Рішення № 139622560, 18.08.2026, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

Єдиний унікальний номер 205/16539/24

Номер провадження2/205/3111/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ЗАОЧНЕ

18 серпня 2026 року м. Дніпро

Новокодацький районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Костромітіної О.О.,

за участю секретаря судового засідання Шеремет В.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Маріупольської окружної прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі: Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Донецької обласної державної адміністрації, Донецької обласної військової адміністрації до Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області, ОСОБА_1 , треті особи на стороні позивачів, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Національний природний парк «Меотида», Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Садівниче товариство «Чарівник», про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2024 року заступник керівника Маріупольської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Донецької обласної державної адміністрації, Донецької обласної військової адміністрації звернувся до суду з вищевказаним позовом.

В обґрунтування позову зазначив, що Маріупольською окружною прокуратурою Донецької області виявлені факти порушення вимог законодавства та протиправного вибуття із державної власності земельної ділянки природно-заповідного фонду, розташованої на території Національного природного парку «Меотида».

Рішенням Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області № 8/16-444 від 19.08.2021 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність», зокрема пунктом 1.9., надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення ОСОБА_1 , площею 0,1200 га для ведення садівництва на території Садового товариства «Чарівник» Мангушської селищної ради за межами населених пунктів.

На підставі зазначеного рішення, розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 .

Згідно з даними Державного земельного кадастру, а саме електронної Поземельної книги щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1423984400:07:000:1698 вказана земельна ділянка розташована в Донецькій області Маріупольського району, Мангушської селищної ради, СТ «Чарівник»; відноситься до земель сільськогосподарського призначення, цільове призначення для індивідуального садівництва; площею 0,1200 га. Зазначені відомості внесено державним кадастровим реєстратором, із записом ознайомлено ОСОБА_1 .

Враховуючи те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, проект землеустрою щодо відведення даної земельної ділянки ОСОБА_1 не погоджувався структурним підрозділом Донецької обласної державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Таким чином на спірну земельну ділянку не повинен був надаватися дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 в силу вимог ст. ст. 83, 84, 116, 141, 149, 150 Земельного кодексу України, без вилучення у НПП «Меотида» відповідно до чинного законодавства.

На підставі вищевикладеного заступник керівника Маріупольської окружної прокуратури просить: - усунути перешкоди у здійсненні Донецькою обласною державною адміністрацією, Донецькою обласною військовою адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою природно-заповідного фонду з кадастровим номером 1423984400:07:000:1698 шляхом скасування в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,1200 га з цільовим призначенням «для індивідуального садівництва», категорія земель: землі сільськогосподарського призначення, кадастровий номер земельної ділянки: 1423984400:07:000:1698, дата державної реєстрації 23.12.2021, виключивши відповідні відомості з Державного земельного кадастру; - усунути перешкоди у здійсненні Донецькою обласною державною адміністрацією, Донецькою обласною військовою адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою природно-заповідного фонду з кадастровим номером 1423984400:07:000:1698 площею 0,1200 га, шляхом визнання права власності за державою в особі Донецької обласної державної адміністрації, Донецької обласної військової адміністрації.

Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України у письмових поясненнях від 17.01.2025 просило задовольнити позовні вимоги зазначивши, що відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.06.2020 № 614 (далі Положення), Міндовкілля є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, яке забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, екологічної та в межах повноважень, передбачених законом, біологічної і генетичної безпеки.

Згідно з підпунктом 108 пункту 4 Положення, Міндовкілля відповідно до покладених на нього завдань здійснює управління охороною і використанням територій та об`єктів природно-заповідного фонду, службою державної охорони природно-заповідного фонду.

Указом Президента України №1099/2009 від 25.12.2009 створено Національний природний парк «Меотида» на території Мангушського, Нікольського (Володарського) та Новоазовського районів Донецької області.

НПП «Меотида» створено з метою збереження, відтворення і раціонального використання типових та унікальних природних комплексів узбережжя Азовського моря, а також територій Кривої коси та Білосарайської коси та інших, що мають важливе природоохоронне, наукове, естетичне, рекреаційне та оздоровче значення, відповідно до ст. 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України».

Зазначає, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 1423984400:07:000:1698 Кабінетом Міністрів України у встановленому законодавством порядку зі складу природно-заповідного фонду не вилучалася.

Вказане свідчить, що у порушення вимог ч. 3 ст. 186-1 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) проект землеустрою щодо відведення даної земельної ділянки ОСОБА_1 не погоджувався структурним підрозділом Донецької обласної державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища, враховуючи те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, та розташована на території і в межах об`єкта природно-заповідного фонду.

Отже, наведені факти, у тому числі картографічні матеріали, на яких вбачається накладення площі земельної ділянки на межі території НПП «Меотида», у сукупності та взаємному зв`язку підтверджують, що земельна ділянка площею 0,1200 га з кадастровим номером 1423984400:07:000:1698, на яку ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, входить у межі цього об`єкта і за своїми характеристиками належить до земель природно-заповідного фонду.

