Рішення № 139624669, 02.09.2026, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 336/4557/26

Пр. 2/336/3613/2026

02.09.26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді: Вайнраух Л.А., за участі секретарки судового засідання: Коваль О.В., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжя за правилами загального позовного провадження цивільну справу №336/4557/26 за позовом ОСОБА_1 до Запорізького обласного державного нотаріального архіву Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом скасування запису про обтяження нерухомого майна, -

за участі представника позивача адвоката Чоп?яка В.М., -

ВСТАНОВИВ:

21.04.2026 представник позивачки адвокат Чоп?як В.М. в її інтересах за допомогою системи «Електронний суд» звернувся до суду із вказаним позовом, за змістом якого просить скасувати запис про обтяження: номер запису про обтяження 61966760, зареєстроване 07.06.2005, внесене на підставі повідомлення, серії та номер б/н від Оріхівської державної нотаріальної контори; вид обтяження заборона на нерухоме майно; особа майнові права якої обтяжуються ОСОБА_2 ; відомості про реєстрацію до поновлення/ перенесення: Єдиний державний реєстр заборон відчуження нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 2057088, від 07.06.2005, додаткові відомості про обтяження: №реєстра: 70150-245, внутр. №6Е01F5362DF1342C7B45, коментар: р.2.

За змістом позовної заяви позивачка в порядку спадкування, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 19 липня 1971 року набула право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 . Право власності на вказаний об`єкт нерухомості зареєстровано органами БТІ, що підтверджується реєстраційним записом на свідоцтві. В подальшому позивачкою здійснено реєстрацію права власності на вказаний житловий будинок у Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Внаслідок активізації бойових дій та часткового пошкодження приналежного позивачці будинку виникла необхідність подати заяву про пошкодження об`єкту, однак, при зверненні до реєстраційної служби з`ясувалось, що у державному реєстрі речових прав наявний запис про обтяження, вказане вище. За результатами звернення сторони позивача Запорізьким обласним державним нотаріальним архівом надано архівну довідку від 17.04.2026 за № 654/01-14, з якої стало відомо, що заборона на відчуження нерухомого майна первинно накладена на підставі повідомлення Запорізького будбанку, яким обтяжувались майнові права ОСОБА_2 , - попереднього власника будинку АДРЕСА_1 . Позивачка набула право власності в порядку спадкування саме після смерті ОСОБА_2 .

Відповідно до тверджень сторони позивача ОСОБА_2 померла, заміна боржника в зобов?язанні, забезпеченому обтяженням, не здійснювалась, крім того, кредитор, в інтересах якого обтяжувались права вказаної особи, відсутній, а вимоги до боржника не пред?являлись. Так, Оріхівська державна нотаріальна контора, як реєстратор, не має визначених законодавством підстав для зняття за заявою позивачів цієї заборони, тому заборона, зазначена у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, не скасована. Запорізький будбанк, який був структурним підрозділом Будбанку СРСР, також не може бути залучена до розгляду справи оскільки її ліквідовано без правонаступництва.

Як вказано у позовній заяві, наразі відсутні будь-які документи, що можуть містити інформацію про підстави накладення заборони на відчуження майна позивачки та необхідність її продовження, про наявність непогашеної позики. Вказані обставини перешкоджають позивачці реалізувати свої права власника нерухомого майна, а в інший, крім судового захисту, спосіб, поновлення порушених прав позивача неможливе.

Беручи до уваги вичерпання позасудових засобів врегулювання спору, наводячи посилання на приписи ст. 15, 317, 319, 321, 391 ЦК України, представник позивачки просить задовольнити позовні вимоги у визначений спосіб.

Ухвалою суду від 18.05.2026 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, справу розглядати в порядку загального позовного провадження. Звільнено позивачку від сплати судового збору на підставі п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір». Визначено дату, час і місце проведення підготовчого засідання, з повідомленням (викликом) сторін (учасників справи). Визначено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву. У зазначений строк відповідач має право надіслати суду відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам ст.178 ЦПК України, і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем. Відповідно до ч.4 ст.178 ЦПК України, одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду, копію відзиву та доданих до нього документів відповідач зобов`язаний надіслати іншим учасникам справи. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 8 ст. 178 ЦПК України). Згідно з ч.1 ст.193 ЦПК України, як роз?яснено в ухвалі суду, у строк для подання відзиву відповідач має право пред`явити зустрічний позов. Встановлено позивачці 5-денний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив, яка має відповідати вимогам ч.3-5 ст.178 ЦПК України, копія якої одночасно з поданням до суду повинна бути надіслана іншим учасникам справи.

