Рішення № 139623602, 08.09.2026, Валківський районний суд Харківської області

Справа № 615/1028/26

Провадження № 2/615/601/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року м. Валки

Валківський районний суд Харківської області в складі:

головуючого судді Левченка А.М.,

за участю секретаря судового засідання Павлович В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» звернулось до Валківського районного суду Харківської області з позовом до ОСОБА_1 , у якому просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором №14878045 від 26.08.2021 року у розмірі 11470,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 26.08.2021 року між ТОВ «ФК «ІРБІС» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 14878045, на виконання якого перераховані кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 3300 грн. Відповідачем не виконані належним чином кредитні зобов`язання, що є грубим порушенням чинного законодавства України в частині виконання договірних відносин ст.526 та ст.527 Цивільного кодексу України, внаслідок чого, керуючись нормами ст.ст. 530, 1082, 1084 ЦК України, 01.09.2025 року між ТОВ «ФК «ІРБІС» та ТОВ «ФК «ПОЗИКА» відповідно до чинного законодавства України, укладений Договір факторингу №01092025/1. Згідно даного Договору факторингу 01.09.2025 року відбулося відступлення права вимоги за Кредитним договором №14878045 від 26.08.2021 року. Відповідно до Договору факторингу сума боргу перед новим кредитором (ТОВ «ФК «ПОЗИКА») є обґрунтованою та документально підтвердженою, що становить 11470,00 грн, із яких: заборгованість за тілом кредиту становить 3100 грн; заборгованість за відсотками становить 8370 грн; заборгованість за штрафними санкціями та комісіями становить 0 грн.

Ухвалою Валківського районного суду Харківської області від 08.06.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Валківського районного суду Харківської області від 06.08.2026, поновлено представнику позивача процесуальний строк на подання клопотання про витребування доказів, клопотання про витребування доказів задоволено частково та витребувано у АТ КБ «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570): інформацію чи було емітовано на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) платіжну картку № НОМЕР_2 ; виписку про рух грошових коштів з карткового рахунку, відкритого до платіжної картки № НОМЕР_2 в період з 26.08.2021 до 02.09.2021 з відображенням часу зарахування коштів.

Представник позивача у судове засідання не з`явився.

Відповідач в судове засідання не з`явилась, надала до суду відзив на позовну заяву, в якому просить розгляд справи проводити без її участі, відмовити в задоволенні позову в повному обсязі та застосувати до позовних вимог ТОВ «Фінансова компанія «ПОЗИКА» наслідки спливу загальної позовної давності тривалістю у три роки. Відповідач також просить визнати пункт 10.6 Кредитного договору № 14878045 від 26.08.2021 року щодо збільшення позовної давності до 10 років несправедливим та недійсним. В обґрунтування заперечень щодо позову ОСОБА_1 зазначає, що остання операція в межах строку дії договору (нарахування договірних відсотків) відбулася 24 листопада 2021 року, що свідчить про повне закінчення визначеного сторонами строку кредитування та фіксацію кінцевої суми боргу в розмірі 11 470,00 грн саме у листопаді 2021 року. Перебіг позовної давності за цим зобов`язанням розпочався 25.11.2021 року та остаточно сплив 25 листопада 2024 року. Позовну заяву сформовано в системі «Електронний суд» лише 25 травня 2026 року, тобто з глибоким пропуском строку позовної давності (на 1 рік і 6 міс.). Заміна кредитора у зобов`язанні, яка відбулася за договором факторингу, згідно зі ст. 262 ЦК України не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності. Щодо пункту 10.6 договору № 14878045 про збільшення позовної давності до 10 років: У пункті 10.6 Договору міститься умова, якою сторони нібито погодили збільшити строк позовної давності до 10 років. Відповідач наголошує, що дана умова є несправедливою в розумінні ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Цей договір є типовим договором приєднання в електронній формі. Споживач був позбавлений можливості впливати на зміст цього пункту. Умова про збільшення строку позовної давності втричі (до 10 років) у споживчим мікрокредиті укладена виключно в інтересах фінансової установи, що створює істотний дисбаланс прав і суперечить принципам добросовісності та розумності (ст. 3 ЦК України). На підставі ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», такі умови є недійсними з моменту їх укладення. Щодо безпідставності посилань на воєнний стан, відповідач вважає, що позивач є професійною фінансовою установою, введення воєнного стану в Україні не зупиняє перебіг позовної давності автоматично для суб`єктів господарювання, які мали безперешкодний доступ до правосуддя. Позивач подав позов дистанційно через підсистему «Електронний суд», яка безперебійно функціонує з жовтня 2021 року. Жодних поважних та непереборних причин, які б заважали установі звернутися до суду в межах законного трирічного строку (до листопада 2024 року), Позивачем не надано. Щодо очевидної несправедливості суми нарахувань, відповідач звертає увагу, що за договором фактично було отримано кошти у розмірі 3 100,00 грн, тоді як позивач вимагає стягнення суми 11 470,00 грн. Таким чином, нараховані відсотки (8 370,00 грн) майже втричі перевищують тіло самого кредиту, а загальна сума боргу зросла майже в чотири рази всього за декілька місяців. Відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності вони призводять до істотного дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Така сума нарахувань є явно непомірною та визнання умов договору несправедливими та відмови у захисті такого права через зловживання ним (ст. 13 ЦК України). Щодо неспівмірності та необґрунтованості витрат Позивача на правничу допомогу відповідач вказала, що суму витрат 5 500,00 грн є абсолютно неспівмірною із предметом спору та навіть перевищує саме тіло кредиту (3 100 грн). Дана справа є справою незначної складності, є типовою та шаблонною для Позивача. Стягнення 5 500 грн за підготовку шаблонного позову на суму 11 470 грн покладає на споживача надмірний фінансовий тягар, що суперечить принципам розумності та правової визначеності. На підставі ч. 4, ч. 5 ст. 137 ЦПК України, відповідач просить зменшити витрати на правничу допомогу або повністю відмовити у стягненні витрат на правничу допомогу у розмірі 5 500 грн у зв`язку з їх очевидною неспівмірністю.