На вказану земельну ділянку повинен був надаватися дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 в силу вимог ст. ст. 83, 84, 116, 141, 149, 150 Земельного кодексу України, без вилучення у НПП «Меотида» відповідно до чинного законодавства.

Відповідно до пункту «г» частини четвертої статті 84 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

Згідно зі статтею 44 Земельного кодексу України до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва).

Відповідно до статті 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» особливій державній охороні підлягають території та об`єкти природно-заповідного фонду України й інші території та об`єкти, визначені відповідно до законодавства України.

Згідно з частиною третьою статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Території та об`єкти природно-заповідного фонду, зокрема, національні природні парки мають особливий статус та належать до обмежено оборотоздатних об`єктів.

Донецька обласна державна адміністрація в особі Департаменту екології та природних ресурсів Донецької обласної державної адміністрації надала письмові пояснення від 14.01.2025, зокрема, зазначивши, що на погодження проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 1423984400:07:000:1698 для ведення садівництва на території Садового товариства «Чарівник» Мангушської селищної ради Донецької області за межами населених пунктів до департаменту не надходив.

Згідно з пунктом 24 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України з 27 травня 2021 року землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, зокрема природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення.

З огляду на викладене, відновлення порушених прав держави у повному обсязі можливе лише у разі прийняття судом рішення щодо задоволення позовних вимог прокуратури та повернення спірної земельної ділянки на користь держави в особі облдержадміністрації з одночасним прийняттям рішення щодо скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі.

Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області у письмових поясненнях від 13.02.2025 зазначило, що відповідно до даних Державного земельного кадастру обліковується земельна ділянка з кадастровим номером 1423984400:07:000:1698 площею 0,1200 га, вид використання - для індивідуального садівництва, підставою здійснення державної реєстрації є Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок від 30.11.2021, розробник ТОВ Приазовський земельно-кадастровий центр, дата реєстрації земельної ділянки - 23.12.2021 року.

Вказана земельна ділянка повністю знаходиться в межах об`єкту природно-заповідного фонду, зазначеного на інформаційно-довідниковому шарі програмного забезпечення Державного земельного кадастру Природно-заповідний фонд, запровадженого у програмному забезпеченні Державного земельного кадастру з 14.09.2023.

Відповідно до п. г ч.4 ст.84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову,естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

Статтею 43 ЗК України передбачено, що землі природно-заповідного фонду це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природнозаповідного фонду.

Згідно статті 44 ЗК України до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва).

Положеннями статті 3 Закону України Про природно-заповідний фонд України передбачено, що національні природні парки належать до природно-заповідного фонду України.

Статтею 9 цього Закону визначено вичерпний перелік видів використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, який не передбачає використання територій природно-заповідного фонду для сільськогосподарських потреб, а саме для індивідуального садівництва.

Ухвалою судді Новокодацького районного суду міста Дніпра Бізяєвої Н.О. від 16 грудня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 26 лютого 2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті.

Розпорядженням керівника апарату Новокодацького районного суду міста Дніпра № 91 від 18.06.2025 призначено повторний автоматизований розподіл зазначеної цивільної справи у зв`язку із достроковим припиненням відрядження судді Бізяєвої Н.О. до Новокодацького районного суду міста Дніпра згідно рішення ВРП № 1101/0/15-25 від 22.05.2025 та відрахування судді зі штату суду наказом в.о. голови суду від 08.06.2025.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.06.2025 вищевказана цивільна справа передана в провадження судді Новокодацького районного суду міста Дніпра Костромітіної О. О.

Ухвалою суду від 11 липня 2025 року суддею Костромітіною О.О. прийнято до провадження дану цивільну справу.

Прокурор Городовенко А.В. позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити, проти заочного розгляду справи не заперечував.

Представник позивача Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України та Донецької обласної державної адміністрації надали суду письмові пояснення щодо позовних вимог, зміст яких викладено вище.

Третя особа Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області надала до суду письмові пояснення, зміст яких викладено вище.

Представник третьої особи Національний природний парк «Меотида» надала суду заяву про розгляд справи за відсутності такої третьої особи.

Третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Садівниче товариство «Чарівник», належним чином повідомлена про день, час і місце судового засідання, у таке засідання не з`явилась, будь-яких заяв або клопотань не подала, тому суд, відповідно до ст. 223 ЦПК України, розглянув справу за її відсутності.

Відповідач Мангушська селищна рада Маріупольського району Донецької області, будучи належним чином повідомленим про дату та час судового засідання, у таке засідання не заявилася.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, про день, місце та час розгляду справи повідомлялася належним чином, шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, відповідно до приписів ч. 11 ст. 128 Цивільного процесуального кодексу України, вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з`явилася, про причини своєї неявки суду не повідомила, відзив не подала, будь-яких заяв від неї до суду в процесі розгляду справи до суду не надходило.

Суд у зв`язку з вищевикладеним зазначає, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

При цьому, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).

