Рішення № 139618950, 08.09.2026, Ренійський районний суд Одеської області

РЕНІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Провадження № 2/510/1834/26

Справа № 510/536/26

08 вересня 2026 року м. Рені Одеської області

Ренійський районний суд Одеської області у складі

головуючого судді Гончарової-Парфьонової О.О.

за участю секретаря Фурсової А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Рені Одеської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «СІТІ КЛЕКТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

встановив:

Представник позивача звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит № 7788585 від 06 червня 2025 року в розмірі 19 939 грн., судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 2 662 грн. 40 коп. та 7 000 грн. витрат понесених на правову допомогу, з посиланням на невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, направив до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності, наполягав на задоволенні позовних вимог.

Відповідач у судове засідання також не з`явився, про причини неявки не повідомив, направив до суду відзив на позовну заяву, відповідно якого просив у задоволені позову відмовити, а також направив клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, з підстав їх не співмірності.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Дійсно як встановлено судом, 06 червня 2025 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 7788585.

Згідно умов договору, ТОВ «Мілоан» надало ОСОБА_1 суму кредиту в розмірі 3 000 грн. (п. 1.2. Договору), строком на 360 днів (п. 1.3. Договору), з денною процентною ставкою 0,97 % (п. 1.5 Договору), зі сплатою комісії за надання кредиту за ставкою 27,00 % від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту, що становить 810 грн. (п. 1.5.1 Договору), комісією за обслуговування кредиту (кредитної заборгованості) (за весь строк кредитування), що нараховується за ставкою 14,60 % від суми кредиту в перший день кожного наступного розрахункового періоду за попередній розрахунковий період (крім останнього періоду), що встановлені графіком платежів, що становить 9 636 грн. (п. 1.5.2 Договору), процентами за користування кредитом протягом першого розрахункового періоду, визначеного графіком платежів, нараховуються за ставкою 0,0010 % річних на фактичну заборгованість за кредитом (п. 1.5.3 Договору), процентами за користування кредитом протягом решти строку кредитування нараховуються за стандартною процентною ставкою 0,0010 % річних від фактичного залишку кредиту починаючи з другого розрахункового періоду, визначеного графіком платежів, остаточним терміном повернення кредиту, сплати комісій, процентів за користування кредитом 01 червня 2026 року, та ін.

Згідно положень ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.ст. 628, 629 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, до яких закон відносить умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, що визначено ч. 1 ст. 638 ЦК України.

За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до положень ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (утому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Таким чином, 06 червня 2025 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 , в порядку передбаченому ЗУ «Про електронну комерцію», укладено договір про споживчий кредит № 7788585.

Отже, підписавши договір, відповідач посвідчив свою обізнаність та згоду з його умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено в формі, встановленій законом, та він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а саме отримання грошових коштів позичальником. Відповідач, з власної ініціативи, звернувся за отриманням грошових коштів (кредиту) до вільно обраної ним фінансової установи, отримавши від останньої всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору.

ТОВ «Мілоан», на виконання умов договору та відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України, надало грошові кошти (кредит) відповідачу у розмірі та на умовах, встановлених договором, а відповідач в свою чергу зобов`язався повернути кредит, сплатити комісії та проценти за користування кредитом та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором (п. 1.1 Договору).

06 червня 2025 року на картковий рахунок відповідача ОСОБА_1 , зазначений в договорі про споживчий кредит № 7788585 та заяві на отримання кредиту від 06 червня 2025 року, були переховані грошові кошти в сумі 3 000 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 155170133 від 06 червня 2025 року.

Так, ТОВ «Мілоан» належним чином виконало свої зобов`язання перед відповідачем ОСОБА_1 , а твердження відповідача у відзиві про відсутності фактів укладення договору та отримання коштів судом до уваги не беруться, оскільки спростовуються вищезазначеними доказами.

За розрахунком представника позивача, заборгованість ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит № 7788585 від 06 червня 2025 року становить 12 939 грн. та складається з: заборгованості за тілом кредиту 2 997 грн.; комісії за надання кредиту 3 942 грн.; штрафних санкцій, за неналежне виконання кредитного зобов`язання 6 000 грн.

Частиною 1 ст.1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч.1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

25 листопада 2025 року між ТОВ «Мілоан» та позивачем укладено договір факторингу № ДО-20251125, предметом якого є відступлення права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах боржників.

З витягу з реєстру боржників до договору факторингу від 25 листопада 2025 року, складеного сторонами вищевказаного договору, встановлено, що ТОВ «Мілоан» відступило позивачу право вимоги до боржника ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит № 7788585 від 06 червня 2025 року.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.514 ЦК України).

Так, судом встановлено, що позивачем належним чином набуто право вимоги за договором про споживчий кредит № 7788585 від 06 червня 2025 року, укладеним з ОСОБА_1 , а тому твердження відповідача про недоведеність переходу права вимоги до позивача також не знайшли своїх підтверджень під час розгляду справи.

Частиною 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Представник позивача, в обґрунтування розміру заборгованості відповідача, посилався на її розрахунок, відображений у позовній заяві. Натомість єдиним документом у справі на підтвердження суми заборгованості відповідача перед позивачем є наданий витяг відомостей про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором № 7788585 клієнта ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

В свою чергу, розрахунок заборгованості зазначений у позовній заяві містить арифметичну помилку та становить 12 939 грн. (2 997 + 3 942 + 6 000), замість вказаної заборгованості в розмірі 19 939 грн.

Водночас, дослідивши відомостей ТОВ «Мілоан» про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором № 7788585 клієнта ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), суд дійшов наступного.

Відносно заборгованості за тілом кредиту.