Від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій останній просить розгляд справи проводити за відсутності представника та позовну заяву ТОВ «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором задовольнити в повному обсязі посилаючись на наступне. У відповідності до умов Договору про надання фінансового кредиту № 14878045 від 26.08.2021 вбачається, що кредит надається у розмірі 3 100,00 грн (п. 3.1.), мета кредитування задоволення власних потреб, строк кредитування з 26.08.2021 року по 24.11.2021 року. Відповідач не дотрималася умов Договору про надання фінансового кредиту № 14878045 від 26.08.2021, оскільки не повернула кредит у встановлений строк і не здійснила жодного платежу в рахунок його погашення. Таким чином, у відповідності до вищезазначених пунктів Кредитного договору розмір відсотків за користування кредитом протягом встановленого умовами Кредитного договору строку, розраховувався за формулами: - у період із 26.08.2021 до 25.09.2021 підлягають сплаті проценти у розмірі 3 відсотків за кожен день користування кредитом, що складає: 3 100,00 (сума кредиту) * 0,03 (3,0/100)* 30 (днів) = 2 790,00 грн.; - у період із 26.09.2021 до 24.11.2021 підлягають сплаті проценти у розмірі 3,00 відсотків за кожен день користування кредитом, що складає: 3 100,00 (сума кредиту)* 0,03 (3/100)* 60 (днів) = 5 580,00 грн. Таким чином, заборгованість Клієнта за Договором про надання фінансового кредиту № 14878045 від 26.08.2021, нарахована за період користування кредитом (з урахуванням строку кредитування) складає 11 470,00 грн, у тому числі: заборгованість за тілом кредиту становить 3 100,00 грн., заборгованість за відсотками становить 8 370,00 грн. Отже, з викладеного позивач приходить до висновку, що нарахування процентів за користування кредитом здійснювалось Первісним кредитором на підставі ч. 1 ст. 1048 ЦК України та у порядку, визначеному умовами вищевказаного кредитного договору. Представник позивача звертає увагу, що відповідач не заперечує а ні факту укладення договору про надання фінансового кредиту №14878045 від 26.08.2021, а ні факту отримання коштів відповідно до умов кредитного договору в розмірі 3 100,00 грн. Щодо доводів відповідача про сплив строку позовної давності представник позивача зазначила, що у період з 02.04.2020 по 03.09.2025 перебіг позовної давності фактично не здійснювався (строки були продовжені/зупинені на законодавчому рівні). З огляду на це, трирічний строк позовної давності у даному випадку спливає лише 04.09.2028. Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, представник позивача вважає, що суду надано разом із позовом усі необхідні докази отримання професійної правничої допомоги по справі, що підтверджують співмірність та справедливість витрат на професійну правничу допомогу із складністю справи, часом, обсягом та ціною позову, а отже стягнення із Відповідача витрат на професійну (правову) допомогу у розмірі 5500,00 підлягають до задоволення.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 26.08.2021 року між ТОВ «ФК «Ірбіс» та ОСОБА_1 був укладений договір про надання фінансового кредиту №14878045.