Враховуючи, що позивач не заперечував проти ухвалення заочного рішення, суд, відповідно до вимог ст. 280-282 ЦПК України, розглянув справу за відсутності відповідача та ухвалив заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд, дослідивши матеріали справи та всі додані до неї документи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується цивільний позов, об`єктивно оцінивши всі зібрані по справі докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31 березня 2005 року, заява № 61517/00, пункт 27).

Водночас, Європейський Суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державамучасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятих 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів (далі Рекомендації), якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

У пункті 7 Рекомендацій передбачено, що ілюстрацією повноважень публічних обвинувачів у системі загального права є визнання або анулювання шлюбів, захист дітей або недієздатних осіб і реєстрацію або припинення діяльності асоціацій та фондів. Іншою групою повноважень публічних обвинувачів є правовий контроль публічної адміністрації та інших юридичних осіб під кутом зору відповідності їх діяльності закону. В цілому, ці повноваження покладені на публічного обвинувача з міркувань публічного інтересу та захисту прав людини і, як правило, здійснюється в суді.

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Статтею 324 ЦК України передбачено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Таким чином, з огляду на зазначені законодавчі положення, прокурор може заявити в інтересах держави позов, який виражається в інтересах частини українського народу - членів територіальної громади, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює саме орган місцевого самоврядування, хоча він, цей орган, навпаки, покликаний ці інтереси захищати.

Такий підхід узгоджується з Європейською хартією місцевого самоврядування 1985 року (ратифікована Законом України від 15 липня 1997 року № 452/97-ВР), яка передбачає, що органи місцевого самоврядування при вирішенні відповідної частини публічних (суспільних) справ (public affairs) діють під власну відповідальність в інтересах місцевого населення й у правовій системі держав-учасниць, зокрема у сфері адміністративного контролю за органами самоврядування, має забезпечуватись співмірність (баланс) між заходами контролю та важливістю інтересів, які контролюючий орган має намір захищати (статті 3, 8).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Як зазначив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Положеннями ст. 131-1 Конституції України та ст. 2 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді.

Згідно із ч. 3 ст. 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Відповідно до ч. 4 ст. 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом «суд знає закони» під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (пункт 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19).

Позовна заява прокурора є єдиним ефективним засобом захисту інтересів держави, територіальної громади та суспільства, оскільки лише прокуратура є тим суб`єктом, що має процесуальну можливість звернутися до суду з даним позовом в інтересах держави з метою реального відновлення її порушених прав та інтересів. Таким чином, оскільки у даній справі Дніпровська міська рада є одним із співвідповідачів, рішення якого оскаржується через недотримання вимог законодавства стосовно передачі земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що у даному випадку свідчить про відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів саме у спірних правовідносинах, у зв`язку з чим прокурор має підстави для представництва інтересів держави у цій справі як самостійний позивач.

Аналогічні правові позиції викладені і у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 року у справі № 698/119/18.

Конституційний Суд України визначив, що оскільки «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося, чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно. Аналогічна позиція щодо повноважень прокурора під час здійснення захисту інтересів держави у суді викладена у постановах Верховного Суду України від 26.06.2019 року у справі № 587/430/16-ц та від 25.04.2018 року у справі № 806/1000/17. Незаконне надання органом місцевого самоврядування земельної ділянки у власність фізичної особи порушує інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів, суперечить державній політиці у сфері земельних відносин, що є підставою для здійснення окружною прокуратурою захисту інтересів держави в суді.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання набуття відповідачами права власності на земельну ділянку земель державного природно-заповідного фонду та дотримання конституційного принципу рівності усіх перед Законом, а отже порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод у даному спорі відсутнє.

Так, матеріалами справи підтверджено, що окружною прокуратурою листами від 18.09.2024 №55-4557вих-24 та 18.09.2024 №55-4672-24 повідомлено Міндовкілля та Донецьку облдержадміністрацію про виявлені порушення вимог законодавства та про необхідність вжиття заходів реагування, у тому числі в судовому порядку.

У наданих відповідях Міндовкілля та Донецька облдержадміністрація зазначили, що не зверталась до суду із позовом про витребування земельної ділянки на користь держави та не заперечують проти звернення Маріупольської окружної прокуратури до суду з відповідним позовом.

Як вказано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 року у справі № 903/129/18, сам факт незвернення до суду відповідного органу з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Крім цього, в постанові Верховного Суду від 09.06.2021 року у справі № 920/839/20 визначено, що якщо попереднє листування свідчить про те, що воно мало характер інформування відповідного органу про вже раніше виявлені прокурором порушення, а відповідний орган протягом розумного строку на таку інформацію не відреагував або відреагував повідомленням про те, що він обізнаний (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про таке порушення, але не здійснював та/або не здійснює та/або не буде здійснювати захист порушених інтересів, то, у такому випадку, наявні підстави для представництва передбачені абзацом 1 частини 3 статті 23 ЗУ «Про прокуратуру».

Землі природно-заповідного призначення, як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. ст. 14, 19 Конституції України).