Ухвалою суду від 29.06.2026 постановлено закрити підготовче провадження у даній цивільній справі, призначено її до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

08.07.2026 відповідач отримав копію ухвали, позовної заяви із доданими документами та своєчасно, а саме 15.07.2026 засобами поштового зв?язку скерував відзив на позовну заяву, скориставшись відповідним правом.

За змістом відзиву, який надійшов до справи 20.07.2026 за підписом завідувачки Т.М. Кібальної, виходячи з норм Закону України «Про нотаріат», у нотаріуса немає спільних чи однорідних прав та обов?язків стосовно позивача. Нотаріус вчиняє нотаріальні дії від імені держави, тому в нього не можуть бути спільні чи однорідні права і обов?язки з особами, які звернулися до нього, або з особами, які вирішили, що їх права порушені нотаріальними діями. Отже, у Запорізького обласного державного нотаріального архіву відсутня процесуальна заінтересованість в предметі спору, так як нотаріус є публічною особою, якій державою надано повноваження по посвідченню прав і фактів, що мають юридичне значення та вчиненню інших нотаріальних дій з метою надання їм юридичної вірогідності, він не є учасником цивільних правовідносин між сторонами правочину та порушником прав, що виникають із цих відносин. Додатково у відзиві підтверджено відомості щодо обтяження, накладеного на майно ОСОБА_2 . Також представниця відповідача наголошує, що листування щодо накладення та зняття арештів і заборон Оріхівською державною нотаріальною конторою Запорізької області на зберігання до нотаріального архіву не передавалося, дата виникнення заборони - 23.02.1968. Вищезазначена інформація надана зі справ Оріхівської державної нотаріальної контори, переданих на зберігання до Запорізького обласного державного нотаріального архіву. У відзиві також вказано, що саме реєстратори Запорізької філії „ДІ Інформцентра" МЮ України вносили всі обтяження (заборони та арешти) до реєстру заборон „Феміда" з 1997 року на підставі записів, які були зроблені в реєстрах для реєстрації заборони відчуження жилих будинків, квартир та іншого нерухомого майна, та арештів, накладених судовими та слідчими органами та Алфавітних книгах обліку заборони (арештів) державних нотаріальних контор. Згодом статус реєстраторів отримали державні нотаріальні контори та приватні нотаріуси, та здійснювали реєстрацію заборон самостійно. Так, у 2005 році Запорізький обласний державний нотаріальний архів не був реєстратором переносу архівних записів щодо наявності заборон відчуження нерухомого майна з Єдиного реєстру заборон (Феміда) до Єдиного Державного реєстру заборон відчуження нерухомого майна, оскільки наказом Міністерства юстиції України від 18.08.2004 за N85/5 „Про внесення змін та доповнень до деяких нормативно-правових актів Міністерства юстиції України" обов?язок щодо переносу таких даних покладено на ДІ „Інформаційний центр Міністерства юстиції". Перенос даних з реєстру заборон „Феміда" до Єдиного державного реєстру заборон здійснено автоматично реєстраторами ДІ Інформаційний центр Міністерства юстиції". Наразі функціонує Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, до якого перенесено всю інформацію з попередніх Реєстрів (архівні записи), при цьому, згідно зі ст. 6 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" органом державної реєстрації прав на нерухоме майно є структурні підрозділи територіальних органів Міністерства юстиції України (Державна реєстраційна служба). У архіву доступ до реєстру відсутній, крім того, жодних перешкод з боку архіву позивачці не створюється, повноваження Оріхівської державної нотаріальної контори відповідачеві не передавались.

3 огляду на викладене, представник відповідача зазначає, що позов пред?явлено до неналежного відповідача, тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Представник позивача під час розгляду справи підтримав заявлену позовну вимогу, а також наведене у позовній заяві обґрунтування, просив задовольнити позов в повному обсязі. Наголосив, що, враховуючи поважний вік, позивачка не може особисто брати участь під час розгляду справи.