Відповідно до п. 3.1 Договору, За цим Договором Товариство надає Кредит Клієнту у розмірі 3100 гривень 00 копійок, з оплатою по процентній ставці, що вираховується в наведеному графіку згідно п. 3.2 цього Договору, а Клієнт зобов`язується повернути Кредит та сплатити передбачені цим Договором проценти у строки та на умовах даного Договору.

Згідно п. 3.2. Договору, графік (порядок та умови надання кредиту). За користування кредитом Клієнт зобов`язаний сплатити Товариству стандартну процентну ставку у розмірі 3%. Стандартна процентна ставка застосовується у межах строку, визначеного у п. 4.2. цього Договору та у межах нового стандартного періоду строку кредитування, якщо відбулось продовження строку кредитування за ініціативою Клієнта.

Відповідно до п. 4.2. Договору, клієнт зобов`язується повністю повернути Кредит та сплатити відсотки, що були нараховані за Кредитом до 24.11.2021 року (далі за текстом «строк кредитування») шляхом перерахування відповідної суми на поточний рахунок Товариства.

Вищевказаний кредитний договір підписано ОСОБА_1 електронним підписом - НОМЕР_3 .

На виконання ухвали Валківського районного суду Харківської області від 06.08.2026 року, до суду надійшов лист АТ КБ «ПриватБанк» вих. №20.1.0.0.0/7-260810/101161-БТ від 18.08.2026, з якого вбачається, що на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_4 ( НОМЕР_5 ). До вказаного листа також долучено виписку по рахунку № НОМЕР_4 ( НОМЕР_5 ) за період з 26.08.2021 по 02.09.2021, з якої видно, що на рахунок ОСОБА_1 відбулось зарахування коштів в сумі 3100,00 грн.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 25.05.2021 року по справі №554/4300/16-ц зробив висновок, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Таким чином, надана банком виписку по рахунку ОСОБА_1 підтверджують обставини виконання кредитодавцем умов договору щодо надання суми кредиту, що не заперечує відповідач.

01.09.2025 року між ТОВ «ФК «Ірбіс» та ТОВ «ФК «Позика» укладено договір факторингу №01092025/01 відповідно до умов якого первісний кредитор відступив до ТОВ «ФК «Позика» за плату належні йому права вимоги, зазначені в реєстрі прав вимоги.

Відповідно до витягу із додатку №1 до договору факторингу №01092025/01, ТОВ «ФК «Позика» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №14878045 від 26.08.2021 року на загальну суму заборгованості 11470,00 грн.

Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором №14878045 від 26.08.2021 року, ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором станом на 01.09.2025 року в розмірі 11470,00 грн, з яких прострочена заборгованість за тілом кредиту 3100,00 грн, заборгованість за відсотками 8370,00 грн.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків зокрема, є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї (частини перша та друга статті 14 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 207ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Нормою статті 639 ЦК України передбачено, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб`єктами електронного документообігу на договірних засадах.

Пунктами 5-7 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.

Стаття 11 вказаного Закону передбачає порядок укладення електронного договору.

Так, пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору шляхом перенаправлення (відсилання) до них.

Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:

надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту.

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Інформаційна система суб`єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

За змістом статті 12 цього Закону якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Договір про надання фінансового кредиту №14878045 від 26.08.2021 року ОСОБА_1 підписала електронним підписом.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що між сторонами було укладено договір в електронній формі шляхом його підписання відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором, що прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 284/157/20-ц.

Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, відповідно до вимог частини 1 статті 638 ЦК України між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, який оформлено в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатору, і такі дії сторін відповідають приписам чинного законодавства.

Зі змісту Закону України «Про електронну комерцію» вбачається, що такі правочини вважаються такими, що за правовими наслідками прирівнюються до договору, укладеного у письмовій формі.

Згідно ст.ст. 1054, 1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно зі ст.ст. 1046, 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором (ч.1ст.1077 ЦК України).

Статтею 1078 ЦК України визначено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

Згідно ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням. (ч. 1 ст. 516 ЦК України).

Відповідно до ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Згідно ст. 518 ЦК України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов`язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора.

Наслідками неповідомлення боржника є відповідальність нового кредитора за ризик настання несприятливих для нього наслідків і визнання виконання боржником зобов`язання первинному кредитору належним.

Неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора. Тобто факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов`язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язань.

Аналогічні висновки містяться у постановах Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/2105/16-ц, від 06 лютого 2018 року у справі за № 278/1679/13-ц.