Український народ чи територіальна громада як його частина, є визначеними Конституцією України суб`єктами права власності на землю в межах території України, рівними в своїх правах перед законом із іншими суб`єктами права власності. Суспільство має право правомірно припускати та одночасно правомірно очікувати, що і окремі члени суспільства (громадяни), і органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування при вирішенні земельних питань додержуються засад правового порядку в Україні, визначених ст. 19 Конституції України.

Суспільство, Український народ як сукупність окремих суб`єктів, індивідів, людей, також має, з огляду на ст.ст. 1, 3, 6-8, 13, 14, 41 Конституції України, конституційне право правомірно очікувати захисту суспільних інтересів у вигляді адекватної реакції держави на випадки порушення законності при вирішені земельних питань, правомірно очікувати і розраховувати на те, що держава вживатиме усіх можливих законних засобів і способів для відновлення становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю.

Необхідність пред`явлення цього позову зумовлена потребою в забезпеченні на загальнодержавному рівні екологічної безпеки та охорони землі як національного багатства.

Позов прокурора про повернення державі спірної земельної ділянки природно-заповідного фонду (особливо цінні землі) спрямований на збереження екосистеми України, захист довкілля і реалізацію екологічних прав громадян, а також контроль за використанням і розпорядженням майном відповідно до загальних інтересів, які полягають у тому, щоб таке використання та розпорядження відбувалося згідно з вимогами законодавства.

Таким чином, держава з метою захисту екосистеми України та дотримання екологічних прав громадян зобов`язана забезпечити належну охорону земель природно-заповідного фонду, у тому числі спірної земельної ділянки, яка входить у межі НПП «Меотида». Виконання таких зобов`язань якнайкраще відповідає громадським інтересам, оскільки це сприятиме не лише збереженню унікального об`єкта екосистеми і стабільності навколишнього природного середовища, а й дасть населенню доступ до виняткового за красою та різноманітністю природного комплексу.

Суд зазначає, що подання позову про повернення спірної земельної ділянки беззаперечно становить державний інтерес, оскільки стосується суспільно значущих правовідносин, а саме у відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі, що незаконно вибула з такої власності.

Оскільки спірна земельна ділянка як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на даний час належить до земель природно-заповідного фонду, тому в силу приписів вищевказаних норм законодавства розпорядження даною ділянкою здійснює Донецька обласна державна адміністрація, Донецька обласна військова адміністрація, а до сфери управління належить до Міністерства довкілля та природних ресурсів України, тому у даному позові їх правильно визначено в якості позивачів.

Листом окружної прокуратури від 13.11.2024 №55-6093вих-24 на виконання вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» повідомлено Міндовкілля та Донецьку облдержадміністрацію про звернення до суду з даним позовом.

Обґрунтування, наведені прокурором у позові щодо представництва в суді, суд вважає достатніми для його звернення до суду, оскільки порушуються питання захисту інтересів держави, а інші державні органи не здійснили ефективний захист інтересів держави щодо захисту її майнових прав.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Донецької обласної державної адміністрації, Донецької обласної військової адміністрації та Міністерства довкілля та природних ресурсів України у даній справі.

Згідно із ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

На підставі ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Судом встановлено що Указом Президента України № 1099/2009 від 25 грудня 2009 року на території Володарського, Новоазовського та Першотравневого районів Донецької області створено Національний природний парк «Меотида».

Наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів № 112 від 31 серпня 2020 року затверджено положення про НПП «Меотида».

Рішенням Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області № 8/16-444 від 19.08.2021 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність», пунктом 1.9. рішення, надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок із земель сільськогосподарського призначення ОСОБА_1 , площею 0,1200 га для ведення садівництва на території Садового товариства «Чарівник» Мангушської селищної ради за межами населених пунктів, що підтверджено матеріалами справи.

На підставі зазначеного рішення, розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 .

Земельна ділянка має площу 0,12 га, призначення для індивідуального садівництва, категорія землі сільськогосподарського призначення.

Згідно з даними Державного земельного кадастру, а саме електронної Поземельної книги щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1423984400:07:000:1698, яку відкрито Державним кадастровим реєстратором Відділу у Мангушському районі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області 23.12.2021, у розділі 1 «Земельна Ділянка. Загальні відомості» (запис від 23.12.2021 №001) зазначено, що: земельна ділянка розташована в Донецькій області Маріупольського району, Мангушської селищної ради, СТ «Чарівник»; відноситься до земель сільськогосподарського призначення, цільове призначення для індивідуального садівництва; площею 0,1200 га. Зазначені відомості внесено державним кадастровим реєстратором Вовком В.О. та із записом ознайомлено ОСОБА_1 .

Відповідно до листів Донецької облдержадмінстарції від 05.04.2024 та ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 22.04.2024, від 24.09.2024 повідомлено, що спірна земельна ділянка повністю знаходиться в межах НПП «Меотида».