Згідно з заявою представника відповідача, долученою до відзиву, Т.М.Кібальна просить здійснювати розгляд справи за відсутності представника, ухвалити рішення на розсуд суду, із врахуванням відзиву.

Інших процесуальних дій у справі судом вчинено не було за відсутності відповідних клопотань, зустрічного позову у справі не подано.

Підстав для відкладення розгляду справи та оголошення перерви судом відповідно до положень ст.223, 240 ЦПК України не встановлено.

Розглянувши позовну заяву, дослідивши наявні письмові докази у справі, суд встановив фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, які склалися між сторонами, та дійшов висновку про те, що позовна заява підлягає задоволенню в повному обсязі, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що згідно з інформаційною довідкою №472459976 від 13.04.2026, житловий будинок садибного типу, загальною площею 91 кв.м., житловою площею 54,4 кв.м., р.№ 3221873023100, адреса: АДРЕСА_1 , відповідно до рішення державного реєстратора Департаменту адміністративних послуг ЗМР Нікітенко Л.О. від 10.10.2025, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №81423389 від 20.10.2025, на підставі свідоцтва про право на спадщину, р.№ 1182 від 19.07.1971, виданого Оріхівською державною нотаріальною конторою, належить ОСОБА_1 , р.№ об?єкта в Реєстрі прав власності на нерухоме майно №1581050 від 23.06.2003.

Набуття права приватної власності позивачкою на вказане у наведеній вище довідці нерухоме майно підтверджено й витягом з Державного реєстру речових прав №448437101 від 20.10.2025 державного реєстратора Нікітенко Л.О., копією свідоцтва про право на спадщину за заповітом, р.№ 1182 від 19.07.1971, виданого Оріхівською державною нотаріальною конторою, досліджені судом, з проставленим реєстраційним написом.

У вказаній вище інформаційній довідці містяться дані про обтяження, існування якого стало підставою для звернення до суду із даним позовом: номер запису про обтяження: 61966760, дата та час реєстрації 07.06.2005 о 15-19-02 год., державний реєстратор Департаменту адміністративних послуг ЗМР Нікітенко Л.О., підстава повідомлення б/н, видавник Оріхівська держнотконтора, підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 81423389 від 20.10.2025 о 14-05-25 год., державний реєстратор Департаменту адміністративних послуг ЗМР Нікітенко Л.О., вид обтяження заборона на нерухоме майно, особа, майно (права) якої обтяжуються: ОСОБА_2 , відомості про реєстрацію обтяження до перенесення: Єдиний реєстр заборон відчуження об?єктів нерухомого майна, р.№обтяження 2057088, 07.06.2005 о 15-19-02 год., склад: ціле, стан: добудоване, статус: жиле. Додаткові відомості про обтяження: №реєстра 70150-245, внутр.№ 6Е01F5362DF1342C7B45, коментар: р.2.

Також судом встановлено, що за даними архівної довідки від 17.04.2026 №654/01-14 Запорізького обласного державного нотаріального архіву у відповідь на заяву ОСОБА_3 , що діє в інтересах позивачки, уповноважена особа архіву повідомила, що інформація про накладення заборони до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень вносилась на підставі Реєстрів для реєстрації заборони судовими та слідчими органами та Алфавітних книг обліку заборони (арештів) державних нотаріальних контор на території якої знаходилось арештоване майно.

Згідно справи N1 "Алфавітна книга заборони (арешту) майна" Оріхівської державної нотаріальної контори за 1954-1997 роки на стор. 90 прописано:

- Прізвище, ім?я та по батькові особи, на будинок якої накладена заборона: ОСОБА_2 ;

- N за реєстром: 2-1968;

- Заборону знято: Відсутній запис. Відмітка про зняття заборони відсутня.

Згідно з даними у справі N448 "Реєстри для реєстрації заборон відчужень жилих будинків, квартир, а також арештів, накладених на будинки судовими та слідчими органами" Оріхівської державної нотаріальної контори за 1964 - 1981 роки за 1968 рік на стор. 49-50 прописано:

1.Пор. N2;

2.Назва банку та інших органів, за вимогою яких накладена заборона, номер і дата повідомлення: Запорізький будбанк N11 від 21/ІІ 68;

3.Дата одержання повідомлення:

4.Дата накладення заборони 23/ІІ 68);

5.Прізвище, ім?я та по батькові особи, яка отримала позичку та місце знаходження будівлі ОСОБА_2 АДРЕСА_1 ;

6.Дата надіслання повідомлення до комунального відділу (сільради) з написом про накладення заборони: 23/ІІ 68;

7.Дата і номер повідомлення банку про погашення позички: запис відсутній;

8.Дата надіслання розпорядження про зняття заборони до комунального відділу (сільради) запис відсутній;

9.Примітка: запис відсутній. Відмітка про зняття заборони відсутня.