Щодо стягнення заборгованості за відсотками, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Зі змісту договору №14878045 від 26.08.2021 вбачається, що за користування кредитом Клієнт зобов`язаний сплатити Товариству стандартну процентну ставку у розмірі 3%. Стандартна процентна ставка застосовується у межах строку, визначеного у п. 4.2. цього Договору та у межах нового стандартного періоду строку кредитування, якщо відбулось продовження строку кредитування за ініціативою Клієнта. (п.3.2. Договору)

Згідно п. 4.2. Договору, клієнт зобов`язується повністю повернути Кредит та сплатити відсотки, що були нараховані за Кредитом до 24.11.2021 року шляхом перерахування відповідної суми на поточний рахунок Товариства.

Отже, строк користування кредитом становить 90 днів.

Беручи до уваги вищевикладене, заборгованість за відсотками, які підлягають стягненню з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» становить 8370,00 грн (3100,00 грн х 3% х 90 днів), а тому вимоги позивача відповідають умовам договору.

Стосовно посилань відповідача у відзиві щодо застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що 26.08.2021 року між ТОВ «ФК «Ірбіс» та ОСОБА_1 був укладений договір про надання фінансового кредиту №14878045.

З 02.04.2020 до 04.09.2025 перебіг строку позовної давності був зупинений у зв`язку з карантинним обмеженням внаслідок ковід-19 та умовами воєнного стану:

- з 02.04.2020 до 30.06.2023 через дію карантинних обмежень (п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України);

- з 17.03.2022 до 03.09.2025 на час воєнного стану (згідно з п.19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX17).

Отже, строки позовної давності почали діяти з 04.09.2025 на підставі Закону №4434-ІХ «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності», оскільки вищезазначений п.19 скасовано.

Таким чином, з урахуванням викладеного, трирічний строк позовної давності, передбачений ст. 257 ЦК України, не сплив та був продовжений на строк дії карантину, а в подальшому зупинений у зв`язку із введенням воєнного стану, то позивачем позов пред`явлено у межах строку позовної давності.

Ураховуючи, що відповідач не виконала прийнятих на себе зобов`язань за кредитним договором №14878045 від 26.08.2021, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика», як нового кредитора, заборгованості у розмірі 11470,00 грн.

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України.

Згідно ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Витрати, пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду, становлять ті оплатні дії, які передбачені цивільно-процесуальних кодексом.

Відповідно до ч. 4 ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

У розумінні положень ч. 5 ст. 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Відповідно до ч. 8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Законом «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Визначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інші проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У постанові від 22.12.2018 року по справі № 826/856/18 Верховний Суд зазначив, що під час визначення розміру витрат, пов`язаних із правовою допомогою, компенсації підлягають лише ті послуги, які вказано в договорі.

В обґрунтування розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5500,00 грн до матеріалів справи надано копії наступних документів: договір № 39493634/01 про надання правової допомоги від 02.01.2026 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» та ФОП ОСОБА_2 ; детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних ОСОБА_2 від 08.05.2026, акт надання послуг на підтвердження факту надання правової допомоги від 02.01.2026, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ВЛ №841.

Виходячи з вищевикладеного, суд вважає, що сума витрат позивача на правову допомогу в розмірі 5500,00 грн є співмірною із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, а тому відповідач в запереченнях щодо розміру витрат на правову допомогу не обґрунтувала наявності підстав для відмови в стягненні витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а тому дана заява відповідача задоволенню не підлягає.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене, позовні вимоги задоволено повністю, тому відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідача підлягають стягненню на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5500,00 грн.

Позивачем при поданні позовної заяви сплачено 2662,40 грн судового збору, що підтверджується платіжною інструкцією № 14878045 від 14.05.2026 року, позовні вимоги задоволено повністю, тому відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідача підлягають стягненню на користь позивача витрати по сплаті судового збору в розмірі 2662,40 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 141, 259, 264-265, 268, 273, 351-352, 354-355 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» заборгованість за кредитним договором №14878045 від 26.08.2021 року у розмірі 11 470,00 грн (одинадцять тисяч чотириста сімдесят гривень 00 копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» витрати по сплаті судового збору у розмірі 2662,40 грн (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні 40 копійок) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 500,00 грн (п`ять тисяч п`ятсот гривень 00 копійок).

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Харківського апеляційного суду або через Валківський районний суд Харківської області протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

- позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика», код ЄДРПОУ 39493634, місцезнаходження: 07406, Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, 21/1;

- відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Повне судове рішення складено 10 вересня 2026 року.

Суддя А.М. Левченко