Зазначеним документом підтверджується надання 06 червня 2026 року відповідачу грошових коштів у кредит у сумі 3 000 грн. та сплатою ним 20 липня 2025 року 3 грн. заборгованості за нею.

Таким чином, заборгованість відповідача за тілом кредиту становить 2 997 грн.

Відносно комісії, суд зазначає наступне.

Згідно відомостей ТОВ «Мілоан» про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором № 7788585 клієнта ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), судом встановлено про нарахування відповідачу 06 червня 2025 року комісії за надання кредиту в сумі 810 грн., які сплачено відповідачем 06 липня 2025 року в зазначеному розмірі та віднесено ТОВ «Мілоан» до зарахування сплати саме комісії за надання кредиту.

Інших нарахувань комісії за надання кредиту зазначені відомості не містять, а отже визначена заборгованість у відповідача відсутня, оскільки погашена ним 06 липня 2025 року.

Так, судом встановлено, що у відповідача наявна заборгованість з комісії за обслуговування кредиту за кредитним договором № 7788585 від 06 червня 2025 року у сумі 3 942 грн., встановлена п. 1.5.2 Договору та погоджена сторонами при укладені договору.

Відносно заборгованості за неустойкою (штрафом, пенею), суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року на території України з 24 лютого 2022 року строком на 90 днів введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина 1 статті 549 ЦК України).

Позивачем здійснено нарахування неустойки за прострочення зобов`язань за договором про споживчий кредит № 7788585 від 06 червня 2025 року в розмірі 6 000 грн., після 24 лютого 2022 року, тобто у період дії в Україні воєнного стану.

Відтак, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача неустойки у зазначеному розмірі задоволенню не підлягають.

Враховуючи вищезазначене, встановлений судом та підтверджений матеріалами справи розмір заборгованості відповідача перед позивачем за договором про споживчий кредит № 7788585 від 06 червня 2025 року становить 9 939 грн., та складає заборгованість за тілом кредиту 2 997 грн. та комісії з обслуговування кредиту 3 942 грн.

Разом із тим, заявлена за розрахунком представника позивача заборгованість відповідачем не спростована, контр розрахунку не надано.

За таких обставин, проаналізувавши та оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог у розмірі 9 939 грн.

Щодо відшкодування судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких належать також витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача; у разі відмови в позові на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, представником позивача під час пред`явлення позову до суду сплачено судовий збір у належному розмірі 2 662,40 грн.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволено частково, судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у розмірі 2 044 грн. 99 коп. (76,81% від розміру задоволених позовних вимог = 9 939/12 939).

До витрат пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Позивачем заявлено до відшкодування витрати на правничу допомогу в розмірі 7 000 грн.

Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку її до розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатським об`єднанням, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 5 ст. 137 ЦПК України встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч. 6 ст. 137 ЦПК України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст.6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідно до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

На підтвердження здійснення витрат пов`язаних з наданням правової допомоги представником позивача надано:

- договір надання правничої допомоги № ДО-20260202/001 від 02 лютого 2026 року, укладений між ТОВ «ФК «СІТІ КОЛЕКТ» та адвокатом Богомоловим В.В., за умовами якого клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання надавати професійну правничу допомогу;

- витяг з акту № 470 про надання юридичної допомоги від 10 лютого 2026 року, згідно якого сторонами погоджено, що правнича допомога відносно відповідача ОСОБА_1 становить суму 7 000 грн. яка складається з: складання позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості та надання усної консультації (з вивченням документів).

Згідно ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру.

Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

Крім того, у рішенні ЄСПЛ «Лавентс проти Латвії» (пункт 154) від 28 листопада 2002 року вказано, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і супроводжуються необхідними документами на їх підтвердження. Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Судом приймається, що позивачем на підставі поданих доказів було отримано правничу допомогу відповідно до договору надання правничої допомоги № ДО-20260202/001 від 02 лютого 2026 року, яка пов`язана з розглядом даної справи.

Відповідач проти зазначеного розміру витрат на правову допомогу заперечував, зазначивши про його не співмірність, надав клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.

Суд вважає за необхідне врахувати, що матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження та збирання яких адвокат витратив би значний час, та те, що даний спір є типовим і особливої складності не представляє, а сама по собі ціна позову не свідчить про необхідність стягнення витрат у визначеному розмірі.

З урахуванням викладеного, заперечення відповідача стосовно розміру витрат понесених позивачем на правову допомогу, суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу з розгляду даної справи складають 2 000 грн. та з врахуванням часткового задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню у розмірі 1 536,20 грн. (2000 * 76,81%).

Заявлені представником позивача судові витрати, які пов`язані з підготовкою та направленням документів боржнику, у розмірі 381,74 грн. не підлягають задоволенню, оскільки доказами, наявними в матеріалах справи, не підтверджується, що вони стосуються направлення документів саме відповідачу ОСОБА_1 .

Ухвалюючи рішення в цій справі, судом враховується, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 7, 10, 12, 13, 18, 58, 76, 81, 89, 133, 137 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, -

вирішив:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «СІТІ КЛЕКТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «СІТІ КЛЕКТ» (02154, м. Київ, проспект Соборності, буд. 30-А, приміщення 321, ЄДРПОУ 43950742) заборгованість за договором про споживчий кредит № 7788585 від 06 червня 2025 року у розмірі 9 939 (дев`ять тисяч дев`ятсот тридцять дев`ять) грн.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «СІТІ КЛЕКТ» (02154, м. Київ, проспект Соборності, буд. 30-А, приміщення 321, ЄДРПОУ 43950742) 2 044 (дві тисячі сорок чотири) грн. 99 коп. витрат зі сплати судового збору та 1 536 (одна тисяча п`ятсот тридцять шість) грн. 20 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя О.О. Гончарова-Парфьонова