Згідно зі справою N59 «Реєстр для реєстрації нотаріальних дій» Оріхівської державної нотаріальної контори за період з 02.01.1968 року по 31.12.1968 року за вказаною датою нотаріальні дії не вчинялися.

Інша інформація щодо заборони на майно ОСОБА_2 , по АДРЕСА_1 , в фонді Оріхівської державної нотаріальної контори, серед документів, переданих на зберігання до Запорізького обласного державного нотаріального архіву, відсутня.

Стороною відповідача також долучено та досліджено судом засвідчені копії книги - Реєстри для реєстрації заборон відчужень жилих будинків, квартир, а також арештів, накладених на будинки судовими та слідчими органами" Оріхівської державної нотаріальної контори за 1964 - 1981 роки за 1968 рік (титульний аркуш та стор. 49-50), Алфавітної книги заборони (арешту) майна" Оріхівської державної нотаріальної контори за 1954-1997 роки (титульний аркуш та стор. 90), що підтверджують наведені вище відомості щодо застосованого обтяження.

Згідно з засвідченою копією наказу Управління юстиції в Запорізькій області №135 від 14.03.1996, з 01.03.1996 засновано Запорізький державний нотаріальний архів, затверджено його штатну чисельність.

Також стороною позивача долучено відповідь НБУ від 22.07.2026 (документ СЕД НБУ) на адвокатський запит адвоката В.Чоп?яка, за даними якої відповідно до постанови ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР від 17.07.1987 N821 "Про вдосконалення системи банків в країні і посилення їх впливу на підвищення ефективності економіки" реорганізовано діючі та утворено нові спеціалізовані банки, які створили систему банків у такому складі: Державний банк СРСР (Держбанк СРСР), Банк зовнішньоекономічної діяльності СРСР (Зовнішекономбанк СРСР), Промислово-будівельний банк СРСР (Промбудбанк СРСР), Агропромисловий банк СРСР (Агропромбанк СРСР), Банк Житлово-комунального господарства і соціального розвитку СРСР (Житлосоцбанк СРСР), Банк трудових заощаджень і кредитування населення СРСР (Ощадний банк СРСР).

Пунктом 8 Постанови N821 передбачено створення банками СРСР в союзних республіках відповідних республіканських банків з прямим підпорядкуванням банкам СРСР.

Згідно з пунктом 2 Постанови Верховної Ради Української РСР "Про порядок введення в дію Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 20.03.1991 N873-ХII Український республіканський банк державного комерційного промислово-будівельного банку "Укрпромбудбанк" з його мережею, обчислювальними центрами, усіма активами, пасивами оголошений Верховною Радою України власністю України.

27.09.1991 Національний банк України зареєстрував статут Державного комерційного промислового-будівельного банку України (Промбудбанк України), про що внесено відповідний запис до Республіканської книги реєстрації банків за номером 1.

09.04.1992 Національний банк України анулював реєстрацію Промбудбанку України (протокол засідання Правління Національного банку України від 09.04.1992 N1), про що здійснено відповідний запис до Республіканської книги реєстрації банків.

Станом на 22.07.2026 Державний реєстр банків не містить відомостей про Будбанк СРСР та Запорізький Будбанк СРСР, а також про правонаступника Будбанку СРСР та Запорізького Будбанку СРСР.

Також у відповіді повідомлено, що документи (справи) постійного та тимчасового (до 10 років включно) зберігання Будбанку СРСР, зокрема Запорізького Будбанку СРСР на архівне зберігання до Національного банку України не передавалися.

Під час розгляду справи на підставі наявних доказів знайшло своє підтвердження, що згідно з даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань до Реєстру 10.11.2025 внесено запис про припинення Оріхівської державної нотаріальної контори, код ЄДРПОУ 02884233, на підставі рішення щодо припинення юридичної особи.

