723/304/16-ц (провадження №14-360цс19).

Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №761/12665/14-ц (провадження №14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справах №373/2054/16-ц (провадження №14-446цс18), №464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18) та №373/2054/16-ц (провадження №14-446цс18).

Водночас при стягненні судом заборгованості в еквіваленті іноземної валюти за курсом НБУ на день виконання рішення в судовому рішенні зазначається лише одна сума боргу (в іноземній валюті), а сума, що підлягає сплаті у, гривнях, визначається державним/приватним виконавцем на момент здійснення боржником платежу під час виконання судового рішення. Постанова ВП ВС від 11 вересня 2024 року у справі №500/5194/16 (провадження №14- 81цс24) - https://reyestr.court.gov.ua/Review/122118320.

Згідно із ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд вважає за можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення.

Суд не бере до уваги відзив на позов відповідача, оскільки він наданий суду з пропущенням встановленого законом строку подачі позову і відповідачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували повернення боргу позивачу.

Таким чином, з огляду на встановлені обставини та наведені норми чинного законодавства, позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими, підтверджуються зібраними у справі доказами, а тому підлягають до задоволення у повному обсязі.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 526, 1046, 1047, 1049 ЦК України, ст.ст. 11, 12, 95, 141, 188, 263, 265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 «про стягнення боргу за договором позики» задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНН: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНН: НОМЕР_2 , мешкає: АДРЕСА_2 суму боргу в сумі 8100 (вісім тисяч сто доларів США) та витрати по справі у вигляді судового збору в сумі 3429,65 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Повний текст рішення складено 10.09.2026р.

Суддя Покровського міського суду В. І. Томаш