Відповідно до листа від 30.09.2024 № Р НПП «Меотида» вказана земельна ділянка з кадастровим номером 1423984400:07:000:1698 розташована у межах ділянки «Балка Широка» Національного природного парку «Меотида».

Таким чином, ця ділянка входить до складу Парку на підставі Указу Президента України від 25.12.2009 №1099/2009 та проекту створення Національного природного парку «Меотида». На підтвердження цього Парк надав «Схему розташування земельної ділянки в межах ділянки «Балка Широка» НПП «Меотида»» та «Матеріали Проекту створення НПП «Меотида», Ділянка «Балка Широка»».

На сьогодні, загальна площа регіонального ландшафтного парку «Меотида» становить 13010,6 га, в тому числі 7938 га на території колишнього Мангушського району.

НПП «Меотида» створено з метою збереження, відтворення і раціонального використання типових та унікальних природних комплексів узбережжя Азовського моря, а також територій Кривої коси та Білосарайської коси та інших, що мають важливе природоохоронне, наукове, естетичне, рекреаційне та оздоровче значення, відповідно до ст. 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України».

Відповідно до проекту створення НПП «Меотида» до його території увійшла ділянка «Балка Широка» без вилучення у землекористувачів загальною площею 194,8930 га, яка розташована у Мелекінській сільській раді Мангушського (Першотравневого) району Донецької області (на теперішній час Мангушської селищної ради Маріупольського району поза межами населених пунктів).

Встановлено, що проект землеустрою щодо відведення даної земельної ділянки ОСОБА_1 не погоджувався структурним підрозділом Донецької обласної державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища, враховуючи те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель природно-заповідного та розташована на території і в межах об`єкта природно-заповідного фонду.

Отже, наведені докази, у тому числі картографічні матеріали, на яких вбачається накладення площі земельної ділянки на межі території НПП «Меотида», у сукупності та взаємному зв`язку підтверджують, що спірна ділянка площею 0,1200 га з кадастровим номером 1423984400:07:000:1698, на яку ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, входить у межі цього об`єкта і за своїми характеристиками належить до земель природно-заповідного фонду.

Правовідносини, що склались між сторонами, регулюються наступними нормами законодавства України.

Розпорядженням голови Верховного Суду № 1/0/9-22 від 06.03.2022 року «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану», враховуючи неможливість здійснення правосуддя Першотравневим районним судом Донецької області змінено територіальну підсудність вищезазначених справ та визначено її за Новокодацьким районним судом міста Дніпра.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей та, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Положеннями ст. 5 Конституції України передбачено, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Згідно із ст.ст. 13, 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Статтею 2 Закону України «Про охорону земель» визначено, що об`єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, в тому числі, на землі сільськогосподарського призначення, землі водного фонду. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі (стаття 19 Земельного кодексу України).

Статтею 43 Земельного кодексу України передбачено, що землі природно-заповідного фонду це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

За статтею 44 Земельного кодексу України, до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва).

Таким чином, національні природні парки належать до природно-заповідного фонду України.

Територіям природно-заповідного фонду законодавець надав особливий, виключний статус.

Природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною.

Статтею 5 Закону України «Про екологічну мережу України» передбачено, що території та об`єкти природно-заповідного фонду є складовою екомережі.

За статтею 3 вказаного Закону екомережа це єдина територіальна система, яка утворюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного та біорізноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища і відповідно до законів та міжнародних зобов`язань України підлягають особливій охороні.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» території та об`єкти природно-заповідного фонду підлягають особливій державній охороні.

Частиною 3 статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» встановлено, що на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Статтею 9 цього Закону визначено вичерпний перелік видів використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, який не передбачає використання територій природно-заповідного фонду як землі житлової та громадської забудови, а саме для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що території та об`єкти природно-заповідного фонду наділені надважливими функціями і завданнями, мають особливий статус та перебувають під особливою державною охороною, тобто відповідно до ст. 178 ЦК України належать до обмежено оборотоздатних об`єктів.

Як визначено ч.ч. 1, 2 ст. 78 Земельного кодексу України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Частиною 2 ст. 84 Земельного кодексу України передбачено, що право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. Право власності на земельні ділянки, визнане за державою рішенням суду, реалізується органами виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, незалежно від органу, в особі якого судом визнане таке право за державою. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Частиною 2 статті 117 Земельного кодексу України визначено, що до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать земельні ділянки на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності, а також земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, крім випадків передачі таких об`єктів у комунальну власність.

Присвоєння кадастрового номера це обов`язкова складова процесу приватизації, оформлення прав власності, врегулювання договірних відносин, що здійснюється шляхом державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. Кадастровий номер присвоюється земельній ділянці незалежно від форми власності за заявою особи, яка оформлює технічну документацію на відповідну земельну ділянку.

Відповідно до положень ст.ст. 193, 195, 202, 203 Земельного кодексу України Державний земельний кадастр єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Основними завданнями ведення державного земельного кадастру є: забезпечення повноти відомостей про всі земельні ділянки; запровадження єдиної системи земельно-кадастрової інформації та її достовірності.

Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у Державному земельному кадастрі в порядку, встановленому Законом.

Відповідно до статей 9, 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державний кадастровий реєстратор вносить відомості до Державного земельного кадастру, зокрема здійснює державну реєстрацію земельних ділянок і скасовує таку реєстрацію.

Процедура державної реєстрації земельної ділянки передбачена Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1051 від 17.10.2012 року (далі Порядок № 1051).

Відповідно до п. 107 Порядку № 1051 державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.

Державна реєстрація земельної ділянки здійснюється, зокрема, за заявою особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки у разі її передачі у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи (п. 109 Порядку № 1051).

Пункт 110 Порядку № 1051 передбачає, що для державної реєстрації земельної ділянки Державному кадастровому реєстраторові, який здійснює таку реєстрацію, подаються: заява про державну реєстрацію земельної ділянки за формою згідно з додатком 22; оригінал погодженої відповідно до законодавства документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки (разом з позитивним висновком державної експертизи землевпорядної документації у разі, коли така документація підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації); електронний документ.

Після прийняття органом державної влади чи органом місцевого самоврядування рішення про затвердження документації із землеустрою, яка є підставою для державної реєстрації земельної ділянки, та надання Держгеокадастру або його територіальному органові відповідно до компетенції засвідченої копії такого рішення Державний кадастровий реєстратор протягом двох робочих днів з моменту її отримання вносить відповідні відомості до Поземельної книги в електронній (цифровій) та паперовій формі.

До поземельної книги в паперовій формі додається засвідчена копія рішення, яке є підставою для внесення відомостей до неї (п. 112 Порядку № 1051).

Пунктом 113 Порядку № 1051 встановлено, що Державний кадастровий реєстратор в день отримання інформації про зареєстровані речові права на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вносить відомості про власників, користувачів земельної ділянки відповідно до даних зазначеного Реєстру до Поземельної книги в електронній (цифровій) та паперовій формі.

Як було встановлено судом, фактично дії відповідачів Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області та ОСОБА_1 стали наслідком реєстрації в Державному земельному кадастрі спірної земельної ділянки з віднесенням до неправильної категорії з метою надання у приватну власність спірної земельної ділянки фізичній особі.

Положеннями ч. 1 ст. 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 321 ЦК України встановлено непорушність права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до частини 1 статті 317 ЦК України власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Положеннями статті 373 ЦК України встановлено, що право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

За змістом статті 325 ЦК України суб`єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.

Згідно зі статтею 328 цього Кодексу право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 186 Земельного кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 2 та 3 ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків та застосування інших, передбачених законом, способів.

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями під об`єктами природно-заповідного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування таких земель вказує на неможливість виникнення приватного власника, а, отже, і нового володільця.

Негаторний позов це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном (постанова Верховного Суду від 05.11.2020 у справі №676/2334/18).

Такі висновки щодо застосування вказаних норм права відповідають правовій позиції, викладеній у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц.

Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. При цьому поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв`язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.

При визначенні законного володільця спірного майна необхідно враховувати, що право власності держави або територіальної громади на обмежені в обороті об`єкти установлене законом, тому не потребує доказування правового титулу.

У даному випадку, вірним способом захисту порушеного права, з метою усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки, є пред`явлення до суду негаторного позову на підставі ст. 391 ЦК України .

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

У відповідності до ч. 13 ст. 79-1 ЗК України земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20.06.2023 року у справі № 554/10517/16-ц висловлено правову позицію, згідно якої зайняття фізичними та юридичними особами земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення не пов`язане з позбавленням власника цих ділянок володіння ними. Це стосується і тих випадків, коли право приватної власності на земельні ділянки природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення було зареєстровано на підставі неправомірних рішень про передачу таких земель у власність фізичних чи юридичних осіб. Такі рішення не створюють ті юридичні наслідки, на які вони спрямовані. За таких умов ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природо-заповідного фонду власнику є негаторний, а не віндикаційний позов. Вимогу про усунення перешкод державі чи відповідній територіальній громаді у користуванні чи розпорядженні такими земельними ділянками можна заявити впродовж усього часу, поки триває відповідне порушення.

При визначенні законного володільця спірного майна необхідно враховувати, що право власності держави або територіальної громади на обмежені в обороті об`єкти установлене законом, тому не потребує доказування правового титулу.

Частиною 2 статті 90 Земельного кодексу України передбачено, що порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України (ч. 1 ст. 153 Земельного кодексу України).

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» межі об`єктів природно-заповідного фонду визначаються проектами їх створення, а до моменту встановлення меж у натурі згідно з проектною документацією.

Стаття 20 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» визначає, що землі національних природних парків не можуть передаватися у приватну власність.

Як встановлено судом в ході судового розгляду, під час формування та реєстрації спірної земельної ділянки невірно визначено її категорію та цільове призначення.