Задовольняючи позов, суд виходить з таких норм чинного законодавства.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Так, для вирішення питання про наявність підстав для подальшого існування обтяження необхідним є встановлення обставин його виникнення, перевірка підстав та умов його припинення, а також визначення осіб, права чи інтереси яких можуть бути порушені внаслідок припинення такого обтяження.

Ч.1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Відповідно до ст.1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Статтею 10 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Згідно з ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За приписами ст.317-319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Суб`єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. Усі суб`єкти права власності є рівними перед законом. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава не втручається у здійснення власником права власності.

Згідно з ч.5 ст.1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Частиною 3 статті 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування виникає у день відкриття спадщини, а ч.3 ст.1296 ЦК України передбачено, що відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Отже, у спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України.

В даному випадку спадкові права позивачки оформлені в належний спосіб та є підтвердженими належними та допустимими доказами.

Так, суд вважає правомірним, що вимоги позивачки, що ґрунтуються на її праві власності на обтяжене забороною відчуження майно, розглядаються за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту, адже на даний час позивачка через наявність арешту (обтяження) на приналежне їй нерухоме майно, позбавлена права розпорядження будинком. Відчуження майна, на яке накладено арешт, не є можливим, як і подання заяви про компенсацію вартості пошкодженого майна.

При цьому, доказів знищення об?єкта нерухомого майна на час розгляду справи її матеріали не містять.

Суд також дійшов висновку, що у матеріалах справи відсутні докази того, що на даний час існує потреба у подальшому збереженні арешту (обтяження) вищезазначеного майна (об?єкта нерухомості).

Досліджені докази у їх сукупності та взаємозв?язку дозволяють суду дійти висновку про відсутність потреби у подальшому збереженні вказаного вище обтяження, за відсутності відповідних підстав, що випливає з відомостей, отриманих з Запорізького обласного державного нотаріального архіву, Національного банку України, та з урахуванням доведеності під час розгляду справи факту припинення Оріхівської державної нотаріальної контори як юридичної особи.

В даному випадку, враховуючи обставини справи, суд вважає належним суб?єктний склад, визначений стороною позивача, не приймає заперечення сторони відповідача з цього приводу, оскільки права та інтереси позивачки вочевидь порушені, проте застосування обтяження не пов?язано з особою ОСОБА_1 та її зобов`язаннями. Крім того, боржником за зобов`язанням, забезпеченим обтяженням, була саме спадкодавець ОСОБА_2 , після смерті якої позивачка набула право власності на вказане нерухоме майно.

З урахуванням приписі ст.51 ЦПК України неналежними відповідачами можна вважати відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами. При цьому, для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Для визнання відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача може йти мова лише в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Проте, в даній справі інші особи, які можуть бути залучені як відповідачі, зокрема, боржник або кредитор боржника у зобов?язанні, відсутні. Порушень прав позивачки з боку державного реєстратора Департаменту адміністративних послуг ЗМР, який в силу наділених повноважень може виконати рішення суду про зняття заборони, матеріалами справи не підтверджено. При цьому, з урахуванням приписів ст.34, 74 Закону України «Про нотаріат», п.п.4.1. п.4 гл.15 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року за № 296/5 державним реєстратором, зокрема, є і державний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений.

За відсутності інших відомостей суд позбавлений можливості встановити чітку підставу для застосування обтяження, яке просить скасувати сторони позивача. Разом з цим, є підтвердженим, що ініціатором застосування обтяження є саме вказана у відповіді НБУ банківська установа, яка наразі є припиненою, а правонаступники відсутні.

Слід зауважити, що, надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави--учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Право власності належить до основоположних прав людини, втілення яких у життя становить підвалини справедливості суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано статтею першою Першого протоколу до Конвенції. Як передбачено цією міжнародно-правовою нормою, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, і ніхто не може бути позбавлений власного майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до практики ЄСПЛ втручання в це право повинно мати законні підстави й мету, а також бути пропорційним публічному інтересу.

Особи, котрі зазнають порушення права мирного володіння майном, як і інших визначених Конвенцією прав, відповідно до статті 13 вказаного вище міжнародно-правового акта повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі.

За змістом ст. 89, 213 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За нормою ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Також, суд враховує, що згідно з ч.1 ст.182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Ст.181 ЦК України передбачено, що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Ч.1 ст.5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі.