Вказана земельна ділянка сформована на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 розробленого ТОВ «Приазовський земельно-кадастровий центр», ОСОБА_2 , дозвіл на розробку якого надано органом місцевого самоврядування, тобто не на підставі прийняття суб`єктом владних повноважень Державним земельним кадастром власного розпорядчого нормативного акту.

У поземельній книзі зазначено, що вказана земельна ділянка відноситься до земель сільськогосподарського призначення, цільове призначення для індивідуального садівництва; площею 0,1200 га. Зазначені відомості внесено державним кадастровим реєстратором Вовком В.О. та з вказаним записом ознайомлено ОСОБА_1 .

Слід наголосити, що ці відомості щодо категорії та цільового призначення спірної земельної ділянки суперечать її правовому режиму, як такої, що належить до земель природно-заповідного фонду, оскільки за законом такий правовий режим пов`язаний із фактом розташування на ній об`єкта природно-заповідного фонду.

Національний природний парк «Меотида» створено з метою збереження, відтворення і раціонального використання типових та унікальних природних комплексів узбережжя Азовського моря, а також територій Кривої коси та Білосарайської коси та інших, що мають важливе природоохоронне, наукове, естетичне, рекреаційне та оздоровче значення, відповідно до ст. 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України».

На даний час, НПП «Меотида» не має затвердженого проекту землеустрою з організації і встановлення меж території Національного природного парку «Меотида».

Таким чином, Мангушська сільська рада, не маючи жодних на те підстав та повноважень, незаконно розпорядилась вказаною земельною ділянкою природно-заповідного фонду, надавши дозвіл та затвердивши проект землеустрою з метою відведення її у власність ОСОБА_1 , що свідчить про порушення інтересів держави у спірних правовідносинах.

Мангушська сільська ради віднесла належність вказаної земельної ділянки до сільськогосподарського призначення, ця обставина не має правового значення, оскільки статус ділянки першочергово визначається тим, що вона розташована в межах об`єкта природно заповідного фонду, і спеціальним режимом такої території.

У постанові Верховного Суду від 31.07.2019 року у справі № 813/4701/16 викладені висновки про те, що правовий режим відповідної земельної ділянки пов`язаний із фактом знаходження на ній об`єкта, який охороняється законом та має особливий статус, а не з рішенням органу місцевого самоврядування.

Неприйняття місцевою радою рішення про приведення цільового призначення земельної ділянки у відповідність до її дійсного призначення, встановленого в силу вимоги законодавства, не впливає на її правовий режим.

Згідно правового висновку, викладеного у постанові від 07.10.2020 року у справі № 910/2323/18, Верховний Суд вказав, що незалежно від завершення процедури встановлення меж об`єкта природно-заповідного фонду в натурі цільове призначення відповідних територій як земель природно-заповідного фонду є незмінним.

За таких обставин, установлене на спірній земельній ділянці цільове призначення «для індивідуального садівництва, категорія землі сільськогосподарського призначення» жодним чином не впливає на її обмежену оборотоздатність і не передбачає можливості її справжнього використання за таким призначенням, оскільки з часу створення НПП «Меотида» ця територія має статус природно-заповідного фонду та її правовий режим і цільове призначення визначаються фактом розташування на ній вказаного об`єкта.

Таким чином, у судовому засіданні та за сукупності долучених до матеріалів справи доказів, які були у повному обсязі досліджені судом в ході розгляду цивільної справи, прокурором доведено, що спірна земельна ділянка за своїми характеристиками належить до земель природно-заповідного фонду.

Розташування вказаної земельної ділянки у межах НПП «Меотида», згідно чинного законодавства, свідчить про її належність до земель природно-заповідного фонду, що унеможливлює передання цієї ділянки у подальшому у приватну власність.

Вказане твердження узгоджується із практикою Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 року у справі № 487/10128/14-ц, постанови Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі № 487/10127/14-ц, від 09.12.2020 року у справі № 676/190/18, від 22.06.2022 року у справі № 752/3093/19, від 16.09.2022 року у справі № 752/3090/19).

Наведена практика Верховного Суду свідчить про запровадження юридичної конструкції, за якою землі, перехід права володіння якими до фізичних та юридичних осіб неможливий, зважаючи на пряму вказівку законодавця, вважаються такими, що залишилися у володінні законного власника (держави або територіальної громади), і в такому разі їх державна реєстрація, використання і розпорядження іншою особою розцінюються як триваюче порушення прав власника, не пов`язане з позбавленням права володіння.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Аналогічна норма міститься ч. 1 ст. 81 ЦПК України.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (висновок Верховного Суду у постанові від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17).

Згідно із ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Як неодноразово зазначалось Верховним Судом, заволодіння громадянами та юридичними особами землями, стосовно яких діє чітка заборона на вилучення, зміну цільового призначення та надання у користування всупереч вимог Земельного кодексу України, є неможливим (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладено у постановах від 28.11.2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц щодо земель водного фонду).

За таких обставин належним та ефективним способом захисту порушених інтересів держави, її права на реалізацію всіх правомочностей щодо сформованної земельної ділянки, а саме користування і розпорядження нею, підлягають захисту шляхом визнання права власності за державою в особі Донецької облдержадміністрації.

Крім того, враховуючи те, що, зокрема, п. 1.9. рішення Мангушської селищної ради про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність стосується земель природно-заповідного фонду, розпорядилася якими не уповноважена особа, спірна земельна ділянка не може бути у подальшому передана у приватну власність поза волею розпорядника і без погодження уповноважених органів. Вказане є підставою для скасування державної реєстрації земельної ділянки від 23.12.2021 у Державному земельному кадастрі, відповідно до ч. 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр», ч. 13 ст. 79-1 ЗК України, яка була здійсненна у зв`язку із зверненням ОСОБА_1 та на підставі вищевказаного рішення Мангушської селищної ради.

Враховуючи вищевикладене, розглядаючи даний спір в межах заявлених вимог, оцінюючи надані по справі докази щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності та взаємності зв`язку у сукупності, приймаючи до уваги те, що спірна земельна ділянка перебуває під особливою охороною держави, а передача її у власність регламентується нормами законодавства, які, як було встановлено судом, в даному випадку було порушено, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

При вирішенні питання розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд приймає до уваги те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, тому сплачений позивачем судовий збір у розмірі 6056 гривень у рівних частках покладається на відповідачів.

Керуючись ст.ст. 141, 263-266, 280, 282, 354 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Позов заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Донецької обласної державної адміністрації, Донецької обласної військової адміністрації до ОСОБА_1 , Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області, треті особи на стороні позивачів, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Національний природний парк «Меотида», Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Садівниче товариство «Чарівник», про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою задовольнити.

Усунути перешкоди у здійсненні Донецькою обласною державною адміністрацією, Донецькою обласною військовою адміністрацією (ЄДРПОУ 00022473, місцезнаходження за адресою: 84306, Донецька область, м. Краматорськ, вул. О. Тихого, буд. 6) права користування та розпорядження земельною ділянкою природно-заповідного фонду з кадастровим номером 1423984400:07:000:1698 шляхом скасування в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,1200 га з цільовим призначенням «для індивідуального садівництва», категорія земель: землі сільськогосподарського призначення, кадастровий номер земельної ділянки: 1423984400:07:000:1698, дата державної реєстрації 23.12.2021, виключивши відповідні відомості з Державного земельного кадастру.

Усунути перешкоди у здійсненні Донецькою обласною державною адміністрацією, Донецькою обласною військовою адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою природно-заповідного фонду з кадастровим номером 1423984400:07:000:1698 площею 0,1200 га, шляхом визнання права власності за державою в особі Донецької обласної державної адміністрації, Донецької обласної військової адміністрації (ЄДРПОУ 00022473, місцезнаходження за адресою: 84306, Донецька область, м. Краматорськ, вул. О. Тихого, буд. 6).

Стягнути в рівних частках з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області (ЄДРПОУ 04340493) на користь Донецької обласної прокуратури (ЄДРПОУ 25707002) судовий збір у розмірі 6056 гривень по 3028 гривень с кожного.

Заочне рішення може бути переглянуто Новокодацькимс районним судом міста Дніпра за письмовою заявою відповідача, яка подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду у тридцятиденний строк з дня проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Із повним текстом рішення суду можна ознайомитися у Єдиному державному реєстрі судових рішень за адресою: http://www.reyestr.court.gov.ua

Відомості про учасників справи:

Позивачі:

Маріупольська окружна прокуратура Донецької області ел. пошта mariupol@don.gp.gov.ua адреса вул. Володимира Мономаха, 6, м. Дніпро, 49000. ЄДРПОУ 25707002;

Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України ел. пошта info@mepr.gov.ua адреса вул. Митрополита Василя Липківського, 35, м. Київ, 03035. ЄДРПОУ 43672853;

Донецька обласна державна адміністрація, Донецька обласна військова адміністрація ел. пошта donoda@dn.gov.ua адреса вул. О.Тихого,6, м. Краматорськ, Донецька область. 84306, ЄДРПОУ 00022473.

Відповідачі:

Мангушська селищна рада Маріупольського району Донецької області ел. пошта 04340493@mail.gov.ua адреса просп. Дмитра Яворницького, 36, каб 40, м. Дніпро, 49000. ЄДРПОУ 04340493;

ОСОБА_1 адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Треті особи:

Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області ел. пошта donetsk@land.gov.ua тел. 380664074906 адреса бул.Машинобудівників,16, м. Краматорськ, Донецька область ЄДРПОУ 39767332;

Національний природний парк «Меотида» ел. пошта Meotida_npp@ukr.net адреса вул.Приморська, 12, с. Урзуф, Маріупольський район, Донецька область, 87455. ЄДРПОУ 37747320;

Садівниче товариство «Чарівник» тел. 380676423337 адреса С.Бурякова Балка, Маріупольський район, Донецька область, 87441. ЄДРПОУ 26020678.

Суддя О.О.Костромітіна