Виходячи з викладеного вище, на час звернення з позовом до суду за наявності арешту (обтяження), накладеного на вказане нерухоме майно ще 23.02.1968, порушується право позивачки на реалізацію її майнових прав, внаслідок чого вона позбавлена можливості в повному обсязі розпоряджатися майном. Відповідно, підстав для збереження обтяження на майно суд не вбачає, а тому право позивачки підлягає судовому захисту у заявлений нею спосіб - шляхом скасування обтяження об?єкта нерухомості житлового будинку АДРЕСА_1 , тому позов підлягає задоволенню.

Відповідно до п.п.1, 5 ч.1 ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Обтяження - заборона або обмеження розпорядження та/або користування нерухомим майном, встановлені законом, актами уповноважених на це органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших осіб, яких законом уповноважено накладати відповідну заборону (обмеження), або такі, що виникли з правочину.

Так, за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними (ч.1,3 ст.26 Закону).

Відповідно до ч.2 ст.27 Закону державна реєстрація обтяжень проводиться на підставі: судового рішення щодо набуття, зміни або припинення обтяження речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, що набрало законної сили, у тому числі постанови господарського суду у справі про банкрутство (неплатоспроможність) про визнання боржника банкрутом - щодо припинення всіх обтяжень прав на майно боржника (крім тих, які застосовано у кримінальному провадженні).

Тому суд дійшов висновку про те, що судове рішення про скасування обтяження вказаного нерухомого майна є достатньою підставою для державної реєстрації суб?єктами, визначеними ст.6, ч.1 ст.10 вище вказаного Закону, припинення обтяження, втручання в дискреційні повноваження державного реєстратора не є припустимим.

Як врегульовано ч.8 ст.6 Закону України «Про судовий збір» розподіл судового збору між сторонами здійснюється відповідно до процесуального законодавства.

Згідно з ч.1, 3 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до ч.6 ст.141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Так, судом не встановлено підстав для стягнення судового збору, від сплати якого позивачка була звільнена при звернення до суду, з відповідача. Встановлені судом обставини свідчать про накладення обтяження, яке знімається судом за результатами розгляду справи, під час володіння об?єктом нерухомості іншою особою, крім того, досліджені докази не дозволили суду дійти висновку про застосування даного обтяження саме завдяки діям відповідача. Суд враховує критерії, передбачені ч.3 ст.141 ЦПК України, а також ту обставину, що запис про обтяження до відповідного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна вносився Оріхівською державною нотаріальною конторою. Тому судові витрати у вигляді судового збору у сумі 1 064,96 гривень слід компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст. 2, 5, 7, 10, 12-13, 49, 76-82, 89, 141-142, 174, 178, 223, 229, 245, 247, 258-259, 263-265, 268, 272-273 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Запорізького обласного державного нотаріального архіву Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом скасування запису про обтяження, -задовольнити.

Скасувати запис про обтяження житлового будинку садибного типу, загальною площею 91 кв.м., житловою площею 54,4 кв.м., р.№ 3221873023100, адреса: АДРЕСА_1 , - номер запису про обтяження: 61966760, дата та час реєстрації 07.06.2005 о 15-19-02 год., державний реєстратор Департаменту адміністративних послуг ЗМР Нікітенко Л.О., підстава повідомлення б/н, видавник Оріхівська держнотконтора, підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 81423389 від 20.10.2025 о 14-05-25 год., державний реєстратор Департаменту адміністративних послуг ЗМР Нікітенко Л.О., вид обтяження заборона на нерухоме майно, особа, майно (права) якої обтяжуються: ОСОБА_2 , відомості про реєстрацію обтяження до перенесення: Єдиний реєстр заборон відчуження об?єктів нерухомого майна, р. № обтяження 2057088, 07.06.2005 о 15-19-02 год., склад: ціле, стан: добудоване, статус: жиле. Додаткові відомості про обтяження: № реєстра 70150-245, внутр.№ 6Е01F5362DF1342C7B45, коментар: р.2.

Судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1 064,96 гривень (одна тисяча шістдесят чотири гривні 96 копійок) компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Реквізити сторін: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ;

Запорізький обласний державний нотаріальний архів Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), код ЄДРПОУ 39558004, адреса місцезнаходження: м.Запоріжжя, бул.Центральний, буд.20.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду складено та підписано 02.09.2026.

Суддя Л. А. Вайнраух